Саме тому предметна діяльність, провідна в цьому віці, "тягне" за собою психічний розвиток, як особистісний та і інтелектуальний. В особистісному плані малюк засобами предметної діяльності відкриває власні можливості, що стимулюють його самостійність і зрештою приводять до відкриття власного "Я" [4, 12].

Процес пізнання дитиною образу "Я" досить складний і тривалий. Пізнаючи навколишній світ, дитина робить перші кроки в пізнанні самого себе, а отже, і в розвитку самосвідомості.

Самоусвідомлення - це процес, за допомогою якого людина пізнає себе та ставиться до самої себе. Свідомість характеризується своїм продуктом ("Я") і є формою переживання людиною своєю як цінності й водночас є об'єктом самосвідомості.

"Я" - результат виділення людиною самої себе з навколишнього середовища [18]. "Я" - поняття, що виражає єдність і неповторність особистості, воно водночас є об'єктом самосвідомості.

Поняття "Я" використовують у багатьох психологічних теоріях для визначення особистості, її свідомого оцінювання під час взаємодії із зовнішньою та внутрішньою реальністю. "Я" є важливим структурним компонентом особистості, це образ власного "Я". Поняття "Я" не вичерпує поняття про особистість, воно значно ширше, ніж поняття про свідомість, асоціюється зі станом активності.

На думку психологів, "Я" формується в діяльності та спілкуванні. Взаємодіючи з іншими людьми, малюк виділяє своє "Я" від "не-Я", поступово переживаючи свою неідентичність (неоднаковість) порівняно з іншими об'єктами [18, 17].

На думку О. Кононко, "дитина спочатку підсвідомо відчуває, а потім і усвідомлює, що між власним "Я" та іншими людьми - величезний простір, який заважає й перешкоджає налагодженню гармонійних взаємин з ними" [6].

Характерною ознакою мислення дитини під час пізнання власного Я є егоцентризм.

Егоцентризм (з лат. ego - я і centrum - центр кола) - нездатність індивіда, який зосереджується на власних інтересах, поміняти вихідну пізнавальну позицію стосовно якогось об'єкта, думки або уявлення [22].

На думку канадського психолога Ж. Годфруа егоцентризм помилково визначають як уявлення малюка, що все навколо має до нього якесь відношення. Таке визначення неточне через те, що для дитини це все "не існує саме по собі". "Від моменту народження вона сприймає світ лише як своє продовження, яке має свій сенс тільки в плані задоволення її потреб [17]. "Егоцентризм, - визначає він, - це суб'єктивна установка, за якої вихідну точку для сприйняття світу беруть свою особистість".

Егоцентричне бачення світу віддзеркалюється і в пізнанні себе. Егоцентризм заважає дитині встановлювати зв'язок між предметами. Вона має неправильне й загальне уявлення про світ як щось ціле, у якому все переплутано, де окремі деталі мають значення для дитини залежно від її інтересу до них. Психологи кажуть, що Я-концепція - це теорія самого себе. Я-концепція - це узагальнене уявлення про самого себе, система установок щодо власної особистості [23].

Отже, яскравим свідченням самосвідомості дитини є:

називання свого імені в різних варіантах;

твердження про себе в першій особі ("Я");

здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби ("Я хочу", "Я буду");

позитивно забарвлене твердження про себе ("Я гарний");

позитивне ставлення до похвали дорослого, намагання самостійно повторити позитивну дію;

прагнення до активних самостійних дій [12].

2.2 Підсистема особистості "свідомість-самосвідомість" відображає її об'єктивний світ, індивідуальну свідомість.

Свідомість є здатністю людини до рефлексії, адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому, своєї Батьківщини, обов'язку, тощо, а також створення до них свого ставлення.

Свідомість - особливе утворення, що сформувалось під час суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням немає свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт - значить включити його в систему своїх знань і зарахувати до певного класу предметів, явищ.

Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться лише до знання, не тотожна йому. Свідомість виявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої діяльності, а й у певному ставленні до неї. Тому іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.

У всіх випадках у свідомості людина ніби виходить за межі самої себе, займає позицію над ситуацією (спостерігача, експерта, діяча, радника, аналітика тощо).

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об'єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на самого суб'єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена - самосвідомості.

Самосвідомість - це здатність людини усвідомити саму себе, своє "Я", свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.

На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь суб'єктивний світ, то об'єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання [1, 339-342].

Нині існує цілий ряд визначень самосвідомості. У розумінні О.Г. Спіркіна, "самосвідомість - це усвідомлення і оцінка людиною своїх дій і їх результатів, думок, почуттів, моральної подоби та інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе і свого місця в житті. Самосвідомість - конституююча ознака особистості, що формується, разом із становленням останньої" [25,471].

І.І. Чеснокова розуміє самосвідомість як сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює себе в якості суб'єкта діяльності, а його уявлення про самого себе складаються в певний "образ Я" [27].

На думку В.Г. Маралова, самосвідомість - це діяльність "Я" як суб'єкта по пізнанню (чи створенню)"образу Я" ("Я-концепції"). У свою чергу "образ Я", включаючись в структуру "Я" як суб'єкта, виконує саморегулюючу функцію [20].

Проте О.М. Леонтьєв, характеризуючи проблему самосвідомості як проблему високого життєвого значення, що вінчає психологію особистості, та розцінюючи її в цілому як невирішену, як таку, що вислизає від науково-психологічного аналізу, вважав, що наявність тієї або іншої межі самосвідомості забезпечується шляхом емоційно-когнітивного узагальнення ситуацій, в яких у особистості виникають проблеми, а також мотивів, щодо яких вони виникають [19, с.153].

Практично кожен дослідник "Я-концепції" особистості намагався дати своє оригінальне визначення цьому поняттю. Так, на думку Ф. Райса, "Я-концепцію" можна визначити як свідоме когнітивне сприйняття й оцінку індивідом самого себе, тобто думки про себе. "Я-концепцію" можна також назвати самопередбачуваною, гіпотетичною ідентичністю [24].

Один з підходів до дослідження проблеми самосвідомості спирається на аналіз тих підсумкових продуктів самопізнання, які виражаються у будові уявлень людини про саму себе або її "Я-концепції".

На відміну від ситуативних "образів Я", "Я-концепція" є відносно стійкою, більш чи менш усвідомленою системою уявлень індивіда про самого себе. Вона створює в людини відчуття власної постійної визначеності, самототожності; на її основі індивід будує свою взаємодію з іншим людьми. Тому, "образи Я" виступають як окремі види суб'єктивного знання про себе, або елементи цілісної "Я-концепції" [29].

Р. Бернс вважає, що існують три основні модальності самоустановок з яких складається "Я-концепція": "реальне Я" (установки індивіда, пов'язані з його уявленням про те, яким він є насправді), "дзеркальне Я" (соціальне) (установки, пов'язані з уявленням індивіда про те, яким його бачать інші), "ідеальне Я" (установки, пов'язані з уявленням індивіда про те, яким би він хотів стати).

Крім того, він вважає, що оцінний момент установок стосовно себе - це емоційно пережите внутрішнє співвідношення реального, дзеркального й ідеального "Я", що змушують індивіда додавати той чи інший статус, значимість "Я в світі" [30].

У працях В. Агапова, І. Баришникової, О. Іващенко також відстоюється точка зору щодо необхідності розділити поняття "Я-концепція" та "самосвідомість" у зв'язку з тим, що "Я-концепція" є підсумковим продуктом свідомості, самосвідомості й несвідомого. Багатомірна й багаторівнева "Я-концепція" особистості розгортається одночасно в декількох планах, що розкривають різні масштаби її структурної організації; їй властиві характеристики систем: цілісність, структурність, взаємозалежність із середовищем, ієрархічність, керованість, наявність історії [14].

Висновки до розділу 2.

Щодо понять самосвідомості можна зробити висновок, що більшість дослідників самосвідомості в загальному вимірі визначають її як процес свідомого когнітивного сприйняття та оцінки суб'єктом самого себе, продуктом якого є "Я-концепція". "Я-концепція" є відносно стійкою, більш чи менш усвідомленою системою уявлень індивіда про самого себе. Вона створює в людини відчуття власної постійної визначеності, самототожності; на її основі індивід будує свою взаємодію з іншим людьми. "Я-образи" виступають як окремі види суб'єктивного знання про себе, або елементи цілісної "Я-концепції". "Я-образи" необхідно вважати описовими складовими "Я-концепції", які змінюють одна одну у відповідності до зовнішньої ситуації. Отже, як бачимо, в умовах сьогодення, основні дослідження самосвідомості вітчизняних психологів згруповані навколо проблеми структури та рівневої будови досліджуваного феномену.

Одним з важливих етапів розвитку свідомості особистості є третій рік життя дитини, як період інтенсивних проявів самосвідомості. Хоча дана криза зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі, проте за правильного виховання, коли дорослі своєчасно помічають можливості дитини, задовольнять її потребу в нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності скоротиться.

Тож, про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать: називання свого імені в різних варіантах; твердження про себе в першій особі; здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби; позитивно забарвлене твердження про себе; позитивне ставлення до похвали дорослого, намагання самостійно повторити позитивну дію; прагнення до активних самостійних дій.

На етапі раннього дитинства головним у соціальній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнення символічної гри, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості.

Отже такі висновки про досягнення раннього дитинства у психічному розвитку:

на основі фізичного розвитку значно розширюється самостійність дитини, що призводить до усвідомлення нею себе як діяча ("Я сам");

провідною діяльністю дитини раннього віку виступає предметно-маніпулятивна діяльність, що має ігрове забарвлення;

предметно-маніпулятивна діяльність здійснюється на основі предметних дій, що розвиваються у малюка з маніпуляцій;

розвивається ситуативно-ділова форма спілкування з дорослими, зароджується спілкування з однолітками, виникають передумови ігрової і продуктивної діяльності;

пізнавальні процеси тісно взаємопов'язані; провідним з них виступає наочне сприйняття, на основі якого розвивається впізнавання, освоюються наочні форми мислення (наочно-дієве і наочно-образне), виникає уява, дитина переходить до активного мовлення.

Висновки

У житті кожної людини надзвичайно важливу роль відіграє усвідомлення себе не тільки через самосприйняття, але і через сприйняття інших людей. Контакт людини з соціумом починається ще в ранньому дитинстві, при контакті з батьками. У дитини вже починають формуватися уявлення про себе, самооцінка, образ, до якого він свідомо чи несвідомо прагне. Він починає аналізувати свою поведінку, ситуації, в які потрапляє. У цьому випадку концепція діє як свого роду внутрішній фільтр, який визначає характер.

Період від 1 до 3 років є особливо важливим, адже саме в цьому віці виникає психологічне новоутворення - Я - глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). Як активне начало, Я об'єднує всі життєві вияви особистості, забезпечує погляд на себе із середини, усвідомлення, змінювання себе, регулювання своєї життєдіяльності, а також подолання меж свого Я, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє. Я є найвищою концентрацією суб'єктивності (індивідуальності, глибинної неповторності) та суб'єктності (зовнішньої і внутрішньої активності, духовного споглядання) людини, в якій втілюються усі відчуття: від ситуативних станів до кардинальних учинків, фундаментальних життєвих рішень, переживання власної цілісності й нероздільності свого минулого, теперішнього, майбутнього і вічного.

Вираження, підвищення цінності власного Я є однією з головних життєвих потреб людини. У глибинах Я зосереджена одвічна совість і вірування людини.

Ранній вік знаменується появою таких фундаментальних життєвих надбань як ходіння, предметна діяльність, мовлення. Завдяки вільному пересуванню дитина вступає в епоху самостійної взаємодії із зовнішнім світом. Розвивається орієнтування у просторі, зростають пізнавальні можливості.

Досягнення малюка в оволодінні предметами до кінця першого року життя набувають у ранньому віці особливого розквіту. Спілкування дитини з дорослим відбувається як їх спільна діяльність, стосунки між ними опосередковані предметом, предметними діями. У процесі такого спілкування відбувається активне засвоєння малюком соціально вироблених способів використання предметів.

Пізніше спостерігається ситуація коли перші предмети, якими оволодіває дитина, крім іграшок, - побутові у їх функціональному призначенні, але фізичні властивості предметів прямо не вказують на те, як їх треба вживати, тому носієм соціально вироблених способів використання предметів виступає дорослий. Дитина перебуває у суперечливій ситуації, адже вона прагне сама виконати дію, але не може цього зробити без зразка дорослого. Подолання цієї суперечності призводить до того, що виникає ситуативно-ділове спілкування як засіб здійснення предметної діяльності, у ході якої дитина оволодіває призначенням предметів, вчиться діяти з ними так, як прийнято в суспільстві.

У цьому віці спілкуванням з дорослим для дитини виступає формою організації його предметної діяльності. Ділові якості дорослого стають головним мотивом спілкування. У 2,5 роки дитина у грі наслідує дорослого, у неї розвивається символічна дія (використання замінників). Здатність наслідувати лежить в основі інтелектуального та моторного розвитку дитини.

Однак, до кінця раннього віку попередні стосунки дорослих з дитиною руйнуються, що спричиняє перебудову соціальної ситуації розвитку.

Дитина починає усвідомлювати певний рівень своєї компетентності в діяльності, успіх в оволодінні предметами, наслідуванні дорослого і стає ініціатором зміни відносин з дорослим, спрямованої на розширення самостійності. Тепер входження у доросле життя пов'язане із сюжетно-рольовою грою, де дитина переживає себе дорослою.

При блокуванні дорослим прагнень дитини до самостійності виникає криза трьох років, яка характеризується впертістю, негативізмом, непокірністю, відстороненістю від дорослого зі словами "Я сам", протестом тощо. Проте, у результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної до діяльності дорослих, розвитком та проявами Я-концепції. Бажано, звісно ж, щоб дорослі формували у дитини позитивну Я-концепцію, тобто позитивне ставлення до себе, самоповагу, прийняття себе, адекватну самооцінку, відчуття власної цінності. Від правильно сформованої Я-концепції буде залежати подальша самооцінка дитина та її взаємодія з іншими, тому цей період у формуванні самосвідомості дитини є особливо важливим. Та більш важливим є вміння батьків правильно організувати взаємодію з дитиною та ставлення до неї при змінах соціального розвитку, щоб забезпечити адекватний для віку дитини психічний та особистісний розвиток. Отже, вміння батьків допомагати дитині у формуванні самосвідомості є досить значущим. Це можливо завдяки дидактичним іграм, бесідам, потішкам, віршикам, загадкам та казкам, в ході яких дитина засвоює свою статеву належність, власне ім'я, вчиться ідентифікувати себе з ним, вчиться називати частини тіла та обличчя. Це також розвиває вміння дітей визначати свою індивідуальність, позитивне ставлення до свого імені, слухову, зорову увагу, виховувує комунікабельність, товариськість, доброзичливість. Підсумовуючи, хочеться сказати, щоб формувати самосвідомість дитини раннього віку треба використовувати інтегрований підхід, щоб дитині набуття нових знань було цікаво.

Список використаної літератури

1. Варій М.Й. Психологія особистості: Навч. посіб. / М.Й. Варій. - Київ: Центр учбової літератури, 2007. - 968 c.

2. Видра О.Г. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник. / О.Г. Видра - Київ: Центр учбової літератури, 2011. - 112с.

3. Гуменюк О. Особливості ситуативного та вікового розвитку Я-концепції /О. Гуменюк // Психологія і суспільство. - 2005. - №1. - С.46-63

4. Гурковска Т. Дитина до трьох: психологічний портрет з рекомендаціями / Т. Гурковська // Дошкільне виховання. - 2007. - №12. - С.11-15

5. Дуткевич, Т.В. Дошкільна психологія: Навч. посібник / Т.В. Дуткевич. - Київ: Центр учбової літератури, 2009. - С.11-25

6. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (у дошкільному дитинстві): Навч. Посібник / О.Л. Кононко. - Київ: Освіта, 1998. - 424 с.

7. Кочерга О. Психофізіологія раннього дитинства / О. Кочерга. - Київ: Шкіл. світ, 2006. - 43с.

8. Назаренко Г. Пізнання дитиною власного "Я" / Г. Назаренко // Психолог. - 2004. - листопад (№43). - С.16-18

9. Павелків Р.В. Вікова психологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. /Р.В. Павелків. - К.: Кондор, 2011. - 468 с.

10. Павелків, Роман Володимирович. Дитяча психологія: навч. посіб. / Р.В. Павелків, О.П. Цигипало. - К., 2008. - 432 с.

11. Подоляк Л.Г. Конспекти з вікової та педагогічної психології (вік від немовляти до ранньої юності) /Л.Г. Подоляк // Психологічна газета. - 2004. - №18 (вересень). - 30с.

12. Савчин М.В. Вікова психологія: навч. посіб. / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. - 2-ге вид. стер. - К.: Академвидав, 2009. - С.134

13. Свіденська Г.М. Психологічні особливості розвитку самосвідомості особистості в період підліткової кризи: автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07/ Інститут психології ім.Г.С. Костюка АПН України. - К., 2008. - 21 с.

14. Агапов В.С., Иващенко А.В., Барышникова И.В. Я-концепция личности в отечественной психологии. - М.: МГСА, 2000. - 155 с.

15. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте. - М.: Просвещение, 1968.

16. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. / Под ред.Д.Б. Элько-нина. - М.: Педагогика, 1982. - Т.4.

17. Годфруа Ж. Что такое психология? В 2-х т. Изд.2-е, стереотипное. Т.2: Пер. С франц. - М.: Мир, 1999. - 367с.

18. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Краткий психологический словарь: Личность, образование, самообразование, профессия. - Минск: Хэлтон, 1998. - 399с. - С.350

19. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975. - 368с.

20. Маралов В.Г. Основы самопознания и саморазвития. - М., 2002 - 256с.

21. Новоселова С.Л. Развитие мышления в раннем возрасте. М., 1978, С.35-37

22. Психология. Словарь / Под общ. Ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - 2-е изд. испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494с.

23. Психология: Учебник/ Под. ред.А. А. Крылова. - М.: Проспект, 1997. - 584с.

24. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. - СПб.: Из-во Питер, 2000. - 624с.

25. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. - М.: Политиздат, 1972. - 471с.

26. Формирования личности ребенка. // Немов Р.С. Психология: В 3 кн. - Москва, 2001. - кн - 2. - 151с.

27. Чеснокова И.И. Проблема самосознания в психологии. - М.: Наука, 1977. - 144 с.

28. Эльконин Д.Б. Детская психология. - М.: Академия, 2005. - 384 с.

29. Якобсон, С.Г. Становление ранних форм самосознания детей / С.Г. Якобсон, Л.Р. Вдилова // Вопросы психологии. - 2009. - №1. - С.12-22

30. Бернс Р. Психология самосознания: Хрест. (Что такое Я-концепция) / Бернс Р. / под. ред.Д.Я. Райгородский. - Самара: Бахрах-М, 2003. - 420 с.

31. Бернс Р. Развитие "Я-концепции" и воспитание. - М., - 1986. - 416 с.

32. Джемс У. Научные основы психологии /У. Джемс. - Минск: Харвест, 2003. - 329 с.

Размещено на Allbest.ru