Чортівські скелі - підльвівська місцина, розташована між Винниками та Лисиничами, яка є улюбленим місцем відпочинку львів'ян. Ця лісиста гора відома з найдавніших часів. Львівська монахиня у XVII столітті розповідала, що бачила тут залишки мурів якогось замку. А ігуменя-бенедиктинка Йосифа Кун вже на початку XIX століття провела на цю скелю східці з поручнями і на самому верху встановила альтанку з верандою. З першої половини позаминулого століття цю місцевість почали залюбки відвідувати мешканці Львова, а за часів Франка, який теж тут бував не раз, розповідали, що на Чортовій скелі цвіли едельвейси, які в наші часи є рідкістю навіть на високогірних вершинах Альп.

Існує версія, що назва Чортівська скеля є перекрученням Чатової, тобто вартової скелі: тут ще 40 років тому стояла висока дерев'яна вежа, яку через аварійний стан розібрали.

Чортівська скеля під Львовом оспівана у різноманітних легендах і фантастичних епопеях, наприклад, про князя Ігоря, який мав тут замок і воював з братом Всеволодом, намагаючись “відібрати” у нього дружину Аделю. Відомі легенди, зібрані Юрієм Винничуком, зокрема легенда про дракона, який оселився на цій скелі і щомісяця вимагав, щоб йому з Вииників приводили молоду панну, яку він поїдав. Селяни вилили море сліз, проте нічого не могли вдіяти з драконом. Але одного разу молодий мисливець наважився замість своєї нареченої, на яку випав жереб, прийти до дракона у дівочому одязі, зголивши вуса. Коли дракон простягнув пазурі, щоб з'їсти свою чергову жертву, переодягнутий мисливець несподівано відрубав йому голову мечем. Страшний дракон сконав, але кажуть, що дотепер на скелях можна побачити сліди від його пазурів.

Але найвідомішою є легенда про чорта, який хотів знищити церкву святого Юра. Будівництво церкви тоді ще не було завершено і нечистий задумав розчавити святий храм. За Винниками стояв величезний камінь, і ось однієї ночі чорт, вхопивши своїми пазурами камінь, полетів у напрямку до Львова, маючи на меті скинути його на церкву. Але забракло сили і часу чортові. На півдорозі до Львова заспівали перші півні, сила покинула нечистого і він випустив скелю з пазурів. Вона впала посеред лісу і лежить тут дотепер.

Чимало легенд пов'язано з Медовою печерою. Вона розташована на Майорівці. Це колишня Маєрівка, названа так на честь німецького колоніста Маєра, її засновника. У середині XIX століття тут була каменоломня і тоді ж було видовбано цю печеру. Назва Медова печера, або Медунки походить від кристалічного вапняку, який своїм кольором нагадує мед. У цій котловині ще за часів міжвоєнної Польщі був невеличкий цвинтар, де ховали засуджених до страти російською окупаційною владою у 1914 році під час Першої світової війни.

Найвідоміша легенда про Медову печеру розповідає нам, що один львівський мельник, котрий мав млин на Полтві, почув про захований тут скарб короля Данила. Він відшукав на камінні вказівний знак у вигляді хрестика, потім відступив на три кроки у південному напрямку і почав копати. І коли мельник врешті натикнувся на скриню зі скарбом, раптом з-під землі вискочив якийсь дідок з довжелезною бородою і вигукнув: “Біжи додому! Твій млин горить! ” Мельник, побачивши з боку міста вогонь і дим, щодуху помчав до свого млина. Але коли врешті прибіг, побачив, що його млин стоїть собі цілісінький, а сліду якогось вогню навіть і близько не видно. Тоді він зрозумів, що був обдурений духом, який оберігав скарб. Знову повернувшись сюди, щоб продовжити свою справу, мельник з подивом побачив, що не залишилося й найменшого сліду від ями, яку він викопав. Тоді розсудливий чоловік вирішив не конфліктувати з підземними духами і облишив цю справу.

Надзвичайно таємничими і цікавими є легенди про львівські кам'яниці. Колись, дуже давно у будинку на Краківській мешкав один багатий чоловік. У львів'ян була давня традиція запрошувати до себе бідних та жебраків на свята і пригощати їх. Особливо цим славилися личаківці, які навіть прислуговували дідам, які сиділи у них за столом. Чоловік же з Краківської був страшенним скупердяєм і, незважаючи на свої великі статки, жодного разу не запросив бідного, щоб розділити з ним обід. Коли цей чоловік помер, душа його не знаходила спокою і щоночі у його покої щось торохкотіло у комині або перевертало меблі. Родина померлого зі страху ніколи не заходила до покою, де жив привид.

Одного разу до помешкання на Краківській попросився подорожній. Покласти його на ніч не мали де, хіба у кімнаті, в якій жив привид покійного. “Жодних привидів я не боюся”, - сказав подорожній і сміливо зайшов з вечерею, яку йому офірували, до страшної кімнати, промовляючи: “Благослови, Боже, і пробач гріхи тому, хто сидить у комині, нехай вийде до мене і зі мною вечерю розділить”. І тої ж миті з комина вилізла темна постать вся у сажі: “Дякую тобі чоловіче, що збавив мене з покути. Бо я вже багато років покутую за те, що ніколи жодного голодного не пригостив. І мав я до тих пір покутувати, доки мене хтось їсти не попросить”. І, ставши білим-білісіньким, зник з очей.

На розі вулиць Сербської і Староєврейської стоїть Клопотівська кам'яниця. Колись, дуже давно власником її був львівський міщанин Клопіт. По його смерті кам'яниця переходила з рук в руки, але усі її господарі мали з нею справжній клопіт. А справа у тому, що вночі на стриху кам'яниці хтось сильно гуркотів і звідти чулися страшні крики. Нові господарі кам'яниці намагалися чимскоріше її позбутися і нарешті 1641 року будинок викупило місто. У магістратських документах писалося, що у занедбаній кам'яниці “жоден християнин через сморід і румовища мешкати не хоче”. І ось, 1664 року, коли в ній і справді вже ніхто не мешкав, сюди забрів на ночівлю бідний дротар, який ходив містом, лагодячи начиння. Ледве він задрімав, як з горища почувся страшний гуркіт і крики: “Йой, не можу! Зараз кину! Вже кидаю!" Дротар не розгубився і собі гаркнув: “Та кидай вже до холєри, щоб тебе на тім світі кидало! ” І тільки він це вигукнув, як звідкись згори у темноті на дротяра посипався дощ золотих талярів. Коли дзенькіт припинився, почулося полегшене зітхання і запанувала мертва тиша. Відтоді у кам'яниці вже жодних страхів не було, а дротар розжився великим маєтком. А хто кричав на горищі, і чому хотів позбутися своїх грошей так і навіки залишилося таємницею.

Львівські легенди