Самоконтроль та саморегуляція

Самонавіяння допомагає поводитися не виходячи за рамки прийнятих у даному суспільстві правил культурного поводження, володіти собою в самих важких ситуаціях. Воно може бути застосоване в самовихованні будь-яких якостей особистості. Протягом декількох тижнів, а іноді й місяців з метою зміни поводження в необхідну сторону багато раз у день вимовляється заздалегідь підготовлена фраза: "Я ні за яких умов не буду підвищувати голос!", "Я буду слухати співрозмовника, не перебиваючи, як би важко мені не було!", "Мене не виведуть із себе ніякі зауваження навколишніх!". Робиться це повторення заучених формул доти, поки впевненість не стає непохитною, не залишаючи ні тіні сумнівів у можливості впоратися із собою, поводитися відповідно до самонавіяння.

Так, наприклад, багато разів повторюючи: "Я не почуваю болю", можна позбутися від болючих відчуттів. І навпаки, можна вселити собі відчуття болю, причому навіть не вимовляючи яких-небудь формул.

Неприємні емоції, що супроводжують болі, зникають при перемиканні уваги. Гейне переставав почувати його болісний біль, що переслідував, коли складав вірші. Дослідницька робота допомагала позбутися від болючих відчуттів філософові І. Канту, фізикові Б. Паскалю, письменникові Н. Островському. Люди помітили давно, що думки про біль багаторазово її збільшують. Ще Л. Сенека писав: "Біль легко перенести, якщо не збільшувати її думками про неї; якщо, навпаки, підбадьорювати себе, говорячи: це нічого, або, принаймні, - це не лихо, потрібно вміти терпіти, це незабаром пройде, - то біль стає легкою остільки, оскільки людина себе в цьому запевнить".

Самонавіяння або захоплення якоюсь справою створює в мозку вогнище порушення, що ставши домінантним гальмує інші зони мозку, у тому числі й ті, які викликають відчуття болю.

Академік Касирський говорив студентам: "Коли ви даєте аспірин - це ліки. А коли я даю ліки - це найсильніший зцілювальний засіб, тому що ці ліки плюс мій авторитет. На цьому принципі засноване застосування плацебо, що авторитетний лікар називає новими сильнодіючими ліками".

Особливо діючим самонавіяння буває в тих випадках, коли проводиться перед сном і відразу ж після ранкового пробудження, лежачи в ліжку. Які-небудь зусилля, вольові дії тут не потрібні. Всі формули вимовляються спокійно, без напруги. Подумки вимовні слова викликають ефект самонавіяння, що приводить до відповідних змін в організмі. Уявні вселяння повинні бути простими й короткими. Слова вимовляються в повільному темпі, у такт подиху.

Самонавіяння особливо ефективно при трохи загальмованому стан кори головного мозку. Саме тому воно легше здійснюється в напівсонному стані або при штучному розслабленні (релаксації). Його добре проводити перед сном або відразу ж після пробудження, ще не встаючи з постелі. Воно особливо ефективно в процесі аутогенного тренування. Ефективність самонавіяння збільшується, коли початківець самовиховання довідається про випадки його успішного застосування.

Важко переоцінити вміння контролювати свої дії й учинки, здійснювати самокероване поводження. Самокоректування дає можливість коректувати розжарення страстей, привчає тримати себе в руках, швидко заспокоюватися в складних ситуаціях. Історія надзвичайно багата прикладами самокоректування, що допомагають видатній людині чітко виконувати намічену життєву програму.

Все життя завзято й наполегливо коректував своє поводження Л. Н. Толстой. У щоденнику він відзначає свої недоліки: "Необґрунтованість (під цим я розумію: нерішучість, мінливість і непослідовність); неприємний важкий характер, дратівливість, зайве самозамилування, марнославство; звичка до ледарства" і намічає шляхи виправлення своїх недоліків: Все своє життя наполегливо коректував свої потреби й щиросердечні стани М. Ганді. "Людина, - писав він, - є людиною тому, що здатна до самообмеження, і залишається людиною лише остільки, оскільки на практиці здійснює його".

Самокоректування дозволяє перетворювати хаос негативних думок і почуттів, що руйнують життєвий потенціал, у гармонічну структуру. Якщо таке перетворення відбувається свідомо, воно приводить до більше ефективного використання життєвої енергії особистості.

Саморегуляція. Цей прийом передбачає навчання вмінню стежити за зовнішніми проявами емоційних станів. Справа в тому, що змінюючи зовнішнє вираження, емоції, можна регулювати свій внутрішній психічний стан. Наприклад, хаотичні, не підкріплювальну мову руху рук у розмові, тремтіння пальців викликають нерішучість, непевність у собі; запобігливі інтонації поглиблюють занепокоєння.

І навпаки, привчаючи себе не розмахувати руками в розмові, не горбитися, не супитися, а стояти перед співрозмовниками, розгорнувши плечі, підтягши живіт, демонструючи гарну поставу, посміхатися в моменти розгубленості, здивування; дивитися впевнено й строго в конфліктній ситуації, керівник здобуває впевненість у собі, не губиться в момент сильної тривоги, при виникненні надзвичайної ситуації.

Дуже непросто управляти почуттями й приборкувати їх, але й цьому можна навчитися. Саморегуляція служить умінню стримано ставитися до інших людей, терпимо сприймати їхні недоліки, слабості, помилки. Постійний самоконтроль виробляє вміння не дратуватися в самих критичних ситуаціях.

Якщо все-таки контроль над почуттями не вдався, зрив відбувся, обстановка надзвичайна й необхідно заспокоїтися, взяти себе в руки, кращий засіб заспокоїтися - рух. Дуже добре мовчачи й задумливо пройти по кабінеті, роблячи, скажемо, на два кроки вдих і на п'ять кроків видихнув, ведучи лік кроків у розумі. Рух, подих, рахунок кроків у розумі швидко відволікають керівника від ситуації, заспокоюють.

У саморегуляції більшу роль грає рефлексія. Спочатку необхідно інтенсифікувати самосвідомість. Це дозволяє виявити несумісність своїх принципів, думок, учинків і порівняно легко намітити шляхи закріплення нових елементів поводження. При цьому треба мати на увазі, що чим вище інтелект людини, чим точніше самоусвідомлення, тим ефективніше функціонує саморегуляція.

Висновок

В даній роботі були розглянуті такі поняття як самоконтроль та саморегуляція поведінки. На основі викладеного матеріалу можна зробити наступний висновок:

Самоконтроль - усвідомлення й оцінка суб'єктом власних дій, психічних процесів і станів. Поява й розвиток самоконтролю визначається вимогами суспільства до поводження людини. Формування довільної саморегуляції припускає можливість людини усвідомлювати й контролювати ситуацію, процес.

Самоконтроль припускає наявність еталона й можливості одержання відомостей про контрольовані дії й стани. На самоконтролі заснована вольова регуляція людини, але в той же час самоконтроль може бути об'єктом вольової регуляції, наприклад, у стресових ситуаціях.

Список використаної літератури

1. Абульханова К.А. С.Л. Рубинштейн - ретроспектива и перспектива // Проблема субъекта в психологической науке / Под ред.А.В. Брушлинского, М.И. Воловиковой, В.Н. Дружинина. - М.: Академический проект, 2000. С. 11-26.

2. Анцыферова Л.И. Психологическое содержание феномена «субъект» и границы субъектно-деятельностного подхода // Проблема субъекта в психологической науке / Под ред. А.В. Брушлинского, М.И. Воловиковой, В.Н. Дружинина. - М.: Академический проект, 2000. С. 27-42.

3. Брушлинский А.В. Андеграунд диамата // Проблема субъекта в психологической науке / Под ред. А.В. Брушлинского, М.И. Воловиковой, В.Н. Дружинина. - М.: Академический проект, 2000. С. 7-12.

4. Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф., Пономаренко В.А. Образ в системе психической регуляции деятельности. - М.: Наука, 1986.

5. Зейгарник Б.В., Братусъ Б.С. Очерки по психологии аномального развития личности. - М., 1980.

6. Зинченко В.П., Гордон В.М. Методологические проблемы психологического анализа деятельности // Системные исследования. - М., 1976. С. 82-127.

7. Карпов А.В. Психология принятия управленческих решений. - М., 1998.

8. Конопкин О.А. Психологические механизмы регуляции деятельности. - М., 1980.

9. Крупнов А.И. Целостно-функциональный подход к изучению свойств личности // Системные исследования свойств личности. - М., 1994. С. 9-23.

10. Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. - М., 1984.

11. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М.: Наука, 1984.

12. Проблема субъекта в психологической науке / Под ред. А.В. Брушлинского, М.И. Воловиковой, В.Н. Дружинина. - М.: Академический проект, 2000.

13. Слободчиков В. И., Исаев Е. И. Психология человека. Введение в психологию субъективности. Основы психологической антропологии. Учебное пособие для вузов. М.: Школа-Пресс, 1995. С. 384.

14. Соколова Е. Т. Проективные методы исследования личности. - М., 1980.