Черкаси. Вантажиться швидко, стартова - головна з новинами, навігація незручна, назви вікон не змінюються, загальні відомості - коротко з невеликою картою, ресурси, адміністративно-територіальний устрій короткий опис, органи влади - керівництво всіх підрозділів всіх органів влади (посади, прізвища, телефони), промисловість - загальні відомості, статистика, дані найбільших підприємств, АПК - загальні відомості, статистика, перелік підприємств без даних, Будівельний комплекс - загальні відомості, Транспортний комплекс і зв'язок - короткі відомості, Торгівля і сфера послуг - короткі відомості, Виставкова діяльність - короткі відомості, Зовнішньоекономічна діяльність - короткі відомості, Банківська діяльність - загальні відомості перелік підприємств без даних, Тендери - статистика щодо результатів, освіта і наука - загальні відомості, Охорона здоров'я - загальні відомості, статистика, без адрес, Культура - загальні відомості, переліки без даних, Спорт - загальні відомості, Туризм - загальні відомості, довідкові телефони, релігія - Дані про релігійні організації по регіонах Черкаської області, Дані про релігійні організації зі статусом юридичної особи у Черкаській області, Засоби масової інформації - ПРЕСА ШЕВЧЕНКОВОГО КРАЮ, Електронні засоби масової інформації Черкаської області, англійської версії, e-mail немає

Чернівці. Вантажиться швидко, з головної, на якій новини, дуже зручне меню, дизайн непоганий, економний, немає зайвих сторінок переходу, лінк пам'яті Назарія Яремчука, лінк Пропозиції німецьких фірм щодо закупівлі продукції українських підприємств, встановлення коопераційних зв`язків та співробітництва, лінк Перелік комерційних пропозицій угорських фірм за жовтень 2001 р., лінк засідання робочих комісій Єврорегіону “Верхній Прут”, новини - анонси за жовтень, останні новини - нерегулярно, архів до грудня, контакти - гостьова для запитів і пропозицій з великою формою автозаповнення, та e-mail outlook, документи - розпорядження (назва, дата, номер, без текстів) та звернення (формується), ділові пропозиції - Інвестиційні пропозиції підприємств і організацій Чернівецької області (інформація українською і англійською мовами), ПРОПОЗИЦІЇ ПО СПІВРОБІТНИЦТВУ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (інформація українською і англійською мовами), міжнародні зв'язки - співпраця (Співпраця Чернівецької області з іноземними країнами, Правові засади та ін), єврорегіон "Верхній Прут" (в розробці), сфера послуг - транспорт і зв'язок (загальні відомості), торгівля (загальні відомості), підприємництво, туризм, гуманітарна освіта - освіта (відомості, лінк на університет), культура (лінк на бібліотеку), охорона здоров'я, виробнича сфера - фінанси, промисловість, сільське господарство, лісове господарство, енергетика, інвестиції, зовнішньоекономічна діяльність, житлово-комунальне господарство, в заголовках вікна - не назва, а адреса, соціальний захист - соціальний захист, зайнятість населення з адресами і телефонами, статистика щодо праці і зарплати, органи влади - керівництво (прізвища, посади, адреси), ОДА (відділи, телефони), територіальні управління (адреси, телефони), райдержадміністрації (адреси, телефони), Буковина - історія краю, географія краю, адміністративний поділ, карта області (Схематичну карту району та коротку інформацію про нього можна отримати в новому вікні, вибравши район на карті області), природні ресурси, за 10 років незалежності (розвиток), англійської, російської немає

Чернігів. вантажиться швидко, непоганий дизайн, назви вікна не змінюються, стартова - загальні відомості, про сайт - порожня сторінка з дублюванням головного меню, допомога - те саме, контакти - те саме плюс адреса, телефон, e-mail ОДА, Голова ОДА - коротка біографія, ОДА - загальна (адреса, телефон, фото, e-mail), райдержадміністрації (адреси, телефони, e-mail), соціальна сфера (установи, керівники, телефони, адреси), комунальна власність (перелік об'єктів, адреса і телефон управління), цільові програми (загальна інформація, адреса, телефон, e-mail управління для отримання детальнішої інформації), оскарження рішень (правові засади), апарат ОДА - графічна схема, структура (посади, прізвища, телефони), перелік підрозділів ( адреси, телефони, факси, e-mail), керівники підрозділів (прізвище, посада), звернення громадян (опис роботи відділу та процедури), прийом громадян (розклад), обласна рада - загальна інформація (адреса, телефон, e-mail, коротка біографія голови), депутати (округ, прізвище, дата народження, посада, місце роботи, телефон), районні ради (адреси, телефони, e-mail), наш край - символіка (герб, прапор), адміністративно-територіальний розподіл (загальні відомості, кордони, географічні дані, Адміністративно-територіальні одиниці, Місцеві ради, населення, дані за районами), тест1 (повідомлення Створено за фінансової підтримки ОБСЄ), економіка регіону - загальна характеристика, промисловість (Перелік великих підприємств по галузям), сільське господарство (детальні відомості про найбільші підприємства), транспорт (телефони та керівники вокзалів, станцій, підприємств), транспортні підприємства (керівники, телефони, адреси), зв'язок і телекомунікації (Структура Чернігівської дирекції ВАТ "Укртелеком"), поштовий зв'язок (Послуги поштового зв'язку, перелік вузлів поштового зв'язку, адреси, поштові індекси, керівники, Код, N телефону), сервіс(Перелік основних обслуговуючих підприємств області), обслуговуючі організації (Основні обслуговуючі організації сфери громадського харчування області), комунальні підприємства (перелік за профілем, контактні дані), зовнішньоекономічні зв'язки, вільні економічні зони (Спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області, Необхідні матеріали для затвердження інвестиційного проекту), ділові пропозиції (телефон і адреса для довідок), інвестиційні проекти (Перелік інвестиційних пропозицій підприємств Чернігівської області, що потребують залучення інвестицій), туризм - визначні пам'ятки (фото), туристичні об'єкти (Перелік державних музеїв та заповідників Чернігівської області), готелі, туристичні фірми (з ліцензіями), туристичні маршрути (перелік), ресторани, наука і освіта - вища освіта (перелік установ), соціальне забезпечення - школи (переліки на окремих сторінках), релігія (статистика), громадські організації (перелік за тематикою на окремих сторінках), право - правовий захист (Правоохоронні органи Чернігівської області), інформація - перелік ЗМІ (контактні дані, статистика), історія - історія регіону, культура - загальна інформація (адреси і телефони установ), англійська, російська відсутні

Таким чином, залишився єдиний ресурс - Дніпропетровський. Це, мабуть, єдиний ресурс, який можна назвати порталом. Більше того - це єдиний ресурс, що орієнтований на об'єктивні потреби громадянина. Містить виходи на всі ресурси, що можуть становити практичний інтерес для мешканців міста і області чи гостей регіону - або ж просто вміщує поточну інформацію з них. Містить кілька он-лайнових служб. Має пошукову машину. Хоча здебільшого російськомовний. Цілком можливо, мовні орієнтири визначені тим, що сайт є учасником проекту е-Місто Міжнародної асамблеї столиць і крупних міст країн СНД. Користувач, зайшовши на цей портал, вже не має необхідності відкривати ще якісь вікна, шукати інших адрес, що ймовірно міститимуть потрібну інформацію. Сторінка швидко вантажиться, має непоганий, доволі оригінальний дизайн, дружній інтерфейс, інтуїтивну навігацію. Інформація організована зручно, доступ до неї легкий. Загалом завдання ресурсу - аби відвідувач не просто отримав загальне уявлення про область, але скористався пропонованою інформацією чи сервісами. Відвідувати сторінку користувач буде, швидше за все, регулярно після першого візиту.

Загальний же підсумок після відвідин сторінок обласних адміністрацій - наразі, так само, як і сторінок Кабміну, Держкомзв'язку та більшості інших державних сайтів - мета ресурсів є суто презентаційною, виконання здебільшого на печерному рівні. Непрофесійний дизайн і програмне забезпечення сайтів. Зміст більшості сайтів нагадує виписку з короткого країнознавчого атласу. Але іноземцям подана інформація нічим не допоможе, українцям теж не розкаже нічого нового - і нічим не зацікавить ані тих, ані інших. Практичної користі від відвідин сайта здебільшого жодної - ані для подальшого спілкування з органами влади, ані для відвідин області, ані для корисного дозвілля, ані для роботи, ані для навчання. А скільки коштів було витрачено - і на комп'ютерну техніку, і на підключення до мережі, і на створення власне сайтів. І все це - наслідок елементарного нерозуміння чиновників - навіщо і кому (окрім Президента для звітів на міжнародному рівні) може знадобитись такий ресурс, хто і по яку саме інформацію туди заходитиме.

Підсумки:

Сервіси “уряд-бізнесам” та “уряд-громадянам” формально розвиваються в Україні паралельно з сервісом “уряд-урядові”. Проте фактично виявляється, що урядові структури не в змозі усвідомити можливостей інформаційних технологій, а отже - важливості їх застосування у сфері співпраці державних структур і суспільства. Результатом є формальне виконання законів, формалізація завдань окремих державних органів, і зрештою - абсолютна непотрібність ресурсів, на які витрачено немалі кошти платників податку.

Але саме ці сервіси заохочують приватну ініціативу в економічній, соціальній, політичній, культурній, науковій сфері. Трансформація процесів взаємодії держави і громадян, зумовлена запровадженням даних модулів електронного уряду, є найбільш сприятливою для економічного розвитку держави, створення добробуту її громадян.

Ми наголошуємо - сервіси G2B та G2C орієнтовані на широку аудиторію, на представників всіх соціальних груп, що так чи інакше опиняються у сфері впливу цих сервісів. Фахова еліта галузі інформаційних технологій лише координує і коригує процес запровадження Інформаційного суспільства та втілення проекту електронного уряду. Користувачами сервісів електронного уряду поступово стають всі соціальні групи, оскільки мета створення електронного уряду - оптимізація соціальних, політичних та економічних процесів, пов'язаних з владою.

Таким чином, головною проблемою, що стоїть перед українським урядом, є усвідомлення власної ролі як сервісу, призначеного для обслуговування громадян, і відповідної побудови інформаційної інфраструктури, формування змістового наповнення урядових ресурсів.

Теми для обговорення:

Чому бізнес є таким самим пріоритетним об'єктом урядових сервісів, як і громадяни?

Чи мають якусь користь від G2B та G2C сервісів бізнеси і громадяни, що не мають доступу ані до комп'ютера, ані до мережі?

Чим відрізняється урядовий (міський, обласний) портал від просто сайту адміністрації?

Які урядові послуги слід перш за все надавати в он-лайновому чи електронному режимі?

Якою має бути мета створення урядових сайтів чи порталів, їх основна функція?

Як співвідносяться ролі державних структур, громадян і бізнесів в електронному просторі, чи така ж ситуація в офф-лайнових стосунках?

За яких обставин наявність сайта не перетворює урядовий сервіс ані на он-лайновий, ані на електронний?

Якою є роль уряду у трансформації неурядових державних ресурсів в електронний ресурс?

Що означають поняття “інтуїтивний” та “дружній” стосовно електронного державного ресурсу?

Яка роль інтуїтивної навігації, дружнього інтерфейсу у загальних процесах запровадження електронного уряду та формування інформаційного суспільства?

Які сфери життєдіяльності людини спрощує і водночас збагачує запровадження відповідного електронного ресурсу?

Чи тільки на власних громадян має бути розрахований електронний ресурс державного уряду?

Посилання:

1. http://www.kmu.gov.ua/mainzkomit.html

2. Тоні Блер. Модернізація уряду. "Біла книга" про британський електронний уряд.

http://www.e-gorod.ru/e-project/whitepaper/4310.htm

3. Каждому чиновнику -- по сайту. 5.12.2001.

http://www.egovernment.ru/cgi-bin/view.cgi?rzm=news&xnew=n00064

4. http://www.kmu.gov.ua/

Частина четверта.

електронний уряд і цифрова демократія

Окрім оптимізації механізмів державного управління за рахунок поступового запровадження функціональних модулів G2G, G2B та G2C, електронний уряд активізує такий соціально значущий процес як формування цифрової (електронної) демократії. Дожиттєве навчання, телематика, комп'ютеризація, комп'ютерна грамотність, універсальний доступ, активне правління, електронна пошта, електронне голосування, електронний уряд, інтернет та інші елементи Інформаційного суспільства, запровадженню яких прямо чи опосередковано сприяє створення електронного уряду, активізують соціальну позицію громадян, заохочують їх до ширшого використання своїх прав і свобод.

Цифрова демократія є атрибутом захисту громадянами своїх інтересів та визначення форм співпраці з державою в рамках електронного уряду. Якщо сектори G2G, G2B, G2C (як і зустрічні - B2G, C2G) - це спосіб щонайефективнішої взаємодії між урядом та суспільством, використання певних можливостей, наданих електронним урядом, то цифрова демократія - інструмент формування цих можливостей. Тобто, через цифрову демократію громадяни і бізнеси визначають, які саме послуги, яким чином надаватиме їм уряд, встановлюють взаємну відповідальність в рамках взаємодії, формують образ держави і суспільства - і електронного уряду як окремого соціального інституту.

Таким чином, цифрова демократія - явище, масштабніше за електронний уряд. Але передумови для її формування створює саме запровадження останнього, оскільки дає поштовх громадянам і бізнесам до використання можливостей ІТ на державному рівні - спочатку через користування сервісами G2B та G2C та отримання певних вигод від результатів роботи сервісу G2G.

Якщо розглядати взаємодію цих компонентів електронного уряду в соціальному аспекті, прослідковується цілий комплекс взаємних впливів. Окремі компоненти доповнюють один одного та врівноважують вплив кожного з них на суспільство. Розглянемо цю тезу детальніше. Почнемо з елементу “уряд урядові”: запровадження цього модуля спричиняє, загалом, подальше відмежування державних структур від суспільства через замкнення всіх життєво важливих для спільноти функцій, відомостей і процесів у відокремленій мережі - з метою гарантувати інформаційну безпеку держави. Послаблюються вертикальні зв'язки всередині структури, проте настільки посилюються і розгалужуються зв'язки горизонтальні, що керівні органи всіх рівнів утворюють окремий континуум, за властивостями подібний до щільного клубка еластичної мотузки - можна спробувати розірвати чи відділити певний окремий зв'язок чи елемент, але і цей елемент, і клубок чинитимуть спротив, і тільки-но перестануть докладатись деструктивні зусилля, елемент негайно повернеться на своє місце в клубку. Тобто, можна було б очікувати, що державні органи утворять окрему “державу в державі”, ба навіть орден чи секту, зважаючи на ступінь відокремленості.

Ця тенденція врівноважується запровадженням наступного елемента - “уряд громадянам”. Його роль - навпаки, відкривати закриті структури, робити їх доступними для аналізу, контролю, коригування тощо. Відкритим для громадянина стає будь-яке відомство, будь-яка послуга чи інформація. Доступ є і до ресурсів закритої урядової мережі - лише обмежений. Персональні дані доступні лише їх “власникові” та, за відповідними ключами, кільком державним службам (медичній, соціальній, певна інформація - податковій і т.ін.). “Привілей цеху” - право дозволяти чи забороняти певну діяльність громадян, реєструвати чи не реєструвати шлюби, змінювати прізвища - модуль G2C перетворює на службу. Причому службу автоматизовану, тож незалежну від особи чиновника, що розглядає заяву. Але громадяни як платники податку є не надто значущими учасниками бюджету. Кількість державних монополій також стає дедалі меншою, тож і цей спосіб поповнення бюджету не є достатнім. До того ж, скільки не економиться за рахунок переведення трансакцій “держава - громадянин” в електронний вигляд і їх автоматизації, громадянин завжди потребує певної допомоги з бюджету (у вигляді соціальних виплат, будівельних робіт, охорони здоров'я, дотацій, субсидій тощо), а держава має оплачувати видаткові статті (безпека, обороноздатність, участь у міжнародних структурах і т.ін.). Враховуючи, скільки коштує створення, обслуговування і апгрейд інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури електронного уряду, його програмного забезпечення, навчальних і просвітницьких програм - тандем G2G-G2C швидко збанкрутує.

Запровадження третього елементу, G2B, врівноважує економічно систему електронного уряду, робить її доцільною. Адже модуль “уряд-бізнесам” не лише спрощує здійснення стандартних процедур на зразок заповнення декларацій чи оформлення кредитів. Головна його функція - за рахунок спрощення, пришвидшення і автоматизації процесу заохочувати щонайбільше громадян створювати власний бізнес. Оскільки саме приватний капітал є рушійною силою розвитку країни, причому не лише економічного, але й соціального, культурного, технологічного, наукового розвитку, то саме модуль G2B електронного уряду запобігає виникненню стагнації у кожній з цих сфер життєдіяльності суспільства.

Проте кожен з цих трьох модулів створює сприятливі умови для соціальної пасивності громадянина, групи, спільноти. Бар'єри прибрано, бюрократичну тяганину подолано, не треба вистоювати черги, збирати папірці, бігати інстанціями чи чекати прийняття рішення. Модуль G2C забезпечує легкий вихід на сторінку потрібної структури через спільний портал, модуль G2B дозволяє просто оформити дозволи і ліцензії, кредити і пільги, майже не витрачаючи час на заповнення форм, бо звертається по необхідні персональні дані до ресурсів модуля G2G. Ідеальні умови для замкнення кожного у власному світі, обладнаному електронним інтерфейсом для вирішення поточних питань.

Та на соціум діє не просто сума впливів трьох модулів. Слід враховувати так само і зворотні вектори впливу, відповідно B2G, C2G і, звичайно цілий комплекс G2G - різноспрямованої взаємодії окремих гілок влади, рівнів, відомств тощо. Не зникає і вплив інших модулів (зокрема, найбільш значущих - В2В (бізнес бізнесові), В2С (бізнес клієнтові), С2В (клієнт бізнесові). Це вже модулі не електронного уряду, а Інформаційного суспільства - соціальної формації, заснованої на знанні, здатності до творчості людини та на можливостях інформаційно-телекомунікаційних технологій. Інформаційне суспільство включає весь комплекс функціональних модулів, три з яких, зокрема, утворюють власне синтетичну формацію під назвою “електронний уряд”, що також, відповідно, є елементом Інформаційного суспільства.

І коли вже йдеться про цілий комплекс елементів, то сумарний ефект, що вони чинять на соціум, буде і більшим, і інакшим від результату додавання впливів кожного окремого елемента. Чим більше елементів Інформаційного суспільства буде запроваджуватись у життя, тим більшої соціальної активності вимагатиметься від громадянина. Інформаційний спосіб життя формує соціально активну особистість. Активність проявляється перш за все у творчості, в ініціативності, в пошуку нових контактів і нових способів самореалізації, у ширшому способі мислення, що охоплює не лише сьогоденні потреби, але є глобальним у часі і просторі.

Принципова зміна характеру інформаційних комунікацій дозволяє подолати і сформульований Робертом Міхельсом так званий "залізний закон олігархій", у відповідності з яким постулюється сформульоване домінування добре організованих владних еліт над апріорі слабкоорганізованою більшістю. 1 Фактичну монополію еліт на вирішення всіх важливих питань, пов'язаних з життєдіяльністю суспільства, руйнує не просто соціальна активність громадян, а можливість безпосередньої участі їх у формуванні офіційної позиції, формулюванні відповідної правової бази та - що важливо - здійснення реального контролю над процесами провадження рішення у життя, виправленням порушень та покаранням порушників. Прозорість всіх владних процедур зумовлює неможливість корпоративних домовленостей, застосування подвійних стандартів та інших маніпуляцій із законом. Віртуальна спільнота громадян більше не потребує екстремальних засобів заявлення власної позиції, аби подолати інерцію внутрішньої організації владної еліти. Що є прикладним виявом можливостей цифрової демократії.

Соціальна активність для Інформаційного суспільства є не специфічною властивістю певного, доволі вузького прошарку населення - це природний стан речей. Соціальна активність в принципі відходить на задній план, стає одним з базових понять, що формують спосіб життя загалом. Це поняття також значною мірою втрачає політичне забарвлення і більше не вимагає обов'язкової приналежності до колективу, певної групи, інші члени яких поділяють ту саму позицію. Соціальна активність більшою мірою стає проявом індивідуальності, і цей процес є складовою глобального перетворення суспільств на спільноти індивідуальностей, активізованого впливом ІТ.

Громадянин як індивідуальність, відокремлена особистість, а не частка тієї чи іншої групи, проявляє значно більшу зацікавленість у повній і достовірній інформації про всі процеси, що так чи інакше визначають його життя. І, відповідно, вимагає від держави забезпечення йому можливостей мати цю інформацію. Що укріплює основи демократії, оскільки демократія кожному гарантує не тільки право звертатися до влади з надією добитися якихось індивідуальних чи соціальних цілей, але і право на отримання вірогідної інформації про діяльність владних структур і, значить, можливість робити політичний вибір не тільки самостійно, але і зі знанням діла (Р. Дал називає це "освіченим розумінням" і відносить до числа важливих ознак ліберальної демократії.) 2

Демократія, збагачена можливостями ІТ і включена до загальної системи цінностей Інформаційного суспільства, є важливим здобутком держави і громадянина, причому це стосується багатьох речей. Традиційні способи її здійснення мають багато вад, хоча демократія і залишається досьогодні найкращою формою правління. Наочно це сформулював Анджей Качмаржик, котрий склав “сумний перелік помилок існуючої демократії, трактованої як система, в який уряд вибраний циклічними, таємними і багатопартійними виборами, провадженими на основі універсального привілею для всіх дорослих громадян”. Таким чином, до вад наявної демократії він відносить наступні чинники.

§ Можливість дискримінації меншості більшістю; чинники, що перешкоджають діяльності демократичної системи - нескінченні обговорення, подолання відмінностей позицій, подолання сумнівів і безперервна критика.

§ Відносно несерйозні причини для соціального невдоволення можуть серйозно струшувати демократичну країну. Демократія може бути знищеною через чинність її власних механізмів - це, зокрема схема приходу до влади Гітлера.

§ Мінливість мети і ліній поведінки, що є наслідком змін доктрин і політичних команд, які здобувають владу в результаті перемоги на виборах (цю думку поділяв, наприклад, А.Токвіль, який вважав, що демократичні держави не здатні здійснювати далекосяжну зовнішню політику).

§ Слабкий вплив громадян на прийняття поточних рішень, на реалізацію політичної програми партії влади у періоди між виборами, що породжує роздавання порожніх обіцянок і маніпулювання електоратом.

§ Негативні виборчі кампанії, де обговорення життєво важливих питань витіснено взаємними наклепами і чутками. Процес не припиняється і між виборами, бо опозиція висвітлює не істотні помилки уряду, але дрібні питання, що привертають увагу (наприклад, справа Клінтона-Левінськи).

§ Сильна залежність вибору громадян від навичок використання засобів впливу на електорат, зміщення акцентів з істотних чинників (суттєвість політичної програми, персональні якості кандидатів) до фінансової спроможності кандидатів і партій та майстерності у застосуванні виборчих технологій. В результаті влада належить тим, хто вдало використовує можливості телебачення, а не тим, хто добре управляв би економікою, хто знає, як прийняти добрі закони, хто спроможний добре управляти. 3

За поширення ІТ та збільшення впливу мережі на формування громадської думки ця тенденція набирає сили. Політики, політика, партії, передвиборчі змагання, власне політична та законотворча діяльність віртуалізуються. Причому часто цей процес є не лише перенесенням частини діяльності в мережу, а принциповим обранням в якості провідної виборчої технології електронної симуляції діяльності. Адже перебіг і вплив реальних політичних заходів передбачити і контролювати важче, ніж цифрову симуляцію. Справжні виконавці, організатори, учасники завжди привносять фактор нестабільності.

Україна також поступово включається до процесу віртуалізації політики. Так за результатами одного з останніх досліджень, в українському інтернеті налічується 279 сайтів на політичну тематику. Кількість унікальних документів на цих сайтах - 70325. Обсяг текстової інформації - 1.9 Гб. Середній обсяг сайта - 252 документи. Структурний розподіл політвеба свідчить, що сайти політичних партій і політиків не є основою політичного веба в Україні, а отже - що функції, відведені подібним ресурсам в системі цифрової демократії, поки не потрібні суспільству чи окремим його групам. Розподіл же ресурсів є таким:

55% - новини, сайти ЗМІ, інформагентства, он-лайнові ЗМІ, тобто, інструменти створення та використання інформаційних приводів, які виконують власне роль медіа: з'єднують виробників новин з їх первинними споживачами - традиційними друкованими та електронними ЗМІ.

23% - сайти політичних партій і організацій: виробляють дуже вузький спектр новин, тож, відповідно, і запитані менше - як представниками ЗМІ, так і громадянами та фахівцями. Функції ж, що відповідають потребам електронного уряду та цифрової демократії, ще практично не запитані користувачами, тож вони і не передбачаються концепціями ресурсів.

14% - інформаційні сайти і форуми. Так само вузькоспеціалізовані ресурси, проте через складніший процес фінансування є менш поширеними.

8% - особисті сайти політиків. Окрім ускладнень з фінансуванням та дуже вузького спектру висвітлюваних питань, дуже часто мають проблеми з наповненням - наявний хронічний дефіцит матеріалів.

70% політичних сайтів мають київське регіональне розташування. Інші регіони займають від 5% до 1%. Тобто, віртуальна симуляція загальнодержавної діяльності сфокусована все ж в центрі.

багатопартійність і парламентаризм втратили реальність та лише імітуються політологами, експертами-консультантами й іміджмейкерами як зручне і звичне середовище змагання цих політичних образів - від різноманітних образів політиків до образів цілої держави. Партії, що виникали як представники класових, етнічних, конфесіональних, регіональних інтересів, перетворилися на "бренди" - емблеми і рекламні слогани, що традиційно привертають електорат. Якщо цей "бренд" побудований на історичній традиції - наприклад, комуністи, соціал-демократи, націоналісти тощо - його буде активно підтримувати ще не звиклий до віртуалізації електорат, навіть якщо первинна ідеологія кардинально змінилася.

Інтенсивна політизація кіберпростору наочно демонструє, що нова політика будується на компенсації дефіциту реальних ресурсів і вчинків розмаїттям образів. Сьогодні боротьба за політичну владу - це вже не боротьба партійних організацій і не конкуренція програм дій. Це боротьба віртуальних образів - політичних іміджів, що їх створюють рейтинги і іміджмейкери, прес-секретарі і "зірки" шоу-бізнесу, PR і електронні ЗМІ, рекрутовані на час політичних кампаній.

Реальна особистість і її діяльність як політика необхідні лише для "інформаційного приводу", що слугує свого роду алібі для тих, хто формує імідж, "виправдовуючи" реальну бездіяльність. Політика полишила зібрання і засідання комітетів, програми реформ, а також зміст владних функцій і функцій контролю їхнього виконання. Покинула вона і міжфракційні переговори і партійні мітинги. Політика, створювана в PR-агентствах, на ТБ і в ЗМІ - це віртуальна політика. 4 Однак влада, що здобуває легітимність такими віртуальними способами, є цілком реальною, хоча її діяльність немає нічого спільного з образом, за який голосували виборці. Таким чином, негативні риси демократії традиційної посилюються на етапі переходу до цифрової демократії - але це властивість саме перехідного етапу, коли задіяні лише кілька інструментів з усього комплексу, представленого Інформаційним суспільством.

І ще про проблеми реалізації демократії: до серйозних недоліків демократії, згаданих А.Качмаржиком, відноситься і нечіткий розподіл повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади за наявної виборчої системи, ускладнений прагненням партій провести своїх представників до кожної з цих гілок, аби гарантувати власну перевагу в усіх відношеннях. В результаті, рішення стосовно всіх трьох сфер здійснення влади можуть бути ухвалені на одному закритому зібранні партії (а чи кількох партій), і кілька політичних лідерів можуть фактично здійснювати повну владу. 3

Остання обставина ускладнюється зрощенням економічного капіталу з політичною елітою, що часто спостерігається у країнах перехідного типу, до яких відноситься і Україна. Навіть винесення певних питань, що є особливо важливими для життя громадян і держави, на всенародне обговорення у таких країнах є не стільки інструментом демократизації, скільки ще одним механізмом маніпулювання громадською думкою на користь партії влади. Окрім того, зовсім не всі питання можна вирішувати голосуванням. Більшість проблем вимагає міркувань і віднайдення рішень, а не вибору з обмеженого числа варіантів (навіть якщо цих варіантів пропонується більше 30 різноманітних, але однаково поганих). Референдумна демократія в “офф-лайновому варіанті” ускладнюється й тим, що формулює питання референдуму та ж сама партія влади, закладаючи вже у спосіб постановки питання потрібну відповідь.

Тобто, результатом є видимість демократії, яка насправді нікого не вводить в оману - ані громадян, ані владу, ані міжнародні структури. І визначення “думки більшості”, передбаченої ще на етапі ухвалення переліку запитань, стає лише додатковим фактором соціальної нестабільності. Тож сучасна політика і економіка дедалі частіше відмовляється від прийняття рішень щодо складних питань "більшістю голосів" і переходить до вироблення консенсусних рішень. 5

Проте є ситуації, коли воля більшості все ж є вирішальною: вибори до представницьких органів влади. І оцінка можливих результатів використання ІТ в цій сфері далеко не завжди є позитивною. Наприклад, нещодавно лідер палати громад британського парламенту Робін Кук повідомив, що громадяни Великобританії зможуть голосувати інтернетом на найближчих парламентських виборах. Як пише Guardian, таке революційне рішення британський парламент готовий прийняти у зв'язку із надзвичайно низькою виборчою активністю на останніх виборах 2001 року. Тоді на дільниці прийшла рекордно низька для Великобританії кількість громадян - 59% (у Франції найнижча явка склала 33%). На думку Кука, можливість голосування інтернетом залучить до виборчого процесу молодь. За словами лідера палати громад, перша спроба використання глобальної комп'ютерної мереж виборцями буде використана вже під час найближчих муніципальних виборів, що відбудуться вже навесні 2002 року.

Ініціатива Р.Кука не відрізняється оригінальністю. З самої появи глобальної мережі громадськість обговорює можливість брати участь у виборах і референдумах, не виходячи з дому. Основний галас на підтримку прямих виборів інтернетом піднімають навколо збільшення числа голосуючих. Аналогічні до озвучених Р,Куком пропозиції вже отримали підтримку парламентів Франції і Естонії. Крім того, подібні проекти розглядаються законодавчими зібраннями низки інших європейських і азіатських країн. Аналітики також не виключають, що можливість голосування через інтернет буде запропонована мешканцям деяких штатів США на найближчих президентських виборах.

Між тим фахівці відзначають, що голосування інтернетом, можливо, гірша з ідей, що будь-коли приходили людині в голову. Вони говорять, що реалізація цих проектів приведе країни до диктатури швидше, ніж найкривавіший заколот. Пояснюють це аналітики трьома головними причинами: корупцією, слабкістю інфраструктури всесвітнього павутиння і менталітетом хакерів. 6

Хоча цілком можливо, що Р.Кук правий стосовно оцінки ІТ як позитивного фактора для зміцнення демократії та збільшення політичної активності громадян. Згідно аналізу М.Олсона, типовий раціональний індивід, що входить до великої соціально-економічної групи, не буде добровільно жертвувати заради досягнення її політичних цілей, не маючи якихось особливих стимулів. По-перше, він знає, що його зусилля не здійснять помітного впливу, а по-друге, він поділить вигоду, досягнуту за рахунок інших (ефект безбілетника). Виняток, і то не завжди, становлять участь у голосуванні і підписання петицій, тобто випадки, коли затрати виявляються нижчими певної критичної межі.

Ймовірно, принципове зниження затрат, пов'язане з розвитком електронних комунікацій, дозволяє перейти цей бар'єр і створити передумови розширеної участі рядових виборців в політичному житті. 7 Хоча ключовим питанням залишається мотивація громадянина, і головною функцією цифрової демократії є саме зміцнення (а, за сучасної ситуації, часто і створення) мотивацій громадянина, що зумовлюють його соціальну поведінку. Цифрова демократія стає причиною подолання соціальної апатії, а також переоцінки власної ролі у важливих суспільних процесах - громадянин набуває підстав для активного виявлення соціальної позиції, бо впевнюється (серед іншого і завдяки механізмам контролю діяльності державних органів), що його думку не буде проігноровано.

Але загалом дискусії навколо спроможності вирішити прикладні питання на зразок відсотка виборців, що взяли участь у виборах, шляхом впровадження електронного уряду і якомога ширшого застосування ІТ є явищем у будь-якому випадку тимчасовим. Паралельна он-лайнова процедура голосування належить навіть не до першого етапу розвитку Інформаційного суспільства, а до підготовчої стадії, до періоду освоєння ІТ більшою мірою як ґаджета, а не як робочого інструменту демократії, здійснення влади чи контролю над її здійсненням, що передбачає серйозне ставлення і високий рівень соціальної відповідальності. І побоювання фахівців можуть мати під собою підстави саме через ігровий момент, сприйняття он-лайнової демократії як різновиду розваги.

Цю небезпеку передбачено давно - власник сайту warweb.ru, зокрема, посилається на фантастичне оповідання "Квиток на планету Транай" Р.Шеклі. “Автор змальовує ситуацію, коли мер міста може робити все, що йому заманеться, - навіть убивати підозрюваних на місці без суду і слідства. Він міг також будь-якої хвилини передати ці повноваження будь-якому бажаючому. Щоправда, будь-який незадоволений діями мера громадянин міг натиснути спеціальну кнопку. Якщо таких натискань було багато, на грудях мера підривався медальйончик - символ мерського всевладдя. Медальйончики підривалися часто - тож бажаючих бути мером не знаходилось. Тиснути кнопку, погодьтесь, набагато приємніше...” 8

Та процеси соціальної адаптації стосовно ІТ та різноманітних елементів Інформаційного суспільства, таких як електронний уряд, цифрова демократія, он-лайнове голосування тощо, зрештою змінюють ставлення до них громадян. Змінюється роль, що її відіграють ІТ в житті громадян і держави. Адаптація до інновацій активізує вже згадані процеси збільшення соціальної активності та зміни її змісту. Таким чином, вибудовується причинно-наслідковий зв'язок: запровадження електронного уряду зумовлює освоєння ІТ і використання їх у повсякденному житті і в усіх сферах діяльності громадян та бізнесів, а це, своєю чергою, стає підґрунтям для розвитку громадянами і бізнесами цифрової демократії - яка визначає напрямки і межі діяльності електронного уряду. Але слід згадати ще один момент впливу ІТ та умов розвитку цифрової демократії. Під впливом інформаційних інновацій змінюється образ не лише суспільства в цілому та його громадян, але і спосіб здійснення політики та характеристики політичного діяча. Які ж саме зміни відбуваються - адже це важливо, оскільки політична діяльність великою мірою визначає перебіг більшості соціальних процесів у суспільстві, бо торкається кожного з них.

За Інформаційного суспільства індивідуальність, причому індивідуальність, здатна до самостійного прийняття рішень, стає головною дієвою особою і політичного життя. Колектив, з його традиціями, ідеологією, досвідом вирішення різноманітних проблем у минулому, усталеними зв'язками і авторитетом, відходить на задній план. Ситуація міняється настільки швидко, обставини комбінуються щоразу іншим способом, щодня виникають нові й нові соціальні, технологічні, культурні фактори - жодний досвід, жодна усталена процедура і традиційний підхід, ба навіть жодний професіоналізм у звичному розумінні цього слова, не зможуть забезпечити достатньо швидкого, точного і ефективного реагування на проблеми. Мережеве суспільство відгукується тільки на вплив змістовної новизни.

Дана якість мережевого суспільства породжує цілу низку принципово важливих для політики наслідків, що мають суто практичний характер. По-перше, в умовах мережевої організації взаємодії жодне завдання не може бути вирішене двічі одним і тим самим методом. По-друге, в Мережі працююча політична ідея є знання про нинішнє, в силу чого вона вимагає негайного застосування, оскільки те, що вірно зараз, Мережа, в черговий раз перебудувавши відношення всередині себе, неуникно перетворить на неспроможні, абстрактні міркування. По-третє, всякого роду чітко оформлені структури в мережевому суспільстві володіють лише епізодичною, випадковою дієздатністю.

В зв'язку зі сказаним вище слід очікувати, що політичний досвід, суть якого полягає в опорі на здобутки минулого, багато в чому перестане мати практичну цінність, бо стани Мережі не повторюються. Тобто, Інформаційним суспільством запитаний той політик, чиє уміння бачити особливість поточного моменту ніяк не залежить від політичного досвіду.

Отже, в мережевому суспільстві спроможність політика визначатиметься в основному тим, наскільки він зміг розвинути в собі здатність навчатися, інтуїцію, а також уміння миттєво приймати рішення. Крім того, політичну роботу, з усього, незабаром доведеться будувати не на програмних намірах, а на практиці кризового управління. Сьогодні це вже проявляється у державах, що активніше включилися до формування Інформаційного суспільства. Справа в тому, що характерною рисою сучасної політики є опора на викладення того, що і як припускається робити в осяжному майбутньому. Однак в умовах Мережі відповіді на ці питання вкрай нетривкі, тому для "мережевого політика" єдиним орієнтиром, що збереже скільки-небудь відчутну тривалість, залишається відповідь на питання "навіщо?". Через це і виникає необхідність в постійному коригуванні політичної діяльності, з тим щоб утримувати адекватність реальності.

Нарешті, ще однією рисою, що задає вигляд мережевої політики, ймовірно, стане заміщення політичних партій і рухів ситуативними конфігураціями, що складатимуться з самостійних політиків. Мережа змушує бути то "правим", то "лівим", а політичне лідерство дається нею під конкретне завдання, оскільки в Мережі будь-хто може стати центром. (Цікаво, що це ж явище ми спостерігаємо вже протягом певного часу в українській владі - себто, характеристики мережевої політики і політики нестабільного суспільства багато в чому є схожими, принаймні в тому, що стосується зміни ситуацій і умов. Було б добре, якщо схожі умови призведуть до схожих наслідків стосовно трансформації політики і політиків).

Викладене вище означає, що для того, щоб бути ефективним політиком в Мережі, потрібно бути більш гнучким і чуйним, ніж в середньому сама Мережа. Відповідно, сила політичної влади буде визначатися не спроможністю останньої примусити до підпорядкування, а тим, якою мірою влада може домогтися виконання своїх рішень шляхом доказу їхньої правоти. 9 Найефективніше втілення цих принципів уможливлюють, знов ж таки, електронний уряд та інститути цифрової демократії. Остання забезпечує можливість коригування урядових рішень та врахування інтересів якомога більшої кількості соціальних груп. А електронний уряд дозволяє громадянам і бізнесам з максимальною вигодою для себе застосовувати нормативно-правові акти, орієнтуватися в них та самостійно контролювати додержання законності.

Коли громадяни мають змогу виступати активними і рівноправними учасниками законотворчого процесу і мають можливість не лише критикувати певний закон, але взяти участь у його модернізації - це значно зменшує рівень соціального напруження і неприйняття влади і політичних сил. Тож владі вигідне відведення громадянам активної ролі у законотворчому процесі, оскільки так вона здобуває підтримку громадян. Для України на сьогодні це більш ніж актуальне питання, у вирішенні якого нам є на що спертися - процес запровадження окремих урядових ресурсів, орієнтованих на громадян, розпочався ще 1994 року. Тоді в рамках інформаційної ініціативи адміністрацією США була видана директива щодо обов'язкового розкриття урядової інформації через інтернет.

Однією з показових в цьому плані є система висвітлення законотворчого процесу Thomas. Починаючи з січня 1995 (зі 104-го Конгресу) на сервері thomas.loc.gov надається вся інформація про поточні події в Конгресі, його комітетах і комісіях. Виконавцем проекту є Бібліотека Конгресу. В нинішній час Thomas містить інформацію за наступними напрямками: законопроекти, детальна історія їхнього написання, посилання на відповідні стенограми авторів; стенограми засідань Конгресу; звіти комітетів і комісій Конгресу; історичні документи; Конгрес на цьому тижні. Вміст сервера оновлюється кожний день вранці, а під час важливих дебатів і частіше, відстаючи від реальної події приблизно на годину. Подібну схему має запровадити Кабінет Міністрів України, і деякі кроки в цьому напрямку вже зроблено.

Лише нещодавно інформаційно-технологічна система допомогла Словенії розробити законодавство. Для прискореної розробки законодавства Словенії була необхідна інформаційна система, здатна управляти документами і робочими потоками, а також співіснувати з паралельними технологіями паперового документообігу. Проблеми Словенії були вирішені за допомогою інформаційно-технологічної системи, що дозволила отримати три переваги. Першою перевагою була спільна робота. "Ми створили умови для того, щоб співробітники всіх відділів і всіх рівнів Національної Асамблеї (в тому числі представники різних політичних партій) могли успішно працювати над законопроектом", - говорить начальник секції розробки інформаційних систем в Національній Асамблеї Боян Вербич. Друга перевага полягала у високому рівні автоматизації процесів підготовки документів і управління робітничими потоками. І, нарешті, по-третє, система стала дуже корисним засобом, за допомогою якого можна отримати доступ до будь-якого парламентського документа. Для організацій портал надає доступ до електронних форм податкових і інших платежів, до системи електронних державних закупок. Тут же можна зареєструвати товарний знак або патент, отримати інформацію про різноманітні урядові програми підтримки і розвитку бізнесу, пільгові схеми кредитування, консалтинг і навчання, особливо стосовно малих і середніх підприємств. В Україні подібні схеми реалізуються окремо - як внутрішня урядова інформаційна система, а також як регіональні урядові портали. Щоправда, останніх поки дуже небагато, причому основною причиною цього є саме відсутність розуміння мети запровадження цих функцій, а не відсутність фінансування, фахівців чи офіційної урядової позиції. 10

Нерозуміння мети та слабке уявлення про можливості ІТ, тим більше - об'єднаних концепцією електронного уряду, не кажучи вже про Інформаційне суспільство, призводить до втрати сенсу організації та підтримки в належному стані офіційних ресурсів. Вище ми казали про технологічну специфіку реалізації ресурсів, орієнтованих на громадян, з метою щонайшвидшої і якомога ефективнішої соціально-психологічної адаптації користувачів до цих інновацій, визнання їх часткою звичного, нормального способу життя і роботи.

Це важливо, оскільки слід зважати на віддаленіші перспективи - формування в Україні Інформаційного суспільства та готовності її до включення у Глобальне інформаційне суспільство. А компоненти електронного уряду потенційно можуть виявитися ключовим моментом пропаганди інформаційних технологій в масах, і, відповідно, впровадження ідей інформаційного суспільства. 11 Але для цього обов'язково слід зважати на згаданий психологічний аспект і відповідно розробляти концепції урядових он-лайнових та електронних проектів.

В якості прикладу вдалого використання цілого комплексу стимулів (соціальних, матеріальних, психологічних) для активного залучення громадян до використання можливостей ІТ та віднайдення нових застосувань технологічних інновацій можна навести британську схему ДЖЕМЗ (GEMS): найбільший в країні ресурс пропозицій щодо персоналу міністерства оборони. Це один з перших, проте не єдиний подібний проект з використанням ІТ. Уряд Великої Британії поступово відмовляється від директивного способу модернізації певних своїх функцій. Він не просто очікує на ініціативу знизу, а активно заохочує до неї державних службовців (детальніше ми розглядали співвідношення ролей різних соціальних секторів у процесі запровадження електронного уряду у першій частині). Так, у найближчій перспективі планується запровадити грошові винагороди від ?25 до ?10000 і більше тим співробітникам міністерства оборони або військовослужбовцям, що пропонують ідеї щодо поліпшення управління і обороноздатності. Ця схема сприяє народженню ідей, економить ?15 мільйонів на рік, показує, що люди сповнені гарних ідей - та ілюструє можливості та шляхи органічного вплетення ІТ в полотно соціальних стосунків. 12

Цей приклад дозволяє говорити ще про одне явище - і електронний уряд, і цифрова демократія оптимізують систему управління державою, оздоровлюють стосунки всередині суспільства, зменшують рівень соціальних конфліктів (адже більшість з них виникає внаслідок нерозуміння та відсутності прямого контакту між сторонами). Тож як мінімум необ'єктивною буде їх оцінка як джерел загрози для національної безпеки. З цього приводу варто ще раз повернутись до твердження, що громадянське суспільство (в якому лише і можливе формування цифрової демократії) функціонує розвивається, орієнтуючись на потреби громадян, сформульовані безпосередньо ними. Громадянська ініціатива, а не державний контроль є рушієм громадянського суспільства.

Саме тому головним завданням у запровадженні будь-якого з трьох модулів електронного уряду, так само як і цифрової демократії, є чітка регламентація і обмеження ролі держави на користь громадян і бізнесів, приватної і громадської ініціативи.

Підсумки:

Таким чином, ми з'ясували, що цифрова демократія - це форма політичної організації, характерна для Інформаційного суспільства, що поєднує в собі властивості безпосередньої та плебісцитної (референдумної) демократії, а також можливості інформаційних технологій. Це означає, що основні рішення приймають безпосередньо громадяни шляхом проведення плебісцитів в інформаційній мережі, і громадянам же належить законодавча ініціатива та право контролю за дотриманням законності. Важливою характеристикою цифрової демократії є відмова у багатьох випадках від принципу пріоритету більшості, і перехід до консенсусних рішень, за яких не виникає ігнорованої меншості.

Цифрова демократія виникає як результат освоєння громадянами ІТ в процесі використання послуг електронного уряду. Послідовність саме така, бо цифрова демократія потребує певного рівня психологічної адаптації громадян до інформаційних інновацій, засвоєння ними навичок використання ІТ в процесі взаємодії з владними структурами. Сервіси електронного уряду вимагають меншої підготовки, оскільки здебільшого трансакції полягають у заповненні автоматизованих форм, що, до того ж пропонують на вибір варіанти відповідей. Набувши початкових навичок мережевих трансакцій, громадяни зможуть оволодіти і складнішими схемами, задіяними цифровою демократією.

Окрім того, електронний уряд - проект перш за все економічно вигідний, а цифрова демократія - проект соціально значимий. Тож, оскільки обидва проекти вимагають перш за все капіталовкладень (не важить, бюджетних чи приватних), розпочинати варто з того, котрий швидше окупиться.

Цифрова демократія змінює політичне поле держави - формується нова, активна соціальна позиція громадян, діяльність політичних партій, окремих політиків, громадських організацій частково переноситься до кіберпростору, змінюються вимоги до політиків і державних діячів. На перехідному етапі це посилює негативні риси, властиві традиційній демократії, але із запровадженням дедалі більшої кількості компонентів Інформаційного суспільства негативні прояви поступово замінятимуться позитивними.

Теми для обговорення:

Що таке цифрова демократія?

Чому ІТ сприяють розвитку цифрової демократії?

Чи вигідна цифрова демократія суспільству і громадянам?

Як саме мають бути організовані інформаційні ресурси держави в мережі, аби задовольняти потреби громадян?

Якою є мета запровадження державних ресурсів, доступних громадянам в он-лайні?

Який статус повинні мати пропозицій, вимоги і зауваження громадян, висловлені з приводу тих чи інших проблем, обговорюваних на відповідних форумах, телеконференціях тощо з представниками виконавчої, законодавчої чи судової влади?

Чи не становить цифрова демократія загрози для державної безпеки?

Посилання:

1. Олсон М. Логика коллективных действий. М., 1995. Цит. За: Трансформация экономических и социально-политических институтов в условиях перехода к информационному обществу. Артем Шадрин, art@cabel.net, научный сотрудник Института экономических проблем переходного периода

http://rvles.ieie.nsc.ru/parinov/artem1.htm

2. Dahl R. Poliarchy: Participation and Opposition. New Haven,1971. Цит. За: Демократия и интернет: роль интернет в формировании "просвещенного понимания". В.А.Ачкасов,А.В.Чугунов, Санкт-Петербургский государственный университет

http://ims98.nw.ru/cgi-bin/GET_TEZ0.exe?NUM_LINK=46