Роботи Івана Пулюя в галузі фізики
Життєвий і творчий шлях, викладацька діяльність вченого у Віденському університеті та Німецькій політехніці у Празі. Аналіз науково-технічних напрямків творчої діяльності І. Пулюя, дослідження в галузі фізики, винаходи з електротехніки і телефонії.
| Рубрика | Физика и энергетика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.03.2011 |
| Размер файла | 466,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Як у випадку зі звичайним радіометром саме І.Пулюй зміг найбільш обґрунтовано пояснити причини руху в електрорадіометрах. З цією метою ним були використані для досліджень різноманітні апарати, зокрема і власної конструкції, про що йтиметься далі. Але найважливішим внеском вченого у вивчення катодних променів було з'ясування їх природи та механізму виникнення.
За В.Круксом катодні промені - це молекули залишкового газу, які при зіткненні з катодом заряджаються негативно і відштовхуються від нього. Їхні властивості пов'язані з особливим станом, викликаним високим ступенем розрідження. В цьому “ультрагазовому” стані, який Крукс назвав “четвертим агрегатним станом”, відбувається, на його думку, самовільний розпад молекул і атомів на “праатоми” - найменші нероздільні частинки, тому тут ми стикаємося з властивостями “праматерії”.
У доповіді під назвою “Промениста матерія або четвертий агрегатний стан”, виголошеній на зборах Британського товариства сприяння науці і виданій у вигляді статті англійською та німецькою мовами [18], В.Крукс стверджував: “Фактично ми доторкнулися граничної сфери, де здається, матерія і сила переходять одна в одну... Я думаю, що найбільші наукові проблеми майбутнього знайдуть свій розв'язок у цій суміжній області і навіть, понад це, тут, мені здається, лежить справжня реальність”. Попри містичний тон і помилкові, ненаукові положення цієї доповіді, автор пророче передбачив великі наукові відкриття в даній сфері досліджень.
Впродовж 1880-1882 рр. І.Пулюй опублікував цикл статей під загальною назвою “Strahlende Elekroden-Materie”, присвячених дослідженню явищ, що супроводжують електричні розряди в розріджених газах.
У першому розділі праці під назвою “Чи існує четвертий агрегатний стан матерії?” І.Пулюй піддає різкій й аргументованій критиці гіпотезу В.Крукса про самовільний розпад молекул і атомів, доводячи її безпідставність. Адже спостережувані явища фосфоресценції, тіней, магнітного відхилення, а також механічних властивостей руху в розріджених газах узгоджуються з кінетичною теорією газів і доводять, що в цьому випадку ми все ще маємо справу зі справжніми молекулами, а не уявними “праатомами”. В усіх відомих на той час дослідах такий уявний самовільний розпад не мав місця. Крім того, небесні тіла, перебуваючи у значно вищому вакуумі, повинні би, за гіпотезою В.Крукса, розчинитися до “праматерії”. Можливість розпаду атомів на дрібніші складові -“праатоми” І.Пулюй слушно пов'язував з відкриттям нових, набагато потужніших джерел енергії, які були б здатні розірвати зв'язки між ними.
На підставі аналізу результатів експериментів своїх попередників та власних дослідів стосовно природи катодних променів І.Пулюй доходить такого висновку: “матерія, яка заповнює темний простір, складається з механічно відірваних частинок електродів, які заряджені негативною статичною електрикою і рухаються прямолінійно з великою швидкістю”.
Як бачимо, задовго до відкриття електрона (1897 р.) І.Пулюй виявив сучасне розуміння природи катодних променів. Значною мірою цьому сприяли досліди з їх відхиленням під дією магнітного поля. На відміну від своїх попередників, І.Пулюй трактує цей прояв на підставі відомого на той час закону Ампера про взаємодію між струмами. Це стало можливим завдяки тому, що йому вдалося визначити знак електричного заряду електродних частинок і напрям їх руху. З дослідів Г.Роуленда (як стверджує І.Пулюй) випливає, що рух окремої елементарної зарядженої частинки справляє на магнітну голку таку саму дію, як і електричний струм, що тече в нерухомому провіднику.
“Кожна електрична частинка, яка пролітає певну відстань, є вдійсності “елементарним струмом”, який до цього часу ми клали в основу наших електродинамічних розрахунків як деяку математичну величину” - стверджував вчений.
Отже, за Пулюєм, відхилення катодних променів магнітним полем - це результат дії поля на елементарні струми, окремі рухомі заряджені частинки. Як зауважують автори [2], І.Пулюй фактично вперше сформулював якісно ідею “сили Лоренца”, що стала загальновизнаною лише наприкінці XIXст.
Корпускулярній гіпотезі природи катодних променів протистояла хвильова, підтримувана такими відомими німецькими вченими, як Відеман, Гольдштайн, Герц, Ленард, переконання яких випливали з великої подібності властивостей катодних та світлових променів, а саме:
а) прямолінійність поширення;
б) незалежність властивостей від природи джерела;
в) здатність викликати флюоресценцію скла;
г) здатність переносити енергію та імпульс.
Результати дослідів, проведених Г.Герцем, дозволяли стверджувати, що катодні промені безпосередньо ніяк не зв'язані з лініями струму і є лише явищем, що супроводжує електричний розряд, оскільки не відхиляються електростатичним полем (пізніше Томсон спростував це твердження). Крім того, Герц показав, що катодні промені можуть проникати крізь тонкі пластинки алюмінію. Скориставшись цим, Ленард вивів їх поза межі трубки, замінивши частину скляної стінки перед катодом алюмінієвою фольгою. Цей факт теж був не на користь корпускулярної гіпотези
Однак хвильова гіпотеза була несумісною з фактом відхилення катодних променів магнітним полем.
У 1859 р. французький фізик Дж.Перрен, видозмінивши та узагальнивши досліди Герца, виявив факт переносу катодними променями негативного електричного заряду, тим самим підтвердивши гіпотезу І.Пулюя. Останню крапку в цій довготривалій дискусії поставив британський фізик Дж.Томсон, що, в свою чергу, видозмінив та узагальнив досліди Герца й Шустера та визначив відношення заряду (q) до маси (m) для катодних променів-частинок. Діючи на рухому частинку одночасно такими електричним і магнітним полями, щоб компенсувати їх взаємний вплив, Томсон отримав числове значення q/m, яке є сталою величиною, незалежною ні від складу залишкового газу, ні від форми трубки, ні від матеріалу катода, ні від швидкості променів. У своїх міркуваннях вчений трактував рух зарядженої частинки як електричний струм. Згадаймо, що аналогічні міркування були висловлені ще на початку 80-х років І.Пулюєм.
Завдяки результатам дослідів Перрена і Томсона корпускулярна модель катодних променів здобула загальне визнання. Важливу роль на шляху до її утвердження мали праці І.Пулюя.
Аналізуючи наукові праці з даної тематики різних авторів, необхідно зауважити, що публікації І.Пулюя привертають до себе особливу увагу своєю виваженістю і глибиною суджень, часто на десятиліття випереджаючи загальний рівень наукової думки. Та зацікавленість серед фізиків, яку викликали його публікації під загальною назвою “Промениста електродна матерія”, спонукала І.Пулюя перевидати їх у формі монографії [19].
Попри глибоке проникнення у фізичну сутність досліджуваних явищ і процесів, І.Пулюй виявив талант тонкого і вдумливого експериментатора, конструктора і винахідника. Більшість із вживаних ним вакуумних апаратів була сконструйована особисто і виготовлена власноруч. При цьому вчений зробив значний внесок у розвиток вакуумної техніки.
Виявивши явище сорбції газів з електродів та стінок вакуумної трубки при проходженні в ній електричного розряду, І.Пулюй запропонував для підвищення ступеня розрідження використовувати принцип поетапного знегажування шляхом багатократного відпомповування трубки під час пропускання електричного струму.
Значну увагу в своїх дослідженнях І.Пулюй приділяв явищу фосфоресценції та тепловій дії катодних променів. Результатом цих досліджень стала перша люмінесцентна лампа, широко відома як “лампа Пулюя” та освітлювальна лампа з розжарюваним вугільним анодом.
Описуючи явище флюоресценції, вчений на мікроскопічному рівні з'ясував його природу, вважаючи, що падаючі катодні промені збуджують молекули твердого тіла в поверхневому шарі. При цьому частина отриманої молекулярної енергії перетворюється у тепло, а частина - в енергію випромінювання.
І. Пулюй вперше отримав оригінальні результати щодо процесу катодного розпилення різних металів. Дослідивши залежність розпилення від тиску газу, встановив, що вона не має термічного характеру.
Як бачимо з аналізу наукових праць І.Пулюя, жодне явище чи процес, що супроводжують електричні розряди в розріджених газах, не залишилися поза його увагою. Всі вони зазнали ґрунтовного аналізу і отримали широке висвітлення, що свідчить про високий науковий рівень досліджень. Сформована експериментальна база та набутий досвід добре прислужилися І.Пулюю в його подальшій дослідницькій діяльності як в галузі електротехніки, так і при дослідженні Х-променів.
Х-промені, історія відкриття та дослідження. На початку січня 1896 р. світ облетіло повідомлення про відкриття невидимих, всепроникаючих променів, здійснене проф. Вюрцбурзького університету В.К.Рентґеном. Експериментуючи з катодними променями, він зауважив, що під час електричного розряду в трубці, обгорнутій чорним картоном, починав світитися розміщений поряд флюоресцентний екран. Причиною цього не могло бути ні ультрафіолетове, ні катодне проміння, яке не проникає крізь чорний картон.
Низка спеціально поставлених Рентґеном дослідів виявила, що розрядна трубка є джерелом якихось нових агентів, здатних проникати крізь майже усі тіла. Як і ультрафіолетові та катодні промені, вони викликали флюоресценцію багатьох фосфоресцентних сполук кальцію, скла, кам'яної солі та ін., діяли на фотопластинку, тому Рентґен назвав їх Х-променями.
Однак на відміну від катодних променів вони не відхилялися в магнітному полі, а на відміну від ультрафіолетових - не відбивалися, не заломлювалися і не поляризувалися.
Х-промені виникають у тому місці, де катодні промені наштовхуються на перешкоду чи то у вигляді стінки скляної трубки, чи антикатода. Як показали подальші дослідження, будь-яка речовина на яку падають катодні промені є джерелом Х-променів більшої чи меншої інтенсивності.
Якщо катодні промені відхиляти всередині трубки з допомогою магніту, то Х-промені будуть випромінюватися з тієї точки, яка відповідатиме кінцевому шляху катодних променів.
Свою першу статтю з інформацією про властивості, механізм виникнення та деякими міркуваннями щодо природи невидимих променів під назвою “Про новий рід променів. Попереднє повідомлення” [20] Рентґен подав до редакції журналу “Доповіді фізико-медичного товариства у Вюрцбургу” 28 грудня 1895 р., крім того видав її у вигляді брошури, яку розіслав у наукові інституції та товариства.
Перші повідомлення у пресі про сенсаційне відкриття з'явилися 5 січня 1896 р. на сторінках віденської газети “Die Presse” і вже наступного дня Лондонське телеграфне агентство повідомило про цю новину світову пресу. 7 січня статтю передрукувала у Празі німецькомовна газета “Bohemia”. Можливо саме з цієї публікації дізнався І.Пулюй про відкриття зроблене Рентґеном. Деякі відомості про це збереглися в сімейному архіві старшого сина І.Пулюя - Олександра. За словами його матері, одного дня І.Пулюй, читаючи газету, раптом схопився з ліжка зі схвильованими вигуками “мої рурки, мої рурки” і з газетою в руці поспішив у свою лабораторію.
Поза сумнівом, усі дослідники катодних променів стикалися з новим невидимим промінням, але не усвідомлювали цього. Більш того, деякі з них спостерігали і описували явища, що не могли бути викликані катодними променями, але не приділяли цьому належної уваги.
Деякі з результатів, отриманих Ленардом, зокрема опромінення фотопластинок, були обумовлені не дією катодних променів, виведених ним за межі трубки крізь віконце з тонкої алюмінієвої фольги, а дією новоутворених невидимих Х-променів, що виникали при гальмуванні катодних променів в алюмінії.
Відкриття Х-променів часто наводять як приклад для ілюстрації ролі випадку у науці, однак його перебільшення суперечить об'єктивним законам пізнання. Беззаперечно, це відкриття було підготовлене довготривалими дослідженнями явищ, що супроводжують електричний розряд в розріджених газах, особливо дослідженнями катодних променів. З аналізу вище наведеного, воно було невідворотнім і деякі з дослідників катодних променів були за крок до нього.
Один з учнів В.К.Рентґена, відомий фізик А.Й.Йоффе, коментує цей факт такими словами: “Правда, вивчення катодних променів у розріджених газах підготувало ґрунт для Рентґена, але без сумніву, потрібно було мати неабияку спостережливість, щоб лише взявшись за вивчення катодних променів, відразу помітити створювані ними нові, рентґенівські промені...” [21].
Можливо, саме в кінці цієї фрази і захована розгадка. Можливо, не так щасливий випадок, як відсторонений і прискіпливий аналіз результатів, отриманих іншими, підштовхнув Рентґена до їх перевірки. Але що саме спонукало Рентґена звернути увагу на досліди, якими він ніколи не цікавився? З цього приводу можна лише будувати різноманітні припущення, бо жодної достовірної інформації, яка пролила б світло на це питання не маємо. З ніким із колег чи учнів Рентґен ніколи не обговорював цього питання, а всі робочі щоденники і листи за його заповітом після смерті вченого були знищені. Не ставлячи під сумнів пріоритет Рентґена щодо самого факту відкриття, мусимо зауважити, що в своїх подальших публікаціях, присвячених дослідженню властивостей та природи нових променів, останній забував посилатися на своїх попередників. У публікаціях має місце завищення ролі Рентґена і нехтування внеску його сучасників у дослідження властивостей Х-променів, їх природи і застосування в різних сферах людської діяльності [21-24].
У вже згаданому біографічному нарисі зустрічаємося, зокрема, з такою характеристикою праць Рентґена: “В трьох невеликих статтях, опублікованих впродовж одного року, настільки вичерпно описано властивості цих променів, що сотні праць, які з'явилися пізніше впродовж 12 років, не могли ні додати, ні змінити нічого суттєво” [21].
З цим твердженням акад. Йоффе можна було б погодитися, якби в проміжку між першим повідомленням (28 грудня 1895 р.) і останньою, заключною публікацією (29 квітня 1897 р.) Рентґена не було публікацій на цю тему інших авторів.
Для підтвердження звернемося до порівняльного аналізу праць про Хпромені лише двох дослідників - Рентґена і Пулюя, зважаючи при цьому на хронологію їх опублікування.
Перше повідомлення І.Пулюя з описом виготовлених ним 8 світлин з допомогою Х-променів, було розглянуто на засіданні математично-природничого відділу Кайзерівської Академії наук 6 лютого 1896 р. Відзначаючи високу якість світлин в порівнянні з існуючими, зокрема Рентґеновими, автор висловлює переконання у перспективності застосування Х-променів у хірургії. У підтвердження цьому демонструє отриману вперше високоякісну світлину цілого хребта мертвої двомісячної дитини. Всі світлини було отримано з допомогою відомої фосфоресцентної “лампи Пулюя”, виготовленої 14 роками раніше, яка виявилася потужним джерелом Х-променів. Дві статті І.Пулюя під однаковою назвою “Про виникнення рентґенівських променів та їх фотографічну дію” були опубліковані на сторінках “Доповідей Віденської Академії наук” 13 лютого та 5 березня 1896 р. і лише 9 березня 1896 р. та 29 квітня наступного року побачили світ заключні статті В.К.Рентґена.
У першій праці Пулюй підтвердив експериментально припущення Рентґена про те, що Х-промені виникають у місці зіткнення катодних променів з перешкодою. Перший, графічний спосіб перевірки полягав у замірах тіні, яку залишало на фотопластині залізне кільце, розміщене симетрично відносно розрядної трубки сферичної форми (рис. 1.1). Результати вимірів підтвердили не лише те, що Х-промені виходять з опроміненої катодними променями стінки скляної сфери, але й рухаються нормально до її поверхні.
Інший метод ґрунтувався на властивості Х-променів викликати флюоресценцію деяких сполук, що дозволяло, використовуючи фосфоресційний екран, безпосередньо спостерігати звідкіль і в якому напрямку вони виходять. При цьому І.Пулюй використовував відому лампу із слюдяною пластинкою. Найяскравіше екран спалахував при паралельній орієнтації щодо пластини, оскільки саме вона була джерелом нових невидимих променів, а їх мала розбіжність забезпечувала високу інтенсивність пучка.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Детальні дослідження розподілу інтенсивності показали, що промені виходять з того боку пластини, яким вона повернута до катода, так ніби вони відбиваються від неї за законами геометричної оптики.
В цій статті І.Пулюй запропонував нові форми розрядної лампи, які забезпечували рівномірний розподіл інтенсивності невидимих променів. Про подібні досліди Рентґен повідомляв лише в останній публікації.
Під кінець статті І.Пулюй висловив своє бачення природи Х-променів та механізму їх виникнення. Притримуючись своїх давніх переконань щодо корпускулярної природи катодних променів, він вважав, що негативно заряджені катодні частинки, вдаряючись з великою швидкістю об перешкоду, збуджують поряд з фосфоресційним випромінюванням також випромінювання невидимих хвиль з іншим періодом коливань, однак не бачив підстав припускати, що вони є поздовжніми, як це зробив Рентґен у своєму першому повідомленні.
У той же час Рентґен у своїй заключній публікації схиляється до думки про подібність природи катодних та Х-променів, що, як тепер відомо, не відповідає дійсності. Зауважимо, що подібної думки притримувався і Ленард, вважаючи, що Х-промені є катодним промінням з нескінченно великою швидкістю. На цьому тлі влучні міркування І.Пулюя є особливо цінними.
В останньому абзаці І.Пулюй інформує про зроблене ним важливе спостереження, а саме: під впливом Х-променів залишки газу у вакуумованих трубках проводять електричний струм і без наявності високої напруги. Власне йдеться про здатність Х-променів йонізувати газ.
Рентґен говорить про цю властивість Х-променів у своєму другому повідомленні місяцем пізніше. Не посилаючись на І.Пулюя, він розпочинає виклад результатів досліджень такими словами: “На час мого першого повідомлення мені вже було відомо, що Х-промені можуть розряджати наелектризовані тіла” [21.- C.43]. Про цю властивість Х-променів писали й інші дослідники.
У другій статті, як доповнення до обговорення першої, І.Пулюй описує низку дослідів, що підтверджують і уточнюють висновки попередньої праці.
На підставі вище наведеного порівняння можна стверджувати пріоритетність результатів, отриманих І.Пулюєм щонайменше з таких питань: а) дослідження просторового розподілу Х-променів та строге визначення місця, де вони виникають; б) виявлення їх іонізаційної здатності; в) вдалого трактування мікроскопічного механізму їх утворення та фізичної природи.
Ще один аспект діяльності І.Пулюя, що заслуговує спеціального аналізу, - це його вклад у становлення медичної рентґенології. Загальновідомо, що діяльність Рентґена у цій галузі була дуже скромною: єдина світлина зламаного передпліччя, представлена “Британському медичному журналу”, та просвітлене зображення кисті руки дружини. Низька генеруюча спроможність використовуваних ним апаратів змушувала вченого обережно висловлюватися щодо перспективи використання Х-променів у медицині.
Натомість І.Пулюй з самих початків зацікавився цією проблемою і виконав на прохання лікарів чимало високоякісних світлин різних частин людського тіла. Деякі з них були представлені вже у першому повідомленні з детальним описом різноманітних патологій та дефектів у тілах пацієнтів. Уже тоді І.Пулюй вказував на широкі можливості застосування Х-променів як у хірургії, так і у діагностиці та терапії.
Нове слово у висвітленні питання становлення медичної рентґенології сказали автори біографічного нарису [2], які у своїх дослідженнях використали додаткові малодоступні джерела інформації (Архів П.Пулюя, Архів CVUT у Празі та інші). З названих джерел дізнаємося, що світлини І.Пулюя, за малим винятком, були неперевершеними щодо якості зображення, а тому їх часто використовували європейські журнали для ілюстрації широких можливостей застосування Хпроменів у медицині.
Так, зі статті лікаря О.Барвінського [25] дізнаємося про публікації на цю тему від 8 лютого 1896 р. у французькому журналі “La Nature” та часописі “Cosmos” з ілюстраціями світлин І.Пулюя. В “Космосі” читаємо про автора світлин як про відомого фізика, що досягнув значних успіхів у питаннях теорії і практики газорозрядних процесів. До статті в “La Nature” під назвою “Невидимі промені (промені Х) п. В.К.Рентґена. Досліди п. Пулюя з Праги” додано дві світлини із зображенням нормальної і туберкульозної руки.
Лондонський часопис “The Photogram” поряд з малюнками і описом лампи Пулюя подав виготовлену з її допомогою першу світлину цілого скелету мертвонародженої дитини.
Як бачимо, свої зусилля І.Пулюй спрямував не на покращення якості світлин, вони і так були чудовими, а на утвердження переконання в широких можливостях, що відкриваються перед медициною завдяки застосуванню Хпроменів. Досягнутому успіху він завдячує набутому досвіду роботи з газорозрядними трубками та особливій конструкції його лампи, що забезпечувала слабку розбіжність пучка Х-променів. Це дозволяло зменшити тривалість експозиції на кілька порядків у порівнянні з іншими типами розрядних трубок. Про це дізнаємося з різних незалежних джерел.
Так, відомий український фізик М.Пильчиков повідомляв у “Доповідях Французької Академії наук” про те, що використання трубки Пулюя при виготовленні світлин дозволило йому скоротити тривалість експозиції від 40 хв. до 90 секунд [26].
Зі статті проф. Е.Фроста [27] дізнаємося про те, що першу Х-променеву світлину зламаної руки на американському континенті було отримано з допомогою “лампи Пулюя”. Оскільки Х-променеві трубки власного виробництва з'явилися в Америці лише у 1903 р., то до цього часу всі американські дослідники використовували трубки, завезені з Європи.
Проф. Е.Фрост пригадує, що після першого повідомлення Рентґена він, переглянувши всі наявні в лабораторії трубки, виявив серед них найефективнішу, яка давала інтенсивний пучок Х-променів і не згоряла, як це траплялося з багатьма іншими. Як з'ясувалося згодом, це була трубка І.Пулюя. Цей апарат знаходиться в постійній експозиції музею фізичного факультету Дармутського коледжу.
Порівняльний аналіз конструкцій різних розрядних трубок приводить до висновку, що своєю властивістю генерувати інтенсивний пучок Х-променів “лампа Пулюя” завдячує наявності антикатода у вигляді слюдяної пластинки, розміщеної на шляху катодних променів під гострим кутом до напрямку їх руху. Якщо в інших трубках місцем виникнення Х-променів був анод та стінки трубки, то в “лампі Пулюя” цю функцію виконував антикатод, що своєю формою і орієнтацією забезпечував низьку розбіжність і відносну однорідність пучка.
Експериментуючи з трубками різної модифікації, Рентґен прийшов до моделі, що поєднувала елементи конструкції трубки Крукса та “лампи Пулюя”. Катодом рентґенівської трубки служить вгнуте дзеркало з алюмінію, в центрі кривизни якого розміщена платинова пластина по аналогії з трубкою Крукса. Однак ця пластина, як і в лампі Пулюя, зорієнтована під гострим кутом до осі дзеркала (у Рентґена цей кут рівний 45?). До речі, саме І.Пулюй з'ясував, що найкращим матеріалом для катода є алюміній завдяки найнижчому коефіцієнту розпилення. З'ясувавши, що інтенсивність Х-променів не залежить від того, об'єднані чи роз'єднані анод і антикатод, Рентґен відмовився від антикатода. Цією відмінністю, що не мала ніякого принципового значення, власне, і вичерпувалося авторство Рентґена. Тому вже зовсім незрозумілими і необ'єктивними є висловлювання Йоффе про Рентґена як про першовідкривача основних принципів конструкції Х-променевих трубок. Так, зокрема, у відомій публікації [21] читаємо: “Перші ж досліди з променями приводять Рентґена до правильної конструкції трубки: нахилений платиновий антикатод, вгнутий алюмінієвий катод. Виготовлені ним тоді ж світлини є зразком експериментального мистецтва”.
Підставою для таких оцінок в значній мірі була поведінка самого Рентґена, який ігнорував результати досліджень своїх сучасників. Важко повірити, що Рентґен був незнайомий з працею І.Пулюя [19], присвяченою катодним променям, чи знаменитою “лампою Пулюя”, про яку повідомляла не тільки європейська преса, або з чудовими високоякісними світлинами, отриманими з її допомогою. Попри те, жодної згадки імені І.Пулюя, жодного посилання на його праці не зустрічаємо в публікаціях Рентґена. Оправдати це неможливо навіть тим, що за словами Йоффе - “Рентґен надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню” [21]. Можливо слабкість теоретичного мислення та надмірна схильність до однобічного емпіризму, як пише про це П.С.Кудрявцев [28] і не дозволили Рентґену належно оцінити згадану працю І.Пулюя, але мовчазне використання його конструкторських ідей та ігнорування результатів досліджень Х-променів наводить на інші міркування.
Однак метою нашого дослідження є не аналіз версій, що розкривають причини такої поведінки Рентґена, а об'єктивне висвітлення внеску І.Пулюя у становлення рентґенології як науки про Х-промені з урахуванням передісторії їх відкриття, а також застосування у різних сферах людської діяльності. В необхідності поширення цієї інформації серед наукових кіл як в Україні [29], так і поза її межами [30] переконуємося і сьогодні, після численних виступів і публікацій на згадану тему.
Порівняльний аналіз праць І.Пулюя та К.Рентгена дає підстави вважати І.Пулюя першовідкривачем основних принципів конструкції Х-променевих трубок, співавтором відкриття та одним із засновників Х-променології як науки.
2.2 Винаходи з електротехніки і телефонії
Апарати для вимірювання деяких електротехнічних величин та методи вимірювання
Метод визначенння коефіцієнта самоіндукції за допомогою виміру різниці фаз. Зсув по фазі між електричними коливаннями у двох різних місцях замкнутого електричного кола (або у різних електричних колах) може бути визначений з допомогою електродинамометра простим методом, запропонованим В.Вебером у 1864 р. При вимірюванні у 1887 р. різниці фаз між коливаннями струму у первинному і вторинному колах трансформатора Р.Феррарісом була запропонована вдосконалена методика, що передбачала одночасне вимірювання трьома електродинамометрами. Перший і другий вмикали в первинне і вторинне електричне коло трансформатора, а третій - комбіновано. Різницю фаз визначали зі співвідношення
, (2.1)
де A1, A2 та A - коефіцієнти редукції кожного з електродинамометрів;
ц1, ц2 та ц - одночасні їх покази.
Для визначення різниці фаз між коливаннями струмів, що виникають при розгалуженні в головному колі використовують співвідношення
. (2.2)
Щоб визначити індуктивність, наприклад, первинного навою трансформатора, необхідно за методикою І.Пулюя [31] під'єднати його паралельно з відповідним безіндуктивним опором r1, як показано на рис. 2.1.
Як відомо, tg1=щL1/r1=0; звідси 1=0, (щ=2р/T).
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Підставивши результати вимірів трьома електродинамометрами в рівнянні (2.2), обчислимо різницю фаз між струмами у відгалуженнях 2.
Скориставшись відомим виразом tg2=щL2/r2, знайдемо коефіцієнт самоіндукції (індуктивності)
. (2.3)
Як бачимо, метод вимірювання індуктивності, запропонований І.Пулюєм, є простим і доступним у практичному застосуванні.
Визначення коефіцієнта самоіндукції за допомогою електродинамометра та індуктора. Пропонований метод вимірювання самоіндукції (індуктивності) передбачає використання електродинамометра та індуктора, що генерує змінний струм синусоїдального характеру. Конструкцію такого індуктора І.Пулюй описав у роботі [31], а його зовнішній вигляд подано на рис. 2.2.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Апарат містить фіксований електромагніт 1, між полюсами якого розміщені якірні навитки з осердями, що можуть приводитись в обертовий рух за допомогою маховика зі шківом 2 і пасом 3.
Якщо через первинну обмотку електромагніту пропускати постійний електричний струм від батареї з 2-3 гальванічних елементів, то при обертанні якоря в замкнутій вторинній обмотці виникає змінний синусоїдальний струм.
Якщо у вторинному колі діє періодична електрорушійна сила і між двома його точками А і В розміщені дві паралельні гілки з опорами R і r? та індуктивностями L і L?, то для обчислення індуктивності L теорія дає таку формулу:
, (2.4)
де
,
ц1 та ц - відхилення рухомого навою електродинамометра, виміряні на кінцях опорів R і безіндуктивного опору r.
Якщо індуктивність електродинамометра L?=0, то отримують співвідношення
, (2.5)
яке у випадку, коли r? набагато більше R та r, дає:
, (2.6)
причому останній вираз вже був отриманий іншими авторами.
Апарат для вимірювання та демонстрації різниці фаз між змінними струмами. В роботі [32], автор описує конструкцію апарату, призначеного для вимірювання різниці фаз між змінними струмами, його теорію, а також результати вимірів, проведених з його допомогою.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Як показано на рис. 2.3, апарат складається з двох горизонтально розміщених (один навпроти одного) електромагнітів (а), кожен з яких закріплений на спеціальній металевій основі (b). До вільного кінця основи 1 (рис. 2.4) прикріплена пружна стальна пластина 3 з конусоподібною головкою та пласким дзеркальцем по різні боки вершини. Залізні осердя електромагнітів, виконані у вигляді прогонича 2 і за допомогою різьбового з'єднання можуть переміщатися в напрямку пластинчастих пружин.
При проходженні змінного струму через обмотки електромагнітів головки, внаслідок перемагнічування, разом з пластинами та дзеркальцями здійснюють коливання з частотою, вдвічі більшою за частоту струму.
Світлові промені, відбиті від дзеркалець, що коливаються, попадають на багатогранне рухоме дзеркало, а опісля - на екран, де ми спостерігаємо розгортку коливань пластин, а отже і струмів (рис. 2.5).
Якщо пружини коливаються у взаємноперпендикулярних напрямках, що передбачено конструкцією, то у графіку накладання гармонійних коливань на екрані спостерігають фігури Ліссажу. Оскільки частоти коливань однакові, то це буде еліпс, що перетворюється у пряму лінію, якщо різниця фаз між коливаннями дорівнює 0? або кратна 180?. Якщо амплітуди коливань однакові, а різниця фаз дорівнює 90? або кратна 180?, то еліпс переходить у коло.
Запропонована конструкція фазового індикатора є простою і водночас оригінальною. Апарат з успіхом використовувався як для практичних вимірів, так і для лекційних демонстрацій.
Методи вдосконалення телефонного зв'язку
Телефон - сигнальний аппарат. В короткому повідомленні “Телефон - сигнальний апарат” І.Пулюй подає опис конструкції телефонного апарата, що повідомляє абонента про початок розмови без використання допоміжної батареї живлення.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Постійне магнітне осердя телефона, розміщеного на штативі А (рис. 2.6) торкається ніжки камертона S, встановленого вертикально на дерев'яній підставці. Збудження коливань камертона спеціальним молоточком призводить до періодичного переміщення магнітного осердя, а отже, до виникнення індукційного струму в навої телефону. Електричний сигнал по з'єднувальним провідниках поступаючи в навій телефону приймальної станції, збуджує коливання другого камертона, ніжка якого, вдаряючись об кульку К, дзвонить у металевий дзвінок G, підвішений на штативі С. Після отримання сигналу на приймальній станції телефон повертають на 90? і встановлюють звуковідтворюючий пристрій. В кінці повідомлення автор запропонував удосконалений варіант дзвінка (рис. 2.7), який з успіхом використовується і сьогодні.
Безпечна телефонна станція. Часто з метою економії дроти телефонічного зв'язку між електрогенеруючими станціями, підстанціями та споживачами електроенергії розміщують на опорах силових ліній, що становить небезпеку для життя абонентів. Існуюча система безпеки охороняє від виходу з ладу систему зв'язку, але не її користувачів. Проблему вдалося розв'язати завдяки використанню спеціальної схеми телефонічного зв'язку, запропонованої у 1900 р. І.Пулюєм [33].
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Новизна пропозиції полягає в тому, що лінійні телефонічні дроти зв'язані з колом мікрофона і телефона на передавальній і приймальній станціях не безпосередньо, а індуктивно, що забезпечує абонентів від ураження електричним струмом у випадку попадання під високу напругу лінійних дротів зв'язку. Загальна схема представлена на рис. 2.8. Коло телефона Т, мікрофона М та батареї живлення В на передавчій станції зв'язане з лінією зв'язку індукційно завдяки навоям S1 та S2. Аналогічний індукційний зв'язок на приймальній станції забезпечений навоями S1? та S2?. Обмежившись загальною, принциповою схемою безпечної телефонної станції, зауважимо, що в короткому часі цей винахід був запатентований у переважній більшості країн Європи.
Метод використання двопровідної силової лінії електропередач для одночасного телефонного зв'язку. Метод, запатентований І.Пулюєм у 1900 р., дозволяє одночасно із силовим електричним струмом передавати телефонні сигнали по одних і тих самих провідниках.
Як видно зі схеми, представленої на рис. 2.9, з цією метою навої S2 та S2? одним кінцем через конденсатори С і С? під'єднують до силової лінії в точках А і В, а інші вільні кінці заземлюють (Е).
Під час телефонної розмови коливання мембрани мікрофона М створюють коливання струму в первинній обмотці P навою PS1, які індукують відповідно коливання струму в навої S2, під'єднаному через конденсатор С та запобіжних Pt до силової лінії. На приймальній станції індукований струм, протікаючи через навій S2?, збуджує електричні коливання в навитці S1? і обумовлює коливання мембрани в телефоні T?. Шуми, що виникають в колі телефону під впливом силового струму можна усунути за допомогою відповідної ємності.
Даний метод передбачає варіант під'єднання телефонних станцій до залізничної електромагістралі, що дозволяє вести телефонну розмову між двома рухомими електропоїздами. Відповідна схема під'єднання представлена на рис. 2.10, де LL? - лінія електропередачі, D - електродвигун, W - регулятор швидкості руху, N - індуктивний опір, K і K? - контакти підведення струму, SS? - рейки коліс, що одночасно слугують провідниками електричного струму.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
На рис. 2.11 показане з'єднання телефонних станцій з машинами трифазного струму, перша з яких слугує генератором, а друга - електродвигуном. Така схема реалізується при встановленні телефонічного зв'язку між джерелом та споживачем електроенергії.
Запропонований метод має багатоваріантні можливості реалізації і є особливо вигідним, коли йдеться про значні відстані між абонентами.
Таким чином, комплексний аналіз творчої спадщини І.П.Пулюя показав, що, незважаючи на широкий спектр його наукових зацікавлень, у кожній сфері діяльності вчений досяг найвищих результатів. Його праці з молекулярної фізики сприяли утвердженню атомістичної теорії будови речовини, а дослідження катодних променів стало підґрунтям відкрить Х-променів та електрона, призвело до виникнення та утвердження нової галузі фізики - Х-променелогії.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Порівняльний аналіз праць І.Пулюя та К.Рентгена дає підстави вважати І.Пулюя першовідкривачем основних принципів конструкції Х-променевих трубок, співавтором відкриття та одним із засновників Х-променології як науки.
Аналіз його теоретичних робіт з електродинаміки змінних струмів свідчить про значний внесок вченого у формування окремих розділів теоретичних основ електротехніки, що поряд з блискучою винахідницькою діяльністю підтверджує універсальність його таланту.
Висновки
Аналіз наукової діяльності І.Пулюя показує, що об'єктами дослідницької уваги вченого завжди були найсучасніші проблеми фізичної науки та технічного прогресу.
Так його перші наукові праці присвячені експериментальному дослідженню температурної залежності коефіцієнта внутрішнього тертя повітря, деяких газів та їх сумішей, як і наступні дослідження дифузії пари через пористі перегородки сприяли утвердженню молекулярно-кінетичної теорії для реальних газів. Простота і оригінальність постановки експерименту, всебічний і тонкий аналіз можливих похибок, надзвичайно висока точність і достовірність проведених вимірювань дозволяють оцінити їх як класичні.
Результати дослідження катодних променів, отримані І.Пулюєм, стали підгрунтям відкриття Х-променів та електрона. Його сучасне трактування їх природи на десятиліття випередило наукову уяву таких відомих німецьких фізиків як Відеман, Гольдштайн, Герц, Ленард та ін. Саме І.Пулюй фактично вперше сформулював якісно ідею “сили Лоренца”, що стала загальновизнаною лише наприкінці ХІХ ст. Його наукові праці за результатами досліджень неодноразово перевидавалися провідними науковими німецькомовними (1883 р.) та англомовними (1889 р.) виданнями.
Аналіз праць І.Пулюя, присвячених газорозрядним процесам свідчить про те, що жодне із супутніх явищ не залишилося поза увагою дослідника. Так, описуючи явище флюоресценції, вчений на мікроскопічному рівні з'ясував його механізм виникнення. Результатом дослідження явища фосфоресценції стала конструкція першої люмінесцентної лампи, що була попередницею рентгенівської трубки. І.Пулюй вперше отримав оригінальні результати щодо процесу катодного розпилення різних металів, а виявивши явище сорбції (виділення) газів з електродів та стінок вакуумованої трубки при проходженні в ній електричного розряду, запропонував спосіб підвищення ступеня розрідження.
Вагомість внеску І.Пулюя у відкриття Х-променів та становлення Х-променології випливає з аналізу наукових праць вченого присвячених Х-променям. Їх порівняльний аналіз з працями К.Рентгена та П.Ленарда дає підстави вважати І.Пулюя першовідкривачем основних принципів конструкції Х-променевих трубок, стверджувати його пріоритет на з'ясування їх природи та механізму виникнення, здатності йонізувати повітря та дослідження просторового розподілу їх інтенсивності, глибоке розуміння перспектив їх застосування у медицині. Однак, ці незаперечні факти не отримали належного висвітлення у літературі з історії фізики.
Аналіз діяльності І.Пулюя в галузі електротехніки засвідчив значний внесок вченого у становлення й розвиток як практичної так і теоретичної ділянок. У переважній більшості енциклопедичних статей згадується І.Пулюя як видатного електротехніки та електроенергетика.
Список використаних джерел та літератури
1. Іван Пулюй. Збірник праць. - К.: Рада, 1996. - 712 с.
2. Гайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй. - Львів: Видання НТШ, 1998. - 286 с.
3. Цегельський Р. Др. Іван Пулюй як науковий дослідник (В десятиліття його смерти) // Збірник Математично-природописно-лікарської секції НТШ. - Львів, 1928. - Т. 27. - С. 1-25.
4. Puluj J. Uber die Reibungskonstante der Luft als Funktiion der Temperatur // Wiener Berlichte.- 1874.- Bd.69.- S. 287-317; 1874.- Bd.70.- S.243-267/
5. Puluj J. Uber die Abhanggigkeit der Reibung der Gase von der Temperatur // Ibid.- 1876.- Bd.73.- S.589-628.
6. Puluj J. Uber die Reibung der Dampfe // Ibid.- 1878.- 78.- S.279-311.
7. Puluj J. Uber die innere Reibung in einem Gemiscke von Kohlensauer und Wasserstoff // Ibid. I.- 1879.- 79.- S.-97-113; II.- S.745-756.
8. Puluj J. Uber Diffusion der Dampfe durch Thonzellen / Ibid. I.- 1877.- 75.- S.401-418; II.- S.639-664.
9. Puluj J. Uber einen Schulapparat zur Bestimmung des mechanischen Warmeaquivalents // Ibid. II Abt. 1875.- 71.- S.677-686.
10. Puluj J. Beitrag zur Bestimmung des mechanischen Warmeaquivalents // Ibid. II abt.- 1876.- 72.- S.53-60.
11. Puluj J. Ein Radiometer // Ibid.- 1877.- 76.- S.226-230.
12. Puluj J. Uber das Radiometer // Ibid.- 1879.- 80.- S.132-136.
13. Puluj J. Beitrag zur Erklarung des Zollnerschen Radiometers // Ibid.- 1880.- 81.- S.1092-1101.
14. Puluj J. Nachschrift zum Beotrag zur Erklarung des Zollnerschen Radiometers // Ibid.- 1880.- 82.- S. 263-264.
15. Вайнберг С. Открытие субатомных частиц: Пер. с англ.- М.: Мир, 1886.
16. Андерсон Д. Открытие электрона: Пер. с англ.- М.: Атомиздат, 1987.
17. Льоцци М. История физики: Пер. с итал.- М.: Мир, 1970.- 463 с.
18. Crookes W. Philos. Mag., 7, 57 (1879).
19. Puluj J. Strahlende Elekktrodenmaterie und der sogenannte vierte Aggregatzustand.- Wien; Verlag Carl Gerold Sohn, 1883.
20. Rontgen W.K. Sitzungsberichte der Wurzburger Physikalischen Medicin schen Gesellscchaft, Desember 28, 1895. Reprinted in Ann. Physik. 64, 1 (1898).
21. Иоффе А.Ф. Вильгельм Конрад Рентген // В.К.Рентген. О новом роде лучей. - М.-Л., ГТТ Изд., 1933. - С. 7-24.
22. Иоффе А.Ф. Вільгельм Конрад Рентген // Природа. - 1938. - № 2. - С. 107-112.
23. Иоффе А.Ф. Историческое значение открытия Рентгена // Изв. АН СССР. Сер. Физ. - 1946. - Т. 10. - № 4. - С. 343-349.
24. Иоффе А.Ф. Воспоминания о Вильгельме Конраде Рентгене // Очерки развития медицинской рентгенологии. - М.: Медгиз, 1948. - С. 29-35.
25. Барвінський О. (мол.). Причинок до історії розвитку рентґенології. // Український медичний вісник. - Прага. - 1924. - Ч. 3-4. - С. 184-188.
26. Плачинда В. П. Микола Дмитрович Пильчиков. - К.: Наукова думка, 1983. - 200 с.
27. Frost E.B. The first X-ray experiment in America? // Dartmounth Alumni Magazine. - 1930. - April. - P. 383-384.
28. Кудрявцев П. С. История физики: В 2-х т.- М.: Учпедгиз, 1956.- Т. 2.- С.373.
29. Бліхар Є.Й., Рокіцький О.М. Щодо питання історії відкриття і дослідження Х-променів // Тези доповідей Українського конгресу радіологів.- Київ, 1995.- С. 195.
30. Шендеровский В.А., Рокицкий А.М. К истории открытия и исследования Х-лучей // Тезисы докладов научной конференции с международным участием «Медицинская физика-95» (К 100-летию октрытия рентгеновских лучей).- Москва, 1995.- С. 146.
31. Puluj J. Bestimmung des Сoefficienten der Selbstinduction mit Hilfe des Elektodynamometers und eines Induktors // Ibid.- 1891.- H. 27.- S. 346-350.
32. Пулюй І. Аппарат для міряння різниці фаз межи перемінними протоками і кілька за його поміччю зроблених помірок // Записки НТШ.- 1894.- 3.- С. 1-23.
33. Пулюй І. Безпечна станція телефонів // Записки НТШ.- 1990.- 6.- С. 1-23.
Додаток. ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ ІВАНА ПУЛЮЯ
1845 р., 2 лютого. - У містечку Гримайлів, що на Тернопільщині, в родині Павла та Ксенії Пулюїв народився син Іван.
1857-1865 рр. - Навчання у Тернопільській класичній ґімназії.
1865-1869 рр. - Навчання на теологічному факультеті Віденського університету.
1865 р. - Заснував товариство українських богословів у Відні.
1868 р. - Один із засновників легального студентського товариства “Січ” у Відні.
1869 р. - Уклав і видав народною мовою “Молитвослов”.
1869-1872 рр. - Навчання на філософському факультеті Віденського університету.
1871 р. - Початок спільної праці І.Пулюя та П.Куліша над перекладом Біблії, вихід у світ перекладу чотирьох Євангелій - від Івана, Луки, Матвія і Марка.
1872 р. - Вихід у світ другого побільшеного видання Молитовника.
1872-1873 рр. - Голова товариства “Січ”.
1872-1874 рр. - Наукова праця у фізичній лабораторії професора фон Лянґа у Віденському університеті.
1874 р. - Видрукував перші дві статті, присвячені експериментальному дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури, в журналі “Доповіді Віденської Академії наук”.
1874-1875 рр. - Асистент-викладач кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у місті Фіюме (тепер Рієка у Хорватії). Сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти.
1875-1876 рр. - Навчання і праця в Страсбурзькому університеті, в фізичному інституті професора Августа Кундта.
1876 р. - Захистив дисертацію про залежність внутрішнього тертя газів від температури і здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету.
1876-1883 рр. - Асистент і приват-доцент у Віденському університеті.
1880 р. - З друкарні НТШ у Львові вийшло повне видання Нового Завіту перекладу І.Пулюя та П.Куліша.
1880-1882 рр. - Чотири важливі статті Пулюя, присвячені катодним променям, видрукували “Доповіді Віденської Академії наук”.
1882 р. - Технічний директор електротехнічного бюро у Відні, один із засновників фахового журналу “Zeitschrift fur Elektrotechnik”.
1883 р. - Член-засновник електротехнічного товариства у Відні.
1883-1884 рр. - Консультант і директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції. Великий успіх на електротехнічній виставці у м.Штайрі влітку 1884 р.
1884 р. - На запрошення міністерства освіти зайняв посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької високої технічної школи у Празі.
1885 р. - Започаткував у Німецькій політехніці у Празі окремий лекційний курс з електротехніки.
1888 р. - Заснував електротехнічне товариство у Празі, в якому головував багато років.
1888-1889 рр. - Ректор Німецької політехніки у Празі.
1889 р. - Лондонське фізичне товариство видало в англійському перекладі монографію І. Пулюя про катодне проміння.
1896 р. - Опублікував у “Доповідях Віденської Академії наук” дві статті, в яких обгрунтував природу та механізм виникнення Х-променів, описав деякі їх властивості.
1899 р. - Обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові.
1902 р. - Домігся заснування окремої кафедри електротехніки у Німецькій політехніці в Празі, став її першим завідувачем.
1903 р. - Стараннями І. Пулюя вийшов у світ повний переклад Біблії, виконаний П. Кулішем, І. Нечуєм-Левицьким та І. Пулюєм.
1904 р. - Опубліковав серію статей у газеті “Діло” в справі відкриття українського університету, які вийшли також у вигляді окремої збірки під назвою “О руський універзитет у Львові”.Звернувся до російських властей і до Академії наук у Петербургу з вимогою дозволити поширення Святого Письма українською мовою в Російській імперії.
1905 р. - Добився дозволу в японського генерала Ногі на поширення духовного слова українською мовою серед вояків-українців, полонених під час російсько-японської війни.
1906 р. - За наукову та викладацьку працю відзначений орденом Залізної корони.
1910 р. - Отримав титул радника двору.
1913 р. - Обраний почесним членом Віденського електротехнічного товариства.
1914 р. - Разом з І. Горбачевським очолив Комітет допомоги українським біженцям з Галичини, окупованої російськими військами, а також пораненим воякам-українцям і військовополоненим. Заснував фонд для фінансової підтримки навчання української молоді.
1915 р. - Видав низку статей і дві брошури німецькою мовою, в яких обґрунтував тезу про необхідність створення самостійної української держави, яка стане ключем до миру і стабільності в Європі.
1916 р. - Одержав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров'я. Вийшов на пенсію.
1918 р., 31 січня. - Помер у Празі, де й похований на Мальвазінках.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Методика проведення уроків з теми «теплове розширення тіл при нагріванні» в умовах поглибленого вивчення фізики. Аналіз програми із фізики типової школи та програми профільного навчання фізики. Кристалічні та аморфні тіла. Теплове розширення тіл. План - к
курсовая работа [384,2 K], добавлен 24.06.2008Лазери за невеликий час ввійшли в життя та побут людини. Винайденню цього пристрою людство повинно завдячувати радіофізикам. Квантова теорія як передісторія виникнення лазера. Дослідження радянських та американських вчених в галузі лазерної фізики.
реферат [18,8 K], добавлен 09.07.2008Історія розвитку фізики. Фізика в країнах Сходу. Електричні і магнітні явища. Етапи розвитку фізики. Сучасна наука і техніка. Використання електроенергії, дослідження Всесвіту. Вплив науки на медицину. Розвиток засобів зв'язку. Дослідження морських глибин
реферат [999,0 K], добавлен 07.10.2014Процес навчання фізики в основній школі. Методика використання методу розмірностей на різних етапах вивчення компонентів змісту шкільного курсу фізики. Оцінка впливу методу аналізу розмірностей на розвиток когнітивних та дослідницьких здібностей учня.
курсовая работа [349,7 K], добавлен 09.03.2017Роль фізики в розвитку техніки, житті суспільства, обороні держави і підготовці офіцерів військ зв’язку України. Наукові та методичні основи. Внесок вітчизняних вчених в розвиток фізики. Порядок вивчення фізики. Кінематика і динаміка матеріальної точки.
курс лекций [487,9 K], добавлен 23.01.2010Значення фізики як науки, філософські проблеми розвитку фізичної картини світу. Основи електродинаміки, історія формування квантової механіки. Специфіка квантово-польових уявлень про природні закономірності та причинності. Метафізика теорії відносності.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 12.12.2011Розгляд історії фізики та вклад видатних вчених в її розвиток. Ознайомлення з термодинамікою випромінювання, класичною електронною теорією, явищем фотоефекту, відкриттям періодичної системи хімічних елементів, теорією відносності, радіоактивністю.
разработка урока [52,8 K], добавлен 22.04.2011Роль історизму і шляхи його використання в навчанні фізики. Елементи історизму як засіб обґрунтування нових знань. Відкриття законів вільного падіння, динаміки Ньютона, закону всесвітнього тяжіння, збереження кількості руху. Формування поняття сили.
дипломная работа [3,3 M], добавлен 12.02.2009Відкриті системи, дисипативні структури. Фізичний та динамічний хаос фрактальних структур й розмірності дивних атракторів. Застосування понять фізики відкритих систем до моделювання обробки інформації. Синергетика від термодинаміки і статистичної фізики.
курсовая работа [347,8 K], добавлен 24.06.2008Магнетизм, електромагнітні коливання і хвилі. Оптика, теорія відносності. Закони відбивання і заломлення світла. Елементи атомної фізики, квантової механіки і фізики твердого тіла. Фізика ядра та елементарних часток. Радіоактивність. Ядерні реакції.
курс лекций [515,1 K], добавлен 19.11.2008
