Роль митної служби в запобіганні епіфітотій в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Університет митної справи та фінансів

Кафедра товарознавства та митної експертизи

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Цивільний захист»

на тему: «Роль митної служби в запобіганні епіфітотій в Україні»

Дніпропетровськ

Зміст

Вступ

1. Історія розвитку епіфітотіології

2. Поняття та типи епіфітотій

3. Роль патогена, рослини-хазяїна та довкілля в розвитку епіфітотій

4. Стадії розвитку епіфітотій та заходи боротьби по захисту рослин від інфекційних захворювань

5. Особливо небезпечні та поширені хвороби рослин в Україні

6. Врегулювання захисту України від епіфітотій на законодавчому рівні. Роль митного та фітосанітарного контролю

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Масовий розвиток інфекційної хвороби рослин на певній території впродовж певного періоду часу називається епіфітотією. Вивченням епіфітотій займає спеціальний розділ фітопатології - епіфітотіологія. Це вчення про розвиток популяцій патогена усередині популяцій хазяїна про хвороби рослин, що виникають в результаті їх взаємодії під впливом довкілля або втручання людини.

Інфекційні хвороби рослин істотно розрізняються між собою не лише по особливостях патогенезу і зовнішньому прояві, але і за характером їх розвитку в природі. Деякі хвороби поширені всюди, але зустрічаються рідко, і рівень їх, що зустрічається майже не міняється. Інші хвороби зустрічаються частіше, але також мало схильні до коливань; масовий розвиток цих хвороб на великих площах і сильне ураження рослин, що представляє загрозу посівам або насадженням, не спостерігається.

Якщо не прийняти своєчасних і ефективних заходів до лікування рослин, епіфітотія може стати причиною послаблення рослин, зниження їх продуктивності, погіршення якості продукції і нестійкості рослин до дії несприятливих чинників середовища.

Причини епіфітотії багатьох хвороб рослин ми бачимо не лише в певних сприятливих умовах для розвитку їх збудників, але і також в несприятливих умовах для розвитку самих рослин-хазяїв - умовах, що привертають їх до захворювання.

1. Історія розвитку епіфітотіології

Епіфітотія -- масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зниженням їхньої продуктивності, при якому уражено більше 50 % їх поверхні.

Проблема охорони довкілля ставить перед захистом рослин нові завдання. Замість знищення шкідливих видів на перший план виходить регулювання їх чисельності на рівні порогу шкідливості за рахунок активізації природних чинників.

Таким чином, наріжним каменем екологізації захисту рослин є епіфітотіологія, в основі якої лежали екологічні зв'язки збудника і рослини хазяїна в умовах зовнішнього середовища, тобто екологічна система особливого типу, що склалася в процесі еволюції. Управління цією екосистемою - центральне завдання сучасної фітопатології. Проте до такого висновку дослідники прийшли поступово.

Епіфітотіологія зародилася як вчення про епіфітотії (від грецького epi - на; phyton - рослина; logos - вчення, що дозволяє визначити її як науку, про враження великого числа рослин якою-небудь інфекційною хворобою).

Одні з перших відомостей про епіфітотії і масові нашестя шкідників містилися в Старому Завіті.

У Древньому Римі вважали, що іржавинні хвороби пшениці посилають божества Рубигус і Робиго, і щороку римляни приносили їм жертви, благаючи не губити посіви.

Про руйнівну силу захворювань рослин у вигляді запалів, опіків, борошнистої роси, іржі, що призводили до значних негативних економічних і соціальних наслідків, повідомлялося в працях великих грецьких і римських філософів і учених: Демокрита (460 років до н.е.), Арістотеля (384 р. до н.е.), Теофраста (372 р. До н.е.) та ін.

По повідомленню Дж.К. Цадокса (Zadocs, 1974), першим епіфітотіологом можна рахувати італійця Дж. Таржионі-Тоцетті, що опублікував в 1767 р. свої дослідження по епіфітотіології іржі пшениці.

В цілому в розвитку епіфітотіології можна виділити наступні основні періоди розвитку:

1. Добактеріологічний (до останньої чверті XIX ст.) - підготовчий (початковий період). Відбувалося накопичення даних про частоту і умови розвитку епіфітотій, без знання природи збудника.

2. Аутекологічний (кінець Х1Х - перша половина ХХ ст.). З'ясування відношення окремих організмів і видів до умов зовнішнього середовища. В якості організму у фітопатології прийнято "хворе тіло" рослин, а в ентомології - вид як однорідна одиниця. Спад розвитку епіфітотіології, становлення і розквіт інфекційної патології рослин.

3. Синекологічний (60-80-і рр. ХХ в).

Вивчення динаміки хвороб і популяцій шкідливих організмів в екосистемах. Відродження епіфітотіології на рівні математичного аналізу і моделювання, а також гіпотез про динаміку популяцій шкідливих організмів.

4. Становлення системного світогляду( з 90-х рр. ХХ ст.)

Інтеграція знань аутекологічного і синекологічного періодів на основі еволюційно-екологічної методології. Формування епіфітотіології як самостійної екологічної науки по захисту рослин, предметом якого є епіфітотичний процес в усіх формах його прояву: спорадичної захворюваності, епіфітотичного спалаху, епіфітотії, панфітотії.

Таким чином, епіфітотіологія повільно розвивалася в надрах фітопатології, як один з її розділів, аж до 60-х рр. ХХ століття, хоча необхідність більш високого становища цієї науки в захисті рослин ставала все очевидніше [1, c. 218].

В середині Х1Х ст. епіфітотії хвороб рослин проявили себе як національні лиха. У Ірландії із-за епіфітотії фітофтороза картоплі в 1845-1869 рр. померли від голоду близько 1 млн. чоловік і близько півмільйона жителів емігрували. Збір какао в країнах Латинської Америки в 1864 р. знизився на 60% в наслідок поразки рослин гнилі.

У 1880 р. епіфітотія іржі згубила урожай кавових плантацій на Цейлоні. Відома епіфітотія оїдіуму винограду, що виникла в Х1Х ст. у Франції привела до різкого (на 80%) зниження виробництва вина.

Основоположником вітчизняної епіфітотіології вважають К.М. Степанова. Його роботи по аеробіології фітопатогенних мікроорганізмів набули світової популярності.

К.М. Степанов і П.Е. Чумаків, розглядають епіфітотіологію як вчення про масові захворювання, а в практичному плані - як розділ фітопатології по прогнозуванню хвороб рослин. У зв'язку з цим завдання епіфітотіології вони бачили у вивченні причини виникнення масових спалахів хвороб рослин.

Таблиця 1. Дані про шкідливість хвороб

Хвороба, ареал	Коментар
Іржа зернових, всюди	Часті великі епіфітотії. Величезні щорічні втрати урожаю
Споринья іржі і пшениці, всюди	Токсичність для людей і тварин
Фітофтороз картоплі, в регіонах з прохолодним вологим кліматом	Епіфітотії. Результатом однієї з них явився ірландський голод в 1845-1846 рр.
Бурий гельмінтоспоріоз рису, Азія Епіфітотії.	Приклад однієї з них - великий бенгальський голод в 1943 р.
Гельмінтоспоріоз кукурудзи, США	Епіфітотія 1970 р., результатом якої стали втрати урожаю на суму 1 млн. доларів.
Борошниста роса винограду, всюди	Епіфітотія в Європі(1840-1850 рр.)
Неправдива борошниста роса винограду, США, Європа	Епіфітотія в Європі(1870-1880 рр.)
Неправдива борошниста роса тютюну, США, Європа	Епіфітотія в Європі(1950-1960 гг), в Північній Америці(1970 р.)
Іржа кави, всюди в районах обробітку	Знищені усі плантації шкіри в Південній Азії(1870-1880 рр.). З 1970 р. Зустрічається у Бразилії.
Шарка сливи, Європа	Епіфітотія на сливах, персиках і абрикосах.

Уявлення про епіфітотіологію як науку про масові хвороби рослин, закріплені у відповідних термінах і визначеннях, прийнятих в захисті рослин, відбивають традиційний етап розвитку епіфітотіології. Починаючи з часів її "зародження" в глибокій старовині. На цьому шляху розвитку епіфітотіологія досягла серйозних успіхів, включаючи комп'ютерні моделі.

Зростаюче значення епіфітотіології було визнане Другим міжнародним конгресом з фітопатології (Міннеаполіс, 1973). Один з його симпозіумів був присвячений обговоренню ролі математики і моделювання в аналізі епіфітотій.

Подальший розвиток епіфітотіології як екологічної науки і теоретичної основи інтегрованого захисту рослин від шкідливих організмів в агроекосистемах викликало необхідність системно-екологічного підходу, перегляду понять, що склалися, і визначень на новій теоретичній основі, починаючи з її предмета і об'єктів.

2. Поняття та типи епіфітотій

У Кодексі цивільного захисту у ст.2 п.24 зазначається, що надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією,пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності. Пункт 25 цієї ж статті: небезпечна подія - подія, у тому числі катастрофа, аварія, пожежа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, епіфітотія, яка за своїми наслідками становить загрозу життю або здоров'ю населення чи призводить до завдання матеріальних збитків. У даному кодексі визначено й поняття епіфітотій: епіфітотія - широке поширення на території однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць заразної хвороби рослин, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на відповідній території [4]. Існують й інші визначення.

Епіфітотія -- це широке розповсюдження інфекційної хвороби рослин, що охоплює господарство, район, область чи країну протягом певного періоду. У вигляді епіфітотій може поширюватися іржа і головня хлібних злаків, фітофтороз картоплі та інші шкідливі хвороби.

Епіфітотія-масове, прогресуюче за часом і в просторі інфекційне захворювання сільськогосподарських рослин і (або) різке підвищення чисельності шкідників рослин, що супроводжується масовою загибеллю сільськогосподарських культур і зниженням їх продуктивності.

У результаті відбувається уповільнення або зупинка росту, убогий урожай або повна його відсутність, можлива загибель рослини. Самий істотний збиток наноситься грибками (мікози), оскільки цей вид інфікування зустрічається найчастіше. Варто відзначити, що епіфітотія - це «підступний ворог», який може спалахнути повторно з новою силою. Це трапляється, оскільки в осередках зараження грунт може накопичувати інфекцію, також вона здатна залишатися в опалому листі, в пнях або порубкових залишках. Паразитні гриби знову «нападають» на ослаблену рослину або на те, що має пошкодження механічного походження.

Інфекційні хвороби рослин істотно розрізняються між собою не лише по особливостях патогенезу і зовнішньому прояві, але і за характером їх розвитку в природі. Деякі хвороби поширені всюди, але зустрічаються рідко, і рівень їх, що зустрічається майже не міняється. Інші хвороби зустрічаються частіше, але також мало схильні до коливань; масовий розвиток цих хвороб на великих площах і сильне ураження рослин, що представляє загрозу посівам або насадженням, не спостерігається.

До таких хвороб відносяться багато видів стволової гнилизни деревних порід, випрівання сіянців і ряд інших захворювань.

В той же час існують хвороби, поширення і розвиток яких в певній місцевості або в межах усього ареалу непостійні, схильні до різких коливань. Такими є багато видів іржі і борошнистої роси, деякі види судинних хвороб і кореневої гнилизни деревних порід, ряд вірусних і інших хвороб.

Масовий розвиток інфекційної хвороби рослин на певній території впродовж певного періоду часу називається епіфітотією. Вивченням епіфітотій займає спеціальний розділ фітопатології - епіфітотіологія. Це вчення про розвиток популяцій патогена усередині популяцій хазяїна хвороби рослин, що виникають в результаті їх взаємодії під впливом довкілля або втручання людини.

Найбільш сприятливі умови (передумови) для виникнення епіфітотії складаються при поєднанні наступних умов:

1) наявності в цій зоні достатнього запасу збудника хвороби;

2) сприйнятливість рослин до цієї хвороби.

3) наявність сприятливих для патогена умов зовнішнього середовища(температура, вологість і т.д.).

Якщо не прийняти своєчасних і ефективних заходів до лікування рослин, епіфітотія може стати причиною послаблення рослин, зниження їх продуктивності, погіршення якості продукції і нестійкості рослин до дії несприятливих чинників середовища.

Залежно від особливостей розвитку і масштабів поширення в природі розрізняють наступні основні типи епіфітотій:

Місцеві епіфітотії, або енфітотії. Характеризуються щорічним (впродовж декількох років) сильним розвитком хвороби на обмеженій території, іноді у вигляді окремих вогнищ. Збудники місцевих епіфітотій, як правило, постійно є присутніми в цій місцевості. Вони здатні довго зберігатися в грунті, на рослинних залишках, насінні, бур'янах і тому подібне. Інфекційний початок таких патогенів зазвичай повільно накопичується в природі і порівняно повільно поширюється.

Проте, якщо запас інфекції досягає високого рівня, то за наявності сприйнятливих рослин і сприятливих зовнішніх умовах нерідко виникають епіфітотії.

Прогресуючі епіфітотії. Епіфітотії цього типу починаються як місцеві, але з часом охоплюють більші території. Вони зазвичай викликаються найбільш агресивними патогенами, які мають високу енергію розмноження, утворюють впродовж літа декілька генерацій безстатевого спороносіння і здатні швидко поширюватися по повітрю або за допомогою комах (наприклад, епіфітотії іржі, борошнистої роси, деяких судинних і вірусних хвороб).

Причиною виникнення прогресуючих епіфітотій може виявитися перекидання з одних районів в інші зараженого посадочного матеріалу або попадання патогена в нові для нього райони, де є значні площі сприйнятливих рослин-хазяїв. Прикладом такої епіфітотії може служити епіфітотія пузирчастої іржі веймутової сосни, що виникла і швидко охопила величезні площі, зайняті цією сосною в США, після того, як збудник хвороби був завезений в Америку з Європи.

Прогресуючі епіфітотії часто розвиваються впродовж багатьох років. Так, сильні прогресуючі епіфітотії голландської хвороби ільми, поширилися на великих територіях в лісостеповій, степовій і напівпустинній зонах нашої країни, були відмічені в 1935-1940 і 1955- 1959 рр. В молодих культурах сосни, створюваних на великих площах концентрованих вирубувань в північних і північно-західних районах Росії спостерігаються прогресуючі епіфітотії снігового шютте і іржа сосни.

Повсюдні епіфітотії, або панфітотії характеризуються масовим розвитком хвороби на території цілої країни, іноді декількох країн або континентів. Панфітотії - явище досить рідкісне, але вони можуть приймати розміри національного лиха, як це трапилося під час панфітотії фітофторозу картоплі в середині XIX ст.

Знання особливостей різних типів епіфітотій дозволяє передбачати їх виникнення, хід подальшого розвитку і використати ці дані для складання точніших прогнозів і планування лісозахисних заходів[3, c.198].

Хвороби рослин класифікуються за такими ознаками:

місце або фаза розвитку рослин (хвороби насіння, сходів, розсади, дорослих рослин);

місце прояву (місцеві, локальні, загальні);

причина виникнення (інфекційні, неінфекційні).

Всі патологічні зміни в рослинах виявляються в різноманітних формах і поділяються на гниль, муміфікації, в'янення, некрози, нальоти, нарости.

Епіфітотичні хвороби - це іржа злаків, фітофтороз картоплі, мілдью винограду та ін.

Інфекційне захворювання рослин розвивається при взаємодії трьох складових: патоген, рослина та сприятливі умови середовища.

3. Роль патогена, рослини-хазяїна і довкілля в розвитку епіфітотій

Зараження сільськогосподарських культур або лісів може бути природного чи штучного походження.

Виникнення, розвиток і загасання епіфітотій, як і динаміка хвороб взагалі, підкоряються певним закономірностям і залежать від взаємодії трьох компонентів, що беруть участь в епіфітотичному процесі: популяції збудника, хвороби, популяції рослини-хазяїна і довкілля. Якщо, ця взаємодія виявляється сприятливою для розвитку хвороби, вона прогресує і виникає епіфітотія.

Якщо ж в ході епіфітотій створюються умови, що перешкоджають її подальшому розвитку, відбувається її поступове згасання, спалах хвороби припиняється. Кожен з названих компонентів грає певну роль і має однаково важливе значення.

Роль патогена. Роль збудника хвороби виключно велика. Для виникнення епіфітотій необхідно, щоб збудник мав високу агресивність по відношенню до рослини, що росте в цій місцевості, і щоб запас інфекції був досить великий. Вирішальною передумовою епіфітотій може виявитися поява нового для цієї місцевості високоагресивного патогена, що має велику плодючість і здатність накопичуватися в природі.

Чим вище швидкість розмноження патогена, чим легше і швидше він поширюється, чим довше здатний зберігатися, не втрачаючи життєздатності, тим більше загрози виникнення епіфітотій. І, навпаки, скорочення запасу інфекції, зменшення енергії розмноження і швидкості поширення збудника, зниження його агресивності - найважливіші передумови загасання епіфітотій.

Роль рослини - хазяїна у виникненні і розвитку епіфітотії, як і у виникненні і розвитку патологічного процесу взагалі, не менш істотна, чим роль збудника хвороби. Розвиток хвороби можливий тільки за наявності сприйнятливої до хвороби рослини-хазяїна. Чим більше площі під сприйнятливим до хвороби сортом, тим вірогідніше можливість масового спалаху хвороби.

Певне значення мають і агротехнічні заходи, що знижують або, навпаки, підвищують міру стійкості рослини (макро- і мікродобрива, терміни посіву, попередники і т.д.).

Особливо велика роль рослини-хазяїна при інтродукції: якщо ввезений вид рослини виявляється сприйнятливим до місцевих збудників хвороб, то з часом розвиток цих хвороб на новому хазяїнові може набути характеру епіфітотій. Те ж саме відбувається, якщо патоген, потрапляючи в нові райони, знаходить там нових сприйнятливих хазяїв.

Рослина-хазяїн може відігравати важливу роль і в загасанні епіфітотій. Якщо епіфітотія носить сезонний характер, то її загасанню можуть сприяти вікові зміни рослин або їх тканин, завдяки чому рослини придбавають стійкість.

Роль зовнішнього середовища. Зовнішнє середовище робить вплив на збудника хвороби, на рослину-хазяїна і на течію патологічного процесу.

Ця роль часто виявляється вирішальною. Особливо велике значення мають кліматичні умови місцевості і погодні умови даного року, іноді декількох останніх років. Визначальним моментом при цьому є, як правило, не один фактор (наприклад, оптимальна температура або вологість), а оптимальне поєднання багатьох факторів, що сприяють масовому розмноженню патогенів, його накопиченню і поширенню, зараженню рослин. Фактори зовнішнього середовища можуть сприяти виникненню епіфітотій і в тому випадку, якщо вони надають несприятливий вплив на рослину-господаря, викликаючи його ослаблення і знижуючи тим самим його стійкість до хвороби [5].

Біологічний осередок ураження рослин може бути викликаний вірусами, бактеріальними, грибковими хворобами і найбільш небезпечними шкідниками.

Умови погоди часто є вирішальним чинником, що визначає інтенсивність розвитку хвороби. Так, розвиток парші яблуні, мілдью винограду, плодової гнилизни і багатьох інших хвороб неможливий без краплинно-рідкої вологи. При цьому потрібна для збудника тривалість зволоження знаходиться залежно від температури навколишнього повітря. Так, мінімальна тривалість зволоження для зараження яблуні паршею при 15° повинна складати не менше 8,5 год, при 10°- 12 год, а при 5° - 24 год.

Особливо велика роль температури як чинника, від якого залежить тривалість інкубаційного періоду: при оптимальній для патогена температурі повітря скорочується інкубаційний період, збільшується число генерацій, а отже, збільшується і небезпека епіфітотійного наростання хвороби. Так, інкубаційний період парші яблуні при зараженні аскоспорами може тривати від 7 днів при температурі 24° до 21 дня при температурі, рівній 8 °С.

Таким чином, епіфітотія є складним комплексом взаємозв'язаних елементів, що безперервно змінюються під впливом багатьох чинників: генетичних, екологічних, економічних і так далі. Ці елементи утворюють в часі і просторі як би безперервний ланцюг, причому окремі його ланки і характер зв'язків між ними визначаються специфікою взаємовідносин в системі патоген-хазяїн і особливостями довкілля.

Сприйнятливість рослин до фітопатогена залежить від стійкості сортів, що районують, часу зараження і погоди. Залежно від стійкості сортів міняється здатність патогенна викликати зараження, плодючість гриба, швидкість розвитку збудника і шкідливість захворювання.

Слід завжди мати на увазі, що у разі інфекційних захворювань рослин ми маємо справу з двома організмами: паразитом - збудником хвороби і рослиною-хазяїном. Масовий спалах захворювання матиме місце як у випадках, що знижують опірність рослин, так і у випадках, що сприяють впровадженню і розвитку паразита. До останніх випадків відносяться хвороби рослин, що викликаються найбільш активними паразитами.

Виникненню і розвитку епіфітотії сприяє наявність природних осередків інфекції в певних районах. Так, збудник жовтої іржі озимої пшениці зберігається на певних дикорослих злаках або залишках пшениці.

У районах, де кліматичні умови якнайкраще відповідають вимогам гриба, епіфітотії хвороби виникають через 1-3 роки.

Епіфітотії характеризуються наступними хворобами:

- іржа хлібних злаків, при поразці якої втрати урожаю складають 40-70%;

- пірокуларіоз рису - захворювання викликається грибком, втрати урожаю можуть досягати 90%;

- фітофтороз (картопляна гнилизна) - захворювання, що вражає грибком листя, стебла і бульби картоплі та ін.

4. Стадії розвитку епіфітотій та заходи боротьби по захисту рослин від інфекційних захворювань

Епіфітотія - це динамічний процес, в розвитку якого виділяють ряд стадій, що послідовно змінюють одна одну: 1) підготовчу стадію, або передепіфітотію; 2) спалах хвороби, або власне епіфітотію; 3) стадію депресії, або загасання епіфітотії.

На першому етапі відбувається розмноження і накопичення вже наявного в цій місцевості патогена, зосередження на великих площах сприйнятливих рослин (наприклад, при створенні чистих лісових культур) або зниження з тих або інших причин стійкості насаджень; виникнення сприятливих умов для зараження рослин (наприклад, у зв'язку з господарською діяльністю людини, підвищенням рекреаційних навантажень або дією абіотичних чинників). Тривалість цієї стадії може бути різною, але найчастіше вона триває декілька років.

Друга стадія(спалах) характеризується одночасною поразкою великої кількості рослин, сильним ступенем ураження і загибеллю значної частини хворих рослин, високим рівнем заподіюваного хворобою збитку. Момент кульмінації спалаху може бути приурочений до певного віку рослин або до періоду з найбільш сприятливими для розвитку хвороби погодними умовами.

Під час третьої стадії (депресії) спостерігається поступове зниження кількості хворих рослин і ступеня їх ураження. Зазвичай зменшується і зона поширення епіфітотій.

Тривалість епіфітотій, як і окремих її стадій, залежить від багатьох чинників і може сильно коливатися. Епіфітотій деяких хвороб розвиваються впродовж одного сезону, інші можуть тривати багато років.

Захист рослин - це комплекс заходів, які спрямовані на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби, бур'яни та фактори техногенного характеру (наприклад, неправильне застосування пестицидів та агрохімікатів). Захист рослин здійснюється за допомогою різних способів - організаційно-господарських, агротехнічних, селекційних, фізичних, біологічних, хімічних тощо. Одним з таких способів є карантин - утримання об'єктів регулювання (рослини, продукти рослинного походження, засоби перевезення, ґрунт, будь-які інші об'єкти, здатні переносити чи поширювати шкідливі організми) у визначених місцях для проведення їх моніторингу, подальшого інспектування, фітосанітарної експертизи та/або обробки [8].

У заходах боротьби, по захисту рослин від інфекційних захворювань, велике значення мають профілактичні заходи: створення найкращої умови для зростання і розвитку сільськогосподарських культур; обробка стійких сортів; раціональне насінництво; хімічне протравлення насіння; збризкування; обпилювання і інші обробки рослин.

Велике значення має лікування заражених рослин, наприклад, термічна обробка насіння, оздоровлення дерев, прогрівання саджанців, бульб і прищепного матеріалу, які заражені вірусами.

Карантин -- це система державних заходів, які проводяться в епідемічному (епізоотичному, епіфітотичному) осередку для запобігання поширенню інфекційних захворювань із вогнища ураження та для повної ізоляції і ліквідації його. Можуть бути прийняті такі заходи, як наприклад, заборона вивезення продукції рослинництва, заборона прийому посилок тощо. При застосуванні карантинних заходів, можна попередити проникнення збудників захворювання з однієї країни в іншу. Карантинні заходи застосовують при появі особливо небезпечних захворювань або тих, яким властиве швидке й масове поширення.

Для боротьби з фітопатогенними мікроорганізмами проводяться наступні заходи:

а. Біологічні:- лікування антибіотиками - селекція, гібридизація - обробка витривалих рослин

б. Фізико-хімічні: - видалення хворих рослин - спалювання листя - дезинфекції насіння і посадочного матеріалу - дезинфекція грунту - обприскуванні рослин хімічними речовинами - очищення і обробка насіння - знищення переносників збудників хвороб, що мешкають на рослинах.

в. Карантинні:- захист від завезення хворих рослин.

Висушені рослини, їх частини називають лікарською сировиною. З неї готують лікарські препарати. Лікарська сировина забруднюється мікробами під час збору, сушки, подрібнення, упаковки, зберігання.

Ознаки псування лікарської сировини: зміна кольору, гниття, цвіль.

У зіпсованій сировині зменшується кількість лікарських речовин і накопичуються токсини. Така сировина непридатна для отримання лікарських препаратів.

Для оцінки санітарного стану лікарської сировини визначають мікробне число. К-ть мікробів в 1 г сировини називається мікробнимчислом.

Заходи попередження псування лікарської сировини:

- знищувати хворі рослини

- дотримувати технологію транспортування, сушки, зберігання переробки [2, c. 15-17].

5. Особливо небезпечні та поширені хвороби рослин в Україні

Хвороба рослин - це порушення нормального обміну речовин клітин органів і цілої рослини під впливом фітопатогена або несприятливих умов середовища, що призводить до зниження продуктивності рослин або до повної їх загибелі.

Сприйнятливість рослин до фітопатогена (збудника захворювання рослин) - це нездатність протистояти зараженню і поширенню фітопатогена в тканинах. Сприйнятливість залежить від стійкості сортів, що районують, часу зараження і погоди. Залежно від стійкості сортів міняється здатність патогена викликати зараження, плодючість гриба, швидкість розвитку збудника і відповідно шкідливість захворювання.

Чим раніше відбувається зараження посівів, тим вищий ступінь ураження рослин, істотніша втрата урожаю.

Найбільш небезпечними хворобами є стеблова(лінійна) іржа пшениці, жовта іржа пшениці і фітофтороз картоплі.

Стеблова або лінійна іржа (Puccinia graminis Pers). Зустрічається у всіх зонах України, проте розвиток її незначний. Найбільш поширена у західних областях. Найкращі умови для поширення стеблової іржі - сніжна зима, тепла погода під час вегетації і чергування теплої вологої погоди з сонячними днями. Оптимальна температура для зараження рослин 21-25 °С. Обов'язковою умовою проростання усередині спор є наявність крапель дощу чи роси. Уражує переважно стебла, рідше листя та колоскові луски. Пустули від жовто-бурого до темно-коричневого кольору довжиною до 1 см розміщуються на листкових піхвах і стеблах у вигляді рядків. Сильне ураження стебла спричиняє вилягання рослин, стебла можуть надламуватись, а рослини гинуть. Ураження стебла під колосом призводить до виснаження зерна. Втрати врожаю можуть становити 60-70% і більше. Фосфорні та калійні добрива знижують інтенсивність ураження, незбалансоване внесення азотних добрив підвищує шкідливість хвороби. Джерелами інфекції є злакові бур'яни, уражені посіви.

Жовта іржа (Puccinia striiformis W). Найбільш поширена в західних областях України. Хвороба дуже шкідлива і при сильному її розвитку втрати врожаю зерна можуть становити до 100%. Хвороба поширюється в роки з вологою й прохолодною погодою навесні і в першій половині літа. Оптимальна температура для ураження рослин - 4-13 °С. За температури вище 21 °С розвиток гриба призупиняється і зараження не відбувається. Хвороба уражує листя, піхви, колоскові луски, остюки й навіть зерно. В місцях ураження утворюються характерні світло-жовті дрібні пустули(пузирі), розміщені правильними рядами у вигляді видовжених смужок. Жовта іржа знижує фотосинтетичну діяльність листків, затримує ріст кореневої системи рослин. При ураженні колоса зерно слабо наливається, підсихає і стає щуплим. Джерелами інфекції є уражені хворобою дикі злаки, падалиця, посіви зернових культур. Окрім пшениці гриб вражає ячмінь, жито і інші види злаків.

Найбільш шкідливі її епіфітоітїї відзначаються в роки з м'якою зимою, теплою весною і вологим прохолодним літом. При поразці посівів пшениці жовтою іржею урожай зерна часто знижується до 50%, а в роки із сприятливими для гриба умовами недобір урожаю може досягати 90% і навіть 100%.

Бура або листкова іржа(Puccinia triticina E, Puccinia recondita). 3 усіх видів іржі вона найбільш поширена, особливо в Поліссі та Лісостепу. Характерною ознакою цієї хвороби є іржаво-бурі, безсистемно розміщені на листках овальні пустули. Пізніше утворюються чорні пустули. Розвитку хвороби сприяє стійка тепла погода (15-20 °С) з високою вологістю повітря.

Навесні хвороба розвивається слабо. Тільки починаючи з фази колосіння вона інтенсивно розвивається і досягає максимуму в фазах цвітіння - молочної стиглості. Значне ураження верхнього листка призводить до зниження врожайності на 40% і більше. Основним джерелом інфекції є уражені бурою іржею посіви пшениці та дикі злаки.

Фітофтороз картоплі - широко поширене і шкідливе захворювання. Шкідливість полягає в недоборі урожаю із-за передчасної загибелі ураженого бадилля в період утворення бульб і масового їх гниття в землі. Збудник хвороби - гриб, який впродовж зими зберігається у бульбах. Фітофтора вражає усі наземні органи рослин. Захворювання, як правило, спостерігається в другій половині літа. Втрати досягають 15% - 20%. Ознаки захворювання можуть виявлятися на листках, стеблах, бульбах, паростках.

Перші ознаки з'являються на нижніх або середніх листках куща картопліу вигляді невеликих темно-бурих розпливчастих плям зісвітло-зеленою облямівкою. За теплої вологої погоди плями поширюються на всю поверхню листа, хвора тканина листа відмирає. У вологу погоду на нижньому боці аркуша по межі хворий і здорової тканини з'являється білий наліт спороношення павутино подібного гриба. За цією ознакою безпомилково визначається фітофтороз. У суху погоду ці плями висихають.

Зараження відбувається при рясних дощах: спори гриба з вологою проникають у грунт і заражають картоплю. Часто бульби заражаються і при збиранні врожаю, коли вони стикаються з верхнім шаром грунту і з зараженим бадиллям.

Заходи боротьби:відбір здорового насіннєвого матеріалу; високе підгортання бадилля в рядках перед змиканням (чим ближче до поверхні грунту знаходяться бульби, тим швидше вони заражаються).Зараження бульб відбувається в основному від хворого бадилля, тому за кілька днів до збирання картоплі треба прибрати бадилля. Після прибирання бульби добре підсушити і відкинути явно хворі. Садити картоплю слід на більш легких грунтах, а посилення калійного живлення (сульфат калію, деревна зола) підвищує стійкість рослин до фітофторозу.

Оїдіум вражає всі зелені органи винограду: листки,пагони,вусики,гребені,суцвіття, плодоніжки і ягоди.

Вражені листки вкриваються з верхнього боку сіруватим нальотом, який легко стирається. З'являються окремі плями, які зливаються і займають весь верхній бік листової пластини. Потім наліт розповсюджується на нижній бік листків, на черешки, пагони. Тканини вражених ділянок відмирають. Вражені листки перестають рости, стають крихкими, їхні краї часто загинаються доверху, листки сохнуть і відпадають. Вражені суцвіття,вусики, гребені і плодоніжки також вкриваються сіруватим нальотом. При сильному розвитку хвороби суцвіття засихають і відпадають. Найнебезпечніший розвиток оїдіума на ягодах, на яких утворюється сірий борошнистий наліт. При стиранні він дає специфічний рибний запах. На враженій шкірці ягоди з'являються численні брудно-сірі цятки, які утворюють плями неправильної форми. Вражена шкірка перестає рости, під тиском здорових тканин м'якоті вона розтріскується і оголюється насіння. Сухої погоди такі ягоди засихають, а вологої - загнивають.

Епіфітотії хвороби частіше виникають в засушливі роки, коли рослини послаблені. Часта зміна засушливих і вологих періодів особливо сприятливі для розвитку оїдіума. Шкідливість хвороби різко збільшується на загущених виноградниках при несвоєчасній підв'язці пагонів, при загущеній кроні, при внесені незбалансованих за вмістом азоту, фосфору і калію добрив.

Проти оїдіума застосовується система агротехнічних і хімічних захисних заходів. Агрозаходи, які сприяють хорошому провітрюванню кущів (підв`язка пагонів. обломка, пасинкування, боротьба з бур`янами) зменшує інтенсивність розвитку оїдіума[6].

6. Врегулювання захисту України від епіфітотій на законодавчому рівні. Роль митного та фітосанітарного контролю

Одним з основних документів, що регулюють правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, повноваження органів державної влади, їх посадових осіб, права і обов'язки юридичних та фізичних осіб, спрямовані на запобігання занесенню та поширенню відсутніх на території України регульованих шкідливих організмів, і становить частину законодавства України щодо захисту життя та здоров'я рослин є ЗУ «Про карантин рослин» від 30.06.1993 № 3348-XII. У ньому визначено такі основні терміни:

аналіз ризиків - процес оцінки біологічних, екологічних та економічних даних з метою визначення необхідності здійснення контролю за регульованими шкідливими організмами та необхідних фітосанітарних заходів;

вантаж - певна кількість об'єктів регулювання, які транспортуються з однієї країни до іншої або в межах України і на які поширюється єдиний міжнародний фітосанітарний або карантинний сертифікат (вантаж може складатися з однієї або більше партій);

визначення фітосанітарної небезпеки - процес визначення кількості регульованих шкідливих організмів, які можуть бути потенційно занесені на територію України шляхом ввезення об'єктів регулювання

додаткова декларація - заява, що супроводжує міжнародний фітосанітарний сертифікат на вимогу країни-імпортера, в якій зазначається додаткова інформація щодо фітосанітарного стану об'єктів регулювання.

інспектування - візуальна перевірка об'єктів регулювання для визначення наявності регульованих шкідливих організмів та/або відповідності фітосанітарним правилам;

карантин - утримання об'єктів регулювання у визначених місцях для проведення їх моніторингу або подальшого інспектування, фітосанітарної експертизи та/або обробки;

карантинний дозвіл (на імпорт або транзит) - офіційний документ, що дозволяє імпорт або транзит об'єктів регулювання відповідно до визначених фітосанітарних заходів;

карантинний сертифікат - документ, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин, та засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання, що вивозяться та/або ввозяться у карантинну зону, транспортуються територією України.

карантин рослин - система заходів, спрямованих на запобігання занесенню та/або поширенню регульованих шкідливих організмів або забезпечення контролю за ними (локалізації). Пункт карантину рослин - спеціально облаштоване місце, в якому визначається фітосанітарний стан об'єкта регулювання.

список А1 - перелік карантинних організмів, відсутніх у державах - членах Європейської та Середземноморської організації захисту рослин (ЄОЗР);

список А2 - перелік карантинних організмів, наявних щонайменше в одній державі - члені ЄОЗР, але не поширених, що офіційно контролюється (локалізується).

Для того, щоб виявити чи наявна чи відсутня шкідливість певного об'єкту необхідно провести фітосанітарну експертизу, по її закінченню видається фітосанітарний сертифікат. Державний контроль з карантину рослин здійснюють фітосанітарні інспектори[7].

Митники ж повинні при переміщенні рослин через митний кордон України перевіряти наявність документів, зокрема карантинного дозволу, фітосанітарного та карантинного сертифікатів(при необхідності). Надзвичайно важливим є перевірка фітосанітарного сертифікату і встановлення його достовірності та дійсності.

Відповідно до ЗУ «Про карантин рослин» були прийняті наступні документи, які доповняли певні положення вищезгаданого закону:

1. Наказ Мінагрополітики України «Про затвердження Переліку регульованих шкідливих організмів» від 29.11.2006 № 716 (поділено на список А-1 - Карантинні організми, відсутні в Україні, А-2 - Карантинні організми, обмежено поширені в Україні, а також Регульовані некарантинні шкідливі організми).

2. Постанова КМУ Про деякі питання реалізації Закону України "Про карантин рослин" від12.05.2007№705, якою був затверджений Порядок

проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування (оформлення фітосанітарного та карантинного сертифікатів) об'єктів регулювання у сфері карантину рослин». Саме цей Порядок визначає процедуру проведення огляду, аналізу, обстеження, визначає перелік інформації, яка повинна міститись у фітосанітарних та карантинних сертифікатів, карантинних дозволів, зазначається, що «заражені шкідливими організмами об'єкти регулювання, що вивозяться за межі митної території України або карантинної зони, підлягають обробці або фумігації (знезараженню)».

Раніше в Україні існував Наказ Мінсільгосппрод України «Про затвердження Правил фітосанітарного контролю на державному кордоні України» від 25.09.1996 №72, де вказувались ті підконтрольні матеріали і об'єкти, за перевезенням яких мали стежити відповідні служби України.

На зміну цьому Наказу, прийняли новий Наказ Мінагрополітики України «Про затвердження Фітосанітарних правил ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів» від23.08.2005№414.

Фітосанітарний та митний контроль товарів рослинного походження полягає у застосуванні системи заходів, спрямованих на охорону території України від проникнення з-за кордону карантинних та інших небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів, що можуть завдавати значних збитків народному господарству України. Основними завданнями цих служб є попередження проникнення шкідливих організмів на митну територію України, виконання міжнародних договорів з питань карантину рослин, захист національного споживача та інші.

Фітосанітарний контроль в Україні здійснюється відповідно до вимог державних актів, які надають певних повноважень інспекторському складу фітосанітарної служби.

Усі імпортні товари рослинного походження діляться на три категорії:

I. Підконтрольні об'єкти - об'єкти, які входять до категорії підкарантинних матеріалів та об'єктів і контролюються спеціалістами Державної служби з карантину рослин. До підконтрольних об'єктів належать: транспортні засоби, що надходять в Україну з інших країн; приміщення, де зберігаються імпортні підконтрольні та підкарантинні матеріали, сільськогосподарські та лісові угіддя, які межують з державним кордоном України і прикордонним пунктом ввезення (3-кілометрова зона).

II. Підконтрольні матеріали - матеріали, які входять до категорії під-карантинних матеріалів та об'єктів і підлягають карантинному догляду без супроводження фітосанітарними документами. До підконтрольних матеріалів належать: тара, контейнери, промислові товари, вироби з шкіри, вовни, деревини, гофрокартону, пакувальні матеріали, вироби з рослинних матеріалів, що можуть бути носіями карантинних і небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів, продукти рослинного походження, які пройшли відповідну промислову переробку, а також цукор, багаж та промислові відправлення; сільськогосподарські знаряддя.

III. Підкарантинні матеріали - об'єкти та матеріали, які входять до категорії підкарантинних матеріалів та об'єктів, підлягають фітосанітарному контролю на державному кордоні та супроводжуються фітосанітарними документами.

Підкарантинні матеріали, що ввозяться в Україну, а також транзитні та реекспортні підкарантинні матеріали у пунктах пропуску на державному кордоні України підлягають фітосанітарному контролю державними інспекторами з карантину рослин.

Підкарантинні матеріали утворюють найчисленнішу групу за кількістю товарів до них належить: насіння і садивний матеріал, сільськогосподарські, лісові і декоративні культури, рослини та їх частини (живці, цибулини, бульби, плоди тощо), а також інша продукція рослинного походження, яка може переносити шкідників, хвороби рослин і бур'яни, культури живих грибів, бактерії, віруси, а також нематоди, кліщі і комахи, які можуть завдати шкоди рослинним ресурсам, колекції комах, збудники хвороб рослин і зразки пошкоджень, що наносяться ними, а також гербарії і колекції насіння[10].

Без узгодження з Укрголовдержкарантином, без карантинного дозволу і без фітосанітарного сертифіката в пункті пропуску на державному кордоні дозволяється ввезення в Україну:

2.25.1. Переробленої рисової соломки і виробів з неї, ворсувальних шишок, хни, басми;

2.25.2. Художньо-декоративних та технічних виробів, виробів народних промислів із деревини (меблів, агломерованої паркетної фрези, заготовок для тари, ДВП, ДСП тощо);

2.25.3. Дерев'яної тари, що не виділена окремою товарною позицією;

2.25.4. Дерев'яних рам для картин, фотографій, дзеркал;

2.25.5. Свіжих плодів, овочів (крім картоплі) у кількості, що не перевищує 2-х кг кожного найменування на одну особу, у ручній поклажі та в поштових відправленнях;

2.25.6. Продукції рослинного походження, вільної від карантинних організмів, яка передбачена для харчування команд суден, екіпажів літаків і персоналу інших видів транспорту;

2.25.7. Кави меленої у вакуумній упаковці, кави розчинної, какао тертого, какао-масла, дріжджів, тютюнових виробів, кондитерських виробів, виробів з борошна, крохмалю;

2.25.8. Зрізу живих квітів (крім хризантем та гіацинтів) не більше 50 штук.

Заборонено ввезення в Україну з інших країн:

2.27.1. Транспортних засобів і підкарантинних матеріалів, які заражені карантинними організмами;

2.27.2. Збудників хвороб рослин, культур живих грибів, бактерій, вірусів, комах, кліщів, нематод, які ушкоджують рослини (за винятком зразків, що надходять для наукових досліджень), ввезення та подальше використання яких необхідно узгоджувати з Укрголовдержкарантином;

2.27.3. Ґрунту;

2.27.4. Насіннєвого матеріалу сільськогосподарських культур, картоплі, садивного матеріалу, плодових, лісових і декоративних культур та зрізу квітів з країн розповсюдження карантинних організмів (шкідники, хвороби рослин і бур'яни) з метою використання для виробничих посівів і посадок без проведення контролю з боку спеціалістів карантинної служби України в місцях відвантаження (вирощування) продукції;

2.27.5. Насіння і садивного матеріалу всіх рослин, картоплі в поштових відправленнях приватних осіб та ручній поклажі, багажі пасажирів, членів команд суден, екіпажів літаків, гелікоптерів та інших видів транспортних засобів;

2.27.6. Пакувальної деревини, яка не очищена від кори та не пройшла термічної або хімічної обробки;

2.27.7. Деревини бамбука та хімічно необроблених виробів з нього без проведення знезараження;

2.27.8. Пиломатеріалів, які не очищені від кори;

2.27.9. Кори з деревини хвойних порід.

Відповідно до Наказу Мінагрополітики України від23.08.2005№414

пункту 2.5. Фітосанітарний контроль підкарантинних матеріалів і об'єктів, транспортних засобів у пунктах пропуску на державному кордоні здійснюється державним інспектором з карантину рослин в зоні митного контролю одночасно з митним оглядом до проведення розвантажувальних операцій, а також у процесі розвантаження чи перевантаження і після його завершення. На цей період на супроводжувальних документах проставляється штамп встановленого зразка. Працівники митниць проводять митне оформлення лише після проведення фітосанітарного контролю сприяють його проведенню, повідомляючи про надходження під карантинних матеріалів і об'єктів державним інспекторам з карантину рослин. Фітосанітарний контроль усіх ТЗ, під карантинних матеріалів тощо реєструється державним інспектором ППКР у журналі реєстрації фітосанітарного контролю та лабораторних експертиз підкарантинних матеріалів і транспортних засобів

Підкарантинні матеріали дозволяється ввозити за наявності карантинного дозволу на імпорт. Перевезення вантажу дозволяється через певний пункт пропуску, зазначений у карантинному дозволі. Увезення під карантинних матеріалів дозволяється у супроводі оригіналу фітосанітарного сертифіката, який видається державним органом з карантину і захисту рослин країни-експортера, який засвідчує фітосанітарний стан вантажу.

Фітосанітарний сертифікат (оригінал) супроводжує вантаж до пункту призначення, а в разі проведення митного оформлення в пункті пропуску на державному кордоні України оригінал фітосанітарного сертифіката залишається на ППКР, а вантаж до місця призначення направляється у супроводі карантинного сертифіката. Якщо немає фітосанітарного сертифіката - вантаж відлягає поверненню або затриманню для оформлення карантинного сертифіката з попереднім оглядом та фітосанітарною експертизою. При перевезенні контейнерів - також має бути фіто санітарний сертифікат, а також державні інспектори ППРК пересвідчуються в його цілісності і технічно справному стані.

Для отримання карантинного дозволу на імпорт, що є підставою для проведення митного оформлення, підприємство-отримувач звертається до Головної державної інспекції з карантину рослин України з заявою, в якій має бути зазначено: назву підприємства-імпортера; його юридична адреса; найменування і кількість товару; місце використання товару; країна походження; назва прикордонного пункту ввезення. До заяви додають контракт, погодження державної комісії по охороні сортів рослин (у разі ввезення насіннєвого та садивного матеріалів) та документ, що засвідчує оплату. Аналогічні дії проводяться в разі оформлення транзиту вантажів, підконтрольних фітосанітарній службі, але звернення до державних органів здійснює уповноважена на це юридична особа.

Після того, як державний інспектор з карантину рослин пересвідчиться, що підкарантинний вантаж супроводжується карантинним дозволом, є фітосанітарний сертифікат країни експортера, визначиться щодо фітосанітарного стану країни походження, проведе попередній фітосанітарний контроль підкарантинних матеріалів, що надходять із-за кордону, оформляється акт фітосанітарного контролю у двох примірниках

Пасажири, члени судових команд, екіпажів літаків, поїздних бригад, водії автотранспорту, що прибувають в Україну, повинні подавати підкарантинні матеріали до фітосанітарного контролю. У разі виявлення в них карантинних шкідників, збудників хвороб рослин чи бур'янів проводиться вилучення та знищення підкарантинних матеріалів з оформленням відповідного акта.

Перевезення підкарантинних матеріалів транзитом територією України здійснюється при наявності карантинного дозволу та фітосанітарного сертифіката країни-експортера та відповідно до фітосанітарних вимог України та країни-імпортера.

У разі відсутності зауважень до можливого імпорту товару, Державна інспекція з карантину рослин відповідним чином оформлює дозвільний документ - карантинний сертифікат окремо на кожну товарну партію. На виконання вимог МКУ митні органи мають право завершити митне оформлення тільки за наявності позитивного висновку Державної інспекції з карантину рослин.

Тобто митні органи здійснюють у відповідних пропусках через митний кордон попередній документальний контроль - контрольні заходи, які полягають у перевірці документів та відомостей, необхідних для здійснення державних санітарно-епідеміологічного, ветеринарно-санітарного, фітосанітарного, екологічного контролю, та здійснюються органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України щодо товарів, у тому числі продуктів та сировини тваринного походження, що переміщуються через митний кордон України. Цей попередній документальний контроль здійснюється на підставі інформації, отриманої від державних органів, уповноважених здійснювати фіто санітарний контроль, з використанням засобів інформаційних технологій.

У статті 319 МКУ зазначається, що у разі виявлення пошкодження упаковки або явних ознак псування товарів, або закінчення строку придатності товарів, або відсутності хоча б одного документа чи відомостей, необхідних для здійснення попереднього документального контролю, або невідповідності умов переміщення встановленим законодавством вимогам, або наявності інформації державного органу про заборону переміщення цих товарів через державний кордон України органи доходів і зборів приймають рішення щодо припинення попереднього документального контролю та залучення посадових осіб відповідних державних органів (зокрема фітосанітарних інспекторів) для проведення необхідних видів контролю, які для його здійснення прибувають у пункт пропуску через державний кордон України. Державні органи, що здійснюють зазначені види контролю, зобов'язані надавати органам доходів і зборів для здійснення такого контролю необхідну інформацію в електронному вигляді.

Органи доходів і зборів інформують відповідні державні органи України про результати митного контролю та митного оформлення товарів, підконтрольних цим органам, у тому числі засобами електронного зв'язку[9].

Митний контроль та митне оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, завершуються тільки після проведення встановлених законами України для кожного товару видів контролю, зазначених у частині першій цієї статті.