Така інформація може допомогти класному керівникові при пошуках форм і методів роботи з батьками учнів. Скажімо, педагог помітив, що учень до школи приходить в'ялий, загальмований, не виявляє активності до життя класу. Причини такого стану можуть бути різними: тільки-но народився братик (сестричка), дитина не має окремої кімнати, а дорослі запізно дивляться телепередачі; можливо, Це пов'язано з тривогою за хворого дідуся. Неабияку роль у формуванні емоційних станів, почуттів дитини відіграє моральне обличчя батьків, коло їх пізнавальних інтересів, характер дозвілля, уміння дотримувати норм і правил поведінки [4; 39].

Знaння класним керівником професії батьків вихованця, їхньої діяльності впливає на добір оптимальних форм, методичних прийомів роботи з ними. Так, робота з батьками-педагогами, спеціалістами в галузі техніки і працівниками у сфері обслуговування не може проводитися однаково, без урахування соціального та професійного досвіду батьків.

Щоб бути об'єктивним спостерігачем, вихователем, класний керівник добирає відомості про сім'ї учнів шляхом паралельного анкетування батьків і дітей. Дослідження виконується в три етапи. Перший етап -- це анкетне опитування учнів, яке бажано проводити на початку навчального року, що дасть змогу гнучко побудувати плани виховної роботи. Анкети учні заповнюють під час виховної години самостійно. Усі кількісні дані класний керівник робить необхідні позначки в своєму щоденнику. Пізніше, і коли він отримає результати анкетного опитування батьків, можна буде зіставити окремі позиції батьків та їхніх дітей щодо стосунків, традицій, емоційного фону сім'ї Це допоможе педагогові зробити об'єктивний якісний аналіз стану сімейного виховання дітей.

Про напруженість в емоційній сфері сім і свідчить і факт неадекватного визначення дітьми і батьками внутрішньо сімейних стосунків, що викликали негативну установку на вимоги батьків.

Якісний аналіз учнівських анкетних даних засвідчив, що в колі сім'ї між дорослими та дітьми існує небагато спільних справ, які б могли згуртувати, зміцнити сімейний колектив. До таких спільних видів діяльності належить, зокрема, трудова. Навіть серед старшокласників тільки чверть їх має постійні трудові доручення в сім'ї, в основному ж (половина дітей) допомагають своїм батькам епізодично, від випадку до випадку і то -- за їх проханням чи вимогою. Досить велика кількість (кожний четвертий) взагалі не бере участі в домашній праці. Зрозуміло, що в таких сім'ях відсутні трудові сімейні традиції, а діти мало цікавляться професійною діяльністю своїх батьків (до 70%).

Порівняльні дані анкети "Ти і твої батьки" показують, що, починаючи з старшого підліткового віку, діти більше прагнуть до спілкування з однолітками, ніж з батьками. Люблять переглядати телепередачі, займатися спортом з товаришами. Перепоною в різноманітності видів спілкування між дітьми та їх батьками нерідко стає і певна обмеженість батьків. Так, своє дозвілля більше половини вихованців проводять за читанням, майже 40% -- відвідують кінотеатри, п'ята частина займає спортом, 2,6% -- відвідують театри, 1,3% опитуваних учнів займаються живописом. Інтерес до відвідування кафе, ресторанів відзначив кожен десятий учень старших класів.

Якщо порівняти результати самостійного проведення дозвілля дітей з результатами спільного проведення дозвілля дітьми з батьками, можна помітити великий дисонанс у прояві спільних інтересів, прагнень родини. Все це в комплексі впливає на характер формування моральних цінностей, моральних орієнтирів дитини.

За нашими даними разом з батьками проводять спільне дозвілля лише третина дітей, в тому числі здійснюють спільні поїздки за місто (переважно це дачні ділянки) 17%. Ніколи не проводить спільне дозвілля дітей і дорослих кожна шоста сім'я.

Ці дані свідчать, що батьки практично не залучають дітей до спільного читання й обговорення прочитаного чи побаченого, сімейних проблем, громадських подій. Показово, що на питання "Чому ти не проводиш своє дозвілля з батьками?" учні дали такі відповіді: нецікаво (31%), у батьків немає вільного часу (45%), немає вільного часу у мене (24%).

Дисгармонія у взаєморозумінні дітей і батьків, відсутність можливості до самореалізації дитини як рівноправного члена родини в сім'ї дали підставу третині учнів дати відповідь на запитання: "Чи хотів би ти виховувати своїх дітей, як тебе виховують твої батьки?" Ще наявна значна частина сімей, де бракує теплоти, взаєморозуміння, довіри. З різних причин батьки чи один з них не користуються авторитетом у своїх дітей. Така ситуація в родині може спричиняти часті конфлікти в сім'ї, провокувати негативне ставлення до інших людей.

Таким чином, отримавши результати анкетування учнів на тему "Ти і твоя сім'я", класний керівник може оцінити емоційний фон, ступінь сформованості сімейного колективу за оцінками вихованця, його особисте ставлення до цих проблем. Але наявний фактичний матеріал не може бути повним і об'єктивним без проведення анкетного опитування батьків учнів. Його зручно проводити на батьківських зборах. З самого початку класний керівник оголошує порядок денний, вводить батьків в коло питань, що мають обговорюватися, і зразу ж пропонує їм самостійно заповнити анкету на тему «Ми і наші діт».

Отже, анкетування батьків є другим важливім етапом (після анкетування учнів) самостійного дослідження класним керівником актуальних проблем морального виховання дітей у сім'ї. Анкетні питання складалися лабораторією превентивного виховання з урахуванням норм педагогічного такту і з орієнтуванням на контрольну перевірку щирості та достовірності відповідей респондентів. При розробленні питань анкети для учнів і батьків враховувалося, що формування позитивного емоційного фону відбувається насамперед у колі сім'ї, в процесі активного спілкування дорослих і дітей. Воно обов'язково де термінується соціально значущими установками дорослих членів родини.

Значна кількість батьків проявляє вузьку спрямованість інтересів до сфери діяльності своїх дітей. Переважно це інтерес до проблеми навчання у школі. Половина батьків не знає кола громадських обов'язків, доручень, що мають їхні діти в школі. Виявилася безпечність батьків з приводу їхньої впевненості в раціональності свого впливу на процес розвитку дітей: близько 80%, як свідчать наші результати анкетного опитування, продовжують вважати, що діти цікавляться їхньою роботою. Крім того, проведення анкетного дослідження батьків висвітлило проблеми їх недостатньої психолого-педагогічної обізнаності. З цим твердженням погодилися майже всі батьки учнів.

Серед труднощів сімейного виховання дітей більше третини, батьків найчастіше називали: прийняття дітьми вимог батьків з виразом незадоволення, кожний десятий -- категоричне неприйняття дітьми вимог своїх батьків.

Однією з причин такого явища в сім'ї (15,3%) батьки називають, зокрема, невміння застосовувати рекомендації, побажання вчителів. При відповідях на запитання анкети жоден з батьків не виділив такі причини труднощів сімейного виховання, як "нерозуміння вас дітьми" "і незнання виходу із конфліктної ситуації". Зіставлення результатів анкетного дослідження батьків з результатами анкетного опитування учнів, навпаки, свідчить про вияв низького педагогічного кругозору батьків.

Робота з сім'єю складна й багатогранна. Основні її напрями відбиті у змісті роботи класного керівника з сім'єю. Однак чи не ; найголовніший її аспект -- допомогти батькам осягнути значення родинної педагогіки, яка є серцевиною народної виховної практики. Це перевірений віками досвід національного виховання дітей в умовах і родини, в колі найближчих по крові і духу людей [6; 89]. Родина -- це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина найшвидше і найглибше засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості любові до всього живого. Батьки -- головні природні вихователя дитини. Основний чинник у формуванні особистості -- це виховний клімат сім'ї. Рідна домівка -- не тільки місце притулку, дах над гадовою, а й сімейне вогнище, місце захисту від життєвих незгод. Ці положення мають бути головним мотивом у роботі класного керівника з батьками.

Сучасні економічні негаразди значно ускладнюють створення сприятливого емоційного клімату в сім'ї. Тому батькам дуже важливо не переносити свій нерідко пригнічений психологічний стан на дітей, не вдаватися до суворості й покарань. Адже це відчужує дітей, робить їх відлюдькуватими, потайливими і навіть жорстокими. Батькам не завадить зайвий раз нагадати, що атмосферу любові й дружби в родинному колі створюють спільні духовні інтереси, спільна праця та дозвілля, щиросердні розмови.

Праця в народній педагогіці є основним критерієм оцінки моральної гідності людини. У ставленні до ледарів народна педагогіка безкомпромісна: кожний ледар -- аморальний. Той, хто не хоче працювати і хоче жити за рахунок чужої праці, -- негідник і моральна потвора, тягар для суспільства ("Ледар живе аби землі важче", "Не живе -- тільки дні пре", "Ледаше на віник та смітник годяще"). Без праці моральне виховання дітей немислиме. До того ж праця істотно впливає на людські стосунки, на моральне ставлення до людей.

У народі застерігають: якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. Неробство неодмінно веде до нещастя ("Від неробства до злочину один крок", "З ледарем поведешся -- горя наберешся"). Праця -- найвище мірило цінності людини.

Найнепривабливіша прикмета нашого життя -- це хворі діти. До школи таких приходить половина. Класний керівник, зрозуміло, намагається проводити відповідну роботу за програмою "Здоров'я". Але ж основний обов'язок у вихованні здорових дітей лежить на сім'ї. Тим часом пракгика засвідчує послаблення ролі батьків у цьому плані. Класний керівник має виступати ініціатором і захисником дитини, адже "Немає щастя без здоров'я", "Здоровому все здорово". Класний керівник має допомогти батькам усвідомити, що саме з цього починається виховання дітей у сім'ї. Адже постійна увага до фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих її рис, як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, відповідальність, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, здатність до переборення труднощів.

Позитивні результати дає практика прилучення батьків до виконання разом з дітьми програми здоров'я. Скажімо, проведення з батьками занять з аутотренінгу, позбавлення від нікотинової й алкогольної залежності, проведення занять у групах здоров'я та ін.

Належних успіхів у вихованні учнів і стосунках з батьками досягають ті вихователі, які вміло використовують здобутої народної практики у профілактичному спрямуванні, застереженні батьків від можливих промахів. Народна педагогіка різко виступає проти паління ("Хто цигарки палить, той у гріб спішить"), пияцтва ("Горілка з ніг людей збиває", "Від пива болить голова, від горілки -- серце"), статевої розпусти ("У гуляки діти вовкулаки", "Розпусник гуляє -- гнилу душу має") та інших шкідливих явищ, які згубно позначаються на здоров'ї дітей та родинних взаєминах.

Однією з основ здорового мікроклімату в сім'ї, запобігання будь-яким відхиленням у поведінці дітей є спільність інтересів батьків і дітей, постійне їх спілкування. Сфер спілкування дорослих членів родини і дітей багато і вони різні: спільна праця та спільний відпочинок, відвідання кінотеатрів, художніх театрів, виставок, музеїв, туристські походи, туристичні поїздки, заняття спортом тощо. Тим часом на практиці в одних сім'ях йдеться лише про успіхи навчання У школі, в інших -- про різні труднощі життя, в третіх про спортивні передачі

Відомо, що під впливом інтересів, захоплень батьків формуються й інтереси дітей. У тих сім'ях, де батьки захоплюються сферами Духовного життя (на практиці таке, на жаль, зустрічається нечасто і в наведених даних не спостерігається) і їхні інтереси збігаються з інтересами та захопленнями дітей, там навіть старшокласники і тягнуться до батьків, намагаються частіше проводити разом з дорослими своє дозвілля, спільно виконувати будь-яку домашню роботу.

Кожний другий учень віддає перевагу проведенню свого вільного часу в колі друзів (а вони бувають різними -- як правило, "вуличними" друзями). Часте безконтрольне проведення дозвілля дітей може призвести і до небажаних наслідків. Мало часу в сімейному колі приділяється створенню умов для усвідомлення дітьми естетичних цінностей -- художніх, музичних творів, живопису. Як правило, на цю тему батьки рідко ведуть бесіди з дітьми, не діляться своїми емоційними враженнями від прочитаного, переглянутого, не радять дитині відвідати виставку технічної творчості або вернісаж тощо. Практика свідчить, що ці питання не знаходять вирішення і у складених класними керівниками планах виховної та індивідуальної роботи з учнями та батьками.

Отже, проблема формування в дітей естетичного смаку, естетичних почуттів не є актуальною ані в родинах, ані в класних колективах А коли дитина не розуміє прекрасного, вона, ясна річ, і не прагне до його пізнання, до відчуття естетичної насолоди. А звідси центр тяжіння ціннісних орієнтирів учня переміщується на вуличні розваги. На практиці такий процес не є блискавичним, проте одного разу батьки починають усвідомлювати, що випустили з поля зору свою дитину. Вони не розуміють, чому сину чи донці стало нецікаво перебувати в сім'ї і вона шукає будь-який привід, щоб позбутися співучасті батьків у її справах.

Практика сімейного виховання засвідчує, що нерідко у сім'ях між батьками та дітьми відбуваються непорозуміння, і діти перестають довіряти батькам. За результатами наших досліджень, лише 44,5% учнів старших класів завжди діляться своїми проблемами з батьками; рідко діляться своїми радощами та невдачами 40,4% і не діліться з батьками зовсім -- кожний шостий учень. Отже, майже в кожній шостій сім'ї між батьками і дітьми відсутнє взаєморозуміння, відсутні чуйність і рівноправність, а отже, духовна близькість дорослих і дітей. Дані досліджень переконливо засвідчують, що саме в таких сім'ях діти схильні до скоєння правопорушник вчинків, мають певні вади в поведінці, як правило, гірше навчаються.

Таким чином, другий етап дослідження дозволяє класному керівникові усвідомити глибину, саму суть розходження в оцінках, мотивах поведінки батьків і дітей.

На третьому етапі соціолого-педагогічного дослідження класний керівник може провести дискусію або діалог з батьками, в основу яких покласти результати зіставлення аналізу даних анкетування батьків і дітей. Необхідність проведення подібних дискусій, конференцій викликана тим, то батькам бракує психолого-педагогічних знань, досвіду їх використання в сімейній практиці виховання дітей.

Так, на запитання анкети "Чи Вистачає ваших педагогічних умінь і навичок для виховання своїх дітей?" стверджувально відповіли лише третина батьків. П'ята частина відзначила, що таких знань вистачає частково, і половина батьків відповіли "Ні". Отже, ситуація зовсім непроста. Більшість батьків не володіє відповідними методами виховного впливу на своїх дітей, нерідко не може знайти виходу із складних конфліктних ситуацій, що виникають між ними та дітьми. Як правило, за типовими педагогічними прорахунками батьків щодо знання особистості своїх дітей можна й будувати вступну бесіду, розповісти їм про розбіжність в отриманих результатах анкетування батьків і дітей, програти одну-дві ігрові ситуації з батьками на розв'язання проблем ефективного добору прийомів педагогічного впливу на дітей у непередбачуваних ситуаціях.

Цікавими виявилися спільні дискусії за участю дітей і батьків. У такому разі важливо дуже тактовно, не називаючи прізвищ, не наводячи конкретних прикладів відповідей учасників дискусій, розігрувати різні точки зору батьків і дітей. Вони можуть бути типовими і неординарними, сприйматися легко на слух і вимагати певного емоційного настрою колективу.

Для цього класний керівник може розробити нескладні домашні завдання для батьків і дітей, виходячи з їхніх типових розходжень у відповідях на запитання анкет.

Результатом обговорення різних думок, суджень можуть бути вироблені на дискусії педагогічні висновки, побажання батькам, які висловлює класний керівник. Такі дискусії показали що батьки невміло здійснюють самостійне диференціювання педагогічно доцільних й недоцільних методів, хоч є зацікавленими особами в оволодінні нетрадіщійними, динамічними формами загального навчання.

Іноді можна почути від батьків фразу: "Раніше наша дитина була такою слухняною, сумлінною, а тепер щось з нею сталося -- ми свого сина не впізнаємо".

Ясна річ, важко виховувати дитину в сучасних складних умовах: економічні, соціальні кризи в суспільстві певним чином відбиваються на емоційному, духовному стані батьків. Завжди заклопотані, батьки небагато уваги приділяють своїй дитині. Син чи донька чимало часу перебувають поза родиною, під контролем школи, вулиці, однолітків, сусідів, приятелів тощо. Саме тому іноді батьки відчувають, що їхнє прагнення перебороти сторонні впливи на дитину є занадто слабкими. А підлітки, як відомо, потребують душевного, емоційного комфорту, відвертого спілкування, взаємної довіри й розуміння.

Тим часом, не отримуючи достатньої уваги з боку батьків, дитина може бути замкненою, не виявляти активності у спілкуванні з іншими однолітками, загальмовано реагувати на непередбачувані події в житті. Такій дитині набагато важче справитися з конфліктною ситуацією, її почуття не так яскраво виражені, як у однолітків, що отримують від своїх батьків достатньо любові й розуміння. Як дитина дивиться на себе, як аналізує свої вчинки, як саме їх оцінює -- все це зумовлюється станом здоров'я її емоційних потреб в колі сім'ї.

Відсутність правомірного педагогічного впливу з боку батьків або класного керівника у ситуаціях, що травмують особистість підлітка, призводить до втрати впевненості в собі, розвитку негативного ставлення до процесу навчання, виховання в умовах школи та сім і.

Враховуючи психологічні особливості підліткового віку, вважаємо за доцільне обов'язкове залучення дитини, як вже зазначалося, до домашньої праці. Класний керівник разом з батьками учня має обговорити коло традиційних трудових обов'язків членів родини, дібрати учневі такі доручення, виконуючи які, він обслуговував би не тільки себе, ай інших членів сім'ї.

Класному керівникові належить довести батькам, що систематична, постійна, а не випадкова участь дітей в домашній праці є необхідною умовою підготовки їх до самостійного життя, формування моральних рис особистості.

Як процес залучення дітей (особливо гіперактивних) до домашньої праці зробити педагогічно керованим? Класному керівникові необхідно встановити постійний контакт з батьками таких дітей. Це можуть бути виклики до школи батьків для обговорення (а не звішувачення!) процесу, результатів, трудової участі дітей у сімейних справах, добору спільних форм педагогічного вгтаїву на дітей в умовах школи та сім'ї.

Як форма спілкування класного керівника з батьками -- довірливі телефонні розмови з приводу наслідків спільної взаємодії. Не бажано телефонну розмову з батьками учня починати з прикрих прикладів негативних оцінок його дій і вчинків. У такому випадку можна досягти зворотного ефекту -- неузгодженості оцінках, в діях педагога та батьків.

Цікавою формою роботи з батьками можуть стати щомісячні зустрічі згідно з певними знаками сузір'їв. До таких зустрічей класному керівникові належить ретельно готуватися: необхідні певні знання астрологічних (серйозних, наукових, жартівливих) особливостей кожного соціонічного типу особистості, що належить до відповідного знака Зодіаку; дані педагогічних спостережень за учнями і -- характерне для всіх учнів і індивідуальне, особистісне. На таких зустрічах з батьками можна виробляти загальні педагогічні підходи, ефективні гуманні прийоми щодо здійснення індивідуальної виховної роботи з учнями, розглядати конкретні приклади, програвати певні життєві ситуації.

Сучасний класний керівник не повинен замикатися в своїх педагогічних судженнях, ґрунтуючись лише на власному досвіді. Доцільно залучати психологів, соціологів до групових; форм анкетування, тестування учнів. А за наслідками психодіагностичної консультації класний керівник може запросити батьків учнів. Під час такої розмови на фоні загальних вікових особливостей дітей слід показати їхні індивідуальні, потенційні можливості, що виявив педагог під час спостережень, бесід з педагогами предметниками, а також при вивченні результатів практичної діяльності своїх вихованців.

Розмова класного керівника з батьками має бути розмовою двох дуже зацікавлених осіб за долю дитини з метою допомогти їй і захистити. При цьому класному керівникові необхідно орієнтувати увагу батьків на систематичні спостереження за своїми дітьми, на виявлення в них провідних психічних якостей.

Будь-яка методика, що пропонується класним керівником для вивчення батьками особистості своєї дитини, дозволяє виявити умови, причини її вчинків, поведінки. Все це служить основою для спрямування подальшого морально-психологічного становлення особистості дитини. Щоб таке спрямування було педагогічно доцільним, класний керівник може порекомендувати батькам таку послідовність батьківських дій щодо вивчення та подальшої корекції неадекватних форм поведінки своїх дітей:

вивчення особистості учнів, встановлення рівня вихованості;

переконання учнів в об'єктивності даної їм вчителем оцінки;

організація самооцінки в діяльності і в порівнянні себе з іншими;

виховання моральної свідомості й осмислення власної поведінки;

залучення до колективного самовиховання моральної якості, що формується;

індивідуальне самовиховання;

Дотримання такої системи дозволяє формувати громадську думку з приводу моральних проблем, що виникають у класі, виявляти рівень вихованості класного колективу та обирати раціональні методи й прийоми його виховання. Водночас важливо, щоб будь-які педагогічні досягнення з діагностики, корекції особистості учня були також відомі батькам і, при необхідності, вчителям-предметникам, у яких з учнями склалися конфліктні взаємини. І класний керівник, і вчитель-предметник, передбачаючи будь-які виховні заходи, мають виходити з індивідуальних психофізіологічних особливостей, потенційних можливостей конкретного учня. Батьків про це обов'язково треба інформувати, стежити за тим, щоб вимоги до дитини в колі сім'ї були адекватними до шкільних.

Щоб адекватно оцінювати вчинки дітей, усвідомлювати мотиви, що спонукають їх до певних дій, класний керівник має систематично й терпеливо навчати батьків мистецтва виявлення індивідуальних особливостей своїх дітей, свідомо порівнювати їх з типологічними рисами, характерними для певного віку. Чому, наприклад, в одних дітей складаються чудові взаємини з ровесниками, а в інших -- ні? Щоб відповісти на це запитання, важливо спонукати батьків до бесід з дітьми, щоб вони могли цікавитися контактами своєї дитини. При цьому їм необхідно з'ясувати форми та зміст таких взаємин. Чи підкоряється дитина своєму товаришеві або намагається ним керувати? Можливо, їхні взаємини є рівноправними? Наскільки вони поважають (не поважають), користуються авторитетом одне в одного? Яким чином розв'язуються конфліктні ситуації в їхніх взаєминах? Який характер суперечок між дітьми?

Вивчення батьками особливостей характеру дитини, постійне спостереження за її поведінкою, взаєминами з братом чи сестрою можуть допомогти в розумінні процесу формування стосунків власної дитини з оточуючими. Чи виявляє вона співчуття, чуйність та сердечність, чи готова подати допомогу своєму товаришеві? Можливо, дитина погодиться допомогти тільки після співбесіди з нею.

Особливо коректного ставлення погребують «важкі» діти, у сім'ях яких не вистачає тепла, взаєморозуміння, елементарної довіри У стосунках. Це ускладнює процес формування громадянської свідомості і власної поведінки дітей. Практично підліток повторює дії, вчинки, лихослів'я своїх батьків, навіть не усвідомлюючи такого наслідування.

З метою оптимального визначення можливостей впливу на "важкого" учня через сім'ю класному керівникові необхідно ретельно вивчити об'єктивну та суб'єктивну обстановку у сім'ї: де, ким і як працюють батьки, склад сім'ї, як впливають на "важкого" учня інші члени сім'ї, який спосіб життя веде сім'я, як проводить дозвілля і відпустку, який морально-психологічний клімат у сім'ї, яке ставлення до старших і молодших членів сім'ї, які побутово-матеріальні умови, рівень здатності батьків позитивно впливати на дитину тощо. Це можна зробити за допомогою згадуваних анкет, в процесі довільного спілкування з батьками, під час відвідування учня вдома.

Особливого педагогічного такту вимагають від класного керівника і бесіди з батьками про наслідки діагностування емоційних станів, емоційних почуттів учнів та їх характеристика за зовнішніми проявами.

У своїй діагностичній практиці класний керівник може використовувати комплекс різноманітних методик. Добір їх залежить і від конкретної ситуації, емоційного стану вихованця, педагогічної і мети.

Все це має велике значення при організації корекційного впливу і на учнів. Під педагогічною корекцією ми розуміємо здійснення профілактики небажаних, негативних форм поведінки, переорієнтацію моральних орієнтирів школярів, схильних до асоціальних проявів, а також створення оптимальних можливостей і умов для морального розвитку дитини у межах норми [8; 104].

Вихідним принципом обґрунтування мети й завдань педагогічної корекції, а також засобів їх досягнення, є єдність діагностики та корекції неадекватної поведінки учня. Завдання педагогічно доцільної корекції можуть бути правильними за умови повної, об'єктивної діагностики, оцінки потенціальних можливостей та індивідуальних особливостей дитини. При цьому класному керівникові слід пам'ятати, і що його корекційні педагогічні зусилля мають бути спрямовані не на встановлення симптомів тих чи інших зовнішніх проявів у поведінці учня, а на виявлення причин, що їх зумовлюють.

Як пропагувати серед батьків необхідність корекції асоціальних проявів у поведінці дитини? Спеціалістами визначено три види психолого-педагогічної допомоги: лекційно-просвітницьку, консультаційно-рекомендаційну і власне корекційну діяльність у формі групової або індивідуальної корекції.

Лекційно-просвітницька робота здійснюється педагогом серед батьків і вчителів-предметників. Як правило, вона передбачає з'ясування базових фактів поведінки дитини певної вікової категорії, основних вікових психолого-педагогічних закономірностей її розвитку, типових критичних ситуацій, труднощів і проблем кожного вікового періоду, а також загальних рекомендацій щодо їх усунення. Така робота, на жаль, не передбачає конкретної індивідуалізації труднощів, певних вад у поведінці учня, не враховує повною мірою своєрідності соціальної ситуації розвитку дитини. От чому така форма може бути досить ефективною переважно при здійсненні профілактичної роботи серед батьків.

Консультаційно-рекомендаційна робота педагога з батьками учнів, схильних до асоціальних проявів у поведінці, ґрунтується на діагностиці характеру та причин труднощів, які переживає учень у зв'язку з дотриманням норм та правил поведінки, із взаєминами з однолітками, дорослими. Ця форма роботи передбачає вироблення педагогом певних рекомендацій щодо впливу на дітей в умовах сім'ї, які батьки разом з педагогом обов'язково враховуватимуть і постійно виконуватимуть.

Третьою, найбільш копіткою та громіздкою, є власне корекційна діяльність класного керівника, яку він здійснює разом з групою вихованців або з окремим учнем при активному сприянні батьків. Така робота вимагає від класного керівника певних психолого-педагогічних знань, нервового напруження, педагогічного такту, уміння об'єктивно аналізувати й оцінювати здобуті результати. Педагог має не лише знати, а й доцільно використовувати певні методи, методики, прийоми.

Основне призначення корекції -- сформувати в учня бажання набути певних навичок, що дозволять йому контролювати свої дії. Щоб привчити дитину в умовах школи і сім'ї виконувати певні дії, треба зробити батьків не лише спільниками класного керівника, а й своєрідними асистентами. Для цього він роз'яснює батькам суть поведінкового тренінгу їхніх дітей, що підлягає в засвоєнні такої техніки: демонстрація зразків, що мають завчити діти; інструктування дітей, пояснення їм у вербальній (словесній), письмовій, символічній формах того, що являє собою певна поведінкова реакція і чому її повинна вивчити дитина; вправи, що необхідні для набуття й зміцнення нових поведінкових форм, реакцій; контроль за принципом зворотного зв'язку як інформування класного керівника і батьків про досягнуті результати. При цьому важливу роль відіграє самоконтроль, саморегуляція дитини. Особливо це важливо пам'ятати при корекції поведінки імпульсивних, гіперактивних, неорганізованих учнів.

При вивченні шляхів корекції класний керівник, враховуючи Результати психолого-педагогічної діагностики, ретельно обґрунтовує оптимальні індивідуальні можливості дитини у межах вікових нормативів, радиться з приводу цього з батьками. Не менш важливим елементом у колекційній діяльності класного керівника є формування в батьків адекватного ставлення до поведінки дитини на основі розуміння її вікових особливостей і створення нових, сприятливіших для того умов. Ще одним важливим компонентом роботи класного керівника є активне залучення їх до самого колекційного Процесу. Практика свідчить, що досягнення колекційного ефекту завдяки спеціальним заняттям з учнем, які проводить класний керівник, ще не гарантує позитивних змін у поведінці в умовах сім'ї школи, вулиці. Широке залучення батьків і навіть педагогів предметників до здійснення спрямованого впливу на відхилення в поведінці дітей, вироблення конкретних рекомендацій для них є важливою умовою педагогічної корекції. За необхідністю класний керівник може зустрічатися з батьками неодноразово, він має обов'язково попереджати їх про можливі труднощі, ускладнення й перепони в процесі здійснення колекційної програми. Зустрічі з батьками дозволяють класному керівникові досягти кількох цілей: 1) детально обговорити характер, ступінь і причини неадекватної поведінки учня, умовно прогнозувати очікувані результати колекційного впливу; 2) спільно розробити систему конкретних заходів допомоги або спеціальної корекційної програми в умовах школи та сім'ї; 3) обговорити сімейні виховні проблеми батьків, їхнє ставлення до вад у поведінці дитини; спланувати при потребі наступні зустрічі з батьками.

Зарубіжні спеціалісти, зокрема американські, рекомендують, щоб під час бесіди були присутні обоє батьків. Це дозволяє їм відчувати спільну відповідальність за долю своїх дітей. Класний керівник обов'язково має поцікавитися думкою батьків з приводу наявних вад у поведінці їхньої дитини, формує в них певну установку на спільний і різнобічний аналіз її проблем. Вихователю важливо на будь-якому етапі корекційного впливу на дитину прагнути до стимулювання уваги в батьків на позитивних сторонах проблеми та до активного пошуку можливих варіантів її розв'язання. Головне, чого вимагає класний керівник від батьків під час таких бесід, -- це вчитися "бачити" провідні особистісні якості дитини, завжди намагатися розуміти її, поважати її гідність і виявляти готовність їй допомогти.

На початку бесіди, точніше на першому етапі зустрічі, класний керівник спонукає батьків до вільного, відвертого обговорення сімейних виховних проблем, з'ясовує причини труднощів дитини, засоби, якими батьки намагаються вплинути на неї. На другому етапі бесіди класний керівник відверто ознайомлює батьків з результатами обстеження і своїх педагогічних спостережень за учнем. Це допомагає домогтися адекватного уявлення батьків про характер і ступінь відхилень їхньої дитини від норм поведінки. На третьому етапі зустрічі з батьками класний керівник обговорює спеціальну програму спільних дій у процесі корекційного впливу на дитину. Усі подальші зустрічі з батьками мають ґрунтуватися на їх позитивному ставленні до проблеми викорінення певних асоціальних проявів у поведінці дитини. Ефективність залежить від того, як саме зрозуміють батьки класного керівники, чи зможуть впевнено діяти, виходячи з його рекомендацій. Важливо переконати батьків, що дитина, яка має певні вади в поведінці, труднощі у взаєминах, така сама, як і інші її віку. Ось чому активність, спрямовану на переборення або компенсацію наявних труднощів, батьки не можуть проявляти за рахунок вікових, специфічних інтересів і потреб дитини.

Для оперативного виховного реагування батькам необхідні певні знання про особливості розвитку особистості їхньої дитини. Класний керівник має проводити з ними, крім звичайних бесід, практикуми, тематичні дискусії, ділові ігри, недовготривалі прес-конференції, "круглі столи", відкриті уроки тощо. Зацікавленість батьків стимулюватиме творчий пошук педагога, а поліпшення мікроклімату в класі буде його винагородою.

Для налагодження тісних контактів з батьками варто позбутися застарілої методики батьківських зборів, коли педагог розповідає про недоліки, а батьки слухають. Класний керівник має триматися з ними як рівний з рівними, як порадник і однодумець у справі виховання. "Порадимося", "Як, на Вашу думку, маємо вдіяти..." -- ось основа стосунків класного керівника з батьками. Нетрадійність такої форми спілкування, коли батьки з об'єкта "всеобучу" стали активним суб'єктом творчого педагогічного пошуку, сприяла глибокому усвідомленню ними проблем сімейного виховання дітей.

Висновки

У складному переплетенні сучасних економічних, соціальних, педагогічних проблем цивілізоване людство все частіше звертається до моралі, гуманізму і культури, вбачаючи в них реальний шлях свого виживання і майбутнього процвітання. Справді, вирішити свої складні проблеми наше суспільство не зможе, не по долаючи глибокої моральної кризи, морально не відродившись.

Без пробудження совісті, обов'язку, людяності і відповідальності, без оздоровлення морально-психологічного клімату у всіх сферах життєдіяльності людей (праця, побут, бізнес, спілкування та ін.) навряд чи можна розраховувати на докорінні зміни в Україні.

Пошук ефективних шляхів вирішення педагогічних проблем, що постали особливо гостро у період реформування навчальних закладів і відродження національної школи, пов'язаний з гуманізацією відносин. Категорія "відносин", як доведено психологами, виконує гносеологічну функцію при розробці проблеми характеру, мотивів, установок, ціннісних орієнтацій особистості, морально-психологічного клімату, пов'язаних з проявом суб'єктних якостей людини.

Саме поняття "відносини" дозволяє втілити в життя принцип інтегрально-аналітичного вивчення особистості, реалізувати у школі інтегративний підхід як провідний метод вивчення моральної вихованості учнів. Основоположне значення "відносин" простежується не лише при цілісному вивченні особистості, а й при адекватному її формуванні.

Педагогіка відносин -- продуктивний шлях переборення існую чого у шкільній практиці функціоналізму у вихованні.

Гуманізація відносин -- це олюднення відносин. Воно специфічне тим, що у них переважає моральний фактор, тобто визнання свободи, власної цінності та унікальності, гідності та суверенності кожного, хто вступив у взаємодію з іншими.

Гуманізація відносин передбачає, що індивіди діють як самостійні такі люди, що вільно вибирають і відповідають за свої вчинки. Вона забезпечує умови для задоволення потреби в самоактуалізації, розкритті свого творчого потенціалу і обдаровань.

Олюднення відносин забезпечує морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння, поваги, турботи й уваги до іншого незалежно від яких-небудь утилітарних міркувань, безкорисливого ставлення до нього не як до засобу досягнення своїх інтересів, а як до мети. У цьому випадку інший сприймається як вища життєва цінність, викликаючи адекватне сприйняттю ставлення до себе.

Гуманізовані відносини є джерелом осягнення моральних цінностей, що втілені в категоріях добра, справедливості, обов'язку, совісті, гідності, щастя та ін. Головне їх значення полягає в тому, що вони сприяють найбільш адекватному вираженню глибинних моральних почуттів людини, пробуджує у ньому моральну рефлексію, забезпечуючи психологічний комфорт спілкування. Усе це дає можливість побачити красу, привабливість і благотворну силу гуманних відносин, що у підсумку визначає вибір школярем способу життя, гідного Людини.

Гуманні відносини -- вирішальний фактор формування людини не лише розумної, а й гуманної. Процес формування гуманних відносин являє собою сходження від емпіричного до раціонального, від зовнішньо імперативного до внутрішньо імперативного. Внутрішня імперативність визначається емоціями, що є опосередкованою ланкою між належним і сутнісним.

Ефективність процесу формування гуманних взаємовідносин старшокласників забезпечується суб'єкт-суб'єктною взаємодією педагога та учнів на основі діалогу і поліфонії мислення. Провідне місце у ньому належить розвитку та саморозвитку вихованця, створенню умов для вільного волевиявлення, можливості вибору. Важливе значення тут має творча здатність індивіда вибирати самостійно лінію поведінки і приймати рішення виходячи з обов'язку і сумління.

Передумовою й умовою формування гуманних відносин школярів є розвиток у них моральних потреб у спілкуванні, співчутті, турботі про іншого й допомоги йому, в повазі оточуючих і самоповазі. Механізмом їх усвідомлення і формування як інтелектуально-емоційних комплексів є співпереживання.

Ключовою умовою становлення і розвитку гуманістичної орієнтованих взаємин школярів та класних керівників є формування в учнів ціннісного ставлення до людського життя взагалі, і власного зокрема.

Оціночні ставлення стають мотиваційно-регуляторним чинником формування гуманних взаємовідносин, що спонукають до адекватного самовизначення у сфері міжособистісних стосунків у тому випадку, коли вони спрямовані на усвідомлення людини як вищої життєвої цінності, а гуманне до неї ставлення є умовою поваги до себе.

Одним із засобів формування гуманних взаємовідносин старше квасників в умовах реалізації державної програми відродження національної школи є прогресивні національні традиції, їх знання відродження, охорона і примноження у творчій діяльності.

Активізуючи позитивні емоційні переживання учнів, традиції милосердя, поваги і допомоги людям, що склалися протягом багатьох століть, створюють сприятливий для розвитку якісно нових стосунків між старшокласниками. Відповідаючи віковим особливостям старшокласників, задовольняючи їхню потребу у самоствердженні, самостійності та емоційній насиченості життя, вони є ефективним засобом формування гуманних взаємин, зокрема таких якостей, як національна гідність, терпимість, доброзичливість, великодушність, взаємодопомога і милосердя. Олюднені стосунки, в яких відбиті кращі, найбільш прийнятні і корисні зразки поведінки, є необхідною умовою олюдненого буття. Вони є не просто звеличуючи та одухотворюючим началом життя, а й результатом ціннісного освоєння людиною світу і пізнання самої себе.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Амонашвшш Ш. А. Как живете, дети? -- 2-е изд. -- М., 1991.

Амонашвили III. А. Психологические основы личностного подхода в воспитании. -- М, 1993.

Бодалев А, А. Восприятие человека человеком. --Л., 1991.

Бодалев А. А. Проблемы психологии взаимопонимания. -- Л., 1991.

Білоусова В. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи. - К., - 1997.

Битинас Б. Структура процесса воспитания (Методологический аспект). Каунас, 1984.

Битинас Б. Процесс воспитания (Приобщение к ценностям). -- Каунас

Бех И. Ф. Довільна поведінка школярів як мета виховання // Рідна шк. -- 1993. -- № 9.

Класний керівник у сучасній школі: Метод. Посібник / В. Оржеховська, О. Пилипенко та ін. - К., 1996.

Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. -- К., 1989.

Новикова Л. И. Теория и практика воспитательных систем. -- М., 1991.

Макаренко А. С. Цель воспитания // Пед. сочинения: В 8 т.-1984. - Т. 4.

Малахов В. Етика. Курс лекцій. -- К., 1996.

Петрусинский В. В. Игры: Обучение, тренинг -- досуг. -- М., 1994.

Роджерс К. Становление человека. -- М., 1994.

Психология і педагогіка життєтворчості // За ред. Л. В. Сохань, I. Г. Ермакова. -- К., 1996.

Петровский Л. А. Компетентность в общении. -- М., 1989.

Снайдер М., Снайдер Р. Ребенок как личность. -- М.; СПб., 1994.

Старовойтенко Е. Б. Жизненные отношения личности. -- К., 1992.

Сухомлинский В. А. Методика воспитания коллектива. -- М., 1981.

Фромм Э. Человек для себя. -- Минск, 1992.