Психологія розумово відсталих дітей

Визначення розумової відсталості, причини порушень інтелектуального розвитку у дітей. Класифікація олігофренії. Особливості психічного розвитку розумово відсталих дітей: моторика, увага, інтереси, сприйняття, пам'ять, мислення та мова, корекційна робота.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.06.2011
Размер файла 47,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Так, розумово відсталого дошкільника з старшої групи дитячого садка запитали, що таке фрукти, які він знає фрукти. Дитина впевнено відповіла, що це яблуко, груша, апельсин, цукерки. Назви фруктів багаторазово повторювалися на заняттях з розвитку мовлення. Дитина їх пригадала, проте додала до цього переліку цукерки як продукт, який вона теж дуже любить.

Робота над розвитком усіх форм мислення розумово відсталих дошкільників - один з основних напрямків корекційної роботи і є найважливішим чинником, що сприяє просуванню дітей у плані пізнавальної діяльності. Ця робота необхідна для підготовки дітей до майбутнього навчання в школі і для соціальної адаптації в широкому розумінні цього терміна. Наглядно-дійові форми мислення найбільш доступні розумово відсталим молодшим школярам. Проте при виконанні завдань діти відчувають труднощі. Так, їм, як і дошкільнятам, важко скласти розрізану картинку нескладну або правильно заповнити дошку Сегена. У розумово відсталих учнів недостатньо розвинені практичні дії, що пов'язано з певними труднощами, викликаними неповноцінністю чуттєвого пізнання і порушеннями моторної сфери. У молодшому шкільному віці дії дітей з предметами часто носять імпульсивний характер, не пов'язані з розумовим завданням і не мають пізнавального значення.

Великі труднощі викликають в учнів 1-11 класів завдання, які передбачають використання наочно-образного мислення.

Особливо складними виявляються завдання, що вимагають від дітей словесно-логічного мислення. Так, маючи перед собою кольорову картинку, що зображає певну пору року, школярі далеко не завжди можуть правильно встановити відображені на ній причинно-наслідкові зв'язки і на цій основі визначити, який сезон передає малюнок. Вони часто не розуміють навіть нескладні, призначені для нормально розвинених дошкільнят тексти, що містять тимчасові, причинні та інші відносини. Розумово відсталі учні відтворюють матеріал спрощено, опускають багато, іноді найбільш значущі його частини, змінюють послідовність смислових ланок тексту, не встановлюють необхідних взаємин між ними. [21]

У міру проведеного в школі спеціального навчання недоліки мислення учнів коригуються, але не долаються повністю і знову виявляються при ускладненні пред'явлених завдань. Виявляється, що учні V класу не справляються з завданнями, які цілком під силу нормально розвиненим третьокласникам.

Розумові процеси у розумово відсталих молодших школярів протікають дуже своєрідно. Так, що виконується ними уявний аналіз зорово сприйманого реального предмета або його зображення відрізняється бідністю, непослідовністю, фрагментарністю. Дивлячись на об'єкт, учень називає далеко не всі складові його частини навіть у тих випадках, коли добре знає їх назви, а також не відзначає багатьох істотно важливих властивостей, хоча вони йому давно відомі. Зазвичай він говорить про такі частини, які виступають із загального контуру фігури, не дотримуючись при цьому будь-якого порядку. Так, розглядаючи опудало ворони, діти зазвичай не згадують про наявність у неї тулуба, але вказують лапи, дзьоб, кігті, голову. У кращому випадку вони відзначають величину птиці. Аналіз об'єктів виявляється більш докладним, якщо він здійснюється за допомогою дорослого - за його питань.

У тих випадках, коли учні під керівництвом дорослого послідовно виконують з предметом практичні дії, які, здавалося б, повинні привернути їх увагу до його особливостей, вироблюваний ними аналіз збагачується незначно. Увага дітей зосереджується на окремих діях, які вони не усвідомлюють як спрямовані на послідовне розгляд об'єкту. Значні позитивні зрушення можна спостерігати, коли від учнів вимагають розповіді одержуваних результатів. Але й за цих умов виявляється невпорядкованість, безсистемність самостійно виконуваного аналізу, безладне називання того, що впадає в очі, без виділення головного, суттєвого. [10]

Поступово учні опановують уміння досить докладно, дотримуючись певної послідовності, характеризувати сприйманий об'єкт, починаючи з того, що для нього є найбільш істотним, і, продовжуючи аналіз, вказувати другорядні деталі. Просування проявляється також у зростаючому умінні дітей використовувати дані свого власного практичного досвіду для характеристики розглянутого предмета. [11]

Ще більші труднощі представляє для учнів молодших класів порівняння двох, а тим більше декількох об'єктів. Порівняння припускає зіставне встановлення рис схожості та відмінності між предметами або явищами, в деяких випадках - виявлення їх тотожності. Учні I-II класів зазвичай звертають увагу лише на ті особливості, які відрізняють один об'єкт від іншого, і не помічають того, що ці об'єкти мають також і риси схожості. Порівняння вимагає послідовного зіставлення однотипних частин або властивостей предметів. Нерідко діти стверджують відмінність між об'єктами, посилаючись на непорівнянні ознаки. Наприклад, учень говорить: «Ця чашка - велика, а у цієї - квіточка синенька. Вони різні». Фактично у першого предмета виділена величина, в іншого - наявність прикрашаючого малюнка.

У ряді випадків школярі замінюють складне для них завдання більш легким, звичним і, замість того щоб порівнювати два або кілька об'єктів, починають аналізувати один з них, тобто виконують в якійсь мірі схоже, але інше завдання. Або, почавши порівняння, учень, як і в тільки що описаному випадку, переходить на аналіз одного з предметів і, в силу недостатньої критичності, невміння контролювати свої дії і результати, які одержують, зовсім не помічає цього. У спеціальній психології таке явище позначається терміном «зісковзування». Дитина як би не втримується в руслі складного для неї завдання і мимоволі замінює його більш простим, тим самим полегшуючи свою розумову діяльність.

Ще більш складним завданням для розумово відсталих учнів є узагальнення спостережень, наприклад об'єднання предметів або явищ на основі виявленої загальної, істотної для цього ряду об'єктів риси. Виконуючи подібне завдання олігофрени різного віку нерідко беруть до уваги випадкові ознаки, тобто діють необґрунтовано, всупереч логіці речей. Так, вони об'єднують картинки із зображеннями чашки, тарілки та квітки в одну групу тому, що ці предмети синього кольору, але відмовляються приєднати до групи предметів, що належать до посуду, чайник, тому що він червоний, або відносять миша до числа домашніх тварин на тому підставі, що вона має норку в будинку за шафою.

Таким чином, узагальнення олігофренів виявляються занадто широкими, недостатньо диференційованими. Особливо ускладнює учнів зміна одного разу виділеного принципу узагальнення, тобто об'єднання об'єктів за новими основами. Так, якщо вони можуть відібрати в одну групу геометричні фігури - квадрати, прямокутники, трикутники і кола, орієнтуючись на їх величину, то потім дітей важко спонукати до об'єднання цих фігур за іншими ознаками - за кольором або за формою. У їх способі виконання завдання проявляється властива олігофренам патологічна інертність нервових процесів. Слід спеціально підкреслити, що учні навіть старших класів спеціальної (корекційної) загальноосвітньої школи недостатньо критично ставляться до результатів своєї діяльності, далеко не завжди помічають навіть явні протиріччя. У них рідко виникають сумніви, прагнення перевірити себе. Вони цілком задовольняються досягнутими успіхами, не висловлюють бажання самостійно покращити їх. Ймовірно, в цьому певну роль грає обмеженість знань та інтересів школярів, а також їх інтелектуальна пасивність, зниження мотивації діяльності, байдужість до того, що відбувається.

Характеризуючи мислення розумово відсталих дітей, слід ще раз акцентувати стереотипність, тугоподвижність цього процесу, його зовсім недостатню гнучкість. Саме тому застосування наявних знань в нових умовах викликає у школярів труднощі і часто призводить до помилкового виконання завдання. [19]

2.7 Мова

Знаряддям людського мислення, засобом спілкування, вираження думок, почуттів, емоцій, засобом регулювання діяльності служить мова.

Ще не володіючи не тільки активною, але і пасивною розмовою, нормально розвиваюча дитина вступає в емоційний контакт з оточуючими її піклуючих про неї людьми, зазвичай - з матір'ю. Вона відповідає усмішкою і характерними рухами на звернені до неї слова, вимовлені з лагідною інтонацією. Пізніше до цих реакцій приєднуються емоційно забарвлені звукові комплекси. Поступово дитина починає реагувати на окремі слова, виконувати ситуативні команди. За пропозицією дорослого вона з явним задоволенням показує, «де в неї оченята, носик» тощо, і радіє своїм успіхам разом з матір'ю. Прислухаючись до розмови говорять, вона сама прагне їх наслідувати. Зазвичай до року дитина вже має у своєму словниковому запасі ряд не завжди точних слів, які вимовляються і активно користується нею. Її словник швидко збільшується, вимова вдосконалюється. До кінця дошкільного періоду життя вона багато, досить правильно і зв'язано говорить на різні теми, адекватно вживає і складносурядні, складнопідрядні і конструкції. Може достатньо правильно переказати прослуханий текст або відповісти на відповідні питання, розповісти, що вона бачить на картинці сюжетної, що з нею недавно відбувалося. [12]

Становлення мови розумово відсталої дитини здійснюється своєрідно і з великим запізненням. Вона пізніше і менш активно вступає в емоційний контакт з матір'ю. Дослідники відзначають, що у віці близько року звукові комплекси, вимовлені дітьми, бідні і характеризуються зниженою емоційною забарвленістю. У них слабо виражене прагнення наслідувати мови дорослого. Вони не реагують на найпростіші ситуативні команди, уловлюють лише інтонацію, але не зміст зверненої до них мови.

Довгий час звучна мова слабо цікавить розумово відсталих дошкільників. Вони недостатньо прислухаються до неї і, як правило, починають намагатися говорити з великим запізненням. Однак поступово вони в різні терміни, але все ж опановують елементарне мовне спілкування навіть у тих випадках, коли сім'я не надає їм ніякої реальної допомоги, і вони не відвідують спеціального дошкільного закладу. Це пов'язано з необхідністю, живучи серед людей, взаємодіяти з оточуючими.

Багато розумово відсталих дошкільників вимовляють перші слова в 2-3 роки або навіть на 5 років. Це переважно іменники - назви предметів найближчого оточення та дієслова, що позначають часто виконувані дії. Фонетичний лад мови майже у всіх дітей до початку шкільного навчання виявляється сформованим далеко не повністю. Винятки зустрічаються дуже рідко.

Розумово відсталі школярі молодших класів використовують лише незначну кількість слів, що означають ознаки предмета, назву основних кольорів (червоний, синій, зелений), величини предметів (великий - маленький) смаку (солодкий - гіркий). Протиставлення ж типу «довгий - короткий», «товстий - тонкий» використовуються дуже рідко. Це пов'язано, передусім, з трудністю диференціації самих уявлень про якості і ознаки предметів. [7]

Спрямованість на мовне спілкування з оточуючими у розумово відсталих дошкільників знижена. Там, де це можливо, вони вважають за краще користуватися не розмовою, але вказівними жестами, мімікою, передаючи ними своє бажання отримати якийсь предмет, висловлюючи позитивне або негативне ставлення до подій. [20]

Їм погано вдається взаємодія з дорослими та іншими дітьми. Вони недостатньо розуміють те, що їм говорять оточуючі, і відповідно поводяться не так, як слід було б. Разом з тим ці діти не вміють зв'язано висловити свої пропозиції або прохання, не можуть належним чином спілкуватися навіть діалогічного розмовою. Володіючи досить обмеженим словниковим запасом і не володіючи пропозицією, вони не можуть ні запитати про те, що їх цікавить, ні переконливо відповісти на поставлене їм питання. Їх спілкування проходить в умовах життєвих, що багаторазово повторюються ситуацій за допомогою добре завчених, стандартних висловлювань. Якщо воно виходить за такі рамки, то це зазвичай ставить дитину в глухий кут і часом спонукає її до безглуздих відповідей. [17]

Спостерігається така закономірність: чим більшою мірою виражено у дитини недорозвинення мови, тим істотніше опиняються біля неї відхилення в різних видах пізнавальної діяльності. Так, не вміючи назвати побачений предмет або його зображення, розумово відсталий дошкільник швидко забуває сприйняте. Діти, вимовляють лише окремі склади або користуються «дитячими» словами типу мяу (кішка), ав-ав (собака), бі-бі (машина), істотно відстають від своїх однолітків, що говорять в плані наочно-дієвого мислення. Так, вони не можуть скласти з 3-4 частин просту фігуру, в той час як дошкільнята такого ж віку, в деякій мірі володіють мовою, справляються і з більш складними подібного ж роду завданнями. [20]

У всіх розумово відсталих учнів на всіх роках навчання спостерігаються більш або менш виражені відхилення в мовленнєвому розвитку, які виявляються на різних рівнях мовної діяльності. Деякі з відхилень відносно швидко піддаються корекції, інші - згладжуються лише певною мірою і знову виявляють себе при ускладнених умовах. Для олігофренів характерна затримка становлення мови, яка проявляється в більш пізньому, ніж в нормі, розумінні зверненої до них мови і в дефектах самостійного користування нею.

Недорозвинення мови можна з більшою чи меншою виразністю спостерігати на різних рівнях мовного висловлювання дітей і молодших, і старших класів. Воно передусім виявляється в утрудненнях учнів молодших класів при оволодінні ними розмовою. Пізніше, як правило, ці недоліки з більшим чи меншим успіхом коригуються. Це дає підстави говорити про більш пізній та дефектні у порівнянні з нормою становленні у дітей-олігофренів фонематичного слуху - функції, надзвичайно важливою для правильної вимови і для навчання грамоті.

Певну роль відіграють також відхилення, які зазначаються в моторній сфері розумово відсталих дітей, в тому числі і в русі їх мовних органів. Не слід забувати і те, що в учнів допоміжної школи частіше, ніж у нормально розвинених дітей, спостерігаються дефекти будови органів мови, значною мірою перешкоджають оволодінню вимовою. [19]

У розмові учнів молодших класів спеціальної (корекційної) школи можна зустріти заміни одних звуків іншими, схожими за звучанням або артикуляції. В одних випадках ці заміни носять постійний характер, в інших - споріднений.

Звичайно, розумово відсталі діти - ті, що слухають та й скажуть. Ця обставина істотно полегшує роботу з ними. Однак через недоліки вимови їх мова стає мало зрозумілою і спілкуватися з ними не завжди легко, що викликає невдоволення і насмішки з боку оточуючих: однокласників і, на жаль, деяких дорослих. Це призводить до того, що дитина, не вміючи говорити інакше, прагне менше користуватися мовою, відмовчується, коли її про щось запитують, нерідко вдається до вказівних жестів. Це негативно позначається на розвитку її емоційно-особистісної сфери. Вона стає настороженою, замкнутою, постійно очікує образи і осуду. Разом з тим звужується коло її спілкування, практика мовної діяльності різко обмежується.

Навчити розумово відсталу дитину ізольовано вимовляти той чи інший звук або виправити неточне вимовлення окремих звуків зазвичай не дуже складно. Досвідчений логопед впорається з таким завданням за декілька занять. Звичайно, вчитель у свою чергу повинен приймати в цій роботі активну участь, закріплюючи в учня відповідні навички. Однак досить важко запровадити вже поставлений звук в активну мову дитини. На це потрібний тривалий час - років зо два і більше. Такий стан речей обумовлено притаманною розумово відсталим різко вираженої стереотипності протікання основних нервових процесів. Стереотипи мовної поведінки, що склалися, змінюються дуже повільно. Велика тимчасова дистанція між постановкою звуку і його вільним використанням служить одним з приводів, що дозволяють припускати наявність у дитини розумової відсталості. [17]

Відхилення від норми має місце і при засвоєнні дітьми-олігофренами словникового складу рідної мови. Словник учнів молодших класів бідний. Він складається переважно з іменників і дієслів. Серед іменників переважають слова, що позначають добре знайомі дітям предмети.

Для мови розумово відсталих дітей властиво істотне переважання пасивного словника над активним. Іншими словами, вони розуміють більш-менш правильно значно більшу кількість слів, ніж вживають.

До старших класів словниковий запас школярів значно збагачується. Цьому сприяють спеціальне навчання, розширення життєвого досвіду, спілкування з дорослими та дітьми, перегляд телевізійних передач та ін Однак дефіцит слів, що визначають властивості людської особистості, зберігається, а використовувані пропозиції залишаються переважно простими і за своєї побудови не завжди відповідають загальноприйнятим нормам.

Для соціальної адаптації людини дуже важливо її спілкування з іншими людьми, вміння вступити в бесіду і підтримати її, тобто необхідний певний рівень сформованості діалогічного мовлення. Спостереження показують, що учні молодших класів рідко бувають ініціаторами діалогу. Тому в одних випадках вони мовчать, в інших відповідають невлад або ехалолічно повторюють частину заданого питання. Розгорнуті відповіді, що складаються хоча б з одного-двох мало поширених пропозицій, від них можна почути не часто. [12]

Відхилення в розвитку пізнавальної діяльності у розумово відсталих дітей чітко виявляються при взаємодії з оточуючими їх дорослими і дітьми. Ці відхилення в тій чи іншій мірі проявляються в учнів усіх років навчання, незважаючи на те що діти живуть і виховуються в різних умовах.

Висновки

Психологія розумово відсталих дітей - один з напрямів спеціальної психології, що розглядає динаміку пізнавальної діяльності і особи розумово відсталих дітей дошкільного і шкільного віку. Розумово відсталою називають таку дитину, у якої є стійке порушення пізнавальної діяльності внаслідок органічних ушкоджень головного мозку.

У минулому для означення проблеми використовували і просторіччя, неприйнятні сьогодні назви на зразок «дурень від народження», «ідіот», «недоумкуватий», декотрі з яких згодом стали медичними термінами. Окремі терміни, як-от «монголізм», були запропоновані до вживання медичними професіоналами, котрі воліли бути об'єктивними і при цьому уникнути принизливого ставлення до пацієнта; інші терміни, наприклад, «педагогічна субнормальність», «інтелектуальна дефіцитарність», запропоновані працівниками освіти чи законодавчих органів. Окрім терміна «розумово відсталий» на Заході використовують також такі назви, як «людина з труднощами в навчанні» (learning difficulty), «людина з інвалідністю, пов'язаною з труднощами у навчанні» (learning disability), «інтелектуально неповносправний», «розумово неповносправний». Перших два терміни видаються евфемізмами намагання уникнути оцінювання явища, про яке йдеться. І це призводить до неадекватного його сприйняття та непорозумінь. Наведені терміни не констатують факт, а називають лише один із наслідків цієї нагальної проблеми. Під впливом спеціальної цілеспрямованої корекційної роботи розумово відсталі діти досягають помітних позитивних зрушень у психічному та фізичному розвитку, що покращує їхню поведінку, різні види діяльності, полегшує оволодіння програмовим матеріалом у спеціальній школі. Корекційно орієнтоване навчання та виховання розумово відсталих дітей у спеціальних школах дає їм змогу оволодіти певною трудовою спеціальністю, виховуються досить стійкі риси особистості, що зумовлює таке ставлення до людей, колективу, праці, морально-естетичних і правових норм, яке відповідає ціннісним орієнтаціям суспільства.

Список використаних джерел:

1. Бгажнокова И.М. Психология умственно отсталого школьника. - М., 1987. [4-7]

2. Варенова Т.В. Теория и практика коррекционной педагогики. - М., 2003.

[17-19]

3. Забрамная С.Д. Психолого-педагогическая диагностика умственного развития детей. - М.: Просвещение, Владос, 1995/ http://adalin.mospsy.ru/r_02_00/r_02_06 b.shtml

4. Выготский Л.С. Проблема умственной отсталости // Л.С. Выготский. Собр. соч. - М., Т. 5. [5-8]

5. Исаев Д.Н. Умственная отсталость у детей и подростков. - С.-Петербург, 2003 [57-66].

6. Шапрь В.Б. Новейший психологический словарь - Ростов н/Д: «Феникс», 2007 - 807 с.

7. http://www.refu.ru/refs/alike/16192.html Психолого-педагогическая характеристика детей школьного возраста с нарушением познавательной деятельности (с дебильностью)

8. Лурия А.Р. Умственно отсталый ребенок. - М., 1969. [3-5]

9. Основы специальной психологии/ под ред. Л.В. Кузнецовой - М.: «Академия», 2008 - 408с

10. Особенности умственного развития учащихся вспомогательной школы /Под ред. Ж.И. Шиф. - М., 1965. [78-91]

11. Певзнер М.С., Лубовский В.И. Динамика развития детей-олигофренов. - М., 1968. [7-8]

12. Петрова В.Г. Развитие речи учащихся вспомогательной школы. - М., 1977.

13. Петрова В.Г., Белякова И.В. Кто они - дети с отклонениями в развитии? - М., 1998. [16-18]

14. Петрова В.Г., Белякова И.В. Психология умственно отсталых школьников. - М., 2002. [8-10]

15. Пинский Б.И. Коррекционно-воспитательное значение труда для психического развития учащихся вспомогательной школы. - М., 1985. [16-17]

16. Процко Т.А. Особенности развития познавательной стороны психики у младших школьников с интнллектуальной недостаточностью (умственной отсталостью. - Мн., 2006. [22-24]

17 Савченко М.А. Методика виправлення вад вимови у дітей. К.: Рад. Школа, 1983. [165]

18. Спеціальна педагогіка: Понятійно-термінологічний словник / За редакцією В. І. Бондаря. - Луганськ: Альма-Матер, 2003 [264-265]

19. Специальная психология. / Под ред. В.И. Лубовского. - 2005. - 464 с.

[34-57]

20. Сорокин В.М., Кокаренко В.Л. Практикум по специальной психологии. - С.-Петербург, 2003. [19]

21. Сорокин В.М. Специальная психология. - С.-Петербург, 2003. [27-28]

22. Семаго Н.Я., Семаго М.М. Проблемные дети: основы диагностической и коррекционной работы психолога. - М., 2000. [15-18]

23. Синьов В.М. Розумова відсталість як педагогічна проблема. Навчальний посібник. - К.: 2007. [17-37]

24. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1994 [61-77]

25. Синьов В.М., Матвеева М.П., Хохліна О.П. Психологія розумово відсталої дитини: Підручник. - К.: Знання, 2008. [5-8,81-90]

26. Дети с временными задержками развития // Под ред. Т.А. Власовой, М.С. Певнзер. М.: Педагоги-ка, 2003. 208 с.

27. Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Раз-витие ребенка от рождения до 17 лет): учебное по-собие. М.: Изд-во РОУ, 1996. 180 с.

28. Воронкова В.В. Воспитание и обучение детей во вспомогательной школе. - М., 1994.

29. Выготский Л.С. Проблемы дефектологии. - М.:Просвещение, 1995. - 527 с.

30. Еременко И.Г. Олигофренопедагогика. - Киев, 1985.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Визначення розумової відсталості. Причини порушень інтелектуального розвитку у дітей. Класифікація форм олігофренії. Психологічні особливості розвитку розумово відсталих дітей. Недостатність моторики, уваги, мотивації та інтересу, труднощі зі сприйняттям.

    курсовая работа [82,6 K], добавлен 24.06.2011

  • Олігофренія як вид розумової відсталості. Психологічна характеристика олігофренії, її форми та ступені. Генетичні та хромосомні форми розумової відсталості. Оцінка рівня інтелектуального розвитку при виявленні грубих форм розумової відсталості у дітей.

    курсовая работа [357,8 K], добавлен 05.11.2015

  • Етіологія, класифікація затримки психічного розвитку. Основні групи причин, які можуть обумовлювати затримку психічного розвитку дитини. Особливості пізнавальних процесів дітей з затримкою психічного розвитку. Причини порушеного сприйняття у дітей із ЗПР.

    курсовая работа [45,8 K], добавлен 24.06.2011

  • Специфіка формування характеру в підлітковому вiцi, вiдмiнностi мiж нормальним i патологiчним характером. Дослідження особливостей характеру у підлітків з інтелектуальною недостатністю. Способи корекції порушень характеру у розумово відсталих підлітків.

    дипломная работа [153,7 K], добавлен 13.03.2012

  • Психолого-педагогічна характеристика дітей із затримкою психічного розвитку. Формування загальної здібності до навчання у дітей з затримкою психічного розвитку. Поради батькам та вихователям. Затримка психічного розвитку як одна з форм дизонтогенезу.

    дипломная работа [4,5 M], добавлен 16.09.2010

  • Науково-теоретичні основи формування мовленнєвої діяльності та особливості емоційно-комунікативного розвитку дітей із затримкою психічного розвитку. Діагностика стану, активізація емоційно-комунікативного розвитку. Ефективність експериментальної методики.

    курсовая работа [77,8 K], добавлен 03.07.2009

  • Відхилення в стані здоров'я та психофізичному розвитку дітей із затримкою психічного розвитку віком 6–8 років. Засоби фізичної реабілітації, спрямовані на покращення соматичного стану та відновлення вторинних недоліків у психофізичному розвитку дітей.

    курсовая работа [784,9 K], добавлен 19.02.2011

  • Патологічний розвиток особистості за невротичним типом у дітей, батьки яких проявляють агресію. Характеристика дітей старшого дошкільного віку із затримкою психічного розвитку. Емоційна сфера дитини. Діагностика і корекція імпульсивної поведінки.

    курсовая работа [92,7 K], добавлен 10.12.2014

  • Особливості вияву затримки психічного розвитку (ЗПР) в молодшому шкільному віці. Специфіка готовності дітей із затримкою психічного розвитку до шкільного навчання. Основні принципи і напрями в організації психолого-педагогічної корекції дітей із ЗПР.

    курсовая работа [38,2 K], добавлен 28.11.2009

  • Класифікація психічного дизотогенезу. Розв'язання проблеми шкільного невстигання та правопорушень учнів. Затримка психічного розвитку. Перші спеціальні школи для дітей із затримкою психічного розвитку. Напрямки корекційної роботи педагога-психолога.

    презентация [1,8 M], добавлен 07.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.