Вплив особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці

5. Гра «Труп». Учасники стають в коло на відстані менше кроку один від одного. В центрі кола стоїть «труп», безсильно падаючий на учасників, що утворюють коло. Їх завдання - перекидати «труп» один одному.

6. Гра «Бесіда в колі». психолог починає розмову, наприклад:»… В житті кожної людини виникають ситуації, які її нервують, дратують так сильно, що їй хочеться кого-небудь облаяти чи вдарити». Наприклад, «Я більш усього злюсь, коли… Чи бувають у вас такі ситуації вдома, у школі, надворі? Ми можемо про це говорити?»

Психолог заохочує висловлювання учасників, записує поведінці ситуації. Треба своєчасно слідкувати за тим, щоб підлітки не формували оцінок, критичних зауважень. Приймається і записується кожне повідомлення.

6. Закінчення «Струм». Психолог нагадує про спостереження за собою.

Робота з батьками

Під час роботи з батьками були використані такі методи:

1. Індивідуальні консультації.

2. Лекторій.

Лекторій проходив за темами: «Мій син - призовник», «Деякі аспекти емоційного стану призовника», «Як не викликати агресію?».

Лекція «Як не викликати агресію?»

У проблемі попередження людської агресії знайшов своє відображення один з основних фізіологічних механізмів, який говорить, що всі живі організми не здатні здійснювати дві несумісні реакції одночасно. Виходячи з цього, Р. Берон висунув гіпотезу несумісних реакцій, відповідно до якої, викликаючи в людей почуття, несумісні з гнівом і агресією, можна зменшити і ворожість, і рівень агресії.

1. У тих випадках, коли необхідно «згасити полум'я» розгніваного партнера, рекомендують різні «прогладжування» спровокованого агресора, що викликають у нього позитивні стани і реакції, несумісні з гнівом і агресією. У якості таких «прогладжувань» можуть виступати вибачення, визнання провини, компліменти, скромні, але несподівані подарунки, доброзичливий гумор, ненав'язлива похвала.

2. Якщо ж сама людина переживає стан, коли хочеться рвати і кидати від того, що увесь світ препоганий, чи «плакати від болю щиросердного», необхідно скористатися наступними прийомами:

- розправити плечі, м'язові затиски у всім тілі (розслабитися), «продихати» емоцію (нормалізувати подих, посміхнутися). Посмішка знімає напругу м'язів обличчя, змінює малюнок очей і губів, і тим самим змінює емоційний стан на більш сприятливий;

сказати собі добрі слова, згадати щось приємне, знайти в ситуації (в собі, у партнері) позитивні якості (достоїнства, переваги), переадресувати свою агресію на неживий предмет чи дію (зім'яти і розірвати «аркуш гніву», намалювати малюнок, а потім спалити його. виразити злість у танці, віджатися від підлоги, бити боксерську грушу, подушку, манекен, рубати дрова і т.д.). У результаті відбувається емоційна розрядка.

Робота з особистим складом педагогічного колективу

Під час роботи з особистим складом були використані такі методи:

1. Лекторій.

2. Бесіди.

Лекторій включає декілька лекцій за темами: «Попередження агресії», «Як вийти зі стресу?», «Як розпізнати схильних до суїциду?».

Лекція «Як розпізнати схильних до суїциду?»

Багато з тих, хто з власної волі розлучається з життям, не стільки хочуть умерти, скільки, за словами психологів, хочуть покінчити з усім, що відбувається.

Здавалося б, покінчити життя самогубством - це крайній крок, на який людина може зважитися тільки від справді безвихідних проблем. Але це рішення багато в чому зв'язано з тим, як людина сприймає обставини.

Якщо вона сприймає їх тільки через призму своїх лих, то природно їй буде здаватися усе безнадійним і вона може прийти до думки про самогубство.

У цьому і полягає трагічна безглуздість цих вчинків: адже, якщо думати про все спокійно. то виявиться, що і проблем-то серйозних немає, чи, у всякому разі, завжди можна знайти шлях до їх вирішення. Однак, у стані глибокої емоційної кризи те, що нам може здаватися дріб'язком. для людини, що зважилась на самогубство, виявляється непоправною трагедією. Медики називають такий стан людини ефектом «звуженої свідомості».

Самогубство - це, свого роду вбивство. тільки немає визначеного винного, винуваті всі! І з цього погляду провина за кожне самогубство лежить дійсно на усіх нас. Це значить, що ми вчасно не помітили, що комусь поруч з нами погано, що він має потребу в нашій допомозі. Адже навіть невдала спроба самогубства - найбільша особиста трагедія. Але ще більше страждають близькі люди. Людина, що вчинила самогубство, можливо, сильно страждала, але в порівнянні з горем близьких, її страждання - тимчасові. Іноді почуття цієї провини призводить до самогубства рідних їй людей.

Якщо людина серйозно задумала вчинити самогубство, то, звичайно, про це можна здогадатися по ряду характерних ознак. Людина, що готується до суїциду, часто говорить про свій стан. Вона може:

· прямо говорити про смерть («я не можу так жити», «я покінчу із собою») чи побічно натякати про свій намір («я більше не буду ні для кого проблемою», «ніщо в цьому житті не має значення»);

· багато жартувати на тему самогубства і виявляти нездорову цікавість до питань смерті;

· роздавати іншим власні речі, упорядковувати свої справи, миритися з давніми ворогами;

· демонструвати радикальні зміни в поведінці (їсти занадто мало чи занадто багато, спати занадто мало чи багато, стати дуже неохайною, замкнутися від родини і друзів, відчувати то раптову ейфорію, то приступи розпачу).

Визначеного типу людини, що робить самогубство, не існує - це може статися з кожним. Проте схильна до цього особа майже завжди в тій чи іншій формі виявляє свої почуття і наміри. Багато людей, що готуються до самогубства, не впевнені у тому, що вони насправді хочуть померти, і їх можна спробувати врятувати навіть в останню хвилину. Психологи вважають, що якщо припинити спробу самогубства і не давати можливості повторити її хоча б кілька годин, то бажання покінчити із собою може вже більше не з'явитися. Ніколи не думайте, що люди жартують з вами, говорячи про можливий суїцид: 80% осіб, що вчинили самогубство, попередньо говорили про це.

Як же можна допомогти людині, що готується до суїциду?

1. Дайте людині можливість розповісти про свої почуття.

У стані щиросердної кризи кожному з нас насамперед необхідний хто-небудь, хто готовий нас вислухати. Прикладайте усі зусилля, щоб зрозуміти проблему, сховану за словами. Але часто людина, що думає про самогубство, замикається і не йде на контакт. Спробуйте самі почати розмову. Якщо ви м'яко звернете увагу на деякі замічені вами зміни в її поведінці, то це може спонукати її розкритися і довіритися вам («схоже, у тебе щось сталося, і це тебе мучить»). Слухаючи, виявляйте співчуття - будьте активним слухачем. При цьому важливо підкреслити, що ця людина важлива як для вас, так і для інших. Не залишайте її на самоті навіть після вдалої розмови.

2. Фахівці радять також забрати всі речі, що могли б стати знаряддям самогубства.

3. Якщо вас серйозно турбує стан людини, необхідно звернутися за допомогою до фахівців (психолога, психіатра, лікаря).

Напевно, у кожного в житті бувають моменти, коли здається, що все життя складається тільки з проблем. Якщо сьогодні життя є таким похмурим боком, головне - знайти в собі сили перебороти цей стан, вірити, що за важкими днями неодмінно наступить сонячний ранок, коли всі сьогоднішні проблеми здадуться вам просто сном, важким, страшним, але сном. Завжди пам'ятайте, що поруч з вами знаходяться близькі люди, яким дорогі ви і які дорогі вам.

Висновки

У результаті експериментального дослідження висунута нами гіпотеза знайшла своє часткове підтвердження; поставлені нами цілі й задачі було виконано.

Виходячи з цього, можна зробити наступні висновки:

1. Аналіз теоретичних та емпіричних даних розширив знання про специфіку прояву агресивної поведінки дітей старшого підліткового віку;

у результаті визначення рівня агресії нами було виявлено, що більшості підлітків притаманний середній рівень агресії.

2. Використання методики діагностики показників і форм агресії /А. Басса та А. Даркі/ дало можливість отримати широку інформацію про цей феномен: отримані нами дані виявляють значні відмінності у прояві агресивної поведінки за статеворольовою ознакою;

високий рівень агресії спостерігається частіше у хлопців, ніж у дівчат;

при зіставленні рівнів та форм агресії було встановлено, що підлітки з високим рівнем агресії в основному надають перевагу фізичній і вербальній формі, із середнім рівнем - непрямій формі прояву агресії, з низьким - образі.

3. Результати методики визначення інтегральних форм комунікативної агресивності /В.В. Бойко/ у цілому показали прояв тільки середнього й високого рівнів агресивності;

отримані дані свідчать про наявність діаметрально протилежних показників: якщо у хлопців домінує високий рівень комунікативної агресивності, то середній проявляється у дівчат. Такий результат знайшов підтвердження в отриманих раніше даних, які свідчать про те, що дівчата менш агресивні, ніж хлопці;

найбільшу комунікативну агресивність мають ті підлітки, для яких характерна мимовільність агресії, аутоагресія, нездатність гальмувати агресію й задоволення від агресії;

підлітки із середнім рівнем комунікативної агресивності надають перевагу розплаті за агресію й ритуалізації агресії.

4. З метою визначення впливу агресивних чинників на особистісні властивості та якості підлітків ми відмітили основні домінуючі риси особистості. Відповідно до результатів «Психогеометричного тесту» /С'юзен Деллінгер/, можна сказати, що досліджувані, які обирали квадрат, у більшості своїй відносяться до чоловічої статі (маскулінного єства), а ті, хто обрав коло, - до жіночої статі (фемінінного єства). Більш креатині підлітки менше схильні до агресії;

низький рівень агресії притаманний підліткам з позитивною установкою на все нове, але з менш стійкими особистісними якостями;

середній та вище середнього рівні агресії характерні для тих, хто прагне до лідерства, до ризику, проявляє впевненість у собі, енергійність.

5. Дане дослідження частково підтвердило висунуту нами гіпотезу. За результатами кореляційного аналізу, вплив особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки яскравіше проявляється у виборці хлопців, ніж дівчат; однак отримані коефіцієнти кореляції вказують на наявність слабкої залежності змінних.

Виходячи з цього, можна сказати, що особливий вплив на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці можуть здійснити інші особистісні властивості та якості.

Література

1. Аверин В.А. Психология детей и подростков: Учеб. пособие. - СПБ: Изд-во Михайлова В.А., 1998.

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - Л., 1968.

3. Анастази А. Дифференциональная психология. - М.: Апрель-пресс; Эксмо-пресс, 2001.

4. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия - СПБ, 1997

5. Блонский П.П. Очерки детской сексуальности. - Л. - М., 1935.

6. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. - М., 1991

7. Вікова психологія /М-во освіти УРСР, Наук.-дослід. інс-т психології УРСР. За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1972.

8. Возрастные особенности психологического развития детей /Под ред. И.В. Дубровиной, М.И. Лисиной. - М., 1982.

9. Гусева А.Г. Психологические механизмы развертки представлений юношей и девушек о своей внешности и понимания личности. Вопросы психологи межличностного познания и общения. - Краснодар, 1985.

10. Заброцький М.М. Вікова психологія: навч. посібник. - К.: НАУП, 1998.

11. Ильина М.Н. Возрастные изменения выносливости и ее компонентов. Психофизиология спортивних и трудовых способностей человека. - Л., 1974.

12. Кон И.С. Психология юношеской дружбы. - М., Просвещение, 1972.

13. Кочарян А.С. Личность и половая роль - Харьков, 1996.

14. Кюсус Г. Введение в дифференциальную психологію учения. - М., 1987.

15. Крайг Г. Психология развития. - М-Х-М, 2000.

16. Лоренц К. Агрессия. - М., 1994.

17. Мельников В.М., Ямпольский Н.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. - М.: Просвещение, 1985.

18. Мак-Кей М., Роджерс П., Мак-Кей Ю. Укрощение гнева. - СПБ., 1997.

19. Маркізе Г. Эрос и цивилизация. - К., 1995.

20. Обозов Н.Н. Мужчина + женщина =? - СПБ., 1995.

21. Паренс Г. Агрессия наших детей. - М., 1997.

22. Психология человеческой агрессивности: Хрестоматия /Сост. К.В. Сельченок. - Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001.

23. Психология современного подростка /Под ред. Д.И. Фельдштейна; Науч.-исслед. ин_т общей и педагогической психологи Акад. пед. наук СССР. - М.: Педагогика, 1987.

24. Перлз Ф. Опыты психологи самопознания. - М., 1993.

25. Психология личности в трудах отечественных психологов /Состав. Л.В. Куликов - СПБ.: Питер, 2000.

26. Психология личности в трудах зарубежных психологов /Под. ред

А.А. Реана. - СПБ.: Питер, 2000.

27. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учеб. пособие: В 2 кн. М., 2002.

28. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становлення личности. - М., 1994.

29. Реан А.А. Психология изучения личности: Учеб. пособие. - СПБ., Изд-во Михайлова В.А., 1999.

30. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология - СПБ.: Изд-во «Питер», 2000.

31. Семенюк Л.М. Психологические особенности агресивного поведения подростков и условия его коррекции: Учебное пособие. - М., Клинтон, 1998.

32. Словарь практического психолога. - М., 1998.

33. Спілкування, сутність, діагностика, тренінг. Метод. посібник за ред. Сидорова В.М. - Донецьк: ДОДССМ, 1996.

34. Фридман Л.М., Кулачина И.Ю. Психологический справочник учителя. - М.: Просвещение, 1991.

35. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М., 1994.

36. Фурманов И.А. Детская агрессивность. - Минск, 1996.

37. Шевандрин Н.И. Психодіагностика, коррекция и развитие личности. - М.: Гуманит. изд. центр «ВЛАДОС», 1999.

38. Юферева Т.И. Формирование психологического пола. Формирование личности в переходный период от подросткового к юношескому возрасту. - М., 1987.

39. Ясперс К. Общая психопатология. - М., 1997.

40. Яценко Т.С. Психологічні основи групової корекції // Навч. посібник, К.:Либідь, 1996.

Додаток 1

Психолого-педагогічні рекомендації

Аж до недавнього часу увага дослідників була спрямована в основному на вияснення причин агресії, а не на пошук засобів її попередження чи редукування. Таке невтішне становище справ можна пояснити широким розповсюдженням, з одного боку, впевнення в тому, що нам уже відомі найбільш ефективні способи попередження агресивних дій - покарання й катарсис; і, з іншого - уявлення проте, що агресію можна редукувати шляхом елімінації чинників, які сприяють її прояву даними.

Одна з головних причин того, що багато людей постійно потрапляють у проблемні ситуації, надзвичайно проста: у них просто не вистачає базових соціальних умінь.

Наприклад, вони не знають, як відповісти на провокації інших, щоб загасити полум'я гніву, а не роздмухати його ще більше. Точно так же вони й гадки не мають про те, як проінформувати інших про свої бажання, і дуже засмучуються, коли реакції людей не співпадають з їхніми очікуваннями. Часто їх манера самовираження за м'якістю і делікатністю нагадує наждак. А якщо додати до цього байдужість до емоційного стану інших…У результаті вони постійно відчувають сильну фрустрацію, говорять і роблять речі, котрі налаштовують оточуючих проти них. Схоже, що люди, яким не властиві соціальні вміння, займають у кожному суспільстві свою нішу, що вчиняють насильство. Таким чином, навчаючи цих людей соціальних умінь, яких їм так не вистачає, можна поступово зменшити кількість випадків прояву агресії.

На щастя, існують різні способи навчання людей таким умінням. Більше того, оволодіння ними, схоже, різко знижує вірогідність бути втягненим в агресивні взаємовідносини.

Позитивні сторони навчання соціальних умінь були продемонстровані найбільш яскраво в дослідженні, здійсненому Шнейдером [10]. У межах його дослідження хлопці та дівчата у віці від 7 до 14-ти років із лікувального центру для дітей з відхиленою поведінкою пройшли тренінг соціальних умінь, метою якого було зниження їхнього дуже високого рівня агресії. Вони навчились неагресивно реагувати на підтрунювання, не брати близько до серця фруструючі ситуації та з більшим розумінням ставитись до почуттів та вчинків інших дітей.

Інші ж способи, що дозволяють розширити репертуар соціальних умінь у жорстоких, схильних до агресії людей, зазвичай базуються на поступних процедурах:

§ Моделювання. Цей спосіб передбачає демонстрацію особам, що не мають базових соціальних умінь, прикладів адекватної поведінки. Після показу різних моделей поведінки, які призводять до досягнення поставленої мети, в учасників тренінгу часто спостерігається покращення власної поведінки.

§ Рольові ігри. Цей метод пропонує особам, що проходять тренінг соціальних умінь, уявити себе в ситуації, коли необхідна реалізація базових умінь. Це дає їм можливість перевірити на практиці моделі поведінки, котрим вони навчилися під час моделювання чи схожих до нього процедур.

§ Встановлення зворотного зв'язку. Під час цього етапу тренінгу соціальних умінь з індивідами встановлюється зворотній зв'язок у вигляді реакцій - як правило, позитивних - на їх поведінку.

§ Перенесення навичок із навчальної ситуації у реальну життєву обстановку. Майже на всіх тренінгах соціальних умінь значна увага приділяється тому, щоб усе, чому навчилися учасники, знайшло своє відображення в реальних життєвих ситуаціях. Іноді ці програми завершуються тим, що їх учасників навчають загальних принципів - принципів, котрі доречні всюди і завжди.

Іноді агресія може бути редукована з допомогою демонстрації. Мова йде про ті випадки, коли в критичній ситуації будь-хто проявляє стриманість і закликає інших не піддаватися на провокації. На відміну від інших способів редукування агресії, демонстрація наочних прикладів неагресивної поведінки може знизити частоту й інтенсивність як прямих, так і непрямих проявів агресії. З найбільшою вірогідністю агресія виникає у тих випадках, коли провокативність поведінки інших людей розцінюється індивідуумом як злочинна і навмисна.

Не існує переконливих наукових доказів, які дозволяють зробити висновок, що агресія невідворотня. Навпаки, все більше даних свідчить про те, що таку поведінку можна попередити або, у крайньому випадку, зменшити частоту її проявів. Звичайно, практичний додаток цих знань ще далекий від досконалості; тільки час покаже, яку частину з них можна буде використати. І все-таки останні події, котрі здавалися зовсім неможливими ще кілька років тому, але які відбулися в Європі та інших частинах світу, вірогідно, дають нам потужні підстави для оптимізму. Після кількох десятиліть балансування на межі ядерного самознищення людський рід прийшов до більш здорової, більш стійкої позиції.