Технічна оснащеність аграрного підприємства, її обґрунтованість та шляхи покращення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Рівень розвитку агропромислового комплексу багато в чому визначається його технічної оснащеністю, яка залежить від наявності та обсягів придбання ним сільськогосподарської техніки та енергетичних ресурсів, а також від її якості. За останні десятиліття відбулося значне скорочення кількості сільськогосподарських машин і устаткування, що надходять на село. Внаслідок помилок, допущених в ході реформування економіки країни в цілому і АПК, в Зокрема, відбулося абсолютне і відносне скорочення чисельності машинно-тракторного парку, його морального та фізичного старіння, погіршення технічного стану, відхилення структури парку техніки від оптимальних параметрів [17].

Питання технічного забезпечення аграрного виробництва досліджують вітчизняні і зарубіжні вчені та практики. Актуальні питання інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва, інноваційно-інвестиційного розвитку, вдосконалення системи матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва досліджуються у працях вчених Андрійчука В.Г., Білоуська Я.К., Зубця М.В., Кісіля М.І., Кравчука В.І., Лайка П.А., Левитського І.С., Лобаса М.І., Могилової М.М., Музики П.А., Підлісецького Г.М., Саблука П.Т., Сайка В.Р., Ситника В.П. та інших. Однак, проблема інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва недостатньо вивчена. Додаткових досліджень потребують інноваційно-інвестиційні процеси на регіональному рівні, як чинники покращення технічного забезпечення аграрного виробництва.

Рівень розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства визначається головним чином ступенем насиченості її основними виробничими фондами. Від ступеня забезпеченості ними сільського господарства та ефективного їх використання залежить рівень і темп росту виробництва сільськогосподарської продукції та його рентабельності. У процесі нагромадження виробничих фондів необхідно прямувати до здешевлення засобів і предметів праці та до поліпшення їх якісної характеристики. Розвиток сільського господарства потребує постійного нарощування основних засобів. Спостерігається інтенсивне старіння техніки, а в умовах погіршення забезпеченості запасними частинами і ремонтними матеріалами, паливом і мастилами наростаючими темпами погіршується використання основних засобів.

Внаслідок зниження платоспроможності товаровиробників у сільському господарстві спостерігається спад рівня технічної забезпеченості, темпів оновлення матеріалотехнічної бази. Це приводить до здійснення неповного обсягу технологічних операцій та проведення їх із запізненням, що, в свою чергу, зумовлює зниження врожайності сільськогосподарських культур, зменшення обсягів продукції, зниження її якості, значних затрат і підвищення її собівартості [1].

Зміцнення взаємозв'язків в АПК між сільським господарством і галузями переробки його продукції викликає необхідність узгоджувати ці сфери з промисловістю, що виробляє засоби виробництва і предмети праці для них. У перспективі роль виробництва засобів виробництва у структурі АПК значно зросте. Виробництво сільськогосподарської техніки. транспортних засобів, технологічного устаткування для переробної промисловості, торгівлі тощо повинно повністю забезпечувати потреби АПК на всіх етапах виробництва, промислової переробки, транспортування і реалізації продукції. З підвищенням ролі промислової переробки та обробки сільськогосподарської продукції в АПК зростають обсяги заготівлі. зберігання, транспортування і збуту готової продукції.

Сучасне стан технічної оснащеності, необхідність індустріалізації тваринництва на основі вдосконалення технології та технічних засобів об'єктивно визначають необхідність поліпшення використання вже створеного виробничо-технічного потенціалу.

Досвід багатьох господарств країни підтверджує ефективність їх роботи може бути істотно підвищена шляхом реконструкції, розширення і технічного переозброєння, що забезпечують приріст продукції в більш стислий термін і за менших питомих витратах у порівнянні з новим будівництвом аналогічних приміщень. Хоча модернізація існуючих приміщень і вимагає менших капітальних вкладень, ніж нове будівництво, однак вони досить високі.

Розвиток рослинництва і тваринництва та успішне виконання завдань щодо вирощування зернових, соняшнику, цукрових буряків та інших культур та виробництва молока, м'яса, яєць та інших продуктів цих галузей можливий за умови прискорення науково-технічного прогресу. Це потребує постійного і широкомасштабного здійснення технічного переоснащення виробництва, завершення комплексної механізації на основі використання науково обґрунтованої системи машин [15].

1. Теоретичні основи технічної оснащеності сільськогосподарського виробництва

1.1 Значення та особливості технічної оснащеності в умовах ринку

Рівень технічної оснащеності підприємства визначає ефективність виготовлення продукції основним виробництвом, обумовлює можливість ритмічності її випуску з заданими споживчими властивостями.

Рішення економічних, соціальних та інших завдань підприємства безпосередньо пов'язане з швидким технічним прогресом виробництва і використання його досягнень в усіх галузях господарської діяльності.

На підприємстві він здійснюється тим ефективніше, чим здійснено на ньому технічна оснащеність виробництва, під якою розуміється комплекс конструкторських, технологічних та організаційних заходів, забезпечують розробку і освоєння виробництва різних видів продукції, а також удосконалення що випускаються виробів.

Якість продукції формується, як відомо, під вагомим впливом сучасних досягнень розвитку науки і техніки. Проте тут існує і зворотний зв'язок.

Підвищення якості (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє неабиякий вплив на прискорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.

Зокрема підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв забезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв, роботботехнічних комплексів тощо.

Вічних машин немає. Машини будь-якого технічного рівня та якості спрацьовуються, старіють, ламаються. Тобто неминучі не тільки планові, а й непланові ремонти та обслуговування. Залежно від якості, технічного рівня, інтенсивності, умов і кваліфікаційного рівня, для підтримування їх працездатності за строк експлуатації слід витратити 80-120% від початкової ціни для зарубіжної техніки й 200-300% для вітчизняної. За приблизними розрахунками, щороку на ремонт техніки витрачається 10-15% її балансової вартості, що становить 8-9 млрд грн. Тому значущість технічного сервісу важко переоцінити.

Рівень якості засобів виробництва і предметів споживання безпосередньо впливає на структуру виробництва, функціональний розподіл потужностей машинобудівних підприємств. Підвищення технічного рівня засобів праці і якості предметів праці дозволяє використовувати більше інвестиційних і матеріальних ресурсів для випуску споживчих товарів, а поліпшення якості продукції підприємств видобувних галузей створює додаткові фінансові можливості для масштабнішого державного інвестування і швидшого розвитку відповідних галузей обробної індустрії. Технічний рівень машин і устаткування у певній мірі визначає структуру виробничих потужностей, використовуваних для виготовлення нових знарядь праці та запасних частин до них.

Не потребує особливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційних матеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів. У зв'язку з цим достатньо навести такий приклад. Технологічні заходи щодо підвищення якості металу шляхом його термічної обробки і покриття пластмасами вимагають майже втричі менше інвестицій, ніж на створення потужностей для адекватного додаткового обсягу його виробництва [12].

В умовах переходу до ринкової економіки, формування ринку технічних засобів і агротехсервісних послуг особливого значення набуває підвищення ролі та відповідальності підприємств машинобудівної індустрії за реалізацію техніки, забезпечення її роботоздатності в гарантійні строки експлуатації, створення сервісних структур з перед- і післяпродажного технічного обслуговування вироблених ними технічних засобів.

Важливою функцією заводів-виробників тракторів, сільськогосподарських машин і знарядь має стати організація оновлення машинного парку в сільськогосподарських підприємствах, у створенні й розвитку вторинного ринку уживаної сільськогосподарської техніки.

Створення вторинного ринку техніки в умовах низької платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників і значного дефіциту матеріально-ресурсних засобів слугує досить вигідною формою підвищення технічного оснащення їх в виробництва [16].

Удосконалення технічної оснащеності сільського господарства, її модернізація в умовах ринкових відносин має особливості, які полягають в слідуючому:

- відсутнє централізоване розподілення матеріально-технічних ресурсів (фондозабезпечення), а вільна торгівля ними здійснюється в межах фінансових можливостей кожного аграрного підприємства;

- створено нові форми організації матеріально-технічного постачання, у тому числі машинно-технологічні станції для надання послуг відповідними видами техніки на правах прокату. Машинно-технологічні станції, як організаційна форма використання сучасної техніки в перехідний період, повинні набути в Україні широкого поширення;

- надано право продавати, міняти, орендувати, передавати у тимчасове користування іншим підприємствам об'єкти матеріально-технічної бази;

- аграрні підприємства можуть для створення МТБ залучати банківські кредити та одержувати техніку і механізми по лізингу, сплачуючи лізингодавцю відповідні кошти за передачу засобів виробництва у використання на умовах інтеграції оренди і кредиту з правом їх послідуючого викупу.

Створення розвиненого ринку матеріально-технічних ресурсів в перехідний період від адміністративно-командної економіки до ринкової стримується низькою платоспроможністю сільських товаровиробників. Такий стан обумовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних причин, які можна усунути лише при допомозі держави. До них слід віднести такі: відсутність чіткої перспективної програми розвитку галузі машинобудування, у тому числі сучасних видів техніки для сільського господарства з урахуванням досягнень НТП; наявність диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію при відсутності дотацій держави на основні її види, які діють в країнах з ринковою економікою; недосконалість регіональних оптових ринків засобів виробництва і цін на них; нерозвиненість сфери виробничих послуг з боку обслуговуючих промислових підприємств і незацікавленість останніх в наданні таких послуг по причині низької платоспроможності аграріїв; відсутність стратегії і законодавчої бази щодо організації і функціонування кооперації в аграрному секторі економіки; не функціонує ринок землі, тому відсутня реальна застава для одержання необхідних кредитних ресурсів, так необхідних як для формування фонду власних оборотних коштів і зростання платоспроможності, так і фонду для оновлення матеріально-технічної бази.

Удосконалення матеріально-технічної бази сільського господарства в перспективі може здійснюватися по таких напрямах розвитку промисловості по випуску:

· нового покоління комбінованих агрегатів з комплексом відповідних причіпних і навісних механізмів для впровадження у виробництво енергозберігаючих та ґрунтозахисних технологій;

· різних видів малогабаритної техніки для фермерських господарств і селянських присадибних ділянок;

· нових і удосконалених енергонасичених тракторів і комбайнів вітчизняних заводів (Харківського, Дніпропетровського, Луцького, Херсонського та інших);

· необхідного технологічного обладнання і комплексів для виробництва, зберігання, приготування і роздачі кормів, інших механізмів, обладнання і приборів для тваринницьких галузей, особливо молочного скотарства і свинарства, які б дозволили механізувати і автоматизувати виробничі процеси та вивести їх з кризового стану.

Для вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва необхідно перейти до формування ринку конкурентоспроможних вітчизняних матеріально-технічних ресурсів, системи кредитування, вдосконалення цінової, податкової політики та митно-тарифного регулювання. Доцільно створити широку мережу матеріально-технічної бази, пунктів прокату сільськогосподарської техніки з метою наближення їх до товаровиробників; на державному рівні забезпечити підтримку та функціонування підприємств, що займаються відповідним обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників [9].

1.2 Сучасний стан технічної оснащеності сільськогосподарського виробництва

сільськогосподарський виробництво платоспроможність

Сучасний стан сільськогосподарської техніки в АПК переконує, що сервіс як напрям виробничої діяльності, спрямований на підтримання техніки в працездатному стані, перестав існувати. Зарубіжний і вітчизняний досвід експлуатації техніки свідчить, що підтримання техніки в працездатному стані в споживачів є важливим народногосподарським завданням. Для підкреслення значущості сервісу в підтриманні працездатності техніки в споживачів у зарубіжній літературі використовують термін -- «типи експлуатації». Якщо так само розглядати значущість сервісу, то у вітчизняних сільгоспвиробників типів експлуатації немає. Є тільки передова лінія -- робота в полі, а типи експлуатації кожен формує, виходячи із власних можливостей.

Найважливішою умовою дотримання агротехнологій є технічне забезпечення аграрного виробництва. На сучасному етапі, у період трансформаційних перетворень аграрного сектора економіки, гостро постало питання забезпечення продовольчої безпеки держави та виходу з вітчизняною продукцією на зовнішні ринки.

Аналіз стану інженерно-технічного забезпечення аграрного виробництва показує, що за останні роки спостерігається істотне скорочення технічних засобів в аграрному виробництві. Забезпеченість сільськогосподарських підприємств у 2008р. до рівня 1991р. становила: тракторами - 35,7%, зернозбиральними комбайнами 37,2%, бурякозбиральними комбайнами 29,3%, кукурудзозбиральними комбайнами 20,9%.[8].

Такий стан технічного, а також інженерного і сервісного обслуговування не може забезпечити випуск конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції для внутрішнього і зовнішнього ринків та економічну ефективність виробництва. Для підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції та продуктів харчування на світовому ринку необхідно дотримуватися жорстких агротехнологічних вимог виробництва продукції. А після вступу України у СОТ дотримання міжнародних вимог до сільськогосподарської продукції стало обов'язковою умовою її експорту. Сільське господарство ще не набуло необхідної купівельної спроможності. Рівень його технічного оснащення не відповідає технологічним потребам. Через несвоєчасне виконання технологічних операцій щорічно втрачається третина валової сільськогосподарської продукції.

Сучасний розвиток аграрного виробництва визначається спроможністю вчасно і якісно забезпечити агротехнічні вимоги вирощування сільськогосподарських культур. Розвиток сільського господарства у значній мірі залежить від технічного забезпечення, що характеризується кількістю технічних засобів, їх продуктивністю та якістю, відповідністю екологічним вимогам, безпеки експлуатації та технологічною досконалістю виробництва.

У таких умовах особливого значення набуває органічне землеробство, яке спроможне забезпечити виробництво екологічно чистої продукції на основі запровадження нових технологій із застосуванням конструктивно нових високопродуктивних машин. В усьому світі протягом останніх десятиріч у виробництві сільськогосподарської продукції, особливо у рослинництві, відбуваються революційні зміни. Суть їх полягає у біологізації технологій, заощадженні енергії та ресурсів на виконання технологічних операцій, захисті природного середовища, підвищенні екологічної безпеки у процесі виробництва продукції. Біологізація здійснюється у напрямах зменшення антропогенного навантаження на ґрунт, поліпшення життєдіяльності біологічної маси ґрунтових мікроорганізмів, створення збалансованого водно-повітряного та теплового режимів, що призводить до інтенсивнішого засвоєння мінеральних елементів рослинами.

Сучасні світові жорсткі біологічні вимоги до сільськогосподарської продукції впливають на тенденції створення нових машин і технологій. Створення нових машин і робочих органів відбувається у напрямі спроможності працювати на різних типах ґрунтів, розпушувати або ущільнювати залежно від потреби на різну глибину, зменшення антропогенного тиску забезпечуючи біологічний розвиток.

Енергоощадність розвивається шляхом суміщення технологічних операцій та універсалізації технічних засобів, зменшення технологічного підготовчого періоду, запровадження модульних агрегатів для виконання різних технологічних операцій, забезпечення точності виконання технологічних операцій. Нові ресурсозберігаючі та екологоохоронні технології обробітку ґрунту поєднують виконання окремих технологічних операцій, наприклад, підготовки ґрунту, розпушування на потрібну глибину, внесення органічних та мінеральних добрив, точне висіювання, ущільнення ґрунту, боронування. Стратегія інноваційної концепції розвитку агротехнологій та їх технічного забезпечення полягає в оптимізації термінів виконання всього комплексу операцій і агротехнічних вимог для одержання запрограмованого врожаю із заданими якісними параметрами.

Зростання технологічних вимог до аграрного виробництва супроводжується формуванням нового комплексу технологічних машин. За відсутності обігових коштів, найбільш уражене кризою, вітчизняне сільськогосподарське машинобудування не спроможне забезпечити розробку та випуск високоякісної техніки. В умовах жорсткої міжнародної конкуренції на ринку технічних засобів все більше розвивається сегмент імпортної нової та вживаної сільськогосподарської техніки. Такі тенденції викликані вимогами ринку щодо виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції. Ринок імпортної сільськогосподарської техніки все більше забезпечує сільськогосподарське виробництво необхідними технічними засобами для впровадження передових агротехнологій. Вітчизняне сільськогосподарське машинобудування поступово втрачає свої позиції на ринку технічних засобів, а сільськогосподарська техніка за технічними характеристиками та якістю виготовлення все менше спроможна конкурувати із зарубіжною. В 2008 році у порівнянні з 1991 роком виробництво техніки для села скоротилося у 8-10 разів, значна частина заводів завантажена на 10-20%, а деякі виробництва зупинені. Середній вік технологічного обладнання машинобудівних підприємств становить 30-35 років. Як наслідок технічний рівень вітчизняних машин вкрай незадовільний, а впровадження нових розробок відбувається повільно за відсутності коштів у підприємств. [11].

Такий стан інженерно-технічного забезпечення потребує комплексного його аналізу стану та тенденцій розвитку з врахуванням питань наукового, інженерно-технічного, організаційно-економічного, правового та соціального характеру:

- наукове обґрунтування тенденцій і напрямів розвитку агротехнологій на основі досягнень НТП з врахуванням біологізації та екологізації аграрного виробництва;

- розробка комплексної національної системи машин з методичними рекомендаціями щодо її запровадження в агропромисловому виробництві на основі нових умов та розмірів землекористування і врахування регіональних особливостей розвитку;

- координація науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з розробки та впровадження нових видів машин у виробництво через державну систему сертифікації;

- реалізація державної технічної політики в агропромисловому комплексі та державна підтримка наукомістких виробництв вітчизняного сільськогосподарського машинобудування;

- запровадження інноваційно-інвестиційних моделей стимулювання розробки і впровадження сучасної сільськогосподарської техніки на основі кластерної організації агропромислового виробництва та прогнозування зростання землеволодінь;

- організація системи сервісного ремонтно-технічного обслуговування парку сільськогосподарської техніки із врахуванням змін структури ринку технічних засобів, організаційних форм господарювання та прогнозу їх розвитку;

- формування юридично-правових документів щодо функціонування системи моніторингу і прогнозування розвитку ринку технічних засобів та інженерно-технічного забезпечення на основі базового Закону України „Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу».

На початку ХХІ століття відбуваються зміни інфраструктури ринку технічних засобів під впливом аграрної реформи, що супроводжується розпаюванням земель і зміною розмірів земельних ділянок, виникненням нових юридично-правових форм господарювання та землевласників. За даними Міністерства аграрної політики на початок 2009р. біля 65% сільськогосподарських угідь знаходилися у дрібних та одноосібних землевласників, котрі володіють земельними ділянками 5-80га.

Зміна попиту на сільськогосподарську техніку суттєво змінила структура ринку технічних засобів і призвела до інтенсивного ввезення нової та вживаної імпортної сільськогосподарської техніки. Тенденція зростання імпорту сільськогосподарської техніки продовжується, наприклад, тільки в Івано-Франківській області за останнє десятиріччя імпорт техніки зріс у 8,5 разів. На початок 2010р. біля 40% експлуатаційного парку машин складає імпортна сільськогосподарська техніка. У зв'язку із створенням ринкової інфраструктури аграрного сектора спостерігається пожвавлення щодо налагодження системи матеріально-технічного постачання через агроторговельні дома, агролізингові компанії, фірмові технічні центри, станції сервісного обслуговування, підприємства матеріально-технічного постачання та ін. Під впливом змін попиту-пропозиції ринку, необхідністю впровадження нових прогресивних технологій на Прикарпатті успішно функціонують Івано-Франківська філія НАК „Украгропромлізинг», ВАТ „Украгрокомплект» та інші компанії. Такі структурні зміни позитивно впливають на зростання обсягів та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Реформування системи агропостачання зумовили створення, поряд із загальними оптовими ринками, локальних ринків ґрунтообробної, посівної, зернозбиральної, м'ясомолочної, хлібопекарської та інших видів техніки.

За останні роки знищена система технічного сервісу та ремонтно-відновлювальних робіт. Значна частина агротехсервісних підприємств змінили свій профіль діяльності. В Івано-Франківській області із 22 ремонтно-технічних та сервісних підприємств тільки 3 зберегли свій профіль діяльності. За змін структури ринку поступово відновлюється ринок технічного сервісу, це викликано експлуатаційною складністю машин, необхідністю висококваліфікованого обслуговуючого та сервісного персоналу та поступовим поповнення парку машин імпортною технікою. Все ширше впроваджується ринок техніко-технологічних послуг. Агротехнічне обслуговування слід розглядати у ринковому середовищі в тісному взаємозв'язку з виробництвом та використанням техніки. Об'єднання виробників і споживачів техніки, постачальників технічних засобів та сервісно-технічних станцій діють у багатьох країнах світу, наприклад, дилерська мережа інженерно-технічного забезпечення фермерських господарств у США, регіональні машинно-технічні станції у Польщі, сервісні центри у Чехії та ін. Заслуговує уваги зарубіжний досвід використання сільськогосподарської техніки, де успішно на аграрному ринку працюють різні структурні форми сільськогосподарського виробництва: кооперативи, селянські спілки, фірми, акціонерні компанії, корпорації тощо.

Розглядаючи структуру ринку сільськогосподарської техніки та запасних частин можна виділити такі сегменти:

- ринок нової вітчизняної техніки, що поставляється підприємствами-виготовлювачами, фірмовими центрами, дилерами, торговельно-комерційними центрами;

- ринок відновленої вітчизняної техніки, що поступає з ремонтних підприємств, поставляється ремонтними підприємствами, фірмовими центрами, торговельними посередниками;

- ринок нової імпортної техніки, що поставляється підприємствами-імпортерами, комерційно-сервісними компаніями, дилерами, представництвами;

- ринок відновленої імпортної техніки, що ввозиться іноземними компаніями, представництвами компаній, дилерами;

- ринок вживаної іноземної техніки, що продається по залишковій вартості без відновлювальних робіт, як правило ступінь зносу незначний. Продаж здійснюється фірмами та представництвами іноземних компаній, дилерами, агентами.

Реформування системи агропостачання зумовили створення, поряд із загальними оптовими ринками, локальних ринків ґрунтообробної, посівної, зернозбиральної, м'ясомолочної, хлібопекарської та інших видів техніки. Така сегментація ринків технічних засобів є умовною тому, що акціонерні компанії, товариства, фірми здійснюють продаж усіх видів техніки та надають комплексні послуги з передпродажного, післяпродажного сервісу, гарантійного обслуговування, постачання запасних частин, навчання фахівців та інших послуг експлуатаційного характеру.

Ринок техніки залишається розбалансованим, значна частина незадоволеного попиту пояснюється тим, що в аграрних підприємств та одноосібних землевласників недостатньо коштів на придбання технічних засобів та запасних частин. Вітчизняне сільськогосподарське машинобудування, найбільш уражене економічною кризою, не спроможне забезпечити сільськогосподарських товаровиробників сучасною технікою. Потенціал галузі постійно знижується, а імпортна сільськогосподарська техніка займає все більш домінуюче становище. За весь період реформування відносин власності ні держава, ні виробники сільськогосподарської техніки не зробили вагомих кроків для підвищення рівня механізації та продуктивності праці у домогосподарствах. Враховуючи такий стан за останніх п'ять років значно зріс ввіз малогабаритної техніки китайського, словацького, польського, чеського, німецького виробництва. Собівартість сільськогосподарської продукції зростає, що призводить до зниження рентабельності. Економічний інтерес до аграрного виробництва знижується, а сільськогосподарське машинобудування втрачає свої позиції на ринку технічних засобів.

У зв'язку з реформуванням аграрного сектора економіки відбулися значні зміни у формуванні машинно-тракторних парків. Все більше застосовуються машинно-технологічні загони для обслуговування фермерських та індивідуальних господарств, у яких виробляється біля 67% сільськогосподарської продукції. За весь період реформування відносин власності не зроблено вагомих кроків для підвищення рівня механізації та продуктивності праці у реформованих господарствах.

У сучасних умовах недостатньо інвестиційних ресурсів, які спрямовуються на технічне забезпечення, інноваційну діяльність та розвиток технічної бази сільськогосподарського виробництва. За останні роки спостерігається істотний розрив між попитом і пропозицією інвестиційних ресурсів для розвитку матеріально-технічної бази. Затяжна криза, що охопила аграрне виробництво стримує вітчизняних та іноземних інвесторів від вкладання коштів у сільськогосподарське виробництво, де високий ступінь ризику.

Сільськогосподарське виробництво України потребує технологічного оновлення вітчизняними ефективними, енергозберігаючими та надійними технічними засобами. Для вирішення цієї проблеми необхідний комплексний державний підхід щодо відтворення технічного потенціалу агропромислового комплексу до рівня технологічної потреби та державна підтримка розробки і виробництва сучасних технічних засобів для агропромислового комплексу.

Забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами та їх періодичне оновлення потребує значних обсягів інвестицій. За статистичними даними Мінагропрому в 2004-2009 роках середньорічні витрати на придбання техніки склали близько 0,9 млрд. грн., а щорічний дефіцит коштів на придбання сільськогосподарської техніки становить 2,1-2,5 млрд. грн. Окрім цього, для підтримання у робочому стані наявного машинно-тракторного парку щорічно додатково потрібно близько 1,8 млрд. грн. У зв'язку з цим, невідкладними завданнями аграрної сфери є розробка і реалізація ефективних економічно-організаційних механізмів, що забезпечать інвестиційну активність.

Таким чином для здійснення технічного переоснащення сільськогосподарських товаровиробників необхідно забезпечити координацію діяльності державних управлінських структур та сформувати відповідні служби інженерно-технічного забезпечення. У таких умовах потрібна цілеспрямована державна технічна політика спрямована на технічне оновлення матеріально-технічної бази сільського господарства, виробництво сучасної сільськогосподарської техніки та відповідне інженерно-технічне забезпечення. У Законі України „Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» визначено засади формування ринкових відносин у системі інженерно-технічного забезпечення АПК; встановлено економічні, правові та організаційні засади функціонування первинного та вторинного ринку технічних засобів; технічного й технологічного сервісу, ринку паливно-мастильних матеріалів. Державна підтримка цієї сфери передбачається щорічно у державному бюджеті окремими рядками. Кредитування підприємств здійснюється з урахуванням пріоритетів інноваційно-інвестиційного оновлення основних фондів підприємств.

Також в умовах відсутності коштів для придбання нової техніки необхідна державна підтримка і забезпечення відповідної юридично-правової базу учасників ринку. Ринок техніки і послуг найкраще формується у напрямі створення та розвитку регіональних техніко-комерційних структур з продажу техніки. Провідна роль у цих процесах має належати машинобудівним підприємствам ? продавцям техніки і посередницьким структурам з продажу та технічного обслуговування техніки [2].

Для функціонування повноцінного ринку технічних засобів і послуг необхідно дотримуватися принципів вільного конкурентного середовища, раціонального використання ресурсів, рівноправності форм власності, партнерства та інтеграції усіх учасників ринку, законодавчого та юридично-правового регулювання ринкових відносин.

2. Ефективність сільськогосподарського виробництва в аграрних підприємствах Великобурлуцького району

Розміри сільськогосподарського підприємства і їх спеціалізація

Розміри сільськогосподарських підприємств тісно пов'язані з процесом концентрації виробництва. У свою чергу, ступінь розвитку концентрації визначається розмірами виробництва. Під концентрацією виробництва в сільськогосподарських підприємствах розуміють процес зосередження засобів виробництва і робочої сили з метою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Розмір сільськогоподарських підприємств визначається багатьма показниками, зокрема: обсягом виробництва валової і товарної продукції в натуральному і грошовому вираженнях, земельною площею (сільськогосподарські угіддя, рілля, багаторічні плодово-ягідні насадження, культиваційні споруди), основними виробничими фондами, енергетичними потужностями, наявністю техніки, поголів'ям худоби і птиці, кількістю середньорічних працівників та ін. [14] (табл. 2.1.1.).

Таблиця 2.1.1.

Розміри аграрних підприємств Великобурлуцького району та їх ресурсозабезпеченість (з розрахунку на одне господарство)
Показники	Роки	2009 р. в % до 2007
	2007	2008	2009
Вартість валової продукції у співставних цінах 2005 р., тис. грн	4056,04	5388,37	3670,77	90,5
в тому числі: рослинництва	3367,42	4652,47	3093,59	91,9
тваринництва	688,62	735,90	577,18	83,8
Площа сільськогосподарських угідь, га	3168,8	3061,11	2700,00	85,2
в тому числі: ріллі	3118,8	3011,11	2635,00	84,5
Середньорічна чисельність працівників, зайнятих в с.-г. виробництві, чол.	69	67	50	72,5
в тому числі: в рослинництві	46	45	36	78,3
в тваринництві	23	22	14	60,9
Обсяг тов. продукції господарства, тис. грн	5645,53	6918,92	6521,48	115,5
Обсяг товарної продукції сільського господарства, тис. грн	5284,81	6631,57	6226,27	117,8
в тому числі: в рослинництві	4545,02	5669,13	5470,28	120,4
в тваринництві	739,79	962,44	755,99	102,2
Чиста продукція, тис. грн	1688,87	864,55	929,37	55,0
в тому числі: в рослинництві	1709,72	842,33	673,75	39,4
в тваринництві	-20,84	269,58	210,06	-10,1
Витрати на вироб. с.-г. продукції, тис. грн	5318,41	6825,27	5514,72	103,7
в тому числі: рослинництва	4351,32	5722,24	4691,70	107,8
тваринництва	967,09	1103,03	823,03	85,1
Прибуток (+), збиток (-) в сільськогоспод. виробництві, тис. грн	1116,26	347,74	437,34	39,2
в тому числі: в рослинництві	1302,38	325,52	450,51	34,6
в тваринництві	-186,11	22,22	-13,18	7,1
Землезабезпеченість, га	45,9	45,7	54,0	117,6

Основним показником розміру сільськогосподарських підприємств та їх виробничих підрозділів є вартість валової продукції, оскільки вона визначає кінцевий результат виробництва.При порівнянні розмірів різних господарств за ряд років для оцінки валової продукції використовують порівнянні ціни на продукцію.

У Великобурлуцькому районі вартість валової продукції у 2007 році становила 4056,04 тис. грн. , а у 2009 році - 3670,77 тис. грн., що у порівнянні з 2007р. на 9,5% менша.

Хоча показник обсягу валової продукції є основним, однак при визначенні розміру сільськогосподарських підприємств більш зручно користуватися показником розміру земельної площі. Це пояснюється тим, що земельна площа є найбільш стабільним по роках показником, тоді як показник валової продукції значно коливається, оскільки залежить від багатьох факторів (погодні умови, зміна цін на продукцію, зміна структури виробництва тощо) (табл. 2.1.1).

Посівна площа сільськогосподарських угідь у 2009 році, порівняно з 2007 зменшилася на 24,8% і становила 2700,00 га, тоді як у 2007 році цей показник становив 3168,8 га (на 468,8 га більше, ніж у 2009). У 2008 році посівна площа була наближена до посівної площі 2007 року (3061,1 га). А площа ріллі у 2009 році (2635,0 га) зменшилася на 15,5%, в порівнянні з 2007р. (3118,8 га).

Середньорічна чисельність працівників сільськогосподарського підприємства є сумою показників чисельності працюючих за галузями, виробництвами і службами.

Середньорічна чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві у 2007 році складала 69 чол., у 2008 році - 67 чол., 2009 р. - 50 чол. Коли порівняти цей показник у 2009 році з 2007, то ми побачимо, що у 2009 році середньорічна чисельність на 27,5% більша, ніж у 2007, в тому числі в рослинництві на 21,7%, в тваринництві на 39,1%.

Обсяг товарної продукції сільського господарства у 2009 році збільшився на 17,8%, порівняно з 2007р. В тому числі в рослинництві на 20,4%; в тваринництві на 2,2%.

Такий показник як чиста продукція у господарствах Великобурлуцького району показав такі результати: у 2007р. - 1688,87 тис. грн, а у 2009 р. лише 929,37 тис. грн..

Спеціалізація сільського господарства - це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їхніх підрозділах. Відповідно до цього вона характеризується й переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. У свою чергу, спеціалізація потребує зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції [4] (табл. 2.1.2.).

Таблиця 2.1.2.

Об'єм та структура товарної продукції Великобурлуцького району
Продукція	2007	2009
	Виручено	Ранжир. ряд	Рі х (2і-1)	Виручено	Ранжир. ряд	Рі х (2і-1)
	тис. грн.	в % до підсумку (Рі)			тис. грн.	в % до підсумку (Рі)
Зернові	40505,4	48,2	1	48,2	75514,9	61,3	1	61,3
Соняшник	26733,7	31,8	2	95,4	23189,4	18,8	2	56,4
Соя	-	-	-	-	2082,5	1,7	7	22,1
Цукрові буряки	3093,5	3,7	5	33,3	4612,2	3,7	4	25,9
Картопля	-	-	-	-	7,0	0,01	12	0,23
Плоди	-	-	-	-	117,0	0,09	10	1,71
Інша продукція рослинництва	1838,3	2,2	6	24,2	2543,5	2,1	5	18,9
Разом по рослинництву	72170,9	85,9	х	х	108066,5	87,7	х	х
М'ясо: великої рогатої худоби	3728,9	4,4	4	30,8	2415,8	2,0	6	22
свиней	1138,0	1,4	7	18,2	1148,7	0,9	8	13,5
овець	-	-	-	-	52,7	0,04	11	0,84
птиці	-	-	-	-	-	-	-	-
Молоко цільне	6926,0	8,2	3	41	11265,7	9,1	3	45,5
Вовна	-	-	-	-	-	-	-	-
Інша продукція тваринництва	42,8	0,05	8	0,85	227,8	0,2	9	3,4
Разом по тваринництву	11835,7	14,1	х	х	15110,7	12,3	х	х
Всього продукції сільського госп.	84006,6	100,0	х	292,0	123177,2	100,0	х	271,8
Коефіцієнт спеціалізації	0,34	0,38

Сільське господарство Великобурлуцького ранону спеціалізується на вирощуванні зернових та соняшнику, а також на виробництві молока. Коефіцієнт спеціалізації у 2007 році дорівнював 0,34, а у 2009 - 0,38.

2.2 Обсяги виробництва продукції рослинництва та тваринництва

Урожай та урожайність - найважливіші результативні показники рослинництва. Під урожайністю розуміється середній розмір тієї чи іншої продукції рослинництва з одиниці посівної площі даної культури (звичайно в ц/га). Під валовим збором (урожаєм) розуміють загальний об'єм продукції, що була зібрана зі всієї площі посівів окремих сільськогосподарських культур або їх групп (табл.2.2.1).

З наведеної таблиці видно, що посівні площі на протязі трьох досліджуваних років змінювалися, але ці зміни не були значними (за виключенням площі під кукурудзу на зерно та цукрові буряки). Валовий збір в досліджуваному районі залежить від посівної площі і від урожайності. Наприклад, у 2009 році валовий збір соняшнику становив 7406,5 ц, що в порівнянні з 2007 роком на 22,1% менше, ніж у 2007 році. А от валовий збір ячменю у тому ж самому 2009 році перевищив валовий збір ячменю у 2007 році на 47,4%. Продуктивність худоби і птиці, як і врожайність сільськогосподарських культур, є головним якісним показником розвитку тваринництва і рослинництва. Її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби і птиці (табл.2.2.2.). З наведеної таблиці ми можемо спостерігати динаміку до зменшення поголів'я у районі, а отже, і до зменшення обсягів виробництва. Лише по виробництві молока обсяг виробництва у 2009 році зріс порівняно з 2007 на 5,3%, і це тільки за рахунок збільшення продуктивності, хоча поголів'я зменшилося. Обсяг виробництва свинини взагалі знизився на 57,8% (2009 р).



2.3 Витрати виробництва і ціни реалізації продукції

Для ефективного управління процесом ціноутворення необхідно мати більш-менш точну інформацію про витрати на здійснення тих чи інших видів діяльності, а всередині цих видів діяльності -- про витрати на виробництво і реалізацію окремих типів продукції (робіт, послуг). Собівартість продукції -- це якісний показник, у якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організацій, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні засоби, матеріали, паливо, тим дешевше коштує виробництво продукції як підприємству, так і суспільству в цілому [5]. В таблиці 2.3.1. наведена виробнича собівартість основних видів сільськогосподарської продукції. В загальному вигляді спостерігається тенденція до зростання собівартості на протязі певного часу (3 роки), окрім кормових коренеплодів, молока і овець.

Таблиця 2.3.1.

Виробнича собівартість основних видів с.-г. продукції, грн/ц
Види продукції	Роки	2009 р. в % до 2007
	2007	2008	2009
Зерно	51,03	47,81	63,01	123,5
Соняшник	77,60	87,83	92,44	119,1
Цукрові буряки	15,89	14,18	20,51	129,1
Картопля	-	148,33	192,98	-
Плоди	-	-	180,39	-
Кормові коренеплоди	28,41	14,04	16,57	58,3,
Молоко	149,19	149,99	145,69	97,7
Приріст: ВРХ	855,77	1390,59	1629,41	190,4
свиней	1077,98	1545,98	1369,44	127,0
овець	2500,00	1084,62	1966,67	78,7
птиці	-	1400,00	1360,00	-
Вовна	-	-	-	-
Яйця	-	-	-	-



Виробнича собівартість включає в себе такі витрати: прямі матеріальні витрати (насіння та посадковий матеріал, корми, мінеральні добрива, нафтопродукти, оплата послуг сторонніх організацій), прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та загальновиробничі витрати (амортизація необоротних активів, відрахування на соціальні заходи) (табл. 2.3.2).

Виробнича собівартість 1ц озимої пшениці у 2009 році складає 63,01 грн. 45,8 грн складали прямі витрати, з них 10,6 грн - на придбання нафтопродуктів; 4,3 грн - прямі витрати на оплату праці; загальновиробничі та інші прямі витрати становили 12,8 грн (20,3%) амортизація необоротних активів - 3,9грн(6,2%).

Виробнича собівартість 1ц приросту ВРХ у тому ж році становить 1629,41 грн. Із цієї суми 1160,1 грн (71,2%) складають прямі матеріальні витрати, в свою чергу на корми витрачається 41,3% (672,9 грн).; прямі витрати на оплату праці становлять 239,5 грн (14,7%); загальновиробничі та інші прямі витрати - 229,7 грн (14,1%).

Таблиця 2.3.3

Динаміка повної собівартості основних видів с.-г. продукції, грн/ц
Види продукції	Роки	2009р. в % до 2007р.
	2007	2008	2009
Зерно	62,94	62,77	74,09	117,7
Соняшник	104,37	135,19	122,57	117,4
Цукрові буряки	19,30	17,4	23,34	120,9
Картопля	-	154,55	250,00	-
Плоди	-	-	206,00	-
Кормові коренеплоди	-	-	-	-
Молоко	164,06	160,85	160,89	98,1
Приріст: ВРХ	752,73	911,13	1870,12	248,4
свиней	953,74	1490,78	1251,88	131,3
овець	-	1800,00	735,00	-
птиці	-	-	-	-
Вовна	-	-	-	-
Яйця	-	-	-	-



В даній таблиці спостерігається тенденція до зростання повної собівартості основних видів сільськогосподарської продукції.

Ціна реалізації - це визначена ціна, за якою товар продається чи купується.

На ціну реалізації сільськогосподарської продукції впливає багато факторів. Серед них кількість засіяних площ, урожайність, якість та ін. (табл. 2.3.4).

Таблиця 2.3.4.

Ціни реалізації сільськогосподарської продукції, грн/ц
Види продукції	Роки	2009р. в % до 2007
	2007	2008	2009
Зерно	81,47	64,24	78,42	96,3
Соняшник	198,06	164,77	181,72	91,7
Цукрові буряки	13,95	26,17	32,09	230,0
Картопля	-	127,27	218,75	-
Овочі	-	-	-	-
Плоди	-	-	165,02	-
Кормові коренеплоди	-	-	-	-
Молоко	168,02	175,92	200,53	119,3
Приріст: ВРХ	481,71	862,61	903,44	187,5
свиней	680,22	1186,1	1439,47	211,6
овець	-	1450	658,75	-
птиці	-	-	-	-
Вовна	-	-	-	-
Яйця	-	-	-	-

Ціни реалізації коливаються від зазначених вище факторів. В даній таблиці не спостерігається тенденції до зростання або зниження ціни. Ціни реалізації кожного року і кожної культури різні.

Ціна на зерно у 2007 році становила 81,47 грн/ц, а у 2009р. - 78,42 грн/ц, що на 3,7% нища за ціну у 2007р. Ціна реалізації соняшника знизилася на 8,3% (в 2009 порівняно з 2007).

А от ціна реалізації на цукрові буряки у 2009 році, в порівнянні з 2007роком, зросла більш ніж у 2 рази (2007 - 13,95 грн/ц, 2009 - 32,09 грн/ц). Також більш ніж вдвоє зросла ціна на свинину (із 680,22 грн/ц у 2007 році сягнула до 1439,47 грн/ц у 2009 році).

2.4 Фінансові результати та ефективність господарювання

Коли йдеться про виробничі ресурси, обов'язково виникає питання про ефективність їх використання і застосування. Ефективне використання виробничих ресурсів є дуже важливим економічним завданням. Його вирішення означає збільшення виробництва необхідної суспільству продукції, підвищення віддачі створеного виробничого потенціалу і більш повне задоволення потреб населення, поліпшення балансу обладнання в країні, зниження собівартості продукції, зростання рентабельності виробництва, нагромаджень підприємства (табл. 2.4.1).

Таблиця 2.4.1.

Ефективність використання виробничих ресурсів
Показники	Роки	2009р. в % до 2007
	2007	2008	2009
Вироблено на 100 га с.-г. угідь, тис. грн
валової продукції	128,00	173,03	135,95	106,2
товарної продукції	178,16	226,03	241,54	135,6
чистої продукції	53,30	28,24	34,42	64,6
прибутку	35,23	11,36	16,20	46,0
Вироблено на 100 га с.-г. угідь, ц
молока	90,5	114,4	111,9	123,6
приросту ВРХ	5,9	6,1	5,2	88,1
Вироблено на 100 га ріллі, ц
зерна	1478,9	2579,6	1800,0	121,7
соняшника	305,0	279,2	281,1	92,2
цукрових буряків	969,9	9228,7	658,2	67,9
картоплі	-	0,1	0,1	-
овочів	-	-	-	-
приросту свиней	3,8	2,3	1,9	50,0
Вироблено на одного працівника, зайнятого в сільському господарстві, грн
Продовження табл. 2.4.1.
валової продукції	58783,19	80423,43	73415,40	124,9
товарної продукції	81819,28	103267,46	130429,60	159,4
чистої продукції	24476,38	12903,73	18587,40	75,9
прибутку	16177,68	5190,15	8746,80	54,1

Вироблено на 100 га с.-г. угідь валової продукції у 2009 році 135,95 тис. грн., а у 2007р. - 128,00 тис. грн., отже, у 2009р. цей показник на 6,2% збільшився, а от чиста продукція у 2007 році становила 53,30 тис. грн., а у 2009 році 34,42 тис. грн., що на 35,4% менше, ніж у 2007 році. В свою чергу прибуток на протязі досліджуваних років коливався від 11,36 тис. грн. у 2008 році і до 35,23 тис. грн. у 2008.

У 2009 році вироблено молока на 23,6% більше, ніж у 2007 році. А вироблено приросту ВРХ у звітному 2009 році на 11,9% менше, ніж у базисному 2007р.

На 100 га ріллі зерна було вироблено на 23,6% більше у звітному році, ніж у базисному, а цукрових буряків навпаки у 2009 році на 32,1% менше, порівняно з 2007.

Вироблено на одного працівника, зайнятого в сільському господарстві товарної продукції у 2007 році 81819,28 грн, а у 2009р. 130429,60 грн, що на 59,4% більше.

Рентабельність - один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва [13] (табл.2.4.2).



Таблиця 2.4.2.

Рівень рентабельності (збитковості) виробництва сільськогосподарської продукції, %
Види продукції	Роки	2009р. +,- до 2007р , %
	2007	2008	2009
Зернові	29,5	2,3	5,9	-23,6
Продовження табл. 2.4.2.
Соняшник	89,8	21,9	48,3	-41,5
Соя	-	-55,3	-38,1	-
Цукрові буряки	-27,7	50,4	37,5	65,2
Картопля		-17,7	-12,5	-12,5
Овочі	-	-	-	-
Плоди	-	-	-20,0	-20,0
Разом по рослинництву	40,2	6,1	9,0	-31,2
Приріст: ВРХ	-36,0	-5,3	-51,7	-15,7
свиней	-28,7	-20,4	15,0	43,7
овець	-	-13,4	-10,4	-10,4
птиці	-	-	-	-
Молоко цільне	2,4	9,4	24,6	22,2
Вовна	-	-	-	-
Яйця	-	-	-	-
Разом по тваринництву	-20,1	2,4	-1,7	18,4
Всього продукції сільського господарства	26,8	5,5	7,6	19,2

У Великобурлуцькому районі сільськогосподарські культури показали такі результати: У 2007 році збитковим було виробництво цукрового буряків та приросту ВРХ та свиней; у 2008 році - соя, картопля та прирости ВРХ, свиней та овець; у 2009 році - соя, картопля, плоди та прирости ВРХ і овець. Загалом рослинництво є прибутковим по всіх роках, а от тваринництво є збитковим, особливо у 2007 році, коли рівень рентабельності дорівнював -20,1%. Загалом вся продукція сільського господарства у 2007, 2008 і у 2009 році була прибутковою.

Функціонування підприємства в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній обсяг прибутку.

Прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи. В умовах ринкової економіки прибуток є найважливішим фактором стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства. Саме цей показник створює фінансову основу для розширення діяльності, задоволення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу.

Збитки - це перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання якого були здійснені ці витрати.

На збитковість підприємства впливають ті самі фактори, які визначають його прибутковість.Основними причинами, які призводять до збитків підприємства є :

o зменшення обсягів реалізації;

o зменшення цін на реалізовану продукції;

o висока собівартість продукції;

o вимушені простої;

o знецінення запасів;

o курсові різниці та збитки від інших позареалізаційних операцій (табл. 2.4.3).

Таблиця 2.4.3.

Кінцеві результати діяльності сільськогосподарських підприємств
Показники	Од. виміру	Роки	2009р. +,- до 2007 , %
		2007	2008	2009
Кількість прибуткових піддприємств	Од.	13,0	13,0	14,0	1,0
	%	81,3	72,2	70,0	-11,3
Кількість збиткових піддприємств	Од.	3,0	5,0	6,0	3,0
	%	18,7	27,8	30,0	11,3
Одер. приб. на одне господарство	тис. грн	1440,0	1200,4	1437,7	-2,3
Одер. збитку на одне господарство	тис. грн	-132,9	-1598,4	-1858,9	-1726,0
Рівень рен. вироб. с.-г. продукції	%	26,8	5,5	7,6	-19,2
Продовження табл. 2.4.3.
в т. ч. рослинництва	%	40,2	6,1	9,0	-31,2
тваринництва	%	-20,1	2,4	-1,7	18,4
Рівень рент. господ. діяльності	%	25,4	6,5	7,4	-18,0



У Великобурлуцькому районі в 2007 році функціонувало 16 підприємств, з них прибуткових виявилося 13 (81,3%), а збиткових 3 (18,7%). У 2008 році вели господарство вже 18 підприємств, з них було 13 (72,2%) прибуткових і 5 (27,8%) збиткових. Щодо 2009 року, то функціонувало вже 20 сільгосппідприємств, з них 14 (70%) прибуткових і 6 (30%) збиткових.

У 2009 році одержано прибутку на одне господарство на 2,3 тис. грн. менше, ніж у 2007р. А збитку у тому ж самому році було одержано аж на 1726,00 тис. грн. більше, ніж у 2007р.



3. Шляхи поліпшення технічної оснащеності аграрного виробництва

3.1 Оновлення технічних засобів виробництва

Проблема оновлення і розвитку матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва має багатовекторний характер. Її розв'язання можливе тільки на комплексній основі скоординованих дій аграрних і промислових галузей народного господарства, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки країни. Основною формою реалізації нинішньої аграрної політики, яка передбачає створення умов для розвитку конкурентоспроможного виробництва продовольчих ресурсів, підвищення матеріального добробуту населення має стати розроблення Національної комплексної програми соціально-економічного відродження і розвитку агропромислового комплексу України, переведення галузей на сучасну техніко-технологічну основу [16].