Стан національної безпеки в Україні

Поряд з мовним чинником у сфері гуманітарної безпеки важливу роль відіграють міжконфесійні відносини. Адже існування багатьох конфесійних груп, а також відсутність єдиної Православної Церкви розділяє суспільство на окремі групи. Релігійне середовище містить певний потенціал деструктивізму й конфліктогенності, а це становить реальну загрозу національній безпеці України. Найвищий рівень міжконфесійного напруження в зв'язку із суперечками за церковне майно і культові споруди спостерігається у західних областях та Києві між громадами УПЦ і УПЦ КП. Близько 10566 православних парафій знаходяться під керівництвом УПЦ МП (Московського Патріархату), а лише 3484 під управлінням УПЦ КП (Київського Патріархату). Це зумовлює влив Росії на Україну не лише в релігійному плані, а й через політизацію релігії, тобто шляхом взяття участі у політичній діяльності служителів культу, функціонуванням політичних партій та рухів на релігійній основі, участю церкви у регулюванні політичних конфліктів, проводиться втручання і на політичний курс держави.

На стан забезпечення національної безпеки істотно впливають також екологічні проблеми. Одне з перших місць серед екологічних проблем посідає проблема води. Водні об'єкти забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту, важкими металами. Високий рівень забруднення атмосферного повітря, ґрунтів. Застарілі технології призводять до техногенних катастроф. Критичний стан інфраструктури населених пунктів створює передумови для виникнення надзвичайних ситуацій та екологічних катастроф, як наприклад, вибухи боєприпасів на складах Новобогданівки, аварія потяга на Львівській залізниці, що перевозив білий фосфор, повені на Закарпатті і т.д. Проблема екологічної безпеки, враховуючи наслідки ЧАЕС, набула широких масштабів. Антропогенні впливи на природні екосистеми пришвидшують деградацію довкілля України. Рівень національної безпеки, що сформувався і далі буде формуватися в Україні в майбутньому, визначається величиною ризику як від можливих катастроф (техногенних і природних), так і від негативних процесів, що відбуваються повільно, але з часом можуть призвести до соціальних вибухів (екологічні проблеми, соціальні конфлікти). Забезпечення екологічної безпеки потребує співпраці різних міністерств, відомств, установ, організацій України.

Отже, ступінь забезпечення національної безпеки на практичному рівні є низьким, незважаючи і на деякі позитиви. Проблеми виникають у кожній сфері і підривають державну стабільність. Виникли нові загрози, які на сьогодні мають інший характер і масштаб. Нині воєнне знаряддя набуває другорядного значення. «Інформаційні війни» та «інформаційні атаки» набувають все більшої гостроти і загрози. Інформаційна сфера безпеки України значно поступається провідним державам світу і зазнає негативного зовнішнього впливу. «Тінізація» економіки, низька забезпеченість конкурентоспроможності вітчизняної продукції, дефіцит бюджету, залежність від кредитів Міжнародного Валютного Фонду ставить під загрозу не лише економічну незалежність, а й енергетичну - несвоєчасні сплати за газ призводять до «газових війн», бензинових криз, що супроводжуються інформаційними атаками. Стратегічно важливими є питання атомної енергетики, адже іноземні держави зацікавлені у витісненні української держави з світового ринку, передусім Російська Федерація має наміри встановити монопольний контроль у цій сфері. Неврегульованими залишаються і до сьогодні державні кордони України. Нездійснена демілітаризація і демаркація кордонів у певних регіонах залишає країну у підвищеній напрузі. Визначальним чинником у стабільності країни є етнополітична ситуація. Україна є поліетнічною державою: до її складу входять різні за походженням, традиціями та культурою етнічні спільноти. Тому політика регулювання взаємовідносин між самими етнічними меншинами, між титульною нацією і етнічними меншинами, враховуючи декілька серйозних різновекторних чинників дестабілізації: південь, захід, схід, має бути реактивна з боку держави. Крім того, визначальну роль у забезпеченні національної безпеки здійснює екологічна, гуманітарна безпека. Загалом, аналізуючи ті чи інші сфери, українська безпека потребує політичної і суспільної злагоди, необхідна об'єднуюча національна ідея, яка має максимально враховувати інтереси усіх.

Розділ 3. Стан збройних сил України: реалії і перспективи

Забезпечення національної безпеки неможливе без такої важливої складової як боєздатна, професійна національна армія. Армія покликана виконувати роль стабілізаційного чинника, залишаючись реальною, найбільш організованою силою запобігання можливій збройній агресії, засобом збереження суспільства від руйнування, чинником, що сприяє соціальному співробітництву, забезпечує соціально-груповий компроміс.

Утвердження України як демократичної держави зумовило необхідність формування системи органів своєї безпеки, створення власних Збройних Сил, що й було проголошено в Декларації про державний суверенітет. На початковому етапі формування воєнної безпеки було прийнято низку важливих нормативних актів. Так, Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування на Україні», всі військові формування, що дислокувалися на території республіки, були підпорядковані Верховній Раді України. 11 жовтня 1991 року приймається Постанова Верховної Ради України «Про створення Ради оборони України». Протягом 1991-1993 рр. законного оформлення набули такі державні структури як: Служба безпеки України (20 вересня 1991 р.), Національна гвардія України (4 листопада 1991 р.), Прикордонні війська України (4 листопада 1991 р.), Збройні Сили України (6 грудня 1991 р.) та ін.

За часів існування Радянського Союзу Воєнна організація держави (Радянська Армія, Військо-морський флот, Прикордонні та Внутрішні війська) була єдиною централізованою військовою структурою, яка координувалася і контролювалася єдиним керівництвом, системоутворюючими зв'язками, що дозволяло їй ефективно взаємоузгоджено функціонувати в межах, визначених політичним керівництвом держави. Крах СРСР вимагав від України швидкого створення власної армії, трансформувавши військові контингенти радянського зразка в Збройні Сили України (ЗСУ). Водночас відсутність власного досвіду державницького будівництва та наявна тогочасна ситуація заважали створенню такої централізованої, потужної армії. Відчувалась відсутність ієрархічності зв'язків, єдиної структури військової організації держави, всі військові структури підпорядковувалися різним відомствам, які могли суб'єктивно трактувати рівень наявних загроз у підконтрольній сфері, нарощувати чисельність і потенціал своїх військових структур.

Відсутність чіткої взаємодії та взаємозалежності військових структурних елементів потребує реформування силових структур держави, в тому числі Збройних Сил України. В результаті реформування Україна має створити наближені до європейської моделі професійні, багатофункціональні, належним чином озброєнні Збройні Сили, спроможні виконувати покладені на них завдання. Насамперед величезною проблемою є відсутність належного фінансування ЗСУ. Згідно із Законом України «Про оборону України» фінансування потреб оборонної сфери держави здійснюється винятково через Державний бюджет, обсяги видатків якого мають відповідати реальним потребам оборони та становити не менше 3 % запланованого обсягу ВВП. Однак рівень фінансування складає половину гарантованих коштів, з яких понад 85 % використовується для утримання армії, що не залишає ресурсів для боєздатного реформування ЗСУ, відбудову інфраструктури. Так, у 2006-2007 рр. Міністерство оборони недоотримало в цілому 4,5 млрд. грн. (у 2006 р. - 2,3 млрд. грн., у 2007 р. - 2,2 млрд. грн.), а в Державному бюджеті на 2008 р. оборонному відомству передбачено було асигнування в розмірі 9,9 млрд. грн. (1,07 % ВВП), або 57,1 % потреби, яка становить 17,4 млрд. грн. В 2009 закладалося 12,806 млрд. грн., а отримано - 8,341 млрд. грн. Постійне недофінансування запитів оборонної сфери призводить до постійного нагромадження проблем розвитку системи забезпечення воєнної безпеки держави, а також до технічної деградації ЗСУ.

За рівнем оснащеності зброєю і технікою Україна знаходиться на рівні 1990-х років. «Якщо цикл зміни озброєння близько 20 років, наша держава здійснила його десь на 10%, - відзначає Сингуровський М., директор військових програм Центру ім. Разумкова, - нові зразки зброї у нас максимум за 1991 рік». Наприклад, моделі танків Т-64, Т-72 є ще створені в 1960-х рр. і дісталися у спадок від СРСР. Для порівняння з Росією, у 1992 і 2004 роках було сконструйовано і запущено в дію нові моделі Т-90 і Т-90А. Можливість вироблення в Україні або закупівлі за кордоном нових моделей гальмується нестачею грошей.

На порядку денному сьогодні стоїть і кадрове питання, адже забезпечення національної безпеки залежить від формування офіцерського корпусу Збройних Сил. Скорочення ЗСУ, погіршення їх матеріального, технічного становища послабило офіцерський корпус (службу покидає все більша кількість молодих офіцерів), існує проблема матеріального, житлового забезпечення, зниження не лише кількості, а й «якості» військовослужбовців, проблема призову молоді для проходження строкової служби. Тому потрібний поступовий перехід до формування професійної армії.

Табл. 3.1. Численність ЗСУ за період 2001-2009 рр. згідно даних Міністерства оборони України та прогноз на 2010-2011 рр., тис. осіб

Спрогнозуємо чисельність ЗСУ на 2010 рік в цілому та на наступний 2011 р. Припустимо, що така тенденція буде збережена і надалі.

?Yсер = (Yn - Y1)/ (n - 1),

де ?Yсер - середній абсолютний приріст показника,

Yn - останній показник,

Y1 - початковий показник,

n - кількість показників. Використовуючи статистичні показники - знайдемо середній абсолютний приріст. Так, спрогнозуємо чисельність офіцерського складу:

?Yсер = (73-250)/(9-1) = -22. Ми отримали абсолютний середній приріст -22, тобто в загальному осіб чисельність офіцерів ЗСУ буде менше на 22 тис., оскільки показник є від'ємний.

Тоді отримаємо майбутнє спостережене значення на 2010 р.: Y*n+1 = Yn + ?Yсер = 73 + (-22) = 51. Отже, прогнозована кількість осіб офіцерського складу є 51 тис.

На 2011 р.: ?Yсер = (51-250)/(10-1) = -22.

Порівнюючи з 2010 р. подібна тенденція збережеться. Загальне зменшення офіцерського складу відбудеться на 22 тис. Y*n+1 = 51 + (-22) = 29. Отже, прогнозована кількість осіб на 2011 р. є 29 тис.

Кількість солдатів строкової служби на 2010 р.:

?Yсер = (32-120)/(9-1) = -11. Тобто, на зменшення солдатів строкової служби буде на 17 тис.

Y*n+1 = 32 + (-11) = 21 тис. - прогнозована чисельність солдатів на 2010.

Відповідно на 2011 р.: ?Yсер = (15-120)/(10-1) = -11,7. Y*n+1 = 15 + (-11,7) = 3,3 тис. - прогнозована чисельність солдатів на 2011 р.

Кількість солдатів за контрактом на 2010 р.:

?Yсер = (60-35)/(9-1) = 3,125 тис. середній абсолютний приріст числа солдатів за контрактом.

Y*n+1 = 60 + 3,125 = 63,125 тис. осіб солдатів за контрактом у 2010 р.

Аналогічно спрогнозуємо на 2011 р.: ?Yсер = (63,125-35)/(10-1) = 28. Y*n+1 = 63 + 28 = 91 тис.

Графік 3.1. Особовий склад ЗСУ у відсотковому співвідношенні

Табл. 3.2. Загальна чисельність ЗСУ

Графік 3.2. Загальна чисельність ЗСУ

Отже, прогнозується, що до 2011 року загальна чисельність зменшиться до 123 тис. чол. Тоді як в 2001 році налічувала 405 тис. чол. Така тенденція до зменшення може негативно впливати на національну безпеку країни. Однак досить часто не кількісний склад визначає могутність держави, а якісний. Тому державна політика країни має бути спрямована на реформування Збройних Сил України і переходу на контрактну службу.

У 2004 році був розроблений Стратегічний оборонний бюлетень, де обґрунтовувався курс України на інтеграцію до євроатлантичної системи колективної безпеки. Це зумовило необхідність змінити кількісні параметри ЗСУ. Відтак процес скорочення мав проходити у два етапи: 2003-2009 рр. та 2010-2015 рр. Наприкінці початкової фази першого етапу (до 2005 р.) чисельність ЗСУ мала складати до 200-210 тис. осіб.

Табл. 3.3. План скорочення кількісних параметрів Збройних Сил України, визначений Стратегічним оборонним бюлетенем до 2015 р., тис. осіб

Практично лише за період 2003-2009 рр. оборонний комплекс скоротився вдвічі. Так чисельність особового складу скоротилася з 355 у 2003 р. до 165 у 2009 р. Чисельність танків уже на 2005 рік зменшилася утричі - з 3300 до 1087 одиниць, удвічі скорочено бойових та броньованих машин, майже в шість раз зменшено одиниць артилерії і станом на 2007 р. складала 920 одиниць. Якщо порівняти з іншими країнами, то за кількістю деяких видів озброєння Україна переважає, або має приблизно однакову з іншими. Однак ця перевага можлива лише в кількісному, але не в якісному відношенні.

Табл. 3.4. Арсенал озброєння України, одиниць

На сьогодні армія залишається реальною і дієвою силою забезпечення національної безпеки, що покликана вирішувати будь-які завдання у разі застосування воєнної сили проти України. Крім того, завданнями для армії є наступні: підтримання на належному рівні технічної надійності і бойової готовності сил і засобів раннього попередження нападів, виконання державних програм модернізації озброєння та військової техніки, своєчасна утилізація надлишкових і застарілих боєприпасів та озброєння, виконання завдань цивільної оборони, готовність особового складу до ліквідації наслідків катастроф та стихійних лих, виконання яких дозволить забезпечити національну безпеку у громадському секторі та й сприяти державній безпеці загалом.

Розбудова Збройних Сил України здійснюється в умовах глибокої економічної кризи, недостатніх бюджетних асигнувань на розвиток оборони, неспроможність існуючого воєнно-промислового комплексу виробляти власну техніку за замкнутим циклом. Збройні Сили відіграють визначальну роль у формуванні і впровадженні національної безпекової політики у державі, сприяючи її обороні, захисту її суверенітету, територіальної цілісності, забезпечуючи внутрішню стабільність та громадський порядок. Сьогодні армія покликана виконувати роль стабілізаційного чинника. І саме від чисельності, оснащеності, і бойової готовності залежить безпека і могутність держави. Враховуючи стан ЗС в Україні, потрібне здійснення військової реформи: перехід до професійної, добре оснащеної армії, створення і реалізація сучасних програм військового навчання, достатнє бюджетне фінансування. Сучасна армія потребує технічного оновлення, створення нової військової техніки.

Висновки

Геополітичні імплікації у світі після Другої світової війни зумовили протистояння між двома силами тяжіння, які уособлювали США і СРСР. Ці держави сформували навколо себе потужні сфери впливу, що зумовило утворення біполярної системи міжнародних відносин. На порядок денний поставлене питання національної безпеки. Одне з визначень поняття «національної безпеки» дав Фонд міжнародної допомоги ЮНЕСКО. Це стан суспільства, за якого сукупність державних та суспільних гарантій забезпечує його стійкий розвиток, захист базових інтересів нації, джерел його духовного і матеріального благополуччя від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Протягом десятиліття холодної війни, у світі остаточно виникло дві протилежні системи цінностей, поглядів, норм - соціалістична на Сході і капіталістична на Заході. Однак, припинення холодної війни, розпад Радянського Союзу дали поштовх до зміни ситуації на Європейському континенті. Розбудова нової ситуації в Європі стала імпульсом для реорганізації і відбудови міжнародних організацій. Кардинальні зміни поставили перед посткомуністичними країнами вибір вектору розвитку, серед складових якого не останнє місце займає проблема забезпечення національної безпеки. Формування та реалізація сучасної політики національної безпеки України відбувається в умовах динамічних змін міжнародної обстановки і внутрішньої ситуації в державі.

Геополітичне положення України потребує особливої уваги щодо забезпечення національної безпеки. Україна є партнером та посередником між США, Європейським Союзом - з одного боку та Росією - з іншого. Слабкий на даний час рівень внутрішньої і зовнішньої безпеки дозволяє впливати тій чи іншій стороні на Україну, просуваючи свої національні інтереси. Одним із способів здійснення цього є іноземна присутність в інформаційному просторі нашої країни. Наша держава вже сьогодні потребує посилення своєї потужності. Враховуючи світові тенденції глобалізації, формування нового інформаційного суспільства, Україна потребує посилення важливої складової національної безпеки як інформаційна безпека. Слабка інтегрованість України в інформаційний простір, низька конкурентоспроможність вітчизняних мас-медіа дозволяє іноземним державам втручатися у внутрішньополітичну ситуацію країни, створюючи негативний імідж для держави, зумовлює можливість формування громадської думки в інтересах іноземних держав, а також здійснення інформаційної експансії проти України. Недостатніми залишаються й обсяги вироблення конкурентноспроможного національного інформаційного продукту. Україна не має національної стратегії розбудови інформаційної сфери та чіткого плану її реалізації.

Ряд проблем виникає в економічні сфері. За останній період економічна безпека значно послабилася. Це зумовлено насамперед такими причинами: високий рівень тіньової економіки, високі темпи інфляції, безробіття, дефіцит державного бюджету, примат імпорту над експортом, низька конкурентоспроможність продукції та втрата ринків її збуту та ін.

Стратегічно важливими є питання енергетичної безпеки. Постійна залежність від імпортної сировини змушує України шукати альтернативні джерела та шляхи постачання. Зокрема, пріоритетом є побудова нафтопроводу «Одеса - Броди - Гданськ - Полоцьк», альтернативними джерелами постачання нафти є Азербайджан, Туркменістан, Казахстан, країни Близького і Середнього Сходу. Перспективними для видобування сировини залишаються і родовища України як Прикарпатський, Придніпровський, шельфи Азовського і Чорного морів. Небезпекою для енергетичної системи є побудова Північноєвропейського газопроводу в обхід України по дну Балтійського моря з Росії до Німеччини. Крім того, враховуючи значні зацікавленості Росії атомною галуззю в Україні, ключовими інтересами національної безпеки нашої держави має бути забезпечення безпеки в сфері атомної енергетики. Найперше - це розробка власних родовищ урану, оскільки України посідає 8 місце у світі за запасами цього природного ресурсу.

На сьогодні не завершеною залишається демаркація і демілітаризація українських кордонів, зокрема найбільш проблематичним залишається врегулювання українсько-російського кордону. Перешкодою для вирішення цієї проблеми є стратегічна важливість таких економічних зон як Азовське море та Керченська протока, що й зумовлює різне бачення шляхів впорядкування кордону. Нездійснена демілітаризація і демаркація кордонів у певних регіонах залишає країну у підвищеній напрузі.

Визначальним чинником у стабільності країни відіграє етнополітична ситуація. Багатоманітність культур, різні конфесійні орієнтації, етнолінгвістична відмінність не несе загрози для національної безпеки. А лише штучне створення проблеми, штучна політизація етнічного чинника може призводити до міжнаціональних конфліктів. Сьогодні в Україні є два регіони з підвищеним станом напруженості - Крим та Закарпаття. Кримськотатарська проблема зумовлена перш за все поверненням репатрійованих кримських татар, а проблема Закарпаття - це існування русинів з власною мовою, культурою та іншими атрибутами народності, які не вважать себе частиною українського народу. Однак остання проблема фактично є штучно створеною і політизується як в середині держави, так і за її межами.

Для України проблема захисту національних інтересів залишається найскладнішою. За час незалежності українській владі не вдалося досягти кардинальних змін у системі національної безпеки, формуванні і реалізації її ефективної політики, демонструючи відсутність довгострокової стратегії розвитку воєнної безпеки.

Стан Збройних Сил України є критичним. Швидка трансформація військових контингентів радянського зразка в ЗСУ значно відзначилася на сучасному стані армії. Провал проектів реформування та переозброєння армії, систематичне недофінансування потреб на утримання та бойову підготовку Збройних Сил ставить під загрозу можливість виконання ними завдань оборони держави. Низька боєготовність і обороноздатність країни роблять уявлення про Україну в очах світу як слабо інтегровану країну в систему колективної безпеки. Останніми роками присутня тенденція до зменшення чисельності особового складу армії. Використовуючи статистичні показники, прогнозована чисельність ЗСУ на 2011 р. складає 123 тис. осіб, тоді як в 2001 р. загальна кількість осіб складала 405 тис. осіб. Така тенденція до зменшення може негативно впливати на національну безпеку країни. Зменшення кількості військовослужбовців не дозволяє зреалізувати заплановані військові державні програми, навчальні курси для юнаків по обороноздатності країни. Однак досить часто не кількісний склад визначає могутність держави, а якісний. Тому державна політика країни має бути спрямована на реформування Збройних Сил України і переходу на контрактну службу. Подібна негативна тенденція до зменшення простежується і в сфері технічного оснащення. Чисельність танків, бойових та броньованих машин скорочено удвічі, майже в шість раз зменшено одиниць артилерії. Сам же цикл зміни арсеналу озброєння за оцінками експертів впродовж незалежності відбувся лише на 10%. Вище зазначені проблеми заважають армії виконувати покладені на неї функції, і перш за все - це забезпечувати національну безпеку держави.

Отже, внутрішня нестабільність є першочерговою загрозою національній безпеці країни. Кожен з аспектів національної безпеки є взаємопов'язаний з іншими і є визначальним для досягнення державної стабільності та громадської злагоди. Важливою потребою держави для досягнення цього є переосмислення пріоритетів державної політики у сфері нових викликів та загроз. Тому адекватне реагування політичного керівництва країни на появу нестабільних ситуацій у різних сферах життєдіяльності та наявність об'єднуючої національної ідеї, з максимальним врахуванням інтересів усіх, дасть змогу державі ефективно вирішувати проблеми і розбудовувати власну систему національної безпеки.

Список використаних джерел та літератури

1. Воєнна доктрина України // Національна безпека і оборона. - 2004. - № 8. - С. 2-7.

2. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. №964-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2003. - №39. - ст.351.

3. Закон України «Про оборону України» // Відомості Верховної Ради України (ВРУ). - 1992. - № 9. - С. 106.

4. Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. - К.: «Азимут-Україна». - 2003. - 1008 с.

5. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Із змінами внесеними згідно із законом №2222 - IV від 8.12.2004. - ВВР. - 2005. - №2. - ст.44.

6. Алєщенко В. Професіоналізація Збройних Сил України: від ідеї до втілення // Національна безпека і оборона. - 2008. - № 9 (103). - С. 33.

7. Бєлов Ф.О. Економічна безпека України: пріоритети та механізми забезпечення: Тез.доп. // М-ли конф.: Поглиблення ринкових реформ та стратегій економічного розвитку україни до 2010 року Т.1.Ч.ІІ. - К., 1999. - С.121-128

8. Ботвінкін О. Проблеми забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері // Юридичний журнал. - 2007. - № 2

9. Буравльов Є.П., Гетьман В.В. Динаміка розвитку системи національної безпеки України // Стратегічна панорама. - 2006. - № 3. - С. 37.

10. Газовий ринок в Україні: стан і проблеми // Центр Разумкова. Національна безпека і оборона. - № 8. - 2008

11. Гончар М., Москалець О., Наливка С. Відгомін серпневого струсу // Політика і час. - 1999. - №2. - С. 36.

12. Гончаренко О.М., Лисицин Е.М. Методологічні засади розробки нової редакції концепції національної безпеки України. - Київ, НІСД, 2001. - 154 c.

13. Горбулін В., Кочинський А. Визначення цілей і формування державної політики національної безпеки України // Стратегічна панорама. - 2006. - № 3. - С. 18-19.

14. Гордієнко С.Г. Суть та зміст поняття «державна безпека» // Стратегічні пріоритети. - 2003. - № 2. - С. 26.

15. Дацюк А. Збройні етнополітичні конфлікти та національна безпека держави: теоретико-методологічні аспекти дослідження // Людина і політика. - 2004. - № 5 (35). - С. 12-13.

16. Дмитренко М.А. Суспільні трансформації та політичні аспекти загроз національній безпеці України: Монографія. - К.: Знання, 2006. - 220 с.

17. Єрмоленко А. Системні недоліки Збройних Сил України на сучасному етапі // Політичний менеджмент. - 2006. - № 2 (17). - С. 54.

18. Кошарна О. План «понуждения» до співробітництва // Дзеркало тижня. - 2009. - № 38 (766)

19. Курас І.Ф., Рибачук М.Ф., Кирюшко М.І., Фещенко П.І. Релігія і політика в сучасній Україні. - К., 2000. - 211 с.

20. Пархоменко Н., Сушко О. Кордони України: символ незавершеного державотворення // Дзеркало тижня. - 2001. - № 26 (350). - С. 5-6.

21. Пилипчук В.Г. Еволюція наукових поглядів стосовно поняття «державна безпека» // Стратегічні пріоритети. - 2006. - № 2. - С. 48.

22. Пирожков С. Національна та регіональна безпека: погляд України // Нова безпека. - 2003. - Квітень. - С. 9.

23. Прибиткова І. У пошуках нових ідентичностей: Україна в етнорегіональному вимірі // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - № 3. - С. 62.

24. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 2000 року // Людина і світ. - 2000. - №1 (472), січень - лютий. - С. 26-33.

25. Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року: (Біла книга України). - К.: Аванпост-прім. - 2004. - 104 с.

26. Чекаленко Л.Д. Чи сформувала Україна власну систему безпеки? // Персонал. - 2007. - № 8. - С. 22.

27. Чинники ескалації загроз інформаційній безпеці України // Аналітична доповідь Українського центру економічних і політичних досліджень. - Національна безпека і оборона. - 2001. - № 1. - С. 45.

28. Василенко С. Створення та розвиток системи національної безпеки в умовах проголошення незалежності України

29. Горбулін В. Національна безпека України: етапи становлення та проблема наукового та інформаційно-аналітичного забезпечення

30. Мінекономіки: Рівень тіньової економіки в Україні

31. Морозов О.Л. Інформаційна безпека в умовах сучасного стану і перспектив розвитку державності

32. Пісковий В. Професійна складова // Дзеркало тижня. - 2009. - № 42 (770). - С. 10.

33. Профіцит поточного рахунку в 2010 році очікують на рівні 0,75 млрд. дол.

34. Рафальський О. Етнополітична ситуація а Автономній Республіці Крим як чинник стабільності в Україні // Центр інформації та документації кримських татар

35. Рівень тіньової економіки України сягнув 31% від ВВП уперше з 2001 року

36. «Росатом» спробує зірвати диверсифікацію поставок ядерного палива в Україну // Дзеркало тижня. - 2009. - № 38 (766)

37. Гончаренко А., Лисицин Е., Джангужин Р. Гражданский контроль и система национальной безопасности // Зеркало недели. - 2002. - № 35 (410). - С. 14.

38. Зущик Ю. Украинская армия // Корреспондент. -2008. - 19 января. - С. 25-28.

39. Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.: Рус. яз., 1978. - 847 c.

40. Савченко А. Феноменология НБУ // Зеркало недели. - 2010. - № 3 (783). - С. 7.

41. Цыганков П.А. Теория международных отношений. - М., 2005. - С. 320-321.

Размещено на Allbest.ru