К У Р С О В А Р О Б О Т А

з дисципліни «Управлінський облік»

на тему «Калькулювання собівартості продукції»

Варіант 24

Виконала

студ. групи ОА-41

Федорів Мар'яна Іванівна

Керівник

Ясінська Алла Іванівна

Львів - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. МЕТОДИ ОБЛІКУ І ОЦІНКИ НЕЗАВЕРШЕНОГО ВИРОБНИЦТВА (FIFO, СЕРЕДНЬОЗВАЖЕНОЇ СОБІВАРТОСТІ)

1.1 Порядок визначення обсягу і оцінки незавершеного виробництва

1.2 Порядок розрахунку фактичної собівартості продукції (методи FIFO та середньозваженої собівартості)

1.3. Порядок розрахунку собівартості еквівалентної одиниці готової продукції

РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА

2.1 Вихідні дані для розрахункової частини

2.2 Виконання розрахункової частини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Метою виконання курсової роботи є засвоєння теоретичних знань та набуття практичних навиків з ведення обліку і розподілу витрат на виробництво продукції (зокрема групування витрат за економічними елементами, статтями калькуляції), складання калькуляції за системою повних і змінних витрат, визначення обсягу беззбиткового виробництва продукції, побудови функції витрат та планування прибутку підприємства.

Важливу роль відіграє управлінський облік при вирішенні завдань прогнозного характеру: визначення очікуваного доходу від запланованих господарських заходів, витрат на їх здійснення та їх оцінки, ефективності нових інвестицій, прийняття рішень в умовах використання обмежених ресурсів, визначенні ефективності діяльності підприємств, організацій, що дасть змогу надалі приймати зважені рішення.

Об'єктом даної курсової роботи є ТзОВ «Комфорт», яке займається виготовленням і реалізацією офісних столів.

Курсова робота складається з двох частин: теоретичної і розрахункової.

У теоретичній частині курсової роботи розглянули порядок визначення обсягу і оцінки незавершеного виробництва, порядок розрахунку фактичної собівартості продукції і розрахунок собівартості еквівалентної одиниці готової продукції, використовуючи методи ФІФО та середньозваженої собівартості.

У другому розділі курсової роботи вирішено основні завдання:

· проведення групування витрат за економічними елементами, статтями калькуляції;

· складено калькуляцію за системою повних і змінних витрат;

· визначено обсяг беззбиткового виробництва продукції;

· побудовано функції витрат та планування прибутку підприємства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. МЕТОДИ ОБЛІКУ І ОЦІНКИ НЕЗАВЕРШЕНОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1 Порядок визначення обсягу і оцінки незавершеного виробництва

Виробничі запаси, роботи і послуги при їх використанні повністю споживаються і переносять свою вартість на матеріальні витрати, пов'язані із створенням об'єктів господарської діяльності.

В процесі господарської діяльності виробничі запаси безперервно і послідовно змінюються. Грошова форма активів підприємства перетворюється в матеріальну (виробничі запаси), яка при здійсненні технологічного процесу господарської діяльності матеріалізується у готову продукцію або товар для покупців, які відповідно реалізуються, суб'єкт господарювання отримує виручку і відшкодовує (повністю, частково) витрачені виробничі запаси та інші спожиті ресурси й формує фінансовий результат [9, с.182].

Внаслідок специфіки технологій, що використовуються на промислових підприємствах, цикл виробництва готової продукції є тривалим і безперервним.

У зв'язку з цим розрізняють такі поняття, як „готова продукція” і „незавершене виробництво”, і мають місце у системі калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів чи сукупності процесів, результатом яких є напівфабрикати. Цю систему калькулювання застосовують у масовому та серійному виробництві зі стійкою номенклатурою виробів.

Незавершене виробництво - продукція (роботи, послуги),яка не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництв, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання [10, с.225].

До складу незавершеного виробництва не входять:

· матеріали, отримані структурними підрозділами (цехами, джільницями), але оброблення (розкрій) яких непочате, а також куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби, які не пройшли першої операції їх збірки у вузли, агрегати і вироби;

· остаточно забраковані деталі, вузли, напівфабрикати і вироби.

Розмір незавершеного виробництва залежить від характеру, структури, організації виробництва, від тривалості виробничого циклу та обсягу виробництва. Так, на підприємствах видобувної промисловості незавершене виробництво взагалі відсутнє, а на підприємствах хімічної промисловості незавершене виробництво не обліковується через його незначний обсяг або стабільність залишку. На підприємствах з безперервним циклом виробництва (машинобудівні, деревообробні) питома вага незавершеного виробництва в загальній сумі виробничих витрат є досить значною.

Виділяють простий і складний процесні методи калькулювання витрат. Перший застосовують на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію і на яких відсутнє незавершене виробництво чи його обсяг є незначним. Складний процес ний метод калькулювання витрат застосовують тоді, коли підприємство виготовляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва [10, с.118].

За простого процесного методу калькулювання витрат фактична собівартість усієї виготовленої за звітний період продукції дорівнює сумі усіх витрат звітного періоду, а собівартість одиниці продукції визначають діленням загальної суми витрат на кількість одиниць виготовленої продукції у звітному періоді. Використовуючи складний процесний метод калькулювання, облік витрат здійснюють за кожним видом продукції, застосовуючи аналітичні рахунки. Собівартість кожного виду продукції калькулюють з урахуванням залишків незавершеного виробництва за балансовим співвідношенням.

Сп = Нп + В - Нк, (1.1)

де Сп - собівартість виготовленої продукції, грн; НП - вартість незавершеного виробництва на початок періоду, грн; В - витрати на виробництво продукції протягом періоду, грн; Нк - вартість незавершеного виробництва на кінець періоду, грн.

При передільному методі застосовують напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, при якому витрати на виробництво враховують у кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів виготовлених у попередньому цеху. У зв'язку з цим собівартість продукції, випущеної кожним наступним цехом, складається зі здійснених ним витрат і собівартості напівфабрикатів.

Величина витрат незавершеного виробництва впливає на фактичну собівартість готової продукції, виконаних робіт та послуг. З цієї причини для перевірки об'єктивності облікових даних про незавершене виробництво періодично проводиться його інвентаризація по всіх стадіях та переділах технологічного процесу. Оцінка незавершеного виробництва здійснюється, виходячи з ступеня виконання робіт чи готовності продукції, як правило, на рівні фактичних витрат за всіма статтями калькуляції.

Первісна вартість сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, покупних напівфабрикатів тощо формується на стадії закупівлі, транспортування і зберігання цих запасів до моменту передачі їх у виробництво. Первісна вартість НЗВ формується на стадії виробництва. Первісна вартість готової продукції вважається сформованою в той момент, коли завершується її виготовлення і відбувається передача цих активів з цеху на склад готової продукції [5, с.22].

Основне завдання оцінки незавершеного виробництва полягає у правильності формування собівартості готової продукції, а також у забезпеченні необхідною інформацією про приріст (зменшення) балансової вартості придбаних товарів, матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів і напівфабрикатів на склад, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції. Першим завданням, таким чином, є надання інформації для потреб управління, друге - для потреб зовнішніх користувачів.

Бухгалтерський облік незавершеного виробництва безпосередньо пов'язаний з обліком виробничих витрат і собівартістю готової продукції. На промислових підприємствах незавершене виробництво продукції відображається на витратних рахунках бухгалтерського обліку.

Залишки незавершеного виробництва на початок звітного періоду є одним із видів запасів підприємства. Витрати на незавершене виробництво визначаються за даними рахунка 23 «Виробництво», на якому протягом звітного періоду ведеться облік витрат виробничого характеру. Схема, що відображає зміст записів за дебетом і кредитом рахунка 23 «Виробництво» наведена на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Зміст господарських операцій, що відображаються за рахунком 23 «Виробництво»

На таких підприємствах, де рух напівфабрикатів власного виробництва доцільніше відображати на окремому бухгалтерському рахунку, а не на рахунку Основного виробництва, застосовується рахунок Напівфабрикати власного виробництва. Це стосується в першу чергу тих підприємств, технологія виробництва яких зумовлює наявність великого асортименту і кількості напівфабрикатів власного виробництва, а також тих на яких витрати сировини й матеріалів нормуються не на кінцеву продукцію, а на напівфабрикати.

Поточний облік собівартості готової продукції на промислових виробництвах може вестися за постійними (обліковими) цінами. Як облікову ціну найчастіше використовують планову собівартість, яка визначається на підставі нормативних калькуляцій.

Для визначення собівартості незавершеного виробництва в цехах основного і допоміжного виробництва, необхідно знати кількісне вираження незавершеного виробництва в деталях, вузлах і виробах і здійснити їх оцінку.

При оцінці залишків незавершеного виробництва слід користуватися нормами П(С)БО 9, згідно з яким готова продукція, виготовлена на підприємстві, та незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробленням і збіркою деталей, вузлів, виробів і незакінчених технологічних процесів, відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації [5,с. 209].

Отже, залишки незавершеного виробництва і готова продукція можуть бути оцінені або за фактичною виробничою собівартістю, або за діючою нормативною (плановою) собівартістю. Причому вибраний метод оцінки має відображатися в наказі про облікову політику підприємства.

1.2 Порядок розрахунку фактичної собівартості продукції (методи FIFO та середньозваженої собівартості)

Для визначення фактичної собівартості продукції необхідно вибрати метод калькулювання - сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об'єктами і прийомами визначення собівартості калькуляційних одиниць [10, с.228].

Метод калькулювання залежить від типу організації, технології виробництва тощо. За вибором об'єкта обліку всі існуючі методи можна поділити на позамовний, попередільний (попроцесний). За способом збирання інформації, що забезпечує контроль над витратами та способами розрахунку собівартості - нормативний.

Групування витрат на виконання замовлення за статтями є фактичною калькуляцією його собівартості при методі калькулювання витрат за замовленнями. Вона охоплює всі враховані за замовленням прямі і непрямі витрати та віднімають з цієї суми вартість повернутих на склад невикористаних матеріалів, деталей, напівфабрикатів.

При застосуванні попередільного методу облік витрат ведуть за калькуляційними статтями витрат у розрізі окремих видів або груп продукції. Перелік переділів, за якими здійснюють облік витрат і калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції підприємства встановлюють самостійно.

Фактичну собівартість продукції обчислюють двома способами: методом FIFO та методом середньозваженої собівартості. Розрахунок проводять у такій послідовності:

1) складають виробничий звіт про обсяги виробництва продукції. Вважається, що з усієї кількості одиниць готової продукції, виробництво яких було завершене протягом звітного періоду, спочатку були виготовлені ті, виробництво яких було розпочато в минулому звітному періоді, а потім ті, виробництво яких було розпочато у поточному звітному періоді.

Кількість одиниць продукції, виробництво яких було розпочате і завершене протягом звітного періоду, визначають за формулою:

Нр-з = Нзаг - Нп, (1.2)

де Нр-з - кількість одиниць продукції, виробництво яких було розпочате і завершене протягом звітного періоду; Нзаг - загальна кількість зразків продукції, виробництво яких було завершене протягом звітного періоду; НП - кількість одиниць продукції, які перебували в незавершеному виробництві на початок звітного періоду;

2) визначають кількість еквівалентних одиниць готової продукції (Нео). Кількість еквівалентних одиниць готової продукції обчислюють, перемножуючи число оброблених за звітний період виробів на відсоток (коефіцієнт) їхньої готовності. За методом FIFO кількість еквівалентних одиниць готової продукції, виготовленої за звітний період, визначають з урахуванням залишків незавершеного виробництва на початок і кінець цього періоду за формулою:

Нео = Нп * Ч1 + Нр-з + Нк *Ч2, (1.3)

де Нп - кількість одиниць продукції у виробництві на початок звітного періоду; Ч1 - частка від вартості продукції, що була в незавершеному виробництві на початок звітного періоду і яку дозавершили у цьому періоді

3) обчислюють собівартість еквівалентної одиниці готової продукції діленням фактичних виробничих витрат на кількість еквівалентних одиниць готової продукції. Собівартість еквівалентної одиниці готової продукції розраховують зазвичай за двома видами виробничих витрат - прямими матеріальними витратами та доданими витратами (прямими витратами на оплату праці та загальновиробничими витратами);

4) усі виробничі витрати розподіляють між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. [5, с.121]

Метод ФІФО (від англ. first in first out - перший прийшов, перший пішов) - це один з методів попроцесної калькуляції собівартості продукції, що передбачає окреме зарахування на готову продукцію незавершеного виробництва, а собівартість одиниці продукції визначається на підставі витрат поточного періоду і випуску виробів за цей період. При цьому вважається, що незавершене виробництво на кінець періоду виникає при виробництві нових одиниць продукції, виготовлення яких розпочато у звітному періоді, а тому незавершене виробництво на початок звітного періоду повністю переноситься на готову продукцію. Мета полягає в тому, щоб вартість незавершеного виробництва була виділена в окрему складову собівартості готової продукції.

Схематично алгоритм визначення собівартості готової продукції та незавершеного виробництва за методом ФІФО наведено на рис. 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Загальна схема формування собівартості готової продукції та незавершеного виробництва за методом FIFO

Метод FIFO має як недоліки, так і переваги. До переваг слід зарахувати більш точне визначення обсягів незавершеного виробництва на кінець періоду, особливо в умовах інфляції. З недоліків найважливішим є те, що собівартість готової продукції залежить від рівня незавершеного виробництва на початок та кінець звітного періоду.

Метод FIFO на практиці застосовується також при списанні матеріальних цінностей на виробництво. При цьому витрата матеріальних цінностей оцінюється за вартістю придбання в такій послідовності: спочатку списуються на витрати матеріали за ціною першої закупленої партії, потім другої, третьої і т. д., тобто до повного списання загальної кількості витраченого матеріалу.

Метод середньозваженої собівартості заснований на включенні незавершеного виробництва в загальну собівартість випущеної продукції та еквівалентну кількість продукції незавершеного виробництва.

Схематично алгоритм визначення собівартості готової продукції та незавершеного виробництва за методом середньозваженої собівартості наведено на рис. 1.2.[6, с.71]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Загальна схема формування собівартості готової продукції та незавершеного виробництва за методом середньозваженої собівартості

1.3 Порядок розрахунку собівартості еквівалентної одиниці готової продукції

У міжнародній практиці калькулювання за процесами здійснюється зазвичай за допомогою еквівалентних одиниць готової продукції.

Еквівалентна одиниця готової продукції - вимірювання продукції з урахуванням ступеня готовності її.

Кількість еквівалентних одиниць готової продукції визначають множенням кількості оброблених виробів на відсоток готовності їх.

Тобто якщо підприємство за місяць виготовило 9 000 одиниць продукції, а ще 2 000 одиниць оброблено наполовину, то витрати підприємства еквівалентні витратам на виготовлення 10 000 одиниць готової продукції:

9 000 + ((2 000 * 50%) : 100) = 10 000 одиниць

Калькулювання за процесами за такого підходу має чотири стадії:

1. Узагальнення даних про рух фізичних одиниць продукції.

2. Обчислення еквівалентних одиниць готової продукції для кожної статті витрат.

3. Визначення загальної суми витрат на виробництво.

4. Розрахунок виробничих витрат між готовою продукцією, браком та незавершеним виробництвом.

При цьому розрахунок кількості еквівалентних одиниць та калькулювання їхньої собівартості залежить від методу оцінки запасів, що його використовує підприємство ( табл. 1).[7,с.140]

Таблиця 1

Калькулювання за процесами залежно від методу оцінки запасів

Отже, калькулювання за процесами - це система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів чи сукупності процесів, результатом яких є напівфабрикати. Собівартість продукції обчислюється двома способами: методом FIFO та середньозваженої собівартості , кожен з яких має свої особливості розрахунку.

Загалом, калькулювання собівартості продукції умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі обчислюється собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.

Як видно з наведеного переліку, обсяг калькуляційної роботи досить великий, а характер робіт складний, тому до цієї роботи повинні залучатися висококваліфіковані працівники.

РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА

2.1 Вихідні дані для розрахункової частини

ТзОВ «Комфорт» займається виготовленням і реалізацією офісних столів. Протягом планового місяця підприємство передбачає здійснити господарські операції, зміст яких подано в табл. 2.1.

продукція собівартість витрата облік

Таблиця 2.1

Перелік господарських операцій ТзОВ «Комфорт» на плановий місяць