Політика великих держав на Близькому Сході



Розділ 3. Близькосхідний регіон у системі національних інтересів Російської Федерації

3.1 Композиційні складові зовнішньої політики Росії у Близькосхідному регіоні

Упродовж всього періоду після закінчення Другої світової війни Близький Схід в цілому і арабо-ізраїльський конфлікт зокрема були ареною гострого протистояння двох наддержав - США і Радянського Союзу. На початку 1990-х років внаслідок розпаду СРСР баланс сил між Вашингтоном й Москвою в регіоні різко змінився. Незважаючи на здобуття Росією статусу правонаступниці СРСР у міжнародних справах і отриманий нею таким чином титул ко-спонсора арабо-ізраїльського мирного процесу Москві не вдалося виробити чітко сформульованої близькосхідної стратегії, що значно обмежило її можливості щодо врегулювання конфлікту між Ізраїлем та його арабськими сусідами. Внаслідок цього Росія стала другорядним гравцем в регіоні та впродовж 1990-х років йшла у фарватері мирних ініціатив США, що стали одноосібним архітектором близькосхідного мирного врегулювання [14; c. 23-27].

Однак, на початку XXI століття, Російська Федерація почала демонструвати помітно більший, порівняно з нещодавнім минулим, інтерес до ситуації в регіоні в цілому, а також до його основних проблем, особливо, до проблеми врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту [17; c. 211]. Наслідком цього стало очевидне посилення близькосхідного напрямку в російській зовнішній політиці й дипломатії, що супроводжується значною активізацією посередницьких зусиль Москви із врегулювання конфліктних відносин між Ізраїлем та арабськими країнами.

Візит президента Російської Федерації В. Путіна до Ізраїлю, Єгипту й палестинських територій у квітні 2005 р., активна, ініціативна діяльність у рамках міжнародного "Квартету" посередників, офіційне запрошення ХАМАСу до Москви - все це свідчить про намагання Росії відновити свій статус впливового посередника у врегулюванні близькосхідного конфлікту [15; c. 134-136].

Росія як самостійний гравець, що виконує роль посередника між протиборчими сторонами, який умиротворяє, а не провокує зіткнення, як це було за радянських часів, - нове явище на Близькому Сході. При цьому, головною характерною рисою нової російської політики є прагматизм, а саме - намагання одночасно розвивати конструктивний діалог як з Ізраїлем, так і з Сирією, Організацією Визволення Палестини, Іраном та ін. Така політика, позбавлена ідеологічних нашарувань радянської доби, дозволяє Росії успішно укладати дипломатичні, військові й енергетичні угоди з обома сторонами конфлікту, поступово відновлюючи свої втрачені економічні й стратегічні позиції на Близькому Сході [29; c. 103].

Іншою важливою рисою нового підходу Росії до проблеми врегулювання близькосхідного конфлікту є її самостійна роль та певне дистанціювання від політики інших ко-спонсорів мирного процесу, насамперед, США. Така тактика сприяє закріпленню Москви як окремого незалежного гравця на Близькому Сході і цілком відповідає загальному зовнішньополітичному курсу Росії, спрямованому на відновлення її статусу супердержави. Використовуючи невдачі американської політики у сфері врегулювання близькосхідного конфлікту та в арабо-мусульманському світі загалом, Росія намагається не лише відновити колишній вплив у регіоні, але й значно потіснити США [19; c. 30-31].

Взагалі Близький Схід представляє для Росії виключно важливе значення, в першу чергу, як світова кладова нафти і природного газу, без якого неможливе саме існування світової економіки. Таким чином, ряд розташованих в регіоні країн (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Алжир, Іран та ін.) мають значні фінансові ресурси, які можуть бути використані як в якості зовнішніх інвестицій для економіки РФ, так і фінансового забезпечення модернізації особистої промисловості за участі російських кампаній [37].

Сирія та Алжир вкрай зацікавлені в модернізації радянської зброї, яка вже є в наявності. Саме тому, на думку багатьох дослідників, у воєнному відношенні регіон Близького Сходу через його вразливість не здатний власними силами протидіяти зовнішнім та внутрішнім загрозам і забезпечити стабільність, а отже потребує зовнішньої підтримки, яку і здатна надати Російська Федерація. Звичайно, на сьогодні, у здійсненні свого зовнішньополітичного курсу на близькому Сході, у Росії є свої вороги, які будуть чинити опір. В першу чергу це США, які пережили зміну адміністрації, яка на чолі з Бараком Обамою приступили до перегляду своєї регіональної політики [41]. Також співпрацею РФ з Іраном та Сирією у воєнно-технічній сфері занепокоєна Європа, яка вважає, що саме вони є основними спонсорами тероризму на Близькому Сході. Також Європа виявляє своє невдоволення наявністю державних контактів з радикальним ісламським рухом ХАМАС. Сьогоднішнє співвідношення сил на Близькому Сході характеризується якісною перевагою ізраїльтян над арабами. Але зміна такого співвідношення за рахунок експорту російської зброї дозволить арабським країнам проводити більш незалежну зовнішню політику, що послабить регіональні позиції не лише Ізраїлю, але й ЄС. Таким чином можуть погіршитись російсько-європейські відносини у економічній сфері. Однак серед всіх серйозних зовнішньополітичних гравців на Близькому Сході саме Ізраїль більше всіх занепокоєний активністю тут РФ. Хоча російсько-ізраїльські відносини не носять глобального характеру, проте річний товарообіг між країнами перевищує 2 млрд. дол., а в Ізраїлі проживають біля 1,5 млн. російськомовного населення [41].

Виходячи із вищезазначеного, Росія має в даному регіоні формувати такі позиції: проводити в регіоні дуже обережну політику, яка буде орієнтована на поширення більш економічної співпраці;тимчасово відкласти питання про поставки до Сирії сучасних військових літаків типу МиГ - 31 і зенітних ракетних систем середнього і дальнього радіусу дії "С-300"; забезпечувати присутність кораблів ВМС РФ в прилеглих акваторіях лише на періодичній основі; відмовитися в найближчій перспективі від розгортання в Тартусі (Сирія) особистої воєнно-морської бази [12; 17].

Все це дозволить Росії поступово підготувати умови для подальшого проникнення в цей виключно важливий для національних інтересів країни регіон. Разом з тим, регіон Близького Сходу в середньостроковій перспективі залишиться одним із головних "плацдармів" розповсюдження глобального ісламського тероризму і зброї масового знищення.

Розповсюдження ісламського тероризму пов'язано із сукупністю багатьох факторів. Це і масова бідність населення, яка набуває яскравіших обрисів на фоні загальнодоступної інформації про рівень життя Заходу, і низький рівень освіти, і розповсюдження радикального ісламу, і закритість політичних систем, що робить неможливою участь населення в політичному процесі, і слабкість центрального керівництва, які часто не контролюють особисті провінції, і намагання ряду правлячих режимів регіону ліквідувати настрої протесту проти Ізраїлю, США і Заходу і цілому, і відсутність верховенства закону, неефективність і корумпованість державного апарату та служб безпеки [15; c. 254-257].

Всі ці тенденції розвитку Близького Сходу безпосередньо впливають на Росію. По-перше, комплексна дестабілізація регіону відбувається в безпосередній близькості від російських кордонів, а тому потенційно може перейти на російську територію, чи на територію найближчих сусідів чи союзників РФ. По-друге, російським інтересам напряму загрожує розповсюдження ісламського тероризму і екстремізму в країнах Центральної Азії, Закавказзя та південних мусульманських регіонах Російської Федерації. На Близькому Сході досі сильні ті моменти політичних еліт, які хотіли б створення на Півдні Росії такого собі "ісламського халіфату" [18; c. 167].



3.2 Головні напрямки взаємодії РФ з країнами Близького Сходу

На сьогодні, Російська Федерація зберігає значний стратегічний простір для активної політики у сфері близькосхідного мирного врегулювання.

Насамперед, Росія продовжує ефективно впливати на позицію своїх традиційних партнерів на Близькому Сході, зокрема, Сирію. Так, після візиту до Москви Президента Сирії Башара Асада у січні 2005 р. на прохання російського керівництва Дамаск пішов на деяке корегування своєї внутрішньої й зовнішньої політики, зокрема, у сфері арабо-ізраїльського конфлікту. Сирія повністю вивела свій 14-тисячний військовий контингент з Лівану, підтримала голову Палестинської Національної Адміністрації Махмуда Аббаса в його зусиллях із досягнення палестинсько-ізраїльського мирного врегулювання, припинила функціонування офісів деяких палестинських радикальних організацій у Дамаску та інших сирійських містах, а також призупинила антиамериканську й антиізраїльську риторику в офіційній сирійській пресі [32].

Не менш зацікавлене в активній участі Москви у мирному врегулюванні палестинське керівництво, яке, як і раніше, вбачає в ній можливість відновлення втраченого балансу сил, а саме - врівноваження проізраїльської політики Вашингтона. Таким чином, Росія виступає важливою з'єднувальною ланкою у відносинах між Сирією й палестинцями з одного боку, та Ізраїлем і США з іншого, що значно посилює її посередницький авторитет [25; c. 32].

Однак найбільш важливим зрушенням у зовнішній політиці Російської Федерації в останні роки стало значне закріплення її позиції не тільки на арабському, але й на ізраїльському напрямку. Особливе значення в цьому контексті мав візит російського президента до Ізраїлю у квітні 2005 р., який був охарактеризований обома сторонами як "історичний" і "безпрецедентний", оскільки мова йшла про перший візит російського лідера в країну за увесь час її існування [1]. Також історичним став недавній тур міністра закордонних справ Російської Федерації Сергія Лаврова до Ізраїлю та Палестинської автономії. На думку багатьох дослідників, цей візит мав на меті підтвердити незгасність уваги Москви до цього стратегічно важливого регіону. За сприянням російської сторони було досягнуто зняття єврейською державою повітряної блокади Лівану. Також Москва запропонувала Лівану сприяння у відновленні розрушеного "армією оборони" Ізраїлю інфраструктури та надання фінансової допомоги через структури ООН [45].

Таким чином, конструктивні відносини з Ізраїлем, з одного боку, і авторитет в арабському світі, з іншого, вперше надають Росії реальний шанс активно впливати на обидві протиборчі сторони і підвищують можливості Росії як ефективного міжнародного посередника.

Водночас, стратегія балансування неминуче призводить і до певних розбіжностей у серйозних питаннях стратегічного характеру, що стають на заваді посиленню політичного діалогу Росії із протиборчими сторонами, особливо з тим-таки Ізраїлем. Так, найсерйозніша криза у російсько-ізраїльських відносинах виникла у зв'язку з угодою про постачання Сирії російських ракет SA-18 [31]. Слід підкреслити, що офіційний Тель-Авів виступає категорично проти надання будь-якої військово-технічної допомоги державам, що є спонсорами тероризму, до яких він відносить і Сирію. Ізраїльська влада вважає Дамаск одним із своїх основних ворогів, звинувачуючи його у підтримці екстремістських організацій ХАМАС, "Ісламський джихад" і "Хизбалла". Ізраїль звернувся до Росії з проханням відмовитися від цієї угоди, мотивуючи це тим, що мобільні ракети такого класу можуть бути використані проти авіації Ізраїлю, потрапити в руки терористів, а також порушити стратегічний баланс сил у регіоні. Однак, у цьому питанні російське керівництво продемонструвало непохитність, адже будучи дійсно зацікавленою в активізації своєї ролі у мирному процесі на Близькому Сході, офіційна Москва розглядає поглиблення свого співробітництва з Дамаском як важливий крок до досягнення цієї мети. Також під час візиту Лаврова знову було обговорено питання щодо роззброєння ХАМУСу, але й тут російська сторона зуміла уникнути конкретної відповіді, зазачивши лише, що це питання відноситься до внутрішньополітичних, а відтак РФ не має права втручатися у внутрішні справи Лівану [17; c. 423].

Не менш складним завданням близькосхідної стратегії Москви є балансування між конструктивним діалогом з Ізраїлем та відносинами з одним із найважливіших економічних партнерів Росії на Близькому Сході - Іраном. Офіційний Тель-Авів вже неодноразово намагався переконати росіян призупинити допомогу іранській ядерній програмі, яка вважається сьогодні основною загрозою ізраїльській безпеці. Російське керівництво, зі свого боку, відкидає звинувачення в тому, що співробітництво з Тегераном могло б призвести до отримання останнім ядерної зброї і підкреслює, що російська допомога ядерній програмі Ірану має мирний характер. Водночас, дотримуючись стратегії балансування, російські офіційні представники засуджують антиізраїльські висловлювання іранського керівництва, а також, останнім часом, демонструють більш жорстку лінію щодо іранської ядерної програми, про що, зокрема, свідчить голосування Росії за резолюцію Ради Безпеки ООН № 1803 від 3 березня 2008 р. Все це призводить до ускладнень в російсько-іранських відносинах [14; c. 109-110].

Одним із пріоритетних напрямів співпраці Російської Федерації із країнами Близького сходу є економічна співпраця у військовій сфері. Так, як свідчить історія та статистичні дані, поставки озброєння до Єгипту, Сирії, Іраку з другої половини 50-х рр. привели до росту радянського впливу в Близькосхідному регіоні. Радянська присутність стала відчутною в тих районах, які до того належали до західної сфери впливу. Воєнно-технічна співпраця з арабськими державами забезпечувала до того ж РФ стабільний фінансовий дохід. Така співпраця триває і до сьогодні,навіть не дивлячись на розпад СРСР і перенесення центру тяжіння в зовнішній політиці РФ на західний курс. Таким чином російською технікою була оснащена сирійська армія, на озброєнні якої знаходились 580 винищувачів МиГ-21, -23, -25, -29, та винищувачів-бомбардувальників Су-20, -22, -23, -24, 60 пускових установок оперативно-тактичних ракет "Скад", "Фрог", СС-21, а також ракети "земля-земля" типу "Луна" і "Точка", 4600 танків Т-54, -55, -62, -72, 20 пускових установок зенітних ракет комплексів СА-7, -9, -13, 750 ракет "земля-повітря" СА-2, -3, -5, -6, -8 та ін. [39].

В другій половині 90-х рр., коли міністром закордонних справ РФ став Є. М. Примаков і намітилось повернення Росії до політики "всіх азимутів", стала набирати "другого дихання" і воєнна співпраця з арабськими країнами. Набуло нових обрисів співробітництво із Сирією, з якою було досягнено домовленостей про продаж півтора десятка Су-27, модернізації МиГ-21 та Су-22, а також постачання запчастин до них. Все це, в свою чергу, загострило відносини із США. Почали відновлюватись воєнно-технічні зв'язки із Єгиптом, якому було продано декілька десятків бойових машин піхоти БМП-2 [19; с. 324].

Одночасно Росія спробувала прорватися на ринки країн Перської затоки. В 1995-1996 рр. було поставлено 350 БМП в ОАЕ, і досягнуто домовленість із Кувейтом по продаж йому 76 БМП-3 [16; c. 88-89].

Хоча воєнна співпраця РФ з країнами Близького Сходу базується сьогодні на комерційній основі, проте є і виключення. Наприклад, сюрпризом для світової спільноти стало рішення Москви про безкоштовну передачу Лівану 10-ти МиГ-29 у 2009 році. Це, на думку експертів, може відкрити Росії шлях на ліванський ринок озброєння. А з іншої сторони, не можна виключати той факт, що така "благодійність" для Лівану може бути неадекватно сприйнята в Дамаску, так як співпраця РФ - Сирія базується на комерційній основі, в той час, коли сирійці бажали б повернути собі статус привілейованого партнера Росії і отримувати зброю на пільгових умовах [15; c. 125-126].

Таким чином особлива воєнно-технічна співпраця з країнами Близького Сходу набуває для РФ у зв'язку із падінням цін на нафту і глобальною економічною кризою дуже великого стратегічного значення. В цих умовах продаж озброєння стає не лише суттєвою основою в отриманні валютних засобів, але й дозволяє, завдяки воєнним замовленням, вивести з-під удару досить важливий сектор російської економіки - народне господарство.



ВИСНОВКИ

У ході проведеного дослідження та виконання поставлених завдань автор дійшов наступного:

1. За останні роки Близькосхідний регіон набув першочергового значення для міжнародної спільноти. Крім того, що в даному регіоні зосереджена більша частина світових запасів вуглеводнів, політична і соціальна нестабільність, ріст міжнародного тероризму, відповідальність за який все частіше покладається на представників ісламського світу, робить Близький Схід критично важливим регіоном, від розвитку економіки, політичної і соціальної стабільності якого залежать економіка і стабільність практично всього світового співтовариства, особливо в умовах зростаючої глобалізації.

Сутність геополітичного феномену регіону Близького Сходу полягає у геополітичному та географічному положенні регіону, через що і опиняється у центрі уваги потужних за своїм політичним та економічним потенціалом країн - Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації. Обидві країни мають історичну схильність до домінування в даному регіоні, а кінцевий результат залежатиме напряму від конкретних заходів здійснюваних відповідними країнами. Саме тому перехрещення інтересів в різних сферах США та РФ на Близькому Сході перетворює даний регіон на один з центробіжних просторів з формування глобальної геополітики.

2. Близькосхідний регіон характеризують такими основними вимірами, як геостратегічний, геополітичний та геоекономічний.

Геостратегічний вимір характеризує Близький Схід як важливий стратегічний вузол, складову комунікаційної лінії, що з'єднує як сухопутними, так і морськими шляхами країни регіону зі світовими країнами-лідерами.

Геостратегія взаємодії підсилюється загостренням проблем підтримки стабільності в регіоні, а в економічній сфері - створенням транспортних коридорів, трубопроводів, розв'язанням проблеми водних ресурсів.

За геополітичним виміром регіон утворює досить міцний континентальний масив, який являє виключний інтерес до наявних у ньому запасів енергоресурсів провідних країн Заходу. Це визначає його велику значущість на майбутні, що найменше, 20 років. Таким чином завдяки своєму географічному положенню Близький Схід є ареною зіткнення різних інтересів як у регіональному, так і в глобальному масштабах.

Геоекономічна модель регіону визначається фізико-географічними й економічними параметрами, а також мірою включеності в економічні інтеграційні групи. При такому зрізі обриси регіону також збігаються з його політико-географічним простором. Система просторової організації суспільства й господарства є тут досить цілісною. Близькосхідні держави мають економічні, транспортні та транзитні шляхи, що виходять на північ в Росію, морськими шляхами до Індії, а також в Єгипет, європейську частину Туреччини. Природні багатства Близького Сходу визначаються корисними копалинами. Тут добувається нафта, газ, кам'яне вугілля, фосфорити, калійні солі, сірка, хромові руди та ін., але їх видобуток займає другорядні позиції в видубовній промисловості країн регіону.

3. Дослідивши дану проблему у контексті основних національних інтересів РФ та США, автор робить наступні висновки:

На сьогодні США розглядають регіон Близького Сходу як один із найголовніших в стратегічному плані регіон в світі. Тут, на зіткненні Європи, Азії та Африки, протягом довгого часу проходили дуже важливі комунікації, які зв'язували європейські держави з їх колоніальними володіннями в найближчих і віддалених країнах Сходу, перш за все з Індією (шлях до якої суттєво скоротився завдяки відкриттю Суецького каналу). Крім того, тут знаходяться величезні запаси нафти, яка приносить грандіозні доходи. Як вважає Уїльям Квандт у своїй книзі "Час рішень", практично всі згодні з тим, що Близький Схід - це важливий регіон, ситуація в якому може створювати пряму загрозу американським інтересам і економічній безпеці США. Значення Близького Сходу настільки велике, що будь-який конфлікт в цьому регіоні може ввести світ у затяжну війну з непередбачуваними наслідками. Автором було визначено, що у свій час США намагались ізолювати Близький Схід від Радянського союзу, а в останні роки вони намагаються перетворити його в зону свого одноосібного контролю і не дозволити Росії встановити свою політичну, економічну і воєнну присутність в регіоні. Абсолютно очевидно, що економічні, політичні і воєнні інтереси США на Близькому Сході тісно пов'язані з арабами. Останні можуть співпрацювати із США в забезпеченні їх інтересів, але одночасно можуть створювати для них загрозу. Тому в інтересах самих США лежить побудова своїх взаємин із арабськими країнами на основі поваги і співпраці. Це відноситься як до країн , які Вашингтон вважає помірними, так і до тих з них, які він відносить до числа екстремістських чи радикальних режимів. Всі вони в тій чи іншій мірі беруть участь в боротьбі за рішення головного для арабів питання - палестинські проблеми, - що завжди створювало великий вплив на хід арабо-ізраїльського конфлікту і відображається на арабо-американських відносинах. США залишаються постійним стратегічним союзником Ізраїлю в його конфронтації з арабами. Ізраїль являється головною політичною і воєнною "базою" США в Близькосхідному регіоні.

Найважливішим із економічних інтересів був і залишається доступ до нафтогазових запасів. Прагнення американського капіталу отримати контроль над видобутком, переробкою і реалізацією арабської нафти являлось основним спонукальним мотивом економічної експансії США в арабських країнах. Саме в нафтовій сфері відбулось головне зіткнення інтересів американських монополій з їх західноєвропейськими конкурентами в регіоні.

На початку XXI століття, Російська Федерація почала демонструвати помітно більший, порівняно з нещодавнім минулим, інтерес до ситуації в регіоні в цілому, а також до його основних проблем, особливо, до проблеми врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту.

Важливою рисою нового підходу Росії до проблеми врегулювання близькосхідного конфлікту є її самостійна роль та певне дистанціювання від політики інших ко-спонсорів мирного процесу, насамперед, США. Така тактика сприяє закріпленню Москви як окремого незалежного гравця на Близькому Сході і цілком відповідає загальному зовнішньополітичному курсу Росії, спрямованому на відновлення її статусу супердержави. Використовуючи невдачі американської політики у сфері врегулювання близькосхідного конфлікту та в арабо-мусульманському світі загалом, Росія намагається не лише відновити колишній вплив у регіоні, але й значно потіснити США.

Взагалі Близький Схід представляє для Росії виключно важливе значення, в першу чергу, як світова кладова нафти і природного газу, без якого неможливе саме існування світової економіки. Таким чином, ряд розташованих в регіоні країн (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Алжир, Іран та ін.) мають значні фінансові ресурси, які можуть бути використані як в якості зовнішніх інвестицій для економіки РФ, так і фінансового забезпечення модернізації особистої промисловості за участі російських кампаній.

4. З того часу, як район Близького Сходу широко заявив про себе на міжнародній арені, визначились основні пріоритетні напрямки двосторонньої співпраці Близькосхідного району із Сполученими Штатами Америки та із Російською Федерацією. Закладено основи близькосхідного вектора вказаних вище країн та закладено основи добросовісної співпраці, а також визначили найбільш перспективні області торговельно-економічних зв'язків сторін, пріоритетність взаємодії як на двосторонній, так і багатосторонній основі з проблем забезпечення регіональної стабільності. На думку автора, США та РФ у сумісній кооперації являються головними гарантами забезпечення внеску до боротьби близькосхідних держав з силами релігійного екстремізму та ісламського фундаменталізму, що спираються на допомогу і підтримку ззовні. В процесі зміцнення контактів держав Близького Сходу і США створений і удосконалюється механізм взаємодії на багатобічній основі, направлений на нейтралізацію викликів і погроз національній і регіональній безпеці.

Автор дійшов висновку, що серед пріоритетних напрямків співробітництва США - Близький Схід являється демократичний та економічний вектори. Прикладом співпраці у встановленні демократії являються Стратегії Національної Безпеки США від 17 вересня 2002 р. [10] та від 16 вересня 2006 р. [11]. Також сюди можна віднести Національну стратегію перемоги в Іраку від 30 листопада 2005 р. [6]. Свої позиції щодо демократизації Близькосхідного регіону колишній президент США Дж. Буш окреслив в доповіді у Білому домі 21 серпня 2006 р.[2], а також у зверненні до нації від 20 січня 2004 р. [3], 31 січня 2006 р. [4], 29 січня 2002 р. [5]. Встановлення демократичного режиму являється запорукою стабільності у всьому світ,і на думку Дж. Буша [51].

Економічний вектор зовнішньої політики США на Близькому Сході має характер особливо пріоритетного, так як "ахілесовою п'ятою" світового гегемона являється залежність від імпорту енергоносіїв, зокрема тих, які знаходяться на території Близького Сходу. Яскравими виявами являються Рамкові угоди з питань торгівлі та інвестицій між США та Кувейтом [9], утворення Близькосхідної зони вільної торгівлі на Близькому Сході [31]. Економічні пріоритети також окреслені в "Ініціативі Ширшого Близького Сходу і Північної Африки" [35].

Позиції ж РФ на Близькому Сході набули трохи ж іншого характеру. Вони носять економічний та військовий вимір. Економічний вектор співпраці набуває концептуально пріоритетного характеру, так як РФ на сьогодні являється досить могутньою світовою енергетичною потугою. За "маскою" демократичного посередника на переговорах щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту криється стрімке бажання посилити свої позиції в регіоні, які були втрачені в 90-х рр. після розпаду СРСР [14; с. 23-27]. Росія активно використовує невдачі американської політики у сфері врегулювання близькосхідного конфлікту. РФ вважає, що ряд розташованих в регіоні країн (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Алжир, Іран та ін.) мають значні фінансові ресурси, які можуть бути використані в якості зовнішніх інвестицій для економіки РФ, так і фінансового забезпечення модернізації особистої промисловості за участі російських компаній [37].

Співпраця у військово-технічній сфері являється, в першу чергу, на думку автора, вигідною саме для країн Близького Сходу, так як їх економіки в основному спрямовані на виробництво енергоносіїв, а не зброї. І тому, беручи до уваги нестабільну внутрішню ситуацію окремих країн, вони залежать від імпорту воєнної техніки, яку їм й надає РФ, тим самим закріплюючи свої позиції в регіоні. Так, Сирія і Алжир вкрай зацікавлені в модернізації радянської зброї, що є в наявності. Так ще у 50-х рр. поставки озброєння до Єгипту, Сирії та Іраку привели до росту радянського впливу в Близькосхідному регіоні. Така співпраця триває й досі. Зокрема найбільшим союзником у цій сфері для РФ є Сирія [42]. Також посилюються позиції РФ на ринках країн Перської затоки, зокрема Кувейту [16; с. 88-89]. На сьогодні стратегічного характеру набуває співпраця з Ліваном, якому у цьому році Москва надала на безкоштовній основі 10 літаків Миг-29, що, на думку автора, дозволило відкрити РФ шлях на ліванські ринки озброєння [15; с. 125-126].

Однак, дослідивши сучасний стан даної проблеми та підбивши підсумки, автор дійшов думки, що процес співпраці з елементами підкорення Близького Сходу тій чи іншій країні потребує тривалої трансформації та поступового становлення, враховуючи велику кількість проблем сучасності на глобальному рівні.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Выдержки из второго Доклада о человеческом развитии в арабском мире. Знание как религиозный долг // Россия в глобальной политике. - 2003. - №4 // [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru;

2. Доповідь Дж. Буша у Білому домі 21 серпня 2006 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.vremya.ru/005/13/5/117172.html;

3. Звернення Дж. Буша до нації 20 січня 2004 року [Eлектронний ресурс] / Режим доступу: http://www.inosmi.ru/stories/01/06/28/3008/205051.html;

4. Зверенення Дж. Буша до нації 31 січня 2006 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.vesti.ru/doc.html?id=242431&p=1;

5. Звернення Дж. Буша до нації 29 січня 2002 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.vremya.ru/2002/35/5/20195.html;

6. Національна стратегія перемоги в Іраку 30 листопада 2005 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://Kurdistan.ru/content/view/27/169/;

7. Пан Ги Мун: насилие и разрушение на Ближнем Востоке - свидетельство коллективного политического провала [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.un.org/Russian/news/printnews.usp?newsID=11023;

8. План безпеки Багдаду від 14 червня 2006 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.rg.ru/gazeta/2006/07/28.html.;

9. Рамкові угоди з питань торгівлі та інвестицій між США та Кувейтом [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ustr.gov/Document_Library/Press_Releases/2004/February/United_States_Kuwait_Sign_Trade_Investment_Framework_Agreement.html;

10. Стратегія національної безпеки Сполучених Штатів Америки від 17 вересня 2002 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.nlvp/reports/53.html;

11. Стратегія національної безпеки США від 16 березня 2006 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.newru.com/wirld/16mar2006/doca.html;

12. Understanding U. S. counterterrorism policy: background and resources [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.rhesq.com/Terrorism/Understanding U. S._counterterrorism_ policy: background and resources.html;

13. Patterns of Global Terrorism [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.state.gov/s/ct/ris/crt/2000/2419.html.

14. Внешняя политика России: Сб. документов. 1990-1992. - М.: Международные отношения, 1996 - 608 с. (МИД РФ);

15. Ключиков Б. Исламизм, США и Европа. - М.: Эксмо, 2003 - 320с.;

16. Колосов В. А., Мироненко Н. С. Геополитика и политическая география. Учебник для вузов. - 2-е издательство, исправлено и дополнено. - М.: Аспект Пресс, 2005 - 479с.;

17. Лузянин С. Г. Восточная политика Владимира Путина. Возвращение России на "Большой Восток" (2004-2008 гг.) - М.: Восток-Запад, 2007 - 447, [1] с.;

18. Малешенко А. Исламская альтернатива и исламский проект / А. Малешенко / Московский Центр Карнеги - М.: Весь мир, 2006 - 221с.;

19. Международные отношения и внешнеполитическая деятельность России / под общей редакцией доктора политических наук, профессора С. А. Проскурина / - М.: Московский психолого-социальный институт, 2004 - 592с.;

20. Основи політичної науки: курс лекцій за ред. Б. Кухти: Міжнародна політика / Б. Кухта, Г. Ткаченко, Л. Старенька та ін. - Львів: Кальварія, 1999. - 436с.;

21. Панарин А. С. Введение в политологию. - М., 1994. - 475 с.;

22. Страны мира: Краткий полит.-экон. Справочник. - М.: Политиздат, 1985. - 495 с., карт;

23. Американская сверхдержава против исламского терроризма // Мировая экономика и международные отношения. - 2004. - №10. - С. 71-89;

24. Война в Ираке: причины и последствия (круглый стол) // Власть. - 2003. - №5. - С. 37-43;

25. Магда Є. Близькосхідна криза: ретроспектива та прогноз // Нова політика. - 2001. - вер.- жовт.(№4). - С. 30-33;

26. Саруханян С. Н. Иранская атомная бомба. Быть или не быть? // Полис. - 2005. - №4. - С. 109-116;

27. Сатановский Е. Новый Ближний Восток // Международная жизнь. - 2005. - №3/4. - С. 130-142;

28. Федченко Є. Що видно у вікно можливостей. Близькосхідна політика Ізраїлю та США після війни в Іраку // Політика і час. - 2004. - №2. - С. 55-62;

29. Хаас Р. Ближний Восток : мирный процесс необходимо продолжить // США: экономика, политика, идеология. - 1997. - №10. - С. 102-108;

30. Ближний Восток увеличит спрос на нефть [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.nuclearno.ru/textasp?5389;

31. Близькосхідна зона вільної торгівлі (Middle East Free Trade Area, MEFTA ) [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ustr.gov/Trade_agreements/Regional/MEFTA/Section_Index.html;

32. Великі маневри на "Великому Близькому Сході" [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/28295/;

33. Гордиев узел: Иран, Израиль, США [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.otechestvo.org.ua/phprint.php;

34. Захарченко А. Сучасна політика Росії щодо проблеми врегулювання близькосхідного конфлікту: досвід для України [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/juni08/01.htm;

35. Ініціативи Ширшого Близького Сходу і Північної Африки [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.iimes.ru/rus/stat/2005/20-06-05.html;

36. Кэмп Д. Как решить арабскую проблему [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.evrey.com/sitep/object/print.php?;

37. Лаумулин Мурат. Нефть и геополитика [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.centrasia.ru/newsA.php?st=1066023180;

38. Организация стран-экспортеров нефти (ОПЕК) (Справочная информация) [Електронний ресурс] / Режим доступу: http:// www.mid.ru/nsdipecon.nsf/a591a1e97b9a36ce43256aoc003fb95e/e9471793e45992cec325746b0040bb86?OpenDocument;

39. Перспективы развития региональной экономики: Ближний Восток и Центральная Азия [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://viperson.ru/wind.php?ID=453543;

40. План "Дорожная карта" - единственный путь к достижению мира на Ближнем Востоке [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.un.org/russian/news/printnews.asp?newsID=2201;

41. Российская политика на Ближнем Востоке: как она есть и какой должна быть [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.islam.ru/pressclub/analitika/kalopi/;

42. Российско-сирийские отношения (справочная информация) [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.mid.ru/nsdipecon.nsf/a591a1e97b9a36ce43256aoc003fb95e/43256ao0c0033bf7ac3256f95004feef1?OpenDocuments;

43. Российско-турецкие отношения (справочная информация) [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.mid.ru/ns-dipecon.nsf/a591a1e97b9a36ce43256aoc003fb95e/43256a0c0033bf7ac3256ee4002b40bc?OpenDocument;

44. Р. Хаас. Новий Близький Схід [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.centrasia.ru/newsAphp?st=1165917600;

45. Сергей Лавров совершит турне по странам Ближнего Востока [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://news.megaint.ru/num787331.html;

46. США: политика в отношении Ирана станет приоритетом [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.new.bbc.co.uk/go/pr/fr//hi/russian/international/newsid_7852000/7852536.stm;

47. Третя Світова Війна скоро розпочнеться на Близькому Сході [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.segodnia.ua/blogs/africdymon/809829.html;

48. Форум стран-экспортеров газа (справочная информация) [Електронний русурс] / Режим доступу: http://www.mid.ru/ns-dipecon.nsf/a591a1e97b9a36ce43256aoc003fb95e/4f4ae31f2e7eb656c327330003342ed?OpenDocument;

49. Хусейн Джавид. Мировое гоподство США и Ирак [Електронний русурс] / Режим доступу: http://www.inosmi.ru/translation/213865.html;

50. Immanual Wallerstein. The eagle has crash landed foreign policy. September 2002 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.foreignpolicy.com/issue_julyaug_2002/wallerstain.html;

51. President Bush Discusses Importance of Democracy in Middle East [Електронний ресурс ] / Режим доступу: http://www.whitehouse.gov/news/releases/2004/02/print/20040204.html;

52. See Middle East Energy Future [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.csis.org/press/p204;

53. "Dubai Ports World-International" [Електронний ресурс] // Режим доступу:http://portal.pohab.com/portal/page?_pageit=761,1&_dad=pogprtl&_Schema=POGPRTL.