Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україні

5. Забезпечити надання пільг усім категоріям населення.

6. Гарантувати безоплатну освіту, забезпечивши надійне бюджетне

фінансування галузі.

7. Провести реформу організації, змісту та технологій освіти, базуючись на принципах гуманності, пріоритетності, якості, доступності та обов'язковості.

8. 3абезпечити безоплатне надання медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, реалізувати державну програму підвищення ресурсу здоров'я нації.

9. Відродити духовність суспільства. Гарантувати доступність культури і мистецтва, фізкультури і спорту.

10. Зробити високоякісними, обґрунтованими та доступними по оплаті житлово-комунальні послуги. Запровадити безоплатність житлово-комунальних послуг для інвалідів війни та учасників бойових дій. Безоплатно забезпечити споживачів приладами обліку. Надати бюджетні дотації сім'ям, сукупний доход яких нижче сукупного прожиткового мінімуму [3,с. 5].

11. Захистити материнство і дитинство. Реалізувати державну програму стимулювання зростання народжуваності, заохочення багатодітності, ліквідації дитячої безпритульності, підтримки сімейних будинків, інтернатів для дітей-сиріт та інвалідів.

Натомість ідеологи СДПУ(о) вважають що формування в Україні вільного, демократичного суспільства неможливе без розробки і здійснення сильної, активної соціальної політики, що відповідає цілям Європейської соціальної хартії і направлена на забезпечення гідних умов життя усіх громадян, незалежно від їх соціального стану, матеріального становища, статі, національності, віросповідання, переконань. Тільки за таких умов стануть досяжними високі ідеали соціальної рівності й соціальної справедливості [38,с. 19].

Вони декларують, що у найближчому майбутньому забезпечення рівності буде обмежене економічними і соціокультурними можливостями держави. Однак її досягнення можна наблизити солідарними діями суспільства, спрямованими на створення рівних умов для отримання роботи, освіти, соціального захисту, забезпечення послуг у сфері культури і охорони здоров'я, шляхом перерозподілу частини національного доходу на тих, хто його потребує".

Їхнім стратегічним завданням є: "До суспільства рівних шансів і можливостей" - таке стратегічне завдання СДПУ(О) у здійсненні соціальної справедливості. В умовах перехідного періоду основний акцент у його розв'язанні має бути зроблений на покращання умов життя завдяки відновленню державних гарантій соціальних прав громадян, створенню надійної системи соціального забезпечення та соціального захисту населення. Внаслідок цього буде досягнуто соціально прийнятливого рівня життя для непрацездатних громадян і створено умови зростання добробуту економічно активної частини населення.

Головним пріоритетом соціальної політики СДПУ(о) вважає соціальний захист знедолених; головним механізмом його здійснення - перехід від соціального утримання до адресної соціальної допомоги; від державного патерналізму до соціального партнерства.

Базовою цінністю і базовим правом у системі соціальних прав людини СДПУ(о) вважає право на вільну, творчу працю згідно із фахом, рівнем кваліфікації, інтересами працівника. Людина є господарем своєї долі та своєї праці лише за умови вільного вибору професії та місця роботи, якщо вона своєчасно отримує заробітну плату, що відповідає якості та кількості трудових зусиль [25,с. 8].

СДПУ(о) декларують,що вони проти будь-яких заборон на професію і проти дискримінації при найманні на роботу за ознаками статі, віку, національності, політичними або релігійними переконаннями, проти обмежень на вільне пересування громадян територією України і за її межами. Усі громадяни повинні мати гарантоване право на вільний виїзд з країни і можливість повернення. Для цього необхідно скасувати систему прописки, котра в демократичній державі не може бути умовою для отримання роботи.

СДПУ(о) виступає за утвердження економічної демократії, за якої трудівники беруть участь в управлінні підприємствами через систему колективних договорів і угод, та участь працівників в акціонуванні капіталу, а також за посилення контролю профспілок за діяльністю роботодавців.

На думку СДПУ(о) основою нових стосунків між роботодавцями і найманими робітниками в умовах ринкової економіки, що формується, повинні стати принципи соціального партнерства, які забезпечать дійсну рівність трудівників у їх взаєминах із підприємцями.

Гарантом такого партнерства є держава, яка у процесі підготовки і затвердження Генеральної угоди між урядом, профспілками і роботодавцями та на його основі - галузевих, тарифних, регіональних угод, повинна забезпечити узгодженість вимог сторін та розмірів соціальних нормативів щодо оплати праці, умов зайнятості, державної підтримки підприємства, охорони праці, соціального забезпечення і соціального страхування.

Особлива роль у захисті інтересів трудящих, дотриманні трудового законодавства, забезпеченні гідних умов праці та відпочинку працюючих належить професійним спілкам. СДПУ(о) в програмах підтримує розвиток профспілкового руху, створення нових незалежних профспілок, вважаємо їх основними союзниками трудящих у реалізації соціал-демократичної стратегії соціальної політики. СДПУ(о) підтримує їх послідовну боротьбу за те, щоб норми трудового законодавства (наймання і звільнення, тривалість робочого тижня, порядок надання і розмір відпусток, регулювання трудових спорів і конфліктів) дійсно розповсюджувалися на усіх найманих робітників, незалежно від форми власності підприємства. СДПУ(о) має намір добиватися дійсної рівності прав між профспілками та державою і роботодавцями в управлінні позабюджетними соціальним фондами [23,с. 175].

Добробут суспільства визначається рівнем добробуту кожного його громадянина. Сьогодні більшість українських громадян почувають себе приниженими через надзвичайну бідність і неможливість забезпечити собі й своїй сім'ї нормальні умови життя. Доходи значної частини населення не досягають прожиткового мінімуму, що негативно відбивається на соціальному самопочутті, психічному і фізичному здоров'ї людей. При цьому розрив у рівні доходів найбільш і найменш забезпечених груп населення досягнув критичного рівня. Це суттєво гальмує процеси соціальної трансформації українського суспільства, створення середнього класу, котрий у розвинених країнах є гарантом соціально-політичної стабільності, головною продуктивною силою суспільства. СДПУ(о) переконані, що Україна лише тоді стане сучасною демократичною державою з розвиненою економікою і культурою, коли у складі українського середнього класу будуть не лише бізнесмени і комерсанти, але й учені, лікарі, працівники освіти, культури, інженерно-технічні працівники, кваліфіковані робітники, трудові доходи яких дозволять забезпечити високі життєві стандарти та якість життя.

СДПУ(о) вважає, що політика доходів в умовах перехідного періоду повинна спрямовуватися на розв'язання двоєдиного завдання: подолання надмірної диференціації доходів різних соціальних груп і зростання реальних доходів більшості українських громадян. Головним інструментом реалізації даного завдання СДПУ(о) вважає реформу системи оплати праці, оскільки заробітна плата є основним джерелом доходу численної групи робітників найманої праці і її рівень визначає розмір пенсій, різних допомог та соціальних виплат іншим категоріям населення [23,с. 155].

СДПУ(о) декларує що підтримує політику, спрямовану на забезпечення випереджаючого зростання заробітної плати. СДПУ(о) впевнені, що лише високооплачувана праця зацікавлює робітника у підвищенні її якості, стимулює науково-технічний і технологічний прогрес. При цьому під високою вартістю праці СДПУ(о) розуміє не номінальне зростання заробітної плати за рахунок знецінення грошових коштів, а таку її вартість, що забезпечує високий рівень життя. Тому, із зростанням продуктивності праці і ВВП, СДПУ(о) буде прагнути до підвищення питомої ваги зарплати в собівартості продукції та структурі ВВП до рівня розвинених країн світу. Розмір зарплати повинен встановлюватися і регулюватися трудовим договором між робітником і роботодавцем. СДПУ(о) підтримує таку систему колективних договорів, за яких умови укладання індивідуальних трудових угод не можуть бути гіршими, ніж умови колективних договорів, а останні, у свою чергу, - галузевих тарифних угод

Важливим напрямком реформування системи оплати праці СДПУ(о) вважає відновлення стимулюючої функції заробітної плати, що сприятиме підвищенню продуктивності праці та якості продукції, зацікавленості робітника у результатах своєї праці. З огляду на це необхідно повною мірою задіяти сучасні мотиваційні механізми - робітники повинні брати участь в акціонуванні підприємств, розподілі прибутків, визначенні розмірів зарплати з урахуванням особистого внеску кожного працівника.

Оплата праці повинна бути диференційованою залежно від її змісту та умов. СДПУ(о) рішуче виступає за покращання умов праці, встановлення чіткого режиму роботи, який не виснажував би робітника фізично і духовно, а залишав йому достатньо сил і часу для відпочинку, виховання дітей, підвищення свого освітнього і культурного рівня. Необхідно здійснити поступовий перехід від системи компенсацій робітникам за несприятливі умови праці до системи, що сприяє досягненню високого рівня його безпеки, підвищенню відповідальності роботодавців усіх форм власності за покращання умов і охорони праці [12,с. 190].

На думку ідеологів СДПУ(о) до невідкладних практичних заходів реформування системи оплати праці слід віднести:

ліквідацію заборгованості з виплати заробітної плати;

встановлення обґрунтованих міжгалузевих, міжпосадових і міжкваліфікаційних пропорцій в оплаті праці;

введення мінімальної оплати праці на рівні прожиткового мінімуму;

перехід до погодинної мінімальної оплати праці як законодавчо закріпленої соціальної гарантії; [38,с. 18].

реалізацію державних гарантій постійної індексації заробітної плати

Водночас потребує розробки і прийняття нове податкове законодавство, що обмежить надмірне зростання доходів найбільш багатої частини населення і забезпечить ефективний перерозподіл доходів на користь найменш забезпечених верств суспільства. Це можливо здійснити шляхом введення прогресивної шкали прибуткового податку з фізичних осіб.

СДПУ(о) має намір сприяти реалізації заходів, що зменшують податкове навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян. Вони вважають,що це буде реальним джерелом підвищення номінальної і реальної заробітної плати.

Такими є соціальні гасла українських найбільших лівих партій. Та автор не розуміє одно з пріоритетних гасел ПСПУ, де вони хочуть забезпечити надання пільг усім категоріям населення. Які повинні бути пільги всім без винятку громадянам України автору не зрозуміло. І які шляхи виконання цієї частини програми ПСПУ.

Розділ 3. Проблема духовної політики в програмах українських лівих партій

Якщо судити лише за програмами, може скластися враження, що більшість політиків збайдужіла до релігійного чинника. Вони відверто ігнорують релігійні інтереси своїх виборців, не дивлячись на свої передвиборчі обіцянки. Так було провалено ряд законопроектів, які мали покращити земельні відносини релігійних організацій, надати їм право засновувати загальноосвітні навчальні заклади чи накласти мораторій на приватизацію колишнього культового майна, яке держава не спішить повертати колишнім власникам. При чому, за рідким винятком, в парламенті проти інтересів Церков і релігійних організацій голосували як представники більшості, так і опозиції.

Особливо цинічними були дії членів Соціалістичної партії, які в дусі марксистського атеїзму заявляли, що віра -- це лише стан душі і приватна справа людини, а тому їй не потрібні ні майно, ні земля.

Проте як тільки прозвучав перший президентський указ про перевибори, депутати згадали про Бога. У відповідь на заяву кількох християнських Церков на підтримку перевиборів, соціалісти ініціювали звернення до Папи Римського, щоби той «утихомирив» українських католиків. [49,с. 84].

Вже самі постулати говорять, про чиї інтереси йдеться насправді:

підтримка канонічної Православної Церкви Московського Патріархату та захист її єдності з Російською Православною Церквою;

відродження традиційної духовності та моральності в суспільстві;

забезпечення дотримання закону про альтернативу ідентифікаційним кодам для фізичних осіб шляхом розробки реального механізму, який би давав змогу віруючим не приймати код або відмовлятися від нього за релігійними мотивами;

заборона втягувати Україну в чужі цивілізаційні структури Заходу -НАТО та Євросоюз;

надання державного статусу російській мові;

здійснення політики, спрямованої на інтеграцію народів України, Росії та Білорусії.

У списку, як бачимо, немає таких питань, як захист суспільної моралі, запровадження християнської етики в освіті, гарантування повернення екс-церковного майна і т.п. Натомість багато суто політичних вимог, які є на руку нинішньому російському режимові.

Одним серед перших, хто заявив про готовність підтримати ці постулати, виявився Олександр Мороз, який в короткому часі після цього отримав високу відзнаку УГОД (МП) -- орден Володимира Великого. На цих же позиціях стоїть і ПСПУ, КПУ. На шпальтах комуністичної преси зарясніла церковна тематика. І навіть архієпископ Павел з Києво-Печерської лаври заявив про свою любов до комуністів [17,с. 94].

Мовна політика також відноситься до духовної тому необхідно переглянути позиції партій по цьому питанню:

ПСПУ Н. Вітренко позиціонує себе як політична сила, орієнтована на створення союзу України, Білорусі та РФ. Відтак у галузі мовної політики та етнополітики Н. Вітренко традиційно чітко виступала за розширення сфери вжитку російської мови. Ще під час виборів 1999 року лідер ПСПУ обіцяла забезпечити громадянам рівноправність незалежно від їхньої національності, а російській мові надати статус другої державної (щоправда, за цього не йшлося, в який спосіб можливо втілити в життя такі ініціативи). Під час президентської виборчої кампанії 2004 року програма цієї претендентки на пост глави держави була абсолютно ідентична парламентській партійній, однак про російську мову в ній уже не говорилося нічого. Водночас варто зауважити, що в переліку різноманітних законодавчих ініціатив Н. Вітренко та представників ПСПУ, розміщених на сайті партії, не значиться жодної законодавчо оформленої ініціативи стосовно мовної проблематики чи етнополітики.

Парламентська виборча кампанія 2006 року значно радикалізувала цю політичну силу, що отримало вияв і в підході до мовних проблем, питань державного суверенітету та регіональної політики. Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція" у складі Прогресивної соціалістичної партії України та партії "Русько-український союз" узялися за виконання ролі захисників"східнослов'янської цивілізації і канонічного Православ'я". ПСПУ пропагувала федеративний устрій України, надання автономії Закарпаттю і Галичині, уможливлення подвійного громадянства, закріплення державного статусу російської мови [5,с. 6].

Передвиборні обіцянки Н. Вітренко включали й пропозиції щодо внесення змін до Конституції на принципах, закріплених у Європейській хартії про місцеве самоврядування, Європейській хартії про громадянство, Європейській соціальній хартії, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, Рамковій конвенції про захист національних меншин, Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини, для забезпечення повновладдя рад депутатів трудящих, запровадження федеративного устрою України. Щоправда, в підсумку ця політична сила не потрапила до Верховної Ради України, здобувши 2,93% електоральної підтримки, хоча її очільниця й наполягала, що результати волевиявлення сфальсифіковані.

Після виборчої кампанії 2006 року Н. Вітренко та її політична сила продовжували розвивати у своїй діяльності та політичній риториці тезу про необхідність змінити статус російської мови. Зокрема в постанові XVII з'їзду ПСПУ від 24 червня 2006 року "за звітною доповіддю ЦК ПСПУ про роботу за період від 11 червня 2005 року по 24 червня 2006 року" вказується, що "в місцеві органи влади від блоку Н. Вітренко "Народна опозиція" обрано 1048 депутатів" і що "присутність" у них депутатів від цього блоку "радикально змінила роботу місцевих рад": адже "депутати від нашої партії практично у всіх радах внесли нами розроблені три ініціативи!" і першою з них стала пропозиція "про надання російській мові статусу регіональної". Дійсно, деякі місцеві ради ухвалили рішення про визнання російської мови як регіональної, однак невдовзі їх було опротестовано в судах [21,с. 5].

Симптоматичним кроком у контексті мовної політики стала й ініціатива ПСПУ щодо "зміни назви газети ПСПУ "Досвітні огні" у російськомовному виданні" - в російському варіанті партійний друкований орган відтепер мав називатися "Предрассветные огни".[22,8].

У 2006 році Н. Вітренко обстоювала необхідність широкого використання російської мови в судах: "Якщо судові процеси йдуть виключно українською мовою - значить, російськомовній людині створюють дискомфорт під час судових процесів. Навіть якщо йому дозволяють користатися російською, то всі документи, сам процес відбувається українською мовою". Вона також заявляла, що "надання однакового статусу державної двом мовам знімає всі відмінності" між регіонами, натомість витіснення російської мови називала "етноцидом". Процес "об'єднання країни", за міркуваннями Н. Вітренко, відбудеться лише завдяки утвердженню державної двомовності [7,с. 8].

Лідер ПСПУ переконана, що "у нас країну створювали і українці, і росіяни", а тому вважає росіян в Україні "державотворчим" етносом. Заслуговують на увагу й висловлювання інших керманичів ПСПУ з приводу мовної політики та міжетнічних взаємин, що можна розглядати як спроби пошуку соратників у майбутній ВР.У сфері мовної політики КПУ традиційно обстоює необхідність надання російській мові іншого статусу - "офіційної чи державної". Не цураються комуністи й реальних дій. Зокрема після ухвалення ВР Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 р." у його нинішній редакції стали робитися спроби використати його для надання російській мові статусу регіональної. Наприклад, наприкінці 6-ї сесії ВР IV скликання депутатами від КПУ спільно з регіоналами та представниками СДПУ(о) було внесено проект

Закону України "Про гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської мови, а також регіональних мов або мов меншин в Україні". У тексті проекту закону пропонувалося визначити правовий статус та надати державні гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської мови, а також регіональних мов або мов меншин України у різних сферах - діловодства, документації, інформатики, обслуговування, судочинства та нотаріату, освіти й науки, ЗМІ, видавничої справи, поштово-телеграфного зв'язку, культури й спорту, реклами, топоніміки й картографії, на зборах і конференціях, виборах та референдумах. У висновку головного науково-експертного управління ВР щодо цього законопроекту вказувалося, що один із його концептуальних недоліків полягає в намаганні його авторів надати російській мові вищого статусу, ніж мовам інших національних меншин, а відтак констатовано, що документ потребує суттєвого доопрацювання. [6,с. 138].

У програмі КПУ до парламентської виборчої кампанії 2006 року приділялась увага і питанням регіональної політики - заради ліквідації потенційної "лінії розколу" України. В ній говорилося: "Зупинимо процес розколу України. Створимо умови для повноцінного культурного розвитку усіх націй і народностей, що проживають в Україні". Російській мові пропонувалося надати статус другої державної. [46,с. 8].

Свого часу лідер Компартії П. Симоненко у своєї виборчій програмі під час кандидування на посаду Президента України говорив не лише про всебічний розвиток державної української мови і культури, а й обіцяв надати російській мові статус офіційної (до речі, балотуючись у президенти в 1999 році, Петро Миколайович збирався надати російській мові статус державної).

КПУ в своїй політичній риториці ніколи не відмовлялася від подібних планів у мовній політиці. Однак після останніх парламентських виборів ішлося вже не тільки про російську як державну мову, але й про прагнення запровадити в Україні специфічну політику "двомовності" [55,с. 38].

Органи місцевого самоврядування, в яких депутати від КПУ ввійшли до складу спільних із ПР коаліцій, підтримували рішення місцевих рад про надання російській мові статусу регіональної. Так, наприклад, було в Дніпропетровську, КПУ та Блок Наталії Вітренко, на черговій сесії міської ради винесли на розгляд депутатів питання про надання російській мові статусу регіональної на території м. Дніпропетровська.

Після створення Антикризової коаліції в одному з інтерв'ю П. Симоненко сформулював своє бачення основних проблем цієї сфери, котрі, на його думку, становлять загрозу гармонійному розвитку України. Зокрема він заявив, що "не "двомовність" розколює Україну, а її відсутність". На його переконання, основна вада нинішньої мовної політики полягає в недостатньому задоволенні мовних прав російськомовної громади, хоча "російськомовних" громадян в Україні навіть більше, ніж "україномовних". Російськомовні громадяни часто-густо сприймаються "мовними опонентами" як своєрідна "п'ята колона". У свою чергу, корінне російськомовне населення України, переживши первісний шок обвинувачень у чужинстві, до певного часу зайняло вичікувальну позицію. Потрібно бути дуже наївним, щоб не розуміти: подібна вичікувальна позиція -- явище тимчасове і питання лише в тому, скільки часу мине, поки вона стане протилежною - активно наступальною."... Мовний "дискомфорт" з часом перетворився на соціально вибухонебезпечну суміш - такий собі етнотротил! Потрібно лише активувати детонатор, щоб він вибухнув". Він також висловив переконання, що одним із шляхів розв'язання "мовної проблеми", а власне, зміни статусу російської мови, є референдум: адже є "дві концепції формування нації: перша - етнічна, яка несе в собі загрозу апартеїду; друга - формування політичної нації, де мовна проблема має бути розв'язана демократичним шляхом, враховуючи права та свободи громадян. Власне, останнє ми і пропонуємо реалізувати через референдум" [52,с. 18].

На погляд лідера комуністів, "процес розширення ареалу використання української мови необхідно проводити природними, еволюційними, а не революційними методами (за допомогою системи дошкільної і шкільної освіти, курсів підвищення кваліфікації та інше). Влада протягом десяти років веде жорстку боротьбу із "засиллям" ефірної і друкованої продукції російською мовою. Замість того, щоб створювати сприятливий клімат для україномовного друкарства, влада відкрила двері найгіршим зразкам західної мас та поп-культури". Вельми жалкуючи із приводу того, що "в 2005 р. на програми розвитку української мови було витрачено аж ЗО млн. гривень (5,5 млн. доларів)", народний депутат України П. Симоненко закликав здійснити в першу чергу "певні зміни в оподаткуванні. Через надмірні стягнення видання в Україні україномовної літератури є менш прибутковим, аніж російськомовної в Росії". Він підкреслював: "Наша програма передбачає державну підтримку україномовного книговидання, але не придушення податками російськомовного, контроль за чистотою мови на державному ТБ, замість викручування рук недержавним, як це зараз робить керівництво Нацради з питань телебачення та радіомовлення". Щоправда, у ВР не було зафіксовано законодавчих пропозицій, які б дозволяли виправити ситуацію.

П. Симоненко також пропонував розпочати "реформу державної мовної політики" шляхом внесення змін до ст. 10 Конституції України, яка проголошує українську мову єдиною державною, а російську - мовою національної меншини [52,с. 26].

Втілити в життя політику "двомовності", як переконаний лідер комуністів, можливо зокрема за допомогою розробки системи "заохочення держслужбовців на Сході до вивчення та використання української, а на Заході - російської!!!".

У нинішньому виборчому циклі КПУ продовжує лобіювати політику "двомовності". Наприклад, у зверненні позачергового XII з'їзду КПУ до виборців вказується, що комуністами розроблено проект нової редакції Конституції, в якому російській мові буде надано статус другої державної.

У виборчій програмі до дострокових виборів до ВР 2007 року під назвою "За народовладдя! Геть диктатуру" зазначається, що Компартією будуть забезпечені соціально-економічні та мовно-культурні потреби людей усіх національностей, що проживають в Україні, а "нова редакція Конституції, запропонована комуністами, надасть російській мові статус другої державної при реальному забезпеченні державного статусу української мови. Неухильно буде виконуватися Європейська хартія регіональних мов та мов меншин". Симптоматично, що поряд із цим пропонується запровадити й "інститут подвійного громадянства на підставі міжнародних угод".

Соціаліст Олександр Мороз та його політична сила у своїх попередніх виборчих програмах намагалися якнайдалі обходити питання мовної політики, обмежуючись загальними фразами про необхідність "подолання морально-духовної кризи в суспільстві - однієї з причин занепаду України".

У виборчій програмі СПУ зразка 2006 року, що мала назву "Збудуємо Європу в Україні", питання мовної політики опинилося на останньому, 21-му місці: "Внесений соціалістами закон про мови, який передбачає можливість кожному вільно користуватися рідною мовою, буде реалізований на практиці" [40,с. 29].

Ще в січні 2005 року О. Мороз, який раніше фактично уникав відвертого позиціонування СПУ стосовно мовної проблематики та етнополітики, різко змінив позицію. 12 січня 2005 року у ВР було зареєстровано ініційований ним законопроект, у якому було запропоновано надати російській мові статус офіційної поряд з українською. До речі, подібні ініціативи викликали тоді різкий спротив українських правих. Власне, в Конституції України взагалі відсутній термін "офіційна мова", українська мова є державною. Натомість у законопроекті О. Мороза обидві мови пропонувалось урівняти в правах, визнавши офіційними, тобто такими, що є робочими мовами органів державної, місцевої влади, а також використовуються в службовому спілкуванні, освіті та культурі, у веденні документації і діловодстві, при проведенні офіційних засідань в інформпросторі та у відносинах із громадянами. В пояснювальній записці до законопроекту вказувалося, що необхідність прийняття проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про мови в Українській РСР" викликана тим, що держава Україна не має власного закону про державну мову та про застосування мов, а відтак і досі користується законом, прийнятим Верховною Радою УРСР, тобто актом іншої держави, який не відповідає реаліям життя нової держави - України. За міркуваннями О. Мороза, Закон України "Про мови в Українській РСР", прийнятий 1989 року, ставить мови національних меншин в Україні в нерівні умови, що суперечить Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованій Верховною Радою України в 2003 році. Відповідно до положень ст. 6 проекту закону рішення про використання поряд з офіційною (державною українською мовою) офіційних (національних) мов в окремих територіально-адміністративних одиницях мають прийматись органами місцевого самоврядування. За цього поняття "адміністративно-територіальна одиниця", "дана місцевість", "та чи інша місцевість", "місця проживання більшості громадян інших національностей" вживаються без роз'яснення їх значення. З огляду на це виходить, що рішення про визнання якоїсь мови "офіційною" (державною) можуть приймати навіть селищні ради... [29,с. 17].

На думку О. Мороза, поточні еволюційні процеси в мовному середовищі спонукають до перегляду певних чинних законодавчих норм, що регламентують подальший розвиток української мови, а також регіональних мов та мов етнічних груп. Звідси випливає необхідність узгодження законів, що усуне довільне їх тлумачення, викликане суперечностями окремих статей, поліпшить можливості розвитку української мови як мови державної, поставить у рівні умови гармонійного розвитку мови національних меншин. Як стверджує лідер соціалістів, цей закон згідно зі ст. 10 Конституції України забезпечує українській мові статус державної мови. Він ставить в рівні умови всі національні мови, надаючи їм однакову правову базу, зобов'язує всі гілки влади повністю та пропорційно забезпечувати права кожної людини в мовному просторі. Всім громадянам України, незалежно від їх етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання чи віросповідання закон надає право вільно обирати й користуватися будь-якою мовою, будь-яку мову вивчати і підтримувати її розвиток.

Політика духовного розвитку нації передбачає створення всебічних умов для вивільнення творчого потенціалу людини, її духовної самореалізації, самовдосконалення та саморозвитку.

Саме у духовній сфері свобода - необхідна умова реалізації волі людини у її діяльності, у вивільненні її творчого потенціалу. Найбільше добро свободи - Добро духовного росту.

Провідні теоретики СДПУ(О) так відносяться до духовних та мовних проблем:

Всіма своїми діями СДПУ(О)сприяла і буде сприяти утвердженню в українському суспільстві засадних принципів духовності, людяності, дружби народів нашої Вітчизни. Діяльність СДПУ(О) спрямовується назустріч побажанням українського народу, всіх громадян її Сходу і Заходу, Півночі, Центру і Півдня якою б мовою вони не говорили і до якої б церковної конфесії не належали [23,с. 111].

СДПУ(О) виступає за розвиток української мови та культури як основи національного і державного розвитку українського народу, за вільний розвиток всіх мов і культур, носіями яких є громадяни України.

Ідеологи СДПУ(О) вважають, що нехтування мовних та культурних потреб багатомільйонного російськомовного населення, інших націй і народностей веде тільки до послаблення та розколу країни.

На думку ідеологів СДПУ(О) українцям потрібно усвідомити, що національні інтереси України потребують єдності у духовній сфері. СДПУ(О) виступає за конструктивну співпрацю всіх релігійних конфесій. Лише за умови духовної єдності народу відбудеться консолідація українського суспільства на ґрунті національної ідеї.

Всі ліві партії і організації виступають проти націоналізму, культури індивідуалізму та утвердження „західних стандартів духовного життя”. Виняток становить лише РС, члени якого переконані, що такі націоналістичні організації, як ОУН та УПА за своєї ідеологією і світоглядом були соціал-демократичними, а деякі їх представники навіть тяжіли до марксизму. Щодо мовного питання, то організація взагалі проти введення єдиної державної мови в багатонаціональних країнах.

Всі ліві партії та організації однозначно виступають за пріоритетний розвиток відносин з країнами СНД і передусім - з Росією та Білоруссю. Проте уявлення про цілі співробітництва у них різні.



Висновки

В програмах партій лівого спрямування, що зареєстровані на території України досить важко знайти відмінності. Їх програми досить схожі,тому що досить багато почерпнули із програми Комуністичної партії Радянського Союзу. Та все-одно в програмах партій є певні відмінності. У духовній сфері прикладом може бути мовна проблема. Одні партії пропонують надати російській мові статусу офіційної інші другої державної,також є розбіжності щодо впровадження в життя цієї проблеми. Також в партій лівого спрямування є розбіжності щодо вирішення економічних проблем України. Коли в таких питаннях як зміна податкової політики, усунення корупції, захист внутрішнього виробника та створення нових робочих місць всі партії солідарні, тобто це є головними пріоритетами їх економічних програм. Тоді як КПУ не визнає своїм пріоритетом розвиток малого та середнього бізнесу, натомість в програмі СДПУ(о) не можна побачити таких програмних засад як реформування заробітної плати, зміни кредитної політики та впровадження державної монополії на певні сегменти ринку. Водночас можна побачити,що програми СПУ та ПСПУ суперечать самі собі, тобто якщо впроваджувати державну монополію, то розвиток малого та середнього бізнесу який є основою ринкової економіки здається неможливим.

Також їх погляди відрізняються і в аграрному секторі. Тож КПУ та ПСПУ в програмах виступають за державний захист вітчизняного виробника, забезпечують держзамовлення на с/г продукцію. Натомість СПУ та СДПУ(о) виступають за забезпечення європейського механізму дотацій та кредитування. В питаннях єдності України СПУ, СДПУ (о) та КПУ виступають за єдину неподільну Україну, а ПСПУ закликає до федеративного устрою та надання автономії Закарпаттю та Галичині, також всі політичні сили виступають за поглиблене самоврядування регіонів. Та незважаючи на всі відмінності майже у всіх програмах досліджуваних партій є дуже багато спільного. Першою причиною цього є те, що всі вони дістали «спадок» КПРС, якого і намагалися дотримуватися перші десять років існування незалежності України. Також очевидним є те, що програма ПСПУ є дуже схожа на програму СПУ, і, окрім декількох позицій, вони майже ідентичні. Це спричинено тим, що ПСПУ внаслідок розколу вийшла з лав СПУ. Дещо окремо стоїть програма СДПУ (о), яка намагалася увібрати в свої програми більше європейського соціалізму, та все одно програми всіх досліджуваних партій дуже схожі і відмінності знайти досить важко.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бокий І. СПУ прагне змін / Іван Бокий // Ехо карпат - 2005. - 20 жовтня.

2. Вінський Й. Де немає державної політики, там буде злодійська «малина» / Йосип Вінський // Товариш - 2005. - 8 квітня.

3. Вітренко Н. Для ПСПУ армія - не стадо, і не об'єкт для пограбування / Наталія Вітренко // Досвітні вогні - 2004. - 12 березня.

4. Вітренко Н. Декларація єдності / Наталія Вітренко // Досвітні вогні - 2005. - 17 липня.

5. Вітренко Н. ПСПУ за федерацію / Наталія Вітренко // Досвітні вогні - 2006. - 29 квітня.

6. Вітренко Н. Моя жизнь-борьба /Наталія Михайлівна Вітренко. - К., 2003 р. - 162 с.

7. Вітренко Н. Село потребує допомоги / Наталія Вітренко // Досвітні вогні - 2005. - 9 квітня.

8. Воплощая идею, или Лучшая политика - конкретные дела. // Товарищ ПЛЮС. - 2006 - № 21(21). -24 мая

9. Время выводов и новых целей // Товарищ ПЛЮС. - 2006 - № 19(19). -12 мая

10. Глобалізм і боротьба з ним. - Режим доступу: //http://socinfo.kiev.ua/dumka/vybir/ideol1.htm

11. Дані соціологічного опитування соціологічної служби НІСД, проведеного з 11 по 23 грудня 2003 р.

12. Демидов А Комментарий по поводу одной статьи / Александр Демидов // Вибір. - 2001. - С. 187 - 192.

13. Кац К. Социалистические цели в глобальном протесте / Клаудио Кац // Вибір. - 2001. - С. 150 - 169.

14. Квятковський І. Ліва ідея: світовий і український виміри/ Іван Квятковський // Что делать? - № 1 (53) - К., 2006 р. - С. 15 - 27.

15. Концепция действия Леворадикального Объединения молодежи. Раздел 1: Естественная реальность. - Режим доступу: //http://lomleft.narod.ru/action_ru.htm

16. Локер Ф. Глобальний капитализм и социалистическая альтернатива / Локер Филлип // Вибір. - 2001. - С. 124 - 149.

17. Лоуг Дж. Мифы требующие розвенчания / Дж. Лоуг. Дж. Симмонс // Вибір. - 2001. - С. 93 - 97.

18. Манифест (программное политическое заявление) Коммунистической партии рабочих и крестьян. Пункт 15: К братскому Союзу. - Режим доступу: //http://www.kprs-ua.narod.ru/manifest.htm

19. Марковська Н. Біль кожної людини і всієї нації сприймаємо як свій / Ніна Марковська // Товариш - 2008. - 17жовтня.

20. Мартинюк А. Комуністи у Верховній Раді / Адам Мартинюк // Комуніст - 2007. - 17 вересня.

21. Марченко В. Держава для народа, а не народ для держави / Володимир Марченко // Досвітні вогні - 2007. - 21 вересня.

22. Марченко В. Молодь - майбутнє України / Володимир Марченко // Досвітні вогні - 2006. - 7 липня.

23. Медведчук В. Дух і принципи соціал-демократії: українська перспектива / Віктор Володимирович Медведчук - К., Основні цінності. 2000 р. - 200 с.

24. Медведчук В. Ідеологічна криза в Україні / Віктор Медведчук // Соціал-демократ. - 2005. - 18 серпня.

25. Медведчук В. Сучасна ідеологічна ситуація в Україні / Віктор Медведчук // Соціал-демократ. - 2005. - 18 серпня.

26. Мороза поддержат коммунисты // Кореспондент. - 2004 - 2 вересня.

27. Мороз О. Куди йдемо?../ Олександр Олександрович Мороз - К., 2007 р. - 156 с.

28. Мороз О. Ми хочемо іншої України / Олександр Мороз // Товариш - 2005. - 18 травня.

29. Мороз О. Чого хочуть соціалісти України / Олександр Мороз // Вибір. - 2001. - С. 5 - 37.

30. Мороз О. 10 лет Социалистической партии Украины / Олександр Мороз // Вибір. - 2001. - С. 38 - 62.

31. Мороз О. Хроника сьездов и партийных конференций Социалистической партии Украины / Олександр Мороз // Вибір. - 2001. - С. 63 - 69.

32. Мусієнко І. Україна має бути суб'єктом міжнародного процесу / Іван Мусієнко // Товариш - 2006. - 2 грудня.

33. Основы внутренней и внешней политики Украины (проект Социалистической партии Украины). Раздел XVII: Внешняя политика. - Режим доступу: //http://www.socinfo.kiev.ua/progr_doc/polit_r.htm

34. Партия демократического социализма. 15 лет СПУ. Хроника событий. Документы. - К., 2007 р. - 306 с.

35. Программа Коммунистической партии Украины. - Режим доступу: //http://www.kpu.kiev.ua/Main/index.htm

36. Програма Прогресивної соціалістичної партії України. - К., 2007 р.

37. Програма секції СНД Комітету за Робочий Інтернаціонал. - Режим доступу: //http://www.workres.kiev.ua/map.html

38. Програма Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). - К., 2007 р.

39. Програма Соціалістичної партії України (Нова редaкція). Вступ. - Режим доступу: //http://socinfo.kiev.ua/progr_dok/program.htm

40. Програма Соціалістичної партії України (Нова редакція). Розділ І: Новий курс України (програма-мінімум). - Режим доступу: http://socinfo.kiev.ua/progr_doc/program_u.htm

41. Програма Соціалістичної партії України (Нова редакція). Розділ ІІ: До демократичного соціалізму (програма-максимум). - Режим доступу: //http://socinfo.kiev.ua/progr_doc/program_u.htm

42. Роман Г. Государственное регулирование заработной платы как елемент системы национальной безопасности / Роман Григорий // Вибір. - 2001. - С. 98 - 116.

43. Семенюк В. Українська земля не повинна стати випаленою / Валентина Семенюк // Товариш - 2006. - 25 травня.

44. Симоненко П. Государство, религия, народ и коммунисты. - Режим доступу: //http://www.kpu.kiev.ua/Main/index.htm

45. Симоненко П. Комуністи не дозволять владі економити на дітях / Петро Симоненко // Комуніст - 2005. - 18 травня.

46. Симоненко П. Нове підвищення комунальних тарифів збагатить тільки олігархів / Петро Симоненко // Комуніст - 2006. - 25 липня.

47. Сиренко В. Почему коммунисты востребованы временем и народом?/Виктор Сиренко // Что делать? - № 1 (53) - К., 2004 р. - С. 1 - 7.

48. Сінько В. Усі питання, що стосуються «ліквідаторів» першочергові! / Василь Сінько // Товариш - 2007. - 14 вересня.

49. Славин Б. Идеи самоуправления и собственности в теории и истории социализма / Борис Славин // Вибір. - 2001. - С. 70 - 92.

50.Станков А. Фінанси кров економіки. А кровососів винищать соціалісти / Анатолій Станков // Товариш - 2009. - 25 січня.

51. Старинець О. Закони уже є. Тепер ми змусимо виконавчу владу їх виконувати / Олександр Старинець // Товариш - 2009. - 12 березня.

52. Статут Комуністичної партії України. Розділ ІІ: Членство в Комуністичній партії України. Організаційні засади. - Режим доступу: //http://www.kpu.kiev.ua/Main/index.htm

53. Степанов М. Комуністи борються з бідністю / Михайло Степанов // Комуніст - 2008. - 27 листопада.

54. Центральна виборча комісія. Передвиборна програма кандидата в Президенти України Симоненка Петра Миколайовича. - Режим доступу: //http://195.230.157.53/pls/vp2004/WP001

55. Шеховцов О. Молодь - майбутнє України / Олексій Шеховцов // Досвітні вогні - 2004. - 14 жовтня.



ДОДАТОК

Порівняльна таблиця найбільших українських партій лівого спрямування

	СПУ	КПУ	ПСПУ
Основна мета	Мета соціалістів - соціальна справедливість, добробут кожної сім'ї, сильна, демократична, суверенна держава. Таким бачимо демократичний соціалізм і європейський вибір України. Назва передвиборчої програми - «Збудуємо Європу в Україні».	Приход до влади такої політичної сили, яка глибоко розуміє життєві потреби людей, має чітку програму політичних і економічних дій.	Співробітництво з Білоруссю, Росією.
Соціальна політика	Держава - гарант соціального захисту громадян. Комунальні платежі обмежимо законом до 12 відсотків доходу сім'ї, а якість комунальних послуг буде забезпечена. Безплатна освіта, охорона здоров'я. Пенсії, стипендії та інші соціальні виплати будуть зростати та перевищать прожитковий мінімум. Старшому поколінню та ветеранам буде гарантовано збереження пільг, безоплатну медичну допомогу. Діти війни отримають реальні пільги і доплати з бюджету. Буде переглянута вся система соціального захисту літніх людей. Крім надійного пенсійного забезпечення, вони отримають права на самостійну адаптацію до нових умов життя. Джерелом надійності та далекоглядності соціальної політики і захисту громадян є стабільна економіка, збільшення кількості робочих місць, зростання продуктивності та оплати праці. Держава фінансує не допомогу з безробіття, а робочі місця, бере на себе забезпечення гарантованих обсягів соціального захисту всіх: працюючих і непрацевлаштованих, здорових і хворих, молодих і старих, чоловіків і жінок.	Створення державної системи пільг і соціальної допомоги, яка гарантуватиме пристойні умови життя малозабезпечених верств населення, ветеранів, інвалідів, одиноких, багатодітних і молодих сімей, сиріт і вдів. Забезпечення матеріального достатку, поваги та всебічного захисту фронтовику-рятівнику людства від фашизму, реалізація вимог закону щодо дітей війни. Запровадження на основні продукти харчування, товари першої необхідності та ліки стабільні єдині ціни в межах усієї країни, накладення мораторію на їх підвищення. Повернення протягом 5-ти років громадянам заощадження. Подолання дитячої безпритульності. Реалізація державної програми ліквідації безробіття і створення нових робочих місць. До 2010 року подвоєння реальних доходів працюючих. Мінімальна пенсія, соціальна допомога на рівні 70% середньої зарплати. Встановлення мінімальної ставки оплати праці не нижче реального прожиткового мінімуму. Державне фінансування Будівництва житла для незаможних і пільговиків, робітників та інтелігенції. Створення широкої системи дотацій, субсидій і кредитів для будівництва індивідуального і кооперативного житла на доступних умовах, в першу чергу - для молодих сімей. Заборона безпідставного знищення житла і соцкультпобутових об'єктів, продаж гуртожитків разом з їхніми безквартирними мешканцями, виселення громадян без надання житла.	Державна програма Житлового будівництва для малозабезпечених і молодих сімей, ліквідації бідності і безробіття, різних форм експлуатації. Здійснимо пенсійну реформу для встановлення справедливої пенсії в залежності від виробничого стажу й умов праці. Повернемо трудові заощадження в повному обсязі за три роки. Платежі по житлово-комунальних послугах - не вище 10% сукупного доходу родини. Соціальні виплати інвалідам, студентам, малозабезпеченим, пенсії - не нижче прожиткового мінімуму.
Охорона здоров'я та освіта	Освіту та медичне обслуговування за рахунок бюджету буде відновлено.	Підвищення рівня фінансування системи охорони здоров'я, розвитку мережі медичних закладів, ефективного використання Коштів соціального страхування, встановлення держзамовлення на продукцію вітчизняних фармацевтичних підприємств. Забезпечення безоплатної якісної медичної допомоги, збільшення розміру зарплати медпрацівників, оснащення закладів охорони здоров'я сучасним обладнанням, установлення жорсткий державний контроль за якістю і рівнем цін на ліки. Підвищення до рівня середньої в промисловості зарплату викладачів середніх спеціальних закладів, учителів шкіл. Забезпечення стипендії студентів - до рівня прожиткового мінімуму	Безкоштовна медицина і безкоштовна освіта
Економіка	Поворот від ліберальної до соціальної політики влади. Економіка -- конкурентна, багатоукладна, з державними механізмами регулювання, спрямована на задоволення соціальних потреб народу. Не заперечуючи ролі ринкових відносин, партія дотримується принципу: ринкові відносини в економіці, але не в соціальній і духовній сферах. За народну економіку, соціалізацію виробництва, розподілу і споживання. Усунення провідної ролі найманої праці. Ціни буде взято під суспільний та державний контроль, а інтереси покупців і виробників та продавців збалансовані. Монопольні ціни на деякі товари будуть встановлюватись державою напр., комунальні послуги). Реальні доходи та заробітні плати громадян зростатимуть щорічно не менш як на 10% на основі відповідного зростання економіки. Купівельна спроможність - умова піднесення виробництва. Заощадження громадян держава повертатиме через видатки бюджету та за рахунок спеціально створеного фонду. Створення щонайменше п'яти мільйонів робочих місць, у тому числі шляхом розгортання масштабних суспільних робіт. Єдиний фіксований податок на землю та для дрібних підприємців буде збережено. Реформування і спрощення податкової системи, ліквідація податкових пільг, зменшення ставок оподаткування у виробничій сфері, введення прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб і майна. Держава стимулює розвиток підприємництва, дрібного і середнього бізнесу через макроекономічні механізми (інвестиції, пільги, конкурси та ін.), але безпосередньо не втручається в його діяльність. Українські товаровиробники матимуть підтримку і всебічний захист держави. Інноваційний розвиток держави буде забезпечено. Промислова політика -- орієнтується на відтворення могутнього індустріального сектору економіки, як локомотиву розвитку дрібніших форм виробництва, формування конкурентного середовища. Стратегічні підприємства та монополії працюватимуть на суспільство та державу, їх приватизація не проводитиметься. Інвентаризація основних фондів, паспортизація підприємств усіх форм власності. Управління державним сектором здійснюється на основі поточних, середньострокових і перспективних прогнозів і планів, а недержавних -- на основі індикативного ринкового регулювання (держзамовлення, нормативи, цінове і податкове стимулювання відповідно до контрольних параметрів, розроблюваних державою). Функціонують державний і народний контроль. Розвиток виробничої демократії, розвиток співвласності і оренди, різноманітних форм виробничого та економічного самоврядування. Різні форми власності і методи господарювання.	Недопущення підвищення квартирної плати, тарифів на комунальні послуги. Створення умов для безаварійного функціонування об'єктів житла і систем життєзабезпечення населених пунктів, підвищення якості цих послуг. Націоналізація стратегічно важливих галузей і підприємств. Бюджетонаповнюючі галузі, в першу чергу виробництво спиртних напоїв і тютюнових виробів, перейдуть у державну власність, а зовнішня торгівля стане державною монополією. Відновлення ролі трудових колективів і профспілкових організацій в управлінні виробництвом і розподілом прибутку. Забезпечення відродження І прискорений розвиток традиційних високотехнологічних і конкурентоспроможних галузей вітчизняної економіки: авіа- і суднобудування, ракето- і танкобудування, важкого машинобудування, електроніки і приладобудування.	Тільки в Союзі з Росією і Білоруссю можливе відродження промисловості, сільського господарства, науки, культури і духовності, забезпечення Суверенітету України. Унікальне географічне положення для України - те ж саме, що нафта для Росії. Програму розвитку транспортної інфраструктури можна виконати тільки в Союзі з Росією і Білоруссю при добросусідських відносинах з країнами ЄС. У Єдиному економічному просторі економіка України одержить усе необхідне для могутнього розвитку: гарантовані ринки збуту продукції, дешеві енергоресурси, масштабні інвестиційні проекти. Промисловці і підприємці позбудуться митних бар'єрів і подвійного оподатковування. Державна програма розвитку машинобудування, що вимагає державної підтримки автомобіле-, судо-, ракето- і авіабудування. Державна программа націоналізації стратегічних об'єктів з метою державного контролю над паливно-енергетичним комплексом, транспортом, зв'язком, найбільшими металургійними і хімічними підприємствами. Державна програма підтримки малого і середнього бізнесу з його захистом від сваволі чиновників і заміною існуючих платежів єдиним соціальним податком. Змінимо систему оплати праці. Реалізуємо модель дорогої робочої сили.
Сільське господарство	Оголошення агропромислового виробництва основою відродження економіки України. В аграрному секторі буде відроджено великотоварне виробництво та запроваджено європейський механізм дотацій, субсидій, кредитування. Інвентаризація основних фондів АПК, їх модернізація і відновлення. Залучення для цього банківських кредитів, державних асигнувань, коштів різних підприємств, організацій і приватних осіб. Законодавчий розвиток інституту власності на землю, що виключає двозначності. Встановлення нового порядку ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, що забезпечує паритет. Бюджетні та інші компенсації для користування пільговими банківськими кредитами. Стимулююча і стабільна податкова політика щодо АПК. Державне замовлення на постачання частини сільськогосподарської продукції. Самостійний вибір підприємствами АПК напряму виробничої діяльності та розпорядження виробленою продукцією. Поновлення державного фінансування особливо важливих цільових програм, у тому числі забезпечення експлуатації систем меліорації земель, а також програм селекції, насінництва і племінної справи. На землю сільськогосподарського призначення не поширюються умови купівлі-продажу	Гарантування доступних кредитних ресурсів для агропромислових підприємств та паритет цін на промислову продукцію. Виділення на потреби села 10% ВВП, встановлення пільгових кредитів (не вище 5% річних), державного замовлення на продукцію сільгоспвиробника з 50-відсотковою передоплатою. Одержання власниками паїв п'ятої частину вирощеного врожаю. Забезпечення відновлення і розвитку соціальної інфраструктури села - газифікацію, телефонізацію, будівництво житла для молоді, розширення мережі автомобільних доріг. Встановлення державного контролю за дотриманням конституційних норм використання земельних ресурсів, заборона передачі у приватну власність курортних і заповідних територій. Заборона перетворення землі сільськогосподарського призначення на предмет купівлі-продажу. Україна - експортер, а не імпортер продуктів харчування.

Подобные документы

• Політичні партії в Україні

  Політичні партії та їх класифікація. Основне призначення партії. Статус та особливості діяльності політичних партій. Історія становлення багатопартійності в Україні. Провідні принципи у партійній політиці. Соціальні функції партій.
  
  контрольная работа [16,4 K], добавлен 04.08.2007
  

• Сучасна теорія політичних партій та партійних систем

  Політична наука про загальну теорію політичних партій та партійних систем. Особливості думки теоретиків про визначення партій та їх необхідність. Розвиток загальної теорії політичних партій, партійних систем та виборчої системи сучасною політологією.
  
  курсовая работа [27,1 K], добавлен 04.09.2009
  

• Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування

  Історія та основні етапи виникнення політичних партій на Україні. Напрями діяльності перших українських партій початку XX ст., тенденції їх розвитку. Основні причини та шлях становлення багатопартійності. Діяльність політичних сил після розпару СРСР.
  
  реферат [33,6 K], добавлен 04.09.2009
  

• Політичні партії в Україні та їх основні типи

  Напрями політичних партій України: комуністичний; соціально-ліберальний; націоналістичний. Юридичний статус українських партій. Характерні риси української партійної системи. Національно-державницький напрям в українській історико-політичній науці.
  
  контрольная работа [26,5 K], добавлен 16.05.2010
  

• Еволюція інституту президентства в Україні

  Поняття інституту президентства, його місце в політичній системі суспільства, становлення і розвиток, особливості та історичні джерела. Розробка положень української державності, вклади політичних партій та їх діячів, суть реформування державної влади.
  
  реферат [28,6 K], добавлен 22.11.2009
  

• Криза демократії в Україні

  Особливості становлення ринкових інститутів і демократії в Україні у перехідний період. Зв'язок сучасної демократії з боротьбою партій за владу. Тактика МВФ щодо України. Значення проблеми соціальної справедливості для країн с перехідним типом економіки.
  
  реферат [25,2 K], добавлен 10.03.2010
  

• Політичні партії

  Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства. Функції політичної партії. Правові основи створення і діяльності політичних партій. Типологія політичних партій і партійних систем. Особливості становлення багатопартійної системи в Україні.
  
  реферат [28,9 K], добавлен 14.01.2009
  

• Вплив партій на політичні пріоритети постсоціалістичних місцевих еліт Центрально-Східної Європи: теоретичні аспекти та методологія дослідження

  Визначення теоретичної основи та методологічного інструментарію аналізу впливу партій на політичні пріоритети місцевих еліт в постсоціалістичних суспільствах Центральної та Східної Європи. Проблеми становлення та еволюції партій та партійних систем.
  
  статья [42,5 K], добавлен 20.08.2013
  

• Історія і теорія політичних партій

  Механізм походження політичних партій та їх типологія. Виникнення партійних рухів у різних державах. Зародження і розвиток багатопартійної системи в Україні. Основні політичні партійні рухи. Безпартійні, однопартійні, двопартійні і багатопартійні уряди.
  
  контрольная работа [42,4 K], добавлен 25.03.2011
  

• Особливості функціонування і розвитку сучасних політичних партій

  Поняття, структура і функції політичної системи. Основні ознаки, функції, генезис політичних партій. Тенденції розвитку партій і партійних систем в країнах Західної Європи та США на сучасному етапі. Етапи правового розвитку російської багатопартійності.
  
  дипломная работа [85,2 K], добавлен 04.02.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам