Формування пізнавальних умінь, можливостей та інтересу учнів до навчання суспільствознавчих дисциплін

РОЗДІЛ ІІІ. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ УМІНЬ, МОЖЛИВОСТЕЙ ТА ІНТЕРЕСУ УЧНІВ ДО НАВЧАННЯ СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН

Головні умови успішного формування вмінь і навичок - усвідомлення мети завдання і розуміння його змісту та способів виконання. Цього досягають через пояснення завдання, демонстрування кращих зразків виконуваного завдання та саме виконання дії. Успіх формування вмінь і навичок найбільше залежить від свідомого ставлення, готовності особистості до опанування вмінь і навичок, зацікавленості в кращому виконанні дій, пов'язаних із виконанням завдання. У ході формування вмінь і навичок важливо враховувати індивідуальні особливості: тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили та здібності.

Не менш важливу роль в опановуванні вмінь і навичок відіграють умови навчання, правильна організація процесу вправляння: послідовність засвоєння дій, поступовий перехід від простішого до складного завдання, від повільного до швидкого темпу їх виконання. При вправлянні потрібно враховувати і те, що тривале, без перерв, вправляння, як і тривалі перерви в ньому (наприклад, заняття з музики, спортивні тренування, трудові операції проводяться один раз на тиждень) не сприяють успішному формуванню вмінь і навичок. Тривалі інтервали між вправами ведуть до згасання утворених умінь і навичок.

Методисти вважають, що найбільш важлива робота у цьому напрямі має проводитися у 5-7-х класах, бути систематичною і послідовною. Учитель повинен чітко уявляти, яких прийомів навчальної роботи відповідно до вікових пізнавальних можливостей потрібно навчати школярів у конкретних класах, на яких темах і джерелах з давньої та середньовічної історії можна проводити таке навчання. На початку кожного навчального року методисти радять учителям проводити в класах спеціальні самостійні роботи, які допомагають діагностувати рівень оволодіння основними пізнавальними прийомами. За їх результатами визначаються і плануються основні напрями формування в учнів нових пізнавальних умінь і удосконалення вже освоєних. Цілеспрямоване і планомірне застосування системи методичних засобів формування вмінь учнів:

а) пояснення суті і практичного значення кожного способу навчальної діяльності стосовно пізнання історії; застосування пам'яток з переліком виконуваних дій;

б) планування вчителем завдань і задач, у тому числі й проблемних, по кожному розділу і великим темам курсу з урахуванням перспективи формування різних способів діяльності, необхідних для засвоєння даного історичного матеріалу;

в) виконання учнями завдань і задач (переважно з підручників), які закріпляють ці знання про способи діяльності, вчать творчому застосуванню формованих умінь;

г) створення на уроках проблемних ситуацій, які стимулюють застосування різноманітних способів пізнавальної діяльності, і за їхньою допомогою оперувати теоретичними знаннями;

д) систематичний контроль (з боку вчителя) і самоконтроль (з боку учнів) за пізнавальною діяльністю класу, зокрема рецензування розгорнутих відповідей різного характеру, аналіз планів, конспектів, тез за змістом і за формою.

В.О.Сухомлинський писав: "Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки - серед наочних посібників, образів і, насамперед, серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на "обробку" інформації на цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко втомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель"[1].

У цих словах видатний педагог ще раз підкреслює, що навчати дітей без реалізації принципу наочності неможливо, а, точніше сказати, недоцільно.

У системі педагогічних принципів принцип наочності розглядається як один із провідних. Хоч відомо, що система - це єдність, певна сукупність, тому що всі принципи однаково важливі, і всі діють між собою у тісному взаємозв'язку. І саме вивчення природознавства передбачає широку реалізацію принципу наочності навчання. Дидактика вважає, що наочність забезпечує зв'язок між конкретним і абстрактним, сприяє розвитку логічного мислення, у багатьох випадках є його опорою.

Розкриваючи питання пізнавального інтересу, робимо висновок, що пізнавальний інтерес є стимулом до активної навчальної діяльності. Але успішне засвоєння знань неможливе без використання наочних посібників. Адже саме вони розвивають пізнавальний інтерес учнів. Багатогранне значення і широке застосування засобів наочності дозволяє не тільки активізувати та удосконалювати навчальний процес з природознавства, але й формувати прийоми розумової діяльності [23].

Аналізуючи методичну літературу, ми вважаємо, що у підручниках матеріал відповідає рівню розвитку дітей і сприяє розширенню пізнавального інтересу учнів про природу і її явища. Підручники гарно ілюстровані, містять схеми, що сприяють кращому наочному засвоєнню знань учнів, розумінню нового матеріалу. А матеріал, вміщений у методичних журналах, допомагає педагогам більш цікаво, методично правильно і на сучасному методичному рівні провести урок, що сприяє міцному засвоєнню знань. Програма з природознавства для початкових класів передбачають використання наочного матеріалу, але ці рекомендації орієнтовні. Тому вчитель, готуючись до уроку, повинен продумати його і доповнити, на свій розсуд, видами наочності, які застосовуватиме на різних етапах уроку.

Використання наочності на уроках природознавства необхідне для того, щоб активізувати вдумливу діяльність дітей, щоб не перевантажувати їх пам'ять. Яскрава різноманітна наочність викликає у молодших школярів позитивні емоції, пізнавальний інтерес. Це сприяє розвитку спостережливості, мислення, довільної уваги, естетичних смаків, а також формуванню естетичних уявлень, понять, елементів наукового світогляду. Наявність живих об'єктів, натуральних і образотворчих засобів урізноманітнюють гру, роблять її нестандартною. Головна цінність схем, таблиць, карток полягає в тому, що вони забезпечують індивідуальну роботу учнів, допомагають конкретизації природних уявлень і понять, виробленню довільної уваги, просторової уяви, мислення і естетичних смаків, підвищують ефективність уроку. Образотворчі засоби наочності можуть бути успішно засвоєні учнями тільки в тому випадку, якщо науково обґрунтувати послідовність їхнього вивчення. Треба визначити, коли на уроці будуть використані засоби наочності, які дидактичні завдання насамперед слід розв'язати.

Аналіз анкетування показав, що діти цікавляться і захоплюються уроком природознавства тільки тоді, коли вчитель демонструє різноманітну наочність, а не самостійне читання тексту з підручника.

ВИСНОВКИ

У вмінні виражається в готовності людини успішно виконувати певну діяльність. Уміння являється проміжним етапом формування нового способу дії, відповідно до певних правил. Багаторазове вправляння компонентів вмінь веде до формування навичок. Головною умовою формування вмінь та навичок є усвідомлення мети завдання і розумінні його способів виконання.

У сучасній школі запроваджено такі дидактичні принципи формування вмінь та навичок: науковість, зв'язок теорії з практикою, систематичність і послідовність, наочність, свідомість і активність та ін.

Процес формування вмінь та навичок включає три головні фази: усвідомлення завдання та способів його виконання; вправність стає досконалістю, майстерністю; дії стають завченими, що дає можливість удосконалювати їх, досягати певного рівня майстерності.

Роль пізнавальних умінь у сучасному процесі навчання багатогранна. По-перше, їх формування є одним із важливих завдань шкільної історичної освіти, оскільки на цій основі відбувається розвиток і удосконалення пізнавальних можливостей учнів, їх компетентності, розкривається їхня індивідуальність. По-друге, пізнавальні вміння - органічна частина змісту історичної освіти, які опановують учні для самостійного і критичного сприйняття історичного матеріалу. По-третє, пізнавальні вміння - це засіб формування історичних знань, особистісних суджень і мотивованого відношення до минулого. По-четверте, вони є прогнозованим результатом цілеспрямованого навчання історії. Нарешті, по-п'яте, пізнавальні вміння можуть виступати і як вагомий критерій успішності навчання і викладання. Уміння, використані учнем для організації своєї відповіді, можуть і повинні виступати як показник, вимірювач результатів навчання.

Істина, як завжди, лежить між двома крайніми полюсами, і сьогодні, як нам здається, в теорію і практику навчання історії повертаються «кращі голи» для пізнавальних умінь. Про це свідчить, насамперед, звернення різних авторів - як вчених, так і вчителів до цієї проблеми на сторінках історико-методичної преси і методичної літератури.

Отож, пізнавальні здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення певної діяльності і сталої позитивної динаміки оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Процес реалізації здібностей передбачає прояв людиною особистісно значущої активності, зумовленої, з одного боку, характером та цілями тієї чи іншої діяльності, а з іншого, такими утвореннями її внутрішнього світу, як мотивація, схильності, інтереси. У діяльності особистості здібності не тільки проявляються, а й формуються, розвиваються. Для цього потрібно конструювання педагогом у процесі навчальної діяльності спеціальних ситуацій, які потребують творчого вирішення.

Розмаїття інтересів, нахилів, темпераментів, видів і рівнів пізнавальних процесів, інших можливостей учнів у навчанні і діяльності дає підставу перефразувати А. Екзюпері, стверджувати: «Я не знаю, що таке учні, я знаю багато різних учнів». У шкільному житті учнівське різноманіття насамперед визначається предметно-пізнавальними здібностями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Бочковський В. Розвиток пізнавальних процесів/ В.Бочковський // Початкова школа. - 1997. - №12. - С. 23-24

2. Вишковський І. Методи пізнавальної діяльності / І.Вишкоавський // Психолог. - 2004. - №21-22. - С. 100-114

3. Головань Т. Пізнавальний інтерес як чинник підвищення ефективності процесу навчання / Т.Головань // Рідна школа. - 2004. - №6. - С. 15-18

4. Гордієнко С. Деякі методичні поради щодо активізації пізнавальної діяльності учнів під час навчання / С.Гордієнко // Початкова освіта. - 2004. -№37. - С. 8-9

5. Готра Н. Розвиток пізнавальної активності учнів / Н.Готра // Рідна школа. - 1999. - №4. - С. 45-46

6. Долбенко Т. Активізація пізнавальної діяльності підлітків: ігрові технології / Т.Долбенко // Рідна школа. - 2004. - №10. - С. 36-39

7. Долбенко Т. Технологія активізації пізнавальної діяльності підлітків 14-ти років / Т. Долбенко // Рідна школа. - 2004. - №9. - С. 37-41

8. Ельконін Д.Б. Психологія гри / Д.Б.Ельконін. - М., 1978 р. - 45 с.

9. Жорник О. Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності / О.Жорник // Рідна школа. - 2000. - №3. - С.37-38

10. Карасик А. Активізація пізнавальних процесів / А.Карасик // Початкова освіта. - 2002. - №14., квітень, С. 6

11. Кобернюк О., Коберник Г. Активізація навчально-пізнавальної діяльності школярів / О.Кобернюк // Рідна школа. - 1999. -№12. - С. 55-60

12. Крупеніна Н. Комплексний аналіз формування пізнавальної діяльності школярів на уроці: Методичний посібник для керівників шкіл// Директор школи. - 2003. - №38. - С. 7-8

13. Логвіна-Бик Т. А. Педагогічне керування пізнавальної діяльною учнів / Т.А.Логвіна-Бик // Педагогіка і психологія. - 1998. - №4. - С. 43-47

14. Макаренко А.С. Педагогічні твори / А.С.Макаренко. - М., 1986 р.;

15. Мірошник С. Пошуково-дослідницькі завдання випереджувального характеру як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів / С.Мірошник // Дивослово. -2002. -№2. - С. 58-60

16. Полок Л. Ділова гра як засіб організації пізнавальної діяльності / Л.Полок // Директор школи. - 2003. - №2. - С. 7-9

17. Пометун О. Методика навчання історії в школі// О. І. Пометун, Г. О. Фреймах. - К.: Ґенеза, 2005. - 328с.

18. Пометун О. Як і чому треба організовувати пізнавальну діяльність учнів на уроці// Завуч. - 2005. - №34. - С. 13 (вкладка)

19. Рудик М. Інноваційні технології навчання як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів / М.Рудик // Історія України. - 2003. - №9. - С. 26-29

20. Сластухіна М. Як стимулювати пізнавальну діяльність учнів / М.Сластухіна // Педагогічна Житомирщина. - 2000. - №4. - С. 19-22

21. Харишин О. Розвиток пізнавальних інтересів учнів, активізація розумової діяльності / О.Харишин // Початкова освіта. - 2001. - квітень. - №15. - С. 4

22. Шевцова Л. Активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою ситуативних завдань / Л.Шевцова // Дивослово. - 2001. - №12. - С. 43-75

23. Шушара Т. Активізація пізнавальної діяльності учнів / Т.Шушара // Рідна школа. - 2003. - №2. - С. 11-14

24. Шушара Т. Навчально-пізнавальна діяльність учнів: зміст і основні критерії / Т.Шушара // Рідна школа. - 2002. - №11. - С. 17-19

25. Яструбова В. Оптимізація процесу управління пізнавальною діяльністю школярів / В.Яструбова // Освіта і управління. - 1998. - №4. - С. 25 - 31

Размещено на Allbest.ru