Олександрійська патристика та її вклад у раннє богослов’я

Дидим є передусім троїчним богословом. За ним душа була відвічно створена, він обстоював думку про те що душа в тілі є задля її очищення.

Дидим був дуже плідним письменником, екзегетом і богословом. Одначе тому, що він був прихильником Орігена, він підпав під осудження пізніших вселенських соборів (можливо,що його осудив вже V вселенський собор у Царгороді 553 року)і з його творів збереглась лише незначна частина. З пояснень Св. Письма, які Дидим писав на багато книг як і Старого так і Нового Заповітів збереглося дуже мало - тільки фрагменти і соліони в пізніших катенах, в додатку щодо автентичності не завжди певні. Дещо більше його соліонів і пояснень залишилось тільки на псалми.

Краще збереглися Дидимові догматичні й полемічні твори:

а) РесЯ Фсйaдпт (Про Трійцю) в 3 кн., головний твір Дидима, віднайшов і видав Г.Л. Мінгареллі 1769р. в оригінальнім, одначе доволі попсованім тексті. Перша книга займається божеством Ісуса Христа, друга - божеством Св. Духа, третя книга збиває закиди які проти обох тих правд віри підносили із Св. Письма аріани і македонці. Це зрілий твір, який мусів походити з останніх років життя Дидима (по 380).

б) Лoгпт ресЯ фпu aгЯпu р?е?мбфпт (Про Св. Духа), невеличкий твір у 63 коротеньких главах, зберігся тільки у латинському перекладі Єроніма. Цей твір, написаний між 360-380рр. проти пневматомахів.

в) Дві книги про догми і Проти аріан, про які згадує частіше таки сам Дидим Сліпий і Єронім, а які вважалися загубленими. Їх відкрив Ф. Кс. Функ між творами Василія Великого, куди вони заблукали як книги 4-5 твору проти Євномія.

г) Проти манінеїв, короткий полемічний твір у 18 главах, робить радше враження витягу або частини первісного твору. Дидим заперечує розумними тезами і текстами Св. Письма, грізну в його часи маніхейську єресь.

Крім цього Дидим написав більше догматичних творів, з яких збереглися тільки малі уривки або цитати.

Значення його творів:

Дидим у своїх творах розкривав вчення про Єдиного Бога і про спасіння людини втіленим Сином Божим, тобто ті істини, котрі були особливо важливі для продовження проповіді серед язичників і юдеїв. В цей же період необхідно було засвоїти і важливість окремих Таїнств серед яких були Таїнства Хрещення, Євхаристії і Покаяння. Головним його завданням було дати прямий захист християнства і заперечення звинувачень зі сторони язичників.

3.3 Кирило Олександрійський

Він народився в Олександрії близько 370 року, вчився між монахами в пустині і там набув солідного літературного, філософського і богословського знання. В 403р., вже як священик брав участь на синоді проти Івана Золотоустого. В 412році його було обрано єпископом [ Амман, ст.217]. Зразу після обрання його єпископом, він наказав закрити церкви новатіан та прогнав з міста жидів, які були причиною частих непорозумінь та заворушень. [ Лаба, ст.221]

Свою історичну роль розпочав Кирило в 428 стаючи до боротьби проти фальшивих навчань царгородського архієпископа Несторія. Їхні суперечки дійшли до того, що виникла потреба у скликанні собору і у 431р. в м. Єфесі відбувся собор на якому визнали вчення Кирила про воплочення Ісуса Христа вірним, а Несторія проголосили відступником.

В останніх літах свого життя Кирило працював ще сильніше над примиренням олександрійської громади. Помер в 444р.

Основні ідеї. Кирило належить безпосередньо до найкращих богословів християнського Сходу. Опираючись строго на Святе письмо, [ Библиотека отців, ст. 108] він залишився бездоганно правовірним і багато доклав зусиль до формулювання церковного вчення, в першу чергу вчення про воплочення.

Кирило кладе в основу своєї теології воплочення Ісуса і відкуплення. В боротьбі за божество Ісуса він аргументує це так: « Коли б Ісус не сполучав в одній особі божої природи і нашої людської природи та не був Богочоловіком, тоді за нас помер простий чоловік ». [Лаба, ст.225] Щодо Пресв. Трійці то тут його вчення є просто класичним - таким, як його дефінітивно прийняла церква.

Кирило розвиває так само питання про воплочення і йог опричину. Ідучи за поглядами ап. Павла, Іринея й Атанасія, Кирило приймає за причину воплочення гріх Адама, який перейшов на всіх людей і стався погіршенням для природи.

Кирило був також прихильником та оборонцем Богоматеринства Пречистої Діви Марії, яке заперечували несторіани, називаючи її тільки Христородицею та спричинився багато до розбудження марійського культу у східній Церкві.

Великого літературного хисту у Кирила не було. Фома його творів виходить дещо недбалою. На його творах позначились початки візантизму.

Численні твори Кирила розділити хронологічно можна на донесторіанські і протинесторіанські. До 429р. Кирило пояснював Св. Письмо, боронив християнство та поборював аріанство. Від 429р. майже всі його твори діляться на екзегетичні, апологетичні, догматично - полемічні, бесіди й листи.

1) Екзегетичні твори

а)17 книг Про богопочитання в дусі й правді. Це написано ц формі діалогу, тут він подає алегоричне пояснення законів і установ Ст. Заповіту, що хоч ц своєму буквальному змісті знесені в Новий Заповіт, одначе тому, що вони перед ображували Церкву й Христа, мають дальше зберігатися в духовному змісті.

б)13 книг Гладкі пояснення, що мають за власним висловом Кирила - доповнювати попередній твір, пояснюють вибрані розділи П'ятикнижжя в їхньому про образному відношенні до Ісуса Христа.

в)Старозавітні коментарі, писані в алегоричному дусі: на Ісаю в 5 книгах і на 12 малих пророків - збереглися в цілості; на псалми, на книги Царів, на кинги Притч і Пісню пісень - збереглись в уривках.

г)Новозавітні коментарі, написані вже більше у дусі буквальної методи пояснення Св. Письма.

2) Апологетичний твір Проти Юліана, присвячений цісареві Теодосієві ІІ, первісно обіймав 30 книг, у яких Кирило - на зразок Орігеновій апології - опрокидує письмо Юліана Відступника Проти Галилейців. На сьогоднішній день з цього твору залишилось тільки 10 перших книг і скупі уривки з дальших книг. Тому що Кирило боронить тут християнство за ходом тексту Юліанового твору Проти Галилейців, дається з Кирилової апології реконструювати початок твору цісаря - відступника. У цьому, зрештою пропавшому, антихристиянському письмі Юліан вважав християнство нічим іншим ніж жидівством [Лаба, ст. 223], натиканим поганським елементом.

3) Догматично - полемічні твори. Кирило займався в своїх догматично - полемічних творах двома питаннями: тринітарним проти аріан і христологічним проти несторіан. Тринітарному питанню він присвятив дві обширні праці:

а) Книга скарбів, у якій він майже на пізніший схоластичний спосіб доказує проти аріан і македонян односущність Сина з Отцем і божество Св. Духа.

б) 7 діалогів з Єремієм Про святу і єдиносущну Трійцю. Ці твори представляють на основі св. Письма і передання св. Отців навчання про Пресвяту Трійцю у тому стані, в якому воно найшлося після аріанських суперечок 420 - 425 роках.

Питанню воплочення Кирило присвятив велику кількість коротших творів, написаних з запалом, у самому ході боротьби, в короткому часі 430 - 431р.:

а) Три меморіали Про правдиву віру, один до Цісаря Деодосія ІІ. Цими меморіалами він хотів застерегти візантійський двір переж помилками Несторія.

б) 12 анатематизмів і ряд апологій на них, як: Оборона 12 глав проти східних єпископів, Оборона проти нападів Теодорета на 12 глав, Пояснення 12 глав.

в) 5книг Проти богохульств Несторія, звернених проти збірки Несторієвих проповідей.

г) Проти Діодора і Теодора, полемічні твори проти обох антиохійських письменників які збереглись в уривках.

4) Бесіди і листи

З бесід, які збереглися під іменем Кирила олександрійського, автентичними є тільки шість бесід, виголошених на Ефеському Соборі. З Кирилової переписки збереглось 88 листів з часу після 429р., [Лаба, ст. 225]

Значення творів:

Кирило своїм життям показує нам приклад істинного християнського богослова. Його заслуга перед християнським віровченням величезна. Він ніколи не дозволяв заплямити різними єресями християнство.

Перемігши несторіанство він ще сильніше заклав фундамент християнства на Сході.

Опираючись строго на Святе письмо, він залишився бездоганно правовірним і багато доклав зусиль до формулювання церковного вчення, в першу чергу вчення про воплочення.

Розкривали вчення про Єдиного Бога і про спасіння людини втіленим Сином Божим.

Висновки

Отже, Олександрійська школа богослов'я, яка в ІІІст. пережила еволюцію й пройшла всі етапи становлення (перенеслась від субординації й обмежила своє алегоричне тлумачення Св. Письма лиш на популярні твори для релігійного будування вірних) - прийшла у ІV ст. заново до розквіту.

Олександрійська патристика цієї школи є суто антиаріанська тому, що Олександрійська провінція є в своєму розумінні колискою аріазму, бо Арій був родом з Єгипту і неодноразово виступав із своїм навчанням, яке Ісуса Христа знижувало до сотворіння Бога Отця.

З цього ми можемо зробити виновок, що на долю Олександрійської школи та її богословів різних поколінь випала величезна роль у захисті християнства. Тут школа постая ніби захисною фортецею в яку вдаряють різні єресі з метою заплямувати християнське вчення. Один тільки Кирило Олександрійський, останній з олександрійців цієї доби, поборов своїми творами несторіанську єресь.

У тринітарному й христологічному питанні олександрійці сильно захищали й підкреслювали сущну єдність Сина з Отцем і особову єдність Сина, велика їх заслуга також у тому, що вони одні з перших почали тлумачити Бога як - незбагненного і непояснюваного, невидимого і безтілесного. Розуміли Його є єдність й одиничність. В них за своїм буттям Він є сущим, Він ні від кого не виникнув, є вічним і незмінним. Він є Начало всього, світло й благо, джерело самого блага. Бог-Отець може бути пізнаний лише Богом-Сином, а також Святим Духом.

Олександрійська школа богослов'я є яскравим прикладом того, що християнство це - не сліпа віра простих людей, але повне знання, задовольняюче всі запити філософського розуму.

Патристика цієї школи виступає істинним знанням, зрозуміло тлумачить важкі місця Св. Писання та іншої популярної християнської точасної літератури, важливим є те, що вона базується на вірі і досвіді, і сильно опирається на Св. Письмо.

Погляди стосовно віровчення в Олександрійській школі з поколіннями та роками дещо змінювались, але тут важливим є той фактор, що вони змінювались і при цьому спирались на попередні висновки богословів.

Здійснене нами дослідження не вичерпує всіх проблемних питань, які пов'язані із обраною темою курсової роботи. Отримані результати дають певне уявлення, але не претендують на вичерпне висвітлення усіх аспектів даної проблеми. Серед найближчих перспектив особливої уваги заслуговує подальше дослідження ролі Олександрійської школи у становленні християнства.

Список використаної літератури

1.Антология. Раннехристианские отцы Церкви. - Брюссель: Издательство «Жизнь з Богом», 1978

2. Амман А. Путь отцов. - Москва: Издательство «Пропилей», 1994

3. Афанасий Великий. Творение. Том 1. - Издание Спасо - Преображенского Валаамского монастиря. - М., 1994

4. Библиотека отцов и учитией церкви. Творение св. Григория Чудотворца и св. Мефодия єпископа и мученика. - Москва: Паломник, 2000

5. Библиотека отцов и учитилей церкви. Творение св. Кирилла єпископа александрийского. Книга 1. - Москва: Паломник,2000

6. Болотов В. В. «Лекции по истории древней церкви» ч. II. Спб. 1989

7. Восточние отцы и учители Церкви IV века. - М., Издательство МФТИ, 2000

8. Всемирная енциклопедия: Философия/ Главн. науч. ред. и сост. А. А. Прицанов. - М.: АСТ, 2001

9. Дайкевич Й. Св. Атанасій, Великий учитель Церкви, в світлі сучасної науки, Логос XXII,2,1971

10. Диесперов А. Блаженний Эроним и его век. - Москва: Канон, 2002

11. Дмитриевский Д. Александрийская школа: очерки из истории духовного просвещения от І до конці V века. - Канон, 1992

12. Історія філософії: підручник/за ред. Ярошовця. - Київ: Парапан, 2002

13. Лаба Василь. Патрологія:життя, письма і вчення Отців Церкви. - Львів: Свічадо, 1998

14. Лосский В.Н. Очерк мистического богословия Восточной Церкви; Догматичне богословие. - Москва: 1991

15. Максютин А. Жизнь и творение Оригена Александрийского. - Самара: Издательство «Ра», 1993

16. Миролюбов А. Проповеди св. Кирила Александрийского. - Киев: 1993

17. Ориген. О началах. - Самара: Издательство «РА»,1993

18. Павловская А.М. Афанасий архиепископ александрийский и его епархия// Весник древний истории. - 2001 - №1 - С. 60 - 86

19. Поснов М.История християнской Церкви: Киев, 1991

20. Реверсов И.П. Апологети. Защитники христианства. - Санкт - Петербург: Сатись, 2002

21. Сидоров А.И. Курс патрологии. - Москва, 1996

22. Татаркевич Владислав. Історія філософії: Т.1 Антична і середньовічна філософія. - Львів: Свічадо, 1997

23. Филарет Гумилевский. Историческое учение об отцах Церкви: в 2 - х т. Том 1. - Свято Троицкая Сергиева Лавра, 1996

24. Филарет Гумилевский. Историческое учение об отцах Церкви: в 2 - х т. Том 2. - Свято Троицкая Сергиева Лавра, 1996

25. Флоровский Г. Восточные отцы и учители Церкви. - Москва: Издательство «АТС», 2002

Размещено на Allbest.ru