Організація території землекористувань на основі еколого-економічної оцінки сільськогосподарських угідь

Основою інформаційного забезпечення розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, має стати Державний фонд документації із землеустрою, що ведеться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 № 1553 «Про затвердження Положення про Державний фонд документації із землеустрою».

2. Ідентифікація права власності та права користування земельними ділянками.

Як відомо, основною формою використання земель у сільському господарстві є оренда земельних ділянок. Переважну більшість діючих договорів оренди сільськогосподарських земель укладено на строк до 5 років, хоча заходи, які передбачаються проектом сівозмін повинні бути визначені на більш тривалий період. Тривалість ротації сівозміни залежить від культури, яка має найдовший період повернення на попереднє місце вирощування. Теоретично, новий орендар земельної ділянки (у разі укладання з ним договорів оренди) матиме дотримуватися схеми чергування культур та полів сівозміни, які проектувалися для попереднього користувача. Ця схема далеко не завжди зможе розглядатися як така, що відповідає його бізнес-плану, а коригування проектних рішень вимагатиме внесення змін до існуючої проектної документації, замовником і власником якої є попередній землекористувач. У разі змін у складі землекористування, на яке розроблений проект сівозмін (зокрема, виключенні з нього із плином часу окремих земельних ділянок), документація із землеустрою фактично втрачатиме свою чинність, адже зникне початковий об'єкт землеустрою - землекористування у його попередніх межах та розмірах. Виходячи з вищесказаного, з метою спрощення процедури розроблення та реалізації проектів сівозмін доцільно:

1) проект сівозмін розробляти із урахуванням науково-обґрунтованої схеми чергування сільськогосподарських культур, в тому числі на «пост-договірний» період;

2) проектом сівозмін передбачити умову, що він втрачає чинність та потребує внесення змін (коригування) у разі, якщо внаслідок змін у землекористуванні виникли відхилення у розмірах запроектованих полів;

3) проект сівозмін є чинним і обов'язковим до виконання лише для землекористувача (землевласника), що є його замовником, і не поширюється на земельні ділянки, договори оренди яких припинилися, або на земельні ділянки, договори оренди яких укладені після затвердження проекту;

4) розроблення планів переходу до прийнятної сівозміни у проектах сівозмін на землекористування, до яких включено земельні ділянки, на територію яких раніше розроблялися інші проекти сівозмін, має здійснюватися із урахуванням попередніх проектів для недопущення порушень нормативів періодичності вирощування сільськогосподарських культур на одному і тому самому полі.

3. Землі колективної власності.

Під час приватизації земель колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) паюванню підлягали лише сільськогосподарські угіддя - рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища, а несільськогосподарські угіддя, що раніше були передані у колективну власність, до процесу розподілу залучені не були. На цих угіддях розміщена інфраструктура, необхідна для ведення сільськогосподарського виробництва (господарські двори, механізовані токи, тракторні бригади, гаражі тощо), полезахисні лісосмуги, колишні колгоспні ліси тощо. При чому, без визначення правового режиму таких земель, ведення ефективного товарного сільськогосподарського виробництва, як правило, стає практично неможливе. Проектування полів сівозміни має здійснюватися із урахуванням, в тому числі, правового статусу земель колективної власності і, перш за все, польових доріг. Проектні рішення, що передбачають використання земель під проектними польовими дорогами у якості ріллі можна вважати допустимими лише у тому випадку, коли замовник проекту (землекористувач) є правонаступником колишнього КСП і може бути визнаний власником цих земель відповідно до державного акту на право колективної власності на землю. У всіх інших випадках, неврахування розробником документації із землеустрою наявності земель колективної власності в межах території об'єкту проектування може кваліфікувати його як організатора злочину, пов'язаного із самовільним захопленням земельних ділянок.

4. Ліцензування робіт із землеустрою.

Відповідно до пункту 58 статті 9 Закону України від 01.06.2000 № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» проведення робіт із землеустрою підлягає ліцензуванню.

5.Затвердження документації із землеустрою.

Відповідно до частини «г» статті 186 ЗКУ, проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами.

6. Вартість документації із землеустрою.

Відповідно до статті 4 Закону України від 03.12.1990 № 507-XII «Про ціни і ціноутворення», Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

7. Експертиза проектних рішень.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь підлягають обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації. Державна експертиза землевпорядної документації проводиться з метою дослідження, перевірки, аналізу та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам.

8. Визначення типів і видів сівозміни, проектування її полів.

Визначення типів і видів сівозміни необхідно здійснювати у відповідності із технічним завданням на проектування, законами України від 19.06.2003 № 962-IV «Про охорону земель» та від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій», постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 164 «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах», а також Методичними рекомендаціями щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон України, які затверджені наказом Мінагрополітики та УААН від 18.07.2008 № 440/71.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV, комплекс якісних та кількісних показників, параметрів, що регламентують розробку і реалізацію документації із землеустрою з урахуванням екологічних, економічних, соціальних, природно-кліматичних та інших умов, встановлюється державними стандартами, нормами і правилами у сфері землеустрою.

9. Міна складу угідь земельних ділянок.

Згідно статті 52 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій», проекти сівозмін, серед іншого, передбачають впорядкування сільськогосподарських угідь, а також містять проектні рішення щодо розміщення виробничих будівель споруд. Зміну складу угідь орендованих земельних ділянок слід вважати найбільш проблемним аспектом розроблення проектів сівозмін. Це пояснюється тим, що зміна складу угідь є необхідною передумовою формування раціонального та еколого-безпечного землекористування. Трансформація земельних угідь (переведення ріллі у природні кормові угіддя, залісення земель, виділення ділянок під полезахисні лісові смуги, протиерозійні споруди тощо) стає головним інструментом раціоналізації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращання природних ландшафтів. У випадках, передбачених бізнес-планами сільськогосподарських підприємств, завданням землеустрою стає формування нових масивів багаторічних насаджень, теплиць, плантацій декоративних культур, внутрігосподарського будівництва тощо.

Отже, розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, слід вважати одним із перших кроків на шляху виправлення системних помилок, допущених під час проведення в Україні земельної реформи, яка мала своїм наслідком тотальну парцеляцію сільськогосподарського землеволодіння та землекористування, а також суцільне нехтування вимогами еколого-безпечного землеробства.

Складання документації із землеустрою, яка б формувала передумови для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, а також раціонального використання та охорони земель, в сучасних умовах стає досить складною задачею.[13]

Наведений аналіз головних організаційно-правових проблем, пов'язаних із розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, слід розглядати як основу для удосконалення відповідної нормативно-правової бази, а також підготовки відповідних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.[13]

3.2 Оцінка проектів землеустрою

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь підлягають обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації. Згідно з Методикою проведення державної експертизи землевпорядної документації, що затверджена наказом Держкомзему України від 03.12.2004 № 391 (пункти 4.1.1 та 4.2.1), до відання Держкомзему належить здійснення експертизи проектів сівозмін на особливо цінних землях. Рескомзем АР Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські головні управління Держкомзему мають здійснювати експертизу відповідних проектів у разі, якщо в межах об'єкту проектування особливо цінні землі відсутні.

Зважаючи на те, що, відповідно до наказу Держкомзему України від 06.10.2003 № 245 «Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів», особливо цінні ґрунти залежно від регіону займають від 7,95 % площі сільськогосподарських угідь (провінція Карпати) до 48,46 % (Степова посушлива Лівобережна провінція), а їх розміщення в структурі землекористування є порівняно рівномірним, практично усі проекти сівозмін підлягатимуть державній землевпорядній експертизі на рівні Держкомзему. Звичайно, за умови масової розробки проектів сівозмін, здатність центрального апарату Держкомзему забезпечити проведення своєчасної та якісної експертизи стосовно усіх об'єктів, які їй підлягатимуть, може викликати обґрунтовані сумніви [13].

Потрібно також відзначити, що Державна експертиза землевпорядної документації проводиться з метою дослідження, перевірки, аналізу та оцінки об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам. При цьому законодавчі приписи щодо складу та змісту проектів сівозмін залишаються досить розпорошеними та декларативними. Єдиним нормативним документом, який визначає вимоги до проектування сівозмін, залишається постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 164 «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах», а стандарти, норми і правила щодо даного виду проектів Держкомземом не затверджувалися. Таким чином, у даний час відсутні однозначні критерії дослідження, перевірки, аналізу та оцінки проектів сівозмін експертами державної експертизи [13].

Потрібно також відзначити, що, відповідно до пунктів 17 та 18 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 554, до вказаних видів діяльності належать тваринництво (тваринницькі комплекси продуктивністю більш як 5000 голів і птахофабрики) та виробництво харчових продуктів (м'ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи, спиртзаводи), а тому прийняття проектних рішень щодо розміщення відповідних виробничих будівель і споруд передбачатиме крім державної експертизи землевпорядної документації, також проведення екологічної експертизи проекту, відповідно до Закону України від 09.02.1995 № 45/95-ВР «Про екологічну експертизу» [13].

Оцінку проектів землеустрою доцільно проводити, враховуючи властивості грунтового покриву території, його якість, ефективність впровадження протиерозійних агротехнічних засобів. Також велику роль відіграють масштаби здійснення організаційно-господарських заходів на еродованих та ерозійно небезпечних землях, спрямованих на боротьбу з грунтовою ерозією. Організація грунтозахисних сівозмін і залуження ріллі запобігають розвитку ерозійних процесів на полях завдяки поліпшенню структури посівних площ.

Кожен новий проект землеустрою повинен мати пророблений кошторез, який включатиме заплановані витрати і видатки сільгосппідприємства, і забезпечуватиме безпечне раціональне використання угідь.

3.3 Визначення еколого-економічних показників

Порівняльну економічну ефективність розраховують для оцінки варіантів проектних рішень за двома основними показниками:

Економією сукупних експлуатаційних витрат та капіталовкладень, які приведені до річних показників, з урахуванням фактора часу;

Максимум чистого економічного ефекту.

Перший показник використовують за умови однакового ступеня захищеності території від заходів, які проектують. Витрати визначають за такими групами заходів:

Освоювання нових і поліпшення раніше оброблюваних земель;

Впровадження комплексу протиерозійних заходів;

Впровадження організаційно-господарських заходів.

Перша група містить капітальні вкладення і витрати на всі види проектних трансформацій та меліоративних поліпшень, рекультивацію і включення земель до сільськогосподарського обігу, а також докорінне і поверхневе поліпшення угідь. Кошторисну вартість здійснення цих заходів визначають за вже зробленими проектами, або їхніми аналогами, укрупненими нормативами. Витрати на всі види робіт,які виконує окреме сільгосппідприємство, розраховують за їхньою собівартістю. Капітальні вкладення на впровадження комплексу протиерозійних заходів включають:

Вартість придбання нової протиерозійної техніки (знаряддя) порівняно з наявною сільськогосподарською технікою в сільсьгосппідприємстві;

Вартість розробки проекту, авторського нагляду, створення та догляду за захисними лісонасадженнями.

Здійснення організаційно-господарських заходів не потребує значних капіталовкладень, які складаються з вартості розробки й винесення в натуру розробки проекту внутрішньогосподарського землеустрою, а також авторського нагляду за його впровадженням [10].

До поточних експлуатаційних витрат відносять додаткові витрати на утримання основних фондів протиерозійного призначення, атакож витрати, створені за рахунок зниження норм виробітку машинно-тракторними агрегатами при використанні протиерозійних засобів обробітку сільськогосподарських угідь, та витрати, пов'язані із збиранням урожаю, транспортуванням, переробкою й запроектованим його приростом.

Витрати визначають за формулою:

Bт = C+Eн • K

Де C- експуатаційні витрати (тис. грн.);

Eн- нормативний термін окупності капіталовкладень, який становить 0,08;

K- капіталовкладення, (тис. грн.).

За максимум чистого економічного ефекту варіанти порівнюють при їх різній економічній природоохоронній ефективності, коли впровадження комплексу заходів неможливе за мінімумом матеріальних і трудових ресурсів [10].

Визначення загальної (абсолютної) економічної ефективності проводиться шляхом обчислення за комплексом заходів уцілому, а також за групами, на які розраховують витрати для їхнього здійснення.

Прибуток, одержаний сільгосппідприємством за рахунок виробництва додаткової нетоварної частини сільськогосподарської продукції, головним чином кормів, враховуючи через продукцію рослинництва і тваринництва, відносять на ефективність проектних заходів.

Обсяги валової і товарної продукції визначають диференційовано на основі бонітування грунтів, проектної врожайності, відповідно до контурної ділянки сільськогосподарського призначення [10].

Таким чином, враховують якість грунтів при оцінці всіх запроектованих заходів. Річний приріст прибутку, який одержує сільгосппідприємство на основі освоєння нових і поліпшування вже оброблюваних земель, обчислюють як різницю між вартістю додаткової товарної продукції та витратами на їх виробництво, включаючи собівартість додаткової продукції і приведені витрати.

При визначенні ефективності рекультивації земель потрібно враховувати не тільки економічний ефект, але й екологічний.

Ефективність протиерозійних заходів обчислюють, як сумарний розрахунковий еколого-економічний ефект від впровадження всього проектного комплексу за формулою:

Eп = Eor + Ea + Eл + Er,

Де Eп- новий госпрозрахунковий ефект від впровадження комплексу протиерозійних заходів, грн;

Eor- ефект від впровадження організаційно-господарських заходів, грн;

Ea- ефект від впровадження агротехнічних заходів, грн;

Eл- ефект від впровадження лісомеліоративних заходів, грн;

Er- ефект від впровадження гідротехнічних заходів, грн.

Здійснення організаційно-господарських заходів на еродованих та ерозійно небезпечних землях полягає у зміні режиму їх використання. Організація грунтозахисних сівозмін і залуження ріллі запобігають розвитку ерозійних процесів завдяки поліпшенню структури посівних площ.

Як екологічний показник визначається показник змиву грунту, як середньозважене для проектування та фактичних посівних площ, ефективність протиерозійних агротехнічних заходів, яка складається з екологічної та економічної, обчислюють за формулою

Ei = Eei + Eeкi,

Де Ei- повний госпрозрахунковий ефект від впровадження протиерозійних заходів, грн;

Eei- економічний ефект від впровадження протиерозійних заходів, грн;

Eeкі- екологічний ефект від впровадження протиерозійних заходів, грн.

Економічну ефективність визначають у такій послідовності: вартість додаткової продукції, яку одержують від впровадження агротехнічних протиерозійних заходів, розраховують за нормативами приросту врожаю сільськогосподарських культур, що виражені в середніх реалізаційних цінах та площі, яку захищають запроектовані заходи:

Де ?Yi- приріст урожаю за рахунок здійснення заходів, ц;

Zi- середня реалізаційна ціна продукції, грн;

Si- площа, на яку поширюються заходи, га.

Капіталовкладення, які пов'язані із впровадженням вказаних заходів, включають витрати на розробку проектної документації та винос проекту в натуру й авторський догляд. Із додаткового прибутку вираховують втрати прибутку з ділянок сільськогосподарських угідь, які відводять під об'єкти внутрішньогосподарського будівництва (житлове, меліоративне).

Показник комплексної оцінки- строк окупності проектних заходів - обчислюють як відношення капіталовкладень і сумарного прибутку від трьох груп заходів, і він не повинен перевищувати існуючих для агрокомплексу нормативів:

Де Oк- строк окупності, років;

?к- сума капіталовкладень на проектні заходи, грн;

?en- сумарний прибуток(еколого-економічний) від впровадження запроектованих заходів, грн [10].

Висновки

Земля являється невід'ємним багатсвом нашого народу та основним засобом виробництва. Із розпадом СРСР та появою на політичній карті світу нової держави- України, з'явилася необхідність перебудови економічної системи від планової до системи ринкової економіки. Земельна реформа, яка розпочалася ще 1990-го року мала на меті перерозподіл земель, створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, впровадження раціонального використання і охорони земель. Унаслідок її відбулося роздержавлення земель і передача їх у власність недержавним сільськогосподарським підприємствам і організаціям; проведення грошової оцінки сільськогосподарських і несільськогосподарських земель; розподіл земель колективної власності на земельні частки (паї); видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) і державних актів на право власності на земельні ділянки.

На даний момент земельна реформа має чимало недоліків і не є повністю завершеною. Відсутня цілісна система земельного законодавства, узгоджена з системою аграрного та цивільного законодавства. Існуючі механізми володіння, користування і розпорядження земельними ресурсами не дають можливості здійснити перехід земельної власності до ефективно господарюючих суб'єктів. Є недосконалою система державних гарантій прав на земельні ділянки та іншу нерухомість, що послаблює інтерес інвесторів до вкладень у вітчизняну економіку. Великі площі грунтів із родючими чорноземами не використовуються у сільському господарстві, водночас продовжують розорюватися малопродуктивні та схилові деградовані грунти. За залишковим принципом здійснюється фінансування заходів реформування земельних відносин і землекористування. Також недостатнім є фінансування землеустрою й охорони земель.

Земельний фонд України характеризується значним переважанням сільськогосподарських земель (близько 2/3 від загальної кількості) над іншими видами земель. Рілля складає близько 55% від площі земельного фонду. Така надмірна сільськогосподарська освоєність та розораність території є однією з причин, що дестабілізують екологічну ситуацію в країні. Надмірне навантаження на земельні ресурси призвело до активізації деградаційних процесів у грунтах, таких як грунтова ерозія, збіднення на гумус, осолонцювання і засолення грунтів.

При організації територій сучасних землекористувань і запобіганні вищеназваним негативним процесам, дуже важливою частиною є правильно складений проект землеустрою території. Землеустрій- сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Землеустрій забезпечується шляхом впровадження комплексу організаційно- господарських заходів щодо конкретних землекористувань, а також заходів охорони земельних ресурсів та їх постійного моніторингу. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів.

При організації території землекористування необхідно якісно провести підготовчі роботи на місцевості, які полягають у вивченні проекту останнього внутрішньогосподарського землеустрою, ступеня його освоєння з урахуванням протиерозійних заходів; матеріалів інвентаризації земель та іншої земельно-кадастрової документації; матеріалів схем поділу і проектів реформування сільськогосподарських підприємств. Наступним етапом є складання проекту організації території новоствореного агроформування, а саме розміщення виробничих підрозділів та господарських центрів, польових доріг, організація угідь сівозмін, устрій території пасовищ та сіножатей, впорядкування території багаторічних насаджень.

Агроландшафтний підхід у організації територій землекорисувань допомагає розглядати земельні ділянки як окремі агроландшафти з оптимальним співвідношенням угідь, мінімально необхідною площею індивідуального природного біоценозу, а також оптимальною структурою їхнього розміщення у агроландшафті. Вони виконують функцію оптимізації структури земель сільськогосподарського призначення, формують екосистему території, визначають землі сільськогосподарського призначення- територію агроландшафту.

Проекти землеустрою,що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозмін та впорядкування угідь розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращення природних ландшафтів. Згідно з ними визначаються: розміщення виробничих будівель і споруд; організація землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни; формування інженерної та соціальної інфраструктури; визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва; складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні; проектування полів сівозміни; розробка плану переходу до прийнятної сівозміни; перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.

Правові проблеми складання таких проектів наступні: інформаційне забезпечення проектування; ідентифікаціія права власності та права користування земельними ділянками; визначення статусу земель колективної власності; ліцензування робіт із землеустрою; затвердження документації із землеустрою; вартість документації із землеустрою;експертиза проектних рішень; зміна складу угідь земельних ділянок;визначення типів і видів сівозміни, проектування її полів. Кожен новий проект землеустрою має відповідати нормам чинного законодавства, а також має бути оціненим по найголовнішим показникам.

Визначення екологічних і економічних показників сільськогосподарських угідь є невід'ємною та вирішальною частиною складання раціональних проектів землеустрою території. Отримані показники дають замовнику або власнику ділянки глибокі знання та уявлення щодо особливостей території, допомагають у визначенні правильних проектних рішень, переростуть при умілому використанні у екологічно та економічно безпечне, а головне успішне землекористування.

Список використаних джерел

1. http://dkzr.gov.ua/

2. http://www.info-pressa.com/ Земельна реформа в Україні продовжується (до 10-ї річниці)-Новаковський Л., Будзілович І., Леонець В., Юрченко А.

3. http://kazus.at.ua/

4. Паньків З.П. Земельні ресурси: Навчальний посібник. - Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. - 272 с.

5. М.Г. Ступень, Р.Й. Гулько, О.Я. Микула. Теоретичні основи державного земельного кадастру: Навчальний посібник / За заг. ред. М.Г. Ступеня. - 2-ге видання, стереотипне. - Львів: "Новий Світ-2000", 2006. - 336 с.

6. Земельне право: курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. Ковтун М.Г. - К.: Юмана, 2001. / Електронний ресурс: http://www.ukrlawyer.narod.ru/

7. http://ua.textreferat.com/

8. Тархов П.В., Хворост О.О. Сучасні еколого-економічні проблеми визначення адекватної оцінки земель сільськогосподарського призначення. Сумський національний аграрний університет.

9. Бутенко Є.В. Еколого-економічна оцінка сільськогосподарських землекопистувань у ринкових умовах.

кандидата економічних наук Бутенко Є.В. - Київський національний університет біоресурсів і природокористування України.

10.Кривов В.М. Екологічно безпечне землекористування Лісостепу України. Проблема охорони ґрунтів: Наукове видання - К.: Урожай, 2006. - 304 с.: іл.. - Бібліогр.: С. 286-299.

11. Керецман В.Ю., Семерак О.С. Правознавство. Навчальний посібник - К.: Атіка, 2002.-400 с.

12. http://zakon1.rada.gov.ua/

13. Мартин А.Г. Організаційно-правові проблеми розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

14. Булигін С.Ю., Євсюков Т.О. Екологічні аспекти алгоритму приватизації земель // Землевпорядний вісник. - 2005. - № 1. - С.8-16.

Додатки

Додаток А

Схема земельної реформи в Україні

Додаток Б

Земельний фонд України за станом на 01.01.2010

Додаток Б

На діаграмах відображено динаміку змін структури земельного фонду України з 2006 по 2010 роки по основних видах угідь та економічної діяльності.

Размещено на Allbest.ru