Технологія, методи і прийоми інтенсивної селекції. Використання досягнень генетики у птахівництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни "Технологія виробництва продукції птахівництва"

на тему: "Технологія, методи і прийоми інтенсивної селекції. Використання досягнень генетики у птахівництві"

План

Вступ

1. Біологічні особливості с-г птиці

2. Організація племінної роботи у птахівництві

2.1 Типи племінних птахівницьких господарств

2.2 Структура стада

2.3 Основні види племінної роботи у птахівництві

2.4 Бонітування с-г птиці

3. Основи селекції с-г птиці

3.1 Добір

3.2 Підбір

3.3 Методи селекції

4. Селекція яєчних курей

5. Розрахункова частина

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Птахівництво - одна з широко зростаючих галузей тваринництва. У країнах Європи, США, Канади птахівництво розвивається у складі птахо промислових комплексів, на яких виробляють бройлерне м'ясо. Найбільшими виробниками птахів та продуктів птахівництва - м'яса та яєць - є США, Китай, Італія, Франція, Великобританія, Росія, Україна, Іспанія, Нідерланди, Японія, Канада, Бразилія. Основні експортери бройлерів: США, Нідерланди, Бельгія, Данія, Франція, а яєць - США, Бельгія, Нідерланди.

Птахівництво України є однією з найбільш інтенсивних і динамічних галузей сільськогосподарського виробництва, яка має можливість в короткі терміни значно збільшити виробництво дієтичних висококалорійних продуктів - м'яса і яєць з метою забезпечення людей фізіологічно необхідною нормою харчування. Одне яйце задовольняє потребу людини у вітаміні В2 на 10 - 12 %, D на 10 - 40 %, А на 15 - 16 %, В12 на 50 - 100 %. Білок яйця засвоюється людиною майже на 100 %. Пташине м'ясо має високу поживну цінність, відмінні дієтичні якості і смак.

Виробництво яєць і м'яса птиці з кожним роком збільшується. Щорічні темпи приросту виробництва м'яса у світі становлять у середньому 4 - 6%, виробництва яєць - 1,5 - 2 %.

Необхідність подальшого розвитку птахівництва обумовлена також тим , що витрати корму на виробництво білка та енергії порівняно з іншими продуктами тваринного походження найменші. Наприклад, на виробництво одного грама чистого білка вяйцях і м'ясі птиці витрачається у 8 разів менше кормових одиниць, ніж в яловичині, у 3 рази менше, ніж у свинині.

Відомо, що продукти птахівництва є також цінним сировинним матеріалом для промисловості. Так, пух і перо птиці використовують для виготовлення перин, подушок, ковдр, теплих курток не лише для власного вжитку, але й для одягу льотчиків, альпіністів, дослідників Арктики й Антарктики.

Отже, потреба планомірного вирощування продукції птахівництва у країні більш ніж очевидна, саме птахівництво здатне сьогодні швидко поповнити дефіцит білка в раціоні людини.

Розвиток птахівництва набагато залежить від селекційної роботи, спрямованої на удосконалення продуктивних і племінних якостей, створення нових порід, ліній і кросів всіх видів с-г птиці.

Виробництво птахівницької продукції можна збільшити як шляхом поліпшення умов утримання й годівлі птиці та збіль шення її чисельності, так і за рахунок якісної зміни поголів'я. Поліпшення господарсько-корисних ознак птиці досягають під впливом племінної роботи. За твердженням І. Л. Гальперн, у сучасних досягненнях високої продуктивності птиці внесок селекції в 2,5 - 3 рази перевищує внесок досягнень у галузі годівлі.

1. Біологічні особливості с-г птиці

Сільськогосподарській птиці притаманні деякі особливості, що перераховані далі.

Здатність давати високоцінні продукти харчування. Одне яйце задовольняє потребу людини у вітаміні В2 на 10 - 12%, D - на 10 - 40%, А - на 15 - 16%, В12 - на 50 - 100%. Білок яйця задовольняється людиною майже на 100%. Пташине м'ясо належить до дієтичних продуктів харчування, має високі смакові якості.

Висока скоростиглість. Курчата-бройлери за 42 доби вирощування збільшують свою масу в середньому з 35 до 2300 г. Кількість подвоєння їх живої маси становить 65,7 раз. Для порівняння слід відзначити, що свині такої кількості подвоєнь ягають у віці 180 діб.

Каченят забивають у віці 49 діб, перепілок - 35-41 діб. Маса качок під час забою сягає 3300 г, тобто за період вирощування вони збільшують свою масу в 66 разів. Кури яєчних кросів досягають статевої зрілості та починають відкладати яйця в 102-добовому віці, перепілки - в 45-добовому віці.

Плодючість. Характеризується кількістю отриманого молодняку від однієї самки або плідника за певвний період (максимально за період використання).

Вона залежить від несучості, кількості яєць придатних до інкубації, їх заплідненості, виводимості і життєздатності виведеного молодняку.

Від однієї курки батьківських ліній яєчного кросу отримують за рік не менше ніж 250 потомків, м'ясного кросу - не менше 150 потомків, від однієї качки - не менше ніж 100 каченят м'ясних кросів та не менше ніж 200 каченят яєчних порід, від індички 70-80 індиченят, від гуски - 20-60 гусенят. Від півня, за умов штучного осіменіння, можна отримати 10000-15000 потомків.

Здатність до розвитку ембріона поза тілом матері. Ця особливість дає змогу транспортувати інкубаційні яйця до будь-якого пункту земної кулі та одержувати молодняк без участі матері завдяки їх придатності до штучної інкубації. Для транспортування на будь-яку відстань є придатним і добовий молодняк птиці завдяки здатності обходитися без корму та води перші дві доби життя.

Здатність до акліматизації та високої концентрації. Сільськогосподарську птицю розводять в будь-яких районах земної кулі, де тільки можливо створити в пташниках нормативні параметри мікроклімату. Пристосованість до кліткового утримання дає можливість утримувати в одному господарстві до 1 млн курей-несучок.

Невеликий інтервал між поколіннями. У більшості видів с-г птиці (за винятком страусів та Ему) інтервал між поколіннями не перевищує року. Наприклад, для створення породи, лінії або стада тварин, необхідно проводити цілеспрямовану селекційну роботу протягом 10 поколінь. У птахівництві поставленої мети можна досягти за 10 років, а в скотарстві, де інтервал між поколіннями становить не менше 4 років, для одержання такого ж ефекту необхідно не менше 40 років, а в конярстві - 80 років.

Висока конверсія корму. Відомо, що птиця найбільш повно використовує поживні речовини корму, порівняно з тваринами унших видів. Так, протеїн корму бройлери використовують на 20, індики - на 22, кури-несучки - на 26, корови - на 18-20, свині - лише на 14 відсотків.

Особливо вигідно відрізняється птиця за витратами корму на 1 кг приросту. Наприклад, для виробництва 1 кг свинини витрачають 3-3,5 кг кормових одиниць, яловичини - 7-10, м'яса бройлерів - не більше 1,9 кг.

Таким чином, враховуючи біологічні особливості птиці можна досягти бажаних результатів при її вирощуванні.

2. Організація племінної роботи у птахівництві

Основним завданням племінної роботи в птахівництві України є створення нових і удосконалення існуючих порід птахів, а також кросів і спеціалізованих ліній при схрещуванні яких одержують високопродуктивних гібридів. Сучасні методи племінної роботи ґрунтуються на досягненнях генетики і селекції.

Племінна робота - це комплекс зоотехнічних заходів і методів, спрямованих на вдосконаленя стад і створення нових порід, ліній і кросів птиці.

Найважливіші елементи племінної роботи -- добір, підбір і вирощування молодняку. Племінна робота є важливою складовою частиною загального технологічного процесу виробництва продукції птахівництва на промисловій основі.

В Україні створено систему племінних господарств, в яку входять селекційно-генетичний центр, державні племінні птахівничі заводи, племптахорадгоспи-репродуктори першого і другого порядку. Відповідно до завдань племінної роботи функції цих господарств різні.

2.1 Типи племінних птахівницьких господарств

Селекційно-генетичний центр (СГЦ) створено в Україні в 1975 році на базі Українського науково-дослідного інституту птахівництва (тепер інститут птахівництва УААН) і його дослідних господарств. До його складу увійшли п'ять селекційно-генетичних станцій: яєчних і м'ясних курей, індиків, качок і гусей. До основних завдань селекційно-генетичного центру належать: розробка нових і вдосконалення існуючих методів і прийомів селекції, селекційних програм; створення і вдосконалення порід, ліній і кросів птахів; збереження, оцінка і використання генофонду птахів, випробування і відтворення кросів, завезених з інших країн, тощо. Державні племінні птахівничі заводи (ДППЗ) займаються селекцією одного виду птахів і, як правило, одного кросу і мають дещо інші завдання: підтримання і вдосконалення племінних і продуктивних якостей птахів, одержаних із СГЦ або інших країн; розмноження птиці вихідних ліній, підтримання єдності їх, передача племінної продукції у господарства-репродуктори тощо. Племптахорадгоспи-репродуктори першого порядку працюють з батьківськими стадами кросів. Вихідні лінії цих кросів вони завозять із племзаводів і схрещують їх для одержання батьківських форм. Інкубаційні яйця або добовий молодняк від прабатьківських стад передають у племптахорадгоспи-репродуктори другого порядку. Племптахорадгоспи-репродуктори другого порядку працюють з батьківським стадом кросу: самців батьківської форми схрещують із самками материнської, а одержані гибридні яйця або молодняк передають на птахофабрики, міжгосподарські підприємства, в колгоспи і продають населенню. В системі племінних господарств держави повинні бути також контрольно-випробувальні станції, які провадять комплексну оцінку порід, ліній і кросів, створених у СГЦ і завезених з інших країн.

Рис. 1. Схема розведення 2-4-лінійних кросів в різних типах племінних господарств

2.2 Структура стада

Зміст племінної роботи у птахівницькому господарстві формується з урахуванням спецефічних особливостей стада птиці - сукопного поголів'я певного виду птиці, яке складається з різних статевих, вікових і виробничо-племінних груп, чи однорідної групи особин, укомплектованих для роздільного або сумісного утримання.

Структура стада - це відношення чисельностірізних групптиці втому чи іншому стаді. Розрізняють структуру стада птиці за селекційним призначенням та лінійною, породною, статевою і віковою приналежністю. Структкра стада племінного птахівни цького заводу визначається, передусім, розподілом поголів'я за призначенням у селекційному процесі: селекційне стадо та множник ліній.

Селекційне стадо - це головна частина стада племінного стада племінного заводу. Його ділять на три групи: селекційне ядро; групу, яку оцнюють за якістю потомства та контрольно-випробні групу. У межах цих груп птицю поділяють на лінії, родини, сім'ї, гнізда.

Селекційне ядро - це найцінніша птиця, відібрана з урахуванням оцінки за родоводом, сибсами, власним фенотипом, лінійним або гібридним потомством. У ньому застосовується метод гніздової селекції, за якої розведення птиці здійснюється гніздами (групами), укомплектованими у складі одного самця і кількох самок (11-15 курок, 13-16 індичок, 5 качок, 4 гуски, 6 цесарок). Ця група становить 20-25 % від чисельності птиці гніздової селекції.

Група, яку оцінюють за якістю потомства, комплектується із числа потомства селекційного ядра і, частково, з груп резерву і вільного парування. Птицю цієї групи за гніздової селекції оцінюють за якістю потомства, яке одержують методом внутрішньолінійного розведення та реципрокного схрещування, визначаючи поєднуваність ліній, родин і сімей. При цьому від кожного півня відводять 75-100 дочок, а від курок - по 6-7 дочок. Коащу птицю цієї групи використовують для комплектування селекційного ядра.

Птицю селекційного ядра і цієї групи об'єднують в одну групу гніздової селекції, називають її нуклеарним стадом. Нуклеарне стадо птиці становить 5 - 11 % ( кури, індики ) або 15-18 % ( качки, гуси ) від усього стада племінного заводу.

Контрольно-випробна група складається із молодої птиці, яку відвели від курей гніздової селекції для оцінки за фенотипом. У структурі стада контрольно-випробна група курей та індиків становить 25-42 %, гусей і качок - близько 22 %.

Група вільного парування птиці може входити до селекційного стада. Її комплектують птицею, яка має племінну цінність, але за певними селекційними ознаками дещо не відповідає вимогам, встановленим для лінії чи стада. Після поліпшення таких ознак за гніздової селекції птицю включають до основного генофонду.

Успіх селекційної роботи обумовлюється племінною цінністю (якістю) селекційного стада - ліній, родин, сімей, з яких складається поголів'я птиці племінного ядра, групи,яку оцінюють за якістю потомства та контрольно-випробної групи.

Лінія - це група птиці, яка походить від одного (декількох) видатних плідників і характеризується певним типом за конституцією, єкстер'єром, продуктивністю та якістю продукції, що успадковується потомством.

Сім'я птиці кладається із батька, матері і потомства - повних братів і повних сестер (сибсів).

Родина складається із плідника, всіх несучок селекційного гнізда і їх потомків.

Множник вихідних ліній - це частина стада птиці племінного заводу, призначена розмножувати лінійну птицю, передусім, для комплектування родинними формами прабатьківських стад у репродукторах першого порядку.

Розведення - чистолінійне. У племзаводі частка птиці множника вихідних ліній яєчних курей становить 25-50 %.

Парування птиці у множнику - групове, утримання - на підлозі чи у кліткових батареях, зоотехнічний облік - груповий.

Прабатьківське стадо птиці може бути у племінному заводі племінному репродукторі першого порядку. У першому його використовубть для перевірки ліній птиці на поєднуваність за групового підбору, а вдругому - для вироблення батьківських форм, призначених для формування батьківських стад.

Прабатьківське стадо комплектують переважно племінним матеріалом із множника вихідних ліній, а також, частково, із контрольно-випробної групи. Парування птиці і зоотехнічний облік - групові.

Гібридне стадо - це невелика група потомства (гібридів) у складі стада племінного заводу, отримана за схемою схрещування кросу птиці і призначена для оцінки поєднуваності вихідних ліній.

Батьківське стадо птиці - це поголів'я, одержане від потомства прабатьківського стада. Розводять батьківські стада у племінних репродукторах другого порядку, а також в інших господарствах. Батьківськими стадами називають також інші групи птиці (порід, популяцій), які призначені для одержання інкубаційних яєць та ремонтного молодняку, необхідного для створення інших стад птиці.

Отже, у різних птахівницьких господарствах стада птиці мають істотні відмінності за своїм призначенням, змістом племінної роботи та виробленою племінною продукцією. Без знання ролі й особливостей птахівницьких стад у різних типах господарства ефективна племінна робота практично не можлива. У різних племінних господарствах і стадах племінна робота має свою специфічність.

2.3 Основні види племінної роботи у птахівництві

Племінна робота здійснюється на основі точного обліку поголів'я, племінного походження, продуктивності,відтворної здатності та племінних якостей птиці, включаючи її екстер'єрно-фізіологічні особливості. . Залежно від типу господарства, виду стада і методів селекції застосовують індивідуальний і груповий племінний облік.

Індивідуальний племінний облік застосовують у селекційному стаді, де мітять птицю криломітками й ножними кільцями, ведуть індивідуальний облік росту молодняку і продуктивних якостей дорослої птиці. Виведений молодняк сортують за статтю і вирощують згідно вимог, визначених для ліній, кросу породи птиці. Доросле стадо птиці комплектують ритмічно, з урахуванням її віку, плану та виду парування, структури стада, методу селекції.

У прабатьківських і батьківських стадах, як і в промислових, зазвичай ведуть груповий облік. Продуктивність птиці, витрати корму, збереженість поголів'я визначають по виробничих групах птиці та загалом по стаду.

2.4 Бонітування сільськогосподарської птиці

Бонітування с-г птиці - це комплексна оцінка птиці за племінними і продуктивними якостями, що проводиться в усіх птахівницьких підприємствах, які мають племінні стада.

Мета бонітування - визначення переваг і класу птиці, дані яких використовують у доборі і підборі при комплектуванні стада та їх поліпшенні, а також при встановленні вартості племінної продукції, що реалізується. Бонітування птиці проводять щорічно відповідно до наказу Міністерства аграрної політики. Здійснює бонітування комісія, яку призначає керівник підприємства. У роботі комісії приймають участь зоотехніки, спеціалісти ветеренарної медицини, представники керівних органів регіонів і галузевих установ, наукові фахівці. Бонітувальні класи: єліта-рекорд, єліта, І клас,ІІ клас.

Бонітування курей. Залежно від досягнення віку на період бонітування, курей вихідних ліній, порід і популяцій яєчного, яєчно-м'ясного і м'ясо-яєчних напрямів продуктивності бонітують за такі періоди: до 40-тижневого віку, за 40 або 72 тижні життя. Молодих курей до 40-тижневого віку бонітують за несучістю матерів за 40 або 72 тижні життя, масою їх яєць у 30-або 52- тижневому віці, виводом із них курчат, а також за збереженістю та живою масою безпосередньо того поголів'я, що бонітується. Курей, які досягли 40- або 72- тижневого віку, бонітують за власними показниками яєчної продуктивності за 40 або 72 тижні життя, маси яєць у 30- або 52- тижневому віці, виводу курчат, живої маси у 17 (18) тижнів за збереженістю поголів'я до 17 (18)-тижневого віку.

Бонітування індиків, гусей та інших видів птиці. Для визначення класу індиків, качок, гусей, цесарок необхідно використати відповідні вимоги, викладені в "Інструкції з бонітування с-г птиці і ведення племінного обліку у птахівництві".

3. Основи селекції сільсько-господарської птиці

Особливістю сучасного промислового птахівництва, є використання гібридної птиці, яку отримують шляхом схрещування спеціально відселекціонованих на поєднаність батьківських і материнських ліній. Комплекс таких ліній і є кросом.

Особливістю організації селекційної роботи в птахівництві є пірамідальна структура, тобто вертикальна передача генетичного матеріалу від селекційних фірм (селекційних) до репродуктивних і товарних господарствах.

За теоритичних передумов, основною метою селекції є підвищення частоти бажаних генів (генотипів), що обумовлюють основні господарськл корисні ознаки в популяції. Тому, основним її напрямком є виявлення птиці бажаних генотипів і збільшення її питомої ваги лінії або створення таких генотипів. Найбільш важливою властивістю лінії є її здатність давати в разі схрещування з іншою лінією потомків, що маєть гетерозис за одним або декількома показниками продуктивності.

Селекційна програма - це всебічно обгрунтована програма робіт з виведення й вдосконалення ліній, кросів, порід. Вона включає такі складові:

1) визначення мети селекції;

2) вибір вихідного матеріалу і методу розведення;

3) проведення генетичного аналізу селекційних ознак, за якими планують проводити селекцію;

4) визначення спеціалізації ліній у кросі;

5) закладення селекційних груп для виведеня нових ліній кросів;

6) створення нормативних умов середовища для птиці і мтаеріальноі бази селекції;

7) підготовка кадрів, необхідних для створення, розповсюдження та використання кросу.

3.1 Добір

Добір - відбір бажаних особин для розмноження та усунення тих, які мають гірші або нетипові ознаки. Розрізняють добір за генотипом і фенотипом.

Добір за генотипом птиці проводять за результатами оцінки за родоводом, якістю потомства, а також за побічними родичами, тобто за сибсами (сестрами й братами батьків) і напівсибсами (напівсестрами й напівбратами батьків). Оцінюють птицю за сім'ями та родоводом.

Оцінка за родоводом - це оцінка за показниками батьків. Вивчення родоводу дозволяє очікувати в особин певного фенотипу - продуктивності, відтворної здатності та контролювати наявність інбридингу (споріднене розведення) і ступінь його впливу на різні ознаки птиці.

Оцінку птиці за якістю потомства здійснюють методом порівняння селекційних ознак, переважно продуктивності та відтворювальної здатності, між матерями, дочками й ровесницями. Якщо в оціненого плідника дочки за оціненими показниками кращі, ніж матері та ровесниці, то він є поліпшувачем і його потомство включають для комплектування селекційних гнізд племінного ядра. Колиж вірогідних поліпшувачів недостатньо для формування ядра, то використовують невірогідних поліпшувачів та нейтральних плідників.

Добір за сибсами та напівсибсами - це добір за потомством матерів і батьків плідника.

З урахуванням прямих і побічних родичів будується родинна селекція - оцінка, добір і підбір сімей і родин птиці. Для добору за генотипом родин відбирають кращу сім'ю, а із кращої сім'ї - кращих особин за фенотипом.

Добір за генотипом застосовують у селекційному стаді за індивідуального обліку продуктивності.

Добір за фенотипом - це оцінка та добір птиці за селекційними ознаками (фенотипом) без урахування походження та ступеня спорідненості. Птицю добирають для розведення за фактичними щзнаками - екстер'єром, типом конституції, розвитком, показниками росту, продуктивності, відтворювальної здатності та якості продукції - без інформації про предків. Однак слід знати, що фенотип - це реалізований генотип.

Добір за фенотипом називають також масовим добором, а селекцію, що базується на такому доборі - масовою, тобто груповою. Вона ефективна, якщо стадо має значну мінливість при високій сподковості ознаки. Масову селекцію застосовують у прабатьківському і батьківському стадах, а також на початковій стадії селекційної роботи, спрямованої на створення нових ліній. У селекційній практиці застосовується комбінаційна селекція. Вона базується на поєднанні масового й генотипового методів добору. Так, у селекційній роботі з кросами птиці у селекційному стаді застосовують генотиповий добір, а у множнику ліній, прабатьківському і батьківському стадах - масовий.

3.2 Підбір

Підбір - це комплектування пар із дібраної птиці з метою отримання від них потомства з бажаними якостями. Підбір тісно пов'язаний із добором і спрямований на закріплення або посилення характерних ознак. Підбір має здійснюватися так, щоб потомство за своїми якостями було кращим, ніж батьки, а недоліки компенсувалися позитивними якостями одного із батьків.

З урахуванням подібності та відмінності між батьками підбір поділяється на гомогенний і гетерогенний.

Гомогенний, або однорідний підбір характеризується схожістю самців із самками за основними ознаками добору. При цьому одержують однорідне потомство, подібне до батьків. Він дає добрі результати, коли необхідно розмножувати потомство від цінних тварин та родоначальників ліній і родин. Такий підбір сприяє збільшенню кількості птиці бажаного типу та створенню у них стійкої спадковості.

Гетерогенний, або різнорідний підбір передбачаєпарування самок і самців, які значно різняться між собою за основними ознаками добору. Такий підбір застосовують для поліпшення спадковості стада і порід, а підвищення мінливості у потомства дає багатий матеріал для наступного добору.

У племінних господарствах практикують застосовувати індивідуальний підбір , підбираючи до самки з певними цінними ознаками такого самця, у поєднанні з якими можна чекати цінне потомство.

При груповому підборі до маток, відносно подібних між собою, підбирають одного чи кількох самці.

З урахуванням спорідненості птиці застосовують переважно неспоріднене парування, або аутбридинг. Воно сприяє одерженню потомства із підвищеною життєздатністю, плодючістю, конституціальною мінливістю, продуктивністю тощо.

Споріднене парування, або інбридинг , застосовують у племінній роботі як ефективний спосіб посилення в потомстві властивостей спільног видатного предка й одержання завдяки цьому цінних племінних тварин. Практикують його для отримання однорідного стада, виведення ліній, кращого успаджкування бажаних ознак.

3.3 Методи добору в птахівництві

У племінній роботі з птицею використовують три методи селекції: масову, родинну і комбіновану.

Масова селекція - це добір і підбір птиці за фенотиповою оцінкою (індивідуальною або груповою) без урахування походження або ступеня спорідненості. Вона ефективна, якщо стадо має значну мінливість при досить високій спадковості ознак. При масовій селекції реалізується адитивний тип генів.

Масову селекцію застосовують у племінних репродукторах, а також у селекційно-генетичних центрах, племінних заводах на початковій стадії закладання лінії на основі популяції. При цьому походження особин залишається невідомим.

Родинна селекція - це оцінка, добір, підбір не окремих особин, а сімей і родин за фенотипом і генотипом. При родинній селекції формують селекційні гнізда - це один самець із закріпленою за ним групою самиць. Статеве співвідношення у гнізді має відповідати породним і видовим особливостям птиці. Під сім'єю розуміють сукупність птиці у складі самця, самки, дочок, синів, а під родиною - гніздо із самцем, кількома самками, дочками, синами, а також напівсестрами і напівбратами. Весь комплекс гнізд, сімей і родин входить до складу ліній.

Комбінована селекція - це поєднання масового і родинного методів селекції.

Оцінку за комплексом ознак проводять одночасно, або періодично. Залежно від цього розрізняють три способи комбінованої селекції: послідовна або тендемна; спосіб незалежних рівнів бракування і селекція за індексами.

Спосіб послідовної, або тандемної селекції, грунтується на підборі птиці за селекційними ознаками у визначеній послідовності. Наприклад, добір і підбір птиці за несучістю проводять до тих пір, доки не досягнуть бажаного результату.

Спосіб незалежних рівнів бракування. При використанні цього способу встановлюють мінімальні вимоги для кожної ознаки. Особини, які мають ознаки нижчі від потрібних - вибраковують. Наприклад, рівень ознак має бути: несучість - не нижче 300 яєць, маса яєць - 58 г, виводимість яєць - 80 %.

Переваги способу: комплектність добору при збереженні можливості спеціалізувати птицю шляхом встановлення більш суворого рівня бракування за основними ознаками; можливість широкого використання ЕМО для складання рекомендацій щодо добору і підбору.

Недоліки способу: суб'єктивний підхід при встановленні мінімальних параметрів для бракування; небезпечність втрати цінних якостей і отримання несподіваних резльтатів під впливом кореляційних ознак.

Спосіб селекційних індексів. Зазначений спосіб застосовують для поєднання кілікох показників, які характеризують продуктивно-племінну цінність птиці. В індексі можна виразити за єдиною ознакою предків особин (пробанда), що оцінюються, і їхнє потомство. В індекс, як правило, включають і економічну оцінку селекційної ознаки.

При застосуванні цього способу розробляють селекційні індекси, які грунтуються на даних спадковості окремих ознак, фенотипічних і генетичних кореляцій між ними, а також на показниках господарської цінності. Встановлюють селекційні індекси для птиці окремих ліній з урахуванням економічного значення господарсько корисних ознак. При селекції за індексами створюється рівновага генів, що забезпечує кращу комбінацію ознак.

4. Селекція яєчних курей

Багато вчених вважають, що продуктивність яєчних порід і кросів курей наблизилась до фізіологічно можливого рівня і подальше нарощування продукції яєць можливе за умови залучення в селекційний процес генофонду аборигенних порід, що характеризуються міцною конституцією, стійкістю щодо захворювань, високою адаптаційною здатністю тощо, або ж за використання методів генної інженерії. Яєчна продуктивність курей є кількісною ознакою, на яку впливає багато факторів зовнішнього середовища та спадковість організму. Щоб виявити вплив окремих факторів на показник яєчної продуктивності курей, отриманої протягом одного року (кількість яєць за 365 днів, починаючи з моменту відкладання першого яйця або за перші 500 днів життя), використовують багатофакторний аналіз. Узагальнення експериментальних даних вчених багатьох країн світу сприяли виділенню основних факторів продуктивності, які за мірою впливу розмістили в такій послідовності:

1 - тривалість яйцекладки;

2 - інтенсивність яйцекладки;

3 - зимова пауза;

4 - інстинкт насиджування;

5 -вік при досягненні статевої зрілості.

Було встановлено на несучках породи род-айланд, що при тривалості яйцекладки менше 280 днів,середня несучість зменшувалась з 252 яєць до 196; при інтенсивності яйцекладки на рівні 1-2 яйця за цикл,несучість становила 220 яєць; при зимовій паузі більше 7 днів - відповідно - 227 яєць; прояв інстинкту насиджування на першому році яйцекладки - 235 яєць, при досягненні статевої зрілості у віці понад 215 днів - 245 яєць. Таким чином, найважливішим фактором, що визначає річну продукцію яєць, є загальна тривалість яйцекладки та її інтенсивність узимку.

Експериментально встановлено, що спрямований відбір у лінії білих леггорнів за тривалістю циклу або інтенсивністю початкової яйцекладки, а також за їх віком при відкладенні першого і останнього яйця на першому році яйцекладки з метою досягнення високої річної продуктивності у їх дочок, виявився втроє ефективнішим, ніж матерів за показником річної продуктивності, і вдвоє, ніж відбір за зимовою яйцекладкою до 1 лютого. Huff F.B. (1947) вважав: якщо визначати яєчну продуктивність протягом 365 днів після знесення першого яйця, або, як це прийнято в Німеччині, протягом 365 днів після 1 жовтня, то в даному випадку провідне місце належить тривалості яйцекладки. Якщо при врахуванні середньої продуктивності беруть несучість за перші 500 днів життя, то в даному разі має значення вік при відкладенні першого яйця, тобто фактично враховують скороспілість поряд з показником живої маси. Відомо, що більш важкі несучки, як правило, починають відкладати яйця пізніше, ніж легкі, і кури, що несуть більші яйця, відкладають їх менше порівняно з тими, що несуть менші яйця .

Вік курки при знесенні першого яйця є критерієм її статевої зрілості, однак при цьому кури повинні мати достатню живу масу, щоб не відкладати малих яєць. На інтенсивність статевого дозрівання впливає дата виведення курчати, а точніше, тривалість світлового дня, тривалість природного або штучного освітлення, а також жива маса. Щоб з'ясувати залежність між датою виведення і статевим дозріванням під час досліджень виводили курчат однієї лінії леггорнів протягом усього року з інтервалом в 14 днів і встановили, що кури, вилуплені з яєць з середини листопада до середини січня, починали яйцекладку у віці близько 170 днів, а ті, що вилупились з середини квітня до середини червня - лише у віці 210 днів, оскільки період їх інтенсивного росту збігся з осінньо-зимовим скороченням дня. Вважають, що за вилуплення курчат після 21 березня на кожних два дні відповідно збільшується й вік статевої зрілості курей на 1 день. Отже, при аналізі спадкової мінливості цієї ознаки за оцінки родини необхідно враховувати дату вилуплення і вносити відповідну поправку. Залежність між скороспілістю і живою масою підтверджується тим, що кури легких порід з порівняно невеликою живою масою починають нестись раніше, ніж масивніші породи. В експериментах з відбору на більшу масу яєць було встановлено одночасне збільшення середньої живої маси і віку несучки при відкладенні першого яйця. Однак на вік статевого дозрівання впливають й інші фактори, наприклад, щеплення проти чуми курчатам, або, навпаки, згодовування спеціальних раціонів, що прискорюють статеве дозрівання. Ефективність відбору несучок за віком статевого дозрівання було доведено експериментально на курах породи род-айланд у процесі їх селекції за віком відкладення першого яйця після 5 років спрямованого відбору, завдяки чому вдалося зменшити середній вік статевого дозрівання в стаді род-айландів з 256 до 194 днів; при цьому жива маса зросла в середньому на 230 г; більший вплив мала й батьківська лінія. Величина коефіцієнта успадковуваності (h2) статевої зрілості курей в середньому становить 27%.

Інтенсивність яйцекладки вимірюють показником несучості за найкоротшкий період, щоб таким чином нівелювати вплив навколишнього середовища. Для визначення інтенсивності яйцекладки беруть різні відрізки часу, наприклад, число яєць, відкладених за перших 60 днів після відкладення першого яйця, або за період від знесення першого яйця до 1 березня, враховуючи при цьому і середню тривалість циклу, тобто число днів безперервної яйцекладки. Встановлено, що на тривалість циклу впливає тривалість світлового дня: восени і на початку зими проміжки між відкладенням окремих яєць постійно збільшуються, внаслідок чого скорочується сам цикл, а в квітні цикл яйцекладки стає найтривалішим. Експериментально встановлено, що цикл яйцекладки можна подовжити, збільшуючи тривалість світлового дня до 14 годин при штучному освітленні за наступної дії темноти протягом 10-12 годин. Оптимальним відрізком часу для розрахунку інтенсивності з метою прогнозування річної продуктивності курей вважають осінь, зиму і закінчення літа, а не період з березня по червень. Інші автори на основі експериментів на перше місце ставлять середню тривалість циклу в період від знесення першого яйця до 1 березня і вважають, що високопродуктивна племінна несучка повинна давати в кожному циклі не менше трьох яєць. Коефіцієнт кореляції між тривалістю зимових циклів і річною продуктивністю дорівнює +0,501... +0,618.

Вплив спадковості на інтенсивність яйцекладки підтверджується фактами її різної величини в окремих родинах курей однієї породи. Коефіцієнт h2 інтенсивності яйцекладки у білих леггорнів становить 0,22.

Паузи (перерви) в яйцекладці спостерігаються у багатьох молодок. Вони можуть тривати в першому році яйцекладки від кількох днів до кількох тижнів і навіть до 1-2 місяців. Такі паузи настають найчастіше в зимові місяці. Основні причини цього: низькі температури, освітленість, хвороби і т.п., хоч певну роль відіграє і спадковість. Більшість дослідників вважають 7-добовий період, протягом якого кури не відкладають яєць, зимовою паузою. За 9-річний період селекційної роботи Лернеру і Тейлору (цит. за Вілсон ) вдалося вивести дві лінії білих леггорнів, у яких зимова пауза була в 83 і 51% курей, хоч цей показник сильно варіював окремими роками, що свідчить про порівняно незначну роль спадковості (h2=0,1). Вважають, що між паузами в яйцекладці та її інтенсивністю є висока кореляція.

Сезон яйцекладки завершується початком першого повного линяння, що у хороших несучок настає трохио пізніше, ніж у малопродуктивних. При цьому зниження несучості відбувається більш-менш синхронно зі скороченням світлового дня наприкінці літа. Штучним освітленням восени вдається на деякий час віддалити початок линяння. За тривалість біологічного року яйцекладки беруть період від знесення першого яйця до останнього перед повним линянням. Цей період приймають на 365 днів, хоч варіація його тривалості дуже висока - від 80 до 484 днів. Селекціонери вважають, що вік птиці при відкладенні останнього яйця є визначальним фактором для річної несучості: кури, які перестали нестися раніше, ніж через 280 днів після відкладання першого яйця, дають за рік у середньому на 55 яєць менше. За інстинктом насиджування окремі породи і лінії курей значно різняться між собою. Серед білих леггорнів майже не зустрічаються квочки, а у важчких порід - досить часто. Цей інстинкт може проявлятись на першому, другому і навіть третьому і четвертому роках яйцекладки. При цьому першого року яйцекладки він проявляється від одного до 13разів.Серед род-айландів інстинкт насиджування проявляється один раз у 28% курей, два - в 23%, три - 19%, чотири - 13%, п'ять - 6%, шість - 4%, сім - 2,5%, від восьми до 13 разів - у 3%.. Висока температура, темнота, присутність курчат поблизу несучки сприяють прояву цього інстинкту.

Причиною насиджування є підвищене виділення гормону пролактину передньої долі гіпофізу. Пролактин гальмує утворення статевого гормону, що стимулює фолікули. Однак цей інстинкт проявляється і в каплунів. Серед род-айландів було встановлено, що кури ліній, в яких інстинкт насиджування відсутній, мали продуктивність 210 яєць, а несучки, що проявляли цей інстинкт - 179 яєць за рік. Кури, високопродуктивні в зимовий період, мають тенденцію до прояву інстинкту в літній період. При міжпородних схрещуваннях отримали результати, що свідчать про контроль генів, зв'язаних зі статтю, у формуванні інстинкту. Відбір протягом 5 років у стаді род-айлендів сприяв зменшенню відсотка курей-квочок з 91 до 19%, а числа періодів насиджування - з 5,4 до 1,9, але у важких порід курей повністю нівелювати цей інстинкт практично неможливо, хоч було досягнуто мінімум його проявів - 2,2%.

Маса яєць також є кількісною ознакою. Вона тісно корелюєю з довжиною і ще більше - з шириною яйця. З-поміж окремих компонентів яйця маса білка має найбільший, а маса шкаралупи і жовтка - найменший зв'язок з масою яйця. У курей породи білий плімутрок спостерігається явна залежність середньої маси яйця від живої маси несучок при досягненні статевої зрілості. Наприклад, за живої маси птиці 1,6-2,0 кг середня маса перших десяти яєць становила - 47,8 г, середньорічна маса яйця - 54,9 г, максимальний показник маси яйця за місяць - 56,8 г; при живій масі несучок 3,0-3,4 кг - відповідно 58,3 г, 59,9 г, 61,2 г. Селекція курей протягом чотирьох поколінь на збільшення середньої маси яєць дала наступні результати: маса яєць збільшилась з 53,6 до 57 г, а жива маса птиці - з 1960 до 1786 г (стадо білих леггорнів).Однак в наступні три роки маса курей збільшувалась, а маса яєць залишалася на тому самому рівні. Кури з вищою інтенсивністю яйцекладки, тобто з тривалими циклами, більше часу витрачали на формування більшої маси яйця. Між циклами перше яйце завжди більше, ніж наступні, в той час як після паузи тривалістю 8-30 днів середня маса перших двох - трьох яєць менша, ніж наступних. Більшість селекціонерів вважають оптимальним показник середньої маси яєць на рівні 55-60 г, бо в цьому разі отримують кращі результати при інкубації. Генетики вважають, що гени дрібнояєчної птиці є домінантними або епістатичними щодо генів великояєчних порід. Коефіцієнт h2 маси яєць варіює від 46% до 61%. При відборі курочок маса яєць у листопаді є хорошим критерієм для селекції за масою яєць.

Форма яєць зі співвідношенням довжини до ширини як 1:0,74 оптимальна для упаковки та інкубації. В більшості випадків форма яєць є індивідуальною ознакою. Форму яйця оцінюють за допомогою індекса: ширина : довжина х 100. Форма яйця звичайно не залежить від сезону. При селекції на форму яйця вдалось сформувати дві лінії смугастих плімутроків, з яких в однієї лінії яйця були круглішими з індексом близько 76, а в іншої - більш видовженими з індексом 69. Потомки F1 від міжлінійного схрещування несли яйця проміжної форми. Будова шкаралупи. Поряд із білим кольором шкаралупи відомий також коричневий та голубий. Колір яйця за інтенсивністю протягом року варіює. Інтенсивнішим він буває на початку зими та восени. Вважають, що на формування кольору шкаралупи яйця впливають гени, зчеплені зі статтю, або ж домінуванням білого кольору. Породні відмінності в інтенсивності кольору шкаралупи виражені дуже чітко: у віандотів яйця кремові, у род-айландів - середньо-кремові, у голландських порід барневельдер і велсумер - ще більш темного відтінку. Темно-коричневий колір шкаралупи можна легко отримати без схрещувань за відбору курей, що відкладають яйця з темнішою шкаралупою. Селекцію птиці за кольором шкаралупи ведуть лише в тому разі, коли на коричневі яйця є підвищений попит населення, хоч науковими дослідженнями давно доведено, що колір яєць абсолютно не впливає на якість білка та жовтка. Крім того, інтенсивний темно-коричневий колір шкаралупи ускладнює просвічування яєць при овоскопуванні та оцінку їх інкубаційної придатності. Колір шкаралупи легко коригувати, збільшуючи вміст каротиноїдів у раціоні, або домішуючи природні барвники, наприклад, висушені квіти календули тощо. Голубий колір шкаралупи тісно зчеплений з геном горохоподібного гребеня. При схрещуванні курей, що відкладають голубі й коричневі яйця, їх потомство в F1 мало колір шкаралупи яйця всіх відтінків - від оливкового до зеленого. Успадковуваність кольору шкаралупи коричневих відтінків досить висока і становить 76%.

Товщина шкаралупи має важливе значення для транспортування яєць та їх придатності до інкубації. Н. Олссон ще в 1934 році запропонував метод оцінки товщини шкаралупи яйця, не порушуючи її цілісності. Питома вага свіжого яйця залежить від товщини шкаралупи. Її визначають за занурення яйця в розчин кухонної солі різної концентрації. Товщина шкаралупи залежить від дії багатьох факторів: вмісту Са в крові, вітаміну D, температури тощо. Збільшення товщини шкаралупи досить легко досягають методом відбору, але до певної межі. Але такі властивості шкаралупи як її щільність, пористість, газова проникність тощо вивчено ще недостатньо, в тому числі - й природу прозорих плям різної величини, що звичайно виявляються при просвічуванні. Якщо такі плями - малі і їх небагато, то таку шкаралупу називають склоподібною, бо при ударі вона дає дзвінкий звук. Зустрічається шкаралупа, що має особливий блиск і сильно відбиває світло (вона більш характерна для білих яєць).

Білок яйця. При оцінці якості свіжих яєць важливого значення надають кількості і консистенції щільного білка, якого повинно бути відносно багато. Здатність окремих курей щодо утворення щільної маси білка досить різна, але достатньо стабільна. Вміст щільного білка в яйці варіює залежно від сезону і перепадів температури. Щільний білок в яйцях молодок досягає максимуму в жовтні й листопаді, а потім повільно зменшується до червня, а до жовтня знову поступово збільшується. Селекція білих леггорнів і род-айландів за цією ознакою була успішною. Породні відмінності тут чітко виражені: кращими за якістю білка виявились кури породи нью-гемпшир. Після 7 років селекції з випробуванням потомства вивели білих леггорнів, у яких щільний білок мав велику стійкість щодо нагрівання, тобто не руйнувався при зберіганні яєць за температури 37,7°С протягом двох тижнів. Успадковуваність якості білка становить у середньому 22%.

Відносно генетичної зумовленості вмісту жовтка в яйці ще недостатньо експериментальних даних. Забарвлення жовтка має індивідуальні та поою мірою залежить від складу раціонів та кормових речовин. Зв'язку між несучістю і забарвленням жовтка не встановлено, але перші яйця, відкладені після паузи в яйцекладці,, містять більш пігментований жовток, ніж знесені до паузи. До особливих утворень відносять так званий плямистий жовток, особливо при вигульному утриманні род-айландів і смугастих плімутроків, і лише у певних курей. Причини цього явища вивчені недостатньо. На вміст в курячому яйці багатьох хімічних компонентів (вітаміни А і D, мінеральні речовини тощо) впливає рівень і повноцінність годівлі птахів. Але відомий і негативний вплив спадковості, наприклад, формування яєць з рибним запахом у порід род-айланд, нью-гемпшир і смугастий плімутрок. При цьому окремі несучки відкладали такі яйця безперервно, інші - лише епізодично, особливо восени та взимку. Вважають, що в таких випадках порушується нормальний обмін речовин.

Важливою особливістю хімічного складу яйця є вміст в ньому вітаміну В1 (тиаміну). У курей породи білий леггорн його міститься більше, ніж в інших порід, навіть при однаковому складі раціону.

Наявність в яйці рибофлавіну забезпечує нормальний розвиток зародків і курчат, їх виводимість та ріст. Методом селекції були створені лінії білих леггорнів (протягом 6 поколінь), у яких курчата при дефіциті раціонів за иібофлавіном давали кращі прирости і менший відхід, ніж курчата інших ліній, нестійких щодо нестачі рибофлавіну. Встановлено спадкову зумовленість концентрації в білку ферменту лізоциму.

Наявні в білку і жовтку кров'яні й "м'ясні" плями знижують споживчну якість яєць, але - не біологічну цінність. Виникають вони внаслідок розриву невеликих артерій в стінці фолікула. Яйця з "м'ясними" плями частіше зустрічаються у курей великих порід (род-айланд, плімутрок, нью-гемпшир, віандот). Методом селекції, через 6 років, можна зменшити частоту кров'яних плям в яйцях до 1...20%.

Виводимість запліднених яєць залежить від багатьох факторів, у тому числі - й генетично зумовлених. Дуже великі і дуже дрібні яйця мають гіршу виводимість порівняно з середніми за розмірами. Так, при масі яєць білих леггорнів на рівні 46-64 г виводимість становила 87%, при зменшенні її до 46 г зменшилась до 80%, а яєць з масою, понад 64 г, - 71%. Багатьма авторами підкреслюється залежність між товщиною шкаралупи яйця, її пористістю і процентом виводимості. Доведено також, що яйця, відкладені в середині циклу, мали вищу виводимість, ніж перше і останнє яйце циклу.

На виводимість яєць впливає цілий ряд летальних та напівлетальних генів. Із 21 відомих у домашньої птиці летальних генів 16 діють на виводимість, зумовлюючи ненормальний розвиток зародків. Більшість вказаних генів мають рецесивний тип успадкування, тому проявляють свою дію при інбредному підборі пар.

Життєздатність - спадково зумовлена здатність птахів виживати в несприятливих умовах середовища. При селекції на високу несучість слід водночас враховувати й життєздатність. Методом селекції на високу життєздатність вдається зменшити смертність курчат до 11-20% порівняно з невідселекційованими популяціями (23 60%) за 5-7 років.

Встановлено тісний зв'язок між інтенсивністю росту і опереністю курчат. Критерієм швидкого оперювання курчат вважають наявність шести або більше добре розвинених махових пір'їн у добових курчат. Основні відмінності в інтенсивності оперення визначаються лише однією зчепленою зі статтю парою генів, що набагато спрощує відбір. У деяких порід курочки оперяються швидше, ніж півники.

Птиця, що має більшу довжину плюсни, краще використовує корм та інтенсивніше росте. На характерні особливості типу будови тіла (ширина грудей, довжина грудної кістки (кіль), довжина плюсни) птахів визначально впливає спадковість батька, особливо - в 12-тижневому віці. Вважають, що відбір на основі селекційного індексу, при якому враховують масу яєць, інтенсивність росту до 8 тижнів і живу масу дорослої птиці для поліпшення інтенсивності росту виявляється на 7% ефективнішим.

птахівництво селекційний сільськогосподарський курка

5. Розрахункова частина

Технологія виробництва харчових яєць на птахофермі.

На птахофермі на 1 січня є 210000 курей несучок

Яйценосність на середнб несучку 235 шт.

Збереженість курей за 12 міс. 99 %

Передбачається 2-х кратне комплектування

Для отримання 1 тис. ремонтних молодок треба мати 1,5 тис. добових несучок

Вивід курчат 81 %

Вихід племінних яєць 78 %

Статеве навантаження 1:10 на одного півня

Збереженість батьківського стада 98 %

Яйценосність батьківського стада 242 шт. яєць.

1. Потужність цехів птахофабрик:

210000 курок-несучок * 235 = 49350000 шт.яєць

2. Встановлюємо кількість курчат в добовому віці, при збереженості курчат 99 % :

2100000 гол. - 99%

х гол. - 100 %

х = 210000 * 100 / 99 = 212121 (гол.)

3. Розраховуємо потужність цеху інкубації для обслуговування промислового стада курок-несучок, при виводимості 81% курчат:

212121 - 81%

х - 100%

х = 21212 * 100 / 81 = 261877 шт. яєць потрібно на інкубацію.

4. Встановлюємо потужність батьківського стада. Вихід інкубаційних яєць, знесених курками батьківського стада:

261877 - 78%

х - 100%

х = 26187 * 100 / 78 = 335739

5. Встановлюємо кількість курок-несучок, якщо яйценосність становить 235 шт. яєць на рік:

235 * 78 / 100 = 183,3

335739 / 183,3 = 1831 (курки)

6.Встановлюємо початкову кількість курок-несучок батьківського стада, при збереженості дорослих курей 98% :

1831 * 100 /98 = 1868 (курок)

При статевому співвідношенні 1 : 10 початкова кількість півнів:

1868 / 10 = 186 (півнів)

Встановлюємо загальну потужність батьківського стада:

186 + 1868 = 2054 (гол.)

7. Встановлюємо потужність цеху ремонтного молодняку. Необхідна кількість голів для технологічного процесу в добовому віці становить:

1868*3 = 5604 (гол. курочок)

186*3 = 558 (гол. півників)

8. Обчислюємо загальну потужність цеху інкубації. Кількість інкубаційних яєць вихідних ліній, взятих із племзаводу або репродуктора І порядку, які закладені на інкубацію:

5604 + 558 = 6162 (шт., виведених яєць) при виводимості 81%:

6162*100/81 = 7607 (яєць)

Прабатьківське стадо курок несучок повинно становити:

7607 /183,3 = 41 гол.

Дані зводимо у таблицю

Цех	Розмір цеху	Несу- чість, шт.	Збере- женість, %	Статеве співвідно- шення	Розмір пого- лів'я	Племін- них яєць, %	Виводи- мість, %
Промисловий	-	235	99	-	212121	-	-
Інкубаційний	335739	-	-	-	-	-	81
Батьківського стада	2054	242	98	1:10	2054	78	-
Прабатьківського стада	41	-		-	-	-	-

9. Розрахунок виробництва продукції, порядок комплектування і утримання курей на птахофабриці.

Розраховуємо кількість приміщень для курей-несучок, якщо відомо, що пташник розрахований на одночасну посадку 100 тис. курочок при одноразовому комплектуванні на рік:

212121 / 100000 = 2 пташника

При двократному комплектуванні : 1 пташник

10. Визначаємо можливість батьківського цеху забезпечити племінними яйцями один цикл. Встановлюємо необхідну кількість інкубаційних яєць на пташник:

100000*81 / 78 = 103846шт. яєць,

де 81% - вивід курчат, 78% - вихід інкубаційних яєць

11. Визначаємо спроможність розрахованого нами батьківського стада забезпечити цех інкубації необхідною кількістю яєць:

242 * 78 / 100 = 188 шт., де вихід племінних яєць - 78% .

235 * 2054 = 482690 шт. яєць

Планування виробництва яєць птиці

Місяць, партії	Кількість голів у пташнику	Кількість партій	Поголів'я, що реалізовується	Яйценосність на середню несучку	Реалізовано яєць
Січень 2009	-	-	-	-	-
1-й пташник	106060,5	1	105000	235	24675000
Листопад 2010	-	-	-	-	-
2-й пташник	106060,5	1	10500	235	24675000
Всього:	212121	-	210000	-	49350000

Рецепт комбікорму для курок-несучок

Інградієнти	%	Поживність
		ОЕ	СП	Са	Р	Na
Кукурудза	35	115,5	3,16	0,02	0,11	0,011
Пшениця	28	81,48	4,2	0,01	0,12	0,006
Шрот соняшниковий	13	35,75	5,04	0,04	0,12	0,01
Дріжджі кормові	5	13,75	2,12	0,05	0,07	0,008
Рибне борошно	5	14,1	2,6	0,3	0,24	0,11
Трав'яне борошно	4	9,36	0,3	0,02	0,002	0,015
Кісткове борошно	1	-	-	0,3	0,14	-
Сіль	0,5	-	-	0,17	-	0,186
Крейда	7	-	-	2,3	-	-
Премікс	1	-	-	-	-	-
Всього	100	269,94	17,4	3,2	0,8	0,35
Норма	100	270	17,0	3,1	0,8	0,4

Обґрунтування введення в раціон інгредієнтів.

Кукурудза - необхідна, цінна за поживність культура для годівлі молодняку. Це високо енергетична культура: на 100 г корму припадає 330 к/кал обмінної енергії, 9 г сирого протеїну, який може займати до 60% в раціоні бройлерів.

Пшениця - цінний корм для птиці. Вона краще засвоюється в подрібненому стані. На 100 г подрібненої пшениці припадає 291 к/кал обмінної енергії і 15 г протеїну.

Шрот соняшниковий - рослинний корм, що багатий протеїнами. В ньому багато вітамінів групи В і Е, мікроелементів кальцію і фосфору. Його вводять в раціон до 20%. Дріжджі кормові за своїм амінокислотним складом близькі до кормів рослинного походження. Є цінним джерелом вітамінів групи В. У раціон їх вводять до 7%. В 100 г дріжджів міститься 54,3 г сирого протеїну і 285 к/кал обмінної енергії. Рибне борошно містить 60 - 65 % сирого протеїну, вітаміни А і D, мікроелементи: кальцій, фосфор і натрій. Його вводять в раціон 3- 7 %. Трав'яне борошно готують з зелених рослин. Воно містить мікроелементи: кальцій, фосфор і натрій.