Використання добрив у виноградарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Види і форми добрив, що вносяться під виноград

2. Особливості застосування добрив в шкілці

3. Поливні та зрошувальні норми

1. Види і форми добрив, що вносяться під виноград

добриво поливання зрошування виноградник

Ґрунт під виноград удобрюють органічними і мінеральними добривами. Перевага органічних добрив порівняно з мінеральними полягає в тому, що вони не тільки містять поживні речовини, а й сприяють утворенню гумусу, який йде на живлення і розвиток бактерій і мікроорганізмів ґрунту, сприяє утворенню його зернистої структури. Мінеральні добрива не містять гумусу, зате у них набагато більше, ніж в органічних, поживних речовин.

Правильно, у відповідних пропорціях добираючи і додаючи добрива обох видів, можна досягти добрих результатів у вирощуванні винограду.

В умовах малого (домашнього) виноградарства перевагу слід віддавати органічним добривам, відповідно при технічному вирощуванні винограду перевага надається мінеральним добривам.

Покриття ґрунту органічними матеріалами виключає внесення органічних добрив, робить його зайвим, надмірним.

Органічні добрива.

Гній.

Якість гною залежить від виду тварин, корму і підстилки. Вона залежить також від віку тварини і догляду за нею.

Гній у малих господарствах -- це переважно мішаний гній, який нагромаджується внаслідок догляду за невеликою кількістю тварин.

У зв'язку з порівняно незначним вмістом у гної поживних речовин його вносять у ґрунт разом з мінеральними добривами. Причому, добре перепрілому гною слід віддавати перевагу перед гноєм свіжим. Гній вносять восени під час перекопування з розрахунку 600 кг на 1 ар (100 м2) раз на три роки.

Перепрілий гній особливо придатний для покриття ним грядок, на яких росте виноград. Ним покривають ґрунт на ширину долоні і в разі потреби вносять додатково.

Дуже цінним добривом є пташиний послід, який вносять у ґрунт як компост чи розбавленим водою. Завдяки вмістові у ньому всіх основних поживних речовин пташиний послід придатний для використання його саме у рідкому вигляді. Для цього за 1--2 тижні до застосування його розчиняють у воді в якій-небудь посудині, а безпосередньо перед застосуванням ще раз розбавляють водою.

Удобрення пташиним послідом виключає внесення суперфосфату.

Гноївка.

Гноївка -- це рідка суміш сечовини, води і незначної кількості підстилки й калу. Гноївка містить азот і калій і особливо придатна для удобрювання старих і слабко-рослих виноградних лоз. Найкраще застосовувати її разом з компостом або з торфом. Внесена таким чином у ґрунт навесні, вона не завдасть ніякої шкоди.

Гноївку можна використовувати для удобрення винограду, який росте на вимощених подвір'ях і доріжках, на газонах, тобто там, де неможливо внести інші добрива. Для цього її розбавляють водою, об'єм якої у 2--3 рази перевищує об'єм гноївки, і додають у зв'язку з нестачею фосфору суперфосфат з розрахунку 0,6 кг його на 100 л. уже розведеної водою гноївки.

На угноєння ділянки площею 100 м2 витрачають 40 л рідкого добрива, яке, крім збагачення поживними речовинами, ще й зволожує ґрунт. Удобрення гноївкою провадять у дощ або після дощу, бо вона тоді краще проникає в землю.

На подвір'ї, вимощеному каменем, окремі камені можна через 1--2 метри вийняти, залізним пробивачем зробити в ґрунті дірки і залити їх гноївкою. Вносити рідкі органічні добрива безпосередньо біля лози недоцільно і, крім того, шкідливо, особливо для молодої лози.

Фекалії вносять тільки після компостування.

Компост.

Це багате на гумус органічне добриво добре впливає на розвиток виноградної лози. Для його виготовлення використовують всі відходи тваринного і рослинного походження з домашнього господарства і саду.

Щоб прискорити розклад органічних речовин, купу відходів покривають шаром вапна (на 1 м3 відходів йде 1 кг вапна), змішують із землею, багатою на гумус, і влаштовують вертикальні вентиляційні отвори. Можна обійтися й без вапна. Тоді розклад прискорюють плісеневі та інші гриби.

Далі купу відходів покривають пухким, розсипчастим матеріалом, один-два рази перекидають з місця на місце і поливають при нагоді гноївкою. Садити рослини на відходах не рекомендується.

Через кілька місяців при правильному доборі компонентів і відповідній внутрішній температурі купа відходів перетворюється на готовий для використання компост. Навесні або пізніше його розтрушують і злегка, неглибоко прикопують. На грядках компост, як і перепрілий гній, можна застосовувати для покриття ґрунту.

Торф'яний компост.

Це органічне добриво широко використовують. Не можна вносити його сухим, бо тоді воно забирає з ґрунту багато вологи. Краще торф'яний компост вносити разом з гноївкою чи з фекаліями, обов'язково додаючи при цьому землю. Угноєння торф'яним компостом провадять навесні.

Зелене добриво.

Зелене добриво -- це зелена маса спеціально підібраних рослин, яку заорюють у ґрунт для підвищення його родючості. Поліпшення властивостей ґрунту зеленим добривом можна провадити тільки на великих ділянках, де на певній глибині розміщується живе коріння виноградних лоз. Використовувати вузькі грядки з молодим виноградом для сівби рослин на зелене добриво не рекомендується. На зелене добриво висівають у виноградарстві переважно озиму вику разом з гірчицею, люпином та іншими бобовими (у садах віддають перевагу гороху і бобам).

Мінеральні добрива.

Азотні добрива

Серед мінеральних добрив для виноградарства на першому місці стоять нітратні й аміачні добрива.

Сульфат амонію -- найбільш поширене азотне добриво, до складу якого входить азот (20 -- 21%). Це добриво повільної дії і післядія його тривала.

Аміачна селітра -- дуже широко використовуване добриво, до складу якого входить азот (близько 20%), карбонат кальцію (33%) та інші речовини. Це добриво половину азоту містить у аміачній формі, а половину -- у нітратній. Тому дія аміачної селітри швидка і тривала і вона не окислює ґрунт так, як аміак. Азотні добрива, що містять аміак, не можна змішувати разом з вапном чи з добривами, до складу яких входить кальцій.

Для достатнього удобрення плодоносних виноградних лоз щорічно на кожні 100 м2 треба вносити в середньому 6 кг азотного або 6,5 -- 7,5 кг аміачного добрива. Вносять їх у ґрунт два рази на рік з таким розрахунком, щоб внести більше річної норми. Перший раз добрива вносять перед розпусканням бруньок, другий раз для поліпшення росту ягід -- після цвітіння. Перед розпусканням бруньок вносять сульфат амонію або аміачну селітру.

Приклад удобрення азотними добривами:

* ар становить 100 м2 .

Не рекомендується запізнюватися з внесенням добрив, що містять азот, бо це може призвести до поганого визрівання дерева з усіма негативними наслідками, які з цього випливають. На удобрення молодих лоз йде від третини до половини наведеної (річної) норми.

Мінеральні добрива рівномірно розтрушують і трохи присапують. Якщо земля покрита органічним матеріалом, добрива розсипають на покриття. Дощі розчинюють добриво, і воно разом з водою потрапляє в ґрунт.

Фосфорні добрива

З фосфорних добрив у виноградарстві застосовують переважно суперфосфат, томасшлаки (фосфат кальцію) і фосфат магнію.

Суперфосфат містить 8% водорозчинного фосфору. Він дещо підкислює ґрунт і тому ним не треба удобрювати кислі ґрунти. Якщо у ґрунті високий вміст кальцію, то фосфор суперфосфату утворює погано розчинні у воді сполуки і як добриво втрачає свою позитивну дію. Суперфосфат через це найкраще застосовувати на ґрунтах з нейтральною реакцією ґрунтового розчину. Змішувати суперфосфат з добривами, що" містять кальцій, також не можна. Суперфосфат -- добриво швидкої дії. Вносять його один раз навесні перед розпусканням бруньок.

Томасшлак містить 5% цитратнорозчинного фосфору. Дія його повільніша за дію суперфосфату, бо фосфор спочатку розчиняється у ґрунті сполуками, які виділяє коріння. Тому фосфат кальцію вносять восени під час обробітку ґрунту.

Крім фосфору, томасшлак містить кальцій (45--50%)- Ось чому це добриво особливо придатне на кислих ґрунтах. До складу його входить також залізо і такі мікроелементи, як бор і марганець.

В разі удобрення фосфатом кальцію потреба у додатковому внесенні у ґрунт кальцію відпадає. Перед внесенням фосфат кальцію доцільно змішати з калійним добривом, бо сам він, як дуже дрібненький порошок, легко розвіюється.

Фосфат магнію містить 8% здебільшого цитратнорозчинного фосфору. Крім того, у ньому є магній (7%), сульфат кальцію (43%) і мікроелементи.

Алкалізований фосфат містить 11 % цитратнорозчинного фосфору та 40% вапняку. Дія цього фосфату на ґрунт і спосіб його застосування такі ж, як і фосфату кальцію.

Фосфат кальцію і алкалізований фосфат з огляду на високий вміст у них кальцію не можна змішувати з добривами, до складу яких входить азот.

Якщо лози дуже плодоносять, то, враховуючи уповільнений, але благотворний характер дії фосфатів, може вносити їх понад наведену норму, за винятком суперфосфату. Характером дії цих фосфатів (їх здатністю нагромаджуватись, умовами споживання фосфатів рослиною) пояснюється переважне застосування цього добрива під час глибокої (до 1 м) оранки, коли фосфор потрапляє у нижчі шари ґрунту, поближче до основної маси коріння (так зване удобрення про запас). Якщо таке удобрення під час глибокої оранки не проведено, то добриво можна внести пізніше, глибоко загортаючи фосфорні (крім суперфосфату) у ґрунт.

Якщо ділянка, на якій росте виноград, покрита органічним матеріалом, перед внесенням фосфорних добрив покриття знімають. Добре прикопавши фосфорні добрива, ґрунт знову покривають. Так само вносять калійні добрива.

Калійні добрива

Каїніт містить багато хлору і для удобрення виноградної лози не використовується. Для удобрення використовують такі калійні добрива, які містять незначну кількість хлору.

Найбільше використовують 40%-ну калійну сіль (хлорид калію і натрію). Чим менше хлору у калійному добриві, тим краще діє воно на виноград. У сульфаті калію, наприклад, калію 42%, а хлору майже зовсім немає.

Садовод-любитель сам вирішує, яке із згаданих двох добрив -- 40% -ний хлорид калію і натрію чи сульфат калію -- треба на цей раз внести, щоб досягти бажаного результату. Молодий виноград, який особливо чутливий до хлористих калійних добрив, краще удобрювати безхлористим сульфатом калію.

Калійні добрива доцільно вносити рівними дозами двічі на рік (восени і навесні), їх можна змішувати з усіма іншими добривами. Проте, змішуючи з добривами, що містять кальцій, необхідно якомога швидше розтрушувати утворену суміш.

Удобрення г/ма кг/ар

Сульфатом калію 40 -- 50 4,0 -- 5,0

40%-ною калійного сіллю 50--60 5,0--6,0

Вапняні добрива

Потреба виноградної лози у кальції не така вже й велика, як це часто думають. Спеціального внесення кальцію потребують тільки кислі ґрунти. При звичайному удобренні мінеральними добривами, особливо томасшлаками (фосфатом кальцію), у ґрунт, як правило, надходить кальцію достатньо для того, щоб виноградна лоза могла нормально розвиватися.

Якщо все-таки необхідно внести кальцій, то доцільно застосовувати вапняні добрива невеликими дозами за один раз, а краще меншими дозами, приблизно один раз на два роки, з розрахунку 7,5--10 кг на 100 м2.

У ґрунт кальцій вносять у вигляді карбонату кальцію, де його вміст становить щонайменше 32%, і у вигляді вапняку (оксиду кальцію) із вмістом кальцію мінімум 55%. Причому карбонат кальцію потрібний насамперед для легких, а вапняк -- для важких ґрунтів.

Вапняні добрива поліпшують структуру ґрунту і сприяють розвиткові у ньому мікроорганізмів.

Комплексні добрива

Серед мінеральних добрив є так звані комплексні добрива. Широко застосовують спеціальне комплексне мінеральне добриво червоний піафоскан, до складу якого крім основних поживних речовин -- азоту, фосфору і калію -- у співвідношенні відповідно 14 : 8 : 14 входять також і мікроелементи.

Це комплексне мінеральне добриво розтрушують безпосередньо перед обробітком ґрунту (копанням, оранкою). З огляду на порівняно невисокий процентний вміст у ньому поживних речовинцього добрива йде багато, приблизно 10--12 кг на 100 м2, якщо удобрювати виключно ним самим. Тому доцільніше вносити комплексне добриво як доповнення до основного удобрення. У такому разі можна обійтися меншими його запасами.

Комплексні добрива придатні і для внесення після цвітіння, особливо коли добра зав'язь. Тоді їх вносять стільки ж, як і навесні, якщо це не шкодить рослинам, що ростуть поруч. Здебільшого ці добрива виявляються нешкідливими.

2. Особливості застосування добрив у шкілці

Маточники прищепної лози, призначені для заготівлі живців щепи, удобрюють так само, як і плодоносні. Маточники підщепних лоз у молодому віці удобрюють так само, як молоді виноградники. На лозоносних маточниках вносять повне мінеральне добриво (NPK) по 60 - 90 кг діючої речовини (д. в.) На 1 га. Для одержання високоякісних підщеп застосовують мікродобрива, які вносять у вигляді чистих розчинів і в суміші з основними добривами. Останнє дає більший ефект. При кореневій підгодівлі, проводяться на тлі NPK, в ґрунт закладають один з мікроелементів (у кг д. у. На га): цинк - 1,0-2,0; молібден - 0,5-2,0; марганець або бор - 2,0-4,0. При некореневої підгодівлях мікроелементи вносять в період інтенсивного росту пагонів: на початку червня і в середині липня.

Удобрення виноградної шкілки включає внесення органічних, мінеральних або органо-мінеральних добрив під плантажну оранку, при посадці живців, при підгодівлі (кореневих і некореневої). Під плантажну оранку ґрунт заправляється органічних добривами з розрахунку 30-40 т гною або компостів на 1 га. При відсутності органічних добрив вносять суперфосфат (1,0-1,5 т / га) і хлористий калій або калійну сіль (0,5-0,6 т / га). При посадці живців в посадкові борозни вносять 4 - 6 т перегною і по 7 кг д. у. NPK на 1 га. При посадці в закриту борозну з одночасним поливом використовують живильний розчин слабкої концентрації (по 80 г д. в. На 100 л води). Кореневі підгодівлі проводять повним добривом з розрахунку по 15 кг д. у. кожного елемента на 1 га при перших двох поливах після посадки. Некореневі підгодівлі проводять макро- і мікроелементами разом з обприскуванням виноградної шкілки проти шкідників і хвороб. Застосування системи добрив на виноградних шкілках підвищує якість підщепи та прищепи, збільшує вихід першосортних саджанців, які забезпечують високу приживлюваність на виноградниках.

3. Поливні та зрошувальні норми

Зрошення виноградників

Зрошення позитивно впливає на екологічні фактори, мікроклімат і фітоклімат, що в кінцевому рахунку призводить до поліпшення росту і розвитку виноградних рослин і значного підвищення їхньої продуктивності. Важлива особливість зрошуваних виноградників - гарантована стабільність врожайності.

Величина водоспоживання виноградної рослини залежить від зони обробітку винограду (сума опадів, розподіл їх за сезонами, сума активних температур, гідротермічний коефіцієнт, вологість повітря, типу ґрунту та його фізико-механічний складу, глибини залягання ґрунтових вод); біологічних особливостей сортів (сильно-, середньо- і слаборослі); стану виноградної рослини (вік, врожайність); технології обробітку (схема посадки, зміст ґрунту і способи її обробки); системи зрошення винограднику (вологозарядковий і вегетаційні поливи) і способів вегетаційних поливів (борозновий, по щілинах, дощування, внутрішньогрунтовий, крапельний).

Водоспоживання виноградної рослини значно змінюється за фазами її вегетації. Найбільша кількість води (близько 80%) витрачається нею у період росту пагонів, формування та дозрівання врожаю, що враховують при розробці графіків і норм поливів в умовах зрошуваної культури.

Систему зрошення і способи поливу вибирають на основі всебічного глибокого вивчення проектними організаціями гідрологічних, ґрунтових, кліматичних та економічних умов. При виборі способу поливу враховують, крім того, рельєф місцевості.

Зрошувальна система включає в себе: джерело зрошення, головні споруди, які регулюють подачу води з джерела зрошення; магістральні канали, що підводять воду з джерел зрошення до зрошуваних ділянках; розподільні канали, що складаються зі зрошувальних каналів, поливних та вивідних борозен.

Для запобігання втрат води або їх зниження в практиці широко використовують бетоновані підводні канали і здійснюють подачу води в закритій підвідної мережі (труби, шланги)

Поливи ділять на вологозарядні і вегетаційні. Вологозарядні поливи (2-3) проводять в зимовий час при великих нормах (1200-1500 м3) напуском - для максимального накопичення вологи в глибоких горизонтах ґрунту (2 м). Доцільність таких поливів обумовлена тим, що коренева система у виноградної рослини сягає глибини 2-3 м і більше і при необхідності може використовувати вологу з цих горизонтів. Запас вологи в глибоких горизонтах ґрунту дозволяє значно скоротити кількість поливів у період вегетації, коли поливна вода особливо дефіцитна.

Вегетаційні поливи проводять більш часто і при менших поливних нормах (400-800 м3 в залежності від вологоємності ґрунту). Їх приурочують до фаз вегетації з урахуванням потреби виноградної рослини в волозі. Кількість поливів визначається зоною обробітку, вологістю ґрунту, її вологоємністю, механічним складом, фізичними властивостями, віком насаджень, величиною врожаю, напрямком його використання, біологією сорти та ін. У спекотному посушливому кліматі число вегетаційних поливів більше, особливо на галечникових і піщаних ґрунтах легкого механічного складу. При цьому застосовують малі поливні норми (300-400 м3). Часті поливи проводять також на молодих виноградниках, коренева система у яких розташована ближче до поверхні ґрунту. На плодоносних виноградниках, що відрізняються добре розвиненою кореневою системою, яка сягає глибоких горизонтів ґрунту, кількість вегетаційних поливів скорочують.

Головний критерій визначення термінів проведення поливів - показник найменшої вологоємкості (НВ). За даними А. Д. Лянного та ін. (1984), для забезпечення високої продуктивності кущів винограду в період вегетації до початку дозрівання ягід необхідно підтримувати вологість ґрунту в межах: для піщаних ґрунтів 100-50% НВ, для південних супіщаних чорноземів - 100- 60, звичайних легкосуглинистих - 100-70, південних важкосуглинистих чорноземів - 100-75% НВ. Це означає, що черговий полив слід проводити при вологості метрового шару ґрунту, рівній нижньому порогу показника оптимального зволоження. Величина цього показника змінюється за фазами вегетації винограду. Вологість ґрунту на рівні 80-85% НВ потрібно підтримувати в фази росту пагонів та ягід і дещо знижувати її (Так 65-70% НВ) при визріванні пагонів. Однак при вологості » грунту нижче цієї межі, за даними К. С. Погосян (1975), знижується морозо- і зимостійкість виноградної рослини, що допускати не можна.

Орієнтовно в Європейському регіоні перший полив у звичайні роки застосовують після цвітіння винограду, найчастіше в середині червня. У роки з посушливою жаркої навесні перший полив слід проводити раніше, до початку цвітіння. Час проведення другого вегетаційного поливу припадає в середньому на другу декаду липня.

Для сортів раннього і середнього термінів дозрівання зазвичай буває достатньо двох поливів. На ділянках, де вирощують сорти пізніх строків дозрівання, на початку серпня застосовують третій полив

Існує кілька способів вегетаційних поливів:

· поверхневий, коли полив проводять безпосередньо по поверхні ґрунту; він включає в себе інфільтраційні поливи: по борознах і по щілинах;

· надземний, здійснюваний дощуванням і дрібнодисперсним розбризкуванням;

· внутрішньогрунтовий, при якому вода за допомогою спеціальної системи подається в кореневмісному шар ґрунту;

· краплинний, коли поливна вода подається локально, кожній рослині за допомогою спеціальних крапельниць.

Вибір способу поливу в значній мірі визначається кліматом, рельєфом місцевості, величиною ухилу, джерелом зрошення, технологією обробітку винограду, матеріально-технічним забезпеченням господарства.

Поверхневий спосіб поливу. Застосовують в умовах спокійного рельєфу. Оптимальні показники величини ухилу для проведення поливу цим способом - від 0,002-0,005 до 0,008.

Полив по борознах найбільш старий і широко поширений. Кількість борозен, що нарізають пристосуванням ПРВМ-19000 до плуга ПРВМ-3, визначається типом ґрунту, шириною міжрядь і віком насаджень. У міжряддях шириною 2,5 м і менше нарізають 2 борозни, 3-3,5 м - 3 і в більш широких міжряддях (4,5-5 м) - 4 борозни. Крайні борозни нарізають, відступивши 0,6 - 7 м від ряду. Відстань між борознами на легких ґрунтах 0,6 м, середніх 0,7-0,8, важких 0,9-1 м. Глибина борозен і їх довжина залежать від ухилу і типу ґрунтів. На ділянках з малим ухилом їх Роблять більш глибокими (20-25 см), з більшим - більш дрібними - 20 См). На важких ґрунтах з низькою водопроникністю довжина поливних борозен може досягати 200 м, а в окремих випадках і 300 м. На ділянках з легким піщаним і піщаної добре водопроникної ґрунтом довжину поливних борозен зменшують до 100 м.

Система поливу по борознах може бути зі скиданням залишкової кількості поливної води і без скидання. У першому випадку в нижній частині ділянки нарізають поперечну (по відношенню до напрямку поливних борозен) борозну, в яку стікають залишки поливної води і за допомогою якої вони відводяться у зрошувальний канал ділянки, розташованої нижче по ухилу. У другому випадку, при проведенні поливу без скидання, воду в поливні борозни подають в такій нормі, при якій вся вона вбирається в ґрунт.

Важлива умова, що визначає якість поливу, - встановлення оптимальної поливної норми, первісною норми поливної води в кожну борозну і тривалості поливу. Величина поливної норми, у свою чергу, багато в чому обумовлюється механічним складом ґрунту, її вологопроникність і вологоємністю. На легких, вологоємких ґрунтах поливна норма становить 600-800 м3, на важких, важкоприникнутих 400-500 м3. Так як полив по борознах заснований на принципі інфільтрації води в ґрунт, яка краще відбувається при подачі невеликої кількості води, подачу її в борозну суворо дозують. Найбільш проста і точно це можна здійснювати за допомогою гумових шлангів-сифонів різного діаметру і довжиною 80-100 см, один кінець яких заправляють у тимчасовий зрошувальний канал, нарізаний у верхній частині зрошуваної ділянки поперек поливних борозен, а другий - у поливну борозну. Подачу води в поливну борозну дозують за рахунок величини діаметра шланга. Найбільш зручний при цьому шланг діаметром 15 мм, що відповідає подачі води 0,15 л / с. На початку поливу подають велику дозу води - до 0,3 л / с - шляхом заправки двох шлангів, потім її скорочують в 2 рази, залишаючи один шланг. Тривалість поливу 12-36 ч.

Надземний спосіб поливу. Найбільшого поширення набув спосіб дощування. Його здійснюють шляхом монтування на шпалерних опорах стаціонарної дощувальної установки з розбризкувачами або проводять за допомогою різних дощувальних машин.

Для запобігання можливого стоку поливної води з поверхні ґрунту і кращого усмоктування її в кореневмісному шар перед поливом необхідно провести чизелювання на глибину 25 - 30 см. Основні переваги поливу дощуванням: він у значній мірі оптимізує не тільки водний режим ґрунту, але і мікро- і фітоклімат виноградних насаджень, призводить до значної (на 30%) економії поливної води, затрат праці на 1 га (до 2,8 чол. - год проти 22,3 чол. - год при поливі по борознах) і може бути застосований на ділянках зі складним рельєфом.

При використанні стаціонарного методу дощування виноградників можливі різні варіанти технічного рішення. Найчастіше до шпалерні стійок через 3-4 ряди підвішують підводять поливну воду труби, на яких через кожні 8 - 10 м монтують форсунки-розпилювачі. Вся ця система, що працює під напором, що створюється насосами, періодично включається вручну або за допомогою автоматики. Одночасно з поливною водою можна вносити добрива (некореневої підгодівля: рослин).

Різновид способу дощування - мілкодисперсне зрошення, яке відрізняється більш дрібним розміром крапель, що створюють своєрідний туман. Основне призначення цього способу зрошення - створення оптимального мікро- і фітоклімату на винограднику, що сприяє проходженню фізіологічних процесів у рослині: фотосинтезу, дихання і транспірації.

Надземний спосіб поливу має особливе значення в південних районах з високою температурою і низькою (менше 40%) відносною вологістю повітря в денні години, які гнітюче діють на рослини. Цей спосіб поливу для підвищення вологості кореневмісного шару доцільно поєднувати з поливами по борознах, щілинах, внутрішньогрунтовий і крапельним.

Внутрішньогрунтовий спосіб поливу. При його застосуванні значно змінюється технологія обробітку винограду, оскільки поливна вода надходить безпосередньо в кореневмісний шар ґрунту.

Список використаної літератури

1. Виноградарство / Под ред. канд. с. -х. наук Литвинова П. И. -- Киев: Урожай, 1978. -- 360 с.

2. Виноград і виноградарство: Практичний і навчальний посібник / Ходак В.О., Шашков І.Г., Козар І.М. та ін. - Ужгород: Карпати, 2007. - 408 с.

3. Виноградарство: Практикум / О.П. Дикань, А.О. Бондаренко, В.В. Заморський та ін.; / За ред. О.П. Дикань. - Симферополь: Бізнес-Інформ, 2002. - 208 с.

4. Мишуренко А. Г. Виноградный питомник. -- 3-е изд., переработ, и доп. -- М.: Колос, 1977. -- 224 с.

Размещено на Allbest.ru