Ідеальна держава в працях давньогрецьких мислителів

Особливе значення в “Політиці” надається шлюбним законам, які повинні бути спрямовані на те, щоб народжувалися нормальні, здорові фізично діти. В останній книзі детально описуються методи виховання дітей - майбутніх громадян. Погляди Арістотеля стосовно цього питання тісно пов'язані з його ідеалами суспільного устрою.

Ідеальний державний устрій, що описується в “Політиці”, в цілому близький до того, який у попередньому викладенні називається аристократичним. За Арістотелем, громадяни в такому полісі ведуть такий образ життя, що сприяє розвитку чеснот та, відповідно, такий, що забезпечує державі щасливе життя.

В часи Арістотеля поліс переживав тяжку кризу, симптомами якої були - жорстока соціальна боротьба всередині грецьких міст-держав та різкий поділ останніх на демократичні та олігархічні, - сам Арістотель констатує той факт, що в більшій частині полісів спостерігається або демократичний, або олігархічний лад. Відносячи і той, і інший до “неправильних” і, в той же час, вбачаючи в полісі вищу форму людського об'єднання, Арістотель повинен був шукати вихід з положення, яке склалося в той час. На його думку, грецькі поліси, що не здатні встановити у себе та в інших полісах досконалу форму правління, могли сподіватися вийти з безвихідного становища, в якому вони опинилися, лише завдяки допомозі ззовні, з боку. Та ж сила (македонський цар), яка виявиться здатною встановити потрібні порядки в самій Елладі, як вважав Арістотель, допоможе грекам розселитися у колишніх володіннях персидських царів, засновувати там нові поліси з безумовно зразковими рисами державного устрою [16; с. 78-79].

Арістотель, звичайно, бачив ті величезні політичні зміни у світі, які відбувалися у сучасну для нього епоху, але вони цікавили його лише в тій мірі, в якій вони могли впливати на подальшу долю найвищої, найкращої, на його думку, політичної організації - грецького полісу.

Серед усіх здобутків Арістотеля треба виділити і те, що він почав спробу всебічної розробки науки про політику. Термін “політика” походить від грецького слова “поліс”, що означає “місто-держава”. Тому ті народи, що не прилучилися до життя в “місті-державі”, залишаються ніби поза межами грецької політики як науки про державу.

Політика як наука в Арістотеля тісно зв'язана з етикою. Наукове розуміння політики припускає розвинуті уявлення про моральність, знання етики. Метою політики є виховання прекрасних якостей громадян, досягнення справедливості і загального блага. Таким чином, під політикою Арістотель розумів управління суспільством через державу як особливий апарат, а також управління самою державою. Безсумнівно, що політику як науку, Арістотель вважав найбільш практично застосованим знанням, що забезпечує досягнення “суспільної користі”. Він назвав її наймогутнішою та архітектонічною наукою, що визначає всі інші науки, за допомогою яких “будуються” держави. У залежності від неї (науки) визначаються стратегія і економіка. Її ціль охоплює мету всіх інших наук.

РОЗДІЛ IV

Порівняльна характеристика ідеальної держави Арістотеля.

Отже, порівнюючи погляди двох видатних філософів, можна стверджувати, що система поглядів, викладених в Арістотеля більш розгорнута та доведена до кінця, ніж у Платона. В працях Арістотеля (на відміну від Платона) погляди на державу не закінчуються на побудові якогось найкращого державного ладу, він розглядає основні принципи функціонування держави, описуючи при цьому декілька типів як позитивних, так і негативних, на його погляд політичних систем.

Виходячи з усього сказаного та проаналізованого вище, можна сказати, що проект Платона, описаний у “Державі” цілком утопічний і нездійсненний на практиці. Неможливо зробити державу абсолютно єдиною, тобто усуспільнити усю власність, скасувати інститут родини і т. д., не можна змусити правителя віддати свого сина в землероби, якщо він не виявиться здатним для несення тягаря влади. Так само не можна змусити вельмож добровільно розступитися і звести на трон безрідного орача тільки тому, що він за своєю природою створений для керування державою. Усе це було б можливо, якби держава була побудована на засадах справедливості [11; с. 346].

Арістотель пішов шляхом критики Платона та його праць. Це, звичайно, легше. Він уміло довів неспроможність платонівської держави: “Корінну помилку проекту Платона треба вбачати в неправильності його основної передумови. Варто вимагати відносної, а не абсолютної єдності як родини, так і держави: держава при постійному підсиленні єдності перестає бути державою. Адже за своєю природою держава є сукупністю елементів, що її складають. Якщо ж вона прагне до єдності, то в такому випадку з держави утвориться родина, а з родини - окрема людина!” [13, с. 432]. Арістотель критикує Платона за те, що останній стверджував, що “у зразково організованій державі дружини повинні бути спільними, діти - теж, та й усе їхнє виховання повинне бути спільним.” З критикою Арістотеля не можна не погодитись. Якщо ми простежимо розвиток цієї “ідеально організованої держави”, то можна буде побачити, що діти, які не знають своїх батьків, і їх розпусні батьки стануть не ближче, але навпаки далі один від одного. Позбавлені батьківського виховання діти не будуть виховані в шануванні старших, а дорослі, що позбавлені родини, будуть виявляти безсоромність. Усі будуть жити за принципом: “Я - людина - мірило всіх речей”, - за принципом морального релятивізму софістів, проти яких так боровся сам Платон. Ми також погоджуємося з Арістотелем, що виступав проти пропозиції Платона усуспільнити всю власність. “До того, що складає предмет володіння дуже великого числа людей, додається менша турбота. Люди піклуються більше про те, що належить особисто їм; менше піклуються вони про те, що є спільним. Крім усього іншого, люди виявляють недбалість по відношенню до інших.” Знов ж таки Платон домігся того, чого зовсім не хотів. “Держава” Платона, яка побудована на протиріччях, являє собою зразок утопічного проекту [18; с. 47].

“Політика” Арістотеля містить в собі не тільки критику Платона й інших проектів. Погляд на ідеальну державу в Арістотеля менш утопічний, ніж платонівський, але не тому, що він описував державний лад, який міг би бути втілений на практиці, а тому, що він більш обережний ніж Платон. Якщо Платон описував всі сторони життя у своїй ідеальній державі дуже детально, то Арістотель обмежується лише загальними зауваженнями типу: “як було б добре, якби було так.” У його трактаті безліч сполучень “повинно бути”, “повинні бути” тощо. Проте ніде немає вказівки, як зробити так, щоб все це здійснилося в житті. Деколи ця умоглядність Арістотеля доходить до абсурду. Територія повинна бути “важко доступна для вторгнення, але мати зручні виходи”; громадяни за природою “повинні бути розумними та мужніми” і т.д. тоді виникає запитання: що робити правителю, якщо його держава знаходиться в легкодоступній території або, що ж робити, якщо піддані цієї держави не є “сильними та мужніми”? на це відповіді так і не знаходимо. “Політика” Арістотеля - це лише рецепт, що виписаний на прекрасні ліки, які здатні вилікувати усі хвороби та пороки хворого суспільства. Але найголовніший недолік полягає в тому, що подібних ліків взагалі немає, так само, як і немає ідеальної держави.

Але чому вийшло так, що ні один з цих великих та видатних філософів не домігся поставленої мети? Відповідь може бути неоднозначна, але можна сказати точно, що держава, що не живе за законами справедливості, не може примиритися із загальнолюдськими, справедливими, чи якщо треба, божественними істинами. У кращому випадку між цими істинами буде завуальоване протистояння, у гіршому - відкрита боротьба, що поведе державу у прірву, а справедливість - до тимчасового зникнення, тому що в громадянській війні немає місця чесності та справедливості.

Арістотель писав: “Людина за своєю природою є істотою політичною, а той, хто в силу своєї природи, а не внаслідок випадкових обставин живе поза державою, - або недорозвинена в моральному сенсі істота, або надлюдина.” А надлюдина, в розумінні філософа, скоріше всього це мудрець, порівняний з цією людиною. Цей мудрець самодостатній, і щоб не трапилося, сприймає все як належне у стані відмови від мирських благ. Образ одержує поширення й у християнстві у вигляді праведників та святих [14; с. 33]. Такі люди знаходяться на ступінь вище за інших, тому що завжди живуть за законами справедливості, але не за встановленнями держави, що легко фабрикуються правителями. Хотілося б, звичайно, щоб таких людей, а саме таких “надлюдей” було якомога більше, а якби всі стали подібними, то зникла б і потреба в апараті придушення - державі. Проте, - це ще одна утопія, така ж недосяжна, як і сама ідеальна держава.

ВИСНОВКИ

На переломі ХХІ століття наше суспільство знаходиться на етапі глибоких соціально-економічних перетворень. Таким періодам властиве переосмислення людьми оточуючого світу, відродження старих та становлення нових філософських вчень, саме тому виник інтерес розглянути та проаналізувати творчість античних філософів Платона та Арістотеля. Саме це і було зроблено в даній роботі. Світ у працях Платона та Арістотеля - це світ краху системи грецьких міст-полісів та виникнення імперії Олександра Македонського. З цієї точки зору було дуже цікаво, вивчаючи філософські та політичні погляди Платона та Арістотеля, зрозуміти світогляд цих філософів не в закінченому вигляді, а прослідкувати їх розвиток, побачити як події суспільного життя в епоху Платона та Арістотеля знаходили своє відображення у становленні їхніх філософських та політичних систем. Тим більше, що властивий цим двом мислителям, особливо Платону, антидогматизм та особливий стиль у викладенні поглядів дозволяє не тільки ознайомитись з кінцевими результатами їх творчих пошуків, але й прослідкувати за ходом їх думок та суджень [7; с. 432].

Розквіт філософської та політичної думки Платона та Арістотеля завжди поєднувався в них з досить активною політичною діяльністю. Як справжні греки, вони нескінченно віддані своїм патріотичним інтересам та всіма силами хотіли зберегти Грецію саме класичного періоду. Але вже тут вони стикнулися з досить суворою долею грецького класичного полісу, який стрімко йшов до своєї неминучої гибелі.

Бажання зберегти Грецію класичного періоду не було лише формальним висвітленням на папері. Нашу увагу також привертає і те, що як Платон, так і Арістотель, мали можливість практично реалізовувати свої філософські та політичні системи. Платон доклав чимало зусиль в просвіті сіракузького тирана Діонісія Молодшого, Арістотель - мав надзвичайно великий вплив на імператора Олександра Македонського. В Арістотеля були ще учні, крім Олександра, і саме з ними, своїми учнями, Арістотель пропонував законодавчі системи для нових грецьких полісів та колоній. Вже, проаналізувавши всі погляди Арістотеля, можна впевнено сказати, що нас може лише дивувати, як послідовно та природно співпадали в Арістотеля філософська теорія та життєва практика. Вплив Арістотеля на розвиток політичної думки Заходу досить значний: по суті, саме він у своїй “Політиці” підготував його ідейний фундамент, роздивився політичну реальність такою, якою вона є. Що ж стосується Платона, то він виявився значно ближчим до утопічних (хоча праці Арістотеля теж не позбавлені утопічних рис) поглядів, розвиваючи підхід до політики, заснований на постулюванні ідеалу, та ігноруючи реальність.

Отже, роблячи висновок, можна сказати, що проекти ідеальної держави двох мислителів розглянуті нами, є утопіями (в Платона в більшій мірі, в Арістотеля - в меншій), які представляють собою симбіоз рис вигаданих, надуманих ніби на противагу існуючим формам держави, з рисами реальними, такими, що відображають реальні історичні відносини всередині суспільства, сучасного для автору того чи іншого проекту. Усі проекти виникли в результаті ретельного вивчення сучасних автору та історичних державних формацій. В трактатах багато спільного, проте кожний філософ абсолютно самостійний; їх можна порівнювати, можна шукати відмінності та схожості, але в жодному разі не можна розглядати їх як одне ціле.

Всі вони (праці мислителів), безумовно, мають надзвичайно велику історичну, а також теоретичну цінність, адже саме на цих вченнях будувались в майбутньому багатоманітні трактати та теорії.

Платон та Арістотель зробили суттєвий вклад в розвиток політико-правових вчень, в теоретичну розробку проблем держави і права. Цим зумовлений їх помітний вплив на наступних авторів та їх видатне місце в історії політичних та правових вчень.

Список використаної літератури:

1. Александров Г.Ф. Аристотель. - М., 1940. - 765 с.

2. Античная философия. Специфические черты и современное значение. / Под ред. Кулэ М.Х. - Рига., 1988. - 184 с.

3. Античная гражданская община. / Под ред. Бестужева Н.Е. - М., 1986. - 151 с.

4. Аристотель. Метафизика. / Пер. и примечания Кубицкого А.В.- М., 1934.

5. Аристотель. Политика. / Пер. Скворцова Н.М. Соч. в 4х т. М., 1965.

6. Аристотель и античная литература. / Под ред. Гаспарова М.Л. - М., 1975.- 231 с.

7. Асмус В.Ф. История античной философии. - М., 1965. - 453 с.

8. Бергев А.А. Политическая мысль древнегреческой демократии. - М., 1966. - 230 с.

9. Богомолов А. Р. Античная философия. - С.-П., 1995. - 367 с.

10. Гуторив В.А. Политика Аристотеля // Вестник Ленинградского ун-та. Сер.6, научн. комммунизм, философия, право. - 1986. - Вып.3 - 111с.

11. Дынник М.А. Очерк истории философии классической Греции. - М., 1936. - 457 с.

12. Зубов В.П. Аристотель. - М., 1963. - 367 с.

13. История политических и правових учений. / Под ред. Нерсесянца В.С. - М., 2001. - 736 с.

14. Мельников А.П. Проблемы политологии в работе Аристотеля “Политика” // Вестник Белорусского ун-та. Сер. 3 История, философия, политология, экономика, право. - 1995. - №1. - 134 с.

15. Нерсесянц В.С. Политические учения Древней Греции. - М., 1979. - 640 с.

16. Ойзерман Т.И. Главные философские направления: теоретический анализ историко-философского процесса. - М., 1986. - 280 с.

17. Платон. Государство. / Пер. Лосева А.Н. Соч. в 3т. М., 1971

18. Платон и Аристотель // Зниние - сила. - 1990. -№8. - 76 с.

19. Политика и политии Аристотеля / Доватур А. А. - М., 1965. - 389 с.

20. ?????о???і??ий енциклопедичний словник. - К., 1997. - 400 с.

21. Політологія. Підручник. / За ред. Семківа О.І. - Л., 1994. - 592 с.

22. Свенцицкая И.С. Античная гражданская община. - М.,1986. - 151 с.

23. Справедливое государство Платона // Молодой коммунист, - 1972 - №9. - 98 с.

24. Становление и развитие полиса. Античная Греция. / Под ред. Голубцова Е.С. - М., 1983. 422 с.

25. Сюзюмов М.Л. Античная древность и среднее века. - Свердловск, 1982. - 160 с.

26. Таранов П. В. Энциклопедия высокого ума. - М., 1999. - 547 с.

27. Фролов Э.Д. Античное общество и государство. Проблемы социально-экономического развития. - М.,1986. - 184 с.

28. ???????? ?.?. ?????? ??????????? ? ?????. - ?., 1993. - 265 ?.

29. Чанышев Л.Н. Аристотель. - М., 1981. - 200 с