Диференціація політичної системи від матриці соцієтального співтовариства приводить до інституціоналізації високо-порядкових статусів у цих двох контекстах, причому часто в дуже складних комбінаціях. Відношення таких статусів до релігійного лідерства, особливо ступінь диференціації між лідерством у релігійному й політичному контекстах, може виявитись дуже заплутаним. Головний контекст такої заплутаності - імператив легітимації, не тільки соцієтального порядку, але також, зокрема , і політичного авторитету.

Нижче в кібернетичній ієрархії розташовується ще одне джерело можливих труднощів. Як було зазначено раніше, підтримка нормативного порядку вимагає, щоб він здійснювався різними способами. Повинна бути дуже значна - навіть якщо й не завжди повна - погодженість із поведінковими очікуваннями, що встановлюються за допомогою цінностей і норм. Найголовнішою умовою подібної погодженості є інтерналізація цінностей і норм суспільства його членами, оскільки подібна соціалізація лежить в основі консенсусної підстави соцієтального співтовариства. У свою чергу, соціалізація як підстава консенсусу підсилюється за багатьма пунктам взаємозалежними інтересами. особливо економічними й політичними. Жодне суспільство не може підтримувати стабільність доти, доки інтереси його громадян не зв'язані солідарністю, а також внутрішньою лояльністю й зобов'язаннями.

Крім консенсусу й взаємозалежних інтересів дотепер необхідна так завана „машина примуса”. Ця потреба пов'язана, у свою чергу, з необхідністю в авторитетній інтерпретації інституціоналізованих нормативних зобов'язань. Всі суспільства мають деякий тип "правової процедури", за допомогою якої може без застосування насильства бути винесене рішення щодо правильної або неправильної дії й за допомогою якої правопорушники можуть бути утримані від того, щоб діяти на основі своїх інтерпретацій, інтересів і почуттів на шкоду іншим.

У силу зазначеного територіального взаємозв'язку місця проживання, роботи, релігійній діяльності, політичної організації й іншими факторам підтримка нормативного порядку не може бути відділена від територіального контролю над поведінкою. Функція керування повинна містити в собі відповідальність за збереження територіальної єдності нормативного порядку суспільства. Цей імператив має й внутрішній, і зовнішній аспекти. Перший стосується умов нав'язування загальних норм і полегшення виконання істотних функцій різними підрозділами суспільства. Другий стосується запобігання руйнівного втручання людей, що не є членами даного суспільства. З наявності органічних потреб і потреб у місці проживання необхідно, щоб зазначені аспекту мали щось загальне: останнім засобом запобігання руйнівної дії є використання фізичної сили. Використання сили можливо в різних формах, особливо таких, як захист території від зовнішнього ворога або відправка правопорушників у місця позбавлення волі. Контроль або нейтралізація організованого використання сили є однієї з функціональних потреб при підтримці соцієтального співтовариства. У більше високодиференційованих суспільствах це завжди припускає деякий ступінь урядової монополізації соціальної організованої сили.

Таким чином, первинною потребою суспільства відносно складових його особистостей є мотивація їхньої участі, включаючи їхню згоду з вимогами нормативного порядку. У цій потребі можуть бути виділені три рівні.

1. високогенералізована прихильність ціннісним зразкам, які безпосередньо пов'язані з релігійними орієнтациями.

2. "субстрат" особистості, що, будучи сформований у період ранньої соціалізації, пов'язаний з мотиваційним значенням споріднення й родинних відносин.

3. рівень, більш безпосередньо пов'язаний з послугами й інструментальною діяльністю, що розрізняється залежно від певних цілей і ситуації.

Далі зв'язок особистості з організмом і залученість організму у фізичний світ проявляються у двох зазначених контекстах: перший включає загальні органічні процеси, які забезпечують адекватне функціонування особистості, особливо у відношенні до комплексів споріднення, місця проживання й здоров'я. Другий - це відношення між примусовою фізичною силою й проблемою підтримки єдності соцієтального нормативного порядку на різних територіях.

Організм і фізичне оточення для суспільства

Розгляд відносин соцієтальной системи до її органічної основи й через це до фізичного світу повинен початися з розгляду фізичних вимог органічного життя. Первинною серед цих проблем є забезпечення їжею й житлом, однак і багато інших факторів також є проблемою для всіх відомих суспільств. Технологія, від відносно простих інструментів і навичок первісних людей до дуже складних систем сучасності, є соціально організованою здатністю активно контролювати й змінювати об'єкти фізичного середовища, інтереси й потреби людей. У деяких випадках соціальна організація може використовуватися тільки для навчання ремісників, які працюють індивідуально. Але навіть у цих випадках ремісник навряд чи виявляється ізольованим повністю від інших ремісників (за винятком майстра, його навчального). Більше того, якщо його робота спеціалізована, він повинен мати організовану систему відносин зі споживачами його продукту й, цілком можливо, з постачальниками матеріалів і встаткування. Справді , не може існувати ремесла, повністю відділеного від соціальної організації.

Технологічні процеси очевидним образом служать реалізації людських потреб і бажань. Технічні навички залежать від культурного середовища: внесок окремої людини в суму технічного знання - це завжди збільшення, а не створення повністю "нової системи". Більше того, технологічні завдання в цьому змісті завжди здійснюються в соціально певній ролі. Результати в більшості випадків, хоча й не завжди, є результатом колективно організованого процесу, а не праці однієї людини. Так, деякі виконавчі або координуючі функції повинні здійснюватися в рамках різноманіття соціальних взаємодій зі споживачами, постачальниками, робітниками, дослідниками й т.д.

Технологія, таким чином, є насамперед фізичним компонентом комплексу, що включає економіку як свій первинний момент у соціальній системі. Економіка є тим аспектом соцієтальной системи, що функціонує не тільки з метою соціальної підтримки технологічних процедур, але, що більш важливо, з метою включення їх у соціальну систему, а також їхнього контролю в інтересах соціальних одиниць, індивідуальних або колективних. Інституціональні комплекси власності, контракту й регулювання строків зайнятості є тут важливими інтегративними елементами. Економічні в більше твердому змісті аспекти цього комплексу в первісних і архаїчних суспільствах впроваджені в дифузійні структури, де споріднення, релігія й політичні інтересипереважають. Проте ,при певних обставинах розвиваються ринки разом із грішми як засобом обміну.

Технологічна організація, таким чином, повинна розглядатися як прикордонна структура між суспільством як системою й органічним фізичним середовищем. На соцієтальной стороні цієї межі розташовується економіка як головна структура, що забезпечує зв'язок із соцієтальным співтовариством. Тут, як особливо підкреслюють деякі традиції економічної теорії, функція розподілу є головною. Ресурси повинні розподілятися заради цілей задоволення широкого спектру бажань, що пристуні у будь-якому суспільстві, а можливості їхнього задоволення повинні розподілятися за різними категоріями населення. Соціально організовані технологічні розробки можуть застосовуватись також з метою використання послуг. Оскільки послуги індивідів стають дійсно рухливим і розподіляючим ресурсом, вони утворять економічну категорію, як це видно з їхнього згадування поряд з фізичними товарами в економічній формулі "товари й послуги". Будучи включеними (за допомогою праці) у діючу організацію, вони тим самим втягуються в те, що в аналітичних термінах називається політичним функціонуванням - організаційний процес, орієнтований на досягнення специфічних цілей суспільства або відповідних підколлективов.

Ці міркування припускають, що технологія входить у комплекс територіальних відносин, поряд з місцем проживання. Дійсно, вона відділилася від комплексу місця проживання тільки на пізніх щаблях соціальної еволюції. Тут головне - розташування "виробництва". Оскільки персонал виконує диференційовані професійні або сервісні ролі, люди повинні працювати там, де їхні послуги потрібні, хоча це місце повинне бути скоординоване з місцем проживання. Проте місце розташування повинне також залежати від можливостей доступу до матеріалів, устаткуванню й розподілу продукту. Виробництво, у точному значенні слова, представляє собою випадок, у якому розглянуті економічні міркування мають першорядне значення. Але проблеми розміщення адміністративного керування або спеціалізованого релігійного персоналу можуть бути проаналізовані багато в подібних термінах.

Висновок

У висновку хотялося б відмітити критичне відношення Т.Парсонса до власної теорії і непридатность деяких його постулатів до сьогодення. Для його теорїї були характерні абстракція і формалізм. Парсонс пов'язував це з розвитком сучасних суспільств, особливо з тенденціями американського суспільства, і вважав, що його теореми можуть запропонувати альтернативну інтерпритацію цих явищ. Після кількох десятиліть різкої критики і заперечення в кінці 80-х років знову з'явився інтерес до його теорії, з одного боку, з особливо історичної точки зору, з другого - з метою модифікувати і розвинути його теорію далі. На сьогодні більшість провідних соціологів визнають велику роль Парсонса і його теорій на формування науки вцілому.

Парсонс у своїй науковій діяльності описав і вивчив фундаментальну теоретичну будову, що пояснює найбільш загальні соціальні процеси. На основі викладеного матеріал уможна сказати, що Парсонс досліджував суспільство на макросоціологічному рівні. Він уявляв суспільство як систему і зміна елемента цієї системи розглядається як зміна системи вцілому. Поряд з соціальною системою існують інші системи.

Соціальна система - система дій з одним або більшим числом діячів (індивідами або колективами), причому для кожного діяча ситуація визначається існуванням інших діячів і відбуваються взаємозалежні дії, які "концентруються" залежно від того, наскільки велике згода щодо загальних цілей, цінностей, нормативних і когнітивних очікувань.

Система особистості - система, що складається із сукупності дій індивідуального діяча, причому дії індивіда визначаються структурою його потреб і організацією цілей і цінностей. Система культури - організація цінностей, норм і символів, які визначають дії діячів; це не емпірична система, як особистість або соціальна система, а якась абстракція їхніх елементів; зразки культури складаються із взаємозалежних елементів, які творять системи цінностей, системи вірувань і системи символів. Вони інституціоналізовані в соціальних системах і інтерналізовані в системах особистості. Особистість, соціальна система й система культури являє собою перспективу й об'єкт соціологічного аналізу. У центрі цього перебуває орієнтація діячів - емпіричних систем дії, це можуть бути індивіди й групи, у ситуації, що охоплює велику кількість учасників. Понятійна схема займається зв'язками між "складовими частинами" дії в інтерактивній ситуації, що виникають структурами й процесами. Отже, різні елементи соціальної системи, згідно з Парсонсом, виявляються похідними від умов соціальної дії й взаємодії.

Парсонс вважав основною задачею соціології дати рекомендації з стабілізації суспільства, тобто підтриманню рівноваги. Рівновага підтримується соціальнимим системами, які, в свою чергу, мають у своєму складі соціальні інститути. Соціальні інститути безпосередньо пов'язані з діяльністю індивіда. Таким чином, чітко можна простежити структурно-функціональний аналіз, який був основним базисом теорії Толкотта Парсонса.

Список використаної літератури

1. Американская социологическая мысль. М.: МГУ, 1994. - Раздел <Структурно - функциональный анализ>

2. Ашин Г.К., Кравченко С.А., Лозанский Э.Д. Социология политики. Сравнительный анализ российских и американских политических реалий. М.: Экзамен, 2001. - Тема 3 <Современный структурный функционализм: социальныйпорядок, политическая инновация и адаптация к ней>

3. История социологии в Западной Европе и США // Ответственный редактор академик РАН Г.В. Осипов. - М.: Издательская группа: НОРМА-ИНФРА · М, 1999. - глава 14

4 . Классики теоретической социологии ХХ века: Рабочая тетрадь по истории социологии. М.: ГУ ВШЭ, 2001, 343-344с.

5 .Ковалев А.Д. Формирование теории действия Толкотта Парсонса. - История теоретической социологии. - Т. 3. - М.: Канон, 1998. - Главы шестая и седьмая.

6. Парсонс Т. Современное состояние и перспективы систематической теории в социологии // Современная западная теоретическая социология. Т. Парсонс. М.: ИНИОН РАН, 1994

7. Система современных обществ Парсонс Т.. /Пер. с англ. Л.А. Седова и А.Д. Ковалёва. - М.: Аспект-Персс, 1998

8. Под редакцией Ю.Г. Волкова. Социология. Курс лекций.:Ростов- на-Дону. 1999 г.

9. А.И. Кравченко. Соціологія: М., 1999 р.

10. В. Харчева. Основи соціології. Навч.посібник: К., 1999 р. 112с.