Особливості ведення інформаційних війн в Україні

Нині у США створені та діють системи здійснення спеціальних психологічних операцій у межах ЦРУ і Міністерства оборони (підрозділи Об'єднаного командування спеціальних операцій).

Поряд з ними у військових та спеціальних службах створено чітку систему роботи зі ЗМІ та зв'язків із громадськістю. Загальна проблематика цієї сфери визначена директивою міністра оборони 5122.5 та настановами об'єднаного Комітету начальників штабів збройних сил США. Очолює систему зв'язків з громадськістю та пресою помічник міністра оборони з цього напряму. У складі об'єднаних командувань збройних сил США в зонах для роботи зі ЗМІ під час бойових дій передбачено розгортання оперативних центрів зв'язків із громадськістю. Система цих служб сягає рівня дивізія - окрема бригада.

Дім підтримки системи інформаційно-пропагандистської забезпечення зовнішньої політики у США створено чітку систему підготовки кадрів для психологічної війни та здійснення спеціальних інформаційних операцій.

У межах системи проходження військової служби офіцерським складом передбачено існування функціональної сфери «психологічні операції та робота з цивільним населенням». [1] На 1998 р. у цій функціональній сфері налічувалося понад 1000 офіцерів у званні від капітана до підполковника. Діють системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, заохочується навчання офіцерів у магістратурі (докторантурі).

Основним підрозділом психологічних операцій у збройних силах СІЛА є батальйон, що налічує від 200 до 400 осіб і складається з груп:

ь радіо;

ь телемовлення;

ь розповсюдження листівок;

ь гучномовців;

ь спецефектів;

ь створювачів пропагандистських текстів;

ь планування;

ь розвідки;

ь допоміжних служб тощо.

Структуру батальйону побудовано таким чином, щоб він міг забезпечувати здійснення спеціальної психологічної операції оперативного стратегічного рівня. Проведення спеціальних інформаційних операцій здійснюється із залученням сил і засобів Розвідувального управління МО (РУМО), ЦРУ та інших спецслужб СІЛА.

У перспективних планах США інформаційна війна посідає одне з провідних місць. У вересні 2001 року в обстановці підвищеної секретності відбулася конференція на тему «Свідомість - головна ціль інформаційних операцій ХХІ-го століття». [60] За даними військового тижневика «Дефенс Ньюз» [63] там обговорювалися проблеми подальшого розвитку інформаційних технологій. Підкреслювалося, зокрема, що до 2005 року на впровадження в життя цієї програми Пентагон планує виділити близько 17 мільярдів доларів.

Практичним підтвердженням американських пріоритетів у цьому напрямку діяльності є те, що в міністерстві оброни створено «управління стратегічного впливу». [57] Серед основних завдань управління - забезпечення світових ЗМІ спеціально підготовленою інформацією, вигідною для США, ведення таємних інформаційних операцій задля досягнення бажаного для воєнно-політичного керівництва результату.

Підходи німецьких фахівців до проблем інформаційної війни збігаються з американськими та британськими. Вони включають ведення наступальних та оборонних операцій інформаційної війни для досягнення національних цілей. Водночас при визначенні загроз і можливих відповідей інші держави розглядаються Німеччиною окремо: недержавні об'єднання (типу політичних партій, міжнародних організацій, ЗМІ); злочинні угруповання (організовані злочинні групи хакерів тощо); персоналії (включаючи релігійних фанатиків тощо).

Німецькі фахівці розглядають управління засобами масової інформації як елемент інформаційної війни. Більше того, вони, як і французи, окремо розглядають економічну інформаційну війну. Це стало результатом оцінок розмірів можливих економічних втрат, які можуть бути завдані німецькому бізнесу й економіці внаслідок спрямованого інформаційного впливу. [17]

У країні створено центр забезпечення безпеки інформаційної техніки зі штатом близько 500 співробітників та річним бюджетом понад 50 мільйонів євро. Планується відкрити дослідний центр інформаційних технологій міністерства оборони ФРН. Для ведення інформаційних психологічних операцій в збройних силах є відповідні батальйони.

У 1991 р. Бундестаг ухвалив федеральний закон ФРН про створення відомства безпеки інформаційних технологій у складі Міністерства внутрішніх справ. За цим законом основними завданнями відомства є:

§ проведення досліджень у галузі безпеки інформаційних технологій,

§ зокрема криптографічних методів захисту інформації;

§ розроблення технологій і засобів захисту інформації;

§ експертна оцінка інформаційних і телекомунікаційних систем

§ щодо рівня захищеності інформації;

§ постачання ключів для систем захисту інформації у федеральних

§ органах і землях ФРН;

§ підтримання зусиль правоохоронних органів і спеціальних служб у

§ їхній законній діяльності.

Штат відомства не перевищує 1000 співробітників. Це пов'язано з тим, що до його функцій не входить ведення радіоелектронної розвідки.

У складі бундесверу ФРН діють спеціальні підрозділи, що здійснюють радіоелектронну розвідку. Про цю діяльність відомо не дуже багато, проте необхідно відзначити, що Німеччина має великі традиції у веденні радіоелектронної розвідки, яка була використана ще за часів Першої світової війни (одна з причин катастрофічної поразки російських військ у Східній Прусії - ефективна німецька радіорозвідка), діяльність Інституту Г. Геринга (так називалося відомство радіорозвідки Німеччини у 1934-1945 pp.) також становить значний інтерес. [43]

В мирний час підрозділи інформаційно-психологічних операцій (їх офіційна назва: підрозділи оперативної інформації) організаційно входять до складу територіальних військ сухопутних сил бундесверу. Загальне керівництво операціями покладено на генерального інспектора бундесверу. В штабах корпусів є відділення інформаційних та психологічних операцій. Німеччина - це єдина серед європейських країн, яка за мирного часу підтримує розгорнутими частини психологічної війни. За часів Боннської республіки було створено потужну систему зовнішньополітичної пропаганди. У її складі:

v німецьке інформаційне агентство;

v спеціальне управління інформацією канцелярії канцлера ФРН;

v «Німецька хвиля»;

v спеціальні підрозділи БНД;

v система Гете-інституту;

v квазідержавні політичні фонди Ф. Зберта, К. Аденауера.

v Величезного досвіду німецька система зовнішньої пропаганди та

спеціальних інформаційних/психологічних операцій набула за часів існування двох німецьких держав та їхнього протиборства, що точилося насамперед в інформаційній сфері.

У 2000 р. в м. Пулаху (ФРН) - штаб-квартирі БНД відбулась науково-практична конференція «Інформаційні методи ведення війни» [20], на якій було підбито підсумки використання інформаційних операцій у локальних конфліктах, зокрема у Косовській кризі 1999 р. На думку генерала В. Ерца, колишнього речника НАТО, інформаційні служби альянсу припустилися певних помилок, зокрема в окремих відеоповідомленнях про військові дії відео ряд не відповідав коментарю.

Згідно з бойовими статутами бундесверу, безпосередній інформаційно-психологічний вплив на війська противника здійснюють самі війська. Керівні документи вимагають від них «знати і враховувати моральний стан особового складу військ противника, перш за все його уразливі місця, чинити на них систематичний вплив». [21] Для організації та проведення інформаційних та психологічних операцій зі складу батальйонів інформаційних та психологічних операцій можуть формуватися змішані групи, які придаються армійським корпусам, дивізіям та військовим округам.

Показовою є діяльність підрозділів оперативної інформації бундесверу в Боснії. Вони проводять свою інформаційно-психологічну роботу спільно з військово-цивільними структурами при розподілі гуманітарної допомоги, наданні медичних послуг, відбудові цивільної інфраструктури (школи, лікарні, шляхи тощо), особливо у віддалених районах, що сприяє формуванню позитивного іміджу сил СФОР [56] (сили стабілізації) і ФРН зокрема.

За офіційними даними, в академії бундесверу, яка готує спеціалістів інформаційно-психологічних операцій, щороку проходять підготовку до 1500 чоловік з різних країн світу, відбувається до 50 зборів, семінарів, курсів тощо. Серед викладацького складу - спеціалісти з історії, психології, етнології, мовознавства. Матеріальна база академії активно використовується для проведення різних міжнародних заходів.

Отже, особлива увага уряду Німеччини приділяється розвитку нових інформаційних технологій з урахуванням психологічних моментів, що є необхідним у зовнішній політиці для будь-якої розвинутої держави. Про це свідчать численні організації та системи, які займаються інформаційною безпекою та веденням інформаційних війн, що зазначено раніше.

Французькі експерти дотримуються концепції інформаційної війни, що складається з двох головних елементів: військової і економічної (цивільної). Військова складова припускає досить обмежену роль інформаційних операцій, оскільки інформаційна війна розглядається переважно в контексті конфліктів малої інтенсивності або в миротворчих операціях. При такому підході союзники не можуть бути потенційними противниками.

З іншого боку, економічна (чи цивільна) концепція включає ширший діапазон потенційного застосування інформаційних операцій. Точка зору експертів відрізняється досить глибоким вивченням конфліктів в економічній сфері, причому в подібних ситуаціях французи не почувають себе обмеженими рамками НАТО, ООН чи думкою США. Їхній підхід до економічного конфлікту допускає, що й союзник може бути об'єктом інформаційних війн.

У країні активно формуються структури контролю в національному кіберпросторі. Так, за повідомленням американських ЗМІ, французи створюють власну версію системи «Ешелон». [32] Журналісти вже назвали її «Френшелон». Система спрямована, насамперед, на перехоплення повідомлень у французьких лініях електронних комунікацій.

Для обмеження американської інформаційної агресії і культурної експансії та створення системи захисту від них у Франції прийнято рішення, згідно з яким частка зарубіжних теле - та радіопрограм не повинна перевищувати 50% від загального часу трансляції. Серед інших заходів є, наприклад, такі, як формування спеціальних координуючих органів з контролю за створенням і застосуванням інформаційної зброї, об'єднання зусиль у наукових дослідженнях з проблем інформаційних війн, забезпечення інформаційної безпеки, розробка спеціальної правової бази у сфері забезпечення інформаційної безпеки, прийняття єдиної термінології, чіткий розподіл повноважень між федеральними відомствами в розробці погодженої програми їхніх дій у сфері інформаційної безпеки.

Висновок можна зробити такий. На порозі інформаційного суспільства потужні та якісно нові інформаційні потоки створюють нову реальність, на яку необхідно своєчасно реагувати. Одним із специфічних проявів ситуації є те, що інформаційні війни, які зараз відбуваються, не тільки підсилюють найрозвиненіші країни, але й дають шанс стати на один рівень з ними країнам колишнього другого і третього світу. Це пов'язано з асиметричним характером інформаційної зброї. Така її властивість дозволяє будь-якій державі в критичний момент вести боротьбу з сильнішим противником. Застосування інформаційної зброї в цьому випадку виявляється найбільш адекватною відповіддю на чужі агресивні дії.

3. Особливості ведення інформаційних війн в Україні

інформаційний міжнародний війна

Стрімкий розвиток інформаційних технологій радикально змінює структуру суспільства та значно трансформує міжнародні відносини.

Одним з найважливіших напрямів суспільно-політичних трансформацій виступає сфера реалізації національних інтересів, і відповідно, забезпечення національної безпеки. Випереджаючими темпами зростає значення її інформаційних аспектів. Як зазначила Генеральна Асамблея ООН в ухваленій 4 грудня 1998 р. консенсусом резолюції «Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікації у контексті міжнародної безпеки», [58] розвиток та впровадження інформаційних технологій призвели до появи нових та значної трансформації окремих давно відомих видів загроз національній і міжнародній безпеці.

Що стосується України, то її державні інформаційні структури, ЗМІ на сьогодні є дуже пасивними і навіть не реагують на інформаційну агресію. Пояснення цього просте: природа і методика інформаційних воєн у нас вивчена украй слабо, а політичні PR тільки набирають сили (на переконання цього вважаю за потрібне привести приклад щодо того, що на вибори у нашій країні політики різних сил та напрямків на сучасному етапі запрошують російські команди). З цього виходить: дана ситуація завдає значної шкоди інформаційній безпеці нашої держави. Але у нашій країні існують методи протистояння інформаційних загрозам та впливам. Такі методи спираються на результати відповідних наукових досліджень. З другого боку, наявність подібних відкритих наукових досліджень стимулює громадський інтерес до проблеми, що автоматично підвищує рівень поінформованості еліт та широкого загалу стосовно тематики спеціальних інформаційних операцій. А у цій галузі, як у жодній іншій, діє правило «повідомлений, тобто озброєний». [11]

Конституція України (ст. 17. ч. 2) визначає забезпечення інформаційної безпеки як важливу функцію держави, справу всього народу. [61] За сучасних умов вирішення цього завдання вимагає врахування всієї різноманітності загроз в інформаційній сфері.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки, що була прийнята постановою ВР України 16.01.97 р. під інформаційною безпекою розуміють стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз в інформаційній сфері.

До основних загроз національній безпеці в інформаційній сфері належать:

1) не виваженість державної політики та відсутність необхідної

2) інфраструктури в інформаційній сфері;

3) повільність входження України у світовий інформаційний простір,

4) брак у міжнародного співтовариства об'єктивного Уявлення про Україну;

5) інформаційна експансія з боку інших держав;

6) відплив інформації, яка становить державну та іншу, передбачену

7) законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю

8) держави;

9) запровадження цензури. [2]

Та ж сама Концепція серед основних напрямів державної політики національної безпеки в інформаційній сфері визначає:

· вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного

· простору та входження України у світовий інформаційний простір;

· виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації

· України;

· усунення негативних чинників порушення інформаційного

· простору, інформаційної експансії з боку інших держав;

· розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання,

· зберігання, поширення і використання суспільне значущої інформації,

· створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.

Зростання інформаційної сфери суттєво впливає на формування та реалізацію національних інтересів України. Змінюються як їхнє наповнення, так і заходи щодо забезпечення. Бурхливий розвиток інформаційної сфери супроводжується появою принципово нових та зростанням уже відомих загроз інтересам особистості, суспільства, держави, її національній безпеці.

Серед загроз національній безпеці, що сформувалися у процесі інформаційної революції, варто виокремити три основні типи.

По-перше, це становлення нової структури світового співтовариства, відповідно до реалій інформаційної ери та пов'язана з цим загроза деформації перспектив майбутнього розвитку України за умови збільшення або навіть збереження відставання від провідних країн в інформаційній сфері.

На думку провідних світових аналітиків і теоретиків, сучасна економіка має чотири основні сектори: виробництво знання; масове виробництво товарів; добування ресурсів; «виключені», [18] непотрібні виробництва. За домінуючим сектором економіки всі країни входять до чотирьох зон. Нині наявна реальна загроза витіснення України у третю, або навіть четверту зону, де економіку складають переважно підприємства з видобутку сировини з відповідними соціальними наслідками.

По-друге, це негативні наслідки неадаптованості інформаційної сфери України до процесів глобалізації та пов'язана з цим загроза значного обмеження суверенітету й незалежності країни, значно посилені створенням нових технологій інформаційно-маніпуляційного впливу як на особистісному рівні, так і на рівні суспільства й держави.

У США, ФРН, Великобританії, КНР, РФ та в більш як З О інших країнах світу провідною парадигмою національної безпеки стає доктрина «м'якої сили», що передбачає досягнення цілей насамперед маніпулюванням свідомістю.

По-третє, це розробка та удосконалення засобів впливу на інформаційну інфраструктуру і пов'язане з цим падіння рівня захищеності національних інформаційних ресурсів та систем їхньої підтримки. Під час воєн у Перській затоці 1991 р. та на Балканах 1995-1999 pp. наочно проявилася визначальна роль інформаційних чинників збройної боротьби та переваги високотехнологічної зброї і нових методів управління боєм, заснованих на сучасних інформаційних технологіях. Глобальні інформаційно-телекомунікаційні системи уразливі для атак комп'ютерних вірусів, інших видів комп'ютерної злочинності. Протягом останніх років в Україні порушено понад 20 кримінальних справ за фактами правопорушень, визначених ст. 198 прим. КК України «Несанкціоноване втручання у функціонування автоматизованих систем». [66]

Нейтралізація зазначених загроз потребує формування потужної системи протидії. Тому порад із лібералізацією, створенням сприятливих економічних та політичних умов для прискореного розвитку інформаційної галузі розвинуті країни посилюють важелі впливу держави на цю сферу. Зокрема, з цією метою органи влади виступають чи не найбільшими виробниками інформаційного продукту на національному рівні. У США інформаційна сфера перебуває під безпосередньою увагою президента, створена Програма національної інформаційної інфраструктури, яка виходить з того, що інформація є найважливішим національним ресурсом, товаром та чинником державного управління.

В Україні сформовано доволі потужну нормативно-правову базу забезпечення інформаційної безпеки. Право громадян на доступ до інформації закріплене Конституцією України (ст. 15, 34), [62] цілою низкою міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких в Україні було надано Верховною Радою. В Україні прийняті закони, що регулюють інформаційні відносини, діяльність мас-медіа і спрямовані на розширення гласності та поінформованості суспільства.

Загальні принципи функціонування інформаційної сфери, зокрема в царині інформаційної безпеки, закріплені в Україні Законом «Про інформацію». Відносини у сфері інформаційної безпеки регулюються законами України про державну таємницю, про захист інформації в автоматизованих інформаційних системах, про національну систему конфіденційного зв'язку тощо.

Варто нагадати, що інформаційні відносини в цілому регулюються більш ніж 150 нормативно-правовими актами, серед яких закони України «Про власність», «Про рекламу», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» «Про інформаційні агентства», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення», «Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України» «Про зв'язок», «Про науково-технічну інформацію», «Про бібліотеки та бібліотечну справу» [55] тощо.

Система українського законодавства, що регулює відносини в інформаційній сфері, переважно склалася на початку і в середині 1990_х років і потребує значного удосконалення та адаптації до сучасних реалій. Важливою проблемою є певна фрагментарність та неузгодженість правового поля. Провідним напрямом її розв'язання має стати кодифікація інформаційного права України шляхом розробки та прийняття інформаційного кодексу. Залишається незабезпеченим неухильне дотримання чинного законодавства всіма суб'єктами інформаційної сфери, зокрема органами державної влади як у центрі, так і на місцях. Розв'язання цього завдання повинно стати основним пріоритетом державної політики в інформаційній сфері.

В Україні сформовано певну систему забезпечення інформаційної безпеки. До неї входять Рада національної безпеки і оборони України, Міжвідомча комісія РНБО України з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки на чолі з секретарем РНБО України Є. Марчуком. Влітку 1998 р. на основі відповідних підрозділів Служби безпеки та Державного комітету з питань захисту державних секретів і технічного захисту інформації створено Департамент спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації Служби безпеки України, який має забезпечити здійснення державної політики в галузі криптографічного і технічного захисту інформації. У межах своєї компетенції певні функції щодо забезпечення інформаційної безпеки реалізують Кабінет Міністрів України, державні комітети зв'язку та інформатизації і інформаційної політики, телебачення та радіомовлення, Міністерство оборони, Міністерство закордонних справ, Міністерство юстиції та інші, що створили у 2004 році воєнну Доктрину України.

Воєнна доктрина України - це сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави. Вона забезпечує підтримку політики держави, спрямованої на захист її національних інтересів, передбачає процес стратегічного мислення, яке базується на використанні принципу визначення цілей, способів і ресурсів. [69]

Саме цей документ визначає характер воєнно-політичної обстановки навколо України, реальні та потенційні загрози національній безпеці у воєнній сфері, принципи, умови та складові забезпечення воєнної безпеки.

Воєнна доктрина визначає пріоритети забезпечення воєнної безпеки за різними варіантами обстановки, основні цілі, завдання, засоби, ресурси та способи їх реалізації. Як документ чітко визначеного воєнно-політичного характеру, Доктрина визначає засади застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, напрями їх реформування для забезпечення необхідного рівня спроможності виконувати визначені завдання.

Діяльність військових структур держави, правоохоронних органів потребує необхідних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних ресурсів. Тому в Доктрині визначаються принципи, напрями економічного забезпечення діяльності Воєнної організації держави.

Принциповим є визначення різниці між «воєнною доктриною» і «воєнною стратегією». Перша стосується сфери воєнної безпеки і тому є складовою національної безпеки. Друга є військовим мистецтвом і стосується застосування Збройних Сил.

Не зважаючи на особливу увагу уряду до інформаційної безпеки та питань захисту інформації, в Україні існують проблеми, які полягають в тому, що людина, як особистість, існує в забрудненому, дуже фрагментарному, неточному, спотвореному інформаційному середовищі, в якому неможливо приймати рішення. Шлях розв'язання цієї проблеми - створення нормального робочого середовища, де можливим є доступ до інформації та прийняття корисних, насамперед для конкретної людини, рішень.

Питання інформаційної безпеки України як складової національної безпеки є актуальним та недостатньо розробленим. Доцільно окреслити межі його обговорення, визначити обсяг інформаційної безпеки, а також коло та умови існування загроз інформаційній безпеці на сучасному етапі розвитку держави. Проблема інформаційної безпеки держави складна та багатостороння. Вона може розглядатися тільки у взаємозв'язку з іншими проблемами більш високого або такого самого рівня важливості.

На мій погляд, першочерговим питанням на сьогодні є створення власного інформаційного ресурсу країни з урахуванням того, що цей ресурс має розглядатися як стратегічний. Стратегічність пов'язана із значним відставанням державних організацій, а також недержавного сектора у формуванні та оперативній актуалізації інформаційних потоків та ресурсів, що стосуються напрямів їхньої діяльності, і взагалі політичного та економічного життя в Україні. Непокоїть той факт, що в державі і досі немає конкретного суб'єкта (організації), який би відповідав за стратегічний розвиток та підтримку українського урядового сегмента мережі Інтернет, за його наповнення та зміст інформаційних ресурсів. На мій погляд, необхідно передусім звернути увагу на питання досягнення балансу в інформаційному просторі держави таким чином, щоб уможливити належний розвиток телекомунікацій та інформаційних ресурсів. Паралельно треба докласти зусиль у вирішенні питань стратегії і тактики розвитку системи інформаційної безпеки, що надавало б можливість захистити людину, суспільство, інформаційний простір, інформаційні технології тощо.

Розглянувши проблеми інформаційної безпеки України, вважаю за потрібне розглянути наступну складову даної теми - аналіз ведення інформаційних війн в Україні, як нової незалежної держави, для якої це питання стоїть дуже гостро.

Оскільки наша країнах розвивається на теренах Радянського Союзу та не досягла ще апогею свого економічного розвитку, інформаційні технології та системи теж є менш розвинутими, ніж в провідних країнах світу. Але інформаційні війни є важливою складовою розвитку України. Адже, за сучасних умов інформація стає чи найпотужнішою зброєю чи загрозою. Постає питання володіння інформацією, захисту інформації та питання безпеки, що для нашої країни є не вирішеними і актуальними.

Розглянувши поняття інформаційних війн раніше та, навівши у приклади сучасні країни світу, можна перейти до прикладів ведення інформаційних війн в України.

Аналіз воєнно-політичної ситуації, яка складалася упродовж останніх років навколо України, а також на її території, дає підстави вважати, що наша держава від самого початку проголошення своєї незалежності стала об'єктом пропагандистських операцій та довготривалого психологічного впливу насамперед з боку Росії.

Україна має ключове значення для безпеки Росії. Як вважають російські аналітики, необхідно підтримувати проросійську орієнтацію у населення держав колишнього СРСР, особливо в Україні. Як писала «Независимая газета»: «…російські позиції, традиційно сильні в освіті, культурі, інформації та науці республік колишнього СРСР, поступово змінюються впливами країн далекого зарубіжжя, причому на шкоду не тільки Росії, а й країнам СНД. Якщо існуючі тенденції залишаться незмінними, то за півтора десятки років на зміну поколінню, яке досі об'єктивно зберігає російську орієнтацію (мову, виховання, авторитети), прийде покоління, для якого Росія, її культура та інтереси - або порожній звук, або, що гірше - демонічний образ історичного ворога. Якщо люди з такими культурними і ціннісними орієнтаціями посядуть основні посади у державному апараті, бізнесі, армії, освіті, науці та засобах масової інформації, то інтересам Росії буде завдано непоправних збитків…». [50]

Сьогодні дуже явною стала боротьба за розповсюдження впливу Росії на Україну, навіть, підпадання України під російську зону контролю. Прикладів цього можна навести дуже багато, особливо тих, які свідчать про їх свідому чи мимовільну скоординованість. Ці дії користуються підтримкою серед низки політиків та державних діячів України, які мають діловий інтерес у Росії, або ж ними легко дозволяють, аби ними маніпулювали. Тут варто пригадати тимчасові публікації у світових виданнях щодо продажу Україною озброєння, ракетної технології у країни «третього світу», які проводять політику державного тероризму; фрахт колумбійськими авіакомпаніями українських літаків видається за можливий пошук наркомафією шляхів транспортування наркотиків та ін. За такими публікаціями чітко простежується певна мета. Прикладом також є подача в український військово - промисловий комплекс дискредитуючої інформації в момент переговорів щодо українсько-пакистанського танкового контракту. Тоді, серед іншого, газета «Коммерсантъ» подавала безапеляційну інформацію про можливе використання українських танків афґанським рухом Талібан та повідомила про провал переговорів.

Наступним моментом є поетапне вивезення з України ракетно-ядерного озброєння. Багато говорилося про позитивний момент перетворення України в без'ядерну державу. Згідно з договором «Старт_1» [64] з України боєголовки мали вивозити сім років. В реалії це відбулось за два роки. З випередженням була вивезена уся ядерна тактична зброя. Все це відбувалось на тлі низки пропагандистських публікацій про недоліки щодо порядку утримання цього виду зброї в Україні та можливого продажу в треті країни. Автори подібних публікацій, ґрунтуючись на особистих спостереженнях, писали про погані умови зберігання та недотримання Україною технології обслуговування ракет, що могло призвести до катастрофи, рівній Чорнобильській. Простежувався тиск і озброєння було вивезене з випередженнями графіку.

Багато політиків сучасності вважають, що російські засоби масової інформації подають внутрішнє життя України тенденційно. Останнім часом прослідковується тенденція проведення жорсткої паралелі між рухом кримських татар за повернення на Батьківщину та облаштування їхнього мирного життя з рухом Косовських албанців, які внаслідок бузувірства сербських шовіністів упереджено ставляться до православних сербів. Метод використання засобів пропагандистського арсеналу, серед іншого - таврування та звернення до символів і штампів («третя оборона Севастополя» тощо) посів чільне місце в російських виданнях. Російська преса фактично не дозволяє українській стороні висловлювати свою позицію на сторінках своїх видань. Події навколо вбивства композитора й співака Ігоря Білозора тому свідчення. Аналізуючи їх, слід дійти висновку, що цю кримінальну побутову подію Росія використала найбільш повно: фактично проведена повномасштабна пропагандистська кампанія, в якій Російська держава отримала перемогу. Журналіст ОРТ в Україні Наталія Кондратюк, озвучуючи кадри емоційного сплеску біля відомої кав'ярні, демонструвала обличчя «справжнього українця» [53] та піднімала питання «жахливого становища росіян в Україні». Після цього їй доручили вести публіцистичну передачу на популярному українському телеканалі. Відомий вислів заступника голови російського парламенту: не залишати поза увагою «вбивство російського композитора у Львові». Невдовзі після цього цей відомий державний діяч навідався з візитом до Києва. Росія доклала усіх зусиль для того, щоб у світовому просторі, та у Росії, склалось переконання про дискримінацію російського населення та наявність мовного утиску в Україні.

Зрештою, постає питання продажу енергоносіїв в Україну та заборгованості за них. Українська сторона вкотре виступає в ролі такої, що обороняється, хоча при вдалому, умілому, скоординованому, фаховому та спланованому підході можна провести не одну пропагандистську компанію на захист Україною своїх інтересів. Варіантів таких кампаній існує багато, але вони не використовуються. Пригадаймо погром підмосковним «омоном» української церкви в Московській області; становище української громади в Росії; заборгованість за сплату Росією оренди баз Чорноморського флоту в Криму. Список може бути продовжений.

Слід мати на увазі події, що відбуваються на сучасному етапі. Необхідно на них реагувати адекватно до часу, планувати та проводити психологічні та пропагандистські заходи, щоб Росія мала відповідальність. Прибалтійські країни поставили перед Росією питання про відшкодування збитків за часи окупації їхніх держав з боку СРСР, оскільки Російська Федерація визнала себе спадкоємицею цієї країни. У випадку з Україною можна згадати подібні ситуації (голодомор, екологічне забруднення території). Багато сучасних вчених політологів вважають, що в сучасних умовах питання мають вирішуватися у супроводі масивної інформаційно-пропагандистської підтримки.

Пропагандистський вплив з боку Росії також мають російські видання, які виходять в Україні та українські видання, що друкуються в Росії. У цьому випадку простежується психологічний вплив на свідомість громадян. Даний фактор стає тенденцією.

Відсутність дієвого аналітично-пропагандистського центру в Україні є недоліком нашої країни. Не є загрозою існуванню української незалежної демократичної держави той факт, що українські громадяни, які перебувають за кордоном, отримують оперативну інформацію з російських супутникових телеканалів. Проблема інформаційної диспропорції стосується й миротворчих військових контингентів. Нам відома нейтральна позиція України, але в Косово етнічні албанці ототожнюють українців з росіянами, з усіма наслідками.

Кримське питання залишається спірним вже довгий час. У Севастополі відкрито філію Московського державного університету, а єдина українська гімназія в Сімферополі котрий рік тулиться без приміщення. Це вважається не лише питанням освіти.

Росія використовує будь-який привід в інформаційній війні проти України. Якщо немає нового, його вигадують, висновують з будь-якої інформації. Фаховість інформаційних передач каналу НТВ не викликає сумніву, оскільки там працює потужний інформаційно-аналітичний осередок. Тому дуже показовим є сюжет про певний заполярний російський порт. В передачі йдеться про вимираюче місто-порт, люди виїжджають, суцільний занепад. Показується молодої панянки, яка при цих негараздах приїхала туди жити та висловлює своє невдоволення якістю життя в Україні. Лунають слова про незалежність і висновок - у вимираючому російському місті жити краще, аніж в Україні. Українські мас-медіа не використовують подібні методи, тобто адекватної української відповіді на інформаційну аґресію немає.

Перелік подій, що є свідченнями інформаційної війни Росії з Україною може бути продовжений. Деякі дослідники вважають, що у даному випадку концепція інформаційної безпеки, яка була прийнята Україною, не виконується українським урядом.

Йозеф Ґеббельс [27], німецький вчений, який займався питаннями безпеки, що чим більша, гірша брехня, тим швидше в неї повірять. На практиці взаємин України та Росії мають схожий вигляд. Після поразки у Першій світовій війні німецькі військові теоретики зазначали, що основна битва була програна на пропагандистському фронті. Поразка у психологічному протиборстві призвела до поразки й на полі битви. Це зумовило інтенсивний розвиток теорії та практики пропагандистського та інформаційного впливу в гітлерівській Німеччині.

Неадаптованість інформаційної сфери України до процесів глобалізації та не виваженість державної інформаційної політики створюють загрозу обмеження суверенітету країни.

Через слабку інтегрованість України у світове інформаційне поле, недостатню активність та конкурентоспроможність їі інформаційних структур уявлення світу про нашу державу формують не вітчизняні ЗМІ, а засоби та інформаційні агентства інших країн. При цьому останні виходять із політичних, економічних та військових інтересів відповідних країн. Формується вкрай спотворений образ внутрішньої та зовнішньої політики України, що негативно впливає на її міжнародний авторитет, шкодить національним інтересам.

Недостатня увага до проблем захисту інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів ускладнює діяльність держави щодо забезпечення її національної безпеки та обороноздатності.

Висновки

Сьогодні інформація добирає воістину матеріальну форму і володіння нею стає дуже жаданим. До реалізації будь-які, цілком «матеріальні», рішення сьогодні апріорі випробуються в інформаційній області. І результати стають вирішальними.

Сучасні війни ведуться перш за все в інформаційній сфері, яка випереджає і безперервно супроводжує так званий «прямий контакт» протиборчих сторін. Спецслужби ведуть свої війни безпосередньо в Інтернеті. Як повідомлялося, для боротьби з потенціальним супротивником в експортне мережене обладнання США встановлюються чипи з логічними вірусами, які можуть бути активізовані в потрібний момент. Для боротьби з певними людьми є комп'ютерні програми обнуління банківських рахунків. Існує ще багато інших варіантів.

Система - мета інформаційної війни, може включати будь-який елемент у епістемології супротивника. Епістемологія містить у собі організацію, структуру, методи і вірогідність знань. На стратегічному рівні ціль кампанії інформаційної війни - вплинути на рішення супротивника, і як наслідок, на його поводження таким чином, щоб він не знав, що на нього впливали. Навіть тоді, коли цієї мети важко досягти, вона все-таки залишається кінцевою метою кампанії на стратегічному рівні. Успішна, хоча і незавершена інформаційна кампанія, проведена на стратегічному рівні, приведе до рішень супротивника (а отже і його дій), що будуть суперечити його намірам чи заважати їхньому виконанню.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він уразливий до ворожого маніпулювання цими системами. Програмні віруси впливають тільки на ті системи, у яких є програми. Засоби радіоелектронної боротьби можуть бути застосовані тільки проти збройних сил, що використовують радіо та електроніку. Електромагнітні пушки не будуть впливати на ворожих кур'єрів. Хоча це і припускає, що тільки постіндустріальні держави чи групи уразливі в інформаційній війні, зворотне також може мати місце по двох причинах. По-перше, доіндустріальне чи аграрне суспільство все-таки має уразливі епістемологічні системи. Тому що інформаційна війна може вестися проти всієї епістемології ворога в цілому, тому і примітивні суспільства уразливі в інформаційній війні. По-друге, індустріальні суспільства можуть придбати велику частину їхньої телекомунікаційної структури у більш розвинутих постіндустріальних суспільств.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному рівні, щоб об'єднані, вони змушували супротивника приймати рішення, які приводили б до дій, що допомагали досягати суб'єктові власних цілей і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

У державах чи групах з високим рівнем розвитку техніки набір цілей атак на стратегічному рівні дуже багатий: телекомунікації і телефонія, космічні супутники, автоматизовані засоби ведення фінансової, банківської і комерційної діяльності; енергосистеми; культурні системи; і весь набір устаткування і програм, на підставі яких ворог одержує знання. Стратегічні інформаційні системи у високотехнологічних державах часто дублюються на оперативному рівні. Усі вони уразливі для атаки.

На стратегічному рівні лідерам, що продумують план ведення інформаційної кампанії, потрібно знати відповіді як мінімум на три питання:

? Який зв'язок інформаційної кампанії з глобальними цілями кампанії?

? Що хоче суб'єкт щодо того, що ворожі лідери знали чи припускали по завершенню кампанії? (Тобто, який бажаний епістемологічний стан і отже критерій успіху операції?

? Які засоби ведення інформаційної війни є кращими для досягнення встановленого критерію успіху? (Тобто як будуть пов'язані засоби з результатом).

На операційному рівні лідерам також потрібно мати відповіді на ряд питань. Чи буде заборонено атакувати деякі цілі і застосовувати деякі засоби в інформаційних атаках? Чи досяжний бажаний епістемологічний стан взагалі і зокрема, чи тільки існують проміжні стани, досяжні в специфічних географічних районах, у специфічній послідовності, чи в специфічних секторах інформаційних бойових дій. Крім того варто відповісти на питання про керування і сигнали. Також лідерам на оперативному рівні потрібно знати, коли будуть довершені атаки і засоби, за допомогою яких буде переданий сигнал про припинення атаки. Це важливі питання, тому що інформаційна зброя може викликати непряме руйнування систем знань і припущень у тих, що атакують.

Чим сучасніше суспільство, тим більше воно покладається на інформацію та засоби її доставки. Сюди відноситься і Інтернет - але це лише вершина цієї інформаційної конструкції. Будь-яка розвинена країна має телефонну, банківську та безліч інших мереж, що керуються комп'ютерами, отже мають властиві для них слабкі місця.

Інформаційна війна - це вже не туманна галузь футурології, а реальна військова дисципліна, яку вивчають і розробляють у відповідних академічних закладах. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди, але обсяг цієї статті дозволяє нам коротко зупинитися лише на чисто технологічних засобах.

Звідси, чим вище технологічні можливості держави і чим більше число його взаємодій з іншими групами (включаючи внутрішні групи) чи державами, тим більше держава уразлива в інформаційній війні. Ця уразливість буде зростати в міру збільшення розмірів чи мереж числа й обсягу транзакцій.

Демократії не є менш уразливими, чим тоталітарні режими, хоча демократичні соціальні системи, так і як групи, можуть бути трохи більш стійкими до виходу з ладу. Але апарат керування її економікою уразливий. Банки, фінанси, торгівля, подорожі і керування повітряним рухом стають усе більш залежними від інформаційної технології.

У міру того, як росте залежність від інформаційних систем, збройні конфлікти, що організовуються терористами, релігійними екстремістами, ворожими бізнесменами, проти інформаційних систем будуть складати реальну загрозу. Інформаційна зброя в їхніх руках може бути спрямована на енергосистеми чи засоби зв'язку, що обслуговують кінцеву ціль. Одночасні атаки на різні вузли можуть мати стратегічний ефект. Тобто вони можуть впливати на знання і волю лідерів. [37]

Зрозуміло, що масова свідомість є ареною боротьби різних політичних систем і в мирний час.

Експерти уважають, що вдосконалення збирання та поширення інформаційних техологій може бути одним з найефективніших засобів і війні з тероризмом. Деякі експерти, втім, занепокоєні, щоб концентрація великих масивів інформації в руках уряду не порушувала громадянських свобод американців. Джим Гілмор уважає, що збереження балансу між потребою уряду в інформації для боротьби з тероризмом, і захистом індивідуальних свобод є найбільшим викликом для США з часів другої світової війни:

«Весь фокус полягає у знаходженні найліпшого з можливих підходів до збирання анти-терористичної інформації. Необхідно вдосконалити технологію і комунікації з тим, щоб забезпечити надання інформації у вірні руки. Необхідно запевнитися, щоб заходи комп'ютерної безпеки не могли бути виведені з ладу ворогами або будь-ким іншим. І все це треба робити, одночасно зберігаючи американські цінності та громадянські свободи. Це є виклик, з яким ми наразі маємо справу» - зазначає Гілмор. [51]

Інформаційно-комп'ютерна революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо припустити, що саме інформаційним видам агресії буде відданий пріоритет у майбутньому. Потрібна серйозна увага фахівців різного профілю до цього питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства.

Аналіз інформаційних експансій у сучасному світі свідчить, що інформаційна війна чітко ділиться на кілька етапів. На початковому етапі інформаційних воєн, які вели, наприклад, США проти Іраку, а потім - Югославії, створювався імідж лідера країни-супротивника як диктатора і фашиста, а самої країни як джерела загрози безпеці в регіоні і загрози інтересам самих США (при цьому ніколи не вказувалося, про які саме американські інтереси йдеться). Завдання наступного етапу інформаційної війни (він співпадав з війною збройною) - продемонструвати переваги американської зброї, приховати власні втрати, перебільшити завдану шкоду. Особливістю інформаційних воєн, принаймні тих, які вели американці, є те, що вони не закінчуються із завершенням воєнної операції. Тоді, власне, настає заключний етап інформаційної війни. Його завдання Ї переконати власний народ і світову спільноту в тому, що воєнні дії були єдино можливим шляхом розв'язати проблему. І що їх наслідки Ї лише позитивні.

Оскільки в ході інформаційної війни здійснюється вплив на психологічну сферу людини, мас чи певних соціальних груп, - методи її ведення базуються на соціально-психологічних чинниках і дуже часто зводяться до навіювання або й т.зв. «брудних технологій». Майже ніколи реальні цілі інформаційної війни не афішуються Ї навпаки, вони маскуються якимсь добропристойним приводом. [46]

Висновок можна зробити такий. На порозі інформаційного суспільства потужні та якісно нові інформаційні потоки створюють нову реальність, на яку необхідно своєчасно реагувати. Одним із специфічних проявів ситуації є те, що інформаційні війни, які зараз відбуваються, не тільки підсилюють найрозвиненіші країни, але й дають шанс стати на один рівень з ними країнам колишнього другого і третього світу. Це пов'язано з асиметричним характером інформаційної зброї. Така її властивість дозволяє будь-якій державі в критичний момент вести боротьбу з сильнішим противником. Застосування інформаційної зброї в цьому випадку виявляється найбільш адекватною відповіддю на чужі агресивні дії.

Водночас якщо проаналізувати наслідки інформаційних атак, що останнім часом здійснювалися проти нашої держави, то можна зробити невтішний висновок: Україна, по суті, втрачає контроль над власним інформаційним суверенітетом, а її територія опинилася під впливом інформаційних потоків суміжних держав, з усіма наслідками, які з цього випливають.

Україні необхідно вчасно врахувати нові реалії з вигодою для своїх інтересів. Відомо ж, що у сфері високих технологій ми володіємо потужним потенціалом.

Правильний вибір політики щодо інформаційних технологій, що розвиваються, дає змогу зосередити зусилля й ресурси на реалізації потенціалу економічного розвитку і тим самим забезпечити ефективний і безпечний розвиток усіх сфер життєдіяльності людини, суспільства та вплине на міжнародну арену, зокрема на розповсюдження впливу чи стабілізацію міжнародних позицій.

Крім цього, інформаційна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення цілісної державної програми відповідно до Конституції та чинного законодавства України і норм міжнародного права шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм, що стосуються національної інформаційної політики України

Інформаційна безпека відіграє важливу роль у забезпеченні життєво важливих інтересів будь-якої держави. Створення розвиненого і захищеного інформаційного середовища є неодмінною умовою розвитку суспільства та держави.

Список використаної літератури

1. Аронсон Э., Пратканис Э.Р. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. - 384 с.

2. Аронсон Э., Пратканис Э.Р. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. - 384 с.

3. Большаков М. Подготовка кадров для служб психологических операций и по работе с гражданским населением в США // Зарубеж. воен. обозрение. - 1998. - №3. - С. 9-10.

4. Бондаренко В.О., Литвиненко О.В. Інформаційна безпека сучасної держави: концептуальні роздуми // Стратег. панорама. - 1999. - №1-2. - С. 127-133.

5. Волохов В., Лук'янов А. Технології психологічних операцій // Політика і час. 2000. №1 - 2. С. 79 - 86

6. Г.Г. Почепцов Информационные войны. - К. Ваклер, 2000. - 575 с. {5}

7. Гудби Дж., Бувальда П., Тренин Д. Стратегия стабильного мира. Навстречу Евроатлантическому сообществу безопасности. - М.: Международные отношения, 2003. - 208 с.

8. Завадский И.И. Информационная война - что это такое? // Конфидент. 1996. №4. С. 13-20.

9. Закон України «Про інформацію», прийнятий Верховною Радою України 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №48, Із змінами від 06.04.2000, Відомості Верховної Ради. - 2000. - №20.

10. Запрудский Ю.Г. Социальный конфликт: политологический анализ.-Ростов-на - Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1992. - 177 с.

11. Знаменский А. Успехи оперативной группы «Орел» // НВО. - 1996. - №9. - С. 2.

12. Жуков В. Взгляды военного руководства США на ведение информационной войны // Зарубежное военное обозрение. - №1. - 2001.-С. 2 - 9.

13. Игрицкий Ю. Центрально-Восточная Европа: Пейзаж после расширения ЕС. // Европейская безопасность: события, оценки, прогнозы. - 2005. - №16

14. Кабаченко Т.С. Методы психологического воздействия. - М.: Педагогическое общество России, 2000.

15. Классификация возможных войн и военных конфликтов, принятая в США // Зарубежное военное обозрение. - 1990. - №9. - С. 3 - 9.

16. Кокошин А.А. Стратегическое управление: теория, исторический опыт, сравнительный анализ, задачи для России. - М.: МГИМО, 2003. - 528 с.

17. Крутських А.В. Інформаційний виклик безпеці на межі XXI сторіччя // Міжнародне життя. 1999. №2. С. 82-89.

18. Крутських А.В. Інформаційний виклик безпеці на межі XXI сторіччя // Міжнародне життя. 1999. №2. С. 82-89.

19. Кузнецов П.А. Информационная война и бизнес // Конфидент. 1996. №4. С. 21-23.

20. Леонтьєва Л. Є. Історія використання психологічних операцій Німеччиною і Радянським Союзом в роки Другої світової війни (1941-1945 рр.): Дис… канд. воєн. наук. - Л.: ДУ «Львівська політехніка», 1997. - 179 с.

21. Литвиненко О. Спеціальні інформаційні операції - К.: Сатсанга, 1999. - С. 38

22. Майерс Д. Социальная психология. - СПб., 1997. - 293 с.

23. Манилов В.Л. Исследование проблем национальной безопасность: вопросы методологии // Военная мысль. - 1995. - №5. - С. 9-19.

24. Манилов В.Л. Национальная безопасность: ценности, интересы и цели // Военная мысль. - 1995. - №6. - С. 28-40.

25. Маракова І., Рибак А., Тесленко П. Проблеми комплексного забезпечення безпеки інформації в Україні // Вісник УАДУ. - 2001 р. - №3. - С. 343-346.

26. Михайлов Б. Психологические операции вооруженных сил США в конфликтах низкой интенсивности // Зарубеж. воен. обозрение. - 1996. - №8. - С. 2-8

27. Несвіт Г.П. Інформаційна політика держави як фактор реформування суспільства: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук; Одес. нац. юрид. Акад. - О., 2001. - 16 с.

28. Острое оружие дезинформации // Очерки истории российской внешней разведки: В 6 т. - Т. 2. 1917-1933 годы. - М.: Междунар. отношения, 1996. - С. 106-109.