Дослідження електронних соціальних ресурсів

Facebook зв'язаний із багатьма іншими ресурсами, наприклад, із мобільним сервісом обробки фотографій Instagram. Такі сервіси як Twitter та Formspring дають можливість користувачам транслювати свої дії на цих сайтах прямо на Facebook. Також велика кількість інформаційних та розважальних сайтів надають можливість користувачам не реєструватися, а використати для входу на сайт свій акаунт на Facebook. Окрім того, зараз практично на всіх інформаційних сайтах безпосередньо під матеріалом розміщені кнопки, що дозволяють поділитися цим матеріалом на своїй сторінці в одній із популярних соціальних мереж і, зокрема, на Facebook.

Проте суттєвою відмінністю Facebook від аналогічного сервісу ВКонтакте є те, що він не дає можливості користувачам завантажувати на свої сторінки аудіозаписи (що зроблено, в основному, для запобігання піратського розповсюдження музики). Втім, існують спеціальні веб-додатки, за допомогою яких можна порекомендувати музику своїм друзям у мережі або розповісти їм, що слухає користувач прямо зараз.

Отже, підсумуємо, що являє собою соціальна мережа Facebook. Це сервіс публічного спілкування та поширення текстової, візуальної (зображення) та аудіовізуальної (відео) інформації.

Для того, щоб з'ясувати, яким чином він може виконувати функції засобів масової інформації, визначимо, чим, власне, є ЗМІ.

Згідно зі Статтею 22 «Масова інформація та її засоби» Розділу ІІІ «Діяльність журналістів, засобів масової інформації, їх працівників» Закону України «Про інформацію» засоби масової інформації - це засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації [18]. З цього визначення вже простежується певна функціональна схожість ЗМІ та соціальних мереж, яка, з іншої сторони, жодним чином не ототожнює ці два принципово різних поняття. Варто ще раз підкреслити, що ототожнювання цих понять не є метою нашого дослідження. Його метою є висвітлення та обґрунтування того факту, що соціальні мережі, не маючи статусу ЗМІ, можуть задовольняти потребу в інформації певного суспільного прошарку.

Розглянемо, як відносяться до цієї проблеми дослідники та практики журналістики, які, варто підкреслити, висловлюють дуже протилежні думки з цього приводу.

Однією з найпопулярніших думок є така, згідно з якою соціальні мережі не можуть вважатися новим типом ЗМІ через низку якість інформації, яку вони поширюють. Так директор з розвитку новинного порталу «Lenta.ru» Вячеслав Варванін вважає, що такого явища, як журналістика соціальних мереж не існує, адже блогів, що претендують на «журналізм» у мережі - долі відсотка. І вони нічим не відрізняються від авторських колонок у звичайних виданнях. Щодо відгуків та коментарів до цих колонок, то самостійної цінності вони частіше за все не мають [27]. Ця думка є цілком справедливою, бо, навіть у тих випадках, коли соціальні мережі публікують інформацію оперативніше за ЗМІ, навряд чи її можна вважати цілком журналістською, адже ніхто не відповідає за її достовірність, не кажучи вже про якість її викладення. Окрім того, джерелом дійсно суспільно важливої інформації, що поширюється у соціальних мережах, зазвичай виступають саме ЗМІ. Тобто, коли ми розглядаємо соціальні мережі як потенціальний «замінник» ЗМІ, ми в першу чергу маємо на увазі особливості їх функціонування та можливості з оперативного та масового поширення інформації, проте не створення суспільно важливого контенту. Іншими словами, соціальні мережі є скоріше зручною платформою для якісної роботи професійних журналістів.

Цю думку щодо блогів, які є різновидом електронного соціального ресурсу, підтримує і американський письменник та публіцист Ніколас Карр: «Я цілком і повністю за блоги. Але я не настільки сліпий, щоб не бачити обмежень та недоліків блогосфери - поверхневості, наголосу на думку, а не факти, ехолалії і тенденції посилювати, а не послаблювати ідеологічний екстремізм і сегрегацію. Розуміється, що такими самими виразами можна (і варто) критикувати й окремі сегменти традиційних ЗМІ. Але в цілому, в кращих своїх проявах можливості традиційних ЗМІ абсолютно відмінні від можливостей блогерів, і результати їх діяльності мають більше значення» [26]. Хоча подані думки не стосуються безпосередньо ресурсу Facebook, вони все одно цілком до неї застосовні, адже недоліки цієї мережі співпадають із недоліками блогів.

Незважаючи на якість поширюваної в мережах інформації, вона, зазвичай, може набути дуже сильного резонансу. Так професор журналістики університету Міссурі Клайд Бентлі зазначає зростання значення соціальних мереж як засобів масової інформації: «Група дослідників громадянської журналістики університету Міссурі нещодавно проводила дослідження суб'єктивної довіри до новинної інформації, знайденої в мережі Facebook. Дослідники виявили, що користувачі Facebook розцінювали новини, опубліковані їх друзями, як такі, що заслуговують більшої довіри, ніж новини, опубліковані на сайтах традиційних ЗМІ. Це було справедливим навіть для студентів-журналістів, зареєстрованих на Facebook» [63]. Втім, цей факт може також підкріплюватися певною дискредитацією ЗМІ в очах суспільства. Має місце деяка втрата традиційною журналістикою авторитету, через те, що кожне видання або телеканал часто пов'язується із його власником, який, на думку суспільства має диктувати журналістам теми та нав'язувати свої думки, аби виставити себе та своїх прибічників у вигідному світлі (це також пов'язано із тим, що більшість власників видань або телеканалів, принаймні в Україні, є політиками). Та вже згаданий нами Ніколас Карр, зазначає, що фінансування певного ЗМІ якимось власником є незрівнянним плюсом для функціонування самого засобу, а от соціальні мережі у цей час можуть стати добрим полем для пошуку журналістських талантів: «Ті самі мерзенні «люди в задній кімнаті» можуть фінансувати детальне висвітлення і глибоке дослідження проблем. Вони беруться на свій страх та ризик за проекти, реалізація яких може вимагати місяців, а може і взагалі не відбутися. Вони можуть наймати і оплачувати роботу талановитих професіоналів, які самі по собі в Мережі б не вижили. Вони можуть вишукувати і приймати на роботу редакторів, коректорів та інших неоспіваних стражів якісної роботи» [26]. Це наводить нас на ще одну важливу відмінність будь-якого соціального електронного ресурсу від традиційних засобів масової інформації. Публікація в перших, хай навіть великих аналітичних матеріалів, спрямованих на викриття суспільного зла, не може бути чимось більшим за хобі. Соціальні мережі, принаймні у наш час, є корисним додатком до журналістської роботи, способом популяризації своїх матеріалів, проте вони не можуть стати повноцінним робочим місцем, адже публікація матеріалів як мінімум ніким не оплачується (зазначимо, що ми зараз не говоримо про SMM, який є зовсім іншим аспектом діяльності соціальних мереж).

Якщо знову звернутися до переваг соціальної мережі як зручної платформи для поширення журналістських матеріалів, то варто зазначити, що одним із найбільших плюсів того ж таки Facebook є явище агрегації. Це об'єднання багатьох інформаційних потоків, довільно обраних отримувачем інформації, в один. Для користувача це виглядає як зручне представлення на одній сторінці інформації, що поступає через канали, на які він підписаний. Саме так виглядає френдстрічка Facebook (сторінка, що демонструє усі дії друзів користувача разом із його власними). Агрегація інформаційних потоків дозволяє користувачу не витрачати час на пошук та збір новин, що його цікавлять, що ще більше пришвидшує інформаційний обмін всередині соціальної мережі. Таким чином, середньостатистичному користувачу мережі інтернет набагато зручніше додати у друзі сторінки усіх видань, які його цікавлять, на Facebook і читати останні їх новини на своїй сторінці, аніж відвідувати кожен сайт окремо. Це не секрет і для самих видань, які вже давно користуються цією можливістю. А так як конкуренція на інформаційному ринку є досить великою, сторінки видань у мережі Facebook зазвичай є не тільки і не стільки новинними сторінками, адже, для привернення читацької уваги найсерйозніше видання має вдаватися до елементів розваги. Тому, окрім останніх новин, Facebook-сторінка видання зазвичай «приваблює» читача цікавими акціями, що діють лише для «друзів сторінки», гумористичними картинками, цікавими фактами, афоризмами відомих людей тощо.

Іншим видом електронного соціального ресурсу є сервіс мікроблогів Twitter. Користувачі можуть реєструватися у системі під будь-якими іменами, при чому інформація про себе, яку вони розміщують на своїй сторінці є дуже стислою і її надання не є обов'язковим. До того ж функціонал сервісу Twitter простіший за функціонал Facebook або іншої мережі, відсутня можливість створення чату з іншими користувачами та ін. Twitter - це сервіс, створений, у першу чергу, для поширення миттєвих коротких повідомлень (довжина повідомлення не може перевищувати 140 символів, враховуючи пробіли). Публічне поширення подібних повідомлень називається мікроблогінгом.

Сам ресурс називає себе інформаційною мережею. Як зазначено на самому сайті у розділі «Про нас» «Твіттер - це інформаційна мережа, що працює в режимі реального часу і тримає вас в курсі всіх останніх історій, ідей, точок зору та новин в тій сфері, що вам цікава. Просто знаходьте корисні вам профілі та підписуйтесь на них» [79].

Twitter було створено Джеком Дорсі у 2006 році. Зараз кількість користувачів ресурсу складає близько 300 мільйонів осіб (з них близько 50-и мільйонів користуються сервісом щоденно) [15]. За даними Alexa Internet, Twitter оцінюється як один із 10 найвідвідуваніших веб-сайтів по всьому світу [77].

Визначимо головні терміни, необхідні нам для розуміння процесу користування сервісом Twitter.

· Фоловити (англ. Follow, слідкувати, стежити) - бути підписаним на стрічку одного з користувачів Твіттера.

· Фоловер (англ. Follower, той, хто слідує, послідовник) - користувач Твіттера, що стежить за чиєюсь стрічкою, підписаний на неї.

· Твіт (англ. Tweet) - повідомлення у Твіттері довжиною до 140 символів

· Твівент (англ. Twevent, твітер-зустріч) - зустріч користувачів Твіттера поза віртуальним простором. Захід має певну програму та організаторів.

· Хештеґ (англ. Hashtag) - спеціальна мітка у твітах, яка дозволяє об'єднати повідомлення різних авторів в єдине обговорення. Позначається як слово (віднедавна - не лише латиницею), що починається із символу #. Хештеґ у Твіттері - це посилання, натиснувши на яке, можна побачити (у хронологічному порядку) всі повідомлення, які містять даний хештеґ [57].

· Ретвітнути (англ. Retweet) - скопіювати твіт іншого користувача на свою сторінку під його іменем (напр., якщо ви безперечно погоджуєтеся із висловленою думкою).

· Додати до улюбленого (англ. Add to favorites) - зберегти твіт іншого користувача у розділі «Улюблене» на своїй сторінці.

Твіттер існує навколо принципу фоловерів. Якщо вам необхідно скористатися записами іншого користувача ресурсу, твіти цього користувача будуть відображатися у зворотному хронологічному порядку на вашій головній сторінці. Якщо ви будете фоловити записи 20 осіб, ви побачите їх твіти на своїй головній сторінці, що прокручується вниз. Твіти будуть розташовані у хронологічному порядку.

У цієї системи поширення коротких повідомлень є свої особливості. Так, наприклад, користувачі можуть об'єднувати групу повідомлень на одну тему, використовуючи хештеги - спеціальні мітки, що виглядають як слова чи фрази (в яких сформульована тема обговорення). Для того, щоб потрібне словосполучення перетворити на «клікабельний» хештег (тобто такий, що буде працювати як посилання і переадресовувати користувача на усі твіти (повідомлення), пов'язані із темою хештегу), перед публікацією словосполучення або слова ставлять знак #. Окрім того, літера d перед ім'ям користувача дозволяє відправляти повідомлення в приватному порядку. Знак @ перед ім'ям користувача використовується для згадування іншого користувача (звертання до нього) або для відповіді іншим користувачам. Функція «Списки Twitter» дозволяє користувачам слідкувати (а також відмічати та відповідати) за списками авторів, а не за окремими авторами [79].

Повідомлення були першочергово налаштовані на 140 символів для сумісності із SMS-повідомленнями, через скорочені позначення та сленг, які зазвичай використовуються у повідомленнях SMS. 140-символьний розмір затребував використання послуг скорочення URL - таких як bit.ly, goo.gl, hsu.su і tr.im, та послуги хостингу, такі як Twitpic, Mobypicture або Yfrog - для розміщення мультимедійного контенту і тексту, довжиною понад 140 символів. Twitter використовує власний сервіс скорочення посилань t.co для автоматичного скорочення усіх URL, розміщених на сайті.

Варто відмітити, що поява Twitter'а спровокувала появу великої кількості інших сервісів для мікроблогінгу із різними концепціями. Термін «мікроблог» почали використовувати для сайту Tumblr, практично одночасно із Twitter з'явився фінський ресурс Jaiku.

Усі вищевказані можливості функціоналу даного ресурсу при використанні з «журналістською» метою формують найголовнішу перевагу Твіттера - оперативність поширення суспільно важливої інформації якомога більшій кількості людей. Через обмеження об'єму повідомлень Твіттер не здатний на самостійну глибоку аналітику, проте він може тримати користувача в курсі основних подій. Так у блоці трендів можна побачити, які теми є найбільш обговорюваними (які хештеги найбільш поширеними) і таким чином дізнатися, яка тема хвилює величезну аудиторію Твіттера більше за інші. Хоча, звичайно, повноцінним ЗМІ Твіттер стати не може саме через стислість своїх повідомлень, втім, використання його журналістами може принести дуже ефективні результати. Детальніше ми поговоримо про це у практичній частині нашого дослідження.

2.2 Зміна первинної ролі Вконтакте, LiveJournal (ЖЖ) у контексті перетворення їх на «замінників» традиційних медіа

Найпопулярнішою соціальною мережею на території СНД є електронний соціальний ресурс під назвою «ВКонтакте». Він є другим за популярністю сайтом в Росії та Білорусії, третім в Україні, четвертим у Казахстані та 25-м у світі [78]. Спочатку ресурс позиціонував себе як соціальну мережу для студентів та випускників російських вузів, пізніше почав називати себе «сучасним, швидким та естетичним способом спілкування в мережі» [7]. За даними на лютий 2013 року щоденна аудиторія «ВКонтакте» складає понад 43 мільйони користувачів [54].

Сервіс було створено Павлом Дуров і запущено для вільної реєстрації у кінці листопада 2006 року. За роки його існування незначні зміни відбулися у функціоналі ресурсу, проте фірмовий вигляд залишився незмінним.

На даний момент користувач мережі «ВКонтакте» володіє «класичним» набором можливостей, які може запропонувати соціальна мережа. Він може створювати профіль з інформацією про себе, продукувати та поширювати контент, гнучко керувати налаштуваннями доступу, взаємодіяти з іншими користувачами приватно (через систему приватних повідомлень або діалогів) і публічно (за допомогою записів у мікроблозі, а також через механізм груп та зустрічей), відслідковувати через стрічку новин активність друзів і спільнот. Хоча за вимогами соціальної мережі інформація, яку користувач надає у своєму профілі, має бути достовірною, перевірити її правдивість при реєстрації неможливо, тому ресурс рясніє великою кількістю найоригінальніших псевдонімів. Втім, керівництвом сайту було вирішено проблему реєстрації декількох акаунтів на одну людину. Тепер сторінка користувача прив'язується до його номеру мобільного, при чому один номер може використовуватися лише для однієї сторінки. Втім, ніхто не може завадити користувачу зареєструватися, скажімо, під іменем Анатолія Вассермана, однак, у цьому випадку, якщо адміністрації ВКонтакте здасться, що вказані свідчення не відповідають дійсності, нагорі сторінки користувача вивішується спеціальна плашка з написом «Дані можуть не відповідати дійсності» (але, як демонструє практика, дана плашка висить на сторінках реальних користувачів). Засновник сайту Павло Дуров так коментує цей аспект користування мережею: «Видаляти за кішечку замість фотографії Вас не будуть, тому що адміністраторам і так вистачає роботи. Однак Ваша сторінка буде відмічена як несправжня - щоб не відлякувати тих, хто прийшов до ресурсу за іншим. Можливо, в результатах пошуку Ви будете на останньому місті і функції розширеного пошуку не будуть працювати, але окрім цього для Вас все буде як і раніше. 2) За що можуть видалити? Вас можуть видалити за порушення законів РФ. Зазвичай це образа честі та гідності, шахрайство, грубе порушення авторських прав або пропаганда расової ворожнечі. Наприклад, сторінки з іменами типу «Іван Смірнов гидка потвора» або «Негри - не люди» - можуть бути видалені. Їх видаляють достатньо регулярно за скаргами.

3) Якщо ви створюєте клонів інших людей, займаєтесь спамом або спробами взламування інших акаунтів - Вас теж можуть видалити і заблокувати, якщо дані факти будуть 100% встановлені. Ваша свобода закінчується рівно там, де починається свобода інших людей» [39].

Сторінці кожного користувача присвоюється власний рейтинг. Він розраховується у відсотках і залежить від вказаної у профілі інформації. Вказуючи інформацію у профілі, можна набрати не більше 100 % рейтингу, подальше підвищення - платне (платіж можна здійснити за допомогою платіжних терміналів). Якщо у користувача рейтинг менший за 30 %, то він не може переглядати інші сторінки.

Окрім того, у середині 2010 року було введено функцію «Кумири» - якщо рейтинг якогось користувача дорівнює 200 % і більше, йому можна «поклонятися» - на практиці це означає перегляд оновлень (нові фотографії, групи, тощо) без додавання у список друзів. Втім, на даному етапі цю функцію виконує можливість «передплати оновлень» («подписки на обновления»), яка здійснюється автоматично при додаванні когось у друзі. У свою чергу доданий користувач може прийняти запит на дружбу або ж залишити користувача «у передплатниках» («в подписчиках»).

Для того, щоб знайти якомога більше друзів на сайті, можна скористатися пошуком. Пошук можна здійснювати за різноманітними критеріями - за країною, містом, школою, ВУЗом, військовою частиною, сімейним станом, іменем, прізвищем тощо. Порядок сортування при пошуку залежить від рейтингу - чим більший рейтинг, тим вищі місця у пошуку.

Окрім можливості створювати нові записи, користувач може залишати коментарі під вже опублікованим контентом. До своїх повідомлень можна «прикріплювати» зображення, звуко- та відеозаписи (у тому числі, і повнометражні фільми), графіті та опитування.

Можливість завантажувати на сайт власні записи та використовувати файли, завантажені іншими користувачами, робить «ВКонтакте» одним із найбільших медіа-архивів Рунету. З усіх файлів, що є на сайті, користувач може створювати у своєму профілі особисту колекцію записів, за бажанням групуючи їх в окремі альбоми. При цьому для зображень введена межова кількість для одного альбому - 500 файлів (фото).

Втім, можливість безкарно завантажувати будь-чиї записи на свою сторінку ставить питання порушення авторського права.

Так 1 жовтня 2008 року ВДТРК подала до Арбітражного суду міста Санкт-Петербурга і Ленінградської області судовий позов на 3 млн. рублів до ТОВ «ВКонтакте» за порушення авторських прав телерадіокомпанії у вигляді незаконного розміщення у соціальній мережі кінофільму «Острів». За клопотанням юристів «ВКонтакте» справу було призупинено Пресненським районним судом Москви, поновлено у 2009 році. У квітні 2010 року суд відхилив позов ВДТРК до соціальної мережі. Однак 19 липня 2010 р. на «ВКонтакте», арбітражним апеляційним судом Санкт-Петербурга, було накладено штраф у розмірі 1 млн. рублів. Але 18 жовтня 2010 року було прийнято остаточне рішення з прецедентної справи, що побічно зачіпала більшість російських користувачів інтернету: Федеральний арбітражний суд Північно-Західного округу підтримав позицію соціальної мережі, відмінивши рішення апеляційної колегії і залишивши в силі вердикт суду першої інстанції. Спроба ФДУП «ВГТРК» стягнути мільйонну компенсацію за порушення авторських прав на фільм «Охота на піранью» закінчилася невдало [8].

У січні 2011 року проти одного з користувачів «ВКонтакте» було порушено кримінальну справу по звинуваченню у порушенні авторських прав. Це перший випадок в історії російського сегменту інтернету, коли звинувачення в порушенні авторських прав було висунуто звичайному користувачу, а не сайту в цілому. За словами представників Управління «К» (підрозділу Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації) - до них звернувся представник одного з лейблів, повідомивши про те, що підсудний виклав у себе на сторінці 18 пісень у безкоштовному доступі і вони були завантажені понад 200 тисяч разів. Представник самого сайту заявив, що жодного сповіщення вони не отримували, і вперше про це чують. Також звинувачення було піддане критиці, оскільки завантаження не передбачене сайтом і немає доказів, що саме даний користувач завантажив їх на сайт. Згодом представник «ВКонтакте» виступив із пропозицією досудового рішення проблеми, а також відмітив, що не може відповісти на питання, чи буде сайт когось захищати. Але в результаті представник заявника - лейбла «Никитин» - заявив, що готуються нові позови до інших користувачів та інформація вже передана слідчим органам [41].

У липні того ж року подібні претензії до ВКонтакте отримали продовження в якості судового розгляду з лейблами Gala Records та EMI. Протягом судових дебатів керівництво сайту надало представникам лейблу айпі-адреси тих користувачів, які завантажували неліцензійні файли на сайт, і висловило думку, що нести відповідальність має сам користувач, а не сайт. У той же час заступник генерального директора Gala Records/EMI Ольга Ким підтвердила отримання адрес, але критично віднеслася до цього рішення, заявивши, що визначити справжні імена користувачів вони не можуть [1].

6 грудня 2012 року російський співак Сергій Лазарєв написав у своєму акаунті в Twitter, що збирається подати на ВКонтакте в суд за піратське поширення його творчості. 12 грудня Павел Дуров повідомив у своєму аканті в Twitter, що культурна цінність аудіозаписів ВКонтакте різко зросла, а при спробі відтворити пісні Лазарева з'являється спливаюче вікно, яке повідомляє, що запис недоступний [9].

І це лише деякі приклади т. зв. «приватних» непорозумінь сайту із компаніями. У той час як у загальносвітовому масштабі ще у листопаді 2010 року мережа потрапила до чорного списку нелегальних поширювачів музики, який було складено Американською асоціацією компаній звукозаписувальної індустрії. Сполучені Штати звинуватили російську мережу у забезпеченні доступу до інтелектуальної власності без дозволу правовласників [75].

Саме можливість завантаження аудіо записів на свою сторінку відрізняє ВКонтакте від інших мереж та зумовлює використання ресурсів сайту в якості медіатеки та медіаплеєру.

Існує дуже велика кількість різноманітних додатків ВКонтакте, багато з яких являють собою адаптацію із прототипу сайту - мережі Facebook. Більшість додатків потребують встановлення на особисту сторінку учасника, а практично всі ігри - платних SMS. Хакери часто користуються цим з метою взламування чужих акаунтів.

Із плином часу розвивається не тільки функціонал соціальних мереж, але й їх значення для користувачів. На даному етапі ВКонтакте це вже не просто ресурс для розваг та спілкування, але й своєрідний трамплін для старту власного бізнесу та покращення свого матеріального становища. Йдеться не про зареєстровані магазини чи підприємців, які мають свою сторінку в мережі як у місці масового скупчення людей, а про середньостатистичних громадян, для яких віртуальний простір став простором для заробітку. Елементарний пошук видає як мінімум декілька сотень сторінок, на яких користувачі сервісу пропонують інших відвідувачам ВКонтакте купити одяг, взуття, біжутерію, шкіргалантерею та масу інших товарів.

За даним опитування, проведеного дослідницькою компанією OMI, більше половини респондентів (66,5%) знають про таку форму покупок. Трохи більше за третину з них (38,9%) здійснюють покупки у приватних осіб через соціальні мережі 1-2 рази в квартал, ще 16,4% - 1-2 рази на місяць [36].

Частіше за все таку форму торгівлі відрізняють дешевші ціни, але при цьому за якість практично ніхто не відповідає.

Ще одним джерелом прибутку вважаються додатки. Автори ігор, тестів та ін. деколи отримують значний прибуток. Однак, для створення такого додатку потрібні спеціальні знання (або гроші, для того, щоб цей додаток за вас розробив фахівець). Це робить такий вид заробітку у мережі ВКонтакте менш поширеним за інші і розрахованим на вузьке коло громадян зі специфічними навичками. До того ж сам додаток може не окупитися, так як адміністрація сайту має право відхиляти проекти, які їм не до душі. Ще однією проблемою може стати слабка популярність серед користувачів. Також, окрім створення самого додатку, існує необхідність його розкрутки.

Найвигіднішим та найпопулярнішим видом заробітку на даному етапі функціонування сайту є створення власних тематичних груп та пабліків (тематичних публічних сторінок) та просування їх у маси. Якщо створена група або паблік набирає достатню кількість передплатників, її адміністратор може заробляти декількома шляхами.

1. Розміщення у своїй стрічці новин замовлених постів зі сторони власників інших груп. Тобто, до адміністратора звертаються власники різноманітних спільнот і просять розмістити деякий запис за гроші. Зазвичай це виглядає таким чином: у досить популярних групах, чисельність учасників яких досягає 100000 тисяч осіб, ціна такого запису за годину часу (тобто, цей запис буде знаходитися у стрічці групи протягом години) може складати від трьох до семи тисяч рублів (+- 750-1750 грн). За день бажано розміщувати не більше 2-3 рекламних постів, інакше читачі можуть бути невдоволені великою кількістю реклами.

2. Рекламодавці можуть звернутися до адміністратора групи з проханням розміщення їх реклами у правому блоці сторінки, який, за замовчуванням, називається «посилання». Така реклама коштує від п'яти тисяч рублів (приблизно 1250 грн) за місяць, ціна залежить від кількості учасників та відвідуваності спільноти.

3. Третім способом є партнерські програми. Наприклад, у групі, присвяченій грі у покер (зокрема, в онлайн-покер) постійно обговорюються стратегії, сайти на яких цікавіше за все грати тощо. Адміністратор групи може рекламувати партнерський сайт пов'язаний із тематикою групи (наприклад, сайт для гри у покер), розміщуючи його у блоці посилань або прямо у новинах групи.

Усе це демонструє широку сферу використання соціальних мереж загалом, та мережі ВКонтакте зокрема, що не дивно, враховуючи багатий функціонал сайту та велику кількість його користувачів. Не винятком є і використання (тими ж таки групами та пабліками) мережі в якості своєрідного засобу масової інформації. І хоча офіційним видом ЗМІ соціальна мережа (поки що?) не є, тим не менш, під час деяких подій вона не тільки фактично виконує функції мас-медіа, але й офіційно прирівнюється до них.

Так Самарський суд визнав «ВКонтакте» повноцінним засобом масової інформації. Такий висновок випливає з вироку, винесеного 21-річному юнаку за створення расистської групи у цій мережі.

Самарець Артем Гниломедов у листопаді минулого року організував в мережі групу із назвою «Я русский и мне надоели черные в России». При цьому лозунгом спільноти стали «Россия для русских, Самара для волжан». На думку суду, така група обурює вихідців з Північного Кавказу та Середньої Азії. Гниломедова покарали згідно з частиною 1 статті 282 УК РФ за приниження гідності групи осіб за ознаками раси чи національності публічно чи з використанням засобів масової інформації, прирівнявши таким чином соціальну мережу до ЗМІ.

Владислав Циплухін, який на той час очолював прес-службу «ВКонтакте», прокоментував цю ситуацію, заявивши, що ліцензії ЗМІ у соціальної мережі насправді немає, і рішення суду є принаймні «дивним» [47].

Проте, незважаючи на всю серйозність винесеного вироку, управляючий партнер колегії юристів Засобів масової інформації Федір Кравченко заявив, що надавати великого значення даному рішенню поки не варто. «Одним таким рішенням практики не змінити. Вона склалася досить давно. І практика Роскомнадзора, який відповідає за реєстрацію ЗМІ, Верховного суду, говорить достатньо однозначно. Інтернет-сайт, навіть такий великий, як «ВКонтакте», може бути зареєстрованим в якості ЗМІ добровільно. Що стосується рішень окремих суддів, бувало так, що навіть карали за відсутність реєстрації окремі сайти. Як правило, такі рішення відмінялися вже у другій інстанції. Тому вважаю, що надавати зайвого значення конкретно цьому судовому рішенню не варто» [61].

Електронним соціальним ресурсом найбільш подібним до справжнього засобу масової інформації є сервіс для ведення онлайн-щоденників або, як їх ще називають, блогів. Однією з найпопулярніших до нещодавнього часу блог-платформ була платформа LiveJournal або Живий Журнал.

У 1998 році вісімнадцятирічний студент-програміст Бред Фіцпатрік зі штату Орегон написав для себе невелику програму - «движок» для ведення щоденникових записів в інтернеті. Програма дозволяла вести та оновлювати особистий щоденник.

На її основі Бред створив вебдодаток для своїх друзів. На той момент Фіцпатрік навчався в університеті штату Вашингтон, потім він повернувся до Портленду, Орегон, і працював віддалено (сервер LiveJournal залишався в Сієтлі).

Створюючи LiveJournal, Фіцпатрік, за власним зізнанням, не думав про те, що ним буде користуватися хтось ще: «Це був просто шматок коду, який працював на моєму власному комп'ютері, - таким чином я вів власні мережеві нотатки. Потім один приятель попросив у мене цей код, потім ще один. Нехай би вони просто взяли в мене цю програму - вони ж хотіли отримувати і оновлення, які я потихеньку до неї вносив. І тоді я просто прикрутив до програми реєстраційну форму і став приймати користувачів на свій сервер - це було простіше, ніж возитися з роздачею програми. Загалом, пройшло всього декілька місяців, а в LiveJournal вже «сидів» увесь мій поверх студентського гуртожитку плюс мої друзі в Портленді, плюс знайомі в Огайо. Ось так все і вийшло. Я цьому навіть не дуже сприяв. Скоріше, навпаки - в якийсь момент сервер став обходитися у сто баксів на місяць. Сто баксів! Для студента це гроші, між іншим. LiveJournal цілком міг загинути під вантажем такої непомірної суми» [4].

Бред Фіцпатрік представив свій проект факультету і звернувся за допомогою, але у відповідь почув, що його діяльність не стосується предмету, який він вивчає, - сomputer science (комп'ютерні дисципліни). Так що про матеріальну допомоги не може йти мови. Щоб якось вирішити цю фінансову проблему, Фіцпатрік зареєстрував під LiveJournal компанію. Поміж іншого, це був і необхідний захід безпеки на випадок банкрутства.

Дуже швидко LiveJournal завоював величезну популярність, Фіцпатріку доводилося займатися його підтримкою цілими днями. На 2002 рік LiveJournal пройшов критичну точку у розвитку - він став багатомовним сервісом, хоча спочатку був орієнтований на американців та англійську мову. «Дівчина, з якою я жив у Німеччині, переклала те, що було потрібно, німецькою, - розповів Бред Фіцпатрік в інтерв'ю газеті «Відомості», коли вперше прилетів до Росії у жовтні 2006-го. - А російською переклали добровольці практично моментально після того, як я «кинув заклик». Ось як раз тоді, чотири роки тому, я зі здивуванням подумав: «Нічого собі! Мій сервер популярний навіть у Росії! Невже це справжній успіх!»» [4].

LiveJournal був не першим сайтом, який створив Бред Фіцпатрік. Але успіх попередніх проектів вимірювався у тисячах користувачів, а не в мільйонах. У 2005 році створена Фіцпатріком компанія увійшла до складу SixApart. Бред став технічним директором цієї компанії, продовжуючи удосконалювати і розвивати сервіс LiveJournal.

Таким чином, створений для особистих цілей проект набув популярності спочатку в Америці, а потім і у всьому світі.

«Живий Журнал», ЖЖ (англ. LiveJournal, LJ) - це блог-платформа для ведення онлайн-щоденників (блогів), а також окремий персональний блог, розміщений на цій платформі. Надає можливість публікувати свої так коментувати чужі записи, вести колективні блоги («спільноти»), додавати у друзі («френдити») інших користувачів і слідкувати за їх записами у «стрічці друзів» («френдстрічці») [14].

Як сказано на сайті самого ресурсу у розділі «Про проект»: «LiveJournal це он-лайн спільнота журналів, де люди з усього світу діляться розповідями, обговорюють різні теми та залишаються на зв'язку зі своїми друзями. Це безкоштовний сервіс, який ви можете використовувати для знайомства з новими людьми та створення зв'язків за допомогою того, що ви пишете та чим ділитесь. [73]

«Живий Журнал» підпорядковується американським законам, так як його сервери знаходяться у США і система належить американській компанії LiveJournal, Inc., хоча нею і володіє російська компанія SUP Media.

«Живий Журнал» пропонує користувачам стандартний для усіх блогів набір функцій та налаштувань, розширений за рахунок додаткових опцій.

Серед налаштувань, функцій та опцій «Живого Журналу»:

· різні типи записів та можливості їх коментування;

· зазначення розширених відомостей про користувача;

· друзі (френди) та стрічка друзів (френдстрічка);

· картинки користувачів (юзерпіки);

· функції безпеки акаунта.

Також можна стати платним користувачем. Таким блогерам надається значна більша кількість функцій:

· місце для розміщення своїх зображень;

· покращена функція пошуку користувачів;

· більше стилів оформлення сторінок;

· можливість робити записи за допомогою мобільних телефонів;

· більшу кількість юзерпіків (зображень, що позначають користувача);

· можливість створювати голосування.

Повідомлення Живого журналу дозволяють користувачам відслідковувати події, які вони могли і без того бачити у Живому Журналі, але не дозволяють відслідковувати події, які іншим чином виявити неможливо. Окрім того, будь-які повідомлення підпорядковуються рівням доступу до висхідного об'єкта. Наприклад, користувачі, які не входять до числа ваших друзів, не отримають повідомлення про те, що ви надіслали закритий запис; інші користувачі не дізнаються про приховані коментарі, залишені у вашому журналі.

Оскільки користувачі можуть тільки підписатися на записи, коментарі та інший контент, який можна отримати й іншим шляхом, система повідомлень не дозволяє побачити більше за належне. Ви не можете заборонити людям підписуватися на вашу публічну інформацію, якщо її можливо читати і без цього. Щоб обмежити доступ, ви можете зробити свої записи закритими («тільки для друзів»).

У випадку коли користувач додає іншого користувача до списку друзів, він не отримує жодного особливого доступу до його журналу - він зможе читати його публічні записи у своїй стрічці друзів, що є зручнішим, ніж кожного разу відкривати окрему сторінку із його журналом. Доступ до його записів «для друзів» такий користувач самостійно не отримає.

Не існує способу завадити комусь читати записи інших користувачів, якщо вони публічні. Проте кожен юзер може змінити рівень доступу до своїх записів, щоб їх бачили тільки ті, кого ви внесли до свого списку друзів.

У «Живому Журналі» діє конфліктна комісія (англ. Abuse Team). Як зазначено на сайті ресурсу у розділі, присвяченому комісії, «Розглядачі скарг LiveJournal відповідають за дотримання Умов використання. Якщо у вас виникли проблеми із іншим користувачем або хтось ймовірно порушує Умови використання, ви можете надіслати скаргу до Розглядачів скарг LiveJournal» [73]. Журнали, в яких виявлено порушення, заморожуються; у 2009 році після голосного скандалу із замороженням журналу Артемія Лебедєва (користувач «tema») конфліктна комісія ввела практику заморожування не журналу повністю, а окремого поста; журнали, видалені користувачами, через деякий час повністю видаляються адміністрацією, після чого їх імена потрапляють до продажу і можуть бути куплені будь-ким. Конфлікт блогерів СНД із «абьюз тім» є одним з найважливіших етапів у розвитку LiveJournal.

LiveJournal пропонує своїм користувачам широкі можливості з налаштування власного акаунту під себе. Власник щоденника може змінювати дизайн, обираючи з певного переліку запропонованих шаблонів (для платних акаунтів перелік більших). Також він може змінювати налаштування всередині самого шаблону (колір фону, розмір та колір шрифтів тощо) або скористатися авторським дизайном, розробленим іншим користувачем (існує багато блогів, у яких «народні умільці» пропонують юзерам власноруч розроблені обкладинки).

Також у власника Живого Журналу є можливість зв'язати свої акаунти у сервісах LiveJournal та Facebook. Можна включити оновлення міні-трансляції у Facebook кожний раз, коли користувач робить загальнодоступний запис у Живому Журналі. Повідомлення на Facebook буде посилатися на аналогічний запис у LiveJournal.

Первинно система LiveJournal була організована таким чином, що всі індивідуальні блоги тісно спліталися між собою, інтегрувалися, формуючи ідеальний діалоговий майданчик. Технічно, вся інформація зберігається в одному місці. Внаслідок цього технічно і концептуально грамотного рішення стало можливим використання численних механізмів і підключення різноманітних інструментів для комунікації.

Якщо говорити про причини, за якими ЖЖ-користувачі країн СНД підписуються на журнали інших ЖЖ-користувачів і читають чужі блоги, то можна виділити дві основні: 1) читання для інформації; 2) читання для задоволення.

Перша причина - одна з основних: кириличний LiveJournal став важливим і цінним джерелом інформації, досить конкурентоздатним альтернативним ЗМІ. За рейтингом найпопулярніших записів «Яндекс. Пошук у блогах» можна прослідкувати, як змінюється громадська думка, що цікавить суспільство на даний момент, що вразило більше за все, на що частіше звертають увагу. Це може бути подія світового масштабу, така, наприклад, як трагедія 11 вересня 2001 року у США або захоплення заручників у Беслані. Це може бути локальна подія: чергове відключення гарячої води або підвищення тарифів на проїзд у метрополітені. У цьому контексті ЖЖ давно розглядають як модель «суспільства у мініатюрі» і все частіше звертаються до блог-сервісу як до інструменту дослідження суспільної думки.

Якщо ви зайшли в Google і не знайшли відповіді на будь-яке вузькоспеціалізоване питання, що стосується чогось складного - квантової фізики, жіночої дружби або рідкісного захворювання морських свинок, - з декількох сотень ваших френдів завжди знайдеться хтось, хто не полінується дати вам кваліфіковану і корисну пораду. Просто тому, що якщо зібрати де-небудь декілька сотень гарних людей, то один з них безперечно виявиться знавцем квантової фізики, інший - експертом з жіночої дружби, а третій - спеціалістом із захворювання морських свинок [12].

Друга причина - звертання до «Живого Журналу» як до джерела розваги. Оскільки ЖЖ - це унікальне поле для самостійної діяльності, що не потребує особливих знань в області програмування або html-верстки і дозволяє не просто висловити свої думки, але й отримати відгук на них, читання або ведення журналу розглядається багатьма користувачами як вдале дозвілля, спосіб розслабитися, згаяти час. Віртуальний аналог дружніх посиденьок на кухні і зручний інструмент для серйозних - практичних і філософських диспутів, - ось, що таке ЖЖ.

Рекреаційна функція «Живого Журналу» виражається саме в наданні можливості ненав'язливої бесіди, а також у можливості створення особистого віртуального ейкосу (oikus - обитель людини) і особистого віртуального образу.

Так, на жодному іншому мережевому ресурсі немає такої великої кількості так званих «чесних віртуалів» - користувачів, яких не існує насправді, але які не приховують своєї гри. Це можуть бути блоги «віртуальних» двійників популярних у суспільстві людей - політиків, співаків, акторів (у «Живому Журналі» є, наприклад, блоги Володимира Путіна, Джонні Деппа, Джорджа Буша та ін.). Або щоденники тварин, меблів, небесних тіл.

Майже усі блоги «чесних віртуалів» витримані у певній стилістиці - це не набір випадкових постів на випадкові теми, а, як правило, наслідок серйозної редакторської праці. Тут важливо все - стиль, теми, реакція. Не так легко писати від імені комети, що націлилась на Землю, так, щоб число читачів не зменшувалося, а збільшувалося.

Взаємозв'язки всередині ЖЖ виникають не просто так, і одного бажання було б недостатньо. Задачі отримати нову інформацію або завести нові знайомства допомагають вирішувати спеціальні механізми, що спрощують сам формат читання до формату «один клік».

Безумовно, більшість ЖЖ-користувачів - або юзерів (від англ. user - користувач) - використовують власні блоги в якості робочого майданчика просто тому, що це зручно. Наприклад, Сергій Лук'яненко - відомий письменник, автор бестселерів «Нічна варта» та «Денна варта» - активно використовував свій блог в якості експериментальної бази для тестування нового твору - роману «Чистовик». Вже до першої публікації уривку набралося понад 500 коментарів, частина з яких містила схвальне «ура!», частина - поради з написання.

Живий Журнал і подібні йому сервіси унікальні, в першу чергу, своєю концепцією «наодинці з усіма», поєднанням публічного та інтимного. По-друге - можливістю повністю налаштувати це поєднання під себе, обрати найбільш зручну модель взаємовідносин зі світом та людьми. Для когось ЖЖ - це віртуальний аналог бесід на кухні, для когось - безкоштовна трибуна і сотні потенційних слухачів щоденно, для когось - зручний інструмент для організації диспутів. Одні використовують ЖЖ як поле для соціологічних і психологічних досліджень та експериментів, інші - як «записну книжку». Ніде більше у користувача немає подібної можливості одночасно самому визначати тему розмови, ретельно підбирати собі співрозмовників і регулювати інтенсивність спілкування - і все це в режимі реального часу. На відміну від електронної пошти, людина не закриває себе в рамках ситуації «тет-а-тет»; на відміну від форумів, він не залежить від загальноприйнятого формату спілкування і не зобов'язана дотримуватись правил колективної гри. При цьому, на відміну від Твіттера, ЖЖ спонукає до більш детальних та розлогих записів і відповідних розмов і дискусій, так як не обмежує юзера у кількості написаного. Подібна можливість є у ВКонтакте та Facebook та через багату палітру інших функцій, вона не на першому місці.

У LiveJournal користувач отримує можливість почати власну гру: ЖЖ за визначенням завжди індивідуальний. Для багатьох вже сама публікація своїх думок та зауважень - дотепна гра, яка, щоправда, часто переростає в гостру залежність. Як би там не було, ігровий момент практично завжди присутній у кириличному сегменті ЖЖ, хай і неявно. Поширеною практикою стало написання «Ста фактів про себе» - гарний спосіб підкреслити власну індивідуальність і зацікавити оточуючих, паралельно відкривши в собі самому щось нове. Але бувають і більш витончені варіанти. Багато хто із задоволенням читав щоденник «Шиншилла в изгнании», який користувач pylesos вів від особи шиншили. Багато шуму наробив свого часу щоденник, який під іменем alla_borisovna нібито вела сама Пугачова. Як потім з'ясувалося, це була лише вдала містифікація відомого мережевого активіста Максима Кононенко.

Подібні явища можна зустріти тільки у кириличній частині Живого Журналу. Як і кириличний інтернет в цілому, ЖЖ на території СНД - явище досить специфічне, воно часто не вкладається у загальносвітовий контекст, хоча зараз ця різниця стала вже не такою явною. На Заході онлайн-щоденники практично нічим не відрізняються від щоденників звичайних: вони присвячені досить детальній і послідовній розповіді про власне життя та особисті переживання.

Як правило, коло читачів обмежене реальними знайомими, близькими друзями та родичами. У результаті створюються маленькі групки, практично ізольовані одна від одної, які частіше за все використовують ЖЖ як продовження повсякденного спілкування. Так, у самого засновника ЖЖ Бреда Фіцпатріка до того моменту, як він став відомою фігурою в кириличному інтернеті, у «друзях» значилися лише його рідні, трохи більше десятка його реальних знайомих і трохи більше десятка знайомих віртуальних.

Якщо на Заході коло френдів (постійних читачів) складає в середньому 20-40 осіб, то на території СНД він, як правило, вимірюється тризначним числом, а в окремих випадках перевищує не так давно відмінене обмеження у 750 друзів (воно діяло з 1999 року і було знято 4 березня 2007-го). Досить логічно, що особисте знайомство при цьому відійшло на другий план.

У деяких дослідженнях, присвячених Живому Журналу, стверджується, що жанр блогу якісно не тотожний жанру журналу-щоденника. Під блогом частіше розуміють новинні чи публіцистичні стрічки, які веде один автор чи група авторів. Онлайнові записи приватного характеру, що більше за все нагадують традиційний щоденник, частіше називають «журналами». Однак якщо розглянути взаємозв'язки всередині всього ЖЖ, стане очевидно, що він є середовищем для формування величезної кількості субкультур та спільнот.

У країнах СНД культура блогів вже давно вийшла за межі інтернет-формату. Блогінг став логічним результатом зростаючої потреби людей у спілкуванні та співучасті, тому що форма мережевого щоденника дала можливість фіксувати події і думки, коментувати, ставати частиною будь-якої спільноти. Власне, з'явилась ціла віртуальна культура, в якій особистість хоч і безтілесна, анонімна та множинна, проте автономна у своїй дії.

У деяких випадках он-лайнові щоденники виконують функції спільнот за інтересами, де можна обговорити як філософські, так і практичні питання, що цікавлять певну групу людей. Багато дискусій розгортаються тепер саме в інтернеті, а не в реальному житті. По-перше, в інтернеті є можливість висловлюватися анонімно, що приваблює багатьох, хоча і знижує статус дискусій. По-друге, не обов'язково висловлюватися негайно, можна подумати і відповісти пізніше, у будь-який час дня і ночі, так само, як і ознайомитися з думками інших учасників, чого ніколи не може бути в очних обговореннях. Усі дискусії в мережі носять заочний характер.

У країнах СНД блогерство має яскраво виражений національний характер і не схоже на американську модель. Якщо за океаном все більше і більше говорять про те, що блоги - це нова соціальна сила, здатна серйозно вплинути на функціонування ЗМІ і саме поняття масової комунікації, то в Росії, Україні та інших братніх державах звикли говорити не про блоги, а про Живий Журнал.

На Заході все інакше. Справжніми хітами у США стають блоги професійних журналістів, спеціалістів своєї справи, які можуть собі дозволити висловлювати точку зору, не озираючись на корпоративну цензуру. При цьому активні блогери по-справжньому зацікавлені у просуванні своїх сайтів, оскільки мають можливість заробляти на рекламних банерах, що розміщуються у блогах.

На Заході вважається, що вести свій блог модно і престижно: людина, якій є, що сказати, має можливість зробити це відкрито і напряму, а не через посередництво газети чи телеканалу. Вже перестало бути рідкістю, коли онлайн-щоденники ведуть публічні люди, у яких, здавалося б, немає проблем із доступом до ефіру.

Західні блоги поступово знаходять застосування і в бізнесі, який бачить у них зручний засіб комунікації - чого не скажеш про СНД. «Коли необхідно повідомити якусь інформацію одразу декільком колегам, можна зробити розсилку електронною поштою - але виникає небезпека, що колеги видалять лист як спам або просто полінуються прочитати. Тому простіше та надійніше опублікувати інформацію у блозі. Таку концепцію використання блогів підтримують гіганти індустрії, зокрема, Microsoft. Раніше Білл Гейтс заявляв, що блоги ідеально підходять для інформування клієнтів і партнерів про діяльність компанії. Сотні співробітників Microsoft ведуть такі «ділові щоденники»» [30].

Ті, хто пише про соціальні аспекти блогів кириличного інтернету, відмічають (із незадоволенням, як правило) виникнення ієрархічної «верхівки». Спочатку, коли блоги тільки набувають популярності, формується нове середовище, яке будується виключно на горизонтальних зв'язках. Потім система виростає, і самі собою виникають ієрархії. Не кожен може брати участь у всіх розмовах. Не всіх чують. Створюється враження, що якийсь кістяк згуртований тісніше, за інші. Причина в тому, що розмаїття плюс свобода вибору дають нерівність. Таким чином, чим система різноманітніша, тим нерівність сильніша.

Зараз ще можна запустити новий гарний блог і стати популярним - але досягти цього важче, ніж рік тому, а через рік стане ще важче.

Повертаючись до відмінностей кириличної блогосфери від західної, варто сказати, що кириличний сегмент ЖЖ більш політизований, ніж американський. Причина бачиться у різниці ступеня самоцензури у ЗМІ СНД і США. Тому блоги стали сприймати як авторські колонки, як додатковий засіб масової інформації і використовувати, перш за все, для обговорення культурних, суспільно-політичних і професійних питань. Дискусії кочували з журналу в журнал, обростали новими учасниками і нюансами, провокували заочну полеміку. У результаті виникло єдине середовище, великий взаємопов'язаний клубок.

Можна сказати, що весь кириличний ЖЖ - це величезний гіпертекст.

Зрозуміло, на практиці у перенасиченій інформацією блогосфері досить складно донести інформацію і досягти популярності: перш за все, потрібно знайти дещо, що приверне масову увагу, і першим встигнути сказати про це своїй аудиторії, серед якої повинні знайтися ті, хто почне активно рекомендувати прочитане на найрізноманітніших ресурсах. Однак саме таким чином інформація починає циркулювати від джерела до його читачів, а від них до їх читачів тощо. Інформацією починають оперувати маси ЖЖ-користувачів, вона стає масовою.

Більш швидкому і таргетованому розподілу інформації сприяє така форма соціальної організації у ЖЖ, як ком'юніті (спільнота).

Спільноти у «Живому Журналі» - це колективні журнали (блоги), в яких різні користувачі можуть писати повідомлення по темі спільноти. Створити спільноту може кожен користувач «Живого Журналу» незалежно від рівня акаунту. Публікувати і коментувати повідомлення можуть, залежно від налаштувань спільноти, учасники, користувачі «Живого Журналу» та аноніми (незареєстровані гості).

На відміну від авторського журналу, де усі зв'язки засновані на особистих стосунках та інтересах, обговорення у спільнотах стосуються спільних тем і проблем.

У спільноті завжди є наглядач - редактор, що стежить за дотриманням регламенту, зазначеного у «Профілі» спільноти або описаного всередині спільноти, може змінювати налаштування та інформацію про спільноту, виконувати адміністративні функції.