Сучасний стан та перспективи українсько-російських енергетичних відносин

Пріоритет в українсько-російському енергетичному співробітництві належить нафтогазовому комплексу, оскільки РФ посідає лідируючі позиції у світі з видобутку нафти та газу, що ґрунтується на колосальних запасах вуглеводнів. Своєю чергою, Україна є найбільшою газотранзитною державою Європи та одним з найкрупніших ринків збуту на континенті для ВАТ “Газпром”.

Важливе місце у двосторонніх відносинах посідає ядерний сектор, оскільки, з одного боку, він є основою української електроенергетики, а з іншого фактично монопольно залежить від поставок ядерного палива з РФ. Крім того, існує традиційна взаємозалежність між підприємствами атомного машинобудування обох країн.

Енергетична політика Росії стосовно України відзначається жорсткістю, цілеспрямованістю та послідовністю у стратегічних питаннях, незалежно від того, які політичні сили очолюють державну владу України. Керівництво РФ активно використовує енергетичну залежність України з метою її утримання у сфері своїх інтересів та посилення впливу на зовнішньополітичний курс України.

Водночас, використання непрозорих схем поставок газу до України за участю посередницької комерційної структури RosUkrEnergoстало однією з головних причин уразливості української влади до тиску РФ і призвело до підписання невигідних газових контрактів у2006р. та2009р. У2005-2012рр. темпи зростання цін на імпортний газ для України були найбільшими в Європі. За цей період вони зросли більш ніж у вісім разів - з$50 до$425 за 1 000 м?.

Найбільш виразним проявом політики РФ стало застосування “енергетичної зброї” проти України в січні 2009р., щоб примусити її укласти газові контракти на кабальних умовах. Прийнявши безпрецедентне в історії існування європейських газових ринків рішення про повну зупинку подачі газу до української ГТС(і поставивши тим самим під загрозу постачання газу до Європи), ВАТ “Газпром”,за цілковитої підтримки Уряду РФ, вдалося нав'язати українській стороні асиметричні умови довгострокового контракту купівлі-продажу газу на2009-2019рр. (далі - Контракт), що був укладений19 січня2009р. разом з контрактом про транзит російського газу на той же період.

Несправедливі умови Контракту призвели до утворення великого річного дефіциту бюджету НАК “Нафтогаз України”, “вимивання” валютних резервів країни та зростання газової залежності української економіки від Росії до критичного рівня.

Тобто, в результаті “газової війни” 2009р. РФ отримала додатковий потужний важіль політичного впливу на Україну. Водночас слід підкреслити що ситуація для України не була б такою складною, якби енергоємність її ВВП не перевищувала у 2,5 разу відповідний показник розвинутих країн, а поставки енергоносіїв були б диверсифікованими.

Одразу після укладання у квітні2010р. стратегічно невигідної для України Харківської угоди “газ-флот” РФ вирішила наростити свою стратегічну перевагу шляхом висування пропозицій з поглинання активів нафтогазового комплексу, а також атомного машинобудування, ядерно-паливного циклу та атомної генерації на базі створення спільних підприємств. Ці ініціативи в запропонованому Росією форматі досі не реалізовані - проте, не тому, що вони суперечать національним інтересам, а в наслідок усвідомлення українською владою і наближеного до неї бізнесу загрози опинитися в цілковитій економічній залежності від російської сторони.

Натомість між ВАТ “Газпром” та НАК “Нафтогаз України” у2010р. були досягнуті домовленості про створення двох СП: з видобутку газу вугільних пластів на території України та з розробки структури площі Паласа на шельфі Чорного моря, а також підписано Меморандум між Міненерговугілля України, НАК “Нафтогаз України”, Міністерством енергетики РФ та компанією ТНК - ВР про пошук і розробку родовищ газу щільних колекторів. Крім того, Міненерговугілля у2011р. погодило укладання договору про спільну діяльність між ДАТ “Чорноморнафтогаз” і ВАТ “Лукойл” з розробки Суботінського, Одеського та Безіменного родовищ на Чорноморському шельфі Грунтуючись на попередній багаторічній практиці українсько-російських відносин в енергетичній сфері, можна припустити, що головна мета російської сторони в укладених угодах полягає у блокуванні можливостей України із залучення інвестицій з третіх країн у пошук і розробку родовищ, а також - збереження її монопольної залежності від поставок вуглеводнів з Росії.

Після укладання Харківської угоди активізувалися й російсько-українські інтеграційні проекти в ядерному секторі. На урядовому рівні підписана Угода про співпрацю в будівництві енергоблоків №№3,4 Хмельницької АЕС. ДК “Ядерне паливо”

Підписало Угоду з російською компанією ТВЭЛпро будівництво заводу з фабрикації ядерного палива з метою отримання можливості Україною виробляти власне ядерне паливо. Існує висока ймовірність того, що виконання положень підписаних Угод затримуватиметься на невизначений час через незацікавленість РФ, по-перше, в реалізації проекту з будівництва нових ядерних блоків в Україні в разі неможливості домінування в ньому російських підприємств, по-друге, внаслідок невигідності для РФ спорудження заводу з фабрикації ядерного палива на українській території, оскільки це призведе до зниження доданої вартості в його виробництві російськими компаніями.

3.3 Українсько-російські “газові переговори”: наміри і результати

“Знижка” ціни на природний газ за результатами Харківської угоди виявилася фікцією, що, зрештою, змушений був визнати Прем'єр-міністр України М.Азаров. Умови Контракту залишилися для енерговитратної української економіки надзвичайно обтяжливими. Тому Уряд ініціював новий раунд переговорів з російськими партнерами.

Однак, замість застосування правових інструментів для перегляду Контракту, українські урядовці припустилися чергового грубого стратегічного прорахунку, знову обравши політичний формат розв'язання комерційного спору, що повністю суперечить європейській практиці. Це відразу поставило українських переговірників у програшну позицію, оскільки в політичній площині Київ не здатен на рівних протистояти Москві через істотно меншу “політичну увагу”.

Українсько-російські газові переговори з перегляду Контракту тривають з кінця 2010р. в досить непрозорому режимі й дотепер жодного результату не принесли. Це викликано тим, що російська сторона погоджується розглядати питання перегляду умов

Контакту на неприйнятних для України умовах, які передбачають приєднання України до Митного союзу Білорусі, Казахстану та Росії(Митного союзу) та створення СП з управління ГТС України, в якому ВАТ “Газпром” планує отримати вирішальний вплив з метою поступового встановлення контролю над усім внутрішнім газовим сектором. Вибір українською владою шляху політичних поступок, замість правового способу розв'язання комерційних спорів, можна пояснити, по-перше, відсутністю стратегічного бачення європейської перспективи, по-друге - впливом на переговорний процес наближених до влади бізнес-структур, які добре усвідомлюють, що судовий позов до ВАТ “Газпром” перекреслить усі їх плани із впровадження “сірих схем”,які можливі лише за його згоди та безпосередньої участі.

Після введення в експлуатацію в листопаді2011р. газопроводу “Північний потік” та оприлюднення планів з реалізації проекту “Південний потік” російська сторона посилила тиск на Україну. Ставлячи за мету схилити українську владу до вступу до Митного союзу, Росія здійснила ряд інформаційних а так, що спотворюють її справжні наміри і грунтуються на загроз і “припинити використання української ГТС після завершення будівництва “Південного потоку”, якщо Україна не погодиться на російські вимоги”.

Проте, використання подібного “аргументу” є наочним прикладом інформаційного маніпулювання свідчить реальна енергетична політика РФ, яка не пов'язує будівництво “Південного потоку” з участю ВАТ “Газпром” в управлінні ГТС України. Тобто,якщо навіть Україна погодиться на російські умови створення консорціуму на базі української ГТС, Росія не відмовиться від реалізації проекту “Південний потік”.

Невиправдане відкладання реформування внутрішнього газового сектору України, підвищення фінансових ризиків і посилення впливу бізнес-інтересів на переговорний процес Росії та України в газовій сфері - це ті чинники, які в ситуації нарощування політичного тиску Росією сформували високі ризики з передачі протягом 2012-2014рр. під контроль ВАТ “Газпром” не лише ГТС України, але й газового ринку.

У разі реалізації такого сценарію російські компанії отримають потужний плацдарм для придбання найбільш ліквідних активів української промисловості за заниженими цінами. Реалізація т.зв. “білоруського сценарію” в Україні може призвести до обмеження державного суверенітету країни з непередбачуваними економічними та політичними наслідками.

Стратегічні інтереси Росії:

1. Росія зацікавлена в отриманні контролю над експортними маршрутами нафти і природного газу за напрямом Схід-Захід з метою збільшення доходів та посилення політичного впливу на європейські країни. Для цього вона вдається, зокрема до блокування диверсифікаційних проектів ЄС і монополізації поставок вуглеводнів з країн Центральної Азії.

2. ВАТ “Газпром”,за підтримки Уряду, вживає всіх заходів з протидії лібералізації енергетичного ринку ЄС для забезпечення можливостей виходу на кінцевого споживача, зростання частки російських енергоносіїв на ринку і встановлення монопольних цін на паливо. Для цього РФ домагатиметься зберегти значення системи довгострокових контрактів і протидіятиме впровадженню положень “Третього пакета”.

3. Росія добивається максимального послаблення позицій України в переговорах з ЄС, намагаючись усунути її з технологічного циклу “видобуток (виробництво) - постачання - споживання” енергоресурсів шляхом дискредитації української політики в очах ЄС. Крім того, Урядом РФ активно просуваються процеси злиття активів газового та ядерного секторів, у результаті чого Україна не зможе виступати як незалежна та рівноправна сторона переговорів.

4. ВАТ“Газпром” максимально використовує дискримінаційні умови Контракту з НАК “Нафтогаз України” для встановлення контролю над українською ГТС, газовим ринком України та в кінцевому підсумку - для втягування її до Митного союзу.

5. Фактор енергетичної залежності України та комерційних інтересів наближеного до української влади бізнесу використовується РФ з метою гальмування процесу інтеграції України до єдиного енергетичного простору з ЄС та збереження українських монополізованих і непрозорих ринків газу та електроенергії.

Стратегічні інтереси України в енергетиці пов'язані насамперед з мінімізацією негативних політико-економічних наслідків дефіциту енергоресурсів і збігаються з інтересами ЄС. Вирішення проблеми дефіциту енергоресурсів є необхідною

Умовою не лише для підвищення рівня конкуренто-спроможності українських підприємств, але й для збалансування українсько-російських відносин.

Для реалізації українських стратегічних інтересів в енергетичній сфері необхідно вжити наступних заходів.

1.Реформування секторів енергетики на правових засадах “Другого” і “Третього енергетичних” пакетів ЄС (лібералізація ринків електроенергії природного газу), що сприятиме залученню інвестицій у ключові галузі енергетики, зниженню залежності від поставок російських енергоносіїв і посиленню політичних позицій України в переговорному процесі з Росією.

2. Впровадження проектів з енергозбереження, розвитку енергозберігаючих технологій та використання альтернативних видів енергії, збільшення видобутку природного газу(в т.ч. нетрадиційного), а також будівництво СПГ - термінала та диверсифікація джерел постачання ядерного палива.

3. Перегляд архаїчної практики продажу російського газу на західному кордоні України.

Європейські покупці повинні отримувати газ від ВАТ “Газпром” на російсько-українському кордоні, а контракти на транзит має укладати український газотранспортний оператор не з ВАТ “Газпром”,а з європейськими компаніями. Це поглибить співпрацю

України з ЄС в питанні транзиту, а правові відносини у сфері поставок російського газу перейдуть з двостороннього формату до тристороннього - що мінімізує транзитні ризики та відповідатиме практиці ЄС.

4. Синхронізація української ГТС з газотранспортними мережами ЄС, що дозволить збільшити конкуренцію на українському ринку, позбавитися монопольної залежності від поставок російського газу та сприятиме зниженню цін для споживачів.

Крім того, це оптимізує використання потужностей українських підземних сховищ газу, які можуть стати ключовою ланкою с потової торгівлі у країнах

Центральної Європи.

5. Поглиблення співпраці на тристоронній основі у вирішенні проблем енергетичної безпеки Європи в рамках застосування механізму “раннього попередження” та з питання поширення режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency (ETR)) на весь ланцюжок від видобутку до споживання енергоносіїв.

6. Збереження ГТС України в державній власності та державного контролю над нею, поки не буде проведене реформування газового сектору відповідно до вимог “Другого” і “Третього пакетів” лібералізації законодавства ЄС. Після цього Україна може залучити європейські або американські компанії до приватизації ГТС- але за умови збереження контрольного пакета акцій у державній власності.

Варіант створення тристороннього газотранспортного консорціуму на базі української ГТС не відповідає інтересам України - оскільки це ще більше посилить позиції російського газового монополіста в питаннях поставок і транзиту газу за відсутності гарантій збереження обсягів транзиту. По-перше, Росія не пов'язує участь ВАТ “Газпром” у приватизації ГТС України з питаннями будівництва обхідних газопроводів. По-друге, така пропозиція суперечить вимогам енергетичного законодавства ЄС, яке забороняє інвестиції з боку енергетичних компаній третіх країн, що поєднують функції видобування, транспортування та постачання.

7. До головних заходів з подолання монопольної залежності України від поставок російських енергоносіїв необхідно віднести насамперед зниження обсягів закупівлі російського газу з близько 45 млрд.м? у 2011р. до10 млрд.м? у 2020р.

Для цього повинні бути проведені послідовні структурні реформи енергетичного ринку за принципами законодавства ЄС, кардинальним чином зменшена енергоємність ВВП, збільшено видобуток природного газу всередині країни за рахунок залучення іноземних інвестицій. Також доцільно розвивати диверсифікаційні проекти, такі як: інтеграція енергетичних систем в єдиний простір з країнами ЄС, будівництво терміналу з приймання скрапленого газу та диверсифікація джерел постачання ядерного палива на АЕС.

На цей час енергетична політика Росії та України є несумісною з принципами реформування енергетичних ринків ЄС. В обох країнах переважають адміністративні методи державного управління і спостерігається закріплення за державними та окремими приватними компаніями монопольного становища на енергетичних ринках обох країн, замість удосконалення ринкових механізмів державного регулювання та лібералізації енергетичного сектору. Наявні суперечності унеможливлюють належну координацію між сторонами енергетичного “трикутника”,що підвищує ризики у сфері енергетичної безпеки в Європі.

Приєднання України до ДЕС у2011р. дозволило отримати їй дієвий інструмент входження до єдиного енергетичного простору з ЄС, однак вона дотепер не продемонструвала здатності ним скористатися.

Головною перепоною на шляху інтеграції української енергетики є системне протиріччя між інтересами діючої державної влади, що полягають, насамперед, в обслуговуванні потреб крупного бізнесу за допомогою створення умов з отримання ним монопольної ренти за допомогою корупційних механізмів, та суспільними інтересами, які пов'язані з прозорим формуванням цін на базі конкурентних ринків, що працюють у правовому полі. Без розв'язання цього протиріччя входження України до єдиного простору ЄС у сфері енергетики є неможливим.



ВИСНОВКИ

Проведений аналіз показує, що Україна та Росія мають як значні відмінності у стратегічних підходах до забезпечення енергетичної безпеки, так і спільне бачення основ забезпечення енергетичної безпеки, яке може становити основу для ефективного співробітництва в енергетичній сфері.

Основою енергетичної політики РФ є наявність потужного ресурсного потенціалу та прагматична політика його використання (в тому числі енергетичний шантаж, прямий енергетичний та геополітичний тиск), що дає їй змогу значно розширювати свій вплив на світовій арені.

В основі української енергетичної політики - прагнення до інтеграції національного ПЕК до Європейського Союзу за збереження національного суверенітету та енергетичної незалежності держави.

Незважаючи на наявні розбіжності в стратегічних підходах до ролі та значення національного ПЕК, Росія як для України, так і для Європи в цілому, була і залишається стратегічно важливим партнером від якого залежить забезпечення їх енергетичної безпеки. Це обумовлює необхідність широкого та відкритого діалогу як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Втім і Україна, і тим більше ЄС, також мають певні, достатньо потужні важелі впливу для забезпечення глобальної енергетичної безпеки.

Для реалізації наявного потенціалу співробітництва необхідна розробка та узгодження базових взаємоприйнятних документів, які стануть основою стратегічного партнерства як в міждержавних відносинах Україна - Росія, так і у відносинах з третьою важливою стороною - ЄС. Як приклад можна навести підписання Брюсельскої декларації про модернізацію української ГТС. Це документ (у разі приєднання до цього процесу й РФ) відповідає економічним інтересам і Росії, гарантуючи стабільне, технічно безпечне та надійне постачання російського газу в Європу, і України, визначивши головні стратегічні основи співпраці в трикутнику Україна - Росія - ЄС, і, безумовно Європи, гарантуючи їй надійність та безпечність постачань російського природного газу.

Потребує окремої уваги інформаційна складова процесу забезпечення національної енергетичної безпеки. Наявність будь-яких закритих домовленостей, замовчування складних моментів та проблем лише поглиблює небезпеку у цій сфері та надає іншій стороні певні важелі тиску та втручання.

Більшість головних чинників покращення енергетичних взаємовідносин між Україною та Росією мають внутрішній характер і стосуються:

- підвищення ефективності та глибини реформування національного ПЕК

- поступовий перехід до вільних лібералізованих ринків ПЕР, виконання положень ЕС -2030;

- проведення збалансованої, зрозумілої та прозорої цінової та тарифної політики;

- реальної, а не декларованої, диверсифікації шляхів та джерел постачання ПЕР (в першу чергу увагу слід приділити реалізації спільних з ЄС проектів диверсифікації- нафтопровід Одеса - Броди - Плоцьк, газопровід Набукко тощо), оптимізації національного паливно-енергетичного балансу;

- інтенсифікації проведення власної політики енергозбереження, в тому числі через залучення інвестиційного та технологічного потенціалу Росії, ЄС та інших країн та регіонів світу на взаємоприйнятних та економічно обґрунтованих умовах;

- широкого використання енергоаудиту, в першу чергу з метою пошуку та усунення нераціонального, марнотратного та економічно не вигідного використання дефіцитних ПЕР, а не з метою покарання та отримання штрафів, залучення національного інвестиційного капіталу;

- проведення широкої інформаційної роботи щодо головних складових забезпечення енергетичної безпеки країни (енергетична незалежність, енергозбереження, тарифна та цінова політика держави).

Немає необхідності «демонізувати» Росію, як і не має потреби пристосовуватися виключно до її національних інтересів. Послідовне та погоджене проведення власної національної політики забезпечення енергетичної безпеки має стати основою стабільних взаємоприйнятних стосунків України та Росії.



CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрущенко Т.В. Україна - Росія: у пошуках оптимальних відносин / Т.В. Андрущенко // Трибуна. - 2005. - № 3-4. - С. 23-25.

2. Арбузов О. Україна віддає шельф Росії / Олександр Арбузов // Коментарі. - 2010. - № 18(218). - С. 13, 14 травня.

3. Баган О. Україна ХХІ століття: геополітичні виклики / Олег Баган // Універсум. - 2011. - № 1-2.

4. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы / Збигнев Казимеж Бжезинский. - М. : Международные отношения, 2005. - 110 с.

5. Бжезинський З. Вирішальна роль України на пострадянському просторі / Збігнєв Казімеж Бжезинський // Політика і час. - 1997.- № 9.- С. 24-28.

6. Богданович В. Що ж буде після паузи? / Володимир Богданович // Політика і час. - 2005. - № 3. - С. 37-40.

7. Василенко М. Україно-російські відносини: реалії, становлення і час досвіду / Микола Василенко, Світлана Василенко // Віче. - 2003. - № 9. - С. 63-68.

8. Гальчинський А. „Обережно!” - Росія / Анатолій Гальчинський // Віче. - 2003. - № 7. - С. 48-55.

9. Гельман В.Я. Уроки украинского / Владимир Яковлевич Гельман // ПОЛИС. - 2005. - № 7. - С. 36.

10. Геополітичні орієнтири сучасної України. - Політологія: навчально-методичний комплекс/ За ред.. Ф.М. Кирилюка. - К., 2005.

11. Гнатюк М. Росія - Україна: неореалістський підхід / Микола Гнатюк // Зовнішні справи. - 2008. - № 5. - С. 16-18.

12. Гончар М. Російська енергетична політика: обриси експансії / М. Гончар Політика і час. - 2007. - № 2. - С. 9-15.

13. Грановський В. Україна - Росія: війна нервів / Володимир Грановський // Дзеркало тижня. - 2003. - № 16. - С. 3.

14. Гринкевич О. Після шести років протистояння. Українсько-російські взаємини: перспективи після підписання широкомасштабного договору / Олександр Гринкевич, Юрій Стасюк // Політика і час. - 1997. - № 7. - С. 8-15.

15. Грищенко К. Україна: від пострадянської до європейської держави / Константин Грищенко // Зовнішні справи. - 2011. - № 3.

16. Деменко О. Українська геополітика ХХІ ст..: євразійство чи євроінтеграція // Людина і політика. - 2004. - № 1.

17. Дергачев А. Украинско-российские отношения - европейский и евразийский контекст / Александр Дергачев // ПОЛИС. - 2000. - № 6. - С. 110

18. Дергачов О. Україна в європейському контексті / Олександр Дергачов // Дзеркало тижня. - 2000. - № 29. - С. 4, 22 липня.

19. Дергачов О. Українсько-російські відносини: осінь десятиліття / Олександр Дергачов // Дзеркало тижня. - 2004. - № 33. - С. 1-4, 21 серпня.

20. Діяк І. В. Україна - Росія: Історія та сучасність: Наук. вид. - К. : Укрполіграфсервіс, 2001. - 400 с.

21. Дністрянський М. Геополітичний тиск Росії та українські перспективи/ Мирослав Дністрянський // Універсум. - 2010. - № 11-12.

22. Дугин А.Г. Россия не мыслима без империи. / Александр Дугин // Внешняя политика и безопасность современной России. Т. 1, кн. 1. - М. : Московский общественный научный фонд; ООО „Издательский центр научных и учебных программ”, 1999. - С. 98.

23. Єльченко В. Українсько-російські відносини: прагматизм стратегічного партнерства / Володимир Єльченко // Зовнішні справи. - 2010. - № 9.

24. Єрьоменко А. Легко з Москвою в'їхати / А. Єрьоменко, В. Кім // Дзеркало тижня. - 2010. - № 12.

25. Жангожа Р.Н. Україна і Росія на пострадянському просторі. Інтереси спільні та специфічні / Рустем Наулі Жангожа // Віче. - 1998. - № 7.

26. Какая Украина нужна России? // Независимая газета. - 2001. - 25 апреля.

27. Карбівничий В. Трикутник чужих інтересів / Володимир Карбівничий // Коментарі. - 2010. - № 12(212). - С. 4.

28. Карбівничий В. Україна зайнялася слизькою багатовекторністю / Володимир Карбівничий // Коментарі. - 2010. - № 33(230). - С. 18, 3 вересня.

29. Кармазіна М. Росія у фокусі президентського окуляра. / Марія Кармазіна Наукові записки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України: збірник наукових праць. - К., 2006. - Вип. 32. - С. 343-363

30. Кравченко В. Демаркація інтересів / Володимир Кравченко // Дзеркало тижня. - 2010. - № 18. - 15 травня.

31. Кравченко В. Як ділитимемо? / Володимир Кравченко // Дзеркало тижня. 2011. - № 5. - 11 лютого.

32. Кудряченко А.И. Варианты и измерения стратегического сотрудничества Украины и России на современном этапе // Россия и современный мир. - 2006. - № 3 - С. 200.

33. Кудряченко А. Україно-російські відносини: шлях до рівноправного співробітництва // Нова політика. - 1998. - № 1. - С. 12-17.

34. Курделюк Д. Україна - Росія: євразійське вирішення газової дилеми / Данило Курделюк, Інна Новак, Олександр Малиновський // Дзеркало тижня. 2006. - № 2. - 21 січня.

35. Лапкин В.В. Политические трансформации в России и на Украине в 2004-2006 гг. / Владимир Валентинович Лапкин, Владимир Игорьевич Пантин // ПОЛИС. - 2007. - № 1. - С. 104-120.

36. Лановенко О.П. Спільний українсько-російський інформаційний простір як зона можливого соціокультурного впливу на Україну / Олег Петрович Лановенко, Олексій Константинович Шевченко // Стратегічна панорама. - 1998. - № 3-4.

37. Лісничук О. Росія та Україна - дві альтернативні моделі новітніх пострадянських трансформацій. / Олесь Лісничук // Наукові записки Інституту політичних та етнонацціональних досліджень 1м. І.Ф. Кураса НАН України: Збірник наукових праць. - К., 2007. - Вип. 33. - С. 339-347.

38. Лосєв І. Російська присутність в Криму: анатомія впливів / Ігор Лосєв // Розбудова держави. - 1998. - № 11-12. - С. 22-29.

39. Лосєв І. Росія - Україна: культурний вимір політичного протистояння / Ігор Лосєв // Сучасність. - 2000. - № 12. - С. 113-118.

40. Максимычев И. Ф, Угрозы безопасности России, связанные с началом расширения НАТО (Внешнеполитические аспекты). / Игорь Федорович Максимычев // Внешняя политика и безопасность современной России. Т. 1, кн. 1. - М. : Московский общественный научный фонд; ООО „Издательский центр научных и учебных программ”, 1999. - с. 430.

41. Матвієнко К. Україна - Росія. До Європи разом чи нарізно? / Константин Матвієнко // Зовнішні справи. - 2011. - № 1.

42. Матійчик Я. За ширмою російського „прагматизму” / Ярослав Матійчик // Політика і час. - 2001. - № 5. - С. 82-83.

43. Матійчик Я. Культура зовнішньополітичних настанов РФ: український вимір / Ярослав Матійчик // Економічний часопис. - 2001. - № 2. - С. 19-22.

44. Микал О. Українсько-російські відносини: зіткнення інтересів і цілей / Олена Микал, Олена Снігир // Зовнішні справи. - 2009. - № 10. - С. 18-21.

45. Мошес А. Российско-украинские отношения: современное состояние и перспективы / Аркадий Мошес // Свободная мысль ХХІ. - 2001. - № 8. - С. 8

46. Окара А.Н. Украинские дискурсы и россиская парадигма (Оптимальная модель отношений России и Украины как политическая, культурологическая и социально-философская проблема) / Андрей Николаевич Окара // Полития. 2007. - № 3. - С. 6-30.

47. Окара А.Н. Современная Украина в поисках геополитической идентичности / Андрей Николаевич Окара // Альманах „Остров Крым”. - 2000. - № 2(8). - часть 1.

48. Паньков В. С. Свобода торговли между Россией и ЕС: за и против / Владимир Степанович Паньков // Россия в глобальной политике. - 2007. - Том 5, № 1. - С. 78-88.

49. Пастухов В.Б. Украина не с Россией / Владимир Борисович Пастухов // ПОЛИС. - 2005. - № 1. - С. 25-36.

50. Перепелиця Г.М. Українсько-російські відносини у форматі «Великого договору» // Зовнішня політика України - 2008: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети. - К.: Стилос, 2009. - С. 243.

51. Пода В. „Союз трьох” наступає на Україну / Вікторія Пода // Коментарі. - 2010. - № 7(207). - С. 6.

52. Поліщук О. Янукович виявився поганим учнем Путіна / Олег Поліщук // Коментарі. - 2010. - № 36(233). - С. 2.

53. Про основні напрямки зовнішньої політики України// Політика і час. - 1993. - № 9. - С. 94

54. Проблеми та перспективи співробітництва України та Росії // Національна безпека та оборона. - 2006. - № 5. - С. 25.

55. Рибачук Ю. Україна й Росія: партнери по кризі? / Юрій Рибачук // Коментарі. - 2010. - №8(208). - С. 18.

56. Россия. Поллитические вызовы ХХІ века. Второй всероссийский конгресс политологов 21-23 апреля 2000 г. - М. : „Российская политологическая энцыклопедия” (РОССПЭН), 2002.

57. Самофалов А. Україна та Росія не домовились про будівництво кораблів / Андрій Самофалов // Коментарі. - 2010. - № 38(235). - С. 14, 8 жовтня.

58. Саприкін В. Газовий сектор України, quo vadis? / Володимир Саприкін // Дзеркало тижня. - 2011. - № 6, 18 лютого.

59. Сербіна Н. Проблеми і перспективи україно-російських відносин у нових геополітичних реаліях // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ. - 2005. - Вип. 5. - С. 166-172.

60. Симон Г. Россия и Украина через 10 лет после краха комунистического режима: сзодство и различия / Герхард Симон // Политические исследования. 2000. - № 6. - С. 122-126.

61. Смолин М. Имперское геополитическое будущее России. / Михаил Смолин // Имперія книгъ. - 2005. - № 14. - С. 1.

62. Смолин М. „Украинский туман должен рассеяться, и русское солнце взойдет” / Михаил Смолин // Москва. - 1996. - № 2. - С. 162.

63. Смолянюк В. Військове співробітництво України і Росії між полюсами реальності та ірреальності (геополітичний аналіз) / В. Смолянюк // Людина і політика. - 2000. - № 2. - С. 45-56.

64. СНГ: начало или конец истории? / Внешняя политика и безопасность современной России. Т. 1, кн. 1. - М.: Московский общественный научный фонд; ООО „Издательский центр научных и учебных программ”. - 1999. - С. 36.

65. Соскін О. Неоколоніальна залежність України від Росії: прояви та небезпеки / Олег Соскін // Економічний часопис. - 2000. - № 10. - С. 29-31.

66. Старостін А. Газову трубу росіяни заберуть через рік / Андрій Старостін Коментарі. - 2010. - № 15(215). - С. 6, 23 квітня.

67. Старостін А. Продаж зброї стане спільною справою з Кремлем / Андрій Старостін // Коментарі. - 2010. - № 40(237). - С.6, 22 жовтня. - С.6, 22 жовтня.

68. Толстов С. Українсько-російський діалог: від пошуку форми до визначення змісту / Сергій Толстов // Зовнішні справи. - 2010. - № 7.

69. Туркевич І. Україна - Росія: продовжуємо цілуватись / Ігор Туркевич // Коментарі. - 2010. - № 37(234). - С. 24, 1 жовтня.

70. Україна в 2005-2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку / Монографія Національного інституту стратегічних досліджень і Національного інституту українсько-російських відносин. - К., 2009.

71. Україна в 2010 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: монографія / за заг. ред. А.В. Єрмолаєва. - К. : НІСД, 2010. - 528 с.

72. Україна у міжнародних відносинах ХХ століття: навчальний посібник / за ред.. проф. Малика Я.Й. - Львів: Світ, 2004. - 247 с.

73. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку / Монографія Національного інституту стратегічних досліджень і Національного інституту українсько-російських відносин. - К. : НІСД, 1999. - С. 16

74. Ульянов Н.И. Украинский сепаратизм / Николай Ульянов . - М. : Изд-во Эксмо, Изд-во Алгоритм. - 2004.

75. Чалий В. Україна - Росія: не медові 100 днів / Валерій Чалий // Дзеркало тижня. - 2005. - № 18. - С. 9.

76. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика України: Підручник / Людмила Чекаленко. - К.: Либідь, 2006.

77. Чекаленко Л. Україна - Росія: проблеми „стратегічного” партнерства / Людмила Чекаленко // Персонал. - 2006. - № 3. - С. 30-35.

78. Яровий П. Вульгарна багатовекторність нової команди / Павло Яровий // Коментарі. - 2010. - № 8(208). - С. 2.



Додаток А

Угода між Україною і Російською Федерацією про демаркацію українсько-російського державного кордону

Угоду ратифіковано Законом N 2466-VI (2466-17) від 08.07.2010

Дата підписання: 17.05.2010

Дата ратифікації Україною: 08.07.2010

Дата набрання чинності для України: 29.07.2010

Україна і Російська Федерація, далі - "Сторони", керуючись цілями та принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй (995_010), а також положеннями Гельсінського Заключного акта (994_055), виходячи з необхідності позначення на місцевості проходження українсько-російського державного кордону, домовилися про таке:

Стаття 1

Сторони проведуть демаркацію українсько-російського державного кордону, встановленого Договором між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон (643_157) від 28 січня 2003 року.

Стаття 2

Для позначення українсько-російського державного кордону на місцевості та підготовки документів демаркації Сторони утворюють Спільну українсько-російську демаркаційну комісію.

Стаття 3

Ця Угода набирає чинності з дати отримання Сторонами останнього письмового повідомлення про виконання ними внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання цією Угодою чинності.

Вчинено в м. Київ 17 травня 2010 року в двох примірниках, кожний українською та російською мовами, при цьому обидва тексти мають однакову силу. За Україну За Російську Федерацію (підпис) (підпис)



Додаток Б

Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України

Угоду ратифіковано Законом N 547-XIV (547-14) від 24.03.99) { Про подовження дії Угоди додатково див. Угоду (643_359) від 21.04.2010 } { Додатково див. Протокол (643_369) від 20.10.2010

Дата підписання: 28.05.1997

Дата ратифікації: 24.03.1999

Дата набуття чинності: 12.07.1999

Україна і Російська Федерація, що далі іменуються Сторонами, прагнучи до подальшого розвитку та зміцнення дружби і співробітництва, погодилися про таке:

Стаття 1

Статус Чорноморського флоту Російської Федерації на території України визначається цією Угодою та іншими угодами Сторін, які укладатимуться на розвиток цієї Угоди.

Стаття 2

Для цілей цієї Угоди нижчезазначені терміни означають:

1. "Військові формування" - з'єднання та військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації, дислоковані на території України.

2. "Підприємства, організації та установи Чорноморського флоту Російської Федерації" - розміщені на території України об'єкти Чорноморського флоту Російської Федерації, що укомплектовані військовослужбовцями і цивільними особами та займаються виробничо-господарською, лікувально-оздоровчою або іншою подібною діяльністю в інтересах Чорноморського флоту Російської Федерації.

3. "Місце дислокації" - позначена територія, акваторія, на яких розміщуються військові формування.

4. "Особи, які входять до складу військових формувань" - військовослужбовці Російської Федерації, що проходять військову службу в складі військових формувань, а також відряджені до військових формувань з Російської Федерації.

5. "Члени сімей осіб, які входять до складу військових формувань" - подружжя, діти, інші родичі, які постійно проживають з цими особами, а також особи, що перебувають на їхньому утриманні.

Стаття 3

Російська Сторона своєчасно повідомляє Українську Сторону дипломатичними каналами про призначення Командуючого Чорноморським флотом Російської Федерації.

Стаття 4

1. Загальна чисельність особового складу, кількість кораблів, суден, озброєнь та військової техніки Чорноморського флоту Російської Федерації, що знаходяться на території України, не будуть перевищувати рівнів, визначених в Угоді між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту (643_075) від 28 травня 1997 року. 2. Російська Сторона щороку, до 1 січня, за погодженим Сторонами переліком інформує Українську Сторону про загальну чисельність особового складу та основні озброєння Чорноморського флоту Російської Федерації, що знаходяться на території України.

Стаття 5

Російська Сторона зобов'язується не мати ядерної зброї в складі Чорноморського флоту Російської Федерації, який знаходиться на території України.

Стаття 6

1. Військові формування здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України.

2. Господарська діяльність підприємств, організацій та установ Чорноморського флоту Російської Федерації не повинна суперечити законодавству України.

3. Органи державної влади України поважають статус військових формувань, вживають необхідних і узгоджених з їхнім командуванням заходів, що забезпечують безпеку особового складу, захист прав власності та збереження майна військових формувань, і не втручаються в їх внутрішнє життя. 4. Взаємовідносини осіб, які входять до складу військових формувань, та членів їхніх сімей з юридичними і фізичними особами України поза місцями дислокації регулюються відповідними договорами Сторін та законодавством України.

Стаття 7

Будівництво в місцях дислокації військових формувань доріг, мостів, будівель та інших об'єктів здійснюється Російською Стороною за узгодженням з відповідними органами України.

Стаття 8

1. Утримання військових формувань на території України, їх комплектування особовим складом, фінансування та забезпечення всіма видами постачання та запасів здійснюються Російською Федерацією.

2. Військові формування проводять навчання й інші заходи бойової та оперативної підготовки в межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ та, крім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за погодженням з компетентними органами України.

Військові кораблі та судна військових формувань із попереднім сповіщенням компетентних органів України можуть здійснювати плавання в територіальних водах України з метою заходу (виходу) в порти України, в яких дислоковані військові формування.

3. Зазначені в пункті 2 цієї статті полігони, позиційні райони та райони розосередження, стрільбища та відведені зони повітряного простору можуть також використовуватися спільно силами військових формувань і Військово-морських Сил України за домовленістю між Міністерством оборони України та Міністерством оборони Російської Федерації.

4. Військові формування можуть в місцях їхньої дислокації та під час пересування здійснювати заходи щодо охорони відповідно до порядку, встановленого у Збройних Силах Російської Федерації, у взаємодії з компетентними органами України.

5. Порядок використання Сторонами системи навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки плавання в Чорному та Азовському морях визначається окремою угодою.

Стаття 9

1. Заборонені зони для польотів літальних апаратів військових формувань у повітряному просторі України визначаються компетентними органами України з урахуванням потреб цих військових формувань. У разі потреби можуть бути встановлені додаткові коридори польотів літальних апаратів військових формувань.

2. Сторони співробітничають в галузі забезпечення безпеки польотів літальних апаратів військових формувань. Порядок і форми такого співробітництва визначаються окремими угодами.

Стаття 10

1. Україна зберігає за військовими формуваннями право утримувати і використовувати радіоелектронні об'єкти і засоби відповідно до порядку, що існує на день підписання цієї Угоди. Реконструкція існуючих і створення нових радіоелектронних об'єктів здійснюються за окремими угодами.

2. 3 метою уникнення взаємних радіоперешкод використання частотного спектра, а також виділення радіочастот радіоелектронним засобам військових формувань регулюються окремою угодою.

Стаття 11

Особи, які входять до складу військових формувань, поза місцями дислокації можуть знаходитися у встановленій для них формі одягу відповідно до порядку, що діє у Збройних Силах Російської Федерації.

Стаття 12

1. Службові транспортні засоби Чорноморського флоту Російської Федерації повинні мати реєстраційний номер і чіткий знак. Використання для службових транспортних засобів номерних знаків України не допускається. 2. Експлуатація автотранспортних засобів Чорноморського флоту Російської Федерації здійснюється з дотриманням чинних в Україні правил дорожнього руху, включаючи правила про поведінку на місці дорожньо-транспортної пригоди, а також правила перевезення небезпечних вантажів. Контроль за дотриманням зазначених правил здійснюють компетентні органи України і командування Чорноморського флоту Російської Федерації.

3. Пересування вантажопідйомної і важкої техніки Чорноморського флоту Російської Федерації, включаючи гусеничні машини, поза узгодженими маршрутами здійснюється залізничним транспортом або на трейлерах.

Стаття 13

1. Особи, які входять до складу військових формувань, перетинають українсько-російський кордон за пред'явленням посвідчення особи військовослужбовця (військових квитків), повнолітні члени їхніх сімей - паспортів, а неповнолітні члени їхніх сімей - за записом в цих документах. 2. Сторони надають право особам, які входять до складу військових формувань, і членам їхніх сімей, що прямують разом з ними і перетинають українсько-російський кордон у зв'язку із зміною місця служби, одноразово провозити свої особисті речі без стягнення мита та інших податків і зборів, що мають еквівалентну дію.

Стаття 14

1. Кошти, що виділяються з бюджету Російської Федерації для фінансування військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації та осіб, які входять до їхнього складу, не обкладатимуться прибутковим податком в Україні. Підприємства, організації та установи Чорноморського флоту Російської Федерації провадять податкові відрахування відповідно до законодавства України.

2. Участь Російської Федерації у соціально-економічному розвитку м. Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, здійснюється на підставі окремої угоди.

Стаття 15

1. Перевезення військ, осіб, які входять до складу військових формувань і прямують поодинці і у складі військових формувань, озброєння, військової техніки та інших матеріально-технічних засобів, варт і спеціалістів, що їх супроводжують, усіма видами транспорту, які виконуються в інтересах Чорноморського флоту Російської Федерації, здійснюються в пріоритетному порядку з додержанням прикордонного, митного та інших видів державного контролю під час перетинання українсько-російського кордону відповідно до чинного законодавства України.

2. Перевезення небезпечних і розрядних вантажів здійснюються відповідно до укладеної 23 грудня 1993 року в м. Ашхабаді в рамках Співдружності Незалежних Держав Угоди про міждержавні перевезення небезпечних і розрядних вантажів (997_066).

3. Перевезення спеціальних вантажів і продукції військового призначення здійснюються відповідно до укладеної 26 травня 1995 року в м. Мінську в рамках Співдружності Незалежних Держав Угоди про перевезення спеціальних вантажів і продукції військового призначення.

4. Перевезення з використанням кораблів і суден Військово-морського флоту, суден цивільних відомств Російської Федерації через порти України здійснюються з додержанням Кодексу торговельного мореплавства України (176/95-ВР), відповідних портових правил, правил безпеки судноплавства, охорони навколишнього середовища і рибальства України.

5. Пересування, пов'язані з діяльністю військових формувань поза місцями їхньої дислокації, здійснюються після узгодження з компетентними органами України.

Стаття 16

Питання відвідування місць дислокації військових формувань представниками третіх держав вирішуються за погодженням між компетентними органами Сторін.

Стаття 17

Особам, які входять до складу військових формувань, виплачується грошове забезпечення і заробітна плата в національній валюті України.

Стаття 18

1. Російська Сторона відшкодовуватиме шкоду, яка може бути завдана діями або бездіяльністю військових формувань чи особами з їхнього складу під час виконання ними службових обов'язків громадянам або юридичним особам України, громадянам або юридичним особам третіх держав, які знаходяться на території України, в розмірах, установлених на підставі претензій, пред'явлених відповідно до законодавства України.

2. Українська Сторона відшкодовуватиме шкоду, яка може бути завдана військовим формуванням на території України діями або бездіяльністю громадян або юридичних осіб України, в розмірах, установлених на підставі претензій, пред'явлених відповідно до законодавства України.

Стаття 19

Питання юрисдикції, пов'язані з перебуванням військових формувань на території України, регулюються таким чином:

1. За справами про злочини, скоєні особами, які входять до складу військових формувань, або членами їхніх сімей на території України, застосовується законодавство України і діють суди, прокуратура та інші компетентні органи України.

2. Пункт 1 цієї статті не застосовується:

а) у разі скоєння особами, які входять до складу військових формувань, або членами їхніх сімей - громадянами Російської Федерації - злочинів проти Російської Федерації, а також проти осіб, які входять до складу військових формувань, або членів їхніх сімей - громадян Російської Федерації; б) у разі скоєння особами, які входять до складу військових формувань, злочинів під час виконання службових обов'язків в місцях дислокації військових формувань.

У випадках, передбачених цим пунктом, застосовується законодавство Російської Федерації і діють суди, прокуратура та інші компетентні органи Російської Федерації.

3. Компетентні органи Сторін можуть звертатися один до одного з проханням про передачу або прийняття юрисдикції щодо окремих справ, передбачених цією статтею. Такі звернення розглядатимуться невідкладно і доброзичливо.

Стаття 20

1. Українська Сторона зберігає за особами, що входять до складу військових формувань, та членами їхніх сімей право власності на нерухоме майно, що їм належить (житлові будинки, дачні та садові будівлі, гаражі тощо).

2. Особам, що входять до складу військових формувань, та членам їхніх сімей, які виїжджають за межі України на постійне проживання. Українська Сторона надає можливість вивозу або продажу майна, що їм належить.

Стаття 21

Військовослужбовці військових формувань забезпечуються командуванням військових формувань службовою житловою площею, яка знаходиться в його розпорядженні.

Стаття 22

Сторони забезпечать для осіб, що входять до складу військових формувань, та членів їхніх сімей рівні з громадянами України права на навчання в навчальних закладах загальної освіти, початкової, середньої та вищої професійної освіти, приймання до дитячих дошкільних закладів, а також на охорону здоров'я та інші види соціального обслуговування. Порядок розрахунків у зв'язку з реалізацією цієї статті визначається окремою угодою.

Стаття 23

Чорноморський флот Російської Федерації, що знаходиться на території України, зобов'язується вживати усіх необхідних заходів відповідно до законодавства України щодо збереження екосистеми та запобігання забрудненню в місцях його дислокації, взаємодіє з цією метою з відповідними органами України.

Стаття 24

Для розв'язання спорів щодо тлумачення та застосування цієї Угоди створюється Змішана комісія.

Змішана комісія діятиме на підставі прийнятих нею правил. Якщо Змішана комісія не зможе розв'язати переданий їй спір, то він буде розв'язуватися дипломатичним шляхом у як найкоротший термін.

Стаття 25

Ця Угода тимчасово застосовується з дати її підписання та набуває чинності з дати останнього повідомлення про виконання Сторонами внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття нею чинності. Обмін повідомленнями про виконання процедур, необхідних для набуття чинності цією Угодою, буде здійснено одночасно з обміном повідомленнями про виконання Сторонами внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття чинності Угодою між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту (643_075) від 28 травня 1997 року та Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (643_077) від 28 травня 1997 року.

Ця Угода укладається на 20 років, відлік яких ведеться з дати початку її тимчасового застосування. Термін дії Угоди автоматично продовжуватиметься на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна із Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Угоди не пізніше ніж за один рік до закінчення терміну її дії.

Вчинено в м. Києві 28 травня 1997 року в двох примірниках, кожний українською та російською мовами, при цьому обидва тексти мають однакову силу.

За Україну За Російську Федерацію

Размещено на Allbest.ru