Сімейне виховання (освітній тренінг для батьків)

Хід проведення

Тренер знайомить учасників з алгоритмом емпатійного реагування (див. Додаток 20).

Рольова гра „Ситуації”

Мета: сприяти розвитку в учасників навичок емпатійного реагування.

Час: 60 хв.

Ресурси: картки із ситуаціями (див. Додаток 21)

Хід проведення

Тренер об'єднує учасників у чотири групи за допомогою 4 розрізаних листівок. Об'єднуючись, учасники повинні з різних частин скласти цілу листівку з відповідним зображенням. Дає кожній групі завдання програти ситуацію, використовуючи алгоритм емпатійного реагування, пропонуючи описані на картках ситуації.

Після підготовки (15 хв.) учасники програють ситуації по черзі. Далі тренер проводить обговорення у загальному колі.

Запитання для коментування :

• Як почувалася дитина, коли бачила таку реакцію батьків?

• Чи легко було батькам застосовувати алгоритм емпатійного реагування?

• Чому важливіше говорити дитині про ті почуття, які вона зараз переживає, ніж їх придушувати?

ІV СЕСІЯ

Вправа на активізацію „Коли я...”

Мета: визначити різні емоційні стани людини, сприяти створенню позитивного психологічного мікроклімату в групі, активізувати увагу учасників.

Час: 10 хв.

Ресурси: м'яч.

Хід проведення

І етап. Учасники стають у коло. По черзі називають будь-яку емоцію, почуття (напр. роздратування, радість, хвилювання, страх, відчай, щастя, агресія, здивування і т.д.).

ІІ етап. Ведучий промовляє слова: „Коли я ...(називає будь-яку ситуацію), то відчуваю...” і кидає м'яч комусь із учасників. Той учасник, який піймав м'яч, називає свою емоцію. Таким чином, виходить завершене речення. (Наприклад: „Коли я зранку прокидаюся, то відчуваю... радість”.

Групова дискусія „Емоції дитини”

Мета: сприяти усвідомленню і розумінню складного емоційного світу дитини та недоцільності оцінювального ставлення до різних дитячих емоційних реакцій.

Час: 20 хв.

Ресурси: картки з позначеннями назв різних емоцій.

Хід проведення

I етап. Тренер пропонує учасникам подумати і дати відповідь на запитання:

Чи є хороші і погані почуття?

Після того як учасники висловляться, тренер підсумовує відповіді і пропонує розглянути картки трьох кольорів (рожевого, жовтого та зеленого), на яких записані різні емоції (див. Додаток 22). Далі звертається до слухачів з проханням розділити картки із записаними на них емоціями на дві купки:

на одну - картки з “хорошими” емоціями,

а на другу - з “поганими”.

Слухачі, зазвичай, активно дискутують, проте розділяють усі картки приблизно на дві однакові купки.

II етап. Ведучий, підсумовуючи, відзначає неоднозначність і відносність поділу усіх емоцій і почуттів на “хороші” та “погані”.

Насправді, ми дуже часто керуємося стереотипними настановами щодо тих чи інших емоцій, які переживають наші діти. Нам хочеться, щоб наші діти переживали “позитивні” емоції і не проявляли “негативних”.

Проте емоції лише вказують на те, що у даний час важливо для дитини, які потреби у неї задоволені, а які потребують цього. Це своєрідні сигнали для нас про те, що відбувається у внутрішньому світі дитини. Усі емоційні переживання - це природні реакції на різні життєві ситуації, які значущі для неї. Тому усі почуття дитини можна схвалити. Проте схвалення почуттів не означає схвалення поведінки! Усі почуття можна схвалити, але поведінку треба формувати або модифікувати.

III етап. Далі тренер звертає увагу учасників на колір карток, на яких написані емоції і пропонує відповісти на запитання:

• Як Ви думаєте, чому саме ці емоції написані на картках рожевого кольору?

• Як Ви думаєте, чому саме ці емоції написані на жовтого кольору?

• Як Ви думаєте, чому саме ці емоції написані на картках зеленого кольору?

Узагальнюючи відповіді, тренер звертає увагу на те, що емоційна сфера дитини розвивається і ускладнюється, починаючи від народження. З деякими емоційними реакціями дитина народжується (емоції, які записані на картках рожевого кольору), у ранньому онтогенезі формуються складніші емоційні переживання (емоції, які записані на картках жовтого кольору), пізніше, з досягненням зрілого віку - вищі почуття (моральні, інтелек-туальні, естетичні, патріотичні тощо) (емоції, які записані на картках зеленого кольору).

Запитання для коментування:

• Які думки, коментарі хотіли б Ви висловити з приводу даної інформації?

Насамкінець, тренер підсумовує сказане, використовуючи інформацію з Додатку 23.

Психогімнастична вправа „Як зняти стрес”

Мета: допомогти учасникам у пошуку різних методів психологічного розвантаження.

Час: 30 хв.

Ресурси: надувні кульки.

Хід проведення

Тренер кожному учаснику роздає по одній надувній кульці.

Пропонує пригадати ті ситуації у стосунках з дитиною, які викликають в них роздратування, гнів, розпач, незадоволення, безсилля. У колі кожен учасник по черзі називає ситуацію, після чого один раз надуває свою кульку.

Учасники, які у стосунках зі своєю дитиною відчувають такі ж труднощі, надувають свою кульку.

Коли всі учасники проговорять ситуації, тренер просить всіх звернути увагу на свою кульку і порівняти її зі стресом, який виникає через накопичення різних негативних емоцій.

Які саме методи психологічного розвантаження Ви застосовуєте, щоб зняти напругу, що могли б запропонувати.

Тренер пропонує кожному з учасників назвати свій метод, здуваючи кульку. Якщо інші учасники також використовують цей метод, або могли б його використовувати в майбутньому, також поступово здувають свою кульку.

Тренер узагальнює почуту інформацію і пропонує як один із методів зняття емоційної напруги та розслаблення, - читання з дітьми медитаційних казок.

Вправа на релаксацію „Добра тварина”

Мета: сприяти створенню позитивної психологічної атмосфери в групі, розвивати вміння розслаблятися.

Час: 10 хв.

Хід проведення

Учасники встають в коло і беруться за руки. Ведучий тихим голосом говорить: „Ми - одна велика добра тварина. Давайте послухаємо, як вона дихає. А тепер подихаємо разом”. Вдих - всі роблять крок вперед, видих - всі роблять крок назад. Вдих - всі роблять два кроки вперед, видих - всі роблять два кроки назад.

„Тварина не тільки так дихає, так само чітко та рівномірно б'ється її велике добре серце.” Стук - крок вперед, стук - крок назад і т. д. „Ми забираємо із собою дихання і стук серця цієї тварини”.

Рефлексія дня „SMS- повідомлення.”

Мета: підвести підсумки дня

Час: 10 хв.

Хід проведення

Тренер пропонує кожному з учасників написати стисле SMS-повідомлення для значущої людини про те, що було найважливішим у сьогоднішньому дні. Далі учасники по черзі зачитують свої повідомлення.

Після цього тренер дякує групі за спільну роботу і пропонує виконати вдома домашнє завдання, а саме скласти „Словничок емоцій” (пригадати якомога більше назв різних емоцій та почуттів).

ДЕНЬ 3

І СЕСІЯ

Модуль VIII. Діалогічна взаємодія в сімейних конфліктах

Рефлексія попереднього дня „Зворотній кадр”

Мета: налаштувати учасників на роботу, з'ясувати особливості сприймання і засвоєння матеріалу попереднього дня.

Час: 15 хв.

Ресурси: аркуш ватману, маркери

Хід проведення

Учасники за допомогою мозкового штурму пригадують вправи вчорашнього дня у зворотному напрямку, тобто від останньої до першої. Тренер записує назви цих вправ на аркуші Фліпчарту, починаючи знизу.

Запитання для обговорення:

• З якою метою ми проводили рефлексію вчорашнього дня?

• Чому ми розпочали роботу з пригадування того, що відбувалося вчора?

Робота у малих групах „Правила в моїй сім'ї”

Мета: виявити правила, які існують у сім'ї, і сприяти усвідомленню їх значення для створення позитивної сімейної атмосфери.

Час: 20 хв.

Ресурси: аркуш ватману, маркери

Хід проведення

Тренер просить учасників дати відповіді на такі запитання:

- Що таке правила? Наведіть приклади правил.

- Для чого в нашому житті існують правила?

- Чи існують правила у Вашій родині? Які саме? Назвіть їх.

Далі тренер об'єднує учасників у пари та просить протягом 5 хвилин розповісти один одному про правила, які існують в їхніх родинах. Після цього один з учасників пари, підсумовуючи сказане, повідомляє це в загальному колі, а тренер записує на аркуші правила, які існують у сім'ї.

Запитання для обговорення:

• Які правила ви б хотіли додати?

• Що дає нам виконання даної вправи?

Міні-лекція „Етапи діалогічної взаємодії у вирішенні конфліктних ситуацій”

Мета: ознайомити учасників з підходом „Шість кроків методу без поразок” (З.Шпєвак) [21] та узагальнити знання, одержані впродовж тренінгу щодо особливостей побудови конструктивної діалогічної взаємодії.

Час: 20 хв.

Ресурси: проектор та плівки з опорним конспектом лекції (див. Додаток 24).

Запитання для обговорення:

• Які думки, коментарі, можливо, заперечення Ви хотіли б висловити?

Вправа на активізацію „1-2-3-4-5”

Мета: сприяти зняттю емоційної напруги та створенню сприятливих умов для подальшої роботи в групі.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Тренер говорить умови гри: „Коли я буду називати певні цифри, вам потрібно буде виконувати відповідні їм дії:

„один” - плеснути в долоні перед собою,

„два” - плеснути в долоні за спиною,

„три” - плеснути в долоні над головою,

„чотири” - плеснути долонею правої руки в долоню сусіда праворуч, лівої - в долоню сусіда ліворуч,

„п'ять” - плеснути в долоні сусідів так, щоб права рука опинилася зверху на руці сусіда, а ліва рука опинилася знизу.”

На етапі тренування, тренер називає цифри, не поспішаючи і виправляючи помилки учасників. Далі - називає цифри швидко. Хто помилився - виходить з гри.

Рольова гра „Вирішення сімейної проблеми”

Мета: відпрацювати вміння конструктивної діалогічної взаємодії.

Час: 30 хв.

Хід проведення

До уваги тренера!

Дана вправа виконується за методом „Акваріум”, коли в центрі групового кола створюється мале коло учасників рольової гри. Таким чином, усі інші учасники мають змогу спостерігати за подіями, що відбуваються в колі. Аналізувати дану конфліктну ситуацію та її вирішення слід за допомогою прийому „Шість кроків методу без поразок”.

Етап І. За бажанням 5 учасників сідають у „внутрішньому колі”. Їм пропонується розіграти будь-яку проблемну сімейну ситуацію та спроби вирішення цієї ситуації за допомогою підходу „Шість кроків методу без поразок”, повністю повторюючи всі його етапи. Всі задіяні учасники придумують проблемну сімейну ситуацію та розподіляють між собою ролі (7 хв.).

Етап ІІ. Учасники у „внутрішньому колі” розігрують проблемну ситуацію. Після цього як учасники-глядачі, так і учасники-актори аналізують, фіксуючи правильні та хибні стратегії у вирішенні проблемної ситуації.

Запитання для обговорення:

- до всіх учасників:

• Чи вдалося учасникам, використовуючи підхід „Шість кроків методу без поразок”, вирішити дану проблемну ситуацію?

- до учасників в малому колі:

• З якими труднощами ви зустрічалися виконуючи власну роль?

- до учасників, що виконували роль дітей:

• Чи почувалися ви залученими до спільного вирішення сімейної проблеми?

ІІ СЕСІЯ

Модуль IX. Підсумки.

Психогімнастична вправа на активізацію „Зміна місця”

Мета: підвищити психоемоційний тонус учасників освітньої програми, сприяти усвідомленню власної батьківської ролі щодо дитини.

Час: 10 хв.

Хід проведення

Зі словами: „Поміняйтесь місцями ті, хто...”, ведучий починає вправу. Учасники, що мають названу ознаку, міняються місцями. Той, хто не встигне зайняти вільне місце, стає ведучим.

Інструкція може змінюватися:

„Поміняйтеся місцями ті, хто в дитинстві...”

„Поміняйтеся місцями ті, хто, спілкуючись зі своєю дитиною...”

„Поміняйтеся місцями ті, хто вважає своєю сильною батьківською рисою...”

„Поміняйтеся місцями ті, хто хотів би розвинути в собі таку якість як ”

Творче завдання „Коло часу”

Мета: сприяти усвідомленню батьками необхідності спільного проведення часу з дітьми.

Час: 20 хв.

Ресурси: аркуші білого кольору А-4(за кількістю учасників), на яких намальоване коло.

Хід проведення

Тренер пропонує учасникам поділити намальоване на аркуші паперу коло (24 години) у відповідності до власного типового режиму дня, розподілу усіх цих годин на виконання будь-якої діяльності - роботи, відпочинку, спілкування тощо. Аналізуючи своє коло, кожен учасник відзначає ті години, які він проводить зі своєю дитиною: грається, допомагає у вивченні уроків, розмовляє, гуляє. Потрібно цей час позначити особливим кольором на діаграмі.

Запитання для обговорення:

• Чи допоміг даний аналіз діаграми краще усвідомити, скільки часу насправді Ви проводите з дитиною?

• Як багато часу Ви приділяєте собі?

• Проаналізуйте, як можна за рахунок інших справ збільшити час для себе та для своєї дитини?

Робота у малих групах „Особливий час”

Мета: сприяти генеруванню ідей щодо різних форм проведення спільного часу батьків і дітей, а також розумінню учасниками враховувати вікові особливості дитини при проведенні з нею спільного часу.

Час: 30 хв.

Ресурси: аркуші А-3, кольорові маркери.

Хід проведення

Тренер об'єднує учасників у групи за назвами іграшок „лялька”, „дзиґа”, „м'яч”, „машинка”. Учасники, отримавши картки з назвами іграшок, повинні тільки за допомогою жестів показати їх, таким чином, об'єднавшись у групи.

Тренер дає завдання кожній групі написати якомога більше варіантів проведення спільного часу з дітьми різного віку(20 хв):

І група - від народження до 3 років;

ІІ група - 4 - 6 років;

ІІІ група - 7- 10 років;

ІV група - 11 - 15 років.

Один з учасників презентує напрацювання групи (10 хв.).

Тренер підсумовує думки і судження учасників.

Творче завдання „Вірш про себе”

Мета: розвивати позитивне ставлення до себе, почуття власної гідності.

Час: 20 хв.

Ресурси: бланки з незакінченими реченнями (див. Додаток 25).

Хід проведення

Тренер роздає кожному учаснику бланк із незакінченими реченнями (див. Додаток 25) і просить написати „Вірш про себе”, продовжуючи перші його рядки.

По завершенні роботи учасники за бажанням читають свої вірші та обмінюються враженнями щодо почуттів, думок стосовно виконання даного завдання.

Історія для натхнення

Мета: показати важливість батьківського часу для дитини та сприяти усвідомленню ролі батьківства на ціннісно-емоційному рівні.

Час: 10 хв.

Хід проведення

Тренер розповідає історію для натхнення: „Якось один чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений і знервований та побачив, що на порозі його чекає п'ятирічний син.

- Тату, можна в тебе щось спитати?

- Звичайно, що сталося?

- Тату, а яка в тебе зарплатня?

- Це не твоя справа! - обурився батько. - І навіщо це тобі?

- Будь ласка, ну скажи, скільки ти отримуєш за годину?

- Ну, взагалі, 500. А що?

- Тату, - син подивився на нього знизу вверх дуже серйозними очима. - Тату, ти можеш мені позичити 300?

- Ти запитував лише для того, щоб я дав тобі грошей на якусь дурну іграшку? - закричав той. - Негайно йди до себе в кімнату і лягай спати! Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшенно втомлююсь, а ти себе так поводиш.

Малюк тихо пішов до себе в кімнату і закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти на порозі та обурюватися проханням сина: „Та як він сміє питати мене про зарплатню, щоб потім попросити грошей?”

Згодом він заспокоївся і почав роздумувати: „Може йому й дійсно щось дуже важливе потрібно купити. Та грець з ними, з тими трьома сотнями, адже він у мене ще ні разу не просив грошей”.

Коли батько зайшов у дитячу кімнату, його син уже був у ліжку.

- Ти не спиш, синку, - запитав батько.

- Ні, тату, - відповів хлопчик.

- Я, здається, тобі дуже грубо відповів, у мене був важкий день, просто зірвався. Пробач мені. Ось тримай гроші, які ти просив.

Хлопчик сів на ліжку та посміхнувся.

- Ой, тату, дякую! - радісно вигукнув він. Потім хлопчик заліз під подушку і дістав декілька зім'ятих банкнот. Його батько, побачивши, що в дитини вже є гроші, знову обурився. А малюк склав всі гроші разом, ретельно перерахував купюри і подивився на батька.

- Навіщо ти в мене просив грошей, якщо вони в тебе вже є? - пробурмотів той.

- Тому що в мене було недостатньо. Але тепер мені як раз вистачить, - відповів хлопчик. - Тату, тут рівно 500. Можна я куплю годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше. Я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами”.

Підведення підсумків. Вручення сертифікатів.

Мета: підвести підсумки освітньої програми.

Час: 30 хв.

Ресурси: сертифікати про участь у тренінгу, підсумкові анкети (див. Додаток 26).

Хід проведення

Тренер пропонує усім учасникам висловитися, окремо зупинившись на тих моментах освітньої програми, які справили особливе враження і які спонукають до практичних дій. Особливо важливо звернути увагу на тих конкретних кроках, які планує кожен зробити у відповідності до набутих знань, умінь і навичок.

Після цього учасники заповнюють підсумкові анкети, а потім тренери урочисто вручають їм сертифікати.

Додаток 1

АНКЕТА УЧАСНИКА ТРЕНІНГУ

Прізвище, ім'я, по батькові
Дата народження
Повна домашня адреса
Контактні телефони	Робочий 8(___) Домашній 8(___) Мобільний 8(___)
Повна назва організації, яку Ви представляєте, Ваша посада
З якими цільовими групами Ви переважно працюєте?
Ваша базова освіта
На яких семінарах, курсах, тренінгах, в яких Ви брали участь, розглядалися питання батьківства?

Додаток 2

БЛАНК ДО ВПРАВИ НА ЗНАЙОМСТВО „ІНТЕРВ'Ю”

Інтерв'ю

__________________________

Ім'я

__________________________

____________________________________________

Відомості про сім'ю

_______________________________________________________

Три речі, які Ви найбільше любите в житті

______________________________________________________

Життєве кредо

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Найцікавіший спогад з дитинства

Додаток 3

МІНІ-ЛЕКЦІЯ „ТРИ ШЛЯХИ У ВИХОВАННІ”[21]

Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть іти одним з трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Ось коротка характеристика цих шляхів.

ВЛАДА

Цей шлях опирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині, хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з'являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять.

У поведінці дитини може з'явитися опір, брехня, покора, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: „ніхто не прислухається до моєї думки, а, значить, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Тільки батьки знають, що добре для мене”

Можливі наслідки для дитини - відсутність бажання змінюватися, залежність від думки та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості. Можливі наслідки для батьків - почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, що посилюють незадоволення дитиною та собою як батьками. Наслідки для родини - холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.

ПОСТУПЛИВІСТЬ

На цьому шляху батьки заради „святого спокою” поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо „самолюбивої, сповненої бажань і претензій” дитини.

Дитина почувається у виграші - „Я перемогла”. Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністю опору з боку дорослого. Вона може думати: „Всі повинні мені підкорятися”, „Найважливіші мої почуття і потреби”, „Батьки все зроблять заради мене, варто тільки бути впертою”. Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску. Можливі наслідки для дитини - відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей - батьки виявляються „слабкими”, а дитина „сильною”. У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).Можливі наслідки для батьків - неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям. Наслідки для родини - відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею).

ДІАЛОГ

На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати свої можливості, сприяють ставленню її адекватної самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати „ні”, коли ситуація вимагає цього. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків (вчителів, інших людей), мати високе почуття власної вартості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: „Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, - спробую ще раз”.

Можливі наслідки для дитини - бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших.Можливі наслідки для батьків - задоволення собою як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом з дитиною, приязні стосунки з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину.Наслідки для родини - менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвивається конструктивні діалогічні стосунки між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв'язки та вміння виявляти взаємну турботу та повагу.

Додаток 4

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Віковий період	Соціальна ситуація розвитку	Провідна діяльність	Основні новоутворення
			Центральне новоутворення	Інші важливі новоутворення
Період новонародження (до 2 міс.)	Повна біологічна залежність від матері	-	-	Комплекс пожвавлення
Період немовлят (до 1 року)	Спільне життя дитини з ма-тір'ю (ситуа-ція „Ми”)	Безпосередньо емоційне спіл-кування з матір'ю	Потреба у спілкуванні з дорослим	Розвиток сенсорно-перцептивної сфери різних модальностей Психомоторний роз-виток. Почуття емо-ційної безпеки Емо-ційна прив'язаність до близького дорослого
Раннє ди-тинство (1-3 роки)	Пізнання сві-ту оточуючих речей, спільна діяльність з дорослим.	Предметно-маніпулятивна діяльність	Усвідомлення самого себе як суб'єкта дій (“Я сам “)	Активний мовленнє-вий розвиток.Наочно-дійове мислення.Піз-навальна активність
Дошкіль не дити-нство (3-6 років)	Пізнання світу людських стосунків та їх імітація	Сюжетно-рольова гра	Підпорядкування мотивів	Наочно-образне мис-лення.Творча уява Етичні інстанції (що добре, а що погано) Децентрація мотивів Потреба у соціально-значущій діяльності
Молод ший шкі-льний вік (6-11р.)	Соціальний статус школяра (ситуація навчання)	Учбова діяльність	Уміння вчитися	Словесно-логічне мислення( з опорою на наочність).Довільні пізнавальні процеси Довільна увага.Дові-льна поведінка Адек-ватна самооцінка Рефлексія
Підлітковий вік (11-15 років)	Емансипація від дорослих та групування	Інтимно-осо-бистісне спілкування з однолітками	Почуття дорос-лості (молод-ший підлітковий вік).„Я-концеп-ція” (старший підлітковий вік)	Теоретичне рефлекс-сивне мислення.Осо-бистісна рефлексіяГі-пертрофована потреба в спілкуванні з ровес-никами. Потреби у соціальному визнан-ні,самоствердженні
Старший шкільний вік (16-17 років)	Первинний вибір життєвого шляху	Учбово-професійна діяльність	Самовизначення	Диференціація здіб-ностей. Орієнтація на майбутнє Світогляд Моральна стійкість

Додаток 5

Тренувальна ВПРАВА „ЯК звертатися до ДИТИНи”[21]

А Говорите з жахом: „Залиш! Не чіпай цей молоток! Це чоловіча справа!

В Говорите спокійно та доброзичливо: „О! Я бачу, ти хочеш забити цей цвях. Подивись, молоток треба тримати так, а цвях отак...”

А Дитина хоче допомогти Вам скласти пазли. Ви сердитеся, відкидаєте її руки і кажете: „Залиш! Ти їх зіпсуєш! Якщо ти знищиш пазли, я буду змушена за них заплатити!!! Іди робити уроки!”

В Візьміть дитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Мені важливо, щоб ти ретельно намилила руки, помила і витерла їх насухо! Потім прийдеш і ми разом складемо пазли. Руки повинні бути чистими, бо ми маємо віддати пазли в ідеальному стані.”

А Говорите зі стурбованістю у голосі: „Почни, нарешті, вчити цей вірш. Ти ж знаєш, що ти слабша учениця і потребуєш більше часу на навчання!”

В Скажіть з радістю у голосі: А пам'ятаєш, як у минулому році ти боялася того довгого вірша Тараса Шевченка, але ж вивчила на таку гарну оцінку! Мужності! Вивчиш і зараз!”

А Кричите: „Перестань його бити! Ти поводишся, як бандит! Що з тебе виросте!”

В Зловіть дитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Мені не подобається, що ти його б'єш! Битися не можна! Скажи брату словами, чого ти хочеш. Я вірю, що ти зможеш захистити себе у гідний спосіб!”

А Говорите жалісливим тоном: „Синочку, чому ти такий лінивий! Ти ж такий здібний. Якби ти не був таким лінивим, то міг би добре вчитися. Я справді не знаю, в кого ти такий вдався!”

В Говорите рішуче, але доброзичливим і діловим тоном: „Синочку, ти досить розумний та здібний для того, щоб осягнути це! Я чекаю рішучих змін у школі”.

А Говорите незадоволено та з гнівом до дитини, яка не хоче виступати на публіці: „Перестань боятися! Тут нічого боятися та соромитися! Ти вже велика, а поводишся, як мала дитина! Ну давай! Не бійся!”

В Говорите спокійним голосом із розумінням: „Ти боїшся...? Ти напевно трохи засоромилась...? Розповідати вірш на публіці - це дуже складна справа навіть для справжніх акторів... Це називається хвилюванням. Але, напевно, ти скоро переможеш цей страх! Ти переконаєшся...”

Додаток 6

МОЗАЇКА [4]

УРОК 1

Безумовно приймати дитину - значить любити її не за те, що вона красива, розумна, здібна, відмінниця, помічниця, а просто так, за те, що вона є! Нерідко можна чути від батьків таке звернення до сина чи доньки: „Якщо ти будеш хорошим хлопчиком (дівчинкою), то я буду тебе любити”. Чи: „Не чекай від мене доброго, поки ти не перестанеш...(лінуватися, битися, сваритися), не почнеш...(добре вчитися, допомагати по дому, слухатися)”. Прислухаємося: в цих фразах дитині прямо повідомляють, що її приймають умовно, що її люблять (чи будуть любити), „тільки якщо”. Умовне, оціню-вальне ставлення до людини взагалі характерне для нашої культури. Таке ставлення входить і у свідомість дітей.

Причина широко розповсюдженого оцінювального ставлення до дітей криється в твердій вірі, що нагороди і покарання - головні виховні засоби. Похвалиш дитину - у вона укріпиться в добрі, покараєш - і зло відступить. Але ось біда: вони не завжди безвідмовні, ці засоби. Хто не знає і таку закономірність: чим більше дитину сварять, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини - це зовсім не дресирування. Батьки існують не для того, щоб виробляти в дітей умовні рефлекси.

Психологами доведено, що потреба в любові, в належності, тобто потрібності іншому, - одна з фундаментальних людських потреб. Її задоволення - необхідна умова нормального розвитку дитини. Ця потреба задовольняється, коли ви повідомляєте дитині, що вона вам дорога, потрібна, важлива, що вона просто хороша. Такі повідомлення проявляються у привітних поглядах, лагідних дотиках, прямих словах: „Як добре, що ти в нас народився”, „Я рада тебе бачити”, „Ти мені подобаєшся”, „Я люблю, коли ти вдома”, „Мені добре, коли ми разом...”.

Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатір рекомендувала обнімати дитину декілька разів на день, говорячи, що чотири обійми абсолютно необхідні кожному просто для виживання, а для хорошого самопочуття потрібно не менше восьми обіймів у день! І, між іншим, не тільки дитині, але і дорослому.

Звичайно, дитині такі знаки безумовного прийняття особливо потрібні, як їжа для підростаючого організму. Вони її живлять емоційно, допомагаючи психологічно розвиватися. Якщо ж вона не отримує таких знаків, то з'являються емоційні проблеми, відхилення в поведінці, або й нервово-психічні захворювання.

Чим частіше батьки роздратовуються на дитину, критикують її, тим скоріше вона приходить до узагальнення „Мене не люблять”. Доведення батьків типу: „Я ж про тебе турбуюся” чи „Заради твоєї ж користі” діти не чують. Точніше, вони можуть почути слова, але не їх зміст. В них своя, емоційна бухгалтерія. Інтонація важливіша за слова, і якщо вона різка, сердита, чи просто строга, то висновок завжди однозначний: „Мене не люблять, не приймають”. Іноді це оформляється для дитини не стільки в слова, скільки у сприймання себе поганою, „не такою”, нещасною.

В батьків інколи не менше образ: „Не життя а одні муки...”, „Іду додому, як на поле битви”, „Ночами перестала спати - все плачу...”.

Навіть якщо справа дійшла до таких крайнощів, крайнощів для обох сторін, ще не все втрачено: батьки можуть повернути мир в сім'ю. Але для цього потрібно починати із себе. Чому із себе? Тому що в дорослих більше знань, здібності контролювати себе, більше життєвого досвіду.

Звичайно, і батьки потребують допомоги. Я надіюсь, що цю допомогу ви будете отримувати в ході всіх наших занять. А зараз давайте спробуємо зрозуміти, які причини заважають батькам безумовно приймати дитину і показати їй це.

Часто батьки запитують: „Якщо я приймаю дитину, це значить, що я повинна ніколи на неї не гніватися?”

Відповідаю. Ні, не значить. Приховувати і тим більше накопичувати свої негативні почуття ні в якому разі не можна. Їх потрібно виражати, але виражати особливим чином. І про це ми будемо говорити пізніше. А поки звертаю вашу увагу на наступні правила:

• Можна виражати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому.

• Можна осуджувати дії дитини, якими б небажаними, „недозволеними” вони не були. Раз вони в неї виникли, значить для цього є причини.

• Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття дитини.

Ось типова репліка однієї мами: „Як же я буду його обіймати, якщо він ще не вивчив уроки? Спочатку дисципліна, а потім вже добрі стосунки. Інакше я його зіпсую”. І мама стає на шлях критичних зауважень, нагадувань, вимог. Кому з нас не відомо, що вірогідніше за все син відреагує відмовками, відтягуванням, а якщо приготування уроків - стара проблема, то і відкритим супротивом. Мама із, здавалося б резонних „педагогічних міркувань” потрапляє в зачароване коло, коло взаємного незадоволення, зростаючої напруги, частих конфліктів.

Де ж помилка? Помилка була вже з самого початку: дисципліна не до, а після встановлення добрих стосунків, і тільки на базі них.

УРОК 2.

Ми говорили про те, як важливо постійно повідомляти дитині, що вона нам потрібна і важлива, що її існування для нас - радість.

Зразу виникає запитання-заперечення: легко дотримуватися цієї поради в спокійні моменти, чи коли все йде добре. А якщо дитина робить „не те”, „не слухається”, дратує? Як бути в таких випадках?

Уявіть собі картину: малюк захоплено грається з мозаїкою. Виходить в нього не все як потрібно: мозаїки розлітаються, перемішуються, не зразу вставляються, та й квіточка виходить „не такою”. Вам хочеться втрутитися, навчити, показати. І ось ви не витримуєте: „Почекай, - кажете ви, - потрібно не так, а ось так”. Але малюк незадоволено відповідає: „Не потрібно, я сам”.

Одного разу мати зауважила вже достатньо дорослому сину: „Ой, як в тебе незграбно виходить, ти б спочатку навчився...”. Це був день народження сина, і він у хорошому настрої азартно танцював зі всіма - як вмів. Після цих слів він сів на стілець і похмуро просидів весь залишок вечора, мати ж образилася на його образу. День народження був зіпсований.

Взагалі різні діти по-різному реагують на батьківські „не так”: одні засмучуються і губляться, інші ображаються, треті бунтують: „Якщо погано, не буду взагалі!”. Ніби реакції різні, але всі вони вказують, що дітям не подобається таке звернення. Чому?

Щоб краще це зрозуміти, давайте пригадаємо себе дітьми.

Як довго в нас самих не виходило написати букву, чисто підмести підлогу, чи спритно забити цвях? Тепер ці справи нам здаються простими. Так ось, коли ми показуємо і нав'язуємо цю „простоту” дитині, якій насправді важко, то чинимо несправедливо. Дитина вправі на нас ображатися!

Подивимося на однорічного малюка, який вчиться ходити. Ось він відчепився від вашого пальця і робить перші невпевнені кроки. При кожному кроці ледь втримує рівновагу, похитується, напружено рухає ручками. Але вів задоволений і гордий! Мало кому з батьків прийде в голову повчати: „Хіба так ходять? Дивись, як потрібно!”. Чи „Ну що ти все хитаєшся? Скільки разів я тобі говорила, не махай руками! Пройди ще раз, і щоб все було правильно”.

Комічно? Безглуздо? Але такими ж безглуздими з психоло-гічної точки зору будь-які критичні зауваження, звернені до людини (дитини, чи дорослого), яка вчиться будь-що робити сама.

Передбачаю запитання: як же навчити, якщо не вказувати на помилки?

Так, знання помилок корисне і часто необхідне, але вказувати на них потрібно з особливою обережністю. По-перше, не варто помічати кожну помилку, по-друге, помилку краще обговорити потім, в спокійній обстановці, а не в той момент, коли дитина захоплена справою; нарешті, зауваження завжди потрібно робити на фоні загального схвалення.

І цьому мистецтву нам варто повчитися в самих дітей. Спитаємо себе: чи знає інколи дитина про свої помилки? Погодьтеся, часто знає - так само, як відчуває нетвердість кроків однорічна дитина. А як вона до цих помилок ставиться? Виявляється, більш терпимо, ніж дорослі. Чому? А вона задоволена вже тим, що в неї щось виходить, адже вона вже „йде”, хай поки не зовсім впевнено. До того ж, вона здогадується: завтра вийде краще! Ми, батьки, зауваженнями хочемо скоріше досягти кращих результатів. А виходить часто зовсім навпаки. Надіюсь, тепер ви готові прийняти правило, яким варто керуватися в тих випадках, коли дитина чимось зайнята самостійно.

Назвемо його першим правилом.

Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить про допомогу. Своїм невтручанням ви будете повідомляти їй: „З тобою все в порядку! Ти, звичайно, справишся!”

ЧОТИРИ РЕЗУЛЬТАТИ УЧІННЯ

Ваша дитина чомусь навчається. Загальний підсумок буде складатися з декількох окремих результатів. Назвемо чотири з них.

Перший, самий очевидний - це знання, яке вона отримає чи вміння, яке засвоїть.

Другий результат менш очевидний: це тренування загальної здібності вчитися, тобто вчити самого себе.

Третій результат - емоційний слід від заняття: задоволення чи розчарування, впевненість чи невпевненість в своїх силах.

Нарешті, четвертий результат - слід на ваших взаємосто-сунках з нею, якщо ви приймали участь у заняттях. Тут підсумок також може бути або позитивним (залишилися задоволені один одним), або негативним (збільшилися взаємні незадоволення).

Запам'ятайте, батьків підстерігає небезпека орієнтуватися тільки на перший результат (вивчився? навчився?). Ні в якому випадку не забувайте про інші три. Вони набагато важливіші! Так що, коли ваша дитина будує з кубиків дивний „палац”, ліпить собачку, схожу на ящірку, пише кривим почерком, чи не дуже складно розповідає про фільм, але при цьому захоплена чи зосереджена - не критикуйте, не справляйте її. А якщо ви ще і проявите щирий інтерес до її справи, то відчуєте, як посилиться взаємна повага і прийняття один одного, так необхідні і вам і їй.

УРОК 3.

Наше Правило 2 - не просто добра порада. Вона спирається на психологічний закон, відкритий видатним психологом Львом Семеновичем Виготським. Він назвав його „зоною найближчого розвитку дитини”. Глибоко переконана, що кожен батько повинен обов'язково знати про цей закон. Розповім про нього коротко.

Відомо, що в кожному віці для кожної дитини існує обмежене коло справ, з якими вона може впоратися сама. За межами цього кола - справи, доступні для неї тільки при участі дорослого чи ж недоступні взагалі.

Наприклад, дошкільник вже може сам застібнути ґудзики, вимити руки, прибрати іграшки, але він сам не може добре організувати свої справи протягом дня. Ось чому в сім'ї дошкільника так часто звучать батьківські слова „Пора”, „Тепер ми будемо”, „Спочатку поїмо, потім...”.

Давайте намалюємо просту схему: одне коло всередині іншого. Маленьке коло буде означати всі справи, з якими дитина справляється сама, а зона між границями малого і великого кола - справи, які дитина робить тільки разом з дорослим. За межами більшого кола виявляться завдання, які зараз не під силу ні їй самій, ні разом з дорослими.

Ось тепер можна пояснити, що відкрив Л.С.Виготський. Він показав, що по мірі розвитку дитини коло справ, які вона починає виконувати самостійно, збільшується за рахунок тих справ, які вона раніше виконувала разом з дорослим, а не тих, які лежать за межами наших кіл. Іншими словами, завтра дитина буде робити сама те, що сьогодні вона робила з мамою, і саме завдяки тому, що це було „з мамою”. Зона справ разом - це золотий запас дитини, її потенціал на найближче майбутнє. Ось чому її назвали зоною найближчого розвитку. Уявимо собі, що в однієї дитини ця зона широка, тобто батьки з нею багато займаються, а в іншої вузька, так як батьки не приділяють достатньої уваги. Перша дитина буде розвиватися скоріше, почувати себе більш впевнено, успішно.

Тепер, я надіюсь, вам стане більш зрозуміло, чому залишати „з педагогічних міркувань” дитину одну там, там де їй важко - груба помилка. Це значить не враховувати основний психологічний закон розвитку!

Потрібно зауважити, що діти добре відчувають і знають, в чому вони зараз потребують. Як часто вони просять: „Пограй зі мною”, „Пішли погуляємо”, „Візьми мене з собою”, „А можна я також буду...” і якщо у вас немає дійсно серйозних причин для відмови, відповідь нехай буде тільки одна: „Так!”

Є більш надійний спосіб, який відкрили і постійно ще відкривають батьки: читати разом з дитиною. В багатьох сім'ях читають вголос дошкільнику, ще не знайомому з літерами. Але деякі батьки продовжують це робити і потім, коли їх син чи донька вже ходять у школу. Зразу зауважу, що на запитання „Як довго потрібно читати разом з дитиною, яка вже навчилася складати букви у слова?” - однозначно відповісти не можна. Справа у тому, що швидкість автоматизації читання у всіх дітей різна (це пов'язано з індивідуальними особливостями їх головного мозку). Тому важливо у важкий період засвоєння читання допомогти дитині захопитися змістом книги.

Ми підійшли до того, щоб записати Правило 2 цілком.

Якщо дитині важко, і вона готова прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть. При цьому:

1. Візьміть на себе тільки те, що вона не може виконати сама, інше дозвольте робити їй самій.

2. В міру засвоєння дитиною нових дій поступово передавайте їх їй.

Якщо придивитися до будь-якої нової справи, яку діти засвоюють з вашою допомогою, багато виявиться схожим. Як правило, діти активні, і вони постійно прагнуть взяти на себе те, що робите ви.

Ми підійшли, напевно, до найтоншого моменту: як вберегти природну активність дитини? Як не забути, не загальмувати її?

Виявляється, батьків підстерігає тут подвійна небезпека.

Небезпека перша - надто рано перекласти свою частину на дитину. Наприклад, навчаючи дитину їздити на велосипеді - вже через п'ять хвилин відпустити і кермо, і сідло. Неминуче в таких випадках падіння може призвести до того, що в дитини пропаде бажання сідати на велосипед.

Друга небезпека - навпаки, надто довга і наполеглива участь батька, так сказати, набридливе керівництво, у спільній справі. Уявіть собі: батько, тримаючи велосипед за кермо і за сідло, бігає поруч з дитиною день, другий, третій, тиждень... Чи навчиться вона їздити самостійно? Навряд чи. Скоріш за все, їй взагалі набридне це беззмістовне заняття. А вже присутність дорослого - обов'язково!

УРОК 4.

Спільні заняття - настільки важлива тема, що їй ми присвячуємо ще один урок. Спочатку поговоримо про труднощі та конфлікти взаємодії і про те, як їх уникати.

Почнемо з типової проблеми батьків: багато обов'язкових справ дитина освоїла, їй вже нічого не варто зібрати в ящик розкидані іграшки, застелити постіль чи покласти підручники в портфель з вечора. Але все це вона не робить! „Як бути в таких випадках? - запитують батьки. - Знову робити все разом з нею?”. Може й ні, а може й так. Все залежить від причин „неслухняності” вашої дитини. Можливо, ви ще не пройшли з нею весь необхідний шлях. Адже це вам здається, що їй одній легко розкласти всі іграшки на місця. Напевно, якщо вона просить „давай разом”, то це не випадково: можливо, їй ще важко організувати себе, а може, їй потрібно просто ваша участь, моральна підтримка.

Пригадаємо: і при навчанні їзді на двоколісному велосипеді є така фаза, коли ви вже не підтримуєте рукою сідло, але все одно біжите поруч. І це надає сили вашій дитині! Помітимо, як мудро наша мова відобразила цей психологічний момент, - участь в значенні „моральна підтримка” передається тим же словом, що і участь в справі.

Але частіше корінь негативної впертості та відмов лежить в негативних переживаннях. Це може бути проблема самої дитини, але частіше вона виникає між вами і дитиною, у ваших взаємостосунках з нею.

Якщо ваші стосунки з дитиною вже давно зіпсувалися, не варто думати, ніби достатньо застосувати якийсь спосіб - і все зразу піде на лад. „Способи”, звичайно, застосовувати потрібно. Але без дружелюбного, теплого тону вони нічого не дадуть. Такий тон - найголовніша умова успіху, і якщо ваша участь в заняттях дитини не допомагає, більше того, якщо вона відмовилася від вашої допомоги, зупиніться і прислухайтеся до того, як ви спілкуєтеся з нею.

„Керівні вказівки”, напевне, інколи потрібні, але не в спільних заняттях з дитиною. Як тільки вони з'являються, припиняється робота разом. Адже разом, - значить на рівних. Не варто займати позицію над дитиною; діти до неї дуже чутливі, і проти неї повстають всі живі сили їх душі. Тоді-то вони і починають протидіяти „необхідному”, не погоджуються з „очевидним”.

Зберегти позицію на рівних не так то й легко: іноді необхідна немала психологічна та житейська винахідливість. Розповім ще про дуже цінний спосіб, який допомагає позбавити дитину і самих себе від „керівних вказівок”. Цей спосіб пов'язаний із ще одним відкриттям Л.С.Виготського, і багато разів був підтверджений науковими і практичними дослідженнями.

Виготський дослідив, що дитина легше і скоріше вчиться організовувати себе і свої справи, якщо на певному етапі їй допомогти деякими зовнішніми засобами. Ними можуть бути картинки для нагадування, список справ, записки, схеми чи написані інструкції. Помітьте, подібні засоби - це вже не слова дорослого, це їх заміна. Дитина може користуватися ними самостійно, і тоді вона виявиться на півшляху до того, щоб справитися зі справою самій.

Розглянемо наступну найчастішу причину конфліктів при спробі співробітничати з дитиною. Буває, батько готовий вчити чи допомагати стільки завгодно і за тоном своїм слідкує - не гнівається, не наказує, не критикує, а справа не йде. Таке трапляється із занадто турботливими батьками, які хочуть для своїх дітей більше, ніж самі діти.

Обережніше поводьтеся із зовнішніми спонуканнями, підкріпленнями, стимулюванням дітей. Вони можуть принести велику шкоду, зруйнувавши тонку тканину власної внутрішньої активності дітей.

Як уникнути ситуацій і конфліктів примушування? Перш за все варто придивитися, чим більш за все захоплюється ваша дитина. Це може бути гра в ляльки, в машинки, спілкування з друзями. Збирання моделей, грі у футбол, сучасна музика... Деякі з цих занять можуть здатися вам пустими, навіть шкідливими. Але пам'ятайте: для неї вони важливі і цікаві, і до них варто віднестися з повагою. Добре, якщо ваша дитина розповість вам, що саме в цих справах цікаве і важливе для неї, і ви зможете подивитися на них її очима, ніби зсередини її життя, уникаючи порад і оцінок. Дуже добре. Якщо ви зможете взяти участь в цих заняттях дитини, розділити з нею її захоплення. Діти в таких випадках бувають дуже вдячними батькам. Буде і інший результат такої участі: на хвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєте корисним: і додаткові знання, і життєвий досвід, і свій погляд на речі, і навіть інтерес до читання, особливо, якщо почати з книг чи заміток про предмет, який цікавить.

Тут я передбачаю протест батьків: не можна ж керуватися одним інтересом; потрібна дисципліна, є обов'язки, в тому числі нецікаві! Не можу не погодитися. Нагадаю, що ми обговорюємо конфлікти примушування, тобто такі випадки, коли вам доводиться наполягати і навіть вимагати, щоб син чи донька виконували те, що „потрібно”, і це псує настрій обом.

Зверніть особливу увагу на наступне Правило... Поступово знімайте з себе турботу і відповідальність за особисті справи вашої дитини та передавайте їх їй самій. Мова йде про зменшення дріб'язкової турботи, затягнутої опіки, яка просто заважає вашому сину чи доньці дорослішати. Передача їм відповідальності за свої справи, вчинки, а потім і майбутнє життя - найбільша турбота, яку ви можете проявити по відношенню до них. Ця турбота мудра: вона робить дитину більш сильною і впевненою в собі, а ваші стосунки - більш спокійними і радісними. Як це не парадоксально звучить, але ваша дитина потребує негативного досвіду, звичайно, якщо той не загрожує її життю та здоров'ю.

Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (чи своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати „свідомою”.

Це правило говорить про те ж, що й відоме прислів'я „на помилках вчаться”. Нам доводиться набиратися мужності і свідомо давати дітям робити помилки, щоб вони навчилися бути самостійними.

УРОК 5

Причини труднощів дитини часто бувають приховані в сфері її почуттів. Тоді практичними діями - показати, навчити, спрямувати - їй не допоможеш. У таких випадках краще за все...її послухати. Правда, по-іншому, ніж ми звикли. Психологи знайшли і дуже детально описали спосіб „допоміжного слухання”, по-іншому його називають „активним слуханням”.

Що ж це значить - активно слухати дитину?

Активно слухати дитину - значить „повертати” їй в бесіді те, що вона вам сказала, при цьому окресливши її почуття.

Важливо звернути увагу на деякі важливі особливості та додаткові правила бесіди через спосіб активного слухання.

По-перше, якщо ви хочете слухати дитину, обов'язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо також, щоб її та ваші очі знаходилися на одному рівні. Якщо дитина маленька, присядьте коло неї, візьміть її на руки чи на коліна; можна злегка притягнути дитину до себе, підійти чи присунути свій стілець до неї поближче.

Уникайте спілкування з дитиною, коли знаходитеся в іншій кімнаті, повернуті обличчям до плити, чи до раковини з посудом; коли дивитеся телевізор, читаючи газету; сидячи, відкинувшись на спинку крісла, чи лежачи на дивані. Ваше положення по відношенню до неї та ваша поза - перші і найсильніші сигнали про те, наскільки ви готові її слухати і почути. Будьте дуже уважні до цих сигналів, які добре „читає” дитина будь-якого віку, навіть не усвідомлюючи цього.

По-друге, якщо ви бесідуєте із засмученою дитиною, не варто задавати їй питання. Бажано, щоб ваші відповіді звучали в ствердній формі.

Здавалося б, відмінність між ствердним і запитальним реченням дуже незначна, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання: „Що трапилося?” засмучена дитина відповідає „Нічого!”, а якщо ви скажете: „Щось трапилось...”, то дитині буває легше почати розповідати про те, що трапилося.

По-третє, дуже важливо в бесіді „тримати паузу”. Після кожної вашої репліки краще за все промовчати. Зрозумійте, що цей час належить дитині; не завантажуйте його своїми міркуваннями і зауваженнями. Пауза допомагає дитині розібратися в своєму переживанні і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Помовчати добре і після відповіді дитини - може бути, вона щось додасть. Взнати про те, що дитина ще не готова почути вашу репліку, можна по її зовнішньому вигляду. Якщо її очі дивляться не на вас, а в сторону, „всередину” чи вдалину, то продовжуйте мовчати: в ній відбувається зараз дуже важлива і потрібна внутрішня робота.