Дрогобич – туристичне місто

З південного боку площу Ринок "замикає" кам'яна церква Пресвятої Трійці. Почали її будувати в 1700р., а посвятили в 1709р. Спочатку вона правила костьолом отців кармелітів взутих при їх монастирі XVI ст. Коли західноукраїнські землі окупувала Австрія, цісар Йосиф ІІ в 1789р. ліквідував монастир, костьол же передав під церкву греко-католицького обряду. Приміщення монастиря деякий час займали магістратське бюро, дитячий виховний заклад, а в 1813р. його передано отцям василіанам за умови, що ті вестимуть у ньому "нормальну", тобто чотирикласну школу. Саме в цій школі з 1864 по 1867 рр. навчався Іван Франко.

У 1911р. на Західній Україні широко відзначалося 100-річчя від дня народження М.С.Шашкевича - українського письменника, організатора та керівника "Руської трійці" - гуртка передової молоді, до складу якого входили І.Вагилевич, Я.Головацький. Свою мету вони вбачали у культурному відродженні західноукраїнських земель. Головним їх кроком у досягненні мети було видання безсмертного альманаху " Русалка Дністровая".

Того року передова українська громадськість Дрогобича встановила на церкві Пресвятої Трійці пам'ятну дошку з пристрасними рядками М.Шашкевича:

«

Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила,

Руська мати нас любила,

Чому ж мова єй не мила?»

В 2000 році здійснено ремонт, реконструкцію, реставрацію і заново розписано приміщення церкви.

Перейдемо до однієї із найстаріших споруд міста - готичного парафіяльного костьолу св. Бартоломія. Королівським указом від 16 грудня 1392р. ухвалено будівництво костьолу. В тім указі Владислав Ягайло пообіцяв щорічно виділяти на будову "6 куп грошей широких". Навряд чи довго допомагав король грошима. Костьол в основному споруджувався на мозольні кошти дрогобичан. Аж до 1511р. тривало це будівництво, бо зазнавало неодноразових руйнувань. Львівські вчені Іван та Роман Могитичі при обстеженні костьолу встановили, що зведено його на місці давньоруського терему княжого воєводи і частина цього терему увійшла в будівлю костьолу. Терем був квадратної форми, з внутрішніми розмірами 8,78 х 8,10 м., мав три яруси, сягаючи висоти 10,5 м. В свій час костьол славився барочним вівтарем, іконою Матері Божої з Ісусом Христом, написаною, можливо, в XIV ст., фресками, бібліотекою стародруків, вітражами Я. Матейка, С. Виспянського, Ю. Мегоффера.

На жаль, ця пам'ятка архітектури в 40-70 рр. ХХ ст. зазнала тяжкої долі багатьох інших культових споруд. На сьогоднішній день крім реставрованих у 80-х роках львівськими реставраторами купольних, частини настінних фресок, кількох великих дерев'яних таблиць з латинським і польським текстами, приблизно 13% вітражів, надгробку п. Рамултової тут майже нічого не залишилося.

Цікава історія південних дверей костьолу. Зверху, над дверима, зображений герб Дрогобича за часів Польщі: орел з розпростертими крилами, а поряд щит із зображенням 9 соляних топок. Обабіч висічені з каменю два великі хрести. А історія їх така. Тевтонські рицарі, під Грюнвальдом (1410р.) принесли польському королю Владиславу Ягайлові і литовському князю Вітовту два мечі й заявили: "Прийміть, щоб мали чим битися". Прийняв зухвалий дар вірний воєвода короля Ян Менжик. А коли польсько-литовське військо, в якому було багато українців, розбило тевтонську силу, король подарував ті мечі Менжику. У 1422 році король призначив Менжика війтом у Дрогобич. У Дрогобичі новопризначений війт спорудив собі на горбі будинок. Звідси і назва вулиці Війтівська гора. Давши гроші на оздоблення дверей костьолу, він звелів по боках вирізьбити два свої незвичайні мечі. Під час поновлювальних робіт у 1791р. зображенням надали форми хрестів - як їх бачимо нині.

Пройдемося вулицею імені нашого земляка, вченого середньовіччя Юрія Дрогобича (Котермака). З лівої боку, де невеликий сквер, ми бачимо пам'ятний хрест, встановлений дрогобичанами у 1992р. в пам'ять про найдавнішу церкву у Дрогобичі. За переказами у цьому сквері стояла перша церква Зачаття Пречистої Діви Марії. Уже Казимир, завойовник Галицької Русі, "відняв руським церкву Пречистої і віддав її пришельцям римського віросповідання"; польські феодали в 1340 році переобладнали її під костьол. Пізня осінь 1498р. На Прикарпаття, як свідчить літописець, насунуло сімдесятитисячне турецько-татарське військо: "иже начаме около Дністру, около Галича, Жидачева, Дрогобича, сам бора огнем и мечем поплениша". Небагато після того нашестя лишилося в Дрогобичі людей, хат. Згоріли тоді й три дрогобицькі церкви: дам де був перша церква (Діви Марії), св. Юра та Воздвиження Чесного Хреста.

В 1541р. тут побудовано новий костел, що простояв до 1788р., коли його продали і перевезли до села Новошичі на Дрогобиччині. В 1838р. дрогобицькі міщани спорудили на цьому місці пам'ятну колону, замурувавши в неї пляшку з відповідним записом. Колона витримала всі буревії історії, пережила війни, окупації, свавілля і беззаконня періоду культу особи, та не змогла протистояти сучасним бюрократам. У 1986р., подібно, як у 30-і роки войовничі атеїсти нищили церкви та собори, колону знесли. За сквером зліва збігає донизу вулиця Маріїнська історично названа в честь першої церкви Діви Марії.

Перейшовши вулицею Маріїнською та Жупною перед нами відкривається вид на ще одну церкву древнього Дрогобича - св. Юра. Як уже згадувалося, в 1498р. Дрогобич зазнав чергового набігу татар, внаслідок якого первісне приміщення церкви св. Юра згоріло. На її місці споруджено новий, відомий нині храм. Церква по праву вважається унікальним витвором української дерев'яної архітектури галицької школи; про неї розповідається у всіх мистецьких виданнях. "На Україні немає іншої церкви з такою мальовничою грою об'ємів…Храм св. Юра і дзвіниця - це справжня поема в дереві, витесана сокирою, немов велетенський скульптурний твір" - так говорить про храм св. Юра в Дрогобичі відомий український мистецтвознавець Г.Н.Логвин.

За народною легендою цей "храм без жодного гвізда" місцеві чумаки виміняли на сіль аж за Дніпром і на возах привезли його у рідне місто. Дослідники ж вважають, що церкву св. Юра змайстровано і поставлено в селі На дієво (Долинського району, Івано-Франківської обл.), а в 1657р. її купили і в розібраному вигляді перевезли до Дрогобича.

Церква - тризубна, трибанна, з восьмигранними верхами. У східній частині має низеньку аркаду, що переходить у широке "опасання". Обшита ґонтом. Інтер'єр храму мальовничий і складний, побудований на співставленні об'ємів маленьких криласів-капличок. Розписи, що суцільно вкривають стіни, яруси та склепіння бань, добре гармоніюють з фактурою дерева. Іконостас різьблений, позолочений. Під хорами читається напис: "Розписані були хори сі р.Б.1691 міс. Квітня за старанням Братства і коштом Григорія Проскурського". З напису, вміщеного на іконі в південних воротах іконостасу дізнаємося: "Написана вона (ікона) 1651р., обновлена 1843р.". Ікона північних воріт 1659р.; одна ікона св. Миколая 1759р. Один антаміс бічного вівтаря має рік 1700. Діяла церква до 1961 року. Оскільки її приміщення невелике і становить виняткову архітектурну та мистецьку цінність, богослужіння в ній відбуваються в найбільші релігійні свята - на Різдво, Йордан, Великдень і на Юрія.

Перейдемо тепер до церкви Воздвиження Чесного Хреста яка з часу побудови суперничала за парафіян зі своєю красивою "сусідкою" - церквою св.Юра.

Церква Воздвиження Чесного Хреста разом із монументальною дзвіницею, що збудована у формах давніх оборонних дерев'яних веж, складає чудовий ансамбль рідкісної гармонії. До середнього зрубу зі сходу притулився низький вівтар, із заходу - бабинець з аркадою і маленьким наметовим верхом. Невеликий двоярусний іконостас не закриває фігурного вирізу арки, крізь який видно вівтарний розпис; вище від вирізу арки теж є розписи. Після чергового нападу на Дрогобич татар храму не стало. В 1661р. дрогобичани відбудували його; інтер'єр розписано в різний час. На внутрішній стіні церкви по правій руці видно напис: "Іоан Іляшевич - родич Грушатицький, пом'яни його Господи в церкві своїй - Амінь - Р.Божого (1636) міс. Липня". Виходячи з іншого напису, бачимо, що 1754р. записав церкві якийсь Андрій Зубрицький і дружина його з Немировських 700 золотих.

Пройшовши вулицями Зварицькою виходимо на вулицю Коцюбинського (колишню Церковну). Не даремно вона мала таку назву. На ній розташована ще одна дерев'яна церква - церква св. Парасковії-П'ятниці. Ця церква менша всіх усіх дерев'яних церков Дрогобича і новіша, бо споруджена у 1815 році на місці давньої, через необережність у день Різдва Христового спаленої.

Ще одна церква, яка заслуговує уваги, розташувалася на передмісті Лішнянське (сучасна вулиця Івана Франка) - церква Різдва Пресвятої Богородиці. Церква кам'яна і подібна у вигляді до так званої костелівки. Побудована на місці розібраної дерев'яної у 1850р. стараннями ігумена О.Гнатевича, а коштами мешканців Лішнянського передмістя. Від старого храму залишилась тільки "фігура-вежа", змайстрована у другій половині ХІХст. Всередині великий вівтар поставлений 1850р., коштами міщан Івана Собка і його жінки. Іконостас та інші церковні прикраси взяті із старовинної церкви.

4.3 Франко і Дрогобич

Наше місто гордиться, що було колискою дитинства та юності І.Франка. До Дрогобича він прибув восьмирічним хлопчиком, а залишив його дев'ятнадцятирічним юнаком.

По вул. Трускавецькій 2 розташований будинок, де знаходилась так звана "нормальна школа", в якій в 1864-1867 рр. навчався Іван Франко. Жив у своєї тітки Кошицької. Хата стояла праворуч Бориславського тракту, відразу за потоком, її чоловік утримував столярню. Ходив Франко до школи зодягнутим у селянську одежу, через що часто чув насмішки паничів. На урочистостях з нагоди закінчення навчального року серед запрошених був і батько Франка. "… Я не бачив його, а тільки коли викликали першого, щоб одержати нагороду (книжку), то я почув, що він голосно заплакав. В два місяці опісля, на самий Великдень, він умер…" (І.Франко. Автобіографія). Дрогобицьку міську школу Франко закінчив з відзнакою.

Вниз, коло церкви Пресвятої Трійці, збігає вулиця Бориславська. В часи Франкового дитинства це була неширока, в баюрах і болоті, майже польова дорога. Письменник залишив свої згадки про місто дитинства та юності. "В часи моїх гімназіальних студій Дрогобич був містом дуже багатим на негативні прикмети. Не було ані одної… публічної бібліотеки, ні одного освітнього товариства, ані одного зібрання чи то з політичною, чи то з освітньою метою. Не було навіть води, крім домашньої соленої, якої по сторонні люди не могли пити. Більшість вулиць без тротуарів та без освітлення, а широко розкинені передмістя, особливо Задвірне, Завізне, Війтівська Гора, були собі прості села з солом'яними стріхами, огороджені плотами…". Очевидно такою була і вул. Бориславська, де довелось жити малому Івасеві. Пізніше, у 1882 році, у своєму творі "Похвала Дрогобичу", Іван Франко напише:

«Твій бориславський тракт - гай, гай,

Се восьме чудо світу!

Здаєсь, що на нім ти болото зібрав

З ціліського повіту»

Та пройдемось далі вулицями міста.

Ось сучасний магазин "Анна" (поблизу церкви Пресвятої Трійці). На місці цього магазину мав гарний ресторан німець Ф.Швайцер.

За розповідями, сюди заходив пообідати І.Я.Франко під час відвідин міста своєї молодості.

Минаємо пл. Ринок (сюди щопонеділка їхали возами селяни з усього повіту, і починався торг), костьол св. Бартоломія і виходимо на вул. Шевченка. Перед нами великий будинок з колонами (тепер будинок адміністрації нафтопроводу "Дружба"). Давайте згадаємо початок повісті І.Франка "Борислав сміється": "Сонце досягло полудня. Годинник на ратушевій вежі вибив швидко і плачливо одинадцяту годину… Цілий плац на розі вулиць Панської і Зеленої заповнений був людьми, деревом, камінням, цеглою, гостям, купами глини і подобав на велику руїну." . Вулиця Панська - то нинішня Т.Шевченка, Зелена - теперішня І.Франка. Багатий нафтопромисловець Гартенберг будує цю велику кам'яницю з колонами. Переповідають, ніби Гартенберг забагнув вимостити підлогу вітальні золотими австрійськими монетами. За дозволом він звернувся до цісаря Франца-Йосифа. Той дозволив, проте поставив умову: монети викладати не плазом, а ребром. Гартенберг од задуму відмовився.

Та пройдемося далі вулицею Шевченка. Ця вулиця дійсно відповідала своїй попередній назві - Панська, бо стоять тут великі кам'яні будівлі, які не могли собі збудувати ні прості робітники, ні селяни. А ось і концертний зал ансамблю пісні і танцю "Верховина". До 20-х рр. минулого століття, коли перебудували ратушу, тут знаходився магістрат. У прибудованій до магістрату тюрмі був ув'язнений І.Я.Франко, якого 11-13 червня 1880р. етапувала пішки з Коломиї до Нагуєвич австрійська поліція.

Та ось і приміщення колишньої гімназії до якої вступив І.Франко у 1867р.

Гімназисти починали навчання з першого класу і вчилися до восьмого. Суворою була дисципліна в гімназії: за "двійку" батьки учня платили 15 злотих штрафу, а в разі отримання незадовільної оцінки з поведінки його могли не перевести до наступного класу. Гімназист не смів після восьмої години вечора з'являтися у місті. За згадкою І.Погорецького, "в гімназії був Франко дуже скромний і несміливий, ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав". Заробляв собі на прожиття Франко тим, що давав уроки дітям багатих міщан. Розпорядженням гімназійної ради від 9 травня 1868р. Франка, як кращого учня, але матеріально незабезпеченого, було звільнено від оплати за навчання.

Під час навчання в гімназії Іван Франко мешкав у кількох місцях, але чи не найдовше жив він у міщанки Козакевич на вулиці Жупній. На куті вулиць Ю.Дрогобича та Маріїнської стояла донедавна хатка під №2, що належала бондареві Г.Корпаку. в нього також мешкав Франко.

Та продовжимо мандрівку вулицями Шевченка та Січових Стрільців і вийдемо на кут вул. Самбірської та І.Франка. На кутовому будинку встановлено меморіальну таблицю з написом :"Вулиця названа іменем видатного українського письменника революціонера-демократа І.Я.Франка (1856-1916) в червні 1926 року".

Річ у тім, що раніше частина сучасної вул. І.Франка (від Меморіалу Слави вниз) носила назву Лішнянська. Коли в травні 1916 року І.Франка не стало, галичани почали думати над увічненням пам'яті поета. У 1926 році українська громад кість готувалася вшановувати 10-і роковини з дня смерті Франка. Після обміну думками, вирішили звернутися в магістрат з проханням присвоїти ім'я поета вулиці Бориславській. Вибір мотивувався тим, що на цій вулиці колись мешкав Франко. Представники влади запропонували перейменувати не цю вулицю, а іншу - Лішнянську, аргументуючи тим, що на Бориславській українців живе мало, а на Лішнянській багато. 21 травня 1926р. були проведені урочисті збори, на які прибуло понад 500 чоловік. Після цього всі рушили на місце відкриття. Попереду несли портрет І.Франка. був відкритий чотиригранний дубовий стовп і пам'ятний напис: "Вулиця Івана Франка".

Пройдемо далі вулицею І.Франка (донедавна Гоголя), проминаємо педагогічний університет ім. І.Франка. і ось величний пам'ятник нашому землякові. Відкритий пам'ятник 9 жовтня 1966р. Скульптори Є.Мисько, В.Одрехівський, В.Чайка.

Висновки

1.1 Процес історії розвитку туризму в Україні засвідчує, що про туризм в Україні заговорили серйозно, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки. Це підтверджують нормативні акти, прийняті Верховною Радою України і статистичні дані, які подано в багатьох підручниках і посібниках (Мальська В.П., Худо В.В., Цибух В.І., Рутинський М.Й., Кияк В.Ф., Федорченко В.К., Дьорова Т.А.)

1.2 Сучасний стан розвитку туристичної галузі України характеризується такими основними рисами: збільшення кількості відвідань України іноземними туристами (у 2,2 рази); зростання приватних туристичних поїздок з різким падінням обсягів транзиту (+57%; -54%); збільшення кількості туристичних поїздок громадян України за кордон; значне підвищення рівня розвитку туристичної галузі в таких регіонах як АК Крим, м. Київ, м. Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.

2.1 Багато регіонів України володіють невичерпними потенціалами розвитку екскурсійного туризму, особливістю якого є поєднання відпочинку з пізнавальною діяльністю. Туристів приваблюють історико-культурні та архітектурні пам'ятки України (сьогодні тільки під охороною держави перебуває 160 тис. пам'яток). Найвизначніші історико-культурні пам'ятки знаходяться у Києві, Львові, Кам'янці-Подільському, Одесі, Чернігові. Розвинута екскурсійна діяльність у місцях розкопок античних міст (Олівії, Херсонеса та ін.).

2.2 Екскурсії класифікуються: за змістом (багатопланові (оглядові) і тематичні); за місцем проведення (по місту, за містом, міжміські маршрути); за способом пересування (пішохідні, з використанням транспортних засобів, комбіновані); за формою проведення (звичайні, навчальні, рекламні, екскурсії-лекції, екскурсії-прогулянки, екскурсії-концерти).

2.3 Технологія підготовки і проведення екскурсій вимагає: вибір теми, створення екскурсійного маршруту, підготовка екскурсії, проведення екскурсії. Підготовка екскурсії проводиться творчою групою.

ІІІ розділ. Місто Дрогобич володіє потужними ресурсами для розвитку екскурсійного туризму: багата історія, старовинні історико-культурні та архітектурні пам'ятки, пам'ятки, пов'язані з життям та діяльністю багатьох відомих і славетних людей (Юрій Котермак, Іван Франко, Стефан Ковалів, Осип Туринський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, Остап Нижанківський та банато інших).

Екскурсійна діяльність має величезне значення: краєзнавчі матеріали можна використати з навчальною і пізнавальною метою; на базі цих матеріалів може розвиватися краєзнавчо-дослідницька діяльність; підготовка і проведення екскурсій сприяє справі охорони пам'яток м.Дрогобича.

У роботі розроблено проекти із врахуванням особливостей міста (маршрути радіальні, нетривалі, деталізовані, пішохідні), у трьох тематичних напрямах: історія старовинних вулиць, архітектурні пам'ятники (храми), історико-літературна.

4.1 Маршрут "Вулицями старого Дрогобича" включає: площу Ринок, площу Замкова Гора, вулиці Т.Шевченка, І.Франка, А.Міцкевича, площу Т.Шевченка.

4.2 Маршрут "Старовинні храми міста Дрогобича" ознайомлює з історією створення та забудови старовинних храмів міста: церкви Св. Юра (XVIIст.), церкви Воздвиження Чесного Хреста (XVII ст.), Церкви Параскевії П'ятниці (XVIII ст.), костьолу Св. Бартоломія (XIV ст.), церкви Різдва Пресвятої Богородиці (XVII ст.), церкви Пресвятої Трійці (XVIII ст.).

4.3 Маршрут "Франко і Дрогобич" включає: "нормальна школа", гімназія, пам'ятник І.Франкові, місця проживання письменника у місті.

Список використаної літератури

1 Виноградская А. Развитие туристического бизнеса в Украине // Бізнес-информ. - 1999. - № 9-10. - С. 122-127.

2 Гаврилюк М. Дрогобицька ратуша // Радянське слово. 1990. 19 жовтня.

3 Дрогобицький краєзнавчий музей: Путівник. - Львів: Каменяр, 1987.

4 Дрогобиччина - земля Івана Франка - Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1973. - Т.1.

5 Ісаєвич Я. З історії Дрогобича XVI-XVIII ст. // Наукові записки АН УРСР. - К., 1961.

6 Ісаєвич Я. Юрій Дрогобич. - К.: Молодь, 1972.

7 Квартальнов В. Туризм. М.: "Финансы и статистика", 2003.

8 Кифяк В. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003.

9 Мальська М., Худо В., Цибух В. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004.

10 Мариняк М. Дрогобич. - Львів, 1979.

11 Олійник О. Туризм в Україні має перспективи // Урядовий кур'єр. - 1997. - 26 лютого.

12 Пастух Р. Вулицями старого Дрогобича. - Львів: Каменяр, 1991.

13 Пастух Р. Дрогобич давній і сучасний у датах, подіях і фактах. - Дрогобич: ВФ "Відродження", 2002.

14 Площанський В. Королівське вільне місто Дрогобич. Перевидання 1867р. - Дрогобич, 1991.

15 Про підтримку розвитку туризму в Україні: Указ Президента України від 02.03.2001 №127/2001 // Урядовий кур'єр - 1999. - 29 вересня.

16 Рутинський М. Географія туризму України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

17 Тимчишин Я., Савка М., Тимошенко П. Подорожі по Львівщині. Краєзнавчо-туристичний нарис. - Львів: Каменяр, 1967.

18 Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 10-11 жовтня 2001р. - К.: Вид-во "КІТЕП", 2001.

19 Федорченко В., Дьорова Т. Історія туризму в Україні. - К.: Вища школа, 2002.

20 Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. - К.: Наукова думка, 1978. Т.15.

21 Франко І. Твори. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1954. - Т.13.

22 Хільчевстка І. Дніпро - туристська вісь України // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2003. - № 42-43.

23 Шалата М. Дрогобич. - Львів, 1986.

24 Шалата М. Місто в передгір'ї Карпат. - Дрогобич: Бескид, 1991.

25 Шльопек А. 600-ліття костьолу св. Бартоломія в Дрогобичі. - Тишов, 1992.

26 Шолохов В. Організація і проведення екскурсій. - М.: Профиздат, 1965.