Розвиток швидкості у військовослужбовців

Вплив загальної витривалості на рівень розвитку максимальної швидкості військовослужбовців має аналогічні закономірності, що і взаємодія максимальної швидкості і максимальної сили. На високих рівнях майстерності швидкість і витривалість виступають як дві якості, які неможливо поєднати без втрат. Наприклад, при підготовці багатоборців Військово-спортивного комплексу негативний вплив швидкості і витривалості відмічається починаючи з результатів 12,2 с у бігу на 100 метрів і 9.55,0 с у бігу на 3000 м (форма виконання вправ - спортивна). До цього моменту зв'язок між вправами позитивний. Він означає, що підвищення результату у бігу на 3000 м супроводжується покращенням часу бігу на 100 м. Це обумовлено наявністю, по-перше, спільних механізмів виконання бігових рухів, а, по-друге, загальними вимогами до функціональної підготовленості - необхідністю забезпечення спеціальної витривалості, що, як відомо, розвивається на базі загальної працездатності військовослужбовців.

Питання самоконтролю

1. Дайте характеристику принципу систематичності у фізичній підготовці.

2. Доведіть важливість принципу динамічності для підвищення фізичного вдосконалення військовослужбовців.

3. Розкрийте принцип чергування фізичного навантаження і відпочинку.

4. Обґрунтуйте необхідність принципів скерованості на максимальні досягнення, єдності загальної і спеціальної фізичної підготовки для підвищення швидкості рухів.

5. Дайте характеристику принципам циклічності та вікової відповідності у фізичній підготовці.

6. Назвіть і розкрийте зміст методів суворо регламентованої вправи у швидкісній підготовці військовослужбовців.

7. Поясніть значення ігрового і змагального методів для розвитку швидкості рухів.

8. Розкрийте зміст класифікацій основних засобів розвитку швидкості. Поясніть їх зв'язок із військово-професійною діяльністю.

9. Перерахуйте та обґрунтуйте значення різних умов тренування у підвищенні швидкості військовослужбовців.

10. Доведіть необхідність всебічного фізичного розвитку військовослужбовців для досягнення високої швидкості рухів.

5. Методика тренування у вправах на швидкість

5.1. Диференційований підхід до розвитку комплексних форм швидкості

Диференційований підхід у тренуванні означає вибірковість впливу на швидкісні можливості людини. Такий підхід значно скорочує час на фізичне вдосконалення, але вимагає ретельного відбору методів, засобів та умов фізичної підготовки. В цьому сенсі можна говорити про складові швидкісних можливостей виконання прийомів рукопашного бою, нанесення ударів у боксі, швидкості бігу зі старту. Для досягнення високих показників швидкості необхідно максимально врахувати специфіку їх поєднання. Вибірковість впливу на складові швидкості дозволяє підвищити ефективність їх у цілісній вправі. Фізична підготовка повинна охоплювати всі напрямки розвитку швидкості.

У встановленні можливих методичних підходів до розвитку комплексних форм швидкості домінуючою є думка про попереднє забезпечення вимог, необхідних для підвищення швидкості рухів взагалі, а далі - врахування військової специфіки їх застосування. Диференційований підхід до розвитку комплексних форм швидкості військовослужбовців являє один із можливих шляхів розв'язання цієї проблеми. Основною вимогою підходу є вибірковість впливу на елементарні форми швидкості. Диференційований підхід означає також можливість окремо вдосконалювати складові, з яких елементарні форми швидкості створені. Частіше всього окремо підвищують можливості перцептивного (чутливого) та моторного (рухового) компонентів.

За умови циклічності вправи підлягають окремому тренуванню фаза збільшення швидкості, фаза підтримки швидкості на максимальному рівні та фаза поступового зниження максимальної швидкості, що настає внаслідок утоми. Необхідність застосування диференційованого підходу продиктована об'єктивними чинниками, передусім, відносною незалежністю означень елементарних форм та складових швидкості.

При застосуванні у фізичній підготовці диференційованого підходу виникають питання: які складові, у якій послідовності і до якого рівня необхідно на них впливати, щоб досягнути запланованої швидкості. В залежності від варіантів поєднання елементарних форм швидкості та їх взаємодії із іншими фізичними якостями, простежується різна успішність процесу швидкісної підготовки. Наприклад, у структурі швидкісної підготовки бігу на 100 м провідне місце займає максимальна швидкість, на другій позиції знаходяться показники швидкісної витривалості, а на третій - стартового розгону. У такій послідовності планується проведення тренування. Це стратегічний напрямок ефективної підготовки у бігу на 100 м.

Для визначення рівня розвитку провідних швидкісних якостей необхідно орієнтуватись на їх модельні показники, які можна знайти у спеціальній методичній літературі. Порівняння реальних результатів підготовленості з модельними вимогами дає можливість встановити сильні і слабкі місця розвитку швидкості як всієї групи військовослужбовців, так і конкретної особи. Такий підхід дозволяє обрати правильну тактику підготовки - зосередити увагу на конкретних недоліках підготовленості.

При необхідності покращання швидкості простої рухової реакції можна скористатись підходами, що подані на прикладі фізичного навантаження у повторному і сенсорному методах тренування (табл. 4).

Вправи для покращання швидкості простої рухової реакції військовослужбовців повинні бути специфічними. Якщо необхідно швидко реагувати рукою, то підбираються вправи для рук, якщо ногою, то для ніг. Інтервали відпочинку

Таблиця 4. Розвиток швидкості простої рухової реакції військовослужбовців

Методи розвитку ЧРР	Складові фізичного навантаження
	Швидкість реакції, %.	Кількість повторів, разів	Відпочинок між повторами, с	Кількість серій, разів	Відпочинок між серіями, хв
Повторний	95-100	15-20	15-60	2-3	2-3
Сенсорний	50-100	15-20	15-60	2-3	5-6

між подачею сигналів забезпечують повну психічну концентрацію виконавців. Спочатку рухи людини повинні бути координаційно простими, щоб увага зосереджувалась на швидкості, а не на техніці дій. Якщо заняття проводяться на спеціальному пристрої для фіксації часу рухової реакції, то інтервали відпочинку між сигналами при вправах, у яких беруть участь до 1/3 м'язів, встановлюється 15 с; при реагуванні, яке вимагає участі 2/3 м'язів - 30 с; у вправах, що охоплюють більшу кількість м'язів, ніж 2/3 - 45-60 с.

При застосуванні повторного методу швидкість реагування максимальна - 100%. В процесі багаторазових повторів допускається зниження швидкості рухової реакції не більше ніж на 5%.

Сенсорний метод покращання часу рухової реакції людини має місце у підготовці кваліфікованих військовослужбовців при виконанні професійних завдань, які достатньо точно визначають час дії. Метод спирається на здатність людини розрізняти мікроінтервали часу. Першим цю методику запропонував С.Г. Геллерштейн. Тренована людина може відтворювати рухи з точністю 0,01 с і навіть краще. Для оволодіння сенсорним методом необхідно пройти три етапи підготовки, які вимагають вміння:

1. Точно оцінювати час виконання вправи на результат.

2. Визначати час вправи, яка виконується із різною швидкістю.

3. Виконувати вправу із заданою швидкістю.

Проста рухова реакція людини складається з прихованого періоду - перцептивного компоненту, коли відбувається передача нервових імпульсів для активного сприйняття інформації, і моторного компоненту, в якому під дією нервових імпульсів відбувається скорочення м'язів, що виконують рух. Між швидкістю дії перцептивного і моторного компонентів часу простої рухової реакції не існує зв'язку. Отже, тренування повинно передбачати також можливість диференційованого впливу на складові простої рухової реакції (табл. 5).

Таблиця 5. Схема диференційованого покращання часу простої рухової реакції людини

Час простої рухової реакції людини
Диференційований підхід
Перцептивний компонент	Моторний компонент
Подача сигналів через різні проміжки часу	Самостійне швидке виконання вправи
Подача сигналів різної сили через однакові проміжки часу	Виконання вправи з різних вихідних положень
Подача сигналів різної сили через різні проміжки часу	Використання обтяження 10-60% від максимального
Застосування збиваючих звукових та інших сигналів	Застосування різних умов виконання вправи
Виконання вправи у різному психічному і фізичному стані	Використання різних рухових установок

Якщо дотримуватись вказаної схеми на практиці, то з'явиться можливість урізноманітнити процес тренування додатковими засобами, методами та педагогічними прийомами. Розглянемо на прикладі вдосконалення ЧСС у бігу на 100 м (табл. 6).

Підвищувати швидкість реагування підлеглих на основі диференційованої методики можна різним шляхом. Звичайно, можливості диференційованого підходу до покращання ЧРР людини не обмежуються розглянутими вимогами та умовами. Практична робота завжди залишає можливості до творчого підходу. Без сумніву, можна сказати одне: диференційоване вдосконалення значно розширює можливості фізичної підготовки.

Таблиця 6. Схема диференційованого покращання часу простої рухової реакції військовослужбовців у бігу на 100 м

Час рухової реакції у бігу на 100 м
Перцептивний компонент	Моторний компонент
Подача виконавчих сигналів різної сили	Виконання стартів з різних вихідних положень
З командою “Увага”	Без команди “Увага”	Статичне положення	Динамічне положення
Тихі	Звичайні	Голосні	Зручні	Незвичні	Незвичні
Зміна тривалості пауз між командами	Один із варіантів старту	Різні положення
Подовжені 4 -5 с	Оптимальні 1,5-2 с	Укорочені 0,5 -1 с	Широкий. Середній. Вузький	Старт лежачи. Старт з опорою на руку. При ходьбі
Подача виконавчої команди на різній відстані	Зі зміною умов старту
Позаду	Збоку	Попереду	Старт вгору	Старт з обтяженням
Виконання стартів у різному стані готовності	Виконання стартів з різними руховими завданнями
Оптимальна готовність	Фізична, психічна втома	Частим кроком	Широким кроком

Час, на який покращується швидкість простої реакції людини, зменшується на 30-35%. Виграш такої підготовки полягає в тому, що підлеглі набувають впевненості у власних силах, у тому, що завдання може бути чітко і швидко виконано за будь-яких несприятливих умов.

Складна рухова реакція представляє більш складний рівень вияву швидкісних можливостей у порівнянні з простою руховою реакцією військовослужбовців. Вона входить у професійну майстерність військовослужбовців, які за вимогами своєї діяльності повинні виконувати швидкі і правильні рухи в умовах дії декількох сигналів. До таких професій слід віднести водіїв автотранспортних та бойових машин, льотчиків, диспетчерів.

Складна рухова реакція є типовою для сучасного бою, коли треба при значній кількості інформації адекватно оцінити дії суперника, взаємодію з товаришами і подати відповідну команду, або прийняти рішення для себе.

Складна рухова реакція буває двох типів: реакція на об'єкт, що рухається, і реакція з вибором. Тривалість таких реакцій знаходиться у межах - 0,25- 1 с.

Час реакції на об'єкт, що рухається, складається з трьох частин - зорової фіксації об'єкта, оцінки особливостей його руху та дії - відповіді. Прикладом такої реакції можуть бути дії водія в екстремальних умовах, коли необхідно швидко зупинити автомобіль.

В реакції на об'єкт, що рухається, найскладнішим є фіксація об'єкта, на який слід реагувати. Тривалість такої фіксації займає 80% часу всієї складної рухової реакції. Диференційований підхід, передусім, спрямований на зменшення часу цієї частини реакції людини. Методика підготовки передбачає наступну послідовність вдосконалення:

1. Зменшення відстані до об'єкта, що рухається.

2. Підвищення швидкості переміщення об'єкта.

3. Зменшення розмірів об'єкта.

4. Підвищення раптовості появи об'єкта.

5. Погіршення освітленості об'єкта.

6. Зміну яскравості кольору об'єкта.

У підготовці військовослужбовців удосконалення реакції на об'єкт, що рухається, необхідно здійснювати поступово, починаючи тільки з одного ускладнюючого фактору. Наприклад, коли забезпечена потрібна швидкість реагування при необхідній відстані до об'єкта, передбачається послідовно:

досягати такого ж результату при збільшенні швидкості переміщення об'єкта від мінімального до реально можливого;

при необхідній швидкості реагування на об'єкт, що рухається, поступово зменшувати розміри самого об'єкта;

при реальних розмірах об'єкта, наприклад, від мішені на повний зріст до розмірів голови; підвищувати раптовість його появи;

при досягненні повної раптовості появи об'єкта, погіршувати його освітленість - виконання вправи при різних погодних умовах або різному куті освітлення;

при недостатній освітленості об'єкта змінювати його колір - від яскраво-контрастного до маскувального;

ускладнювати траєкторію руху та прискорення пересування об'єкта.

Дані вимоги можуть бути застосовані при розробленні методики покращання часу складної рухової реакції військовослужбовців. Етапність і послідовність ускладнення вимог визначається специфікою обов'язків, які виконуються у професійній діяльності..

У процесі тренування швидкість складної рухової реакції на об'єкт, що рухається, наближається до часу простої рухової реакції. Сформована навичка проявляється у спроможності людини передбачати ситуацію, що значно скорочує час, необхідний для фіксації об'єкта і оцінювання особливостей його переміщення. Розрізняють два типи таких передбачень: перцептивне, яке полягає в спроможності прогнозувати переміщення об'єкта і рецепторне, яке дозволяє передбачити поведінку суперника на основі часу виконання ним попередніх підготовчих дій.

Рухова реакція з вибором складніша, ніж рухова реакція на об'єкт , що рухається, оскільки з декількох можливих варіантів відповіді військовослужбовець повинен обрати найкращий.

Така реакція має місце тоді, коли виконавець стоїть перед вибором: що робити? Наприклад, у залежності від ситуації у рукопашному бої може бути прийняте рішення: наступати вперед чи виконати крок назад і розірвати дистанцію між собою і противником; нанести укол або вдарити прикладом; захищатись підставкою чи робити ухил.

Методика зменшення часу складної рухової реакції з вибором на основі диференційованого підходу передбачає проходження декількох етапів підготовки:

1. Формування правильної рухової навички - моторного компоненту часу простої рухової реакції людини.

2. Удосконалення складної рухової реакції на дії суперника за методикою на об'єкт, що рухається.

3. Зменшення часу складної рухової реакції спочатку з двома варіантами, а потім - з більшою кількістю вибору.

Підвищення швидкості окремого руху здійснюється за методикою розвитку моторного компоненту часу простої рухової реакції. Власне, це швидше виконання вправи за своєю командою, а не за сигналом керівника.

Для ефективного підвищення швидкості окремого руху необхідно:

1. Досягнути оптимального рівня розвитку сили, витривалості, спритності, гнучкості.

2. Оволодіти достатньою руховою базою швидкого виконання інших фізичних вправ.

3. Сформувати досконалу техніку фізичної вправи, в якій передбачається підвищити швидкість рухів.

4. Припиняти розвиток швидкості при перших ознаках погіршення техніки рухів.

5. Витримувати відпочинок між вправами, який повністю відновлює організм військовослужбовців.

6. Використовувати у процесі відпочинку вправи на розслаблення.

7. Запобігати створенню “швидкісного бар'єра” різноманітністю методів, засобів та умов розвитку швидкості.

8. Оволодіти методикою автогенного та ідеомоторного тренування.

Для розвитку швидкості окремого руху застосовують повторний і сенсорний методи. Спочатку вправу необхідно виконувати в оптимальних умовах при найкращій готовності військовослужбовців: відсутності втоми, наявності високої мотивації, проведенні повноцінної підготовчої частини заняття.

Засоби тренування потрібно відбирати у відповідності до структури, умов вияву швидкості окремого руху у вправі та підготовленості військовослужбовців. Тривалість одного підходу для розвитку максимальної швидкості руху знаходиться у межах 10-15 с.

Рекомендується періодично збільшувати силові можливості військовослужбовців. Для цього застосовують обтяження, але такі, що не знижують швидкість вправи більше як на 15%. Практично, для підвищення швидкості бігу використовують манжети на гомілках, вагою 150-200 гр.; у стартових прискореннях застосовують жилети, маса яких складає 4-8% маси тіла виконавців.

Покращання швидкісних можливостей військовослужбовців краще відбувається при тимчасовому полегшенні умов виконання вправи. Позитивні наслідки отримуються при застосуванні макетів зброї, спрощенні вихідних положень. Важливо, щоб швидкість рухів зростала не більше як на 5-20%. Збільшення швидкості рухів може досягатись стимулюючими засобами фізичного, психічного, фізіотерапевтичного впливу, які підвищують збудження центральної нервової системи, тонус м'язів, мобілізаційну готовність військовослужбовців. До таких засобів відносяться вправи на розслаблення, силові вправи короткочасної дії, нетривалий аеробний біг у режимі відновлення, тонізуючий масаж.

Підвищення частоти рухів. Має місце у вправах циклічного та ациклічного характеру. Диференційований підхід припускає спочатку досягнення високого рівня швидкості окремого руху, а другим етапом є збільшення частоти рухів. Високій ефективності процесу сприяє:

1. Відбір вправ, що мають максимальну подібність до структури швидкісної вправи.

2. Тривалість тренувальної вправи у межах 10-22 с.

3. Поступовість збільшення і плавність зменшення частоти рухів при виконанні тренувальної вправи.

4. Висока частота рухів у межах 85-100% від максимальної.

5. Зменшення частоти рухів на початкових етапах до 70% максимально можливої. Це дозволяє свідомо контролювати рухи і запобігати зайвої напруженості м'язів.

6. Дотримання екстремального відпочинку між повторами вправи.

7. Застосування полегшених умов, які дозволяють перевершити максимальну частоту рухів при звичайних умовах виконання.

При розвитку швидкісних можливостей, які характеризуються високою частотою рухів, застосовують повторний і сенсорний методи. В повторному методі частота рухів може бути підвищена на 5-7% у порівнянні зі звичною за умови зменшення амплітуди рухів, наприклад, довжини кроків у спринтерському бігу: “біг частим кроком” або “розмашистості” ударів у боксі. У повторному методі розвиток частоти рухів може досягатись різними руховими завданнями:

- поступовим збільшенням темпу рухів із досягненням максимуму на кінець вправи;

- зниженням темпу рухів усередині і нарощуванням його у завершальній частині вправи.

Тимчасове зменшення частоти рухів вимагає скорочення тривалості відпочинку між повторами вправ. При частоті рухів 90% від максимально можливої, тривалість відпочинку зменшується на 25-30%, а при її зниженні до 80% паузи можуть бути скорочені вдвічі. Причина цього явища полягає у відсутності лінійної залежності між швидкістю рухів і тривалістю відпочинку: спочатку відновлення організму відбувається швидко, а потім поступово вповільнюється. Повноцінність відновлення визначається також рівнем підготовленості військовослужбовців - чим він вищий, тим менше вимагається часу на відпочинок.

Диференційований розвиток швидкісних можливостей військовослужбовців у вправах циклічного характеру може проводитись шляхом поділу вправи не тільки на елементарні форми швидкості, а також на частини, що характеризують фази зміни швидкості. Такий підхід широко застосовується при підготовці в бігу на 100 м. Як відомо, біг на 100 м являє собою цілісну спринтерську дистанцію, яку для вивчення техніки та розвитку фізичних якостей поділяють на старт і стартовий розбіг, біг по дистанції та фінішування. У методиці збільшення швидкості бігу, крім цілісного виконання вправи, передбачається тренування в окремих частинах з послідовним і логічним об'єднанням їх у більші блоки. Значна увага приділяється таким складовим швидкісної підготовки, як стартова швидкість, максимальна швидкість, швидкісна витривалість. Провідним у швидкісній підготовці є збільшення максимальної швидкості бігу. Цій складовій у тренувальному процесі відводиться найбільше часу. У бігу на 100 м досягнення цієї фази характеризується максимальною частотою кроків при постійній і оптимальній їх довжині. Оптимальну довжину кроку можна розрахувати за спеціальними формулами.

Для кожного часу подолання 100 м існують певні співвідношення результатів, показаних у стартовому розбігу, бігу по дистанції або фінішуванні. Для різної майстерності ці співвідношення неоднакові (табл. 7). Порівняння індивідуальних даних із модельними дозволяє керівнику заняття визначити сильні і слабкі місця підготовленості військовослужбовців, а середніх результатів для певної групи - надає можливість обрати правильну методику тренування.

Таблиця 7

Модельні співвідношення результатів у бігу на 100

100 м, с	30 м високий старт, с	30 м з "ходу", с	80 м, с	Vмакс., м/с	150 м, с	200 м, с
11,5	4,2	3,2	9,5	9,4	17,1	23,4
12	4,3	3,3	9,9	9,1	18,0	24,4
12,5	4,4	3,4	10,2	8,8	18,4	25,4
13	4,6	3,6	10,6	8,3	19,2	26,4
13,5	4,8	3,7	11,0	8,1	19,9	27,4
14	4,9	3,9	11,4	7,9	20,7	28,4
14,5	5,1	4,0	11,7	7,5	21,7	29,4

Отже, наявність модельних показників бігової підготовленості забезпечує оцінювання не тільки окремих військовослужбовців, але й дозволяє оцінити саму методику підготовки.

Для визначення довжини тренувального відрізку слід пам'ятати, що стартовий розгін у циклічних вправах характеризується часом впрацьовування рухового апарату, який дорівнює 4-6 с. Враховуючи рівень підготовленості більшості військовослужбовців, за цей час реально можна подолати у стартовому розбігу 30 м. Найбільший час утримання максимальної швидкості у бігу досягає 3 с. Його зручно фіксувати у бігу 30 м “з ходу”. На більш короткій відстані виникають значні помилки у точності визначення часу. Якщо час бігу на 30 м “з ходу” помножуємо на 3,6, то отримуємо результат на 100 м. Це - модельний результат. Якщо реальний час більший або менший за розрахований, то це означає, що інші частини дистанції бігу виконуються краще або гірше за модельні. Знаючи ці відхилення, можна внести необхідні зміни у тренувальний процес. У таблиці подані також: час бігу на 80 м, 150 м і 200 м. Цей біг використовують для розвитку швидкісної витривалості.

Диференційований підхід забезпечує методику підготовки військовослужбовців тим, що дозволяє проводити тренування не тільки цілісної вправи, але й її частин. Збільшення кількості засобів розширює педагогічні можливості військового керівника. Перевагою диференційованого підходу є також те, що заняття з швидкісної підготовки проводяться набагато різноманітніше і цікавіше. Змагальний метод може застосовуватись значно частіше, а без нього, як відомо, не досягнути високих результатів. Виконання вправи по частинах при наявності модельних показників дозволяє систематично здійснювати поточний контроль та прогнозування кінцевого результату фізичної підготовленості військовослужбовців.

Розглянемо вправи, які підвищують швидкісні можливості військовослужбовців у бігу на 100 м. Враховуючи вимоги до підготовленості підлеглих, умови проведення занять, обмежимося найпростішими з них (табл.8). Фізичне навантаження, організаційно-методичні вказівки таблиці також розраховані на контингент, перед яким поставлені завдання виконати нормативи, які передбачені НФП. Диференційованість впливу досягається поділенням бігу на 100 м на частини та використанням спеціальних бігових, силових вправ та вправ, що розвивають швидкісну витривалість. В залежності від основної спрямованості фізичного навантаження вправи вибірково впливають на стартову, максимальну швидкість або швидкісну витривалість.

Фізичне навантаження у вправах, які об'єднують елементарні форми швидкості у комплекси, необхідно планувати так, щоб забезпечувати оптимальну послідовність розвитку швидкісних можливостей:

1. Підвищення максимальної швидкості.

2. Підвищення швидкісної витривалості.

3. Збільшення стартової швидкості.

4. Покращання часу рухової реакції і швидкості окремого руху.

Таблиця 8. Вправи вибіркового розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців у бігу на 100 м

Цільове призначення вправи	Назва вправи	Фізичне навантаження	Організаційно-методичні вказівки
Покращання часу простої рухової реакції та швидкості стартового розгону	Біг з високого старту		Швидкість виконання - 95-100%. Кількість серій - 1-2. Відпочинок між серіями - 10-12 хв
	Біг з проміжного старту з опорою на одну руку, інша зігнута і відведена назад-уверх		Відстань між ступнями ніг - 50 см (довжина гомілки); ноги зігнуті у колінах, плечі вище тазу, голова нахилена вниз, ноги однаково завантажені
	Біг з високого старту		Спина кругла; підборіддя притиснути; масу тіла розподілити рівномірно на обидві ноги
	Біг із вихідного положення спиною вперед		Біг по 2-3 чоловіка. Поворот кругом можна виконувати стрибком
	Біг зі старту парами		Виконавці підбираються приблизно з однаковими фізичними можливостями
	Біг з високого старту у низькому нахилі на сильно зігнутих ногах		Стартові кроки скорочені. Маса тіла однаково розподілена на ноги. Голова піднімається разом із тулубом
Підвищення швидкості стартового розгону	Біг з упору лежачи, руки зігнуті		За командою “Увага” руки випрямляються, таз піднімається вище плечей. Починати біг укороченим кроком
	Біг угору		Нахил гори 10-30?. Покриття тверде. Мати плавний та рівний вихід на горизонтальну пряму
	Стрибки з місця	10-15 разів	Відштовхування від твердої опори, приземлення в яму з піском
	Потрійний п'ятерний стрибок з місця з ноги на ногу	5-7 разів	Робота руками різнойменна (як у бігу) або одночасна, що збільшує довжину стрибка
	Багаторазові стрибки на двох ногах у повному присіді та напівприсіді		Виконання спочатку на кількість відштовхувань, потім - на відстань, і, на кінець, - на висоту вистрибування
	У колі, руки на плечах багаторазові групові вистрибування		Вправа виконується на максимальну висоту вистрибування. Одночасність стрибків полегшує виконання вправи
	Біг на місці з високим підніманням стегна в упорі		Вправа виконується за командою керівника. Інтервал між командами: “Увага” і “Руш” - 3-4 с
	Біг з високого старту під команду керівника		Спочатку інтервали між командами - 3-4 с (для контролю техніки старту), потім оптимальні - 1,5-2 с, у наступному - скорочені - для підвищення рівня мобілізаційної готовності
Підвищення максимальної швидкості бігу по дистанції	Вистрибування із гирею		Гиря - 16 кг. Тримається двома руками, ноги нарізно, маса тіла перенесена на п'ятки, голова - не нахиляється, спина прогнута. Вистрибування - максимально високі
	Біг стрибковими кроками		Руки працюють як у бігу, відштовхування виконуються вперед-уверх, п'ятки позаду не піднімаються високо
	Біг по дистанції		Швидкість бігу спочатку 70-80% від максимальної. Плавно набрати швидкість на 30 м, і поступово її знизити
	Біг по дистанції		Швидкість бігу 80% від максимальної. Плавно набрати швидкість на 20 м; пробігти за інерцією 20 м; плавно збільшити швидкість на 10 м і поступово її знизити - 20 м
	Біг на відрізках		Швидкість бігу 95-100% від максимальної. Вправа виконується на результат
	Біг “з ходу”		Вправа виконується після попереднього розбігу 25-30 м. Швидкість бігу 95-100% від максимальної
	Багаторазові стрибки на одній нозі		Вправа виконується після короткого підбігу - 4-5 м. Дистанція долається за найменшу кількість кроків. При засвоєнні - враховується час
Підвищення максимальної швидкості бігу по дистанції	Стрибки з висоти 50-70 см (стрибки у глибину)		Приземлення виконується на дві ноги з наступним швидким відштовхуванням
	Стрибки через перешкоди		Вправа виконується на швидке подолання перешкоди
	Ходьба випадами	3-4 рази по 15м	Тулуб тримати вертикально, коліна піднімати до горизонталі.
	Біг по сходах частим кроком		Вправу виконувати на швидкість вниз та вверх
	Стрибки на стопі		Темп довільний, висота стрибків середня
	Стрибки на стопі із діставанням предметів		Діставати перекладину однією, а потім двома руками
	Стрибки на місці зі зміною положення ніг		Темп середній, ноги при приземленні у положенні кроку
Підвищення швидкісної витривалості	Біг на відрізках		Швидкість бігу 95% від максимальної. Вправа виконується при незначному запасі швидкості, і повному самоконтролі техніки рухів
	Біг на відрізках вгору та згори		Кут нахилу доріжки 2-3%. Біг вгору 80-95%, біг згори 100% результат
	Біг на відрізках		Швидкість бігу та відпочинок регулюється за ЧСС. Після бігу ЧСС - 170-180 уд/хв., початок бігу - 120-130 уд/хв.
	Перемінний біг		Швидкість бігу довільна. Відпочинок - ходьба 100 м

Першочерговість підвищення максимальної швидкості визначається її тісним зв'язком зі стартовою швидкістю та швидкісною витривалістю. Наприклад, у бігу на 100 м динаміка приросту швидкості за кожну секунду є сталою величиною і розраховується через значення її максимальної швидкості. За 1 с стартового розбігу бігун досягає 55% максимальної швидкості; за 2 с - 76%; за 3 с - 91%; за 5 с - 99%; за 6 с - 100%. Різниця між підготовленими і непідготовленими військовослужбовцями або спринтерами різної кваліфікації визначається не відносними показниками приросту швидкості, а її абсолютними значеннями, які залежать від максимальної швидкості бігу. У підсумку це позначається на тій відстані і тій максимальній швидкості, яких досягнув виконавець на кінець стартового розгону. Чим вище рівень майстерності, тим більшу максимальну швидкість має військовослужбовець і тим більшу відстань він долає у стартовому розгоні за той же самий проміжок часу.

Швидкісна витривалість характеризується здатністю протидіяти втомі в кінці дистанції. У кваліфікованих спортсменів швидкість знижується на 3-8% від максимального її значення. Особливо чутливе зменшення починається в них після 80 м. Наприклад, у Флоренц Гріфіт-Джойнер (США) - світової рекордсменки у бігу на 100 м - 10,49 с і на 200 м - 21,34 с - швидкість бігу на 100 м у рекордному забігу зменшилась на 7%. Величина зниження швидкості в кінці дистанції практично не залежить від кваліфікації виконавців. Швидкісна витривалість на 70-99% визначається генетичними факторами і успадковується. Різниця в тому, що з підвищенням кваліфікації бігуни долають більшу відстань у стартовому розгоні та бігу з максимальною швидкістю. Таким чином, у них поступово зменшується частина дистанції, яка припадає на швидкісну витривалість. Для протидії втомі людина підсвідомо збільшує довжину кроку на 2-6%. Втома викликає зниження частоти кроків на 1-9%. Але зміни в техніці рухів для підтримки максимальної швидкості бігу в цілому недостатні і не компенсують втому. На фінішному відрізку бігу на 100 м у всіх без винятку бігунів відбувається зниження швидкості.

Важливим для методики підготовки військовослужбовців у бігу на 100 м є положення про те, що досягнення максимальної швидкості - 8 м/с, що відповідає результату 13,5 с, відбувається переважно через збільшення довжини кроків. У тренуванні збільшити довжину кроків набагато простіше, ніж їх частоту. Достатньо більше уваги приділити силовому і спеціально-силовому напрямку підготовки. Для військовослужбовців такої майстерності однаково ймовірно досягнути тих ж самих результатів у бігу на 100 м або присідаючи і вистрибуючи із гирею, або виконуючи спеціальну бігову роботу на стадіоні.

Отже, практично невикористаним резервом швидкісної підготовки військовослужбовців є збільшення сили м'язів, що беруть участь у виконанні вправ. Причиною зневажливого ставлення до силового напрямку може бути некритичне ставлення до тренування кваліфікованих спринтерів, в якому значна увага приділяється розвитку швидкості рухів. Безумовне віднесення бігу на 100 м до швидкісних вправ також зробило свою справу: практично виключило засоби силової спрямованості у швидкісному тренуванні військовослужбовців. За класифікацією, що подається у легкій атлетиці, біг на 100 м відноситься до групи швидкісно-силових вправ. Отже, віднесення вправи до цієї групи припускає необхідність силового тренування для підвищення швидкісних можливостей людини.

Питання самоконтролю

1. Поясніть основні причини необхідності диференційованого розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців.

2. Охарактеризуйте показники фізичного навантаження у повторному і сенсорному методах для розвитку швидкості простої рухової реакції.

3. Дайте характеристику диференційованому підходу до покращання часу простої рухової реакції на прикладі бігу на 100 м.

4. Поясніть значення складної рухової реакції у військово-професійній діяльності.

5. Розкрийте вимоги до методики підвищення швидкості окремого руху.

6. Дайте характеристику етапам зменшення часу складної рухової реакції з вибором. Наведіть приклади такої реакції у військовій діяльності.

7. Розкрийте вимоги до методики підвищення швидкості окремого руху.

8. Назвіть етапи та основні вимоги ефективного збільшення частоти рухів.

9. За результатами моделі підготовленості визначте можливий власний час пробігання 100 м. Оцініть свою підготовленість.

10. Поясніть, чому на 100 м найважливішим показником є максимальна швидкість бігу по дистанції.

5.2 Інтегральний підхід до розвитку комплексних форм швидкості

Інтегральний підхід до розвитку комплексних форм швидкості військовослужбовців базується на виконанні вправи у цілому. Більшість вправ на швидкість складається з декількох елементарних форм, які об'єднані єдиною структурою і цільовим призначенням. Наприклад, швидке реагування і відповідь при виконанні прийомів рукопашного бою, боксу, боротьби включає складну рухову реакцію на об'єкт, що рухається, або реакцію з вибором і швидке виконання окремого руху або серії рухів. Інший приклад: швидко відреагувати на сигнал, поданий керівником, і зробити перебіжку у заданому напрямку включаючи просту рухову реакцію (відповідь на попередньо відомий сигнал заздалегідь визначеним рухом) і здатність набрати максимально можливу швидкість на короткій відстані.

Методичні положення інтегрального підходу до розвитку швидкості військовослужбовців передбачають наступні вимоги:

1. Складові, з яких утворюються комплексні форми швидкості, засвоюються до рівня, не нижчого, а за їх вияв у комплексі.

2. Комплексні форми швидкості - це поєднання, що повністю відповідають вимогам професійної підготовленості.

3. Рівень володіння вправою повинен давати можливість виконувати її творчо, враховуючи можливу зміну ситуації та функціонального стану виконавців. У незнайомих умовах таке засвоєння вправи дозволяє доцільно змінити рухи і ефективно їх пристосовувати до незвичних вимог.

4. Удосконалення комплексних форм швидкості повинно проводитись не тільки у полегшених, звичайних та змагальних умовах, але і у наближених до бойових. Це означає, що вправи виконуються не тільки у спортивній чи військовій формі, але також у повному військовому спорядженні, у несприятливих умовах, у стані повного фізичного і психічного виснаження, при максимальній мобілізації всіх можливостей людини.

5. Чітке етапне розмежування швидкісної підготовки повинно підкріплюватись науково обґрунтованими нормативами, розробленими з урахуванням різних вимог виконання вправи. Такі нормативи забезпечують об'єктивну основу оцінювання результату на кожному етапі підготовки.

6. Етапів швидкісної підготовки передбачається три: загальний, спеціалізований і спеціальний. Кожний з етапів вирішує свої завдання. Планування навчального процесу проводиться від вищого етапу до нижчого, а не навпаки.

7. Пороговий рівень результатів виконання швидкісних вправ на загальному (першому) етапі підготовки повинен забезпечувати виконання вправ на спеціальному рівні мінімум на оцінку “задовільно”. Більш високі результати дають можливість прогнозувати ступінь засвоєння вправи на наступному етапі підготовки.

8. Результати спеціального (останнього) етапу швидкісної підготовки розцінюються як можливість успішного виконання бойового завдання. Наприклад, біг на 100 м у військовій формі (берцях) погіршує час у порівнянні зі спортивною формою в середньому на 9,3%; після несення добового наряду показники знижуються ще на 3-5%; виконання вправи у нічний час доби - на 10,3%; біг без розминки - на 17,3%. Виходячи з можливого погіршення результату у несприятливих умовах, необхідно забезпечити відповідне досягнення показників швидкості на попередніх етапах підготовки: першому - загальному і другому -спеціалізованому.

З певною умовністю загальний етап швидкісної підготовки можна розглядати як виконання вправ для розвитку швидкості без урахування майбутньої військової професії. Тренування на цьому етапі проводиться на майданчику, стадіоні та інших спеціальних місцях. Підготовка забезпечує оптимальні умови розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців. Другий етап - етап спеціалізованої підготовки - передбачає виконання таких вправ і в таких умовах, які є типовими для конкретної професійної діяльності. Вправи на швидкість повинні носити спеціалізований характер. Перший і другий етапи заздалегідь плануються у навчальних умовах. Третій етап вимагає вивчення конкретної оперативної обстановки, всебічного аналізу умов виконання бойового завдання. Підготовка проводиться цілеспрямовано з урахуванням усіх його особливостей. Загальних рекомендацій для успіху недостатньо. Відбір кандидатів - індивідуальний. Критерії відбору встановлюються на підставі моделювання діяльності і для кожного окремого випадку будуть різними.

При інтегральній підготовці завжди виникає потреба визначити можливості даної особи чи групи людей для успішного виконання поставленого завдання. Оцінювання придатності проводиться на основі комплексного підходу, який припускає аналіз за декількома факторами, що впливають на результат. До основних напрямків такого відбору необхідно віднести:

- вихідний рівень розвитку фізичних та рухових якостей;

- особливості тілесної готовності;

- можливість зниження швидкісних та інших показників під дією несприятливих факторів;

- приріст результатів у процесі тренування;

- стан здоров'я кандидатів;

- добровільність та рівень мотивації претендентів.

У цілому, якщо прийняти за можливе покращання результатів протягом навчання, то курсантам Львівського військового інституту вдається зменшити час бігу на 100 м з 15,0 с до 13,5 с. Швидкісна підготовленість майбутніх офіцерів за типовими програмами у середньому покращується на 11%. Результати цілком прийнятні, якщо врахувати можливість покращання швидкості у подальшому з урахуванням вже професійної діяльності. Систематична інтенсивна підготовка, яка забезпечує стійкий приріст досягнень, не залежить від віку та початку спеціалізованого тренування. Спостереження у спорті показують, що тривалість покращання швидкісних можливостей професійної підготовки складає 8-12 років. Отже, подальша ефективна тренувальна робота є цілком реальна протягом значного часу. Її необхідно продовжувати і після закінчення вищого військового навчального закладу. Цікаво, що, незважаючи на доволі складні умови підготовки, у курсантів показник приросту результатів у бігу на 100 м вищий за результати професійної підготовки спринтерів, які почали приблизно у такому ж віці спеціалізоване тренування - 8,5%. Причина високих темпів приросту результатів у курсантів проста - невисокі початкові досягнення у бігу на 100 м. Зі спортивної практики відомо, що підвищення майстерності супроводжується зниженням темпів приросту результатів.

Човниковий біг, як одна із вправ комплексного оцінювання швидкісних можливостей військовослужбовців в ускладнених умовах виконання, також характеризується позитивною багаторічною динамікою. Середні результати подолання дистанції за період навчання у Львівському військовому інституті покращуються з 28,3 с до 27,3 с. Час зменшився на 3,7%. Слід зауважити, що в процесі тривалого використання човникового бігу при багаторазовому повторі у стандартних умовах знижують значущість її в оцінюванні спритності військовослужбовців.

Література

1. Настанова з фізичної підготовки військ. Наказ Міністра оборони України від 5.11.97 р. № 400.

2. Годик М.А. Контроль тренировочных и соревновательных нагрузок. - М.: Физкультура и спорт, 1980.- 136 с.

3. Годик М.А. Спортивная метрология: Учеб. для ин-тов ФК. - М.: Физкультура и спорт, 1988. - 192 с.

4. Доповнення до нормативів з фізичної підготовки військовослужбовців ЗСУ від 3.07.2002р.

5. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. Изд. 2-е - М.: Физкультура и спорт, 1970.- 200 с.

6. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. - Львів: Штабар, 1997.- 207 с.

7. Максименко Г.Н., Табачник Б.И. Тренировка бегунов на короткие дистанции. - Киев: Здоровье, 1985.- 128 с.

8. Матвеев Л.П. Теория и методика ФК: Учеб. для ин-тов ФК.- М.: Физкультура и спорт, 1991.-С. 213-230.

9. Михайлов В.В. Навчання фізичним вправам та розвиток фізичних якостей військовослужбовців: Навч.- метод. посібник. -Львів: ЛВІ, 2002.- 82с.

10. Михайлов Володимир. Оптимізація змагальної підготовленості багатоборців Військово-спортивного комплексу // Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць з галузі фізичної культури та спорту. Вип. 7: У 3-х т.- Львів: НВФ “Українські технології”, 2003.-Т. 2.- С. 368-372.

11. Новицкий Ю. Особенности физической подготовленности студентов призывного возраста // Фізична підготовка військовослужбовців // Матеріали відкритої науково-методичної конференції. - Київ: СК МО України, НУФВС України (29-30 квітня), 2003.- С. 159-162.

12. Озолин Э.С. Спринтерский бег. - М.: Физкультура и спорт, 1986.- 159 с.

13. Петровский В.В. Бег на короткие дистанции (спринт). - М.: Физкультура и спорт, 1978. - 80 с.

14. Платонов В.Н., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. - Київ: Олімпійська література, 1995.- С. 218-236.

15. Проверка и оценка физической подготовки в вооруженных силах США и Великобритании: Учеб. пособие. - С-Пб.: ВИФК, 1996.- 31 с.

16. Рукопашний бій // Анохін Є.Д., Логінов Д.О., Міщенко В.В., Томашук С.К., Єрьомін С.А.: Навч.- метод. посібник. - Львів: ЛВІ, 2002. - 130 с.

17. Спортивна класифікація з легкої атлетики. Затверджено Держкомспортом України. Наказ № 632 від 01.04.2002 р.

18. Теория и организация физической подготовки войск // Под ред. Л.А. Вейднер-Дубровина, В.В. Шейченко, В.В. Миронова С-Пб.: ВИФК, 1992.- С. 211-236.

19. Теорія та організація фізичної підготовки військ: підручник // Під ред. Ю.О. Резнікова, В.М. Афоніна.- Львів: ЛВІ, 2002.- С. 52-80.

20. Физическая подготовка в военно-учебных заведениях США. - С-Пб.: ВИФК, 1995. - 42 с.

21. Физическая подготовка в иностранных армиях: Учеб. пособие - С-Пб.: ВИФК, 1997.- 32 с.

22. Физическая подготовка в вооруженных силах НАТО: Учеб-метод. пособие // Под общ. ред. В.Г.Балакина. - С-Пб.: ВИФК, 1999.- 179 с.