Процес виробництва, виходу продукції соняшнику та визначення її собівартості у СГ ТОВ "Хлібопродукт"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На кожному етапі розвитку суспільства виробництво сільськогосподарської продукції було і залишається первинною основою життя і в цьому розумінні основою будь-якого матеріального виробництва. Воно задовольняє постійно зростаючі потреби суспільства в продуктах харчування, а промисловість - у сировині для виробництва продовольчих і промислових товарів широкого вжитку.

Продукція сільського господарства та промислові товари, виготовлені з неї, складають близько 75% роздрібного товарообороту державної та приватної торгівлі. Тобто, у сільському господарстві України виробляється майже три чверті товарів народного споживання і біля третини національного доходу, тому від темпів розвитку аграрного сектору значно залежать темпи розвитку економіки держави.

Перехід економіки України до ринкових відносин, що супроводжувався радикальним реформуванням аграрного сектора, викликав докорінні зміни економічного середовища діяльності суб'єктів господарювання в аграрному виробництві. Перед реформованими підприємствами постала нагальна проблема адаптації сільського господарства до ринкових умов господарювання.

Соняшник є основною сільськогосподарською культурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенем рентабельності вона займає перше місце. Безумовно, це олійна культура номер один в Україні, адже з нього виробляють понад 60% всієї рослинної олії. Більше того, на початку XXI ст. соняшник є однією з головних олійно-білкових культур світового землеробства, важливим джерелом виробництва олії і шроту. Він відіграє особливу роль у поліпшенні фінансового стану сільськогосподарських підприємств у період подолання економічної кризи і переходу до ринкових відносин. Виробництво соняшнику завжди є досить рентабельним, продукти його переробки конкурентоспроможні на внутрішньому і світовому ринках, а також є важливою складовою продовольчих і кормових білкових ресурсів.

Насіння соняшнику використовуються як цінний продукт харчування і широко застосовуються різноманітними галузями переробної промисловості. У олії містяться біологічно активні речовини - фосфатиди, вітаміни і провітамін А.

Насіння районованих сортів і гібридів містять понад 48 - 50 % жиру, 16 - 19 % білку, а вихід олії при переробці на заводах становить майже 47 %.

При переробці насіння, крім олії, одержують макуху або шрот, відповідно 33 і 35 %, які є цінним кормом для худоби. З лушпиння одержують етиловий спирт, кормові дріжджі, фурфурол для виробництва пластмас. З серцевини соняшникових стебел виробляють папір і штучний шовк. Соняшник використовується як лікарська рослина. Він є медоносною рослиною, з 1 га одержують 35 - 40 кг меду.

Соняшник вирощують також як кормову культуру, згодовуючи зелену масу тваринам у свіжому або засилосованому вигляді.

Пріоритетність виробництва насіння соняшнику зумовлене його народногосподарським значенням та біологічним значенням. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обрали вирощування соняшнику, його виробництво є одним із надійних джерел фінансових надходжень, а також вагомим додатком до кормової бази.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що діяльність нових господарських формувань диктує необхідність підвищення обсягів виробництва соняшнику, зокрема, зменшення витрат, збільшення обсягів виходу продукції і визначення та зниження собівартості продукції.

У зв'язку зі вступом країни до СОТ продукція сільського господарства України повинна бути конкурентоспроможною та достойно представляти Україну на світовому ринку та забезпечувати отримання прибутків від експортних операцій. Якість продукції та її собівартість - це головні складові конкурентоспроможності продукції, тому ефективність виробництва продукції, зменшення витрат, і визначення собівартості є важливим в діяльності кожного підприємства. Враховуючи актуальність і важливість дослідженої проблеми нами обрана тема дипломної роботи: «Економічна ефективність виробництва соняшнику та шляхи її підвищення (на прикладі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібопродукт” Ізюмського району Харківської області)». Відсутність фінансових ресурсів змушує сільськогосподарських виробників спрощувати технологію вирощування шляхом зменшення внесення мінеральних добрив та застосування засобів захисту рослин, повернення соняшнику у сівозміну наступного року, що призводить до зниження урожайності та родючості ґрунту. Такі тенденції мають значний вплив на зменшення дохідності виробництва цієї культури.

З урахуванням багатоплановості проблеми в умовах перехідної економіки виникає необхідність в розробці методологічних принципів і практичних рекомендацій щодо переведення галузі на переважно інтенсивні засади розвитку, визначення напрямків підвищення ефективності використання наявного виробничого потенціалу сільськогосподарських і переробних підприємств, формування ринку конкурентоспроможної олійно-жирової продукції.

Мета дипломної роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичному застосуванні перспективних напрямків підвищення економічної ефективності виробництва соняшнику, виходу продукції та визначення собівартості соняшнику в умовах ринку.

Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні задачі:

- дослідити склад витрат виробництва;

- проаналізувати сучасний стан та розвитку виробництва соняшнику;

- ознайомлення з методологічними основами та методикою обчислення собівартості продукції соняшнику;

- розглянути можливі шляхи підвищення врожайності;

- обґрунтувати зниження собівартості виробництва соняшника.

Об'єктом дослідження є процес виробництва, виходу продукції соняшнику та визначення її собівартості у СГ ТОВ «Хлібопродукт» Ізюмського району Харківської області.

Предметом дослідження є комплекс методологічних та організаційних питань, пов'язаних з підвищенням економічної ефективності виробництва соняшнику в господарстві.

Теоретичною й методологічною основою є праці провідних вітчизняних вчених.

Харківська область, на думку вчених, є однією зі сприятливих по ґрунтовко - кліматичним умовам для виробництва соняшника і займає по його валовому збору одне з ведучих місць серед областей України.

Розділ І. Теоретичні основи ефективного виробництва соняшнику

1.1 Суть ефективності як економічної категорії та методичні аспекти оцінки ефективності виробництва соняшнику

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище. Питання ефективності виробництва соняшнику за останні роки розглядалося в багатьох публікаціях: М. Коденської, В. Осадчука, В. Лазня, В.І. Троценко, В. Ковальова, В. Невлада та багатьох інших науковців [1 - 12]. Більшість з них відмічає складне становище в країні з приводу вирощування соняшнику.

Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання взаємодії чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживчих вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що такі підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю .

Ефективність - це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами. Причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва є не лише різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих сторін діяльності підприємства , які важливо проаналізувати і оцінити [ 6 ].

Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізнити такі види ефективності: технологічну, економічну і соціальну.

Технологічна ефективність - це такий результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності є урожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст олії в насінні соняшнику, білка в зерні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств береться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом - посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білку тощо на 1 га посівної площі, помноживши урожайність культури з 1 га на процент вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт).

Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва соняшнику істотно впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних витрат, на які, як відомо, підприємство в короткостроковому періоді впливати не може, Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають специфіку і особливості сільського господарства, пов'язані з функціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва - землі і живих організмів як засобів виробництва. Вони (показники) дають змогу здійснювати порівняльну оцінку результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами.

Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення:

1) ресурси і результати виражені у вартісній формі;

2) ресурси - у вартісній, а результати - у натуральній формі;

3) ресурси - у натуральній, а результати - у вартісній формі.

Вимірювальну систему економічної ефективності сільсько-господарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна зі всією повнотою розкривати дві взаємопов'язані і взаємно доповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств -- раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведених до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої показували б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств треба широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів[ 6 ].

Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва соняшнику і поглибленого її аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів -- природних, економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, і насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Важливість показників рентабельності для оцінки та аналізу економічної ефективності виробництва вимагає їх спеціального розгляду.

Соціальна ефективність - поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по-суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня досягнуто економічної ефективності. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити по таких показниках, визначених у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.

Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво і одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності виробництва соняшнику в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норма прибутку і приведена до земельної площі маса прибутку.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання усіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів.

Для характеристики ступеня ефективності виробництва соняшнику і подальших перспектив його розвитку цей показник дуже важливий, оскільки однаковий рівень рентабельності для окремих видів сільськогосподарської продукції не створює ще однакових умов для забезпечення однакових темпів зростання обсягу виробництва цих видів продукції, що пояснюється їх різною фондомісткістю.

З економічної точки зору показник норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничій фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва соняшнику.

Для оцінки ефективності виробництва соняшнику в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь. Цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва соняшнику [ 6 ].

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності (крім норми прибутку) в цілому по рослинництву і тваринництву, а в нашому випадку по виробництву соняшника.

1.2 Стан та проблеми розвитку виробництва соняшника в Україні та світі

На наступний час соняшник є однією з найпоширеніших сільськогосподарських культур і її подальший розвиток супроводжується загостренням екологічних та економічних питань.

Посівна площа соняшника в Україні в останні роки перевищує 3 млн. га. Соняшник є основною сільськогосподарською культурою, прибутковість вирощування якої є безсумнівною, за ступенем рентабельності вона займає перше місце. Через низькі затрати обігових коштів та високу ціну продукції виробництво соняшнику навіть за врожайності 10 ц/га забезпечує прибуток господарству. У південних регіонах України соняшник залишиться однією з основних культур.

Але у системі економічних відносин сільськогосподарські підприємства, що вирощують продовольче насіння соняшнику, знаходяться в значній економічній залежності від системи взаємовідносин, що формується з переробними підприємствами з приводу забезпечення товаровиробників матеріально-технічними й кредитно - фінансовими ресурсами за прямими заявками та оцінки якості насіння (вологість, олійність), що є основою реалізаційної ціни, і в кінцевому підсумку визначає рівень ефективності виробництва продовольчого соняшнику і продуктів його переробки. Товарне насіння соняшнику можна визначити як один з найбільш привабливих видів продукції на аграрно - продовольчому ринку, попит на яку дуже високий і часто випереджає пропозицію.

Насіння соняшнику для сільськогосподарських підприємств зони його вирощування є одним із основних джерел формування їх доходності як через збут на переробку, так і для експорту. Враховуючи стратегічне значення даної галузі сільського господарства її перспективність не викликає сумніву. Проте тенденції розвитку, які на сьогодні склались, та економічний стан сільгосптоваровиробників в умовах трансформації економіки визначають необхідність пошуку резервів як на мікро, так і на макрорівні.

В Україні понад 90 % площ олійних зайнято під соняшником, внаслідок чого відбувається деградація земель, виникає загроза зараження ґрунту та поширення хвороб соняшнику. Україна обрала напрям інтеграції у світову економіку, тому стратегія розвитку галузі повинна відповідати принципам ефективного її функціонування, забезпечення пріоритету національного сільського господарства [45]. У переважній більшості сільгосппідприємств, що вирощують соняшник не дотримуються технологічні вимоги щодо його розміщення. Протягом останнього десятиріччя площі посівів зросли більше чим в 1,5 рази. Недостатньо поширюється його реалізація на організованому ринку. Рентабельність виробництва зростає за рахунок ціни, а знижувати собівартість внаслідок підвищення цін на матеріальні ресурси, мінеральні добрива та засоби захисту від хвороб і шкідників малоймовірно. Крім того економічні відносини з олійно-жировим виробництвом склалися не на користь сільгоспвиробника в еквівалентності обміну. Така економічна ситуація вимагає об'єктивної оцінки подій в галузі, а отже виникає потреба в проведенні поглибленого дослідження питань щодо її подальшого розвитку і підвищення ефективності в нових умовах господарювання.

Значний внесок в розробку концептуальних положень проблеми зробили українські економісти-аграрники: В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук, В.І. Бойко, О.А. Бугуцький, П.І. Гайдуцький, Д.Ф. Крисанова, М.Ф. Кропивка, В.В. Лазня, П.Т. Саблук, П.М. Макаренко, В.П. Мартьянов, М.Ф. Соловйов, В.М. Петров, І.І. Червен, С.О. Тивончук, В.В. Юрчишин, Т.В. Ярославська, В.І. Благодатний, П.С.Вишнівський, Б.В Губський, В.В. Зіновчук, Ю.С.Коваленко, К.В. Колузанов, Л.О. Мармуль, М.Й.Малік, В.Я.Месель-Веселяк, Т.Л. Мостенська, О.М. Онищенко, П.А. Лайка, О.А. Рябчик, О.М. Шпичак та інші.

Пріоритетність виробництва насіння соняшнику зумовлена його народногосподарським значенням і біологічними властивостями. Для господарств, що одним із напрямків спеціалізації обрали вирощування соняшнику, його виробництво є одним з надійних джерел фінансових надходжень, а також вагомим додатком до кормової бази. До того ж виробництво насіння соняшнику є найменш витратним, але одним із прибутковіших товарів для сільськогосподарських виробників.

За даними Державного комітету статистики, валовий збір соняшнику на зерно в Україні в 2006 р. становив 5324 тис. т. 72 % валового збору було отримано в сільськогосподарських підприємствах. В Харківській області було отримано 377 тис. т. насіння соняшнику.

Посівна площа даної культури в 2006 році становила 3964 тис. га. Найбільша ж посівна площа під даною культурою була зареєстрована в 2003 році, а саме 4001 тис. га. Стосовно збиральної площі то вона в 2006 році склала 3611 тис. га. Що на 222 тис. га більше ніж в 2005 році. Врожайність по Харківській області в 2006 році була нижче ніж по Україні і становила 8,6 ц/га. Розглянувши дані таблиці можна зробити висновок що вирощування соняшнику як по Україні так і по Харківській області ведеться екстенсивним шляхом, так як виробництво даної культури збільшується завдяки значному збільшенню площ, а не підвищенню урожайності.

Таблиця 1.2. Валовий збір соняшнику на території України

Роки	Соняшник, тис.т	Роки	Соняшник, тис.т
1913	71	1995	2860
1945	400	1996	2123
1950	703	1997	2308
1955	1385	1998	2266
1960	1603	1999	2794
1965	2544	2000	3457
1970	2530	2001	2251
1975	2277	2002	3271
1980	2119	2003	2454
1985	2168	2004	3050
1990	2571	2005	4706
1994	1569	2006	5324

Якщо переглянути динаміку валового збору соняшника за останні півстоліття то проявляється чітка тенденція до збільшення валового збору.

У 1950 році валовий збір становить 703 тисяч тонн, 1960 - 1603 тисяч тонн, 1970 - 2530 тисяч тонн, 1980 рік - 2119 тисяч тонн, 1990 - 2571 тисяч тонн. Тобто на території України, частині тоді СРСР зберігалося тенденція до збільшення виробництва соняшнику.

В Україні у перші роки валовий збір соняшника впав, як впав валовий збір майже усіх культур сільського господарства і становив у 1994 році 1569 тисяч тонн, але вже у наступному році почався підйом виробництва товарного соняшника (навіть коли інші галузі рослинництва ще більше погіршували своє становище).

Але треба підкреслити ті факти за рахунок яких цей валовий збір став можливим. Розглянемо зібрану площу соняшника за останні пять років.

Таблиця 1.3. Зібрана площа соняшника по рокам, тисяч гектарів

2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.
2710	3810	3429	3689	3911

За останні 5 років зібрана площа соняшнику зросла майже у 2 рази (з 2710 тисяч гектарів у 2002 році до 3911 у 2006), тобто один із важливих факторів збільшення валового збору соняшника це збільшення площі посіву. З огляду на це можна переглянути урожайність цієї культури за останні 5 років.

Таблиця 1.4. Урожайність соняшнику по рокам, з 1 га зібраної площі, центнерів

2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.
12,0	11,2	8,9	12,8	13,6

Таким чином урожайність соняшнику збільшилася з 12,0 у 2003 році до 13,6 у 2006 році. Тобто за останні роки чітко проглядається тенденція збільшення обсягів виробництва насіння соняшника за рахунок збільшення площ, і одночасно збільшення урожайності.

Як бачимо з наступної таблиці валовий збір соняшнику має стійку тенденцію до зростання в усіх категоріях господарств. В господарствах населення валовий збір у 2006 році збільшився в порівнянні з 2002 роком удвічі.

Таблиця 1.5. Валовий збір соняшнику за категоріями господарств по Україні

Категорії господарств	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.
Господарства усіх категорій	3271	4254	3050	4706	5324
С/г підприємства	2727	3576	2406	3710	4156
у т. ч. фермерські господарства	440	598	430	735	847
Господарства населення	544	678	644	996	1168

Підвищення ефективності вирощування соняшнику залежить від здійснення виробниками таких заходів:

· удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретних ареалах та економічних показників - урожайності, собівартості, на основі яких обчислюється сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення індексу урожайності до індексу собівартості)

· неухильне додержання вимог чергування посівів соняшнику в полях сівозміни;

· застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання на одиницю продукції, впровадження високоврожайних сортів з високим вмістом олії гібридів;

· залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого вибору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод;

· інтегрування в агропромислової та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і раціонального використання урожаю.

1.3 Ринок насіння соняшнику

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є гарантування продовольчої безпеки держави, зростання продуктивності сільського господарства та неухильне піднесення матеріального рівня життя народу. В умовах переходу до ринкової економіки проблема підвищення ефективності аграрного виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства. Рівень економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції значною мірою виявляється у сфері обігу, адже ринок через пропозицію, попит і ціну визначає, наскільки економічно доцільним є виробництво.

До 1992 р. система постачання і розподілу в олійно-продуктовому підкомплексі України ґрунтувалася на дуже високому рівні державного втручання. Держава закуповувала в господарствах близько 70-80 % валового збору соняшнику, який потім надходив для переробки на олійноекстракційні заводи і місцеві переробні підприємства.

Міністерство сільського господарства через виробничі об'єднання «Укроліяжирпром» відповідало за рівень закупівельних цін та обсяги постачання олійної сировини для переробки, за визначення відпускних цін на кінцеві продукти та забезпечення підприємств матеріально-технічними ресурсами. Але з 1994 р. уряд почав здійснювати політику лібералізації торгівельних відносин в олійно-жировому комплексі, що виявилося в поступовому зниженні обсягів закупівлі соняшнику до держресурсів та в повному її припиненні в 1995 р. Отже, держава фактично усунулася від впливу на перерозподіл олійної сировини, чим одразу ж скористалися різні комерційно-посередницькі структури (трейдери), розпочавши її закупівлю здебільшого через укладання бартерних угод.

Аналіз структури каналів збуту свідчить, що обсяг реалізації соняшнику на ринку в останні роки мав тенденцію до зниження. Також зменшується частка продажу насіння соняшнику населенню. Частка реалізації за іншими каналами збільшується. Значною проблемою є також і той факт, що сільськогосподарські товаровиробники не мають можливості самостійно виходити з пропозицією на біржі та реалізувати насіння соняшнику безпосередньо зарубіжним країнам, ці операції здійснюють комерційні структури (посередники), які скуповують значні обсяги насіння соняшнику.

Таким чином, ще кілька років тому з нашої країни експортували головним чином насіння соняшнику. Але після того, як Україна ввела експортне мито (спочатку вивізне мито було встановлене на рівні 23%, потім знижено до 17%), внутрішній ринок став більш лібералізованим. Перевагу одержали внутрішні переробні підприємства: почали нарощувати потужності, основні обсяги олійних переробляли в Україні, а надлишки експортували соняшниковою продукцією: олія, шрот, макуха. В останні роки активізували роботу олійно-жирові комбінати, в результаті чого підвищилися ціни й ефективність виробництва насіння соняшнику.

Економічна сутність стабільного виробництва соняшнику як сільськогосподарської культури полягає в тому, що вона і в нових умовах господарювання прибуткова. У багатьох аграрних підприємствах соняшник забезпечує 40 - 60 % прибутку, без рослинництва на соняшникову олію припадає 98 % загального виробництва в Україні.

Обсяг виробництва соняшникової олії прямо залежить від державної політики, від кількості переробленого насіння, проценту виходу продукції (олії, шроту), зрештою, від світового рівня попиту і пропозиції на рослинні жири. [ 5 ]

Протягом останніх років попит на насіння соняшнику зберігається за рахунок потреб переробних підприємств та його експорту.

Експортні обсяги скоротилися, оскільки експорт з повною сплатою мита виявився невеликим. Зменшення експорту дало можливість збільшити виробництво олії на вітчизняних переробних підприємствах і запаси для стабільної поставки насіння на внутрішній ринок країни.

На внутрішньому і світовому ринках насіння соняшнику і продукти його переробки являють собою важливий, конкурентоспроможний товар, що користується попитом, при чому імпортують його в основному промислово розвинуті країни, і експортують країни, що розвиваються, і з перехідною економікою. У торгівлю лише включено понад 66 країн. Основними країнами-експортерами є Росія, Україна, Франція, США. На них припадає 81,2 % від світового експорту [14].

Отже, Україна є одним з головних експортерів не тільки Європи, а й світу.

Головним фактором утворення ціни реалізації насіння соняшнику в Україні є платоспроможний попит насіння, строки продажу та канали збуту.

Загальна пропозиція насіння соняшнику зростала з кожним роком. Лише у 2003 - 2004 рр. вона знизилась на 1146 тис. т порівняно з 2003 - 2004 роками. Загальний попит збільшується на переробку насіння на олію та інші види продовольчої продукції. Так, у 2006 - 2007 маркетинговому році цей попит становив 4731 тис. т, що на 1520 тис. т більше, ніж у 2003 - 2004 МР.

Таблиця 1.7. Баланс насіння соняшнику [5]

Показники	2003/04 МР	2004/05 МР	2005/06 МР	2006/07 МР
	тис. тон	%	тис. тон	%	тис. тон	%	тис. тон	%
Загальна пропозиція	4299	100,0	3153	100,0	4716	100,0	5425	100,0
запаси на початок року	50	3,3	100	3,2	10	0,21	100	1,9
виробництво	4248	96,7	3052	96,8	4705	99,77	5324	98,1
імпорт	1	0,0	1	0,0	1	0,02	1	0,0
Загальний попит:	4199	100,0	3143	100,0	4616	100,0	5276	100,0
переробка на олію та інші види продовольчої продукції	3211	74,8	2991	95,1	4206	91,1	4731	90,1
на насіння	40	1,1	40	1,3	40	0,9	40	0,8
втрати в процесі зберігання та переробки	20	2,9	9	0,3	20	0,4	55	0,6
Експорт	928	21,2	103	3,3	350	7,6	450	8,6
Запаси на кінець року	100	-	10	-	100	-	150	-
Коефіцієнт відношення кінцевого запасу до загального попиту	0,02	-	0,019	-	0,022	-	0,028	-

У 2004 - 2005 МР цей попит становив лише 2991 тис. т. Попит на насіння соняшнику є значно меншим порівняно з попитом на олію, по всім досліджуваним рокам він становив 40 тис. т. Дуже великим попитом користується насіння соняшнику за кордоном. На сьогоднішній день Україна є одним з найбільших експортерів світу. Найбільшими конкурентами для нашої країни сьогоднішній день є Росія та Аргентина.

На ринку насіння в період основного його продажу (вересень-жовтень) рівень цін значно нижчий, ніж у подальший період (у березні - квітні наступного року), коли відбувається перепродаж насіння посередникам [4].

З урожаю товаровиробники за чотири місяці (вересень - грудень) реалізують 80 - 90 % отриманого загального обсягу насіння соняшнику. Такі значні обсяги реалізації призводять до перевищення пропозиції над попитом та зниження середнього рівня реалізаційних цін, які в цей період нижчі на 25 - 30 %, ніж у період реалізації січень-серпень.

Таке коливання, зумовлено тим, що товаровиробники зібравши врожай і не маючи приміщень для його зберігання, змушені реалізувати насіння соняшнику на ринку. У цілому склалася чітка тенденція до зростання цін, що пов'язано частково зі зростанням цін на матеріально - технічні ресурси та підвищенням собівартості за рахунок орендної плати, яка у витратах на виробництво насіння соняшнику становить 20 - 25 % загальних витрат.

За останні десять років ціни на світовому ринку на насіння соняшнику знизилися і в 2000 р. на біржах США становили 168 дол. за тону, Роттердаму ? 214, соняшниковий шрот ? відповідно 83 і 102, соняшникову олію ? 365 і 413 за 1 т.

Рівень цін коливається також при реалізації насіння соняшнику за різними каналами. Особливо негативно на зниження цін та дохідність впливає продаж його насіння в рахунок оплати праці та в рахунок орендної плати за землю і майнові паї. Так, при середній ціні 1160 грн./т у 2004 р. (січень-жовтень) насіння соняшнику населенню реалізували за ціною 855 грн./т, або нижчою на 20 % [54].

Протягом останніх років попит на насіння соняшнику зберігається за рахунок потреб переробних підприємств та його експорту. Але експорт з повною сплатою мита став невигідним, хоч ціни при цьому залишаються високими. Так, у 2004 році ціна реалізації на внутрішньому ринку була на 34% нижчою за ціну експорту[50].

Переробні підприємства країни мають потенційні можливості переробляти увесь обсяг вирощеного насіння соняшнику. Олійно - жирову галузь України складають 26 промислових підприємств і галузевий науково-дослідний інститут у м. Харків. До неї входять 17 підприємств з виробництва олії, 8 маргаринових заводів, 8 миловарних виробництв, які знаходяться у складі олійно-жирових комбінатів та окремих заводів. Найбільшими операторами олієжирового ринку є компанії «Каргіл» («Комбінат «Каргіл»), «Бунге Україна» (Дніпропетровський ОЕЗ), «Євротек» (Приколотнянський та Вовчанський ОЕЗи), Зерноторговельна кампанія (ТД «Артос», «Кіровоградолія»), а також Запорізький ОЖК, Пологівський ОЕЗ, «Славолія» та Полтавський ОЕЗ - «Кернел - груп». Потужність основних олійно-екстракційних заводів у 2004-2005 маркетинговому році склала 4958 тис.т [8]. Крім цього переробка його налагоджена на невеликих підприємствах (олійницях), питома вага їх у виробництві олії коливається від 10,3 до 5,3 % загального обсягу переробки і залежить від пропозиції та попиту насіння соняшнику.

Оскільки на олійницях переробляється насіння з дрібних партій, то олія використовується в основному для потреб сільського населення. Сільськогосподарські підприємства через складний фінансовий стан також використовують для переробки насіння власні олійниці з метою отримання коштів. Але частка їх у виробництві знижується у зв'язку з тим, що вихід олії із насіння становить лише 30 % при олійності його 48 - 50 %. Тобто втрати перевищують 50 %, тоді як спеціалізовані великі олійно-жирові комбінати мають вихід олії на рівні 42 - 44 %.

В останні роки створюються додаткові виробничі потужності для переробки нерафінованої олії та отримання продукції глибокої переробки, а також для виробництва маргаринів, майонезів тощо. Це призвело до збільшення обсягів використання сирої олії в харчовій промисловості на 24 тис.т. або на 39,3 %. Переробка нерафінованої олії дозволить отримати високої якості рафіновану дезодоровану олію, що має вищу цінність і вартість, а також більш широку сферу використання [50].

Олійно-жирове виробництво є одним із багатьох харчових виробництв, продукція якого не тільки реалізується на споживчому ринку, а й залишається невід'ємним компонентом широкого асортименту хлібобулочних, кондитерських, кулінарних виробів, консервів та інших товарів харчової промисловості. Воно також тісно пов'язане з миловарним виробництвом. Тому збільшення обсягів виробництва олії дозволило збільшити і виробництво супутніх видів продукції олійно-жирової промисловості.

Товаровиробники насіння соняшнику вимушені знижувати ціни при підвищенні цін на матеріально - технічні ресурси та зростання собівартості за рахунок орендної плати, яка у витратах на виробництво насіння соняшнику становить 20 - 25 % загальних витрат. Така ситуація вплинула на зменшення доходності культури.

Рівень цін коливається також при реалізації насіння соняшнику з різними каналами. Особливо негативно на зниження цін та дохідність впливає продаж його населенню в рахунок оплати праці орендної плати на землю і майнові паї. Так, при середній ціні 939 грн /т, або нижчою на 20 %, а видано пайовикам в рахунок орендної плати за землю по ціні 831 грн /т, або нижче на 11,5 %.

Нестабільні ціни на насіння соняшнику при експорті. Рівень цін експортованої продукції на світовому ринку. В зв'язку з тим, що обсяги експорту зменшуються, склалася тенденція підвищення рівня цін.

У 2005 р. ціни мали найвищий рівень - 281 дол. США, у 2006 р. вони становили 253,6 дол. США або знизилися на 10 %, але це тимчасово.

За прогнозом ціни на світовому ринку стабілізуються та становитимуть в межах 300 дол. США за 1 тонну. У травні місяці ціна на умовах поставки DAF була на рівні 315 дол. США.

Проаналізувавши дані таблиці можна зробити висновок, що найвищий попит на насіння соняшнику в січні - квітні, це підтверджується високими цінами на цю продукцію, які вказані в таблиці.

Таблиця 1.8 Ціни реалізації насіння соняшнику сільськогосподарськими підприємствами з урожаю 2002 /2003 - 2005 /2006 МР, грн /т

Місяць	Маркетинговий рік
	2002/03	2003/04	2004/05	2005/06	2006/07
Вересень	782	734	1082	966	953
Жовтень	913	806	1149	904	863
Листопад	660	858	1139	871	913
Грудень	843	876	1129	890	959
Січень	1172	889	1384	903	984
Лютий	1071	1160	1445	917	1033
Березень	1151	1391	1505	954	1110
Квітень	1171	1481	1689	1116	1254
Травень	1182	1270	1373	1062	-
Червень	1250	1207	1241	1052	-
Липень	1123	1536	1413	1021	-
Серпень	1042	1061	1088	926	-
У середньому	872	884	1183	834	-

У серпні - вересні попит на насіння зменшується, а отже і ціна на нього падає. Це відбувається через перенасиченість ринку цим продуктом.

Імпортується в Україну насіння соняшнику для посіву, тому його ціни значно вищі й обсяги незначні.

Одночасно у роздрібній торговій ціні на олію знижуються у зв'язку з тим, що певний обсяг олії реалізується населенням, яке одержує насіння соняшнику в рахунок оплати праці. Крім того на міські ринки олія надходить шляхом перепродажу дрібних партій без сплати ПДВ.

За розрахунками за зміну роздрібних цін на олію лише частково впливає вартість сировини. Протягом 2002-2003 рр. різниця між цінами на сировину та роздрібної ціни становить 24-61 % від роздрібної ціни .Тобто переробники та власники торгівельної мережі, скориставшись ситуацією, самостійно регулювали ціни на ринку олії, одержуючи надприбутки, а додаткові доходи при цьому привласнювалися .

Також спостерігаються значні коливання цін по регіонам країни, оскільки виробництво олії знаходиться переважно в зонах вирощування соняшнику [50].

Разом з тим, протягом 2004 - 2005 рр. на світовому ринку намітилась тенденція до зниження цін на соняшникову олію через надто високу пропозицію соняшнику на ринках країн Причорномор'я на фоні високого виробництва й пропозиції олійних на світовому ринку в цілому. Додатковим понижуючим фактором є прогнозоване збільшення у світі виробництва всіх основних олійних культур у 2005/06 МР. В цілому ж, за прогнозами українські експортери олії мають реальну можливість активізувати експорт соняшникової олії з України в наступному році, і загалом він має перевищити 1 млн тонн. Але з урахуванням світових тенденцій на ринку соняшнику віддача у вигляді цін на експортовану продукцію може бути досить низькою Імпортують насіння соняшнику 102 країни, серед них найбільше Туреччина, Іспанія, Голландія, Бельгія, Німеччина, Франція, Португалія, Італія. Разом вони імпортують 84,2 %, від обсягу світового імпорту. Однак країни, що мають достатні потужності для переробки, навіть якщо вони потребують імпорту, все ж воліють завозити сировину, завантажувати власні потужності, забезпечувати робочі місця всередині країни та дуже неохоче закуповують на зовнішніх ринках готову продукцію, якщо тільки йдеться про міцні довготривалі торговельні зв'язки (в основі яких можуть бути і політичні міркування). Саме такої політики дотримуються останнім часом по відношенню до України країни Євросоюзу [40].

Вітчизняний олійно - жировий комплекс останніми роками стабільно розвивається. Цього досягнуто, зокрема, протекціоністською політикою держави, спрямованою на обмеження експорту соняшника. На соняшник не поширюється державна підтримка (дотації), але, незважаючи на це, він є високорентабельною культурою. А запровадження експортного мита на цю ліквідну культуру сприяло збільшенню його виробництва майже в 2,5 рази (до 5,3 млн. т ). Проте вітчизняні олійно - жирові виробники переживають важкі часи: ймовірна зупинка виробництва через складність реалізувати соняшникову олію. Згідно з урядовим рішенням, продаж цього стратегічного продукту до 1 липня обмежується квотою в 300 тис. тонн. Решту переробними мають реалізувати на внутрішньому ринку. Таким чином у КабМіні намагаються запобігти стрімкому зростанню цін на олію в торговельній мережі. Її здешевленню має сприяти також сприяння меморандуму про порозуміння між урядом, з одного боку, й виробниками та суб'єктами системи мереженої роздрібної торгівлі - з другого.

Проте, олія - продукт „нееластичний”, тобто зменшення ціни не спричиняє значного збільшення обсягів споживання. До того ж, при довгому зберіганні олія гіркне, а отже, великих запасів споживачам робити немає сенсу. Водночас, у нашій країні олії виробляють утричі - вчетверо більше, ніж її споживають. Олійно - жирова галузь експортно - орієнтована: є неабиякий попит на таку продукцію. А за обсягами продажу її за кордон (разом з Аргентиною та Росією) у світі - серед лідерів. За оцінками експертів, на внутрішньому ринку олійних запасів накопичилося стільки, що їх вистачить більш як на півроку споживання. Водночас у країні зберігається 1,7 млн. тонн соняшнику. З цієї сировини можна виробити ще 730 тисяч тонн олії. Плюс - немало соняшнику насіють аграрії і вже у вересні почнуть збирати його. Таким чином, на внутрішньому ринку очікується справжня „олійна повінь”. Але куди реалізувати олію (після урядових обмежень) переробними не знають, тому й вимушені призупинити потужності.

На світовому і внутрішніх ринках попитом користується соняшниковий шрот ? цінний високобілковий компонент годівлі тварин, який за обсягом експорту займає третє місце після соєвого і ріпакового. Світовий ринок соняшникового шроту формується за рахунок експорту з 48 країн. Його маркетингові потоки направлені з Північної Америки (Аргентини), Європи (України, Бельгії), в значно менших обсягах з країн Азії, Океанії. Імпортують соняшниковий шрот 64 країни, найбільше ? Великобританія, Голландія, Франція, Данія, Італія, Німеччина та ін. Стосовно вітчизняного експорту шроту і макухи соняшнику слід відзначити, що зовнішній попит на них останніми роками був досить високим. Основними регіонами експорту для України є Польща, Білорусь та Прибалтійські країни. Крім того, відвантаження шроту та макухи здійснюють на Близький Схід, у країни Північної Африки та Південної Європи [56].

Розділ ІІ. Забезпеченість ресурсами та ефективність їх використання в ТОВ “Хлібопродукт”

2.1 Природно - економічні умови підприємства

Об'єктом вивчення економічної ефективності виробництва соняшнику являється сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ”Хлібопродукт” Ізюмського району Харківської області.

СГ ТОВ "Хлібопродукт" Ізюмського району Харківської області знаходиться у східній частині країни, в 10 км від районного центру м. Ізюм і в 130 км від обласного центру м. Харків. Центральна садиба знаходиться в селі Глинське.

Існуюча шляхова мережа на території господарства розвинута добре, що забезпечує зручний під'їзд до господарських ділянок та перевезення вантажів під час польових робіт.

Рельєф дозволяє досить широко застосовувати сучасні засоби механізації виробничих процесів при вирощуванні сільськогосподарських культур. Поверхня території - хвиляста лісова рівнина, дуже розчленована ярусно-балковою сіткою. Неподалік протікає річка Сіверський Дінець.

На території господарства найбільш поширеними ґрунтами є: чорноземи неглибокі та глибокі, малогумусні вилугувані та сильно вилугувані, піщані легкосуглинкові - які займають біля 59% площі орних земель; сірі, темно-сірі та чорноземи опідзолені - біля 31%; дернові слабопідзолисті - біля 6%.

Розташування землекористування обумовлює гарний та стійкий зв'язок з районним та обласним центрами, що дозволяє реалізацію мало транспортабельної сільськогосподарської продукції.

Природно - кліматичні умови СГ ТОВ "Хлібопродукт" повністю сприятливі для ведення сільськогосподарського виробництва і вирощування всіх культур.

СГ ТОВ "Хлібопродукт" знаходиться в зоні середнього недостатньо-стійкого зволоження, за даними Харківської метеорологічної станції середньорічна кількість опадів 511 мм, середньорічна температура повітря + 6.5С. Зима починається в середині листопада. Найбільш холодні місяці - січень і лютий - -5,4 - -7,8оС. Перші морози наступають приблизно 9 - 23 вересня, останні морози - 18 квітня - 6 травня. Середня глибина промерзання ґрунту досягає 60 - 70 см. Опадів взимку випадає близько 20-25% річної кількості. Зима досить тривала, але не сувора, з частими відлигами. Сніговий покрив залягає по території надто нерівномірно, утворюється в другій половині грудня, а руйнується в першій половині березня. Максимальна висота сніжного покриву коливається від 70 до 140 мм, середня - близько 50 мм, зменшуючись з півночі на південь. Весна починається 24-25 березня, характер її з року в рік змінюється. В квітні можливе зниження температур. Таким чином, починаючись рано, вона не прогресує. Початок літа можна віднести до середини травня. Літо помірно тепле, іноді жарке, з достатньою кількістю опадів. Найтепліший місяць - липень, коли середня температура повітря в північній зоні досягає +20,2 оС, і підвищується до +21,5оС на півдні. Максимальні температурні коливання в межах +37 - +39оС. Осінь починається в першій декаді жовтня. Восени часті тумани.

Природні умови, а також економічні, соціальні, технічні і організаційні фактори певним чином впливають на розміри сільськогосподарського підприємства. Під дією цих факторів в СГ ТОВ "Хлібопродукт" створилось досить масштабне виробництво сільськогосподарської продукції.

Свою виробничу діяльність СГ ТОВ "Хлібопродукт" як юридична особа здійснює в умовах самостійності та самоуправління на основі чинного законодавства і затвердженого статуту. Метою діяльності підприємства є одержання прибутку та нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської та інших видів продукції, на основі раціонального використання землі природних ресурсів і виробничого ресурсного потенціалу підприємства. Передумови для роботи були і є. Отже, оптимальний розмір господарства залежить від виробничого напрямку, природних і економічних умов, розміщення земельних масивів, населених пунктів, доріг.

У сільському господарстві виробляється багато різноманітних видів продукції, окремі з яких розміщуються практично по всій території країни. Значення окремих районів, областей і, звичайно, підприємств у виробництві того чи іншого виду сільськогосподарської продукції неоднакове.

Щодо показників розмірів підприємства їх можна поділити на дві групи. Першу представляють показники, які можна охарактеризувати як фізичні. Це площа сільськогосподарських угідь і ріллі. Другу представляють економічні показники, серед яких провідне місце належить вартості валової продукції у порівняних цінах, а також вартості товарної продукції. Їх динаміка має значні відмінності.

Валова продукція сільськогосподарських підприємств ? це вся створена у господарстві протягом року продукція рослинництва і тваринництва, підсобних підприємств і промислів, а також збільшення вартості основних засобів завдяки власній виробничій діяльності.

В обсяг валової продукції рослинництва включають урожай всіх сільськогосподарських культур і природних кормових угідь, а також вартість незавершеного виробництва у розмірі його різниці на кінець і початок року.

Визначення обсягів валової продукції сільського господарства необхідно для:

· оцінки розмірів натуральних фондів з погляду їх достатності для задоволення потреб населення і переробної промисловості в окремих видах сировини;

· планування обсягів виробництва і реалізації продукції, укладання договорів, здійснення експортно-імпортних операцій;

· визначення натуральних показників ефективності виробництва окремих видів продукції.

У вартісній формі валова продукція сільського господарства розраховується у порівняних цінах певного року з метою визначення:

· обсягу її виробництва в цілому по підприємству, окремих районах і на державному рівні;

· розрахунку вартісних економічних показників;

· темпів зростання валового виробництва продукції по сільському господарству, його комплексних галузях, по окремих підприємствах і для досягнення порівнянності цих показників у часі і просторі [60].

Продукція, що була продана підприємством, називається товарною продукцією. Товарна продукція ? це та частина валової продукції, яка реалізована підприємством різним споживачам. Реалізацію за межі господарства відносять до позагосподарського, а в межах господарства - до внутрішньогосподарського товарообороту.

Товарна продукція визначається у натуральній і вартісній формах. Вартість товарної продукції розраховується за поточними цінами реалізації, рівень яких залежить від каналів і строків реалізації продукції, рівня її якості, кон'юнктури ринку та ряду інших факторів.

Грошові надходження від продажу товарної продукції називаються грошовою виручкою підприємства. На основі грошової виручки підприємства визначають прибуток по кожній галузі виробництва, а також і по підприємству в цілому.

Дані про розміри СГ ТОВ “Хлібопродукт” за останні 5 років наведені в таблиці 2.1.

Проаналізувавши таблицю можна зробити висновок, що СГ ТОВ “Хлібопродукт” на протязі п'яти років зменшило площу своїх сільськогосподарських угідь. Так, у 2003 році площа становила 2411 га, такою ж вона залишалась у 2004 і 2005 роках. У 2006 році площа сільськогосподарських угідь зменшилась на 42 га і становила 2369 га. Що стосується 2007 року, то площа сільськогосподарських угідь становила 2372,6 га. Площа ріллі на протязі досліджуваного періоду дорівнювала площі сільськогосподарських угідь. Власний капітал у СГ ТОВ “Хлібопродукт” за п'ять років зріс з 470 тис.грн. у 2003 році до 5094,3 тис.грн. у 2007 році.

Таблиця 2.1. Розміри підприємства

Показники	Роки	2007 р. у % до 2003. р.
	2003	2004	2005	2006	2007
Обсяг виробництва продукції в порівнянних цінах 2005 р., тис. грн.:	1032,4	1765,2	2889,2	1894,8	1979	192
Обсяг продажу продукції, тис. грн.	1942,9	2784,6	3891,3	4083,5	5389,7	277
Власний капітал, тис. грн	470	1159,9	1175,8	2882,4	5094,3	1084
Кількість працюючих, чол.	34	34	34	33	34	100
Балансовий прибуток, тис. грн	19,3	24,6	30,5	1108,8	1195,2	6192
Площа с.-г. угідь, га	2411	2411	2411	2369	2372,6	98,4
у т.ч. рілля	2411	2411	2411	2369	2372,6	98,4

Таблиця 2.2. Склад та структура земельного фонду

Види земельних угідь	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
	га	%	га	%	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа	2412	100	2412	100	2412	100	2412	100	2412	100
В т. ч. с/г угідь	2411	99,9	2411	99,9	2411	99,9	2369	98,2	2372,6	98,4
3 них рілля	2411	99,9	2411	99,9	2411	99,9	2369	98,2	2372,6	98,4

Дані таблиці свідчать про те, що на протязі останніх п'яти років в СГ ТОВ "Хлібопродукт" не відбувалася трансформація земельних угідь, тобто перехід із одного виду угідь в інший та зміна стану кожного виду угідь. Так площа сільськогосподарських угідь у 2007 році становила 2372,6 га, з них 2372,6 га ріллі.

Таблиця 2.3. Динаміка урожайності сільськогосподарських культур

Показники	Роки	2007 р. у % до 2003 р.
	2003	2004	2005	2006	2007
Озима пшениця	22,8	23,6	36,1	25,0	18,9	83
Яра пшениця	13,6	13,4	-	14,0	-	-
Ячмінь	20,1	19,6	21,5	24,1	13,4	67
Соя	-	10,3	13,9	-	6,8	-
Соняшник	10,2	11,3	12,6	17,0	19,8	194
Кук. на зерно	33,8	35,3	40,2	30,8	13,1	39
Цукр. буряк	183,5	201,6	229,9	182,8	-	-

Розглянувши таблицю можемо сказати, що урожайність майже всіх культур має тенденцію до зниження. Лише урожайність соняшнику з кожним роком збільшується, і становить у 2007 році 19,8 ц/га, в порівнянні з 2003 роком вона збільшилася на 94 %.

Таблиця 2.4. Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції, ц

Показники	Роки	2007 р. у % до 2003 р
	2003	2004	2005	2006	2007
Озима пшениця	16591	17334	30572	18169	17011	102,5
Яра пшениця	223	648	-	559	-	-
Кук.на зерно	6346	10216	12007	7554	5401	85,1
Соя	-	427	1471	-	556	-
Цукровий буряк	9364,3	10322,1	1264,6	9027	-	-
Соняшник	6092	6409	6909	7004	10332	169,6
Ячмінь	5470	6946	9309	15933	2744	50,2
Всього	44086,3	5202,1	61532,6	58246	36044	81,8

Як бачимо з таблиці виробництво сільськогосподарської продукції загалом по господарству має тенденцію до зниження. Що стосується виробництва соняшнику, то воно поступово зростає. У 2003 році воно становило 6092 ц і в 2007 році зросло до 10332 ц. У 2005 році призупинилося виробництво ярих зернових, а в 2006 році знову розпочалося, проте воно не було задовільним і господарство вирішило у 2007 році зовсім відмовитись від виробництва ярих зернових.