Внесок Тулайкова М.М. в розвиток агрономічної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

0

Реферат

Внесок Тулайкова М.М. в розвиток агрономічної науки

Вступ

В історії розвитку наукового землеробства слід відзначити важливість робіт Н.М. Тулайкова (1875-1938) по сухому землеробству (в посушливих районах). З ім'ям Н.М. Тулайкова пов'язують розробку теорії дрібної обробки грунту, що сприяє кращому накопиченню і збереженню вологи. Він першим заговорив про застосування в посушливих районах сівозмін з короткою ротацією, заклав основи грунтозахисного землеробства.

Радянський агроном і грунтознавець, заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1929), академік АН (Академія наук) СРСР (1932), академік ВАСХНІЛ (Всесоюзна академія сільськогосподарських наук імені І. Леніна) (1935). Член КПРС з 1930. Член-кореспондент Празької землеробської академії (1932). Премія ім. В.І. Леніна (1929).

Директор Безенчуцької (нині Куйбишевської) сільськогосподарської дослідної станції (1910-1916 р.), директор Всесоюзного інституту зернового господарства (1920-1937, Саратов). Основні праці з грунтознавства, фізіології рослин, сухого землеробства (розробляв прийоми боротьби з посухою), агрохімії. У 20-30-х рр. виступав з різкою критикою травопільної системи землеробства В.Р. Вільямса і його вчення про єдиний грунтоосвітній процес. Тулаймонов, як член центрального бюро ВАРНІТСО (з 1928) брав участь в організації Зернотреста та наукових досліджень на його дослідних станціях у Поволжі, на Північному Кавказі, в Казахстані та Західному Сибірі, в розробці проектів зрошення Заволжжя, у виявленні оранопридатних земель у Сибірі, Казахстані, на Уралі та ін.

1. Життєвий шлях Тулайкова М.М. та його внесок в розвиток агрономічної науки

Микола Максимович народився 26 липня 1875 в селянській родині в селі Акшуат (нині Баришского району Ульяновської області).

Чотири роки (1893-1897) майбутній вчений навчався в Маріїнському землеробському училищі в Миколаївському містечку поблизу Саратова (нині сільськогосподарський технікум імені К.А. Тімірязєва), отримавши звання агронома. Закінчивши потім Петровську землеробську академію, Н.М. Тулайков ряд років очолював Безенчуцьку сільськогосподарську дослідну станцію, був викладачем Петроградського лісового інституту.

За кордоном, у США (1908-1909) вивчав прийоми використання солонців, зрошувальні системи грунту, роботи по боротьбі з засоленням при зрошенні, організацію і роботу найбільших сільськогосподарських дослідних станцій, викладання агрономії в університетах Берклі, Каліфорнії (слухав проф. Гільгардта і Лакріджа); в Англії, Німеччині вивчав агрономічні новації.

У 1920 році М.М. Тулайков переїхав до Саратова, очоливши один з відділів сільськогосподарської дослідної станції. Тут, при станції, Тулайков і жив (нині корпус №12, другий поверх). Незабаром «над робочим столом вченого з'явився невеликий плакатик: «Сонячному, спекотному, суворому краю я присвячую все своє життя».

У 1925 році М.М. Тулайков призначається директором станції. Під його керівництвом станція в 1929 році була реорганізована спочатку у Всесоюзний інститут посухи, а потім у Всесоюзний інститут зернового господарства (нині ордена Трудового Червоного Прапора Науково - дослідний інститут сільського господарства Південного сходу). Інститут значно розширив роботу в галузі агротехніки та селекції зернових культур, вивчення раціональних сівозмін в умовах спеціалізованого зернового господарства. Особисто сам Микола Максимович успішно розробляв заходи боротьби з згубною дією посухи, створив систему засушливого землеробства, тобто землеробства без зрошення. Він написав понад 300 наукових робіт. Його колосальний досвід, побудований на конкретному знанні умов і положення зернового господарства не тільки в нашій країні, а й за кордоном, заслужено ставить його на перше місце серед знавців землеробства посушливих областей. Характеризуючи багатогранну діяльність М.М. Тулайкова, видатний радянський вчений академік М. І. Вавилов писав: «Н.М. Тулайков, безсумнівно, кращий в Радянському Союзі знавець землеробства посушливих районів, один з наших найбільших агрономів - дослідників».

За великі наукові досягнення в 1929 році М.М. Тулайкову було присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки РРФСР, а за важливі роботи з агрономії присуджена премія імені В. І. Леніна. При організації Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна Н.М. Тулайков був обраний її віце - президентом, а в березні 1932 року - дійсним членом Академії наук СРСР. Багато часу і сил віддавав вчений громадської діяльності: він неодноразово обирався членом ВЦИК, кандидатом у члени ЦВК СРСР, членом пленуму Держплану.

Арештований в Саратові в 1937. За наявними даними загинув 20 січня 1938. Місце та обставини загибелі в точності невідомі. Грунтуючись на даних «Меморіалу» можна з великою ймовірністю виключити загибель Н.М. Тулайкова в Москві, Московської обл. та кількох інших областях. Можливо, що Тулайков був розстріляний в Саратовській в'язниці. У ці ж дні в Саратовській в'язниці проходила виїзна сесія ВКВС СРС, за рішенням якої, зокрема, був розстріляний академік Д.Б. Рязанов (21 січня). За іншими даними (Ф. Перченок) Тулайков загинув на Соловках.

У «Великій радянській енциклопедії» наводиться дата загибелі Тулайкова 20.01.1938 (без зазначення місця загибелі), проте в офіційному довіднику «Академія наук. Персональний склад» (т. 1 - 2, М.: Наука, 1974) дата вказана лише приблизно - 1938. Таким чином місце і обставини загибелі академіка Тулайкова досі залишаються не з'ясованими.

Тулайков вже посмертно був виключений з АН Загальними зборами 29 квітня 1938, відновлений Президією 11 серпня 1967 (постанова №716).

Його праці: («О почвах. Сельскохозяйственные беседы, 6 изд., [М.], 1922»; «Проблема залежи и севооборота в пшеничном хозяйстве, М.-Л., 1930»; «Борьба с засухой, в кн.: Сельскохозяйственная наука в СССР, М.-Л., 1934»; «Орошаемое зерновое хозяйство Заволжья, Л., 1934»; «Основы построения агротехники социалистического земледелия, М., 1936»; «Избр. произведения, М., 1963 (лит.)»).

2. Уривки з книг Миколи Максимовича

тулайков агрономічний дослідний сільський

Тулайков, зокрема, говорив:

«Нам належить… заміна відвальних знарядь дисковими…».» Питання про створення структури грунту, який особливо підкреслюють представники школи Вільямса, є з нашої точки зору мало цікавим, мало вартим уваги… У структурі я нічого самодостатнього не бачу, не можу її фетишизувати і висувати на всі випадки життя " (зі стенограми ранкового засідання 27 Жовтня).

«Пари викидати за борт і відносити їх до категорії» шкідників» соціалістичного будівництва не доводиться. Я за трави в тих випадках, коли вони можуть мати доцільність і значення».

Розглядаючи динаміку врожайності зернових культур в посушливих районах Росії за десятиліття, Тулайков писав:

«Різкі коливання врожаїв з року в рік і є характерною особливістю господарства в посушливій зоні, у величезній своїй частині не залежали від можливостей вели це господарство осіб та організацій»

В іншій книзі він стверджував:

«Землеробство будь-якої країни і, особливо, такої величезної за площею і різноманітною за її природним умовам країни, як Радянський Союз, розвивається у винятково різноманітних, складних і не можуть бути передбачуваними на довгий час вперед поєднаннях природних сил (клімат, грунти і рослини)»

і продовжував:

«Погодні умови кожного окремого року, в основному кількість атмосферних опадів та їх розподіл за час зростання пшениці, визначають висоту її врожаю в посушливій області за одних і тих же найкращих прийомах обробки грунту і без добрива».

Висновок, до якого прийшов Тулайков після багаторічних досліджень, свідчив:

«Єдиним засобом для того, щоб остаточно уникнути цієї повній залежності врожаїв від умов погоди в посушливих областях, є штучне зрошення посівів»

Нічого ворожого, злочинного в словах і діях Тулайкова, тим більше в наведених вище чотирьох уривках з його книг, знайти не можна було. Тулайков говорив як справжній вчений і патріот Батьківщини, прекрасно усвідомлював, що тільки раціональним ставленням до тих примх погоди, які підстерігають хлібороба в зоні «ризикованого землеробства», якою була і залишається переважна частина сільськогосподарських районів Росії, можна забезпечити отримання високих і, головне, стабільних врожаїв.

3. Самарський науково-дослідний інститут сільського господарства ім. Н.М. Тулайкова

Самарський науково - дослідний інститут сільського господарства ім. Н.М. Тулайкова (Самарський НДІСГ ім. Н.М. Тулайкова) - державна наукова установа, що входить в систему РАСГН. Розташований в селищі Безенчук Самарської області.

У 1903 році, з ініціативи агронома - дослідника І. Н. Клінга, була створена Безенчукськая питома дослідна станція. Першим директором станції став Я.М. Жуков. Станцією в результаті багаторічних досліджень були запропоновані заходи боротьби з посухою в степових районах Поволжя.

У 1910 р. станцію очолив М.М. Тулайков, який перетворив її на одне з кращих досвідчених установ Росії.

У 1916 році керівником Безенчуцької с/г дослідної станції став його брат С.М. Тулайков. У 1919 році станція стала обласною. Станцією проводилася робота з селекції с/г культур і створенню сортів інтенсивного типу, стійких до хвороб та вилягання, а також дослідження з економіки та організації праці в господарствах області.

З 1962 р. заклад носить назву Куйбишевська державна обласна с/г дослідна станція.

У 1974 р. на підставі Постанови Ради Міністрів РСФСР від 1 листопада 1974 №583 та наказу Міністерства сільського господарства РСФСР від 11 листопада 1974 №514 на базі станції був організований Куйбишевський (нині Самарський) науково - дослідний інститут сільського господарства, якому присвоєно ім'я академіка М.М. Тулайкова.

Серед основних напрямів досліджень інституту: розробка систем землеробства і технологій обробітку різних культур по Середньоволзькому регіону, селекція і насінництво посухостійких сортів, вивчення кормової бази тваринництва та розробка технологій утримання сільськогосподарських тварин, а також племінна робота з великою рогатою худобою і свинями. Інститутом організовано виробництво оригінального та елітного насіння польових культур для використання в господарствах регіону. Ведеться селекційна робота з озимою житом і озимою пшеницею, ячменем, ярої м'якої і твердої пшениці, ярим ячменем, горохом, кукурудзою, соєю і картоплею.

Висновки

Отже, можна зробити висновок, що Тулайков М.М. зробив вагомий внесок в розвиток агрономічної науки: праці з грунтознавства, фізіології рослин, сухого землеробства (розробив прийоми боротьби з посухою), агрохімії.

Розробив теорії дрібної обробки грунту, що сприяє кращому накопиченню і збереженню вологи. Він першим заговорив про застосування в посушливих районах сівозмін з короткою ротацією, заклав основи грунтозахисного землеробства.

Вивчив прийоми використання солонців, зрошувальні системи грунту, роботи по боротьбі з засоленням при зрошенні, організацію і роботу найбільших сільськогосподарських дослідних станцій

Він написав понад 300 наукових робіт.

Його колосальний досвід, побудований на конкретному знанні умов і положення зернового господарства не тільки в нашій країні, а й за кордоном, заслужено ставить його на перше місце серед знавців землеробства посушливих областей.

Характеризуючи багатогранну діяльність М.М. Тулайкова, видатний радянський вчений академік М. І. Вавилов писав: «Н.М. Тулайков, безсумнівно, кращий в Радянському Союзі знавець землеробства посушливих районів, один з наших найбільших агрономів - дослідників».

Список використаної літератури

1. Смирнов Б.М. Академік Н.М. Тулайков / / Сільське господарство Поволжя, 1962, №3;

2. Сотников В.П., Синягин І.І. Передмова, в кн.: Тулайков Н.М. За просапні культури проти травопілля. Обр. статті, М., 1962;

3. Тулайкова К.П. Від орача до академіка, М., 1964.

4. Бібліографічний покажчик друкованих видань інституту та робіт науковців Самарського НДІСГ: (1993-2003): До 100-річчя з дня заснування інституту / уклад.: О.А. Фролова, О.В. Корчагіна; авт. вступ. ст. В.А. Корчагін, О.В. Корчагіна. Самара, 2003.105 с.

5. http://www.ihst.ru/projects/sohist/repress/academy/tulaikov.htm

Размещено на Allbest.ru