Вирішальним фактором у роботі парламентаріїв є транснаціональні фракції. У парламенті, обраному в 1999 році, скасована практика формування фракцій однією країною-членом.

Сьогодні у Парламенті представлено понад 70 національних політичних партій, об'єднаних у сім багатонаціональних політичних груп.

ЄНП (ХД/ЄД) - група Європейська народна партія (християнські демократи) та Європейські демократи (Group of European People's Party (Christian Democrats) and European Democrats) (265 особ);

СДПЄ - група Соціал-демократична партія Європи (Socialist Group) (200);

ЄЛДП - група Європейська ліберально-демократична партія (Group of Alliance of Liberals and Democrats) (90);

група Зелені \ Європейський вільний Альянс (Group of Greens\ European free Alliance) (42);

ЄОЛ \ ЛЗС - група Європейські Об ' єднані Ліві - Ліві Зелені Скандинавії (Group of European United Left - Nordic Green Left) (41);

НД - група Незалежність та Демократія (Independence and Democracy Group) (24);

СЄН - група Союз за Європу Нації (Union for Union of Nations Group) (44);

ПФ - позафракційні (Non-attached members) (28).

Депутати кожної політичної групи зобов'язані голосувати, керуючись власною позицією, а не виконувати чиїсь вказівки. Депутатські привілеї, що включають в себе правила імунітету, а також матеріальну винагороду за роботу, значною мірою схожі на привілеї національних парламентів. Але Європарламент не можна розглядати як аналогічну національним парламентам інституцію, бо він не обирає уряд, який би діяв на рівні ЄС і вважався структурою, яка може вважатись урядом у повному розумінні цього слова.

Певною проблемою залишається врегулювання статусу політичних партій в Європарламенті, про що свідчить відсутність на наднаціональному рівні чіткого механізму функціонування транснаціональних політичних партій. Хоча у березні 2006 року Європейський Парламент ухвалив переважною більшістю (498) голосів постанову "Про статус політичних партій". Звіт, на основі якого було ухвалено постанову, містить інформацію про поточний стан політичних партій у ЄС та пропозиції щодо того, як розвивати стабільність і фінансову автономність цих партій. Значна увага приділяється функціям та повноваженням європейських політичних партій, а отже наднаціональних груп депутатів, сформованих навколо політичних програм та цінностей. Європейський Парламент пропонує посилити стабільність і незалежність цих груп. Зокрема низка законодавчих пропозицій мають сприяти більшій фінансовій незалежності, адже досі вони мали набагато менше можливостей для самофінансування [29, с.141].

Договірні засади європейських партій регулюються ст. 191 Договору про Європейські Спільноти. Основою діяльності європейських партій є ухвалені ними статути. Сформовані відповідними європейськими партіями фракції діють на основі Розділу V Регламенту Європейського Парламенту, положення якого є обов'язковими нормами внутрішньої організації діяльності цього органу.

Основними цілями європейських партій є насамперед втілення волі громадян Союзу, а в ідеалі - це формування європейської свідомості (ст. 191 Договору про Європейські Спільноти), ухвалення у виборчих програмах спільних дій, а також взаємодія з національними партіями держав - членів та партіями зі статусом спостерігача з інших європейських країн. Формами організації європейських партій є з'їзд, правління або рада партії, президія та генеральний секретаріат. Сюди ж слід додати конференції партійних лідерів та голів урядів, а також положення, що стосуються діяльності фракцій в Європейському Парламенті [15, с. 19].

Практична діяльність європейських партій зосереджується на розробці виборчих програм, основних напрямів у роботі фракцій в складі Європейського Парламенту, узгодженні позицій між керівниками партій та лідерами урядів напередодні засідань Європейської Ради, а також на інформуванні засобів масової інформації про свою діяльність та позицію в органах ЄС.

Крім національних партій, в окремих організаційних структурах європейських партій представлені також відповідні фракції в ЄП, члени Комісії, якщо вони є членами однієї з політичних партій, що входить до складу фракції, голови фракцій Парламентської Асамблеї НАТО, Ради Європи, а також Комітету регіонів. Європейські партії поділяють свої членські організації на національні партії з повноправним статусом, асоційованим або статусом спостерігача. У чотирьох найбільших європейських партіях функціонують структурні підрозділи, які відрізняються між собою щодо процедур голосування, кворумів та повноважень. Всі сім груп багатонаціональних партій, які представлені в Європарламенті, проводять з'їзди, мають правління, виконавчу дирекцію, секретаріат і влаштовують (за винятком фракції Європейської партії зелених) зустрічі партійних лідерів. Діяльність цих структур частково доповнюється радами партій або ж робочими групами з розгляду окремих проблем шляхом створення інших офіційних або неформальних комісій. Найвищим органом європейських партій, уповноваженим приймати рішення, є з' їзд, який скликається щорічно (ЄЛДПР), кожні два (ЄНП/ХД та СДПЄ) або три (ЄФПЗ) роки. В його роботі беруть участь члени правління та певна кількість делегатів, що визначається або за результатами виборів до Європейського Парламенту (ЄЛДПР та ЄФПЗ), або за чисельністю відповідної фракції в ЄП (ЄНП/ХД та СДПЄ), причому спеціально враховується ще й кількість населення відповідної держави-члена [35, с.81].

На з'їзді затверджують партійні статути та рамковий політичний курс, ухвалюють спільну виборчу програму та обирають нове правління. До його складу входять представники всіх членських партій. У СДПЄ відповідно до принципу рівності кожна партія має право делегувати двох своїх членів до складу правління. В ЄНП/ХД, ЄФПЗ та ЄЛДПР дотримуються принципу пропорційного представництва. В переважній більшості випадків ухвалення партійних рішень в ЄНП/ХД та ЄЛДПР здійснюється простою більшістю - 50 % + 1 голос (кворум в ЄНП/ХД становить більшість від кількості осіб, які мають право голосу, в ЄЛДПР - щонайменше третина голосів всіх членів), тоді як в ЄФПЗ вимагається більшість у дві третини голосів (без встановлення мінімального кворуму). В СДПЄ процедури голосування виглядають диференційованіше. Організаційні та адміністративні питання вирішуються простою більшістю. Політичні рішення, як правило, мають ухвалюватись одностайно. У тих сферах, де можливим є ухвалення рішень Радою ЄС кваліфікованою більшістю голосів, в СДПЄ вимагається 75 % кількості тих, хто взяв участь у голосуванні, за умови явки щонайменше 75 % кількості членів партії з правом голосу.

Правління партій покликані втілювати у життя рішення з'їздів, представляти партії у міжнародних відносинах і визначати рамковий політичний курс у період між з'їздами. Президії, що обираються із членів правління, репрезентують політичні партії в міжнародних відносинах, тоді як власне організаційна робота здійснюється генеральними секретаріатами.

Таблиця 1.1

Політичні групи в Європейському Парламенті

Конференція партійних керівників та голів урядів (ЄНП/ХД, СДПЄ, ЄЛДПР), значення якої постійно зростає, не має жодних статутних повноважень щодо ухвалення рішень. Однак на практиці, зокрема напередодні засідань Європейської Ради, вона виконує важливу функцію генератора політичних імпульсів. Діяльність конференції партійних керівників та голів урядів доповнюється останнім часом зустрічами з міністрами в окремих галузях, щоб членами однієї з партій у межах відповідного блоку напередодні засідань Ради Міністрів економіки і фінансів виробити спільну лінію поведінки.

Таблиця 1.2.

Представництво держав-членів у політичних групах Європейського Парламенту

Як і в Парламенті минулого скликання, нині найбільшою залишається група Європейської Народної Партії (Християнські демократи) і Європейських Демократів чисельністю 264 особи (це єдина група, в якій представлені депутати з усіх 25 держав-членів ЄС). Друга за чисельністю - група Партії Європейських Соціалістів (200 осіб), а "третім полюсом" стала нещодавно створена група під назвою Альянс Лібералів і демократів за Європу (90 осіб). Далі представлені Ліві конфедералісти - 41, Зелені - 42, група Незалежність та демократія - 24 та група Союз за Європу Націй - 44 (табл.1.2).

Автори вважають доцільним навести дані щодо розподілу депутатських мандатів відповідної держави за політичними партіями (табл.1.1).

Як випливає з табл.1.2, головні партійно-ідеологічні угруповання Європарламенту зберегли стабільний відсоток місць порівняно з результатами виборів до Європарламенту у 1999 р. Майже 1 % втратили соціалісти й 1 % записали до свого активу ліберали. Зменшилася кількість інших лівих та екологів, а також націоналістів та так званих "анти європейців", більше як вдвічі зросла кількість незалежних депутатів.

Кількісні зміни представництва партій у політичних групах Європейського парламенту схематично зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Динаміка розвитку політичних груп в ЄП (порівняння за 1999 і 2013 рр.)

Такий розподіл сил у парламенті відбиває настрої громадян держав - членів ЄС. Імовірним варіантом розвитку подій є блокування європейських правих консерваторів з лібералами та реформістами (майже половина голосів, яка дає змогу перешкоджати будь-яким ініціативам лівих).

Вибори засвідчили, що громадяни ЄС виявляють найбільшу прихильність до політичних партій правоцентристського спрямування.

Для розуміння того, як функціонують транснаціональні політичні партії та яку роль вони відіграють у діяльності Європейського Парламенту зокрема і в євроінтеграції загалом, доцільно проаналізувати динаміку становлення й розвитку політичних груп і транснаціональних політичних партій через їхнє чисельне зростання чи зменшення (Табл.1.3).

Таблиця 1.3

Динаміка становлення й розвитку (збільшення чисельності) транснаціональних політичних партій з 1979 по 2004 рр.

*Попередня назва "Європейський радикальний Альянс /Веселка" **Попередня назва "Союз за Європу / Об'єднання Європейських демократів"

***Попередня назва "Незалежні за Європу Націй"

Партії загальноєвропейського рівня мають суто декларативні ознаки. У зв'язку з еволюцією ЄС, очевидно, змінюватиметься і роль політичних партій під час підготовки та проведення виборів. Тим більше, що в абсолютній більшості країн-членів ЄС правлячі партії чи коаліції не змогли перемогти на виборах до Європарламенту. Узагальнено такий результат міг би бути оцінений як своєрідний вотум недовіри європейській політиці тих сил, що нині перебувають при владі. Проте це не така однозначна тенденція, як видається на перший погляд. У переважній більшості випадків відсутність успіху правлячих політичних сил обумовлена їхніми проблемами у внутрішній політиці, які не мають прямого відношення до позиції у європейських питаннях [15, с.75].

Поразка правлячих партій пояснюється тим, що громадяни використали вибори до Європарламенту як протест проти політики своїх національних урядів (зокрема така ситуація склалась у Німеччині, Австрії, Франції тощо). У багатьох державах-членах виборці несподівано віддали свої голоси за партії, які доволі скептично ставляться до ідеї розбудови Європейського Союзу. Наприклад, у Великобританії до трійки переможців увійшла Партія незалежності Сполученого Королівства, ключовою метою якої є вихід Великобританії з Європейського Союзу. Ці факти дають підстави говорити про поширення євроскептичних настроїв серед громадян ЄС. Важливим показником минулої виборчої кампанії є програш соціал-демократів (навіть враховуючи результати партнерів по внутрішній коаліції) у Німеччині, лейбористів у Великобританії, "Вперед Італія!" у Італії. Так само сумарна підтримка правлячої коаліції у Франції виявилась меншою, ніж електоральні здобутки опозиційної Соціалістичної партії. Серед нових членів ЄС та одночасно сусідів України вражає фіаско польської Соціал-демократичної партії, яка змогла мобілізувати менше 10 % голосів. Саме у цьому разі мотивації національного та загальноєвропейського рівня мають однаковий контекст - виклики перших часів членства в ЄС прямо кореспондуються із здобутками правління останніх років, яке практикували польські ліві. Правлячі сили у цій країні переживають досить складні часи, і європейські вибори стали індикатором непевності їхніх позицій у внутрішньопольській політиці [10, с.63].

Тому одним з важливих показників виборів 10-13 червня 2004 року стала справжня інвазія в Європейський Парламент політичних сил та діячів, які відверто критикують процес євроінтеграції у його нинішньому вигляді. Євроскептики та єврокритики, які поділяють переважно націоналістичні позиції, отримали нагоду гучніше задекларувати свої погляди у новому складі Європейського Парламенту.

Отже, незважаючи на відчутні труднощі, абсентеїзм та доволі несподівані для багатьох результати, Європейський Парламент все ж було обрано. Його перша сесія розпочалась 20 липня 2004 року. Тому першочерговим постало питання про розташування сил у новообраному парламенті та створення наднаціональних політичних партій та політичних груп.

Висновок до розділу І