Підвищення ефективності використання техніки при вирощуванні багаторічних трав і заготівлі сіна з застосуванням підбирачів кормів і досушування сіна методом активного вентилювання

РЕФЕРАТ

Дипломний проект на тему: “Підвищення ефективності використання техніки при вирощуванні багаторічних трав і заготівлі сіна з застосуванням підбирачів кормів і досушування сіна методом активного вентилювання”. Вінницький державний аграрний університет. Кафедра експлуатації машинно-тракторного парку і ремонту машин. Виконав студент Войтенко В.В.. Керівник проекту д.т.н., проф.. Гарькавий А.Д..

Склад і обсяг проекту: розрахунково-пояснювальна записка - сторінок 100, таблиць 12, рис. 9, бібл. 41; графічна частина - 11 аркушів формату А1.

Запропоновано конструкцію геліопідігрівачів повітря з акумуляторами тепла, проведено теплотехнічний розрахунок.

Розроблено технологію заготівлі сіна з використанням акумуляторів тепла і геліопідігрівачів повітря, складена технологічна карта на вирощування конюшини, побудовано графіки завантаження тракторів і сільськогосподарських машин, розроблено операційно-технологічну карту.

Висвітлені питання охорони праці і охорони навколишнього середовища. Проведено техніко-економічний розрахунок проекту.

ТЕХНОЛОГІЯ; СІНО; ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА; ОПЕРАЦІЙНА КАРТА; ОПЕРАЦІЯ; ГРАФІК ЗАВАНТАЖЕННЯ; АКУМУЛЯТОР ТЕПЛА; ГЕЛІОПІДІГРІВАЧ ПОВІТРЯ.

ЗМІСТ

Вступ

1 АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСТВА

1.1 Виробнича діяльність у рослинництві

1.2 Технічне обслуговування господарства

2 АНАЛІЗ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ КОНЮШИНИ НА СІНО

2.1 Загальна характеристика конюшини

2.1.2 Місце конюшини у сівозміні

2.1.3 Система удобрення

2.1.4 Обробіток ґрунту

2.1.5 Підготовка насіння і сівба

2.1.6 Догляд за посівами

2.2 Технології вирощування конюшини на сіно

2.2.1 Технології заготівлі розсипного сіна

2.2.2 Технології заготівлі пресованого сіна

2.2.3 Заготівля подрібненого сіна

2.3 Особливості польового сушіння трав

2.4 Аналіз способів інтенсифікації польового сушіння трав

2.5 Передовий досвід вирощування конюшини на сіно по інтенсивній технології

3 КОНСТРУКТИВНА ЧАСТИНА

3.1 Основні проблеми сушіння сіна

3.2 Конструкторська розробка

3.3 Розрахунок елементів конструкції

3.4 Розрахунок оптимального кута нахилу поверхні колектора сонячних установок і його орієнтування щодо сторін світла

4 ОПЕРАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ

4.1 Умови роботи

4.2 Агротехнічні вимоги

4.3 Підготовка сіносховища до роботи

4.4.Розрахунок акумуляторів тепла

4.5 Контроль якості роботи

4.6 Охорона праці та техніка безпеки

5 ОБҐРУНТУВАННЯ СКЛАДУ МЕХАНІЗОВАНОЇ ЛАНКИ

5.1 Складання технологічної карти на вирощування конюшини

5.2 Побудова графіка використання тракторів

5.3 Побудова графіка використання сільськогосподарських машин

6 ОХОРОНА ПРАЦІ

6.1 Охорона праці на машинно-тракторному парку

6.2 Безпека праці при заготівлі сіна

6.3 Розрахунок засобів індивідуального захисту

6.4 Рекомендації по поліпшенню умов праці

7 ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОЕКТУ

7.1 Розрахунок вартості встановлення будівлі

7.2 Розрахунок економічних показників

8 ОЦІНКА ТЕХНОЛОГІЙ НА КОНКУРЕНТНОЗДАТНІСТЬ

9 ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сіно - основний грубий корм для скотини у зимовий період. Потреба у ньому тваринництва щорічно зростає. Один із основних способів збільшення виробництва і підвищення якості сіна - приготування його методом активного вентилювання із пров'яленої до вологості 34-45% маси.

Однією із основних умов інтенсифікації польового і лукопасовищного кормо виробництва, підвищення родючості й поліпшення структури ґрунтів, вирішення проблеми дефіциту кормового протеїну є зростання врожайності багаторічних бобових трав та їх сумішок із злаковими, розширення укісних площ найбільш цінних за поживністю їх видів у кормових, ґрунтозахисних і польових сівозмінах, створення високопродуктивних культурних сіножатей та пасовищ, підвищення продуктивності природних кормових угідь.

Для забезпечення виконання необхідних робіт по вирощуванні конюшини на сіно, необхідно дотримуватись сучасних операційних технологій.

Суть сучасних операційних технологій полягає у інтеграції біологічних і хімічних факторів виробництва кормів, підвищенні частки їх у загальному врожаї культур.

Критерієм оцінки операційних технологій є енерго- та ресурсозбереження, економічна ефективність і екологічність. При цьому пріоритет належить насамперед аспекту якості, тобто вирощуванню високобілкових культур і сортів, а також їх сумішок, які можуть краще окупляти затрати; оптимальній структурі посівів кормових культур у сівозмінах; кормовим сівозмінам; використанню більш продуктивної техніки; освоєнню науково - обґрунтованої системи удобрення, яка забезпечувала б високу віддачу поживних речовин на основі достовірної інформації про запаси поживних елементів у ґрунті та умови живлення рослин, на роздрібненому внесенні азотних добрив, хімічній меліорації ґрунтів, застосуванні поливу, регуляторів росту, інтегрованого захисту посівів від шкідників, хвороб і бур'янів.

Високу ефективність операційних технологій повинно забезпечувати застосування систем високопродуктивних машин і знарядь, суворе дотримання технологічних вимог проведення механізованих операцій.

Своєчасне і якісне виконання технологічних операцій при використанні біологічних факторів інтенсифікації дає змогу обмежити застосування хімічних засобів захисту рослин і таким чином зменшити забруднення ними навколишнього середовища і природи.

Економічність процесу сушіння активним вентилюванням обумовлюється використанням для випаровування вологи теплоти, яка міститься у атмосферному повітрі. Отже, необхідно прагнути до максимального використання цієї практично безкоштовної теплоти і тільки у виключних випадках, коли погодні умови не дозволяють заготовлювати високоякісний корм, сушити пров'ялену траву штучно підігрітим повітрям.

Враховуючи, що в країні в останній час стали приділяти багато уваги використанню вторинних ресурсів, для підігрівання повітря при досушуванні сіна почали використовувати сонячну енергію. Зокрема у геліопідігрівачах повітря і акумуляторах тепла. При такій технології збільшується інтенсивність висушування пров'яленої трави, значно економиться витрата електроенергії, за рахунок м'якості процесу забезпечується висока якість висушуваного продукту.

1 АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСТВА

Господарство Бохоницької сільради, Вінницького району, Вінницької області об'єднує два населених пункти: село Бохоники та село Дачне [1].

Центральна садиба господарства розташована в селі Бохоники, яке знаходиться на віддалі 15 км від районного і обласного центру міста Вінниці, у 22 км від Стрижавської РТС, у2 км від шосейної дороги Гнівань Вінниця, у 16 км від Гніванського цукрового заводу [1].

Загальна площа земель господарства, що закріплена державним актом, становить 2741,84 га, з них орних земель 1855,84 га, сіножатей 48,6 га, пасовищ 31,04 га, під садом 108,72 га, під лісом 203,49 га та під водоймищами 22,41 гектари [1].

Напрямок господарювання господарства буряково-зерновий з розвиненим тваринництвом.

Територія господарства розташована у південно-західному (Вінницькому) агрогрунтовому районі центрального Лісостепу. Район характеризується м'яким кліматом. Середня річна температура повітря 7С. Кількість опадів характеризується середньою річною сумою, яка дорівнює 476 мм. Середня річна кількість днів з опадами становить 136. найбільша кількість опадів припадає на літній період і дорівнює близько 136 мм. Сніговий покрив у районі неглибокий і нестійкий. Найбільш характерні південно-східні та південно-західні вітри. Середня тривалість вегетаційного періоду 200 днів. Рельєф земельного масиву слабо хвилястий. Через територію господарства протікає річка Південний Буг. Ґрунтові води залягають на глибині 5-16 метрів. На території господарства розповсюджені ясно-сірі опідзолені, сірі опідзолені та темно-сірі опідзолені ґрунти, а також опідзолені сильно змиті і лучні глибокі ґрунти. Незначну площу займають лучно-болотні та опідзолені наносні ґрунти.

Організаційно-управлінська структура господарства с. Бохоники - виробничо-територіальна, одноступенева ( рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 - Організаційно-управлінська структура господарства с.Бохоники Вінницького району

Як бачимо з наведеного рисунку в основному виробництві є один виробничий підрозділ в рослинництві і два в тваринництві. Є необхідні управлінські, обслуговуючі і допоміжні підрозділи, які забезпечують роботу основного виробництва.

Існуюча в господарстві організаційно-управлінська структура недосконала, виробничий досвід свідчить, що цехова структура забезпечує більш ефективне управління, тому можна рекомендувати господарству перехід на дану структуру.

Ресурсний потенціал тваринництва - це сукупність наявних в товаристві виробничих ресурсів (земельні, трудові, матеріальні, матеріально-технічні), тобто це сума ресурсів їх технічної збалансованості. Для організації високопродуктивного і товарного сільськогосподарського виробництва господарство має достатній ресурсний потенціал.

Таблиця 1.1 - Структура земельних угідь

Назва угідь	Площа, га	Структура, %
Загальна земельна площа	2741,84	100
Всього с.г. угідь (без присадибних ділянок) з них:	1934,99	70,6
Рілля	1855,35	67,7
пасовища	31,04	1,1
сінокоси	48,6	1,8
Багаторічні насадження	108,72	4,0
Ліси та лісосмуги	203,49	7,4
Присадибні ділянки працюючих	299,3	10,9
Водоймища	22,41	0,8
Інші угіддя (яри, чагарники, дороги)	172,93	6,3

Як видно з таблиці 1.1 найбільшу площу земельних угідь займає рілля 1855,35га, що дає змогу вирощувати всі види сільськогосподарських культур і проводити обробіток ґрунту необхідний для їх вирощування.

1.1 Виробнича діяльність у рослинництві

Максимальний вихід продукції з одиниці площі при значному покращенні її якості і одночасному підвищенні родючості ґрунту в господарстві досягається на основі впровадження раціональної структури посівних площ. Структура посівних площ по роках приведена в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 - Структура посівних площ

Культура	2000	2001	2002
	Площа, га	%	Площа, га	%	Площа, га	%
1	2	3	4	5	6	7
І. Зернові всього: в тому числі	951	55,9	929	54,6	936	55
Озимі зернові з них:	402	23,6	398	23,4	400	23,5
- озима пшениці	250	21,0	238	20,6	180	20,6
- озиме жито	12	0,2	12	0,2	10	0,68
- озимий ячмінь	32	1,9	36	2,1	40	2,35
Ярі зернові з них:	549	32,3	531	31,2	536	31,5
- ячмінь	156	92	150	8,8	160	9,4
- овес	54	32	60	3,5	56	3,2
- горох	152	8,9	140	8,2	143	8,4
- гречка	21	1,2	24	1,4	18	1,06
- просо	46	2,2	48	2,8	42	2,47
- кукурудза на зерно	120	7,1	110	6,5	120	7,1
ІІ. Технічні культури	294	17,3	310	18,2	350	17,9
з них:
- цукровий буряк	294	17,3	310	18,2	350	17,9
. ІІІ Кормові культури	425	24,9	430	25,3	435	25,6
з них:
- кормовий буряк	42	2,5	46	2,7	40	2,35
- кукурудза на силос	90	5,3	105	6,5	105	6,2
- кукурудза на зелений корм	96	5,6	94	4,3	91	5,3
Однорічні трави
- на сіно	42	2,5	42	2,5	58	3,41
- на зелений корм	95	5,6	106	6,2	95	5,6
Багаторічні трави
- на сіно	28	1,6	23	1,3	20	1,2
- на зелений корм	32	1,9	25	1,5	26	1,5
Озимий ріпак	15	0,9	12	7,1	10	0,58
Картопля	17	0,4	5	2,9	3	0,27
Овочі	9	0,6	9	0,6	9	0,57
Всього:	1701	100	1701	100	1701	100

За останні роки структура площ господарства майже не змінилася.

Основна частина площ відводиться під зернові культури і становить 54-56% всіх орних земель, під технічні культури відводиться 17-19%, а під кормові - 23-25% ріллі. Виходячи з цього можна зробити висновок, що основний напрямок спеціалізації господарства зерново-буряковий з розширеним тваринництвом [1].

З усіх культур найбільші площі відводяться під озиму пшеницю і цукровий буряк, їх посіви займають відносно 21% і 19% всіх посівних площ. Отже озима пшениця і цукровий буряк являються головними культурами, що вирощуються в господарстві. Урожайність та валовий збір культур показано в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 - Урожайність та валовий збір сільськогосподарських

культур

Культура	2000	2001
	Площа, га	Урожайність, ц/га	Валовий збір, ц	Площа, га	Урожайність, ц/га	Валовий збір, ц
1	2	3	4	5	6	7
Озима пшениця	358	43,6	15609	305	43	1505
Озиме жито	12	30,2	3624	12	27,8	333,6
Озимий ячмінь	32	36,4	1164,8	64	38,4	1382,4
Ярий ячмінь	156	40,3	6256,8	150	41,3	6195
Овес	54	32,7	1765,8	60	38,4	2304
Горох	152	28,9	43928	140	34,7	4858
Гречка	21	14,6	306,6	24	18,2	436,8
Просо	46	25,2	459,2	48	25,7	1233,6
Кукурудза на зерно	120	39,4	4728	110	55,2	6072
Цукровий буряк	294	310,5	91287	310	349,1	10822
Кормовий буряк	42	400,1	16804,2	46	362,3	16669,8
Кукурудза на силос	90	312,3	28107	105	346,4	36372
Кукурудза на зелений корм	96	451	43296	74	425,3	31742,2
Однорічні трави
- на сіно	42	50,6	2125,6	42	52,4	2200,8

Продовження табл.1.3

1	2	3	4	5	6	7
- на зелений корм	95	197,2	18734	105	215,3	22606,5
Багаторічні трави
- на сіно	28	50,6	1416,8	23	51,8	1191,4
- на зелений корм	32	340	10880	25	352,1	8802,5
Озимий ріпак	15	16	240	12	14,2	170,4
Картопля	7	110	270	5	106,3	531,5
Овочі	9	90	810	9	100	900
Всього	1701	-	-	1701	-	-

Як видно із таблиці 1.3 урожайність культур і валовий збір в 2001 році зросли в порівнянні з 2000 роком. Збільшилась урожайність трав на сіно, що пов'язано з сприятливими погодними умовами під час збирання врожаю.

1.2 Технічне обслуговування господарства

Господарство в цілому забезпечене новими високо оснащеними і високоефективними енергетичними засобами, а також високопродуктивними сільськогосподарськими машинами. Це дає змогу виконувати 85-90% всіх технологічних процесів за допомогою машин.

Наявність тракторів, автомобілів, а також їх сумарна потужність приведена в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4 - Наявність енергетичних засобів

Енергетичний засіб	Марка	Кількість	Сумарна потужність
1	2	3	4
Трактори	Т-150	3	330
	ДТ-75	4	236
	Т-74	2	116
	Т-70С	3	156
	Т-150К	3	366
	МТЗ-80/82	6	332
	МТЗ-100	7	514,5
	ЮМЗ-6Л/6М	9	399
	Т-40АМ	2	74
	Т-25А	1	18,4
	Т-16М	4	60
Автомобілі	ГАЗ-53А	5	442,2
	ГАЗ-53	2	160,2
	ГАЗ-51	1	76,4
	ГАЗ-5307	3	265,5
	САЗ-3502	4	338,4
	САЗ-3507	3	253,8
	ЗИЛ-ММЗ-555	4	470,4
	КАЗ-608	1	114
	ЗИЛ-157К	1	110,4
	КАМАЗ-5320	3	462
	УАЗ-451М	1	58,9
	УАЗ-452Д	1	58,9
	ГАЗ-24	2	112,4
	МЖ-2715	1	51,6
	КАВЗ-651	2	17,7
Комбайни	СК-5	2	147,2
	СК-5М	4	294,4
	КС-6Б	2	220
	РКС-6	2	166,2
	СПС-4,2	1	55,2
	КСК-100	2	163,2
	Е-301	1	55,2
	Е-280	1	120

Як видно з таблиці 1.4 господарство має достатню кількість гусеничних і колісних тракторів для виконання всіх технологічних операцій в рослинництві і тваринництві, їхня сумарна потужність становить 26019 кВт. Даними тракторами відпрацьовано 9237 машино-змін. Виробіток на один умовний трактор становить 1340 умовних гектарів.

Всі транспорті роботи в господарстві виконуються автомобілями. Їх середньорічна кількість 35 шт. За 1999 рік даними автомобілями перевезено 136000 т вантажів. Загальний пробіг всіх машин становить 1460000км, в тому числі з вантажем 1140000км.

Збирання врожаю сільськогосподарських культур проводиться самохідними комбайнами. Річне завантаження на один зернозбиральний комбайн становить 136 га, а на бурякозбиральний 77га.

Господарство забезпечене різними марками сільськогосподарських машин, що дає змогу механізовано проводити всі операції по вирощуванню сільськогосподарських культур.

Перелік існуючих в господарстві машин наведено в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5 - Перелік сільськогосподарських машин

Назва машин	Марка	Кількість
1	2	3
Плуги	ПЛН-3-35	5
	ПЛН-6-35	2
	ПЛН-4-35	6
	ПЛН-5-35	3
Лущильники	ЛДГ-15	2
	ЛДГ-5	3
Борони	БДТ-7А	3
	БДН-3	4
	БДТ-3	2
	БЗСС-1,0	64
	БЗТС-1,0	28
	БИГ-3А	12
	ЗОР-0,7	40
Котки	ЗККШ-6	16
	ЗКРГ-1,5	8
	СКГ-2	10
	КБН-3	6
Культиватори	КРН-4,2Б	3
	УСМК-5,4В	4
	УСМП-5,4Б	4
	КРН-5,6	3
	КШУ-6Б	4
	КПГ-4	2
	КОР-4,2	2
	ПСА-5,4	3
Зчіпки	С-11У	3
	СП-11А	4
Сівалки	СЗ-3,6А	6
	СЗА-3,6	2
	СЗТ-3,6	2
	ССТ-12А	2
	ССТ-12В	2
	СУПМ-8	3
Машини для внесення мінеральних добрив	РУМ-5	4
	РУМ-8	2
	РМГ-4Б	3
	РЖТ-4	4
Машини для внесення аміаку	АБА-0,5М	2
Агрегати для внесення робочої рідини	АПУК-12	2
Обприскувачі та обпилювачі	ОПШ-15-01	3
	ПОМ-630	2
Протруювачі	ПС-10А	1
Жатки	ЖВН-6	3
	ЖВС-6	2
	ЖРБ-4,2	2
Косарки	КРН-2,1А	4
	КС-2,1	6
Граблі	ГВН-6А	4
	ГВР-6,0	2
Машини для збирання сіна та соломи	ПВ-6	2
	ППГ-3А	1
Скиртувальні агрегати	УСА-10	2
Навантажувачі	ПФ-0,5А	2
Гичкозбиральні машини	БМ-6Б	4
Снігопад	СВУ-2,6А	2
Причепи	1ПТС-2,4	6
	2ПТС-4-887	14
	ПСЕ-20	3
	1ПТС-4	23
Фуражир	ФН-1,4	4

Із даних таблиць видно, що господарство забезпечене сільськогосподарською технікою в необхідній кількості.

2 АНАЛІЗ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ КОНЮШИНИ НА СІНО

2.1 Загальна характеристика конюшини

Конюшина лучна двохукісна - багаторічна перехреснозапильна бобова рослина.

У конюшини лучної за морфологічними і біологічно-господарськими ознаками розрізняють два різко відмінних типи: конюшину одно укісну пізньостиглу, більше поширену в північній частині Росії, та конюшину лучну двохукісну ранньостиглу, яку вирощують на всій території України. Остання дає за рік два, а в сприятливі за зволоженням і теплі роки - три укоси [2].

На Україні площа конюшини лучної становить 30-35% посівів багаторічних трав. За даними сортодільниць і передових господарств, при належній агротехніці і достатній вологості ґрунту врожай її зеленої маси може досягати 500-900 ц/га, або 100-200 ц/га сіна на рік.

Конюшина лучна - вологолюбна слабо посухостійка рослина. Добре росте при вологості ґрунту 70-80%НВ. За ґрунтової посухи різко збільшується загибель рослин протягом вегетаційного періоду та взимку [3].

Слід зазначити, що конюшина лучна не дуже вибаглива до ґрунту, але погано переносить підвищену кислотність: оптимальна величина рН 5,5-7. причина в тому, що кисла реакція негативно діє на азотофіксуючі бактерії, внаслідок чого порушується живлення рослин азотом [2].

2.1.2 Місце конюшини у сівозміні

Конюшину розміщують після озимих зернових по угноєному пару, після ярих, після озимих по пару та незасмічених удобрених картоплі, овочевих, буряків, кукурудзи на силос і зерно. На те саме поле її можна повертати через 5-6 років. Сама конюшина у сівозміні - добрий попередник для озимих і технічних культур[2].

2.1.3 Система удобрення

Ґрунти кислі, оглеєні, з вмістом закисних сполук заліза та алюмінію непридатні під конюшину. Токсична дія алюмінію і марганцю ослаблюється вапнуванням під попередники за два-три роки до сівби конюшини.

Рослини конюшини найбільш чутливі до кислотності у початковій фазі розвитку в рік сівби. У разі відсутності в господарстві потрібної кількості вапна його слід внести хоч у невеликих дозах (1-2 т/га) у верхній шар ґрунту перед сівбою покривної культури або навіть під час сівби конюшини (1-3 ц/га) [2].

Органічні добрива доцільно застосовувати за один-три роки до сівби в оптимальних дозах, рекомендованих для культур, які передують багаторічним травам у сівозміні.

Фосфорні і калійні добрива вносять під озимі покривні культури із розрахунку Р_40-60К_40-60, під ярі - Р_60-80К_60-80. на піщаних, супіщаних і торф'яно-болотних ґрунтах конюшина насамперед потребує калію. Молоді рослини найбільше засвоюють фосфор, тому дуже важливо під час сівби внести Р_10-15 у вигляді гранульованого суперфосфату або нітрофоски [2].

Для поліпшення азотного живлення конюшини, особливо на полях, де її висівають уперше, насіння обробляють ризоторфіном.

Якщо конюшину на Поліссі використовують на два укоси, то після кожного з них, а також рано навесні підживлюють N_40-80. Підживлення конюшини на корм і насіння фосфорними і калійними добривами (Р_40-60К_40-60) дає кращі результати, якщо його проводять восени [2].

На заправлених органічними добривами ґрунтах, а також на ґрунтах із вмістом гумусу 4-6% під конюшину вносити азотні добрива не доцільно, як і підживлювати ними.

Найвищий ефект від поверхневого внесення гіпсу спостерігається у перший рік. Тому при тривалому використанні травостоїв гіпс треба застосовувати щороку або через рік у нормі 3-6 ц/га.

Навесні, на початку відростання насінної конюшини при підживленні травостоїв вносять суміш борних (2 кг/га), молібденових (0,5 кг/га) і магнієвих (40 кг/га) добрив [2].

Встановлено, що на бідних дерново-підзолистих ґрунтах, на слабо окультурених чорноземах норму фосфорно-калійних добрив для підживлення насінної конюшини у рік сівби після збирання покривної культури можна збільшувати до 60-90 кг/га.

2.1.4 Обробіток ґрунту

Обробіток ґрунту починають відразу після збирання попередника. Засмічені однорічними бур'янами поля лущать дисковими знаряддями (ЛДГ-10А, ЛДГ-15А), а ущільнений ґрунт обробляють дисковими боронами (БДТ-7А, БД-10Б) на глибину 6-8 см. Для знищення багаторічних коренепаросткових бур'янів глибину обробітку важкими дисковими боронами збільшують до 8-12 см і проводять в один-два сліди [2].

Через 10-15 днів пускають плоско різи (КПШ-5, КПШ-9) на глибину 12-16 см і кільчасто-шпорові котки. У разі сильного засмічення дводольними бур'янами поле обприскують гербіцидом 2,4-ДА у дозі 1,5-2 кг/га діючої речовини або застосовують протиерозійні культиватори КПЭ-3,8А (глибина 10-12 см) в агрегаті з боронами. Наступні обробітки ґрунту культиваторами КПС-4 в агрегаті із зубовими боронами проводять у міру появи бур'янів.

До недавнього часу загальноприйнятим способом основного обробітку під багаторічні трави в усіх зонах республіки була глибока полицева оранка. У останні роки з метою ослаблення ерозії ґрунту, заощадження палива, мастил, очищення полів від бур'янів рекомендується у Лісостепу та Степу безплужний обробіток ґрунту - розпушування плоско різами-глибокорозпушувачами КПГ-250А, КПГ-2,2, ПГ-3-100, ГУН-4.

Важливою операцією у безплужній технології обробітку ґрунту є щілювання, яке посилює його водопроникність, зменшує руйнівну дію водної ерозії, сприяє збільшенню запасів вологи. Щілювання проводять пізньої осені на глибину 40-50 см щілинорізами ЩН-5-40, ЩП-3-70 або пере обладнаними плоско різами КПГ-250А, КПГ-2,2. Відстань між стрічками щілин 5-10 м залежно від рельєфу. Глибоке щілювання на схилах і в парових полях можна здійснювати і чизельним плугом-глибокорозпушувачем ПЧ-4,5. Завдяки цьому заходу в південних районах республіки ґрунти додатково нагромаджують 20-50 мм вологи, у Лісостепу та на Поліссі - 40-70.

Спосіб передпосівного обробітку залежить від ґрунтово-кліматичних умов та строків сівби [3].

Ранньовесняне розпушування зябу проводять широкозахватними агрегатами. Перший складається з важких або середніх (перший ряд) і посівних борін або рай борінок (другий ряд); другий - з шлейф-борін (перший ряд) і посівних борін чи рай борінок (другий ряд). Розпушення і вирівнювання поверхні здійснюється під кутом до напрямку зяблевого обробітку [3].

Передпосівний обробіток проводять на глибину загортання насіння конюшини культиваторами УСМК-5,4А чи Б в агрегаті із рай борінками. Ґрунт під неї має бути розпушений і вирівняний так, щоб висота гребенів не перевищувала 15 мм, а грудочок діаметром понад 20 мм було не більше 10% загальної їх кількості.

Під сівбу у пізні строки здійснюють другу, а іноді й третю передпосівну культивацію знаряддями з плоско різальними робочими органами на глибину 4-5 см в агрегаті з рай борінками та шлейфами. Перед сівбою пускають кільчасто-зубчасті або гладкі котки.

Під післяукісні та післяжнивні посіви відразу за збиранням попередника поле здебільшого обробляють важкими дисковими боронами в один-два сліди на глибину 5-6 см. Ущільнені ґрунти після дискових знарядь розпушують або обробляють плоско різами КПГ-250А, КПГ-2,2 залежно від стану ґрунту на глибину 18-25 см в агрегаті з голчастими боронами БИГ-3А та кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6А. При цьому не допускають вивертання грудок і висушування посівного шару. Щоб довести верхній шар до дрібногрудочкового стану, після дощів його розпушують голчастими боронами або культиватором КПС-4 в агрегаті з легкими боронами. До передпосівного обробітку ставиться вимога - максимально зберегти вологу у верхньому шарі ґрунту [2].

2.1.5 Підготовка насіння і сівба

Щоб запобігти ураженню сходів хворобами і шкідниками, за три-чотири тижні до сівби насіння протруюють. Цей захід доцільно поєднувати з перед посівним збагаченням молібденом - 25-50 г молібденового кислого амонію або 50-60 г молідбату амонію-натрію на гектарну норму насіння.

Конюшину сіють одночасно з покривною культурою зерно-трав'яними сівалками. Глибина загортання насіння на зв'язних запливаючих ґрунтах 1,5-2 см, на легких - до 3см. Із збільшенням глибини загортання різко знижується його схожість[3].

Під озимі конюшину сіють ранньою весною впоперек їх рядків, загортаючи насіння на глибину 1-1,5 см. Заглиблення дискових сошників помірне з метою розпушення ґрунту. Засипане у трав'яний ящик насіння конюшини висівається через анкерні сошники. Для загортання його в агрегаті з сівалкою застосовують посівні борони ЗБП-0,6. Після зернових дискових сівалок слідом за сівбою озимі боронують у два сліди середніми чи в один слід важкими боронами.

На бідних супіщаних ґрунтах і при сівбі під озимі, просо, кукурудзу та її сумішки з іншими культурами норма висіву конюшини на корм повинна становити 16-20 кг/га. При підсіві під покрив ранніх ярих у добре підготовлений ґрунт висівають на глибину 1,5-2 см, на окультурених чорноземах оптимальна норма висіву - 14-16 кг/га. У разі нестачі в господарстві достатньої кількості насіння можна обмежитись висівом 10-12 кг/га конюшини у сумішці з тимофіївкою (2-3 кг/га насіння).

2.1.6 Догляд за посівами

Обов'язковим агротехнічним заходом для усіх господарств повинен стати потоковий метод збирання зернових культур з підсіяною конюшиною. Слідом за збиранням соломи й післяжнивних решток конюшину підживлюють фосфорними й калійними добривами. Травостої обробляють середніми боронами, а при висоті їх 35-45 см підкошують, але не пізніше другої декади серпня на Поліссі і до початку вересня в Лісостепу та Передкарпатті, щоб до припинення осінньої вегетації вона встигла відрости і добре розвинутою увійти в зиму. Стерню зернових лишають заввишки 10-12 см для затримання снігу [2].

Наступної весни по мерзлому ґрунту конюшину підживлюють, якщо не зробили цього восени. При першій можливості виїзду в поле травостої обробляють ротаційними мотиками і відразу ж боронують, щоб добре розпушити верхній шар ґрунту. Рештки стерні, яка виривається при боронуванні, згрібають тракторними граблями, вивозять з поля і спалюють. Післяукісне боронування проводять в один-два сліди важкими зубовими або голчастими боронами не пізніше як через 4-5 днів після укосу.

Проти конюшинового довгоносика у фазах стеблування та бутонізації посіви обробляють метафосом, карбофосом. Проти одно- та багаторічних бур'янів при з'явленні третього листка у конюшини та у фазі кущення зернової покривної культури застосовують гербіциди 2М-4ХМ (2-3 кг/га) при витраті води 200-300 л/га [2].

Найбільший вихід перетравного протеїну спостерігається при скошуванні травостою конюшини на корм на початку цвітіння. Тому для виготовлення зневоднених кормів штучного сушіння і в зеленому конвеєрі скошування доцільно починати на початку бутонізації і закінчувати в період цвітіння. При використанні конюшини на сіно, сінаж і силос її потрібно косити у фазі повної бутонізації - початку цвітіння.

Насінники збирають в основному двофазним способом. Коли 70-80% головок побуріє, насінники косять жатками ЖРБ-4,2, ЖВН-6,2 при висоті зрізу 10-20 см. Для одночасного обмолочування ,витирання і очищення насіння комбайн СК-5А “Нива” обладнують пристроєм 54-108А.

При якісному використанні в різні фази розвитку конюшина - це добра сировина для приготування сіна, сінажу, трав'яної січки, брикетів і трав'яного борошна.

2.2 Технології вирощування конюшини на сіно

2.2.1 Технології заготівлі розсипного сіна

Розроблено і застосовується декілька механізованих технологій заготівлі розсипного сіна, які передбачають повне або неповне ( до вологості не вище 45 %) висушування трави в польових умовах [4].

Найменш досконалою є технологія заготівлі його з копнуванням. Згідно [5;6] траву скошують, відразу плющать і залишають для прив'ялювання до вологості бобових не нижче 50%, а злакових трав 45%.

Щоб прискорити процес прив'ялювання, траву ворушать, коли вона досягне зазначеної межі вологості, її згрібають у валки, в яких трава досушується, завантажують у транспортні засоби, відвозять до місця зберігання й укладають у скирту.

Основним недоліком цієї технології є розтягування строків заготівлі, а це збільшує імовірність попадання прив'яленої трави під опади. Копиці, утворені волокушами або підбирачами копицеутворювачами, у випадку попадання їх під дощ, легко промокають на значну глибину. Через це після закінчення дощу й висихання поверхневого шару, копиці необхідно розкидати для сушіння, причому розкидати їх необхідно і в тому випадку, коли трава в них сушиться повільно. Це призводить до збільшення затрат праці і механічних утрат. Крім того, заготівля розсипного сіна з копнуванням багатоопераційна, а відтак трудомістка.

Більш доскональною технологією заготівлі сіна є технологія, згідно якої, траву досушують у валках до вологості 20-22%, після чого сіно з валків підбирають і доставляють до місця скиртування [5;6].

Підбирання сіна з валків з одночасним завантаженням його в транспортні засоби або копицеутворювач, минаючи копнуванням, дозволяє майже у два рази зменшити затрати праці і на третину знизити експлуатаційні витрати на кожну тону.

Головним недоліком цієї технології, як і попередньої, є те, що вона передбачає повне висушування трави в польових умовах, а це пов'язане з значними втратами поживних речовин, які можуть досягати 35-50% від вмісту їх у траві [7].

Значно зменшити втрати поживних речовин у порівнянні з технологіями заготівлі сіна польового сушіння дозволяє активне вентилювання. При заготівлі сіна за цією технологією прив'ялену до вологості 45-35% траву забирають з поля і досушують в місцях зберігання на спеціально виготовлених повітророзподільниках, шляхом продування через шар трави атмосферного або підігрітого повітря [5;6].

Скорочення втрат поживних речовин відбувається за рахунок зменшення тривалості перебування трави в полі, та механічних втрат. Зв'язане це з тим, що в цьому випадку траву підбирають ще вологою, і втрати листя при цьому набагато менші, ніж при підбиранні сухої трави. Тому активне вентилювання особливо ефективне при заготівлі сіна з бобових трав. Згідно даних [7] застосування активного вентилювання підвищує поживність сіна на 20-30%.

Найбільш трудомісткою операцією заготівлі сіна з досушуванням активним вентилювання є укладання трави на досушування. Сформований штабель повинен мати рівномірну щільність і однакову висоту. При недотриманні цього трава висихає не рівномірно, що призводить до утворення осередків цвілі [7].

Необхідно відмітити, що досушування трави вентилювання атмосферним повітрям є відносно енергомістким процесом, тому що для отримання 1 тонни сіна з трави, яка має вологість 35-40%, необхідно витратити біля 120 кВТ. год. електроенергії [5;7]. Крім того, цей процес є ефективним при вологості повітря менш ніж 75-70%. Через це добова тривалість ефективного вентилювання в більшості випадків не перевищує 5-8 год. Це спричиняє збільшення тривалості досушування, а відтак і втрат. Для інтенсифікації досушування підігрівають повітря перед його нагнітанням в скирту. Відомо, що підвищення його температури на 1С знижує відносну вологість на 5% і відповідно збільшує вологовбирну здатність на 0,25 г/м³.

Для підігрівання атмосферного повітря використовують електрокалорифери, або підігрівачі, які працюють на рідкому палеві ( ВПТ-600, ТАУ-0,75, ВПТ-400 ). Необхідно відмітити, що такий спосіб інтенсифікації досушування є енергомістким, через те, що приводить до витрачання від 30 до 40 кг. нафтопродуктів на тону сіна [5;6;7].

В останні роки, із метою зниження затрат енергії на підігрівання повітря, розроблено ряд пристроїв [5], які перетворюють сонячну енергію в теплову. Це дозволяє суттєво збільшити продуктивність сушильного обладнання без додаткових затрат енергії, але через низьку надійність і довговічність, ці пристрої поки ще не знайшли широкого розповсюдження.

2.2.2 Технології заготівлі пресованого сіна

Заготівля пресованого сіна вважається одним із прогресивних способів, який отримав широке розповсюдження в багатьох країнах світу. Наприклад, в США об'єм заготівлі такого сіна становить 90%, в Англії, Франції, ФРН - 70-80% [5;6;7].

Існує декілька технологій заготівлі пресованого сіна, які передбачають пресування його в тюки або рулони. Кожна з технологій включає скошування трави і рівномірне її висушування. при вологості 55...45% траву згрібають у валки і досушують до необхідної, в залежності від застосування тієї чи іншої технології, вологості.

Найбільш розповсюдженими є технології, які передбачають висушування трави у валках до вологості 20...22 або 25...30%. В першому випадку траву з валків підбирають і пресують в тюки або рулони, які укладають на зберігання. У другому випадку траву пресують в тюки, щільність яких не перевищує 140 кг/м куб. і залишають в полі на 2...3 дні досушування [4;5;6;7].

Необхідно відмітити, що практикування таких технологій не дає добрих результатів. Прив'ялювання трави в полі до низької вологості призводить до збільшення тривалості заготівлі, а підбирання й пресування трави низької вологості призводить до збільшення механічних втрат, досушування тюків в полі подовжує тривалість збирання і збільшує залежність його від погоди.

При досушуванні тюкованого сіна активним вентилюванням, траву з валків підбирають при вологості 30...35% і пресують з щільністю 100...120 кг/м³ [5]. Досушують тюки в закритих переміщеннях ( сіносховищах ) або на відкритих площадках, використовуючи для цього теж обладнання, що і для розсипного сіна. Важливе значення при цьому має порядок формування скирти, тому що при невірному укладанні тюків повітря проходить між ними і вентилювання не дає ефекту. Сіно в тюках зігрівається й пліснявіє [5].

Цікавим є досвід заготівлі пресованого сіна в коротких тюках довжиною 0,4...0,45 м. Щільність пресування таких тюків не перевищує 135 кг/м³ . Тюки укладають на вентиляційну систему не впритул, а насипом. Це скорочує затрати праці на формування скирти.

Недоліком досушування пресованого сіна є те, що вентилюється в основному, зовнішня поверхня тюків. Рух повітря в середині тюка не значний. Через це при досушуванні тюкованого сіна спостерігаються випадки появи цвілі в середині тюків. Важко також визначити строк закінчення вентилювання штабеля й готовність його для довго тривалого зберігання [5;7].

Останнім часом розповсюдження одержала заготівля сіна в рулонах з використанням рулонних прес підбирачів з постійною (ПР-Ф-750) і змінною (ПРП-1,6) камерою пресування. Переваги цієї технології перед заготівлею сіна в тюках заключають ся в більш повній механізації заготівлі, зниженні затрат праці й собівартості. Рулонні преси простіші за конструкцією і менш енергомісткі, ніж поршневі [5]. Стримуючим фактором більш широкого розповсюдження технології заготівлі сіна в рулонах, є низька вологість (17...22%) трави що пресується. Формування рулонів із сировини, вологість якої перевищує вказану межу, призводить до зниження кормової цінності сіна. Пов'язане це з тим, що досушити активним вентилюванням траву спресовану в рулони на обладнанні яке використовується для досушування розсипного або спресованого в тюки сіна є практично неможливим [5].

Заготівля пресованого сіна підвищеної вологості - відносно новий напрямок в кормовиробництві. Суть цього способу заготівлі полягає в тому, що для пригнічення життєдіяльності шкідливих мікроорганізмів, які знаходяться в рослинній масі, вносять хімічні препарати (консерванти). Це запобігає псуванню сіна і забезпечує зниження втрат при заготівлі з 27...30% до 15...20% [7].

Технологія заготівлі сіна підвищеної вологості з використанням консервантів, включає всі операції, які входять до складу звичайної технології заготівлі пресованого сіна. При цьому їй властиві ряд додаткових операцій, пов'язаних з приготуванням робочого розчину, заправкою агрегату і внесення його в траву. Недоліком технології заготівлі хімічно консервованого сіна в рулонах є те, що при підбиранні трави вологістю вище ніж 30% дія консервантів може виявитись не надійною [5;7].

2.2.3 Заготівля подрібненого сіна

При заготівлі подрібненого сіна створюються можливості повної механізації робіт, починаючи від скошування і до роздавання корму тваринам.

Операції по скошуванню трави і її сушінні в полі при заготівлі подрібненого сіна аналогічні і здійснюються тим же комплексом машин, що і при заготівлі розсипного або пресованого сіна. Відмінність заключається в тому, що прив'ялену траву під час підбирання подрібнюють, завантажують в транспортні засоби і доставляють до місця зберігання або досушування. В першому випадку траву підбирають при вологості 20...25%, а в другому - 30...35%.

При підбиранні трави вологістю 20...25% її подрібнюють на частки довжиною 0,10...0,12 м і закладають в бетонованих сховищах. При цьому сіно ущільнюють, герметизують поліетиленовою плівкою й шаром землі [4;6].

Траншейна технологія заготівлі подрібненого сіна може бути застосована лише для закладання сіна зі злакових трав. Що стосується бобово-злакових і бобових, то втрати листя при підбиранні й подачі подрібненої маси в причепи або кузови автомобілів, є досить високими. Через це А. М. Древінінкас і інші [4] вважають, що заготівля подрібненого сіна доцільна при вологості трави 40...45%.

Досушування подрібненої трави здійснюють як на відкритих площадках, так і в сіносховищах сарайного або баштового типів.

2.3 Особливості польового сушіння трав

З проведеного аналізу видно, що яка б не була різниця між технологіями заготівлі сіна невід'ємним етапом будь-якої технології є сушіння скошених трав в польових умовах. Особливістю цього процесу є не тільки втрата скошеними рослинами вологи, але і поживних речовин.

Спочатку після скошування в рослинах продовжується нормальний процес обміну речовин. Ряд дослідників [6;8] стверджують, що в цей період втрати поживних речовин практично не спостерігаються або якщо вони є, то незначні, і викликані процесом дихання рослин.

По мірі втрати вологи рослинами нормальний обмін речовин змінюється голодним обміном. Характерним для цього періоду є те, що розлад органічних речовин має перевагу над їх, синтезом.

При швидкому пров'ялюванні трави втрати поживних речовин за рахунок протікання голодного обміну є відносно невеликими і не перевищують 5% сухої речовини. Але в умовах довготривалого голодного обміну втрати можуть досягати значно більших розмірів [8].

Голодний обмін у скошених рослин триває доти, поки в результаті водного дефіциту не настануть на зворотні процеси, пов'язані з відмиранням клітин. Цей процес називають автолізом. Характерним для нього є подальший розпад поживних речовин під дією ферментів. Найбільші втрати сухої речовини в період автолізу спостерігаються при вологості трави рівній 60...35% [8].

Із збільшенням тривалості сушіння скошеної трави зростає ймовірність попадання її під дощ. Зволоження прив'ялених рослин опадами спричиняє значні втрати поживних речовин від вимивання.

М. Дж. Неш [6] відмічає, що дощ згубно впливає на якість сіна, збільшуючи всі види втрат. Випадання 20 мм дощу спричиняє втрату 20...25% вихідної сухої речовини.

Змочування прив'яленої трави росою або дощем створює сприятливі умови для розвитку на рослинах різних мікроорганізмів, які попадають на траву із повітря і ґрунту. Діяльність таких мікроорганізмів. як гнильні бактерії, цвілі знижують поживність сіна і сприяють накопиченню в кормі токсичних речовин [5].

Отже, польове сушіння скошених трав супроводжується втратами поживних речовин за рахунок біохімічних процесів, розвитку мікроорганізмів, вимивання опадами. Причому розміри усіх втрат зростають із збільшенням тривалості сушіння. Знизити їх можливо шляхом інтенсифікації цього процесу.

2.4 Аналіз способів інтенсифікації польового сушіння трав

Для скорочення тривалості польового сушіння трав, а відтак витрат поживних речовин при заготівлі сіна, розроблено ряд способів інтенсифікації процесу, які можливо розділити на п'ять груп: хімічні, термічні, електричні, механічні та комбіновані. Розроблені способи базуються на таких принципах: зменшення енергії зв'язку вологи із клітинами рослин; створені сприятливих умов виходу вологи з рослин; ефективного використання сонячного тепла і волого поглинаючої здатності повітря. З вказаних способів прискорення сушіння трав в теперішній час найбільшого розповсюдження отримали наступні способи: плющення, кондиціювання, ворушіння та перевертання скошених трав.

Через те, що інші способи є досить енергомісткими, можуть спричинити токсичну дію на тварин, зменшують наступну продуктивність сінокосів. Відомо, що по мірі насичення повітря парою, його здатність до поглинання вологи знижується. Тому прискорення сушіння можна досягти в тому випадку, коли трава легко продувається. Покращити аерацію повітря в скошеній траві можливо шляхом її ворушіння та перевертання. Унаслідок цього щільність її укладання зменшується, і вона, провітрюючись, інтенсивно віддає вологу. Крім того, недостатньо підсушені рослини переміщуються з нижніх шарів в верхні, що підвищує рівномірність сушіння.

За даними багатьох авторів [4;] ворушіння та перевертання скошеної трави є ефективним способом інтенсифікації сушіння, який дозволяє значно прискорити цей процес.

М. Дж. Неш [6] зазначає, що в умовах багатьох країн Західної Європи інтенсивність випаровування вологи з не ворушеної трави складає 0,5...1,0% за годину. Однак якщо траву періодично ворушити або, щоб повітря надходило до нижніх шарів, то швидкість сушіння збільшується до 2% за годину.

Особливо важливого значення ворушіння скошених трав набуває в зонах з вологим кліматом або при нестійких погодних умовах, тому що в цьому випадку основні втрати поживних речовин відбувається через випадання опадів, а також тривале сушіння трави в полі [5].

2.5 Передовий досвід вирощування конюшини на сіно по інтенсивній

технології

Ефективним напрямком в підвищенні урожайності сіна являється втілення інтенсивної технології вирощування. Дана технологія базується на використанні високоврожайних, стійких до вилягання сортів і передбачає чітке дотримування строків сівби та норми висіву, рівномірне внесення добрив і хімікатів, догляд за рослинами в період вегетації використовується по технологічним коліям для меншого ущільнення ґрунту. В зв'язку з цим, інтенсивна технологія представляє собою великий інтерес для її більш широкого втілення у виробництво на Україні.

3 КОНСТРУКТИВНА ЧАСТИНА

3.1 Основні проблеми сушіння сіна

Одним із найбільш розповсюджених способів консервування трав є природне сушіння скошеної сировини на полі. Це дешевий спосіб консервування, який не потребує додаткових енерговитрат. Однак його успішне застосування повністю залежить від стану погоди. У випадку частих дощів у період сінокосу збільшується час сушіння скошеної трави, що часто призводить до псування корму. Зростають при цьому і затрати праці. Для отримання високоякісного сіна необхідно скоротити перебування скошеної трави на полі [5].

В умовах нашої країни для отримання сіна кондиційної вологості скошену траву на полі необхідно сушити протягом 4-6 діб при умові, що за цей час не буде дощів. Однак такий довгий період хороша погода під час сінокосу буває рідко. Звичайно скошена трава під час пров'ялювання неодноразово потрапляє під дощ, що призводить до значних втрат поживних речовин, які іноді досягають 50% [3].

Зменшити ці втрати можна, скорочуючи строк пров'ялювання скошеної трави в полі або зовсім відмовившись від пров'ялювання. У останньому випадку втрати зводяться до мінімуму. Зібрану з поля свіжоскошену траву необхідно сушити негайно, так як вона швидко само нагрівається і псується. Для цих цілей звичайно застосовують високотемпературні пневмобарабанні сушили, де сушіння частинок подрібненої трави продовжується протягом декількох хвилин. Володіючи багатьма перевагами, такий спосіб сушіння має і ряд недоліків: висока вартість сушильного обладнання, процес сушіння енергоємний, порівняно невелика продуктивність сушилок. У даний час, коли питання економії енергетичних ресурсів знаходиться у центрі уваги і ведеться інтенсивний пошук шляхів зниження енерговитрат, така технологія консервування кормів із трав може мати обмежене застосування. Відповідно, основна частина сіна повинна заготовлятися із пров'ялюванням трави. Відомо, що у перші 2-3 доби пров'ялювання трави у полі волога із неї випаровується інтенсивно (вологість свіжоскошеної трави може зменшитися до 40-45%). Така пров'ялена трава володіє певною пластичністю і при підбиранні механізмами різних типів її втрати ще невеликі. Але трави з вологістю 40-45% непридатна для тривалого зберігання. Її необхідно скласти у скирту або штабель; під навіс або в сарай і досушити до кондиційної вологості (17%), продуваючи крізь шар атмосферне або підігріте повітря. Така технологія заготівлі сіна з досушуванням активним вентилюванням в останній час отримує все більше розповсюдження. Найбільша інтенсивність висушування сіна досягається при активному вентилюванні його підігрітим повітрям, але при цьому для його підігрівання витрачається значно більша кількість електроенергії або рідкого палива [5].

Процес сушіння пров'яленої трави активним вентилюванням в основному залежить від кліматичних умов у період заготівлі корму, початкової вологості сировини, яка закладається на сушіння, продуктивності вентиляційних установок, конструкції повітророзподільних систем, технології заготівлі сіна і ряду інших факторів [7].

Активне вентилювання дозволяє досушувати сіно з вологістю 25-35%, запобігти втраті листя у бобових трав. Але, якщо сіно у незавершеній скирті потрапило під дощ, поживна цінність його різко знижується, можливий розвиток плісняви. Тому на Поліссі України відсутність навісів і сіносховищ стримує широке впровадження у сільськогосподарське виробництво технології досушування сіна методом активного вентилювання. Проведені в НИИСХ Нечорноземної зони України досліди показали, що застосування навісів і сіносховищ дозволяє підвищити поживну цінність сіна на 20-25%, у порівнянні із сіном висушеним вентилюванням на відкритих площадках.

Досушування сіна у сіносховищах [9] здійснюється за допомогою вентиляційних агрегатів УВС-10 або УВС-16 (2, рис.3.1) методом активного вентилювання зовнішнім повітрям (рис.3.1).

1 - сіносховище; 2 - вентиляційна установка УВС-10.

Рис.3.1 - Схема сіносховища для активного вентилювання сіна.

Пристрій УВС-10 являє собою трьохсекційний металічний канал постійного перерізу, обладнаний для подачі повітря відцентровим вентилятором серії ВЦ4-70 №10. довжина каналу 10 м. Відповідно, його можна використовувати у сіносховищах шириною не більше 12 м або для сушіння пров'яленої трави у скиртах. Передня частина першої секції обшита металічним листом. У задній частині останньої секції змонтований спеціальний шарнірно-важільний механізм, який призначений для піднімання і опускання каналу при переведенні його у робоче положення або в положення видалення із скирти. У останньому випадку канал опускається, що полегшує його видалення із шару сухого сіна [5].

Пристрій УВС-16 складається із 5 секцій по 3,2 метри довжиною кожна. Конструктивно секція виконана у вигляді каркасу, який утворює канал і шарнірно закріплений на рамі. Для піднімання секції у робоче положення і опускання її при видаленні пристрою із скирти служать спеціальні повзуни, які монтуються на корпусі і за допомогою важільного механізму з'єднані з рамою. До першої секції приєднується повітронепроникна частина з фланцем у торцьовій частині, на яку надягається брезентовий рукав, який з'єднує вентилятор із повітророзподільним каналом [5].

У комплект пристрою входить модернізований осьовий вентилятор 06-290-11. Пускова апаратура і вентилятор змонтовані на окремій рамі.

Для підігрівання повітря вентиляційні пристрої обладнані електрокалориферами СФОА-25 [5].

Також для підігрівання повітря використовують електричні або рідинно паливні калорифери-повітропідігрівачі. Із електрокалориферів у сільськогосподарському виробництві для підігрівання повітря найбільш широко застосовують калорифери типу СФОЦ і СФОО.

Із рідинно паливних калориферів найбільше розповсюдження при сушінні сільськогосподарських продуктів отримали повітропідігрівачі типу ТГ, ТАУ, ТГП і інші. Електрокалорифери мають малу продуктивність вентиляторів. Найбільш продуктивні із них здатні висушити штабель сіна масою 3-5 тонн [5].

Електрокалорифери зручні у застосуванні для сушіння пров'яленої трави підігрітим повітрям. У протипожежному відношенні вони більш безпечні, ніж повітропідігрівачі, які працюють на рідкому паливі, їх керування легше автоматизувати. Однак висока встановлена електрична потужність обмежує їх широке застосування внаслідок недостатньої потужності сільських електромереж [5].

Сіно заготовляють у літні місяці, коли інтенсивність сонячної радіації найвища. Більш за все в цей період буває і сонячних днів. Так як при сушінні пров'яленої трави підігрів повітря, яке подається в її шар складає 2...10С, то для цієї мети можна використовувати сонячну енергію, встановивши спеціальні колектори.

У даний час існує багато проектів колекторів сонячної енергії для підігрівання води і повітря. Для сушіння пров'яленої трави застосовують в основному колектори для підігріву повітря. Колектори можуть бути розкладними і стаціонарними. Перші після закінчення сушіння демонтують і складають до наступного сезону. На рис. 3.2 зображена конструкція такого колектора.

1 - енергопоглинаюча оболонка; 2 - прозора оболонка.

Рис. 3.2 - Переносний сонячний колектор.

Він являє собою рукав довжиною 25-50 м і діаметром 700 мм, виготовлений із чорної поліетиленової плівки. При подачі в рукав повітря під тиском 100-600Па він роздувається і набуває циліндричної форми. Цей рукав розміщують в оболонку, виготовлену із прозорої поліетиленової плівки. Її діаметр 800 мм. Для придавання оболонці необхідної форми у внутрішньому рукаві є спеціальні отвори, через які частина повітря потрапляє у простір між рукавом і оболонкою, роздуваючи її [5].

Колектор такої конструкції доцільно застосовувати тільки в тому випадку, коли можна обмежитися незначним підігріванням технологічного повітря.

Більш перспективною для підігрівання повітря, яке подається у сіносушарку, є конструкція стаціонарного сонячного колектора, який розташовують на стіні і покрівлі сіносховища. Поперечний переріз такого колектора зображено на рис.3.3. Він складається із прозорої для сонячних променів покрівлі 1 ( скло, поліетиленова плівка ); покрівлі, яка поглинає сонячну енергію 2; шару теплоізоляції 3. повітря, яке подається у сіносушарку, проходить крізь простір 4 між прозорою і поглинаючою сонячну енергію покрівлями.

1 - прозора поверхня; 2 - енергопоглинаюча поверхня; 3 - теплоізоляція; 4 - канал для продування повітря.

Рис. 3.3 - Плоский сонячний колектор.

У якості поглинаючої сонячну енергію покрівлі можна застосовувати пофарбоване у чорний колір листове залізо, чорну поліетиленову плівку або інші аналогічні матеріали [5].

Також у якості підігрівачів повітря часто стали застосовувати акумулятори тепла різних конструкцій [5;6].