Церковна та культурно-освітня діяльність глави УГКЦ Йосипа Сліпого

22 відсотки греко-католицького духовенства, за даними Львівського собору, не згодилися перейти в православну церкву, їх, звичайно, було значно більше, навіть серед тих делегатів собору, які змушено, формально піднімали руку, голосуючи за його рішення. Виникає питання: чи могли навіть ці 22 відсотки, вважаючи себе греко-католиками, мати право зі своїми послідовниками сповідувати український греко-католицизм, бути в єднанні з Римом? З погляду правової, демократичної держави, гуманного, цивілізованого суспільства, безумовно, що могли і мали таке право, забезпечене відповідними конституційними гарантіями.

Проте всі колишні греко - католицькі парафії внаслідок рішень Львівського собору 1946 р. автоматично оголошено православними. Крім діючих православних церков, усі інші було закрито. Але значна частина віруючих, колишніх греко-католиків не прийняли нав'язуваного ним православ'я. Ці “залишки уніатства”, як стали їх іменувати і в православній, і в радянській пресі, після 1946 р. змушені були відправляти свої богослужіння таємно, діяти нелегально. З часом вплив “залишків уніатства” не послаблювався серед віруючих, як на це розраховували партійно-державні органи. Навпаки, він зростав, як серед тих, хто не прийняв “возз'єднання” з православною церквою, так і серед тих віруючих, які “з'єдналися”, внаслідок слабкої православної свідомості.

Поступово, з підтримкою Апостольської cтолиці і зарубіжної Української католицької церкви, у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Закарпатській областях там де було вкорінене уніатство з його “залишків” сформувалися нелегальні, підпільно діючі структури греко-католицької церкви: хіротонізувалися єпископи, висвячувалися священики, які таємно проводили релігійно-богослужбову діяльність; відновлювалися чернечі ордени, які організовували домашні церкви й чернечі осередки. Все частіше в закритих колишніх греко-католицьких церквах неофіційно відправлялися богослужіння.

Від часу офіційної ліквідації УГКЦ в її житті настав період заборони та переслідування, який тривав аж до виходу з підпілля. Це доба мужності, героїзму, незламності духу, сили віри в Бога та правдивої жертовної любові до своєї церкви. Завдяки непохитності наших владик, стійкості духовенства, монахів і монахинь, яких під тиском і силою забрали з палат, плебаній, келій, засудили і вивезли в Сибір; вірності мирян, відомих і безіменних мучеників та ісповідників Українська греко - католицька церква вистояла під натиском радянського атеїзму. Цей період із життя греко - католицької церкви також виховав і зродив нових церковних і духовних лідерів, які живили вірних надією на краще майбутнє народу та воскресіння своєї церкви.

3.2 Арешт митрополита і роки ув'язнення

Після окупації Галичини радянськими військами у 1939 році, митрополит Андрій, вбачаючи в цьому можливість поширення УГКЦ на всю територію України, а також на всю територію Радянського союзу, призначив кількох екзархів, які повинні були піклуватись вірними на цих територіях. О. Йосиф отримав призначення екзарха великої України. Пізніше митрополит Андрій Шептицький, бажаючи забезпечити провід церкви після своєї смерті, отримав згоду від Папи Пія ХІІ на висвячення о. Йосифа Сліпого єпископом -помічником із правом наступництва Львівського митрополичого престолу. Таємна хіротонія відбулась 23 грудня 1939, у свято Непорочного зачаття Діви Марії. Отець - митрат Йосиф Сліпий отримав титул архиєпископа Серрейського.

У червні 1944 р. радянські війська, розбивши німецький фронт, переможно просувалися на захід, звільняючи всю Україну від трьох років німецької окупації. І з приходом радянської влади розпочались репресії проти людей, яких запідозрювали у співробітництві з німецькими окупантами. Перших у цьому злочині запідозрили католиків через їхні зв'язки з Римським апостольським престолом. Під час років війни і окупації Йосип Сліпий продовжував працювати поруч з митрополитом Андрієм Шептицьким, стан здоров'я якого стрімко погіршувався, і він змушував владику - помічника постійно замінювати його у виконанні пастирських обов'язків. Коли митрополит помре, Сліпий буде змушений, тільки власними силами відстоювати права Української греко - католицької церкви.

Після смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року, єпископ Йосиф Сліпий став митрополитом Галицьким, Главою УГКЦ. А 11 квітня 1945 року був заарештований радянською владою. 12 квітня його переправлено до Києва. Одночасно з арештом митрополита було ув'язнено також інших єпископів греко-католицької церкви. Після довгого слідства Митрополита Йосифа Сліпого було звинувачено в антирадянській діяльності і співпраці з фашистськими окупантами. Суд призначив йому покарання - 8 років ув'язнення. У процесі підготовки приєднання УГКЦ до Російської Православної церкви радянські спецслужби неодноразово пропонували митрополиту Сліпому зректися єдності з єпископом Рима та перейти в Православну церкву, але він відмовився.

Його водили на добити по декілька разів на добу і вдень, і в ночі. Їжа - трохи юшки і 300 г хліба. Спати доводилося на підлозі. Після двох місяців допитів суд оголосив вирок Ївісім років таборів. Згодом цей термін іще кілька разів продовжать.

Перший слідчий суддя, Горюн був грубою і простакуватою людиною. Він та інші полковники бачили, що митрополит втомлений після кілька днів безсоння, голоду й виснажливих допитів, почали його тероризувати до підпису, щоб він відмовився зверхності Папи. За те йому обіцяли Київську митрополію.

Та коли , слідчі зрозуміли, що з відступом не вийде, тому що Йосип Сліпий був готовий краще померти, чим перейти в православ'я. Вони почали звинувачувати його у співпраці з націоналістами, у служенні св.. літургії дивізійникам “Галичина”, але все ж таки доказів в них не було, а лише наклепи ворогів Української греко- католицької церкви. Після допитів вони зізнались,що Йосип Сліпий сидить замість митрополита Андрія Шептицького, який помер за декілька місяців до кінця війни, ну й найбільше через те, що він - глава Української греко - католицької церкви. Згодом йому приписали інші злочини, що він займався контрреволюційну діяльність, що він шпигун Ватикану і що він ворог Радянського Союзу. Незважаючи на те,що жодне з тих оскаржень не можна було обґрунтувати хоч би найменшим доказом, остаточний вирок був винесений.

Митрополита Йосипа Сліпого перевозили з табору в табір. Новосибірськ, Маріїнськ, Боїми, Кіров, Печора, Інта, Потьма, Маклаково, Єнісейськ, Красноярськ, Тайшет Ї лише частина міст, у яких він відбував покарання. Найгірші нещастя каторжників це Ї часті й довгі етапи, Ї описує біограф митрополита отець Іван Хома. На дорогу після обшуку дають пайку чорного хліба й оселедець. Ранком і вечером дають горнятко гарячої води-окропу. І тому під час етапу в'язнів більше мучить спрага, ніж голод.

Митрополит працював на будівництві по 11 годин на добу. Перехворів на дизентерію, запалення легенів, обморозив ногу. Попри це щодня відправляв служби Божі. Замість вина, необхідного для причастя, використовував воду, настояну на родзинках, які отримував у передачах. Щоб уберегтися від “стукачів”, у розмовах з іншими ув'язненими священиками переходив на латину.

Після суду митрополита Йосифа переправили спершу до Новосибірська, звідти Ї в табір Маріїнськ, а у 1947 році його перевели до табору у Кемеровській області, селище Маріїнськ. Унаслідок численних переводів Йосиф Сліпий перебував у багатьох таборах: у Печорах 120 кілометрів від Північного Льодовитого океану, в Інті, знову в Боїмах, у Потьмі в Мордовії.
У 1953 році закінчилось восьмирічне ув'язнення, і митрополита було переведено до Будинку інвалідів. Перед тим його було перевезено до Москви, де він мав зустрічі з офіцерами КГБ. Згодом його було його знову було перевезено на заслання в Сибір в село Маклаково, де Йосиф Сліпий перебував в більш гуманних умовах від тих, які було проведено у інших таборах, але все ще було таке тяжке, там він залишався до 1957 року, коли його знову засуджено до сімох років ув'язнення. Перебуваючи у в'язниці, митрополит продовжував піклуватись про свою переслідувану паству, час від час таємно переправляючи свої послання, а також листуючись з поодинокими особами в Україні. Римський апостольський престіл також слідкував за подіями в Радянському Союзі та намагався підбадьорити ув'язненого митрополита. Так, у 1957 році, з нагоди 40-річчя священичих свячень, Папа пій ХІІ надіслав митрополиту Йосифу привітання, в якому висловив вдячність митрополитові за те, що той став гідним “терпіти образи заради Христа”.

Після більше як одного року по його другому ув'язненні в Домі інвалідів в Маклаково, улітку 1958 р. митрополита було депортовано на Сибір, цього разу аж під Камчатку. Впродовжетапу умови були жахливими, а крім того етап тривав 3 місяці.У вересні того ж року, він опинився в Новосибірську.

У грудні 1960 р. його возили до Києва на переговори в справі церкви, але тому що остаточно нічого не вийшло, його було відіслано назад до табору. В кінці 1960 р. Йосип Сліпий сидів знову з іншими в'язнями у Київській тюрмі. Згодом він був перевезений з Києва до табору у Мордовію. Коли митрополит прибув у Мордовію в жовтні 1961 р. він захворів на запалення легенів.
На початку 60-х років активне зацікавлення долею ув'язненого глави УГКЦ виявив Папа Іван ХХІІІ, який розпочав підготовку до ІІ Ватиканського собору. Задіявши всі можливі дипломатичні зв'язки, Римська апостольська столиця таки домоглася звільнення митрополита також до цієї акції долучився президент Америки Дж.Ф. Кеннеді. 12 січня 1963 року рішенням Верховної Ради СРСР митрополита Йосифа Сліпого було звільнено. З умовою, що він покине Радянський Союз.

Папа Пій XII неодноразово заступався за українців і їхнього митрополита. У 1945 і 1952 він пише дві енцикліки на захист української пастви: в першій звинувачує патріарха Олексія в співучасті у переслідуваннях. На Різдво 1957 року Папа надіслав листа до митрополита Сліпого з нагоди 40-ї річниці його рукоположення. Але стурбованість святішого отця була лише невеликим відлунням в католицькому світі. Щоб передати всі страждання від переслідувань, варто прочитати листи Сліпого і тих, хто був разом з ним на вигнанні. У його свідченнях є неймовірно сильні слова: “Я страждав через нічні арешти, таємні суди, нескінченні допити і тривалі слідства, моральне і фізичне насильство, приниження, тортури і голод. Мене утримували інквізитори і судді, безпомічного, мовчазного свідка, фізично і психологічно вичерпаного, що свідчив про cвою церкву, яка сама по собі тиха і засуджена до смертної кари. Як ув'язнений за діло Христове, я знайшов у собі сили на моєму хресному шляху, знаючи, що моє духовне стадо, мій народ, всі єпископи, священики і віруючі - батьки і матері, діти, молоді борці й старі та беззахисні - йшли поруч зі мною, я - не самотній!”

Двічі, у момент смерті, Йосипа Сліпого рятували інші ув'язнені. Одного разу, після тривалого допиту, коли його щоденний раціон складався з дрібних риб, він упав. Інші в'язні почали скандувати “гарячу воду для старих” і продовжували так три години. Так життя митрополита було врятовано.

Іншим разом, коли віце - президент Ніксон проїжджав Росією на потязі, митрополит Сліпий був у переповненому в'язнями вагоні, яких почесні гості не повинні були бачити. Багато ув'язнених тоді задихнулося, оскільки там було тільки невелике вікно, але кожен раз, коли Сліпий млів, його підносили до отвору, так він вижив. Після відбуття свого першого заслання 1953 року митрополит повернувся до Москви, але незабаром був знов засуджений до п'яти років Сибіру. За ці роки деякі з його листів потрапили до адресатів. По тому було третє 1958 року і четверте, останнє заслання 1962 року: його депортували до Мордовії, “звідки не поверталися живими”, але помирали “природною смертю”.

Матеріали двох слідств, що провадилися у справі Йосипа Сліпого 1945 - 1946 рр. та 1958 - 1959 рр. мають багато спільних рис, хоча їх розділяє майже півтора десятки років: виснажливі багатогодинні допити, за ангажованість слідчих , залишення багато матеріалу незапротокольованим, також падає у очі недостатня підготовленість сибірських кадебістів,які не володіли повною мірою матеріалами стосовно діяльності ГКЦ в Україні і провадили розмови з митрополитом на вільні теми.( сердюк)

Кардинал Йосип Сліпий провів 18 років в комуністичних таборах тільки через те, що він відмовився обірвати свої зв'язки з Ватиканом. Згодом він викликаы збентеження у Ватикані, оскільки прагнув послабити ці зв'язки заради створення самоврядної патріархії для Української греко-католицької церкви, зберігаючи, проте, зв'язок з Римом.

Найголовніше те що, Йосип Сліпий не шкодує про те, що втратив 18-ть років свого життя, перебуваючи в ув'язненні.Він казав,що ці роки не пройшли марно. Якби знову виникло питання вибору, він зробив би знову те, що зробив. Він страждав, голодував, але йшов за своїми переконаннями. Йосип Сліпий пізнав найгірші стани тілесної мізерії. Його тіло страждало від холоду і бруду, але він жив і Бог увесь час був з ним і підтримував його,зазначав Йосип Сліпий.

На заклики Папи Римського Івана, у лютому 1963 року, як жест доброї волі, прем'єр-міністр Радянського Союзу Микита Хрущов звільнив з ув'язнення кардинала Йосипа Сліпого. З усієї католицької ієрархії, заарештованої в Україні у 1945 році, він був єдиним, хто вижив. Десять єпископів та великий відсоток з 2951 заарештованих священиків померли у в'язниці.

Навіть у день свого звільнення з-під варти Кардинал Сліпий не хотів залишати Україну, щоб їхати до Риму. “Чи я мушу їхати до Ватикану, чи у мене є вибір?”, -- запитував він Римського посланця. Відповідь була такою: “Це -- воля Святого Отця”.

Український єпископ, який зустрічав кардинала у Римі, описав його, як “виснаженого, змарнілого, перебуваючого на межі смерті”. У Римі кардинал Сліпий відновив своє здоров'я. Там він переконався у тому, що в умовах постійного релігійного переслідування в Україні, його церква може вижити тільки у вільному світі за умов єднання і самоуправління. У такий спосіб церква може зберегти свої древні традиції і, як одну з них, -- інститут одружених священослужителів. У 1971 році, виступаючи в присутності Папи Павла VI, Кардинал заявив, що завдяки дипломатичним перемовинам між Ватиканом і УРСР, українських католиків відсунули подалі як незручних свідків минулих негараздів.

Після масових арештів єпископів і священиків, українська католицька церква була змушена об'єднатися з Московським Патріархатом. Українські католики звинувачують Ватикан у тому, що він замовчує це об'єднання, і вказують на вислів великого російського письменника Олександра Солженіцина, у якому він характеризує Московський патріархат як церкву, яка управляється атеїстами. Перебуваючи у США, кардинала Сліпого запитали, чи він думає, що коли-небудь досягне своєї мети? На це він відповів: “Я прошу вас знайти людину, яка б жила без надії”.

Впродовж 21 року на волі відвідує всі українські поселення в світі, об'єднує український єпископат у Синод Української церкви, в 1975 р. приймає титул Києво - Галицького патріарха в очікуванні на визнання його папою, купує монастир для монахів - студитів, і збирає їх, розсіяних по світі, основує і будує Український католицький університет св. Климента папи з храмом Святої Софії. Весь час на волі переповнений безупинною працею та багатогранною діяльністю, молитвами за свою церкву і народ і на славу Бога та благо народу. Помер 7 вересня 1984 року при храмі Святої Софії в Римі. У 1992 р. мощі патріарха Йосифа перенесено до Львова у крипту архикатедрального собору Св. Юра.

РОЗДІЛ IV. Спадщина Йосипа Сліпого

4.1 Наукова діяльність

Йосип Сліпий був давнім і зразковим учнем єзуїтів. Здобувши ступінь доктора теології у відомому університеті в Інсбруку, він у 1917 р. був висвячений у священники. У 1920 р. разом із єзуїтами працював у папських університетах у Римі - Анжелікумі, Грегоріанумі, а також в Орієнтальному інституті, готуючи для хрестового походу проти Радянської Росії.

Йосип Сліпий як керівник і пастир мільйонів українських греко - католиків протягом сорока років 1944- 1984 здобув світове визнання. Поширена думка, ніби слава кардинала Сліпого зумовлена ореолом мученика з огляду на його 18- річну каторгу в архіпелазі ГУЛАГ. Та це не зовсі так , він разом зі своїм попередником Андрієм Шептицьким підніс на новий рівень духовну й естетичну красу візантійсько - українського обряду, повноцінно утвердивши його в середовищі західного християнства в самому центрі католицького світу Ї в Римі.

Влітку1922р. 30-літній доктор теології повертається із Риму до Львова. Всі свої сили Йосип присвячує службі на користь Української церкви. Митрополит Андрій Шептицький розпорядився, щоб Йосип Сліпий став професором Львівської духовної семінарії. Упродовж перших трьох років, виклаючи курс догматики, він спрямовує свою енергію на організацію і зміцнення Богословського Наукового Товариства.

Із закриттям Києво - Могилянської академії українська наука почала занепадати не тільки в православ'ї ,а й у греко - католицизмі. А. Шептицький був богословом теоретиком європейського рівня, але один він не зміг би піднести богословську науку на новий рівень, тому що мав велике адміністративно- пастирське навантаження. Потрібна була людина, яка б на основі європейського досвіду внесла нове дихання в українське богослов'я.

Такою людиною став Йосип Сліпий. Початок його наукових праць поклала стаття “Рудольф Айкен та його погляд на християнсто”, надрукована в журналі “Нива” за 1916р. Згодом він опублікував у цьому ж журнала дослідження про Єфрема Сірина як учителя Вселенської церкви.

Проте інтереси Йосипа Сліпого не полягали тільки в друкуванні статей в журналах, він цікавився історією церкви, догматики канонічного права та іншим. Перша справа за яку взявся Йосип Сліпий, ? це комплектування бібліотеки БНТ. Уже через два роки 1924 р. у бібліотеці було 562 томи, у наступні роки вона стала однією з найбільших українських книгозбірень Львова. У 1922 р. Сліпого призначають директором бібліотеки.Наступного року він стає головним редактором органу БТР - щорічника “Богослов'є”. З 1924 - стає секретарем філософсько - догматичної секції БНТ, а з 1926 р. обирається головою Товариства.

Щоб краще готувати покоління священиків, Сліпому доручається з 1925 р. ректорство Львівської духовної семінарії. А у 1928 р у Львові ж таки відкривається Богословська академія для підготовки теологів з вищою освітою, і першим її ректором стає Йосип Сліпий.

Діяльність Сліпого не залишилася непоміченою у Ватикані. За законами Римо - католицької церкви право призначати єпископів у всьому світі належить папі, хоча помісні церкви мають право пропонувати трьох кандидатів для вибору і затвердження одного із них. 25 листопада 1939 р. папа Пій XII надає Йосипові Сліпому титул архієпископа і коад'ютора, тобто законного спадкоємця голови помісної церкви, в даному разі А. Шептицького.( духовні постаті)

Налагоджений в Львівській Богословській академії навчальний процес перервався 2-ою Світовою війною і більшовицькою окупацією. Важкі роки ув'язнення не змусили Йосипа Сліпого змінити свої переконання і відмовитись від мрії створити Український університет.

Тому відразу, як митрополита Йосипа звільнено, він почав здійснювати свої плани. Він хотів розвивати свою науку, яка б гуртувала навколо себе багатьох вигнанців, які змушені були покинути рідну землю і працювати для розбудови всіх, крім рідного народу. Для цього потрібно було організувати вищий навчальний заклад.

Йосип Сліпий розумів велике значення для зростання культури народу, яке може дати наука. Розумів також, що лише рідна наука зможе стати тим освітнім потенціалом, навколо якого зберуться всі національні сили. Щоправда знання можна було здобувати на чужих високих школах, але це знання опиралось на чужих зразках, воно було відірване від наших рідних, східнохристянських українських традицій, нашої рідної, від початків християнства на Україні власної філософічної і богословської мислі.

Таким власним науковим осередком мав стати Український католицький університет імені святого Климента папи (УКУ), який було засновано грамотою від 8 грудня 1963 року. Долаючи внутрішній і зовнішній супротив, патріарх неухильно прямував до розбудови нового закладу.

Новий університет був витвором Йосипа Сліпого. Так як колись Петро Могила творив свою академію, так Сліпий по цеглинці будував новий заклад: він збирав матеріальні резерви, формував викладацький корпус. Частина професорів викладала до війни в Львівській Богословській академії, а після приходу більшовиків подалася на Захід. Внутрішній розпорядок Українського католицького університету підлягав правилам, які на основі досвіду різних навчальних закладів, а перш за все - Львівської Богословської академії, які уклав Йосип Сліпий.

В Львівській академії вдалося організувати лише факультет богословії і філософії, а Український католицький університет додав до них інші факультети, так що через 10 років існування, в 1973 році, подано п'ять факультетів:

1. факультет богословії;

2. факультет філософії і гуманітарних наук;

3. факультет математики і природничих наук;

4. факультет права і суспільних наук;

5. факультет медицини.

При університеті організована бібліотека, яка містить рідкісні видання і має близько 50000 томів, а також організовано музей, який розміщено в 52 кімнатах Арихиєпископського двору.

Для розвитку науки, особливо богословії, яка була в XX столітті дещо забута, Сліпим було організовано Богословське Наукове Товариство, члени якого працювали у чотирьох секціях: канонічне право і історія, Біблії, філософії, догматиці, практичній богословії. В часі більшовицької окупації БНТ продовжило свою роботу в Римі.

Сам Сліпий був непересічним богословом. Здобув два докторати в Інсбруці і в Римі. Він не боявся розглядати таке контраверсійне питання, яке викликало багато суперечок в церкві, як походження Святого Духа. Пояснюючи це питання, доказував, що східна формула “від Отця через Сина” не є противна західній формулі. Він прагнув до примирення і єдності між християнами Заходу й Сходу.

Дбаючи за виховання католицького священства, Блаженніший старався навчати майбутніх священиків цінувати прекрасне, розумітися у творах мистецтва. Він мав своєрідну програму естетичного виховання студентів.

Наукова спадщина Й. Сліпого включає понад 100 робіт. Це догматичні дослідження, розвідки на богословсько - історичні, обрядово - літургічні та аскетичні теми, реферати - доповіді, виголошені на з'їздах, конференціях, звіти промови, численні пастирські листи. Практично всі праці Й. Сліпого мають екуменічне спрямування. Єдність культур Сходу і Заходу розглядалося ним як необхідна умова розвитку християнської цивілізації. Ця ідея обґрунтовується вченим в площині релігійно - догматичних і культурно - психологічних відмінностей обрядово - культової практики та історичного досвіду. Створена ним наукова школа була покликана стати місцем діалогу, обміну науковими ідеями і взаємного визнання богословів. З позиції єдності він осмислював місце і роль греко - католицької церкви, розглядаючи її як синтез східної і західної традицій. У роботі “На унійні теми” , що була логічним продовженням основних положень, висунутих у Візантизмі як формі культури, вчений трактував унію як діалог рівноправних партнерів. Одночасно заперечував уніатизм, який передбачав латинізацію Східної церкви. Засудивши явище уніматизму Й.Сліпий , обґрунтував необхідність відновлення греко - католицькою церквою стародавніх обрядових традицій. Осмислення місця і ролі греко - католицизму в структурі Вселенського християнства дозволило його духовенству розпочати широкий міжконфесійний діалог і створити власну екуменістичну доктрину. Наукові напрацювання греко - католицьких богословів, практичний досвід духовенства був використаний при написанні “Декрету про Східні Католицькі Церкви” II Ватиканського Собору. ( іван дацько)

Його науковий і пастирський доробок уклався в 12 томів. Усі вони вийшли в Римі на жаль не в Києві чи Львові.

4.2 Культурна діяльність

У 20-30-х роках діяльність Й.Сліпого охоплювала наукову, культурно-просвітницьку сфери, виховання молоді в дусі християнської моралі і української національної ідеї. Вступну статтю до статуту Богословського наукового товариства (БНТ) у 1926 р. теолог Й.Сліпий закінчив такими словами: “Науковою культурною працею ми кладемо чи не найсильніші (під цю хвилю) підвалини нашому національному і державному життю”. Знаменна думка, що засвідчує про патріотичні аспекти діяльності БНТ. З 1926 року в обов'язки Й.Сліпого входило членство Кураторії Львівського Національного музею, з 1930-го -- він член Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), по суті. Української Академії Наук.

Йосип Сліпий добре розумів, як мистецтво ушляхетнює душу народу, підносить його до вершин духу. І тому він старався піднести культурний рівень свого народу. Це він робив через естетичне виховання своїх студентів, які в майбутньому в ролі духовних провідників провадили б культурну роботу між своїми вірними. Для цього Блаженніший Йосип Сліпий використовував різні засоби. Так, при Львівській Богословській Академії було відкрито музей, який мав по-новому відкрити перед молодими людьми перлини рідного народного мистецтва, розповісти про давню історію Батьківщини. При заснуванні музею о. ректор так пояснював його потребу: “Роблено заміти, що наше духовенство не цінить належно історичних і мистецьких творів. Заміт правдивий, але не вповні слушний, бо так само можна його звернути до цілого громадянства. Звідки ж мали священики навчитись розуміння та зберігання старовини, коли їх цього не вчили. Тому введено в Академії виклади з мистецтва і археології (професори І. Свєнціцький, В. Залозецький, Я. Пастернак) та влаштовано відвідання музеїв”.

Після звільнення з неволі Йосип Сліпий також організував музей і в Римі. Він особисто займався поповненням колекції під час своїх подорожей до різних частин світу. Перебуваючи в 1970 році в Іспанії, він дізнався, що в містечку Монсерат в монастирі Венедиктинців є старовинна греко-слов'янська плащаниця. Блаженніший відвідав цей монастир. Монахи, зворушені приїздом такого відомого гостя та його любов'ю до пам'яток християнської старовини, подарували йому цю плащаницю, не захотівши брати за цю пам'ятку грошей.

А відвідуючи Святу Землю, митрополит був вражений одягом місцевих дітей, який ніби прийшов до нас з часів Нового Завіту й громад перших християн: “Мою увагу звернула перед усім ноша дітей: на раменах коптят були вишивки старовинних зразків, які знаходяться ще в музеї у Ліоні. Хоч як уже були подерті, я мав велику охоту їх купити і привезти до музею, і коли подорожував через Тиверіаду, то згадував: передусім тут є гарні збанки на воду, із яких я один купив для музею”.

Музейні колекції швидко поповнювалися і в 1976 році музей мав два відділи: природничий і мистецький, які розміщалися в 53 кімнатах і нараховували 10000 експонатів.

Любов до прекрасного Йосип Сліпий успадкував у дитинстві від матері, що будучи простою жінкою, вміла цінувати красу навколо себе, захоплюватися нею і славити Бога, який це створив. Цю любов до прекрасного він проніс через усе своє життя. Цікаво, порівнюючи його життя до війни, коли він займав посаду о. ректора і після звільнення з неволі, побачити спільні риси. Так було з музеєм, так було з бібліотекою, що організував на чужині Блаженніший, так було з побудовою в Римі величавого собору Святої Софії.

Будучи ще ректором академії, о. Сліпий організував побудову каплички для семінаристів. Прикрашав цю капличку художник Петро Холодний. Оздоблення цієї каплички було виконано на замовлення о. ректора у візантійському стилі. Колишній студент Богословської Академії Василь Ленцик пригадує, як о. Сліпий розповідав, що зображено на іконах, допомагав заглибитись у зміст Святого Письма і Східної духовності.

Йосип Сліпий мріяв створити у Львові український культурний центр. Для цього він хотів купити якийсь будинок, де могли б розміститися різні українські установи. А ще хотів побудувати нову церкву у Львові, де можна було б ховати визначних церковних діячів та мирян. Для цього він зібрав 15000 доларів, як на ті часи дуже велика сума. І лише початок 2-ої Світової війни перекреслив ці плани.

Коли настав сприятливий час, патріарх Йосип Сліпий втілив свій задум у реальність. Як він і мріяв, побудував церкву. Цей храм Святої Софії став ніби увінчанням українського культурного центру в Римі. Церкву 28 вересня 1969 року посвятив папа Павло VI. Церква, побудована у візантійському стилі, вражає всіх як своїм зовнішнім видом, так і надзвичайно мистецько виконаним внутрішнім оздобленням, зробленим у техніці мозаїки.

В цій церкві прощався Йосип Сліпий з усіма вірними прихожанами, скінчивши свій земний шлях. Він помер 7 вересня 1984 року. З приводу цього у Ватикані був оголошений 40-денний траур. Проститися з покійним патріархом прийшов папа Іван Павло II, який високо цінував архипастиря, а по смерті порівняв його мученицьке життя з Христовими муками.

13 вересня відбувся похорон глави УГКЦ. Його очолив Мирослав Іван Любачівський з 14-а греко-католицькими єпископами і 50-а священиками при співучасті більше тисячі українських вірних прихожан із різних кінців світу, які вшановували свого Верховного духовного наставника, про якого владика Любачівський у своїй промові висловився як про “скелю, на якій збудовано героїчну церкву”.

Висновок

Життя і діяльність Йосипа Сліпого були складними, тривали майже століття, в якому він пережив дві світові війни, визвольні змагання українського народу, революції, які великою мірою позначилися на долі світу і Української греко - католицької церкви. В тому столітті виникли нові ідеології і філософські школи, змінювалися кордони держав Європи, зникали колонії й імперії, творилися нові держави. Йосип Сліпий жив і творив в часі правління католицькою церквою дев'ятьох пап. На львівському митрополичому престолі правив за його життя тільки видатний митрополит Андрій Шептицький, який справив великий вплив на нього від самої молодості до кінця життя.(листування)

Незважаючи на втрати, завдані забороною і переслідуваннями, діяльність УГКЦ тривала. Її глава - митрополит Йосип Сліпий , перебуваючи у неволі, не зрікшись своїх повноважень, подавав приклад стійкості і, всупереч ізоляції знаходив спосіб підтримувати паству і духовенство. Його арешт 1958 р. і черговий вирок 1959 р. ? це спроба радянського керівництва продовжити термін ув'язнення і посилити режим ізоляції цього беззаперечного громадського лідера і видатного діяча нескореної церкви, поява якого в Україні для влади була б вкрай небажаною.

Мирослав Іван Кардинал Любачівський так відзначив три основні заслуги Блаженнішого патріарха в історії церкви: “По - перше, Йосиф Сліпий високо підніс українську богословську науку, як ректор Львівської духовної семінарії, засновник Українського богословського товариства і головний редактор квартальника “Богословія”. Друга його заслуга - це вісімнадцятирічне страждання в тюрмах. Він витримав чи не найважчі часи в історії греко - католицької Української церкви церкви - сталінщину. Його безжалісно катували по більшовицьких таборах, але митрополит давав яскравий приклад справжньої людської мужності, зразок безстрашності, терпіння. І третя заслуга патріарха Йосифа - оборона прав не тільки УГКЦ, а й усіх східних католицьких церков. Крім того, Йосиф Сліпий створив патріархат УГКЦ, вніс значний вклад в науку і культуру рідного народу”.До кінця свого життя Блаженніший залишився вірним Церкві та українському народу. У своєму “Заповіті” він просив: “Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрія…”. Аж через вісім років після смерті патріарха стало можливим виконати його прохання. А у вересні 1999 року на рідній землі Йосифа, в селі Заздрість було відкрито музейно - меморіальний комплекс.

Йосип Сліпий вірив, що Українська церква воскресне буде відновлена у правах, дістане своє майно, працюватиме для блага і спасіння морального скаліченого народу.

Політичні репресії та різного роду переслідування з боку радянської влади, звичайно зменшили на деякий час активність кліру і віруючих ГКЦ, та все ж таки не зламала їх штуному насадженню правослв'я. Митрополит Йосип Сліпий зумів навіть перебуваючи у засланні зберегти структуру ГКЦ та здобути підтримку населення.

Йосип Сліпий як керівник і пастир мільйонів українських греко - католиків протягом сорока років 1944 - 1984 здобув світове визнання. Поширена думка, ніби слава кардинала Сліпого зумовлена ореолом мученика з огляду на його 18 - річну каторгу (1945 - 1963) в архіпелазі ГУЛАГ, але це не зовсім так. Він разом зі своїм попередником митрополитом А. Шептицьким підніс на нові висоти духовну й естетичну красу візантійсько - українського обряду, повноцінно утвердивши його в середовищі західного християнства в самому центрі католицького світу в - Римі.

Основний свій подвиг Йосип Сліпий здійснив, може, не так по тюрмах і таборах, як після виходу з них - як князь церкви. Він зламав чимало помилкових стереотипів серед своїх римських колег - кардиналів щодо України, її церкви, її історії. Це було під силу людині не тільки сильної волі, а й глибоких знань, порядності, культури та глибокого патріотизму.

Він приїхав 1963 р. з каторги до Італії вже немолодою і не зовсім здоровою людиною, і багатьом здавалося, що це буде своєрідне доживання віку, виснаженого , кволого старця, але він ще жив у Римі при чотирьох папах і за 21 рік не раз сколихував Ватикан, увесь католицький світ своїми заходами на захист України та її церкви. Йосип Сліпий прожив 92 роки і від молодості до глибокої старості багато чого в його житті і діяльності було справді феноменальним, оскільки в одній особі було поєднано риси і науковця, і культуролога, і церковника.

Попри утиски, переслідування греко - католицька церква залишилася живою. Радянській владі не вдалося стерти постать Йосипа Сліпого із сторінок історії. За життя йому так і не судилося побачити церкву вільною. Його мрія збулася після смерті. Коли церква вийшла із підпілля, тіло Патріарха УГКЦ перенесли до собору св. Юра у Львові, де й був похований мученик церкви. 18 серпня 2013 року у Києві, на лівому березі Дніпра, відбулося освячення нового Патріаршого Собору. Дуже скоро прах Йосипа Сліпого перепоховають у новій духовній обителі усіх українських греко-католиків. 

Йосип Сліпий був і є символом незламності духу, боротьби за права Церкви і людей. Він кидав виклик тоталітарній системі. Він - ісповідник віри. Є фактор часу, бо нині ще живі люди, які з ним знались, спілкувались. Йосип Сліпий мав непростий характер, був людиною строгою до себе та свого оточення.

Мученик за християнську віру Йосиф Сліпий, як зазначалось на заходах, став титаном духу української нації, пристрасним сповідником віри, талановитим науковцем, захисником переслідуваних християн, прикладом відданого служіння церкві, її пастві та всій українській нації.

Багатогранна діяльність Патріарха Йосифа, це приклад життя кожному християнинові, він показав, як у щоденній праці потрібно здійснювати ідею єдності церкви і народу, як любити свій народ і як цінувати церкву . Патріарх Йосип Сліпий завжди прагнув неможливого, висував цілі, кі навіть однодумцям здавались нездійсненними. Не випадково на його кардинальському гербі було викарбувано: ” Per aspera ad astra !” - ”Крізь терни до зірок”

Вивчаючи життя Йосипа Сліпого, ми бачимо, що він займався багатьма питаннями, які і тепер потребують вирішення. Це й екуменізм, через брак якого нема плідної співпраці між церквами в Україні; виховання духовних осіб - бо без доброго духовенства неможливо виховати добрий народ. Та й, врешті, праця наукова - для пошуку місця своєї церкви у церкві Вселенській. І ще багатьма іншими справами займався Сліпий на протязі життя.

Проте найважливішою його справою була боротьба з патріарший устрій Української греко - католицької церкви. Незважаючи на протидію Римської куріїі відверте втручання Московської Патріархії, що надало справі міжнародного розголосу, патріарх Йосип Сліпий домагається від Ватикану визнання його Верховним архієпископом Української греко - католицької церкви, внаслідок чого вона набуває більше самостійності у розв'язані своїх внутрішніх проблем. Трохи пізніше патріарха Йосипа папа удостоює кардинальської гідності, що означало зміну ставлення Ватикану та інших держав до трагедії українського народу і його церкви.

«Брак почуття і розуміння єдності в основних питаннях життя церкви і народу - це наше нещастя, це наш споконвічний гріх!», - донині пророчі та актуальні слова Йосипа Сліпого.

Список використаних джерел та літератури

Бармак М. Йосип Сліпий шлях богослова, науковця, педагога / Максим Бармак // Наукові записки ТДПУ. - Т., 1988. - Вип. - с. 337. - (Історія. Вип.).

Бистрицька Е. Східна політика Ватикану в контексті відносин святого престолу з Росією та СРСР у 1878 - 1964. Монографія // Елла Бистрицька. - Тернопіль. Підручники і посібники, 2009, - с.416.

Бучинський М. Батько церкви та народу/ Микола Бучинський // Київ. - 1994. -№1. -с. 166.

Брюховецька Л. Сила ,яка виводить людей у колони демонстрантів: Бесіда з відступами з режисером фільму ”Йосип Сліпий” Олександром Ковалетом/ Брюховецька Лідія //Культура і життя. -1993 серпень.

Власенко Д. Патріарх Йосип Сліпий і укр. мистецтво: [ До 100-річчя з дня народження.] /Дмитро Власенко// Образотворче мистецтво. - 1992. ?№2. Кн. Палата України. 1992,? с.35.

Гайсинський А. Ісповідник совісті / Андрій Гайсинський// Історичний календар. - 2000. - К.,1999. - с.20. - ( Духовні пастирі).

Грабовський М. Недобра пам'ять про Йосипа Сліпого: Жителі с. Заздрості на Тернопільщині відповідають антирадянщикам. /Микола Грабовський //Людина і світ,? 1980, Кн. Палата УГСП. ,? с.80.

Дмитрук К. Уніатські погоничі./ Констянтин Дмитрук// Жовтень.?1973.?№11. Кн. Палата УГСП. ? с.121.

Дацько І. Римський період наукової діяльності Патріарха Йосифа/Іван Дацько // Пам'ять століть .?2002. ?№6 -с. 140.

Денисенко А. Публіцистика в провідній діяльності Йосифа Сліпого/Андрій Денисенко//Пам'ять століть. ?2004. ?№3.?с.130.

Денисенко А. Національні мотиви у творчий спадщині Й. Сліпого/Андрій Денисенко // Пам'ять століть. ?2002. ?№6. -с. 140.

Єленський В. Спадщина патріарха/Єленський Віктор// Вісті з України.?1994.?22-28 вересня.?с.26.

Комариця М. Сліпий Йосип Іванович/Комарниця Микола // Українська журналістика в іменах: Матеріали енциклопед. слов.? А., 1998.?Вип. V. - с.293.

Крізь терни // Людина і світ. - 1999. ?№ 9. - с.60.

Любачівський М. Страшніше було б не прийняти цей хрест [Інтерв'ю з гловою ІГКЦ. Кардиналом Любачівським про митрополита Сліпого (Записав В. Бондаренко] Любачівський Максим // Слово і час. ?1992. ?№3. Кн. Палата України.?с.120.

Мигаль Т. Із життя, блаженішого патріарха. [Про ганебні вчинки укр. буржуазних націоналістів та кардинала Сліпого.] /Мигаль Тетяна// Памфлет. Жовтень.?1976, №6. Кн. Палата УГСП. -с.160.

Мишанин О. Наукова діяльністьсть митрополита Йосифа Сліпого на засланні/Олег Мишанин // Пам'ять століть.?2002 .?№6. -с. 140.

18.Музичка І. Листування Блаженішого Йосифа Сліпого. Значення характер цілі і мислі/ Музичка Ілля // Пам'ять століть . ?2002. ?№6. с.140.

19. Опалко Н. Хресний шлях Йосипа Сліпого./Опалко Наталія. - Т., 2002.-с.48.

20. Пелікан Я. Ісповідник віри між Сходом і Заходом./ Пелікан Ярослав. Київ. ?1994.? с.200.

21. Рибарик І. Йосиф Сліпий та його попередники в справі церковної єдності укр. народу/ Рибарик Іван // Пам'ять століть. -2002. ?№6 -с. 140.

22. Рудницька М. Невидимі стигмати. / Рудницька Мілена. Рим?Мюнхен.?1971.?с.495.

23. Сидор О. Блаженніший Йосиф і мистецтво. / Сидор Олег. Рим.?1994.?с.101.

24. Сергійчук В. Йосип Сліпий в роки Другої світової війни / Володимир Сергійчук // Пам'ять століть. - 2002. ? №6 - с.140.

25. Сердюк Н. Митрополит катакомбної церкви /Наталія Сердюк// Пам'ять століть. 2002. ? №6 - с.140.

26. Степовик Д. Кардинал: Йосип Сліпий / Дмитро Степовик // Історичний календар. - К., 2002. - с.84.

27. Степовик Я. В'язень на Батьківщині, патріарх за кордоном. / Степовик Ярослав//Вісті з України.?1992.25 березня.?11 квітня.?с.26.

28. Сліпий Й. І. // Єтнонаціональний розвиток У-ни: Терміни, визначення, персоналії.? К., ?1993. -с. 791.

29. Тетерина - Блохин Д. Життя і діяльність Патріарха Йосипа Сліпого /Дарія Тетерина - Блохин // Визвольний шлях. - 1999. ?№2 - с.170.

30. Хома І.Патріарх Йосиф./Хома Іван.Вид. 2-ге перероблене і доповнене. Львів.?2010.? с.172.

31. Шот. М. Подвижник Духу і Віри: [Йосип Сліпий] /Шот Михайло// Урядовий кур'єр. ?2002. ?11 трав. -с.20.

32. Завіщання Блаженішого Патріарха Йосифа Сліпого // Пам'ять століть -2002.?№6.? с.32.

Термінологічний словник

Архіпастир це стара шаноблива назва вищих чинів духовенства.

Апхієпископ це вищий духовний титул сану єпископа у християнській церковній ієрархії.

Декрет це правовий акт, постанова органу влади або посадової особи.

Матура це застаріле слово,яким позначався іспит, що його складали після закінчення навчання в середній школі з метою підтвердження готовності учня до навчання у вищій школі.

Митрополит це другий після патріарха титул єпископа у православній церкві, а в грецькій традиції третій після патріарха та архієпископа.

Патріарх це титул єпископа головуючого в Патріархії.

Плебанія це двір священика католицької, реформаторської чи уніатської церкви.

Трактат це літературний твір, як правило, наукового чи релігійного характеру.

Кардинал це найвища посадова особа католицької церкви після Папи Римського, єпископ з правом голосу при виборі нового Папи Римського, і член колегія кардиналів, з посеред яких обирається Папа Римський.

Катехізис це доступний для всіх підручників з християнської віри, що побудований у вигляді питань - відповідей.

Катехит це той, хто зберігає та підтримує пам'ять про Бога,щоб ділитися нею з іншими. Це вчитель,особа покликана голосити слово Боже.

Келія це спеціальна кімната, чи будинок, в якому мешкають ченці в монастирі.

Коад'ютор це законний спадкоємець голови помісної церкви.

Конкордат це договір між Папою Римським, як головою Римо - католицької церкви та іншою католицькою державою, який регулює правовий стан Римо - католицької церкви в даній державі, а також відносини цієї держави з святим престолом.

Курія це структурний підрозділ у католицькій церкві.

Размещено на Allbest.ru