NET = 12

HOST = 130

IP-address 79.56.0.0

Для того щоб надати IP-адреси мережам та хостам необхідно відвести 4 біта

,

а 16>12 тому 4 біта. Аналогічно визначається кількість бітів для хостів

-> 256>130,

тому для цього необхідно 8 біт.

Всього

4+8=12 біт,

тому треба 2 байта.

Заповнюється таблиця, і пояснюється кожен крок

Спочатку виділяється місце для нумерації, 2 і 3 стовпчик (по 8 біт) заповнюється справа на ліво 12 нулями, 4 біта на мережу, а 8 біт на хостову частину і розділено пунктирною лінією, 4 стовпчик це номер мережі, 5 - кількість хостів, 6 - broadcast, 7- маска.

Таблиця 2.4 - Розподіл адреси мережі на діапазони підмереж та хостів

Спочатку визначається маска, вона буде для всіх однакова і розраховується за формулою:

Mask = MaxMask - HOST = 32 - 8 = 24 біт. MaxMask

(це 4 байта по 8 біт тому = 32). Згідно з визначенням "маска" це послідовність спочатку 1, а потім 0. Записується спочатку 24 одиниць, а потім дописується 6 нулів.

Так як маємо 12 підмереж, то буде зроблено 12 записів.

1 запис

Для визначення номеру мережі потрібно визначити, що знаходить зліва від крапки 0000, а потім справа від крапки там 00000001. Оскільки 00000001 відноситься до хостової частини, то номер мережі не враховує цих 8 біт. Тому зліва 0 і справа 0. Отже номер мережі 0.0. Дані записуємо в таблицю 1.1.

Далі визначається кількість хостів у даній підмережі. Зліва від крапки 4 нулі, а отже зліва буде 0. Тепер справа 00000001. Переводимо це число в десяткову систему числення буде 1. Отже, початок нумерації хостів починається від 1. Тепер визначається адресу кінцевий хоста. Так само зліва від крапки 4 нулі, отже 0, справа від крапки 11111110. Переводимо в 10 систему числення і це буде 254. Діапазон хостів 0.1 ч 0.254. Дані записуються в таблицю.

Визначаємо широкомовну адресу. Широкомовна адреса - адреса, яка вказує, що повідомлення адресоване всім станціям даної мережі. Тобто це тоді, коли в хостовій частині всі одиниці. Переводимо число 11111111 в десяткову систему числення це буде 255. Отже BROADCAST буде 255.255.255.0. Дані записуються таблицю. Тепер по аналогії записується наступних 9 записів.

Таблиця 2.5 - Адреси мереж, першого та останнього хоста, ширикомовні адреси

2.2.2 Короткі теоретичні відомості про протокол динамічної маршрутизації RIP

Протокол маршрутної інформації (англ. Routing Information Protocol) - один з найпростіших протоколів маршрутизації. Застосовується в невеликих комп'ютерних мережах, дозволяє маршрутизаторам динамічно оновлювати маршрутну інформацію (напрям і дальність в хопах), отримуючи її від сусідніх маршрутизаторів.

RIP - так званий протокол дистанційно - векторної маршрутизації, який оперує транзитними ділянками в якості метрики маршрутизації. Максимальна кількість хопів, дозволене в RIP - 15 (метрика 16 означає "нескінченно велику метрику"). Кожен RIP- маршрутизатор за замовчуванням віщає в мережу свою повну таблицю маршрутизації раз в 30 секунд, досить сильно навантажуючи низькошвидкісні лінії зв'язку. RIP працює на 3 рівні (мережевий) стека TCP / IP, використовуючи UDP порт 520.

Програмне забезпечення Cisco IOS посилає маршрутні оновлення кожні 30 секунд, це називається мовленням або розсилкою (advertising). Якщо маршрутизатор не отримує оновлення від іншого маршрутизатора протягом 180 секунд або більше, він позначає маршрути які обслуговуються неоновлюваним маршрутизатором як непридатні. Якщо через 240 секунд до цих пір немає оновлення, маршрутизатор видаляє всі записи в таблиці маршрутизації для не оновлюваного маршрутизатора.

Маршрутизатор під управлінням RIP може отримати мережу за замовчуванням за допомогою оновлень від іншого маршрутизатора, на якому працює RIP, або маршрутизатор може бути сам джерелом (генерувати) мережі за замовчуванням допомогою RIP. В обох випадках, мережі за замовчуванням віщаються через RIP іншим RIP - сусідам.

RIP поновлення

RIP використовує єдину метрику маршрутизації, щоб виміряти відстань між джерелом і мережею призначення і називається hop count. Число стрибків (hop count) - це кількість маршрутизаторів, через які може пройти пакет по даному маршруту. Кожному хопу в шляху від джерела до одержувача присвоюється значення числа переходів, яке, як правило, дорівнює 1. Коли маршрутизатор отримує оновлення маршрутної інформації, яка містить новий або змінений запис про адресата, маршрутизатор додає 1 до значення метрики зазначену в оновленні і записує мережу в таблицю маршрутизації. IP -адреса відправника використовується в якості наступного хопу. Безпосередньо підключена мережа до маршрутизатора має метрику нуль; недоступні мережі мають метрику 16. Цей невеликий діапазон метрики RIP робить непридатними протокол маршрутизації для великих мереж. Якщо мережа мережевого інтерфейсу не вказана, вона не буде віщатися ні в якому RIP оновленні.

RIP версії 1 і RIP версія 2

RIP v.1 не підтримує маски, тобто він поширює між маршрутизаторами інформацію тільки про номери мереж і відстанях до них, але не про маски цих мереж, вважаючи, що всі адреси належать до стандартних класів A, B або С. RIP v.2 передає дані про масках мереж, тому він більшою мірою відповідає сучасним вимогам.

За замовчуванням, Cisco IOS вміє приймати тільки RIP пакети версій 1 і 2, але відправляє тільки версії 1. Ви можете налаштувати IOS, щоб отримувати і відправляти тільки пакети версії 1. Крім того, ви можете налаштувати IOS, щоб отримувати і відправляти пакети тільки версії 2. Щоб перевизначити поведінку за умовчанням, ви можете вказати, які RIP версії посилати інтерфейсу. Крім того, ви також можете керувати тим, як обробляються пакети, отримані від інтерфейсу.

До появи нових маршрутів маршрутизатори RIP пристосовуються без проблем: у черговому повідомленні своїм сусідам вони передають нову інформацію, так що та поступово стає відома всім маршрутизаторам мережі. А ось до негативних змін, пов'язаних з втратою якогось маршруту, їм адаптуватися складніше. Справа в тому, що у форматі повідомлень протоколу RIP немає поля, де б містилася інформація про відсутність шляху до даної мережі.

Зрозуміло, що деякий маршрут більш недійсний, можна двома способами:

- На підставі закінчення часу життя маршруту;

- Вказівкою спеціального відстані до мережі, що стала недоступною, а саме - нескінченності.

Тайм -аут працює в тих випадках, коли маршрутизатор не може надіслати сусідам повідомлення про недоступному маршруті по причині власної непрацездатності або непрацездатності лінії зв'язку, по якій можна було б передати повідомлення.

Якщо пересилання можлива, то маршрутизатори RIP не використовують спеціальний ознака в повідомленні, а вказують нескінченну відстань до мережі, причому в протоколі RIP воно вибрано рівним 16 транзитним вузлам (при використанні іншої метрики маршрутизатора необхідно вказати її значення, що вважається нескінченністю). При надходженні повідомлення, в якому відстань до деякої мережі дорівнює 16 (або 15, що призводить до того ж результату, так як отримане значення збільшується на 1), маршрутизатор повинен перевірити, чи виходить ця "негативна" інформація про мережу від того ж маршрутизатора, повідомлення якого послужило свого часу підставою для запису про данну мережу в таблиці маршрутизації. Якщо це так, то інформація вважається достовірною, і маршрут відзначається як недоступний.

Значення "нескінченного" відстані задається настільки невеликим тому, що в деяких випадках перебої в лініях зв'язку викликають тривалі періоди некоректної роботи маршрутизаторів RIP, що виражається в зациклення пакетів в петлях мережі. І чим менше відстань, використовуване як "нескінченного", тим такі періоди стають коротшими.

Обмеження в 15 транзитних вузлів звужує область застосування протоколу RIP до мереж, в яких число проміжних маршрутизаторів не повинно перевищувати 15. Для більш масштабних мереж потрібно використовувати інші протоколи маршрутизації, наприклад OSPF, або розбивати мережу на автономні області.

2.2.3 Налаштування мережі, використовуючи протокол динамічної маршрутизації RIP

Складена згідно завдання варіанту, та ще не налаштована схема мережі зображена на рисунку 2.2.

Рисунок 2.8 - Структурна схема мережі віддаленого офісу

Спочатку необхідно роздати ІР-адреси усім хостам (комп'ютерам) у мережі, призначити їм маску підмережі відповідно до розрахованої адресації у мережі згідно до таблиці 2.4. ІР-адресою комп'ютера обираємо першу адресу, доступну для хостів, з діапазону IP-адрес у потрібній підмережі. Шлях по замовчуванню - остання адреса з діапазону ІР-адрес хостів цієї ж підмережі. Приклад налаштування хоста прешої підмережі PC1 показано на рисунку 2.9.

Рисунок 2.9 - Конфігурація хоста PC0

Після налаштування хостів необхідно налаштувати порти роутерів, аналогічним чином використовуючи обчислені раніше IP-адреси з відповідних підмереж. Пам'ятаємо, що для адреси порта роутера обираєм ту саму адресу, яку призначили шляхом по замовчуванню на комп'ютері з підмережі, що підключена до даного порта. Тобто обираєм останню адресу з діапазону адрес для хостів в даній підмережі. При налаштуванні портів двох суміжних роутерів, які з'єднані між собою лінією зв'язку, можна обирати будь-які доступні для хостів ІР-адреси. Хоча бажано обирати першу та останню адреси для двох портів, щоб уникнути незручностей, наприклад, при подальшому розширенні даної підмережі з двох (портів роутерів) до більшої кількості вузлів. Приклад налаштування портів роутера Rout1 показано на рисунку 2.10.

Рисунок 2.10 - Налаштування портів роутера Rout1

Після завершення налаштувань усіх IP-адрес на хостах та портах роутерів, можна приступати до налаштування протоколу динамічної маршрутизації RIP. Перелік основних команд та їх призначення наведені у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 - Використані команди налаштування роутерів та їх призначення