Комп'ютерні моделі мають ряд серйозних переваг перед моделями інших видів у силу своєї гнучкості й універсальності. Застосування моделей на ПК дозволяє сповільнювати й прискорювати хід часу, стискати або розтягувати простір, імітувати виконання дій дорогих, небезпечних або просто неможливих у реальному світі.

У процесі комп'ютеризації школи у центрі уваги перебувають 3 аспекти проблеми:

устаткування;

підготовка вчителів;

програмне забезпечення.

Проблематика перших двох пунктів тією чи іншою мірою вже зачіпалася, тому зупинимося на третьому з них.

Програмне забезпечення є важливим чинником, що робить великий вплив на якість комп'ютерного навчання. До теперішнього часу у світі створений величезний фонд навчальних програм, частина яких використається на території нашої країни. Цей фонд регулярно поповнюється самодіяльними програмами власного виготовлення. Для орієнтування в масі цих матеріалів необхідно певна класифікація.

З безлічі типів комп'ютерних навчальних програм можна виділити 3, що одержали найбільше поширення:

1. Готові до застосування спеціалізовані навчальні (дидактичні) програми, які спеціально написані для надання допомоги учням і викладачеві в навчанні. Спеціалізовані навчальні програми є готовим до застосування програмним продуктом, що використається викладачем і може виступати як засіб індивідуального користування тим, яких навчають, або як основа для проведення викладачем групових занять у навчальній аудиторії. У таку програму втручатися не можна - можна тільки дозувати міру її використання. Замкнутість, завершенность таких програм може розцінюватися як недолік, оскільки вона покладає більшу відповідальність на розроблювачів у плані опори на зразкові стандарти й типові дидактичні матеріали.

2. Все більше використання здобуває моделювання в навчальних цілях, тобто використання комп'ютерної моделі, з якої ті, яких навчають, вивчають те або інше навчальне явище, виробничий процес, наукове положення. Творча активність - найбільш важлива можливість, що надається тут тому, якого навчають,. Дії з моделлю найчастіше можна вдало сполучати з ігровими ситуаціями (9-21).

3. Інструменти-програми-інструменти, які являють собою деяку програмну оболонку, що припускає заповнення її різноманітним конкретним предметним змістом. Програми такого типу можна визначити як організований на базі ЕОМ комплекс засобів апаратного й програмного забезпечення, призначений для організації діалогової навчальної взаємодії й утворюючу програмну оболонку, пристосовану для заповнення різним навчальним матеріалом КОРИСТУВАЧЕМ-НЕПРОГРАМІСТОМ. (Інформаційні технології, 1998, № 6).

Новий виток розвитку програмного забезпечення викликав до життя більші навчальні програми на компакт-дисках, що використають тривимірну графіку й величезні масиви даних. Паралельно розробляється програмні педагогічні засоби, що відкривають доступ до самостійного створення власних навчальних програм кожному практику-педагогові-практикові (без звертання до мов програмування).

У рамках кожного типу до теперішнього часу створений досить значний фонд повноцінних програм, що одержали досить широке поширення, розповсюджуваних через торговельну мережу й реально використовуваних у навчальному процесі. Прикладом можуть служити чотиритомна серія на CD-ROM "Повне зібрання навчальних і розвиваючих програм для дітей", комплекти пізнавальних ігор московської фірми "Микита", комп'ютерні енциклопедії фірми "Кирило й Методій", путівник по музеях Києво-Печерської Лаври, і т.д. Не всі вони використаються однаково широко. Частіше й легше всього входять у практику програми, повністю завершені, "прив'язані" до конкретних тем і дисциплін і готові до негайного включення в роботу. Програми типу енциклопедій і путівників використаються, в основному, епізодично, оскільки в цьому випадку на кожного вчителя покладає відповідальність за попереднє ознайомлення з такою програмою й за узгодження логіки своїх уроків із закладеним у неї змістом. Програми третього типу - інструменти-програми-інструменти або програми-оболонки - використаються вкрай рідко, оскільки припускають повне співавторство, тобто власна побудова змісту комп'ютерних уроків кожним окремим учителем.

Серед педагогів немає єдиної думки із приводу принципів класифікації КІП, і багато хто пропонують власні варіанти класифікації. Приведемо для порівняння дві з них:

С.Е. Полат (42-8) пропонує таку класифікацію програм:

лінійні програми;

розгалужені;

генеративні, математичної моделі навчання;

моделювання й імітації;

гри;

рішення проблем;

вільного вибору;

Й. Янович (42-9) розрізняє програми:

демонстраційні;

симулятивні;

тренувальні;

для індивідуальної роботи;

проблемного й програмованого навчання;

для рішення фізичних завдань;

діагностичні;

для діяльності, що обирає учнями по інтересах.

Загальні принципи організації навчання із застосуванням ПК.

Ефективне навчання із застосуванням комп'ютерної техніки базується на наступних загальних принципах і висновках по них:

Загальні принципи	Висновки
Активна участь учня в навчальному процесі	Максимально сприяти активізації що навчається
Постійне проведення особистого аналізу ситуації, що навчаються в процесі навчання	Уникати використання стандартних схем аналізу, міняти завдання й ситуації на різних стадіях навчання
Наявність сигналів зворотного зв'язку в навчальному процесі	Повідомляти учня про результати його дій у кожній конкретній ситуації
Наявність швидкого зворотного зв'язку в навчальному процесі	Забезпечувати по можливості миттєвий зворотний зв'язок
Відмова від поводження, що не дає позитивного результату	Придушувати небажані варіанти дії, не підтверджуючи їх.
Постійне повторення пройденого матеріалу.	Практикувати й підтверджувати способи дій, навіть якщо вони вже були продемонстровані один раз.
Індивідуалізація кількості й послідовності підтверджень дій у процесі навчання.	Підбирати способи підтвердження індивідуально.
Наявність напруженої обстановки в процесі навчання.	Не викликати антипатій до мети навчання й не знижувати успіхи навчання, збільшуючи натиск на що навчається.
Облік індивідуальних особливостей, що навчається до сприйняття зовнішніх умов залежно від його станів і настрою.	Застосовувати наведені вище принципи не жорстко й однозначно, а гнучко.

ПК як засіб навчання.

Останні технічні досягнення часто знаходили застосування в навчальному процесі, і ПК у цьому змісті не є виключенням. Уже перші досвіди застосування ПК у навчальному процесі показали, що використання обчислювальної техніки дозволяє істотно підвищити ефективність процесу навчання, поліпшити облік й оцінку знань, забезпечити можливість індивідуальної допомоги викладача кожному учневі в рішенні окремих завдань, полегшити створення й постановку нових курсів.

ПК є потужним засобом для обробки інформації, що представляє у вигляді слів, чисел, зображень, звуків і т.п. Поряд з іншими відомими інструментами ПК розширюють людські можливості. Однак у відмінність, наприклад, "від молотка, що розширює фізичні можливості, або телефону, що розширює можливості органів почуттів, ПК розширює розумові можливості людини"(23-4). Головною особливістю ПК як інструмента є можливість його настроювання (програмування) на виконання різного роду робіт, пов'язаних з одержанням і переробки інформації.

Застосування обчислювальної техніки в навчальному процесі відкриває нові шляхи в розвитку навичок мислення й уміння вирішувати складні проблеми, надає принципово нові можливості для активізації навчання. ПК дозволяє зробити аудиторні й самостійні заняття більше цікавими, динамічні й переконливими, а величезний потік досліджуваної інформації легко доступним.

Головними перевагами ПК перед іншими технічними засобами навчання є гнучкість, можливість настроювання на різні методи й алгоритми навчання, а також індивідуальної реакції на дії кожного окремого навчальні. Застосування ЕОМ дає можливість зробити процес навчання більше активним, додати йому характер дослідження й пошуку. На відміну від підручників, телебачення й кінофільмів ПК забезпечує можливість негайного відгуку на дії того, якого навчають,, повторення, роз'яснення матеріалу для більше слабких, переходу до більше складного й надскладного матеріалу для найбільш підготовлених. При цьому легко й природно реалізується навчання в індивідуальному темпі.

У літературі дуже часто рівняються книга й ПК як джерела інформації. Типовий зміст таких міркувань приводиться в наступній таблиці:

ПОРІВНЯЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ КНИГИ Й ПК

	КОМП'ЮТЕР	КНИГА
Доступність	Часткова	Повна
Транспортабельність	Відсутній	Повна
Характер інформаційної системи	Відкритий	Закритий
Обсяг інформації	Кількісно нестабільний і тяжіє до необмеженості	Однозначно обмежений
Рівень оперативності обробки інформації	Високий (можливо, автоматизований)	Невисокий, залежить від суб'єктивних факторів
Якісний рівень	Допускає можливість поверхневого ознайомлення.	Детальний
Суспільна оцінка	Не устояна	Однозначно висока.

Від викладачів ПК вигідно відрізняють абсолютна об'єктивність в оцінці знань, а також те, що машини не дратуються, не піддані впливу настрою й самопочуття, не випробовує розчарування зі слабкими учнями.

Разом з тим варто пам'ятати, що ПК ніколи НЕ ЗАМІНЯТЬ викладача, але можуть бути надзвичайно корисними його помічниками.

З використанням КІП, з одного боку, ті, яких навчають, одержують можливість працювати у своєму власному ритмі у відповідності зі своїм рівнем підготовки. Це впливає на процес навчання, тому що той, якого навчають, одержує більшу волю у виборі рішень, у ході процесу навчання присутнє елемент змагання із ПК і т.д.

З іншого боку, така індивідуалізація навчання накладає свій відбиток на роботу викладача. Викладач ризикує виявитися або в ролі "човника", що снує між тими, яких навчають,, або в ролі "стовпа Вселеної", до якого ті, яких навчають, повинні ходити по одному або невеликих групах (23-5). При кожному із цих варіантів викладач не має змоги активно впливати на процес навчання й реально оцінювати рівень підготовки тих, яких навчають,, тому що він не має можливості контролювати в динаміку протікання процесу навчання хоча б у більшості.

Звідси виникає проблема організації навчального процесу, що полегшила б взаємодію викладача з тими, яких навчають, без зниження ефективності процесу навчання.

У більшості публікацій автори рекомендують розбити навчальний процес у комп'ютерних класах на 2 етапи:

1) засвоєння теоретичного матеріалу,

2) застосування теоретичних знань на практиці.

На першому етапі головною діючою особою є викладач. Традиційними інструментами в процесі передачі знань є дошка й крейда. Швидкість передачі невисока. У цьому випадку гарним рішенням є застосування демонстраційного встаткування. Це може бути звичний проекційний пристрій для роботи зі слайдами або прозорими плівками, а також пристрою, які дозволяють або проектувати зображення з комп'ютера на екран, або виводити зображення з комп'ютера на телевізор з більшою діагоналлю.

Таке встаткування дозволяє не тільки наочно пояснити теорію, але й показати практичне її втілення у вигляді навчальної комп'ютерної програми, що спричиняє збільшення швидкості інформаційного потоку в системі "викладач - той, якого навчають," й істотне підвищення міцності засвоєння.

На другому етапі викладачеві приділяється роль СПОСТЕРІГАЧА й КОНСУЛЬТАНТА(14-56). Викладач може зі свого комп'ютера спостерігати за ходом роботи тих, яких навчають,. Він може переглядати й, при необхідності оперативного втручання, може зі свого ПК відтворювати керування клавіатурою й мишею того, якого навчають,. Під час роботи обидві сторони можуть обмінюватися один з одним повідомленнями, а при наявності засобів мультимедіа, таких, як відеокамера, мікрофон і навушники - вести живий діалог.

І, нарешті, ще один момент, найбільш важкий і тривожний у психологічному плані - к о н т р о л ь . . .

Контроль у комп'ютерних системах навчання звичайно складається з перевірок трьох рівнів:

поточних (по кроках навчання),

проміжних (контрольні роботи),

підсумкової (іспит, залік).

Ефективність реалізації контролюючої функції багато в чому пов'язана з формою уведення й аналізу відповідей, тобто з формами організації діалогу. Якість контролю багато в чому залежить і від можливості діагностування причин помилок. При цьому викладачеві багато в чому може допомогти раціональне структурування матеріалу.

Коригувальна функція реалізується за допомогою швидкого зворотного зв'язку між тим, яких навчають, і навчальною системою (викладач + ПК). Коригувальна інформація для того, якого навчають, повинна підбиратися таким чином, щоб зацікавити його надалі навчанні, дати відчути йому, що викладач й ЕОМ розуміють кожну його дію і є його надійними помічниками в процесі навчання. Особливу роль при цьому грає пояснення. Воно є заохоченням за правильну відповідь, допомогою й підказкою при типовій помилці або непізнаній відповіді, вказівкою-інструкцією у випадку грубої помилки.

Комп'ютерне навчання. З появою комп'ютера реалізація його педагогічних можливостей пішла за схемою навчання, а не самонавчання, чому сприяли трохи факторів. По-перше, це - традиційна схема організованого навчання в людському суспільстві і її, добре вивчену й відпрацьовану, природно, простіше перенести на комп'ютер. По-друге, традиція впровадження комп'ютера в людську діяльність завжди пов'язана з перенесенням на комп'ютер того, що добре відпрацьовано в «ручному» виконанні, а традиційний підхід у навчанні «спрацьовувався» більше двох тисячоріч. По-третє, створенням і впровадженням комп'ютерних систем навчання зайнялися в ініціативному порядку викладачі, здебільшого - дуже молоді, які, природно, перенесли в навчальні програми свою методологію, тобто моделювали за допомогою комп'ютера своє поводження в процесі навчання.

Процес впровадження комп'ютера в навчання йшов, як видно, за схемою, аналогічної іншим застосуванням комп'ютера. Однак у школі він не дав відразу такого ефекту, як в інших галузях.

Досвід комп'ютеризації різних сторін людської діяльності показав, що впровадження комп'ютера дає багаторазове підвищення ефективності (грубо - на порядок, крім обчислень, де ефективність підвищена на багато порядків).

Утворення не одержало настільки переконливого прискорення. Навіть масове використання комп'ютера в навчальному процесі не скоротило помітним образом загальний строк навчання. Звичайної стала ситуація, коли ефективність комп'ютерного навчання треба доводити із залученням досить тонких статистичних критеріїв; іншими словами, КПД комп'ютера в загальному навчальному процесі поки ще дуже малий. І реальне впровадження його в навчання опирається поки лише на ентузіазм і безмежну комп'ютерну віру.

Можна, напевно, придумати багато пояснень цьому неприємному явищу. Обмежимося одним, методологічним. Відомо, що всякий новий засіб змінює не тільки процес досягнення мети, але й технологію. У традиційному комп'ютерному навчанні збережена стара докомп'ютерна технологія, пов'язана з налагодженням ефективної комунікації між джерелом інформації ( вчителем - комп'ютером) і її споживачем ( учнем). Саме цьому служив інститут методик навчання, метою яких по суті справи була й залишається «перекачування» знань від учителя до учня. З появою комп'ютера цей підхід не змінилася, і викладацькі методики механічно переносяться на процес комп'ютерного навчання, зберігаючи докомп'ютерну технологію: подача матеріалу - питання - відповідь - знову подача й т.д. Це і є першопричиною малої ефективності використання комп'ютера в утворенні. Виходить, варто змінити технологію, тобто розглядати процес навчання не як «перекачування» знань, а як процес керування станом учня.

Керування навчальною діяльністю

Керування навчальною діяльністю значною мірою залежить від його режиму. Аналіз існуючих навчальних систем дозволяє виділити такі режими керування:

1) безпосереднє керування навчальною діяльністю з боку комп'ютера, коли комп'ютер ставить перед учнем навчальне завдання в реальному виді; з боку учня допускаються питання, що стосуються тільки рішення даного завдання, характер допомоги вибирає комп'ютер;

2) опосередковане керування з боку комп'ютера, коли комп'ютер ставить перед учнем проблеми, які той повинен сформулювати у вигляді навчального завдання; застосовуються завдання на моделювання різних виробничих і соціальних ситуацій, які допускають масу рішень, а також завдання на пошук несправностей, причому навчальні впливи даються у формі евристичних рекомендацій й узагальнених оцінок дій учня;

3) динамічне керування з боку комп'ютера й учня, коли рішення навчального завдання зовні виступає як загальне з комп'ютером рішення завдання, що ставить комп'ютер або учень; характер і міру допомоги може визначати й учень, і комп'ютер; розмір допомоги може змінюватися від підказки до виконання комп'ютером фрагмента рішення навчального завдання.

Істотною вимогою до діалогу учня з комп'ютером є обережне відношення до оцінних суджень. Ефективні системи не допускають реплік, які учень може сприйняти як образливі, не дають негативних оцінок мислення, пам'яті, уваги учня, а тим більше особистісних рис; зауваження роблять у м'якій формі, без зайвої категоричності, наприклад: "Здається, ви сьогодні недостатньо уважні", "Імовірно, сьогодні ви працювали не на повну силу".

Навчання на відстані - що це таке?

За останнє десятиліття ми стали свідками появи безлічі нових термінів і понять. Багато хто з них - калька англомовних слів, що проникають у російську мову, щоб підтримати деяку практику. Типовий приклад - слово «ваучер», що миттєво придбало глобальну популярність і так само швидко вийшло із широкого вживання разом з відповідними цінними паперами. Інший приклад - слово «комп'ютер», що хоч і не схоже на слово «ЕОМ», але витиснуло стару абревіатуру із уживання. Разом з тим у сучасній язиковій практиці кальки іноземних слів використається часом і з інших причин. Наприклад, творці широко рекламованої «Європейської школи кореспондентного навчання» або не знають, що словосполучення «correspondence school» переводиться на російську мову як «заочна школа», або не хочуть використати зрозумілий усім термін(37-73).

Таким чином, термін «навчання на відстані», як правило, зв'язується з деякою навчальною інфраструктурою (студія навчального телебачення, спеціалізовані вузли комп'ютерної мережі, методичні центри, що розробляють і поширюють відповідні матеріали) і ставиться до навчального закладу, що надає відповідні послуги, а не до самих учнів.

У сучасні соціально-економічних умовах можливість одержання заочного й вечірнього утворення дуже важлива. Не менш важливої є завдання перепідготовки й підвищення кваліфікації, і тут дистанційне утворення є незамінним механізмом одержання якісного утворення. Інформаційні технології здешевляють заочну форму навчання й стимулюють учнів, особливо обдарованих дітей, підвищувати свій рівень знань по тим або інших предметах. Дистанційне утворення важливо для дітей, яким з якихось причин ми не можемо забезпечити повноцінне утворення у звичайних умовах школи..

Необхідно дистанційне утворення для початкового, середнього, професійного й вищого утворення, для соціальної реабілітації дитят-інвалідів. Дистанційне утворення представляє реальну можливість одержання якісного утворення без безпосереднього проживання в місті, у якому людина збирається вчитися. Доступ до інформаційних ресурсів бібліотек - це теж проблема, яку можна вирішити за допомогою інформаційних технологій.

При використанні цих технологій складається нова (!) організація роботи самого того, якого навчають,. Якщо при традиційному підході студент слухає лекції, веде конспекти, відвідує бібліотеки, семінари, то він фактично убудований в організований навчальний процес. У ситуації дистанційного утворення студент повинен сам собі організувати й одержати необхідний рівень знань, що може бути перевірений за допомогою системи тестування. Т. о. акценти зміщаються убік САМОСТІЙНОЇ роботи, і для студента така форма навчання може бути більше економічної в порівнянні із традиційної. У перспективі, студент може одержати утворення в будь-якому університеті Каліфорнії, Сіднеї, Москві й т.д.

Навчання на відстані ставиться до способу доставки навчального матеріалу (взаємодії) у рамках заочного навчання, а навчання на відстані - самостійній роботі при будь-якій формі навчання. Приклад успішного теленавчання. Протягом двох років група студентів Московського інституту електронного машинобудування, не залишаючи Москви, проходила підготовку для одержання дипломів магістрів Університету штату Нью-Йорк. У проекті, яким керував В. П. Кашицин (37-74), студенти одержували навчальні матеріали від американських професорів у вигляді книг і відеофільмів, а поточні завдання й звіти про пророблену роботу передавалися по електронній пошті. Залікові сесії проводилися в режимі комп'ютерної відеоконференції (використалися студії ИКИ РАН), а дипломні роботи захищалися в режимі комп'ютерної відеоконференції в реальному масштабі часу. (Це перший успішний експеримент такого роду в нашій країні).

Гарним прикладом теленавчання може служити об'єднаними зусиллями педагогів Москви й Барнаула навчальний курс для методистів освітніх телекомунікаційних мереж. Телекурс пропонується всім російськомовним педагогам поза залежністю від місця їхнього проживання, що має:

необхідний рівень фахової освіти (визначається документами про утворення й педагогічний стаж, а також вступним текстом, що перевіряє навички роботи з комп'ютером),

регулярний доступ до комп'ютера й глобальній комп'ютерній мережі, іншим необхідним технічним засобам (відеокамера й відеомонітор, сканер, принтер і т.п.)

можливість вести в ході проходження курсу регулярні заняття зі школярами або педагогами (для виконання з ними навчального телекомунікаційного проекту),

засоби для оплати надаваних навчальних посібників, відеоматеріалів, комп'ютерних навчальних програм, а також проведених по комп'ютерній мережі регулярних методичних консультацій і сертифікаційного іспиту.

Програма телекурсу містить у собі:

інтенсивні самостійні заняття (навчання на відстані) «телекурсантів» з наданими їм навчальними матеріалами (книги, комп'ютерні навчальні програми, навчальні відеоматеріали);

виконання практичних завдань із використанням комп'ютерної мережі: обмін текстовими, графічними й аудиоматеріалами, пошук у мережі необхідної інформації (телеконференції, FTр-сервери, WWW-сервери);

участь у комп'ютерних конференціях;

виконання практичної навчальної роботи зі своїми учнями (студентами), у тому числі в комп'ютерній мережі по програмі, передбаченої телекурсом;

обмін відеозйомками проведених занять між учасниками телекурсів й їхнім наставником;

інтенсивне мережне спілкування із провідний телекурс методистом і колегами - «телекурсантами»;

проведення сертифікаційних випробувань із використанням

засобів комп'ютерної мережі.

Переваги й недоліки комп'ютерних навчальних систем.

Проблемі переваг і недоліків комп'ютерних навчальних систем присвячено чимало робіт, у яких автори приходять нерідко до протилежних висновків. Деякі з них уважають, що такі системи мають переваги в порівнянні із традиційними формами навчання, інші дотримуються прямо протилежної точки зору. Дуже часто й ті, і інші опираються на емпіричні дані, отримані із власного, не завжди вдалого, досвіду. Як парадоксальний зразок негативної думки, отриманого в рамках досить чистого експерименту, приведемо наступне:

Висновки Н. А. Садовской з аналізу досвіду впровадження комп'ютера в школі (43-72).

Мотивація учнів до діяльності на ЕОМ значно підвищується з можливістю інтерактивного спілкування з ЕОМ в умовах шкільного комп'ютерного кабінету, однак, немає підстав думати, що ця проблема може бути повністю вирішена засобами обчислювальної техніки.

Вплив ефекту новизни на формування мотивації учнів, до діяльності на ЕОМ, не підкріплене відповідним педагогічним впливом, виявляється короткочасним, у ряді випадків приводить до негативних наслідків навіть для позитивно мотивованих учнів, для компенсації негативних наслідків потрібні роки праці.

Вплив особистості вчителі на формування мотивації учнів до діяльності на ЕОМ є як і раніше одним з певних параметрів.

Відзначається тенденція до зниження мотивації діяльності ЕОМ у дівчин у цілому в порівнянні з юнаками, призупинити яке поки не вдається ні зміною навколишнього комп'ютерного середовища, ні індивідуалізацією методики навчання, ні посиленням особистого фактора в спілкуванні.

Навантаження на педагога зростають через необхідність забезпечити індивідуалізацію навчання, суперактивізовану обстановку уроку, коли учні, настроєні на одну ритмічну хвилю з комп'ютером, чекають від учителя відповіді з тією же швидкістю, з якої працює ЕОМ

Робота з комп'ютером формує управлінський стиль діяльності, акцентує в ній творчий початок. Проблема полягає в тому, що педагоги, покликані навчати цьому стилю діяльності, часто самі не володіють ім. Виникаючі протиріччя дезорганізують навчальний процес.

§ 5 Методологічні принципи оцінки нових інформаційних технологій навчання

1) Порівняльні емпіричні дослідження ефективності комп'ютерного й "традиційного" навчання, як правило, некоректні. У кожному із цих досліджень автор має справу не з новими інформаційними технологіями навчання (НИТО) у цілому, а з окремими навчальними системами. У результаті навчання виступає певною проекцією переваг і насамперед недоліків даної системи, а не НИТО, які охоплюють різноманітні технології. До того ж так називане традиційне навчання теж відбувається за допомогою різних технологій, які значною мірою відрізняються своєю сформованістю.

2) Кожен тип навчальних систем має певні обмеження. Наприклад, системи, які забезпечують керування тільки за результатами, мають більші обмеження, чим ті, що можуть ураховувати особливості учнів або просто адаптаційні.

3) У більшості комп'ютерних навчальних систем недоліки обумовлені насамперед тим, що їхні розроблювачі не дотримуються певних психолого-педагогічних вимог до вибору основних і додаткових навчальних впливів, організації діалогу, розміщення інформації.

4) Більшість недоліків має певний тимчасовий характер й обумовлений рівнем розвитку технічних і програмних засобів.

5) Значна кількість недоліків НИТО обумовлено недостатнім рівнем розробки відповідних психолого-педагогічних проблем.

6) Переваги й недоліки НИТО необхідно аналізувати, взявши за основу кращі зразки навчальних систем.

§ 6 Психолого-педагогічні проблеми комп'ютеризації навчання

Психолого-педагогічні проблеми комп'ютерного навчання не повинні розглядатися у відриві від соціально-історичного контексту, від актуальних завдань, які поставив перед наукою новий етап НТП.

Бурхливий розвиток комп'ютерної техніки й широке її застосування в різних сферах привели до появи нової області психологічної науки - психології комп'ютеризації. (Скрипченко О. В. та ін. Питання й проблемні ситуації з психології та педагогіки. К.,1997, Маргуліс Е. Д. Психолого-педагогічні основи комп'ютеризації навчання. К., 1987).

2) Її предмет - породження, функціонування й структура психологічного відбиття в процесі діяльності, пов'язаної зі змістом і використанням комп'ютерної техніки і її програмного забезпечення. Роль комп'ютера в навчальному процесі абсолютизується, часом висловлюється думка, що комп'ютер може повністю замінити вчителі, і що це веде до повного відмирання традиційних форм організації навчання й навіть самої школи (альтернативний варіант - заочне навчання за допомогою комп'ютера); наявні навчальні програми нерідко реалізують опорні з наукового погляду подання про процес навчання; основна увага приділяється демонстрації можливостей комп'ютера, тиражуванню програм, розширенню сервісних можливостей, зниженню вартості ПК і т. д.

Проблеми комп'ютеризації навчання можна розглянути з боку об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Об'єктивні фактори.

До цієї групи проблем можна віднести:

недолік необхідного комфорту при роботі із ПК (тверда прихильність до місця, робочій позі й розміру екрана). У цей час це недолік компенсується використанням портативних ПК і застосуванням настільних плоских жидкокристалічних моніторів, але поки що поширенню цих технологій перешкоджає їхня висока ціна;

прихильність до незмінного розміру екрана викликає незадоволеність естетичного порядку (враження від великого зображення значно сильніше і яскравіше, ніж від стандартної 14-17 дюймової картинки);

Це частково компенсується використанням проекційної техніки, але через високу вартість вона також не може стати масової.

сприйняття тексту з екрана не дає можливості охопити поглядом всю сторінку повністю, а іноді - навіть рядок, і змушує при читанні постійно пересувати екран униз і вправо - вліво;

не всіх користувачів улаштовує типове тло текстового поля (яскраво-білий або густо-синій).

негативний вплив на "взаємини" людини із ПК може робити підсвідомо сприйманий фактор техніцизму, тобто розуміння того, що людина має справу з машиною, а не з виробом іншої живої людини;

трохи легковаге відношення до комп'ютерної продукції може викликати розуміння разючої легкості процедур копіювання й тиражування комп'ютерної продукції [у цьому випадку цінність представляє інформації, що, плутається у свідомості користувача із собівартістю її носія (дискета!) і процедурою виготовлення копій].

На противагу перерахованим недолікам можна відзначити наступні моменти роботи із ПК, які звичайно розцінюються як позитивні:

розуміння документальності, точності фіксації зображуваних явищ; гадана "досяжність" першоджерел, що викликає в глядача своєрідний ефект особистої причетності до зображуваного;

практичну доступність культурно-художньої інформації будь-якого регіону й розуміння своєї власної, особистої причетності до глобальної загальнолюдської художньої спадщини;

зручність маніпулювання зображеннями, можливість їхнього перегрупування, довільного компонування й технічного редагування.

Вплив наведених раніше негативних факторів якоюсь мірою послабляється підвищеним інтересом, що може викликати та або інша конкретна програма.

Безсумнівно, перераховані проблеми впливають на різних людей залежно від їх індивідуально-фізіологічних й особистісних якостей. Облік цих якостей ускладнюється тим, що багато аспектів роботи людини із ПК не одержали достатнього наукового розгляду.

Так, психологія не проводила спеціальних досліджень по сприйняттю специфічних екранних квітів, що мають, у силу пристрою монітора, сильне внутрішньо світіння. Одержувані при цьому яскравість фарб і багатство колірної палітри в багатьох випадках перевершують такі ж показники реальних фарб на папері або полотні, однак, чи не так це добре? Яким образом це відбивається на фізіології зорового сприйняття й естетичних реакціях, нам фактично ще не відомо.

Однієї з немаловажних для роботи із ПК психологічних проблем є проблема віків. Справа в тому, що найчастіше люди старшого покоління більш обережно ставляться до процесу комп'ютеризації, ніж молодь. Це можна пояснити тим, що в дорослих людей до певного віку формуються звичні методи й форми роботи, які вони не захочуть, а часто - і не можуть кардинально міняти (що неминуче трапитися при комп'ютеризації їхньої роботи).

Наукові проблеми психологічного порядку, як правило, тісно переплітаються із загальнопедагогічними, створюючи досить чітко сформовані групи.

Перша група психолого-педагогічних проблем пов'язана з розробкою теоретичних основ навчання:

Необхідність рішення теоретичних питань не всіма усвідомлюється; нерідко в основі навчальних програм лежить особистий досвід викладача, інтуїтивні подання й евристичні принципи, які виявляються малоефективними. Однак аналіз загального стану питання показує, що існує нагальна потреба саме в розробці наукової теорії утворення. Емпіричний шлях впровадження комп'ютера в практику школи повинен бути, нарешті, відкинуть як неефективний.

Важливо не тільки залучати до складання таких програм викладачів- предметників, методистів, педагогів і психологів, але й озброїти їхньою діючою теорією. Т. е. необхідно не тільки засвоєння вже відомого в області комп'ютерного навчання, але й дослідження фундаментальних проблем, одержання нових знань, зв'язаних зі специфікою психологічних механізмів навчання, що навчають впливів, структури способу керування навчальною діяльністю в умовах комп'ютеризації.

Друга група проблем пов'язана з розробкою технологій комп'ютерного навчання, тобто засобів, які зв'язували б психологічні й педагогічні теорії із практикою навчання, дозволяли б ефективно використати їх при рішенні конкретних педагогічних завдань. Всі проблеми повинні вирішуватися з обліком і у взаємозв'язку з іншими групами проблем - психолого-фізіологічними, ергономічними, санітарно-гігієнічними й іншими.

§ 7 Відкрита навчальна архітектура

У цей час проблеми використання комп'ютерної комунікації й теленавчання обговорюються насамперед у зв'язку з розробками концепції безперервного утворення й використання НИТ для рішення завдань перепідготовки кадрів. Цікаво відзначити, що розвиток мережі Інтернет дозволяє на новому якісному рівні повернутися до рішення завдань, які ставилися у свій час перед мережею ИУУ. Разом з тим це й інструмент реформи всієї системи утворення.

В умовах високої централізації керування, коли інформаційні потоки в суспільстві контролювалися "зверху", всі рішення про зміст навчальних предметів, складі навчальних матеріалів і методах навчання приймалися порівняно невеликою групою експертів. Завдання основної маси педагогів зводилося до перетворення цих рішень у життя.

"Доведена до крайності модель "індустріального утворення" суперечить завданням системи утворення, орієнтованої на жителів інформаційного суспільства". (38-73) Поставлене завдання навчання й виховання активної й самостійної творчої особистості, що діє в умовах надлишку інформації, вимагає іншої позиції педагога. Центр прийняття рішень про зміст, методи й організаційні форми навчання переміщається зверху, з міністерства й педагогічної академії в тисячі шкіл.

Кожному ясно, що на практиці тільки вчитель у стані відповідати за результати навчання. Тому йому й варто надати права ухвалювати рішення щодо змісті й методах навчальної роботи, про вибір використовуваних навчальних матеріалів. Прихильники традиційної школи як і раніше намагаються заперечувати це положення. Однак пропонувати вчителеві створювати й підтримувати умови, що стимулюють творчість школярів, коли вчитель сам не має аналогічних умов для своєї власної роботи, - значить пропонувати щось небувале в людській історії.

Традиційно процес навчання майже повністю зводився до формування вміння використати в житті готові штампи й кліше, до розвитку функцій головного мозку: логічного, лінійного, буквального мислення. НТР, автоматизація виробництва, використання сучасних інформаційних технологій, у тому числі організація загальнодоступних баз даних, створили об'єктивні умови для розвитку людини як суб'єкта, що коштує по ту сторону матеріального виробництва, як гармонійно розвитий, цілісної особистості, що використає творчий підхід для рішення кожної вартої перед нею завданням.

"Закриту навчальну архітектуру" школи індустріального століття, у якій навчальний план, підручники, методи навчальної роботи, організація навчального простору були уніфіковані й жорстко регламентувалися, має бути замінено , у якій усе - мета, зміст, методи й організаційні форми навчання - стають рухливим і доступним для зміни в рамках конкретної школи. Однак передати вчителям відповідальність за результати роботи й право приймати рішення про організації навчального процесу недостатньо. Вони повинні дістати кошти рішення відповідних педагогічних завдань. В умовах інформаційного суспільства, у світі "надлишку інформації" під рукою у вчителя і його учнів повинні перебувати всі необхідні інформаційні й методичні ресурси:

відповідні текстові;

графічні;

аудіо- і відеоматеріали;

навчальні програми й віртуальні лабораторії;

методичні розробки;

плани занять і т.п.

Це новий спектр інструментів і засобів для роботи педагога й учнів. Засоби комп'ютерної комунікації повинні доставити всі ці складові на робоче місце всіх учасників навчального процесу. Відкрита навчальна архітектура припускає створення простору рішення як тих завдань, з якими працюють у самих навчальних закладах, так і тих, які вирішуються за їхніми стінами. Комп'ютерна комунікація здатна забезпечити єдиний інформаційний простір для роботи усередині навчальної групи на уроках, поза уроками й за межами школи (у позашкільних установах і будинку). Підвищуються можливості для індивідуалізації роботи учнів, а також спільної роботи педагогів. Ми не будемо стосуватися проблеми зникнення сучасної школи як самостійного інституту. Але не викликає сумніву, що час традиційної школи пройшла і її кардинальна реформа неминуча.

Зовнішні умови для створення й використання елементів відкритої навчальної архітектури - у наявності. Переміщення відповідальності за навчальні архітектурні рішення від розроблювача навчальних програм до вчителя, поширення практики роботи з авторських програм - найважливіше досягнення на шляху демократизації школи й перших паростків нової школи. Можна сказати, що "демократична школа" - це школа, де вчитель - повноправний архітектор навчального середовища.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження показало, що перспектива масової комп'ютеризації, що наближається, навчання створює необхідність великої цілеспрямованої праці в даній сфері: потрібні глибокі й різнобічні дослідження процесу навчання з погляду доцільності й ефективності впровадження ПК, детальна розробка конкретних методик, в остаточному підсумку - створення принципово нової моделі всього процесу навчання. Значення комп'ютера як інструмента педагогічної праці вийшло далеко за рамки чергового ТСО й розцінюється в цей час як самий потужний й об'єктивний фактор еволюції всіх систем утворення. Це підтверджується наступними висновками:

1. Існуюча (традиційна) система утворення є освітня система закритої архітектури.

2. Безсистемне епізодичне включення ПК у навчальний процес із закритою архітектурою не дає належного ефекту й зводить роль ПК на рівень звичайних ТСО.

3. Послідовний розвиток і реалізація всіх можливостей ПК неминуче приводять до необхідності корінного перегляду всієї існуючої методичної системи.

4. Сукупність методик роботи із ПК й їхню специфічну своєрідність дають підставу для перебудови всієї системи навчання в цілому й переходу до освітньої системи з відкритою архітектурою.

5. У рамках нової системи надзвичайно істотно змінюються не тільки форми роботи, але й форми взаємин учителі з учнем, і їхні конкретні функції.

6. Нова система утворення припускає появу принципово нових форм навчання ("віртуальне навчання", "дистанційне навчання").

7. У сукупності всі перераховані зміни знаменують перехід від авторитарної, державної педагогіки до педагогіки особистості і є реальним втіленням у життя принципу гуманізації утворення.

ЛІТЕРАТУРА

Алпсон С. Успіх програмного забезпечення. // Интеркомпьютер, № 1-2, 1991.

Бабанский Ю.К. Оптимізація процесу утворення. М., 1977.

Батурін Ю.М., Жодзишский А. М. Комп'ютеризація - шлях до хаосу? // Інтерфейс, № 1, 1991.

Болотов В.А. Про дистанційний образвании. // Інформатика й утворення, № 1, 1998.

Буняев М. Підготовка вчителя - рішення проблеми інформатизації. //Інформатика й утворення, № 4, 1991.

Великий А.П. Перспективи інформатизації в Україні. К., 1996.

Вільямс Р., Маклин К. Комп'ютери в школі. К., Радий. шк. 1988.

Власова Ю.Ю., Особистісний аспект проблеми сприйняття інформації. // Інформатика й утворення, № 1, 1998.

Гиркин И.В. Нові підходи до організації навчального процесу з використанням сучасних комп'ютерних технологій. // Інформаційні технології , № 6, 1998.

Горемичкін А.І. Комп'ютерні справи для викладачів-гуманіта-риїв, довідково-методичний посібник, Мелітополь, 1998.

Гриценко В.И. Застосування комп'ютерних ігор у навчальному процесі загальноосвітньої й професійної школи. К., 1997

Гузеев В. Робота групами з комп'ютерною підтримкою. // Інформатика й утворення, № 1, 1991.

Домрачев В. Г., Ретинская И. В. Про класифікації комп'ютерних освітніх інформаційних технологій. // Інформаційні технології, № 6, 1998.

Донськой М.В. Мультимедиа - черговий міф або реальність? // Мир ПК, № 4, 1993.

Евреинов Э.В., Каймин В.А., Міжнародний пилотный прект в області дистанційного утворення. // Інформатика й машинобудування № 2 (квітень-травень-червень), 1998, видавництво "Віраж-центр".

Ездов А.А. Нові технології проведення шкільного естественнонаучного експерименту. // Информатка й утворення, № 4, 1998.

Єрмолаєв О.Ю., Марютина Т. М., Індивідуальність школяра й комп'ютери, Видавництво "Знання", М., 1990.

Жебровський Б.М., Ломаковська Г. В. Інформатизація навчального процесу столиці: крок в 21 століття. // Комп'ютер у школі та сем'ї, № 4, 1998.

Заболотская И.В., Терентьєва Н. А. Нові інформаційні технології в музичному утворенні. // Проблеми інформатизації, № 4, 1996.

Зайцев С.Г., Нові інформаційні технології в утворенні й керуванні навчальним закладом. // Комп'ютери в навчальному процесі, № 8, серпень 1996, дивний спеціальний журнал для допитливих розумів будь-якого віку, ТОВ "ИНТЕРСОЦИОИНФОРМ".

Запорожець А.В. Психологія. Освіта Москва 1965.

Ившина Г.В. Комп'ютеризація педагогічного експерименту по виявленню розвитку творчих здатностей студентів у навчанні. Казань, 1990, автореферат канд. дис.

Илюшин С.А., Собкин Б.Л. Персональні ЕОМ у навчальному процесі. М.,1992.

Історія всесвітньої літератури, тім другий, Видавництво "Наука", М., 1984.

Маргулис Е.Д. Психолого-педагогічні основи комп'ютеризації навчання. К., 1987.

Масалович А.И. Від нейрона до нейрокомпьютеру. // Журнал д-ра Добба, № 1, 1992.

Матекин М., Полілову Т. Текст, гіпертекст, мультимедиа...// Байтик, № 4, 1991.

Машбиц Є.І. Основи нових інформаційних технологій навчання, К., 1997.

Меншикова Ж.А. Особистісно-орієнтована педагогічна взаємодія вчителя та учнів при комп'ютерному навчанні. К., 1994 автореферат канд. дис.

Паттурина Н. Спілкування вчителя й учнів на уроках інформатики. // Інформатика й утворення, № 5, 1991.

Підласий Й.П. Учитель і комп'ютер. К., 1988.

Растригин Л. Комп'ютерне навчання й самонавчання. // Інформатика й утворення, № 6, 1991.

Роберт И.В. Навчальний курс "Сучасні иформационные й комунікаційні технології в утворенні". // Інформатика й утворення №8, 1997.

Сергєєва Т. Нові інформаційні технології й зміст навчання. // Інформатика й утворення, № 1, 1991.

Скрипченко О.В. та ін. Питання й проблемні ситуації з психології та педагогіки. К.,1997.

Тimothy O'Brien Мистецтво мультимедиа. // Комп'ютери+програми, № 6(14), 1994.

Уварів А.Ю. Комп'ютерна комунікація в сучасному утворенні. // Інформатика й утворення, № 4, 1998.

Федоров А. МИКИТА - автопортрет на тлі технології, або про одне й те саме різними словами. // Компьютерпресс, № 12, 1994.

Феофанов С. Комп'ютери в навчанні: чи вчить історія? // Інформатика й утворення, № 3, 1991.

Хек Майкл Мир ПК у трьох вимірах. // Комп'ютери + програми, № 7(22), 1995.

Чернявская З.В. Самостійна робота учнів по формуванню природничо-наукових понять. К., 1991 автореферат канд. дис.

Шебень В. Використання ТСО й ЕОМ як засобу розвитку пізнавального інтересу освітніх шкіл, що вчаться, ЧСФР К., 1992 канд. дис.

Яковлева Е.И., Сопрунов С.Ф. Проекти по інформатиці в початковій школі. // Інформатика й утворення, № 7, 1998.