Особливості сучасного філософського розуміння цивілізації

Вільний ринок - основний здобуток глобалізації - виник з ідеї розширення міжнародної торгівлі та покращення середовища для співпраці між державами в економічному та культурному плані. І справді, сьогодні як ніколи до цього розділені національні держави об'єднуються ідеєю матеріального достатку своїх громадян. Відсутність перепон в русі капіталу через кордони допоміг створити міждержавні економічні та індустріальні союзи. Американські та європейські компанії тепер можуть будувати заводи в південно-східній Азії, створюючи мільйони робочих місць, даючи надію місцевому населенню на стабільне завтра, підтримуючи систему, засновану на принципах приватної власності та ліберальної демократії.

З іншого боку, причини, що спонукають західні компанії створювати свої філії в Азії досить прозаїчні. Перш за все, це м'якші податкові навантаження та дешевша робоча сила. Відсутність митних завад дозволяють власникам цих компаній отримувати надзвичайні прибутки з глобального ринку збуту. Сучасні економічні метрополії живуть за рахунок індустріальних провінцій, жителі країн заходу, загалом, нічого не виробляючи, живуть на субсидії від корпоративних заробітків. Вони стали залежними від країн Третього світу в такій же мірі, як країни третього світу залежать від інвестицій із Заходу. Залежність ця проявилась вповні в 1995 році, коли Європі, США та МВФ довелось влити в економіку Мексики близько 100 мільярдів доларів для підтримки песо та інвестицій західних компаній [10]. «Уряд США, колись всесильний МВФ та всі європейські центральні банки виявились веденими невидимою рукою, коли вони схилились перед диктатом більш могутньої сили, стримувати руйнівну потужність якої вони виявились більше не здатні, а саме міжнародного фінансового ринку» [10, ст. 70].

Намагання урядів провідних країн стримати силу вільного ринку натикались на супротив корпорацій. Їх власники, противлячись новим податковим стягненням, просто переносили свої головні офіси в інші країни. Розвиток комп'ютерних технологій та Інтернету дозволяє їм безперешкодно грати на фінансовому та інвестиційному ринках. Світ став пов'язаний інформаційною павутиною, і події що відбуваються в Сінгапурі зі швидкістю світла відбиваються на Лондонській фондовій біржі - на іншому боці планети. Як відмітив нью-йоркський банкір Фелікс Рохатін: «смертоносний потенціал, закладений в комбінації нових фінансових інструментів та високотехнологічних методів торгівлі, може сприяти початку руйнівної ланцюгової реакції. Сьогодні світові фінансові ринки небезпечніші для стабільності, ніж атомна зброя» [10, ст. 126]. Це ще називають «ефектом метелика».

Уряди національних держав вже не здатні впливати на ситуацію в світовій економіці. Але якщо по жодній з проблем майбутнього уряди не можуть нічого вдіяти, то політика в цілому стає спектаклем безсилля, а демократична держава втрачає свою легітимність. «Глобалізація виявляється пасткою для самої демократії» [10, ст. 23].

Неоптимістичний сценарій розвитку подій передбачає подальшу експансію корпорацій, кризу робочих місць та субсидування Західного суспільства. В романі Девіда Мітчела «Cloud Atlas» («Хмарний атлас») описано суспільство, де слово «фотокамера» замінене словом «нікон», слово «автомобіль» - словом «форд», а «взуття» - «найк». Ми самі можемо створити таке корпократичне суспільство, бо для нас сьогодні автомобілі це в основному General Motors, Toyota та Volkswagen, сучасна електроніка - Apple та Samsung, а їжа в супермаркеті - Kraft Foods та Nestle. Однак, все може змінитись - вільний ринок не існував вічно.

3.2 «Попса», медіа імперії та діалог цивілізацій

Третьою особливістю світу «кінця історії» є глобальні медіа. Для постіндустріального суспільства, в якому інформація є пріоритетним продуктом, глобальні медіа системи є невід'ємною складовою життя. Ніколи раніше така велика кількість людей не чуло та не знало так багато про інший світ. Вперше в історії людство об'єднане спільним простором реальності. На перший погляд такий стан повинен сприяти діалогу між представниками різних цивілізацій.

Однак, люди й досі визначають «Я» через «не Я». А тому, процеси в інтегрованому суспільстві призводять до тотальної дезінтеграції серед представників цього суспільства. Сучасну свідомість вирізняє потяг до самостійного визначення життєвих позицій, орієнтація на вільний інтелектуальний пошук [11]. Подібні тенденції можуть сприяти повній перебудові традиційного суспільства та утворення нового інтегрального, універсального суспільства, в якому колишні цивілізаційні кордони стираються. Але соціальна нерівність та обмежені ресурси перетворюють ідею універсальної цивілізації на утопію, що однак, не означає несприйняття цієї утопії споживачами. І медіа імперії підхоплюють цю нішу споживчого ринку. На фоні тотального безробіття та посилення соціальної нерівності вони можуть задовольнити орієнтацію на вільний інтелектуальний пошук. Успіх західних медіа груп пояснює президент Walt Disney Сorporation, Майкл Айнзер: «Американські розваги пропонують величезне різноманіття індивідуального вибору та індивідуального вираження. Це те, чого люди хочуть всюди» [10, ст. 29]. Політолог Збігнев Бжезинський назвав це словом «тіттітейнмент». Культура, ставши легкодоступним продуктом, перетворилась на популярну культуру. Вона стала «попсою» - засобом для зняття напруження після важкого робочого дня.

Поширення популярної культури сьогодні сприймається як поширення Західної культури, як засіб впливу Західної цивілізації. І не дарма, оскільки популярна культура є не що інше як пропаганда західного благополуччя та західних ідеалів, це пророк Західної цивілізації. Відповіддю незахідних цивілізацій на засилля популярної культури стало її «одомашнення» - пристосування до світобачення місцевого населення. Так, на приклад, в Індії виник «болівуд», а в Японії стиль «аніме». Подібні кроки сприяють самовизначенню народів та протидії західній експансії в площині культури.

Продукти масової культури орієнтовані на нагальні та поверхневі культурні потреби споживачів і зазвичай не зачіпають глибинних почуттів людей. Основні мотиви поп-культури визначаються потребами ринку, а не людьми, між якими і повинен виникнути місток діалогу. «Близькість та одночасність мас-медіа безконечно далекі від якоїсь культурної солідарності, не кажучи про економічну рівність» [10, ст. 39].

Діалог між людьми та цивілізаціями можливий лише за рахунок бажання людей, кожного індивіда до такого діалогу. Новітні інформаційні технології в цьому грають особливо важливу роль, сприяючи поширенню медіа контенту, який вже не підвладний світовим медіа-імперіям. Варто згадати про явище останніх років - соціальні мережі, які перевели комунікацію на якісно новий рівень. Люди з різних континентів можуть спілкуватись один з одним не лише словами, а й музикою, фотографіями, відео. Якщо раніше лише міжнародний туризм давав змогу зануритись в багатства іншої культури, то сьогодні соцмережі дають можливість це зробити біля монітору, спілкуючись з представниками цих культур безпосередньо, а не з кадрів документальних фільмів. Широкосмуговий доступ до всесвітньої павутини поширює альтернативну музику та кіно, які, на відміну від комерційного масового продукту, є криком душі творця в цьому, сповненому безмежно самотнім існуванням, світі. Так, це не принесе багатомільйонних прибутків з безлічі ліцензованих копій, але сакральний зв'язок між людьми, в душі яких цей продукт знайшов відгук, сприятиме подоланню нетолерантності та ворожнечі.

Процеси інтеграції в суспільстві сьогодні походять «знизу». Їх масовість не залишає байдужими уряди держав та комітети міжнародних організацій. Під егідою ООН, 2001 рік було названо «роком діалогу цивілізацій». Основну тезу, що була висунута в результаті обговорення цієї проблеми в широкому колі, прокоментував тодішній голова ООН Кофі Аннан: «Різноманітність являється основою діалогу між цивілізаціями і тою реальністю, яка робить цей діалог необхідним» [2, ст. 161]. Замість того щоб підтримувати універсальні особливості якоїсь однієї цивілізації, найважливіші передумови для існування культур потребують пошуків істинно спільного, того, що є в більшості цивілізацій. В поліцивілізаційному світі курс на творення полягає у відмові від універсалізму, визнанні різноманітності та в пошуку спільних цінностей.

3.3 Росія, Захід та Україна

Відносини Росії та Заходу завжди були складними та неоднозначними. Періоди зближення завжди переривались періодами відторгнення. Однак ні той ні інший період не був абсолютним. Так в часи правління дому Романових, починаючи з Петра Першого, Російська імперія йшла курсом зближення з Європою, відбувалась вестернізація культури та модернізація промисловості. Однак в справах політичних Росія притримувалась самодержавства, сильного контролю над церквою та існуванням кріпосного права. В часи Радянського союзу політична система отримала ліве спрямування на противагу ліберальній демократії Заходу, але продовжувався курс модернізації задля укріплення економічного положення Росії в світі.

Пояснення цьому більшість дослідників знаходить у виділенні Росії в окрему цивілізацію: Російську, Північно Азійську, або Православну - стосовно назви дослідники не дійшли єдиної думки. Хантінгтон називає її Православною, пояснюючи це її візантійськими коренями та сповіданням Православного Християнства. Православна цивілізація охоплює всі країни, з переважаючим православним населенням. Сюди також можна включити використання кирилиці, однак це не є достатньою умовою. Так, скажімо, Казахстан, через мусульманське населення, останнім часом поступово відходить від культурного впливу православного світу, плануючи відмовитись від кирилиці. Центральною державою Православної цивілізації очевидно було б назвати Росію, однак Православна цивілізація не може існувати без двох інших слов'янських країн: Білорусії та України. «По словам Джона Моррісона, російсько-українські відносини означають для Східної Європи теж саме, що французько-німецькі для Західної. Так само, як останні дві країни утворюють ядро Європейського Союзу, перші дві являються стержнем, що необхідний для єдинства православного світу» [7, ст. 259].

Російсько-українські відносини повинні були б складатись найкращим чином, виходячи з культурної спорідненості народів цих країн. Однак, історично Україна ніколи до 1991 не була єдиною країною, на відміну від Росії. Політичний плюралізм до якого звикли на західній Україні не сприймає самодержавності Росії. Одна половина України завжди буде тяжіти до ліберальної демократії та західних цінностей, тоді як інша половина тяжіє до «православної» політичної моделі. З точки зору релігії, Греко-католицька церква переважає на західній Україні, тоді як східна Україна представлена практично виключно Православ'ям. Виходячи з наведених розбіжностей та використовуючи цивілізаційний підхід Семюель Хантінгтон окреслив три шляхи розвитку україно-російських відносин [7, ст. 258]. Перший та маловірогідний закінчиться збройним протистоянням. Другий - розколом України. Західна та центральна Україна, за словами Хантінгтона, зблизиться із Заходом, східна та південна - з Росією. Найбільш вірогідний розвиток подій передбачає територіальну цілісність України та тісну співпрацю з Росією, однак культурний розкол завжди буде нагадувати про себе.

Висновок

Сьогоднішнє суспільство часто називають глобалізованим, інтегральним, виходячи з глобального характеру інформаційного та економічного простору. Наголошують на утворенні своєрідної глобальної цивілізації. Однак, спільний інформаційний простір не означає культурної спільності, а глобальний ринок не призводить до загального добробуту.

Сьогодні, вірогідно, є сенс говорити не стільки про становлення нової цивілізації, скільки про важкий шлях становлення певної «метацивілізації», яка не витісняє локальні цивілізації та культури, не знищує місцевий колорит, а надбудовується над ним. З позиції сучасного соціологічного знання людство представляє собою сукупність різноманітних в національному, культурному, ідеологічному та іншому плані суб'єктів. При поясненні процесів, що відбуваються в світі, різноплановість та багаторівневість диференціації людства на різні типи спільнот зазвичай має переважаюче значення, порівняно з ідеєю їх пояснення з точки зору загальнолюдського виміру.

Світовий порядок, заснований на поліцивілізаційному підході, передбачає можливість самовизначення локальних цивілізацій. Культура в цьому плані є основним чинником. Тому цивілізація по своїй суті є найвищою культурною цілісністю.

Список використаної літератури

1. Амелина Е.М. Понятие «цивилизация» вчера и сегодня. / Е.М. Амелина // Общественные науки и современность - 1992 - №2 - С. 94 - 102.

2. Кузык Б.Н. Цивилизации: теория, история, диалог, будущее: В 2 т. / Б.Н. Кузык, Ю.В. Яковец; Авт. вступ. А.Д. Некипелов. - М.: Институт экономических стратегий, 2006 - - Т. 1: Теория и история цивилизаций. - 768 с.

3. Шпенглер О. Закат Европы. Образ и действительность / О. Шпенглер. - Новосибирск: ВО «Наука», 1993 - 592 с.

4. Тойнби А.Дж. Постижение истории/ А.Дж. Тойнби. - М.: Айрис-Пресс, 2010 - 640 с.

5. Сорокин П.А. Социальная и культурная динамика/ П.А. Сорокин - СПб.: Издательство Русского христианского гуманитарного института, 2000. - 1176 с.

6. Фукуяма Ф. Конец истории? / Ф. Фукуяма // Вопросы философии - 1990 - №3 - С. 84 - 118.

7. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций/ С. Хантингтон - М.: ООО «Издательство АСТ», 2003 - 603 с.

8. Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. Левина М.И. / К. Ясперс - М.: Политиздат, 1991. - 527 с.

9. Власевич-Хоркава Т. Особливості сучасної техногенної цивілізації та вияви кризи духовності людини / Т. Василевич-Хоркава // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. - №15 - С. 154 - 161.

10. Мартин Г.-П. Западня глобализации: атака на процветание и демократию / Г.-П. Мартин, Х. Шуман / Пер. с нем. Контарева Г.Р. - М.: Издательский Дом «Альпина», 2001. - 335 с.

Размещено на Allbest.ru