Мікропроцесори Intel

Pentium III в корпусі SECC2 являє собою картридж, що містить процесорну плату ("субстрат") з встановленим на ній ядром процесора (у всіх модифікаціях), а також мікросхемами кеш-пам'яті BSRAM і tag-RAM (в процесорах, заснованих на ядрі Katmai). Маркування знаходиться на картриджі. Процесор призначений для установки в 242-контактний щілинний роз'єм Slot 1. У процесорах, заснованих на ядрі Katmai, кеш-пам'ять другого рівня працює на половині частоти ядра, а в процесорах на ядрі Coppermine -- на частоті ядра.

Pentium III в корпусі FCPGA являють собою підкладку з органічного матеріалу зеленого кольору з встановленим на ній відкритим кристалом на лицьовій стороні і контактами на зворотному. Також на зворотному боці корпусу (між контактами) розташовано кілька SMD-елементів. Маркування нанесено на наклейку, розташовану під кристалом. Кристал захищено від сколів спеціальним покриттям синього кольору, що знижує його крихкість. Однак, незважаючи на наявність цього покриття, при неакуратній установці радіатора (особливо недосвідченими користувачами) кристал отримував тріщини і відколи (процесори, що отримали такі пошкодження, на жаргоні називалися колотими). У деяких випадках процесор, що отримав істотні пошкодження кристала (відколи до 2-3 мм з кута), продовжував працювати без збоїв чи з рідкісними збоями.

Процесор призначений для установки в 370-контактний гніздовий роз'єм Socket 370. У корпусі FCPGA випускалися процесори на ядрі Coppermine. Корпус FCPGA2 відрізняється від FCPGA наявністю теплорозподілювача (металева кришка, що закриває кристал процесора), що захищає кристал процесора від відколів (проте, його наявність знижує ефективність охолодження. Маркування нанесено на наклейки, розташовані зверху і знизу від теплорозподілювача. У корпусі FCPGA2 випускалися процесори на ядрі Tualatin, а також процесори на пізній версії ядра Coppermine (відомої як Coppermine-T).

Intel Pentium 4 -- одноядерний мікропроцесор компанії Intel, що був представлений 20 листопада 2000 року. Він став першим мікропроцесором, в основі якого була принципово нова архітектура сьомого покоління (за класифікацією Intel) -- NetBurst. Крім різних варіантів Pentium 4 до процесорів архітектури NetBurst відносяться двоядерні процесори Pentium D, а також деякі процесори Xeon, які призначені для серверів. Більш того, частина процесорів Celeron, призначених для систем нижнього цінового рівня, являють собою Pentium 4 з частково відключеним кешем другого рівня.

Виробництво процесорів Pentium 4 було почате в 2000 році. З середини 2005 року почався їх поступовий перехід до нижньої цінової категорії. Їх місце зайняли двоядерні процесори Pentium D. 27 липня 2006 року з'явились перші процесори Core 2 Duo, що замінили процесори архітектури NetBurst, а вже 8 серпня 2007 року компанія Intel повідомила про початок дії програми стосовно зняття з виробництва всіх процесорів архітектури NetBurst.

Intel Pentium 4 1800 на ядрі Northwood

7 січня 2002 компанією Intel були анонсовані процесори Pentium 4 на новому ядрі Northwood на основі ядра Willamette із збільшеним до Ѕ Мбайт об'ємом кеш-пам'яті другого рівня. Процесори на ядрі Northwood містили 55 млн. транзисторів і вироблялися за новою 130 нм КМОП-технологією з мідними з'єднаннями. За рахунок використання нової технології виробництва вдалося значно скоротити площу кристала: кристал процесорів на ядрі Northwood ревізії B0 мав площу 146 ммІ, а в наступних ревізіях площа кристала зменшилася до 131 ммІ.

Тактова частота процесорів Pentium 4 на ядрі Northwood становила 1,6-3,4 ГГц, частота системної шини - 400, 533 або 800 МГц в залежності від моделі.

Всі процесори на ядрі Northwood випускалися в корпусі типу FC-mPGA2 і призначалися для установки в системні плати з роз'ємом Socket 478, напруга ядра цих процесорів становило 1,475-1,55 В залежно від моделі, а максимальне тепловиділення - 134 Вт на частоті 3,4 ГГц. 14 листопада 2002 був представлений процесор Pentium 4 з 3066 МГц, що підтримує технологію віртуальної багатоядерності - Hyper-Threading. Цей процесор виявився єдиним процесором на ядрі Northwood з частотою системної шини 533 МГц, що підтримував технологію Hyper-Threading. Надалі цю технологію підтримували всі процесори з частотою системної шини 800 Мгц (2,4-3,4 ГГц).

Pentium M -- це процесор з архітектурою x86 розроблений і вироблений компанією Intel і призначений для використання в платформі Intel Centrino. Процесор спочатку розроблявся для використання в мобільних комп'ютерах, про що говорить буква "M", mobile. Перед офіційним представленням широкій публіці він носив кодове ім'я "Banias". Представлений у березні 2003 року.

Pentium M являє собою нову і радикальну відправну точку Intel, він не є доопрацьованою, з метою зниження споживання енергії, версією процесора для настільного комп'ютера Pentium 4, а являє собою дуже сильно доопрацьовану версію процесора Pentium III на ядрі Tualatin, який, у свою чергу, базувався на дизайні ядра Pentium Pro. Він спеціально оптимізований з метою збільшення енергетичної ефективності, життєво необхідної характеристики для продовження часу роботи мобільних комп'ютерів від батареї. Працюючи з дуже малим середнім споживанням енергії і, відповідно, малим тепловиділенням, в порівнянні з настільними процесорами, Pentium M також працює і на малих тактових частотах, але з порівнянною продуктивністю. Наприклад, Pentium M, що працює на частоті 1,6 ГГц показує середню продуктивність, порівнянну з 2,4 ГГц Pentium 4 на ядрі Northwood без технології Hyper-threading.

Процесор являє собою обчислювальне ядро від Pentium III, системну шину, сумісну з Pentium 4, вдосконалені інструкції декодування видачі, покращений блок пророкування переходів, підтримку SSE2 і великий кеш. Використовується також новітній метод відключення невикористовуваних енергоємних блоків кеша. Інші методи енергозбереження включають в себе динамічну зміну частоти і напруги ядра, всі Pentium M зменшують свою тактову частоту, якщо система простоює, з метою збереження енергії. Остання інновація в даній області -- технологія SpeedStep 3 з розширеною кількістю робочих точок у порівнянні з попередніми версіями SpeedStep. З цією технологією 1,6 ГГц Pentium M здатний ефективно вибирати свою частоту залежно від навантаження і виставляти 600 МГц, 800 МГц, 1000 МГц, 1200 МГц, 1400 МГц і 1600 МГц. Це та інші видатні властивості Pentium M дозволили домогтися екстремально низького енергоспоживання, що варіюється від 5 Вт до 27 Вт при повному навантаженні. Ці властивості сильно затребувані виробниками мобільних комп'ютерів і дозволяють використовувати Pentium M в тонких, легких і маленьких ноутбуках.

Хоча Intel позиціонує Pentium M виключно як мобільний продукт, виробники материнських плат, такі як AOpen, DFI і MSI мають у своєму асортименті Pentium M сумісні материнські плати для ентузіастів, домашніх розважальних центрів, робочих станцій і серверних додатків. А завдяки адаптеру CT-479, розробленим компанією ASUS, можливо використовувати всі процесори Pentium M в материнських платах цієї компанії розроблених для процесорів Socket 478 Pentium 4. Компанія Shuttle Inc. запропонувала компактний настільний комп'ютер на процесорі Pentium M, що позиціонується як дуже тихий, що споживає мінімум енергії і займає мало місця. Процесори Pentium M отримали широке поширення в індустрії вбудованих систем. Низьке споживання Pentium M дозволяє будувати безвентиляторні і високоінтегровані вбудовані комп'ютери, такі як "Midget" компанії Toradex.

А завдяки адаптеру CT-479, розробленим компанією ASUS, можливо використовувати всі процесори Pentium M в материнських платах цієї компанії розроблених для процесорів Socket 478 Pentium 4. Компанія Shuttle Inc. запропонувала компактний настільний комп'ютер на процесорі Pentium M, що позиціонується як дуже тихий, що споживає мінімум енергії і займає мало місця. Процесори Pentium M отримали широке поширення в індустрії вбудованих систем. Низьке споживання Pentium M дозволяє будувати безвентиляторні і високоінтегровані вбудовані комп'ютери, такі як "Midget" компанії Toradex.

Intel Core (укр. Кор (ядро, серцевина)) -- це назва для лінійки процесорів Intel, започаткованих чипом з ядром Yonah, представленого 5 січня 2006 року. Він призначений для заміни торгової марки Pentium, що вживалась Intel у процесорах кількох архітектурних поколінь ще з 1993 року. Ця назва є частиною операції з ребрендингу, запущеної Intel у січні 2006 року; наступне покоління настільних і мобільних процесорів після Intel Core отримало назву Intel Core 2, яка замінила торгову марку Pentium. На 2013 рік серія процесорів Core включає в себе лінійки Core i7, Core i5 та Core i3.

Робочі частоти від 1,2 ГГц (найнижча) до 3,7 ГГц (найвища) (модель Core i7-4820K також може досягати частоти 4,0 ГГц через технологію Intel Turbo Boost.

Celeron (укр. Целерон) -- велике сімейство бюджетних x86-сумісних процесорів компанії Intel. Сімейство Celeron призначалося для побудови дешевих комп'ютерів. Процесори Celeron спочатку позиціонувалися як процесори нижнього сегменту, і призначалися для розширення частки ринку компанії Intel. Однією з причин невисокої ціни є їх низька, по відношенню до старших процесорів, продуктивність.



Перший процесор сімейства Celeron був анонсований 15 квітня 1998 року, працював на частоті 266 Мгц і був побудований на основі Pentium II без кеша другого рівня. Пізніше вийшли процесори засновані на Pentium III, Pentium 4 і Pentium M. До випуску Celeron'а Intel активно витіснялася з ринку дешевих бюджетних рішень такими конкурентами, як AMD, з своїм процесором K6, Cyrix зі своїм чипом 6х86 і IDT з своїм процесором Winchip. Ці процесори було призначено для вже застаріваючої платформи Socket 7. Конкурувати з ними міг тоді тільки Pentium MMX, у той час, вже, що позиціонується як процесор для low-end ринку. Але продуктивності Pentium MMX вже починало не вистачати, і Intel вирішує випустити процесор побудований на архітектурі Pentium II і при цьому з ціною привабливої для побудови малобюджетної системи. В результаті Intel вдалося відвоювати велику частку ринку, а конкуренти Cyrix та IDT змушені були піти з ринку. Перший процесор Celeron, як і Pentium II, випускався для Slot 1, але використовував корпус типу SEPP, в якому немає верхньої пластикової кришки.

Щоб уникнути згубної внутрішньої конкуренції, Intel надалі був змушений апаратно розвести свої сімейства процесорів, і штучно обмежувати можливості Celeron (блокуванням половини кешу, обмеженням частоти шини, забороною симетричної мультипроцесорності).

Перші процесори сімейства Celeron були випущені на ядрі Covington, що являє собою ядро Deschutes без кеша L2. Відсутність кеша L2 призвело до того, що процесор був помітно менш продуктивним, ніж навіть Pentium MMX, і це при тому, що частота Celeron була більше. У результаті вийшло так, що на зміну старому процесору прийшов процесор з новою архітектурою, але при цьому помітно повільніший. Більшість експертів негативно відгукувалися про новий процесор, йому навіть дали кілька прізвиськ, такі як Slugeron, Celery (селера) або Deceleron. Все це змусило Intel швидко випустити нове ядро -- Mendocino. На ядрі Covington було випущено всього дві моделі з частотами 266 і 300 МГц. Разом з тим, ці процесори стали справжньою знахідкою для оверклокерів, більшість з них розганялися до 400 і 450 МГц і більше. При цьому продуктивність розігнаних процесорів в 3D-іграх була не набагато менше ніж у Pentium II з тією ж частотою, а коштували вони в рази дешевше.

Intel знала про поганої репутації перших Celeron і тому не стала повторювати помилки та випустила нове ядро з кешем L2. Ядро Mendocino багато в чому має ту ж архітектуру, що і Katmai, хоча і випущено раніше. Кеш L2 був інтегрований в ядро і, відповідно, розміщувався на одному з ним кристалі, що дозволило працювати кешу L2 на частоті ядра. Тому, хоча частота FSB була навмисно зменшена до 66 МГц, в деяких випадках (переважно в іграх) цей процесор часом випереджав по продуктивності дорожчі процесори, що випускалися Intel, кеш L2 яких працював на половинній частоті ядра. Також ці процесори Celeron з частотами близько 300 МГц були популярні серед оверклокерів, оскільки збільшення частоти FSB до 100 МГц для цих моделей не становило жодних проблем. Також, існувала цікава можливість, модифікації процесорів Mendocino для установки в двопроцесорні системи (офіційно Celeron не могли працювати в двопроцесорних конфігураціях).

Щоб відрізнити процесор Celeron 300 МГц на ядрі Mendocino від аналогічної моделі на ядрі Covington було вирішено в кінці назви моделі на ядрі Mendocino ставити букву "A" -- Celeron 300A.

Спочатку процесор випускався для Slot 1. Але з огляду на те, що кеш L2 був інтегрований в ядро, Intel вирішила відмовитися від Slot 1 та використання картриджів та перейшла до нового типу корпусу (PPGA) та новому з'єднувачу (PGA-370, відомому також якSocket 370), що дозволило знизити собівартість процесора та зменшити розміри системи, також процесори в цьому виконанні краще розганялися. Процесори для Slot 1 продовжували випускатися паралельно. Першими для Socket 370 були випущені Celeron 300 і Celeron 333. Останньою моделлю Celeron для Slot 1 був процесор з частотою 433 МГц, проте було випущено безліч адаптерів-перехідників з Socket 370 в Slot 1. Це дозволило встановлювати і швидкіші моделі (466 МГц і більше) в Slot. Процесор Celeron з ядром Mendocino -- перший процесор з інтегрованим на кристал ядра кешем L2. Виробництво таких процесорів спочатку було достатньо важким та дорогим процесом, але, з удосконаленням технологій, стало значно дешевше. Крім того, це дозволило запустити кеш L2 на частоті ядра і значно підвищити продуктивність. Надалі всі процесори, в тому числі і у конкурентів, використовували інтегрований кеш L2.

5. Процесори Intel x86-64/EM-64T (64-біт)

Pentium D -- серія двоядерних процесорів сімейства Pentium 4 компанії Intel.

Розроблено Центром досліджень і розробок Intel у Хайфі (Ізраїль), вперше продемонстровані 25 травня 2005 на весняному форумі для розробників Intel (IDF).

Pentium D має мікроархітектуру NetBurst, як і всі моделі Pentium 4 (літера "D", у назві, розшифровується як Dual -- подвійний, і вказує на наявність двох ядер). Pentium D став першим двоядерним процесором архітектури x86-64, призначеним для персональних комп'ютерів, хоча у квітні 2005 року AMD випустила двоядерні процесори серії Opteron, призначені для серверів. Двоядерні процесори інших архітектур існували і раніше, наприклад IBM PowerPC 970MP-(G5). Насправді, AMD заявила про розробку двоядерних процесорів раніше Intel. Однак, незабаром виявилися проблеми з підвищеним тепловиділенням у процесорів Pentium 4. Це змусило Intel змінити політику, і, щоб першою випустити двоядерні процесори, Intel почала розробку ядра під кодовою назвою Smithfield. Процесори були анонсовані 25 травня 2005. Smithfield розроблявся в поспіху (незабаром після виходу процесора Intel це визнала), тому процесори на цьому ядрі вийшли не дуже вдалими. Ядро являє собою два кристала Prescott, розміщених на одній підкладці. Smithfield, як і Прескотт, вироблявся за 90 нм технологією і мав усі недоліки ядра Prescott. Щоб процесор відповідав вимогам TDP 130 Вт, було вирішено обмежити максимальну частоту значенням 3,2 ГГц, а молодша модель мала частоту 2,6 ГГц.

Як відомо, архітектура Prescott, зважаючи на наявність довгого конвеєра, дуже залежна від частоти, тому зниження частоти дуже сильно зменшило продуктивність.

Крім того, незважаючи на знижену частоту, наявність двох ядер призводила до дуже великого тепловиділення. А зважаючи на те, що вкрай мало програм використали можливість розподіляти свої функції на кілька потоків, вигоди від використання двох ядер практично не було. По продуктивності останні моделі на ядрі Smithfield значно відставали від останніх моделей на ядрі Prescott. Для установки нових процесорів вимагалося купувати нову материнську плату, так як Smithfield мав інші вимоги до VRM, ніж Prescott. А перші материнські плати для Smithfield працювали тільки з пам'яттю типу DDR2, яка часто була повільніше звичайної DDR. Конкурентні процесори AMD Athlon 64 X2 були позбавлені практично всіх цих недоліків. Все це призвело до того, що процесори Pentium D не користувалися популярністю, на відміну від AMD Athlon 64 X2, навіть попри те, що вони були дешевші процесорів AMD Athlon 64 X2. Smithfield, як і Athlon 64 X2 володіє розділеним кешем L2 (тобто кожне ядро володіє своїм кешем L2), це значно спростило розробку, але трохи зменшує продуктивність процесора, на відміну від загального для обох ядер кеша L3.

Ядро Presler вироблялося по 65 нм технології, це дозволило підняти частоту процесорів, правда, максимальний TDP нових процесорів залишався на рівні 130 Вт (так було до виходу ревізії ядра D0, яка дозволила збільшити рівень виходу придатних кристалів. Presler позбавлений підтримки технології Hyper-Threading, підтримує технологію віртуалізації Vanderpool, а також C1E, EIST і ТМ2 (в пізніх моделях на степпінг C1 і D0). Процесори були анонсовані в другій половині січня 2006 року, хоча в японських магазинах були помічені продажі цих процесорів у перших числах того ж місяця. Серія цих моделей позначалася як 9x0. Спочатку був запланований вихід моделей з номерами 920, 930, 940 і 950.

А в квітні 2006 року вийшла модель з номером 960, що працює на частоті 3,6 ГГц. Далі до них додалися дешевші моделі 915 (2,8 ГГц), 925 (3,0 ГГц), 935 (3,2 ГГц) і 945 (3,4 ГГц), які позбавлені підтримки Вандерпул.

Процесор на ядрі Presler став останнім в лінійці Pentium D. Наступним процесором, побудованим на ядрі Conroe і на даний момент є однією з найбільш популярних в середньому ціновому сегменті модифікацією, став Intel Core 2 Duo.

6. Інші процесори Intel

Itanium (вимовляється: Ітаніум) -- серверний процесор з архітектурою IA-64, розроблений спільно компаніями Intel і Hewlett-Packard. Вперше був представлений 29 травня 2001 року.

Виробництво оригінального Itanium припинене в липні 2002 року одночасно з виходом Itanium 2.

HP і Intel почали співпрацю в області мікропроцесорів в 1989 році. HP був потрібний процесор наступного покоління для заміни вдалих серій робочих станцій і серверів, побудованих на базі процесорів з архітектурою PA-RISC і компанія хотіла скористатися досягненнями і досвідом Intel в розробці і виробництві мікрочіпів.

Новий процесор мав використовувати набір інструкцій з явним паралелізмом (EPIC), в якому компілятор повинен вибудовувати інструкції для паралельного виконання. Були додані можливості для сумісності з застосунками, розробленими як для Intel x86, так і дляPA-RISC. Очікувалося, що процесор, що розробляється, домінуватиме на ринку серверів, робочих станцій і можливо навіть настільних ПК, витіснивши архітектуру x86. Передбачалося, що конкуренти Intel, в першу чергу AMD, не зможуть повторити нову архітектуру.

Перше покоління процесорів, що мало кодове ім'я Merced, було випущене в 2001 році. Ринкова доля Merced виявилася менш успішною, ніж передбачалася. Основними причинами цього були проблеми з продуктивністю і мала кількість оптимізованого програмного забезпечення. Не зважаючи на те, що процесор міг виконувати інструкції x86, продуктивність такого рішення була значно нижча порівняно з x86-системами від Intel і AMD. Додатковим важливим чинником став колапс ринку доткомів і відповідне йому падіння продажів серверів.

Надалі Intel і HP продовжили розробку архітектури, результатом чого стала поява в 2003 році мікропроцесорів другого покоління Madison і в 2006 значно допрацьованого двохядерного McKinley. Починаючи з McKinley процесори Itanium стали показувати конкурентоспроможну продуктивність і тепловиділення. З проникненням на ринок поступово покращувалась підтримка архітектури і ПЗ для неї, що відбилося у значному зростанні продажів починаючи з 2004--2005 років.

Перший двохядерний Itanium (кодове ім'я Montecito) був випущений фірмою Intel у липні 2006 року. Intel та її партнери обіцяють збільшення продуктивності процесора в 2 рази, в той же час зниження енергоспоживання приблизно на 20% у порівнянні з одноядерним попередником. Судячи з перших опублікованих тестах продуктивності схоже, що в основному ці заяви підтверджуються. Офіційний план випуску процесорів Intel включає двоядерні процесори наступного покоління, проведені по 65-нм технологічному процесу (Montecito проведений за 90-нм технологією) і два майбутніх чотириядерних процесора. Варто відзначити, що один або більше з цих процесорів будуть проведені з використанням 45-нм технологічного процесу.

Itanium був спеціально розроблений для високої ефективності паралельних обчислень, для досягнення високої продуктивності без збільшення частот. Ключові переваги архітектури Itanium: Виконання 6 інструкцій за 1 цикл. Збільшені обчислювальні ресурси ядра: 256 регістрів (128 цілочисельних, 128 плаваючої арифметики) і 64 предикативні регістри. Великий кеш: 24 МБ у двоядерної версії (по 12 МБ на ядро), що надає дані кожному ядру з швидкістю до 48 ГБ/с. Великий адресний простір: 50-бітова адресація фізичної пам'яті / 64-бітова адресація віртуальної пам'яті. Маленьке, енергоефективне ядро: оскільки функції розпаралелювання передали від Itanium до компілятора, в ядрі зменшили кількість транзисторів.

Технічні проблеми. Перша версія процесора під кодовим ім'ям Merced (названий на честь міста поблизу Сан-Хосе, США) поступила в продаж в червні 2001 року. Проведений по 180 нм технології з площею кристала в 25ммІ, напругою на ядрі 2 В і тепловиділенням в 150 Вт, він працював на частотах 733 Мгц і 800 Мгц і частотою системної шини 266 Мгц, кеш-пам'яттю 3-го рівня розміром в 2 МБ або в 4 МБ. Підтримувалися SIMD (англ. Single Instruction Multiple Data) інструкції MMX і SSE. Розрахований на установку в Slot M і пам'яті SDRAM (РС 100). Коштували чипи від $1200 до більш ніж $4000.

У режимі IA-64, це був найшвидший процесор для обчислень з плаваючою комою, що є на ринку. У той же час в цілочисельних обчисленнях він лише трохи перевершував процесори рівної частоти з системою команд x86. При виконанні ж неоптимізованого під Itanium програмного коду для x86, його продуктивність була в 8 разів менше, ніж у x86 процесорів на тій же частоті. Програмна емуляція системи команд x86 працює швидше, що демонструє Itanium 2, який показує продуктивність неоптимізованого під Itanium програмний коду, порівнянну з x86 процесорами на тій же частоті.

Головним структурним недоліком перших версій Itanium були великі затримки (латентність) кеш-пам'яті 3-го рівня. Інженери Intel ймовірно сподівалися, що велика пропускна спроможність шини нового процесора компенсуватиме цей недолік, але затримки були настільки великі, що це дійсно уповільнювало роботу кеша аж до рівня, коли він був небагато чим швидше за ОЗУ. Через відносно невеликой розмір кеша 1-го і 2-го рівнів (32 КБ і 96 КБ відповідно) це могло привести до підвищеного навантаження на системну шину.

Спочатку процесор планували випустити в 1998--1999 роках. Але тривалі затримки проекту і конкуренція, що посилилася, з боку AMD на ринку x86 процесорів привели до того, що Itanium застарів ще до його надходження в продаж. Таким чином, Itanium був неконкурентноспособним вже після випуску в 2001 році, хоча цього могло б не трапитися якби він був випущений двома роками раніше, як і планувалося.

Intel iAPX 432 Micromainframe - перший 32-бітний мікропроцесор (точніше сімейство мікропроцесорів) компанії Intel, анонсований в 1981 році (розробка розпочата в 1975 році. iAPX 432 мав бути основним з процесорів Intel в 1980-х, апаратно реалізуючи такі функції, як багатозадачність і керування пам'яттю.

Відноситься до сімейства стекових VLSI-процесорів. Кожна команда може містити кілька команд і стекових операндів. Тобто виконання однієї команди може призводити до вирішення цілої формули і т.п.

Система команд мікропроцесора підтримувала роботу зі складними структурами даних, що давало можливість скоротити обсяг програмного коду операційної системи (у порівнянні з обсягом коду для процесорів з іншою системою команд). Однак, розробка була надзвичайно складною в порівнянні з основним напрямком процесорів, настільки складною, що інженери Intel були нездатні перенести її на ефективну реалізацію, використовуючи напівпровідникові технології того часу. В результаті, мікропроцесор вийшов дуже повільним і дорогим, тому плани Intel про заміну архітектури x86 на iAPX 432 так і не здійснилися.

Система на основі iAPX 432 складалася з одного або декількох модулів GDP, реалізованих у вигляді двох кристалів (43201 і 43202) в 64-пінових корпусах (у сумі близько 160 тисяч транзисторів), одного або декількох модулів IP (43203 ) в 64-піновим корпусі (всього в сумі до 64 GDP і IP) і периферійних процесорів, майже завжди i8086. Абревіатура iAPX, що є префіксом до номера моделі, означає intel Advanced Processor architecture.

i860 (також відомий як 80860 і під кодовою назвою N10) - RISC-мікропроцесор компанії Intel, вперше випущений в 1989 році. Разом з i960 є однією з перших спроб зробити повністю нову систему команд після провалу iAPX 432 в 1980-х роках.

i860 був випущений настільки урочисто, що затьмарив випуск i960, який багато хто вважав більш вдалою розробкою. Цей процесор так і не домігся комерційного успіху, і проект був закритий у середині 1990-х. Використовувався в графічних підсистемах - таких, як плата розширення NeXT Dimension для комп'ютерів NeXT Cube, а також в комп'ютерах з масово-паралельною архітектурою Intel iPSC/860. Через відсутність комерційного успіху більше не виробляється.

Мікропроцесор i860 поєднав ряд технічних характеристик, які були унікальні для того часу, особливо архітектура VLIW і потужна підтримка високошвидкісних операцій з плаваючою комою. Процесор мав 32-бітний ALU (арифметико-логічний пристрій) разом з 64-бітним математичним співпроцесором, який був побудований на трьох частинах: суматор, помножувач і графічний процесор. Система мала окремі конвеєри для АЛП, суматора і помножувача, і могла передавати до трьох інструкцій за такт.

Процесор мав одну досить незвичайну особливість - конвеєри як функціональні одиниці були доступні програмно, що вимагало від компіляторів обережності у створенні порядку інструкцій у об'єктних модулях для забезпечення постійного заповнення конвеєрів. Це дозволяє досягти деяких цілей RISC-архітектури, де щось на кшталт "компілятора мікрокока "на льоту" було прибрано з ядра процесора і поміщено в компілятор.

Це дозволило створити більш просте ядро і звільнити місце для інших цілей, але призвело до більшого обсягу коду, негативному впливу на результативне звернення в кеш, пропускну здатність пам'яті і загальну вартість системи. В результаті, i860 був здатний виконувати певні графічні алгоритми та алгоритми з плаваючою комою на виключно високій швидкості, але його продуктивність в загальних додатках "кульгала", а програмувати ефективно було вельми складно.

i960 (або i80960) - RISC-процесор Intel, популярний в 1990-х роках. Застосовувався у вбудованих системах і мікроконтролерах. В кінці 1990-х випуск Intel i960 був припинений через угоди з DEC, за якими Intel отримала право виробляти StrongARM CPU. В даний час використовується в деяких військових додатках.

Проектування i960 було розпочато у зв'язку з провалом проекту iAPX 432 на початку 1980-х років. Особливістю iAPX 432 була підтримка на апаратному рівні мов, що підтримують розмітку, захист пам'яті і збір сміття - таких, як Ада і Лісп. Але, через низку проблем (складність навчання програмуванню, гібридні компоненти реалізації та ін), iAPX 432 володів порівняно низькою продуктивністю. У 1982 році Intel і Siemens створили спільну компанію BiiN (Billions Invested In Nothing), одним із завдань якої була розробка відмовостійкої об'єктно-орієнтованої системи з апаратною підтримкою мови Ада. До цього проекту долучилися багато учасників команди i432. В якості керівника проекту був запрошений Гленфорд Майерс, який раніше працював в IBM.

Перші робочі чипи нового процесора з'явилися наприкінці 1985 року. Унаслідок внутрішньої конкуренції з 80386 і з i860 (ще одного RISC-процесора Intel), i960 не став процесором загального призначення, але зате знайшов застосування в сфері високопродуктивних 32-бітних вбудованих систем.

Процесор використовувався в відмовостійких бортових ЕОМ винищувачів F-22, де застосовано 2 ЕОМ по 66 модулів кожна, основою яких є процесор i960. Їх планувалося замінити в F-22, вироблених після 2004-2005 років.

Щоб уникнути проблем з продуктивністю, з якими зіткнувся i432, в i960 була використана архітектура RISC (у повному обсязі - тільки в i960MX), а підсистема пам'яті стала 33-бітною - 32-бітові слова і один біт, який вказує на "захищеність" пам'яті. Була обрана оригінальна Berkeley RISC-архітектура, особливо в частині використання технології реєстрових вікон ("register windows"), яка забезпечує більш швидкий виклик процедур. Конкуруюча архітектура Стенфордського університету, реалізована в MIPS, не використовує цю систему, покладаючись у цьому питанні на компілятор. Як і в більшості 32-бітних архітектур, на відміну від 80386, i960 має 32-бітну "плоску" пам'ять без сегментації. Для архітектури i960 також передбачалася суперскалярна реалізація виконання команд.



XScale -- мікропроцесорне ядро, реалізація Marvell (раніше -- Intel) п'ятого покоління ARM-архітектури, і складається з кількох сімейств: IXP, IXC, IOP, PXA та CE. Сімейство PXA було продане Marvell Technology Group в червні 2006.

Архітектура XScale базується на ARMv5TE ISA без операцій з плаваючою крапкою. XScale має RISC-архітектуру з 7-стадійним суперконвеєром цілих чисел та 8-стадійним суперконвеєром даних. Він є нащадком Intelівської лінії мікропроцесорів StrongARM, який Intel придбав в підрозділу DEC Digital Semiconductor як побічний наслідок судової суперечки між компаніями. Intel використав StrongARM, щоб замістити свої застарілі RISC-процесори, i860 та i960.

Всі покоління XScale є 32-бітними процесорами ARMv5TE, виробленими за технологією 0.18-мікрон та має кеш 32кб даних і 32к на інструкції (в інших процесорах це може зватися 64кб кеш першого рівня). Чипи також мають 2кб міні-кеш даних. Ядро XScale використовує низку мікроконтролерів, що виробляють Intel та Marvell, серед яких: Процесори застосувань (з префіксом PXA). таких є чотири: PXA210/PXA25x, PXA26x, PXA27x та PXA3xx. Процесори вводу-виводу (з префіксом IOP). Мережеві процесори (з префіксом IXP). Контрольні процесори (з префіксом IXC). Процесори для споживчої електроніки (з префіксом CE).

Мікропроцесори XScale використовують в популярних кишенькових комп'ютерах: сімейство Dell Axim Pocket PC, більшість ліній Zire, Treo та Tungsten від Palm, пізні версії Sharp Zaurus, серії Motorola A780, Acer n50, Compaq iPaq 3900 і багато інших PDA. він також використовується як основний процесор в настільній системі Iyonix під управлінням RISC OS, та NSLU2 (Slug) під Linux. XScale також використовується в таких приладдях, як портативні відео-плеєри чи портативні медіа-центри, включаючи Creative Zen Portable Media Player, а також індустріальних вбудованих системах. Відповідно до джерел, Apple в рамках стратегічного партнерства з Intel використовуватиме процесори XScale в моделях iPod та iPhone.

З іншого боку ринку, процесори зберігання даних IOP33x використовуються в деяких платформах серверів на Xeon.

7. Сучасні процесори Intel

Pentium Dual-Core -- сімейство бюджетних двоядерних процесорів Intel, призначених для недорогих домашніх систем і заснованих на мікроархітектурі Intel Core.

Процесори випускаються з тактовою частотою від 1,6 до 3,33 ГГц (E6800). Всі модифікації серії E2xxx мають однакову частоту шини 800 Мгц і 1 Мб кеша 2 рівня. Обсяг кеша другого рівня моделей E5200, Е5300 і E5400 становить 2 Мб і частоту системної шини 800 Мгц. Об'єм L2 кеша моделей E6300 і E6500,

E6600, E6700, E6800 становить 2 Мб, частота системної шини - 1066 МГц. Процесори, як і їх "старші брати" Core 2 Duo, виготовляються в уже традиційній компоновці FC-LGA (рознім LGA775). Можуть бути встановлені на всі материнські плати, що підтримують процесори на ядрі Conroe (чипсети Intel 945, 965, P35, P45 і аналогічні їм).

Процесори серії E2xxx ґрунтуються на ядрі Allendale, абсолютно ідентичному оригінальному Conroe, але що має урізаний обсяг кеш-пам'яті 2-го рівня і частоту системної шини, понижену з 1066 до 800 Мгц, і використовуваному в молодшому сімействі Core 2 Duo, виробляються за 65-нанометрової технологією, при цьому, на відміну від базової версії їх кеш-пам'ять другого рівня понижена з 2 до 1 Мб (як правило, це -- наслідок браку в певній кількості транзисторів, що є частим явищем у виробництві мікроелектроніки). Моделі E5ххх ґрунтуються на ядрі Wolfdale (технологія 45нм) і мають 2 Мб кеш. Як і у всіх процесорах Intel Core 2, кеш L2 є загальним для обох ядер, на відміну від процесорів Athlon 64 X2, в яких кожне ядро має окремий незалежний кеш.Core2 восьми випущене корпорацією Intel покоління мікропроцесорів архітектури x86,засноване на абсолютно новій процесорній архітектурі. Це нащадок мікроархітектури NetBurst, на якій побудована більшість мікропроцесорів Intel починаючи з 2000 року. Починаючи з Core 2 Intel відмовляється від бренду Pentium, який використовувався з 1993 року. Крім того, тепер возз'єдналися мобільні і настільні серії продуктів (що розділилися на Pentium Mі Pentium 4 в 2003 році.

Перші процесори Core 2 офіційно представлені 27 липня 2006 року. Також як і їхні попередники, процесори Intel Core, вони діляться на моделі Solo (одноядерні), Duo (двоядерні), Quad (чотириядерні) і Extreme (дво- або чотири-ядерні з високою швидкістю і розблокованим множником). Процесори отримали такі кодові назви: "Conroe" (для домашніх систем), "Merom" (для портативних ПК), "Kentsfield" (чотири-ядерний Conroe) і "Penryn" (Merom, виконаний по 45 нанометровому процесу). Хоча процесори "Woodcrest" також засновані на архітектурі Core, вони випускаються під маркою Xeon. З грудня 2006 року всі процесори Core 2 Duo виробляються з 300 міліметрових пластин на заводі Fab 12 в Арізоні, США і на заводі Fab 24-2 в County Kildare, Ірландія.

На відміну від процесорів архітектури NetBurst (Pentium 4 і Pentium D), в архітектурі Core 2 ставка робиться не на підвищення тактової частоти, а на поліпшення інших параметрів процесорів, таких як кеш, ефективність і кількість ядер. Розсіювана потужність цих процесорів значно нижча, ніж у настільної лінійки Pentium. З параметром TDP, рівним 65 Вт, процесор Core 2 має найменшу розсіювану потужність серед всіх доступних у продажу настільних чипів, зокрема на ядрах Prescott (у системі кодових імен Intel) з TDP, рівним 130 Вт, і на ядрах San Diego (у системі кодових імен AMD) з TDP, рівним 89 Вт.

Особливостями процесорів Intel Core 2 є EM64T (підтримка архітектури AMD64), технологія підтримки віртуальних x86 машин (en), NX-біт і набір інструкцій SSE3. Крім того, вперше реалізовані такі технології: LaGrande Technology, вдосконалена технологія SpeedStep і Active Management Technology (iAMT2).

Перші процесорні ядра Core 2 Duo з кодовими іменами Conroe і Allendale були представлені 27 липня 2006 року. Ці процесори створені з використанням 65-нм технологічного процесу і призначені для настільних систем, замінюючи лінійки Pentium 4 і Pentium D. Intel заявляє, що Conroe забезпечує на 40% більшу продуктивність при меншому на 40% енергоспоживанні в порівнянні з Pentium D. Всі Conroe процесори мають 4 Мб L2-кеша, однак, у процесорів E6300 і E6400 половина L2-кеша відключена, тому для використання їм доступно тільки 2 Мб.

Молодші моделі Conroe E6300 (1,86 ГГц) і E6400 (2,13 ГГц), традиційно мають урізаний кеш другого рівня (L2) і, найчастіше, є повноцінними процесорами, які не пройшли контроль якості для старших моделей.

Процесори Conroe відрізняються високим розгінним потенціалом - процесор E6300 здатний досягти тактової частоти в 3 ГГц при використанні гарної материнської плати, що підтримує високі частоти системної шини. Згідно з оглядами, різниця в продуктивності між 2 Мб і 4 Мб кеша другого рівня становить 0-9% в основних додатках, і 0-16% в іграх. Нерідко, користувачам вдається досягти продуктивності топових моделей сімейства. Однак, низький множник на молодших процесорах вимагає наявності материнської плати, що підтримує високі швидкості системної шини.

Високопродуктивні процесори Conroe отримали назви E6600 і E6700 Core 2 Duo, з тактовою частотою відповідно - 2,4 ГГц і 2,67 ГГц. Сімейство має частоту системної шини 1066 МГц, 4 MB загального L2-кеша, і 65-ватний TDP. Порівняння з топовими процесорами AMD показує, що процесори від Intel показують значно кращу продуктивність. Результати розгонів показують, що E6700 і E6600 стабільно працюють на частоті 4 ГГц з повітряним охолодженням і 6.1 Ггц при охолодженні рідким азотом, незважаючи на заблокований множник.

Багато в чому подібні результати стали можливі завдяки настроюваному множнику, який може приймати значення від x6 до x9. Також, використання 65 нм техпроцесу зменшило тепловиділення процесорів, внаслідок чого, став можливий розгін і без використання дорогих систем охолодження. Однак, останні зміни над процесором E6600 (що вважається найпопулярнішим і приємним для розгону) можуть "звести нанівець" ці переваги - процесори останньої серії з маркуванням L640 (виробляються в Малайзії з 1 січня 2007 року до цього дня) виділяють більше тепла, ніж моделі з попередніх партій. Тому, вже при частоті в 3,2 ГГц виникають труднощі із забезпеченням стабільної роботи системи.

Процесори E6320 (1,86 ГГц) і E6420 (2,13 ГГц) були випущений 22 квітня 2007 року. Відмінною особливістю даних моделей є повноцінний кеш L2, розміром в 4 Мб.

Allendale - це кодове ім'я для процесорів Conroe з урізаним до 2 Мб L2-кешем і з 800 МГц FSB. Також сімейство E4000 позбулося технології підтримки апаратної віртуалізації Intel VT.

Є деякі припущення вважати, що нові процесори E6300 і E6400 відносяться до сімейства Allendale, однак, Intel стверджує, що ці процесори продовжують називатися Conroe. Підтвердження цього факту можна виявити в різних частотах FSB серій E6000 (Conroe) і E4000 (Allendale) (4х266 МГц у E6000 і 4х200 МГц у E4000).

Вироблені з 21 січня 2007 Core 2 Duo E4300, безсумнівно грунтуються на ядрі Allendale. Через зменшення кешу L2 до 2 Мб з'явилася можливість виробляти більше процесорів на одній підкладці.

Процесори Allendale з ще вдвічі зменшеним кешем L2 вийшли в середині травня під маркою Pentium Dual-Core (часто називається Pentium E).

Core 2 Duo E6300 Allendale.

IntelAtom -- торгова марка для серії x86, під кодовими назвами Silverthorne та сумісних процесорів, Під час розробки процесори були відомі як Diamondville розроблених Intel. Мікропроцесори Silverthorne і Diamondville були розроблені для виготовлення за допомогою технології КМОН 45 нм, і призначені для застосування в ультрамобільних комп'ютерах, комунікаторах та інших портативних пристроях, для яких важлива мала споживана потужність.



Ще до анонсу ходили чутки, що Silverthorne розробляється як відповідь Intel на мікропроцесор Geode, що використовується в проекті One Laptop Per Child, а також для інших застосувань, де потрібен недорогий мікропроцесор з архітектурою x86 й низьким енергоспоживанням. Однак, 15 жовтня 2007 Intel заявив[1] про розробку нового процесора для мобільних застосувань, зокрема для пристроїв типу OLPC, -- Diamondville.

Intel Atom, є CISC-процесором з архітектурою x86; існує думка, що CISC-архітектура менше підходить для реалізації процесорів мобільних пристроїв, ніж RISC (наприклад, процесори ARM, що базуються на архітектурі RISC, широко застосовуються в сучасних мобільних пристроях). [2] За допомогою смартфона на базі x86-сумісного процесора можна грати не тільки в Java-ігри, але й в будь-які комп'ютерні ігри, розроблені під операційні системи DOS, Windows, Linux та інші. Всі сучасні процесори Intel з архітектурою CISC, починаючи з 80486, складаються з RISC-ядра процесора і вбудованої мікропрограми, що інтерпретує команди x86 в RISC-мікрокоманди, які виконуються апаратною частиною.

В даний час платформа Atom має зависоке енергоспоживання для застосування її в смартфонах, і за цим параметром вона поки що не може змагатися з процесорами з архітектурою ARM. Однак, запланована платформа Moorestown, що є спадкоємицею платформи Menlow, буде використати дизайн система-на-кристалі та споживати вдвічі менше, ніж процесор Silverthorne. Споживання платформи (включаючи споживання вбудованих в процесор контролерів периферійних пристроїв) Moorestown буде досить низьким, що дозволить використовувати цю платформу в тому числі і для смартфонів.

"Xeon" (читається Зіон) -- серверні мікропроцесори виробництва Intel. Назва залишалася незмінною серед ряду поколінь процесорів. Назва ранніх моделей складалася з відповідної назви з ряду настільних процесорів і слова Xeon, сучасні моделі мають в назві тільки Xeon. У загальних рисах серверна лінійка процесорів відрізняється від настільних збільшеним кешем і підтримкою великих багатопроцесорних систем. Процесор загалом не націлений на споживчий ринок, область його застосування -- сервери, блейд-системи та робочі станції.

В сучасний моделях Xeon DP і Xeon MP суфікси DP та MP посилаються на варіанти для двопроцесорних та мультипроцесорних (4 і більше) систем.

Intel Core i3 -- сімейство процесорів x86-64 від Intel, спрощена версія Intel Core i5. Всі існуючі моделі процесорів -- двоядерні. Назва Core i3 нічого не означає, вона лиш продовжує серію брендів Core 2 і Core. Офіційно процесори цього сімейства оголошені у продаж з 7 січня 2010 року.

Позиціонуються як процесори початкового і середнього рівня ціни і потужності. В новому модельному ряду замінили морально застарілі Core 2 Duo на архітектурі Intel Core 2.

Мають вбудований графічний процесор і вбудований контролер пам'яті. Процесори Core i3 з'єднуються із чіпсетом через шину DMI або DMI 2.0. Підтримують інструкції -- MMX, SSE, SSE2, SSE3, SSSE3, SSE4.1, SSE4.2.

Підтримують технології -- Enhanced Intel SpeedStep Technology (EIST), Intel 64, XD bit (an NX bit implementation), Intel VT-x, Smart-Cache, а також технологію Hyper-threading, через що операційна система розпізнає даний двохпроцесорний процесор, як чотирипроцесорний.

Третє покоління Core i3 на базі мікроархітектури Ivy Bridge було представлено у серпні 2012 року.

Core i5 (кодова назва Lynnfield) -- сімейство процесорів x86-64 від Intel. Процесори позиціонуються Intelом, як масова альтернатива дорогим процесорам Core i7, які є процесорами для ентузіастів: Core i5 має двоканальний процесор пам'яті порівняно з триканальним у Core i7, що значно зменшує кількість необхідних контактів і логіки.

intel процесор мікросхема кешування

8 вересня 2009 Intel оголосив про вихід на ринок лінійки процесорів Core i5, першим представником якої стала модель Core i5 750. Вихід процесора доповнився одночасним виходом нового чипсету P55 Express під роз'єм LGA1156. Рішення виконане в одному чипі. P55 Express підтримує до 8 ліній PCI-Express 2.0, 14 портів USB 2.0 і шість портів SATA 2, а також програмний RAID за допомогою Intel Matrix Technology.

Нові чотириядерні процесори, раніше носили назву Lynnfield -- це дещо змінена архітектура Nehalem. У них вперше вбудований PCI-Express 2.0 контроллер. Кількість каналів вбудованого контроллера пам'яті DDR3 скоротилася до двох. Розмір кеш-пам'яті становить 8 мегабайт. Чипи призначені для установки в сокет LGA1156. Процесори підтримують технологію Intel Turbo Boost Technology. Зв'язок між чипсетом і процесором покладений на інтерфейс Direct Media Interface (DMI).

Intel Core i7 -- родина процесорів x86-64 від Intel, у якій було вперше використано мікроархітектуру Intel Nehalem. Є продовженням родини Intel Core Всі три існуючі і дві майбутні моделі процесорів -- чотирьохядерні. Ідентифікатор Core i7 застосовується і до початкової родини [5] [6] з робочою назвою Bloomfield, [7] запущених в 2008 році.

Назва Core i7 нічого не означає, вона лиш продовжує серію брендів Core 2 і Core. Офіційно процесори цього сімейства оголошені у продаж з 17 листопада 2008 року.

Дана мікроархітектура має багато нових можливостей. Ось деякі з них в порівнянні з Core 2:FSB замінена на QuickPath. Це означає, що материнська плата має використовувати чипсет, що підтримує QuickPath. Контролер пам'яті: Контролер пам'яті знаходиться в самому процесорі, а не в окремому чипсеті. Таким чином, процесор має прямий доступ до пам'яті. Частина де знаходиться контролер називається позаядерною, тому контролер функціонує на відмінній від ядер тактовій частоті. Як наслідок розміщення контролера пам'яті, Core i7 підтримує лише DDR3. Контролер пам'яті підтримує до 3-х каналів пам'яті, і в кожному може бути один або два блоки пам'яті DDR3 DIMM. Тому материнські плати для Core i7 підтримують до 6 планок пам'яті, а не 4, як Core 2. Кеші: 32 КБ L1 кешу для інструкцій і 32 КБ L1 кешу для даних на ядро. 256 КБ L2 кешу (комбіновано для інструкцій і даних) на ядро. 8 МБ L3 кешу (комбіновано для інструкцій і даних) на всі ядра. Core i7 є однокристальним: всі чотири ядра, контролер пам'яті, і всі кеші знаходяться на одному кристалі. "Turbo Boost" технологія, що дозволяє всім активним ядрам Intelектуально збільшувати свою частоту кроками по 133 MHz понад базову частоту допоки процесор не перевищив норм по тепловиділенню і енергоспоживанню. Ядра Core i7 можуть використовувати Hyper-threading, коли за один раз іноді виконуються інструкції двох різних ниток виконання. Ця можливість була представлена в архітектурі NetBurst, але від неї відмовились в Core. Core i7 не призначений для багатопроцесорних материнських плат, тому присутній лише один інтерфейс QuickPath.45 нм техпроцес. 731 мільйон транзисторів. Площа кристалу 263 ммІ. Система керування живленням може перемикати у режим відсутності живлення невикористовувані обчислювальні ядра процесора. Підтримка наборів команд SSE4.2 і SSE4.1.

Система з одним процесором 2.93 GHz Core i7 940 була використана для запуску програми тестування продуктивності 3DMark Vantage і дала результат за процесорною підсистемою 17 966 умовних балів.[14] Один 2.66 GHz Core i7 920 дав 16,294 балів. А один 2.4 GHz Core 2 Duo E6600 -- 4,300.

AnandTech випробувала технологію Intel QuickPath Interconnect (версія 4.8 GT/s) і оцінила пропускну здатність копіювання за допомогою використання пам'яті частотою 1066 MHz DDR3 в трьохканальному режимі, в 12.0 GB/s. А система 3.0 GHz Core 2 Quad де використана пам'ять 1066 MHz DDR3 в двоканальному режимі досягла 6.9 GB/s.

Оверклокінг буде можливий у всіх моделях дев'ятисотої серії сукупно з материнськими платами оснащеними чипсетом X58. Однак, використання "продуктивної" пам'яті DDR3 DIMMs, що потребує напруги більше 1.65v, не можливе через імовірність пошкодження внутрішнього контролера пам'яті, що вбудований в кристал процесора.

В тесті Super PI 1M, процесор Core i7 920 що працював на частоті 2.66 ГГц пройшов тест за 15.36 секунд, у той час як QX9770 (3.2 ГГц) -- за 14.42 секунди.



8. Конкуренція, антимонопольні розслідування та шпигунство

Збіг двох фактів закінчив це домінування: уповільнення ПК через ріст, який почався у 2000 році та збільшення ринку дешевих ПК. Наприкінці 1990-х потужність процесорів перевищила рівень, який потребувало програмне забезпечення. За винятком найпотужніших серверних систем та програмного забезпечення, попит на якій зменшився з крахом доткомів, користувацькі системи ефективно працювали і на дешевих системах після 2000 року. Стратегія Intel виробляти ще потужніші процесори та висвітлення існуючих процесорів як морально-застарілих спіткнулась, залишаючи можливість для швидкого росту конкурентів, в особливості AMD. Це, в свою чергу, знизило прибутковість процесорів та закінчило еру безпрецедентного домінування Intel на ринку комплектуючих.

Домінування Intel на ринку x86 мікропроцесорів призвело до численних антимонопольних позовів протягом всіх років лідерства, включно з розслідуванням Федеральної Торгової Комісії у кінці 1980-х та у 1999, та громадським акціям, наприклад звернення у 1997 році компанії Digital Equipment Corporation (DEC) та патентне звернення Intergraph.

Монополія Intel (одночасно компанія утримувала більше 85% ринку 32-бітних процесорів) поєднувалось із грубими діями у правових відносинах (як наприклад її відомий позов по 338 патенту проти виробників ПК), що зробило її гарною мішенню для судових позовів, але мало хто добився позитивних результатів.

Справа про індустріальний шпіонаж виникла у 1995 році та втягнула як Intel, так і AMD. Гільєрмо Гаед, аргентинський емігрант, офіційно був працівником і AMD, і Intel, був арештований у 1993 р. за спробу продати архітектури i486 та Pentium у AMD та у деякі іноземні компанії. Гаед записав на відеоплівку дані з екрану свого комп'ютера у Intel та надіслав поштою її у AMD, що попередила Intel та влада, арештувавши Гаеда. Гаед був засуджений і ув'язнений на 33 місяці у червні 1996.

16 грудні 2009 р. Федеральна торгова комісія США (FTC) подала позов в суд проти Intel. Комісія звинуватила корпорацію в тому, що та "шляхом тиску, підкупів та погроз припинення співпраці" примушувала виробників ПК, відмовлятись від співпраці з конкурентами. Все це, на думку Комісія призвело до позбавлення споживачів права вибору, а також до маніпулювання цінами та перешкоджанню інноваціям в мікроелектронній промисловості.

Протягом 1980-х Intel була серед десяти провідник продавців транзисторів (десята у 1987 році). У 1991 році Intel здобула перше місце і тримає його дотепер. До списку лідерів компаній-виробників електроніки також належать Samsung, Texas Instruments, Toshiba та STMicroelectronics.

Головний конкурент Intel на ринку x86 процесорів є Advanced Micro Devices (AMD), з якою Intel має домовленості повного взаємного обміну ліцензіями з 1976 року: кожен з партнерів може користуватися патентами без оплати після проходження деякого часу. Деякі менші конкуренти, такі як VIA та Transmeta виробляють процесори малої потужності для малих комп'ютерів та портативного обладнання.

У жовтні 2006 року Transmeta подала позов проти Intel за патент, який приховує архітектуру процесорів та енергозберігаючі технології.

Конкуренцію Intel у виробництві чипсетів складають: VIA Technologies, SiS, ATI та NVIDIA. Конкуренти у мережевому апаратному забезпеченні: Freescale, Infineon,Broadcom, Marvell та AMCC; на ринку флеш-пам'яті: Spansion, Samsung, Qimonda, Toshiba, STMicroelectronics та SK Hynix.

9. Партнерство з Apple

6 червня 2005, генеральний директор Apple Стів Джобс повідомив про перехід комп'ютерів Apple з їх традиційної архітектури PowerPCна розроблену Intel x86-архітектуру. Представлені причини були не дуже чіткими, але містили достатньо великі претензії до нових чипів PowerPC G5. Плани по розвитку PowerPC не могли задовольнити потреби Apple у комп'ютерній потужності. Зокрема, велика енерговитратність процесору G5 і, відповідно, збільшена кількість тепла, яке виділяється процесором, схоже, стало головною причиною, яка не дозволила застосувати цей процесор у одному з ноутбуків Apple.