Підсумком цієї підсистеми є такі параметри, як собівартість 1 кг цукру та кількість отриманого цукру і меляси. Як легко зауважити, собівартість одиниці продукції є підсумковим параметром усіх зведених норм витрат та втрат за зміну.В третій підсистемі проводиться облік виготовленої продукції, її зберігання та реалізації. Цю підсистему слід розглядати, як підсумок двох попередніх, у ній контролюють вироблену продукцію. Основним продуктом цукрового виробництва є: цукор-пісок; жовтий цукор-пісок, а побічними продуктами є: сирий жом; меляса. Отже, ця підсистема характеризується низкою таких параметрів: кількість виробленого цукру-піску, кг; кількість виробленого жовтого цукру-піску, кг; кількість отриманого сирого жому, кг; кількість отриманої меляси, кг. Так як цукор-пісок є головним продуктом виробництва, то найретельніше необхідно контролювати його облік і якість, при чому контроль за якістю цукру-піску треба вести під час передавання з заводу на складське зберігання; під час зберігання на складі і відвантаження споживачам. Такий контроль можливий за допомогою спеціально розробленої програми. Під час передавання цукру-піску з пакувальні або передавальної секції заводу на складське зберігання потрібно провести перевірку температури цукру в тарі.

Під час зберігання цукру на складі необхідно періодично визначати вологість цукру, що зберігається. Якщо вологість цукру понад 0,14%, тоді додатково слід визначати вміст редукційних речовин у ньому. Аналогічний контроль виконують і під час відвантаження цукру споживачам. Тому, для об'єктивного контролю й аналізу виробленого цукру необхідно контролювати вироблену продукцію за відповідними параметрами, їх повинен автоматично зчитувати комп'ютер, встановлений у приміщені складу. За своєчасне введення в комп'ютер даних про відправлення сировини, а також за процесом заповнення відповідних звітних таблиць повинен відповідати комірник. За таких умов кожного дня оперативно буде контролюватись кількість виробленої і реалізованої продукції та її якість. У такій поточній документації найбільш важливою колонкою є кількість виробленого цукру. Звідси випливає, що запакований цукор слід подавати на склад так, щоб можна було вести точний контроль. На складі повинен вестися облік кількості отриманого щодня цукру, кількості цукру, який зберігається (кількість цукру, отриманого раніше) і щоденна кількість, відправлена споживачу. Поряд із цим у форму звітності ми включили якість виробленої продукції і її фактичну собівартість та вартість на день відвантаження. Це зумовлено тим, що кожного дня необхідно визначати собівартість 1 кг цукру і простежувати таким чином динаміку його змін протягом всього виробництва. Іншою причиною включення цього пункту викликано тим, що в сучасних умовах для підприємства кожного дня необхідно знати собівартість одиниці продукції.

Другим параметром у цій підсистемі є такий параметр, як кількість виробленого жому. Він характеризується такими елементами: кількість виробленого сирого жому; вміст у ньому сухих речовин; вміст у ньому цукру; якість виробленого жому. На відміну від попереднього продукту виробництва, цей втрачає свою якість з часом зберігання, тому його слід швидко реалізовувати Найвагомішим елементом такого параметра є собівартість 1 кг продукції. Для аналізу в цій підсистемі необхідно також контролювати облік кількості жому, який прийнятий, зберігається і реалізований. Поточна документація щодо жому формується під час зчитування даних з відповідних електронних ваг, а також за даними, які надходять з попередньої підсистеми (вміст сухих речовин у жомі та вміст у ньому цукру) (табл.2.3.3). За формування цієї поточної документації відповідає оператор, який зважує та відпускає жом.

Наступним параметром цієї підсистеми є кількість отриманої меляси. Цей параметр, як і попередні характеризується такими елементами: вмістом цукру в мелясі; вмістом сухих речовин у мелясі; якістю меляси; кількістю виробленої меляси, яку передали на зберігання; кількість меляси, що зберігається; кількість реалізованої меляси; собівартістю 1 кг меляси. Отже, за цим параметром повинен вестися аналогічний облік (табл.2.3.4).

У наведеній вище таблиці дані вводять під час передавання на склад т; відвантаження виробленої продукції споживачеві.

Для успішного контролю за параметрами кожної підсистеми необхідно щоб усі комп'ютери, які контролюють параметри у кожній підсистемі, були підключені до єдиної комп'ютерної мережі, а бухгалтер-аналітик щогодини мав повну інформацію про стан виробництва. В бухгалтера всі звітні дані про параметри можуть бути сформовані в трохи інші поточні таблиці, в яких збільшується частка аналізуючих параметрів. Вони автоматично обчислюються і бази даних допоміжних документацій з кожної підсистеми. Це треба для того, щоб, згідно з розробленою моделлю оперативного обліку й аналізу витрат бухгалтер міг оперативно визначати відхилення від норм витрат та втрат і приймати відповідне рішення. Слід також зауважити, що норми витрат і втрат автоматично будуть корегуватись під час виробництва залежно від параметрів на вході та виході моделі.

Бухгалтер-аналітик в процесі об'єктивнішого висвітлення виробничої процесу може сам визначити, в якій формі потрібно робити зведену поточні документацію [27]. Наприклад, для першої підсистеми облік у зведенні поточній документації можна вести за такими параметрами: забруднення сировини землею, % до загальної кількості сировини; вміст у ній зеленої маси, % до загальної кількості сировини; фізична вага отриманої сировини, т; загальна вага сировини, т; якість сировини, % (введення цього параметра зумовлено переходом підприємств до ринкової економіки); ціна закупівельної сировини залежно від її якості, грн.; цукристість сировини, % до загальної маси сировини; загальної втрати цукристості сировини під час зберігання (визначається як сума втрап цукру в кожному кагаті, т.).

Сировина зберігається в кагатах, причому чим більше кагатів і чим коротша тривалість зберігання в них сировини, тим менші втрати її під час зберігання. Тобто на кожний кагат необхідно вести паспорт, у якому зазначати: дату початку та закінчення закладання, дні; кількість сировини, т; забруднення сировини землею, % до загальної кількості сировини, та в кількісному вираженні, т; забруднення сировини зеленою масою, % до загальної кількості сировини, та в кількісному вираженні, т; температурний графік зберігання сировини (день-температура); втрати сировини, зумовлені зберіганням сировини, (втрати цукру), % до загальної маси сировини в кагаті; уявна кількість цукру в кагаті, (розрахована кожного дня як добуток цукристості сировини на кількість сировини в кагаті мінус втрати, які складають на кожен день).

До другорядних параметрів, які слід виводити на поточну документацію, належать ті, які визначають і реєструють як допоміжні до головних [27]. Вони потрібні, щоб точніше і глибше визначити причини збільшення втрат сировини і цукру у цій підсистемі. Це такі: здавальник сировини; якість зданої ним сировини, % до загальної кількості сировини; номер кагату, в який відправлена ця сировина на зберігання; кількість кагатів; кількість сировини, яку отримали на зберігання протягом доби, т; кількість сировини, яку передали на переробку протягом доби, т; кількість некондиційної сировини, т.

Отже, у цій підсистемі необхідно вести оперативний облік за такими відомостями, які наведені в другому розділі.

Отже, за допомогою моделі оперативного обліку витрат вдається визначити облікові параметри, виконати їх нормування і вести контроль за нормами витрат і втрат. Результати оперативного обліку можна навести як у вигляді поточної документації (таблиць), так і у графічній формі. Можливі випадки розрахунку фактичних і нормативних витрат та втрат виробництва. Як бачимо, поряд із нормативними витратами і втратами будуть висвітлені і фактичні.

Проаналізуємо фактичні витрати і втрати. Узагальнена їхня форма зображена у вигляді такого узагальнюючого параметра, як собівартість 1 кг цукру. У першій системі, фактичні витрати та втрати збігаються з нормативними. У другій (ділянка різкого збільшення собівартості 1 кг цукру) - не збігаються із нормативними. Ця відмінність зумовлює збільшення собівартості цукру порівняно з нормативним значенням. Тоді для виявлення причин цих відхилень від норм викликають із бази даних комп'ютера поточну документацію про витрати і втрати в другій підсистемі аналізують їх і приймають відповідне рішення. Тобто в цьому випадку використовують таке поняття, як нормативна собівартість одиниці продукції. Згідно з працею Сопка В.В., нормативна собівартість - це собівартість, визначена раніше за даними попереднього технічного й економічного аналізу всіх параметрів виробництва продукції. Особливістю нормативної собівартості є її орієнтація на реальні умови виробництва. Зокрема, аналізують витрати і втрати (робочого часу, сировини, матеріалів тощо), які необхідні для виробничого процесу. Нормативна собівартість продукції потребує утворення нормативної системи витрат та втрат - нормативної бази. Її виконують технічні, виробничі, економічні і інші служби підприємства. Це означає, що кожне підприємство повинне мати свою нормативну базу. Норми витрат і втрат на виробництві розробляють: за матеріальними витратами та втратами; за трудовими витратами, та за різними комплексними і розподільчими витратами.

Для визначення норм витрат і втрат виробництва в кожній підсистемі системного оперативного обліку й аналізу необхідно застосувати єдину класифікацію норм. Вона повинна забезпечити можливість зіставлення й аналіз результатів спостереження з метою виявлення резервів і усунення недоліків у кожній підсистемі і в цілій системі.

Тобто класифікація норм повинна ґрунтуватись на належності їх до елементів виробництва: праці, предметів праці, засобах праці. Нормативне господарство цукрового виробництва включає три види норм: норми витрат та втрат, організаційні норми, техніко-економічні показники. В цьому виробництві норми витрат і втрат сировини та виробленої продукції доцільно групувати за місцями їх виникнення. Тобто перша і друга підсистема буде характеризуватись нормами витрат і втрат сировини. Норми втрат цукру будуть мати всі три підсистеми і тому для них необхідно створювати базу норм втрат цукру. Механізм визначення норм витрат сировини, та втрат сировини і цукру розглянуто в другому розділі. Тобто ці норми функціонально залежать від багатьох чинників і тому їх необхідно визначати для конкретного підприємства, на підставі техніко-економічних його показників. За місцем виникнення витрат і втрат важливим є поділ норм на первинні і вторинні. Цей поділ дає змогу коректувати фактичну собівартість продукції. В другій підсистемі треба виділити технологічні норми, дотримання яких зумовлює оптимальний вихід цукру. Ці норми визначають із техніко-технологічного паспорта обладнання і коректують емпіричними залежностями оптимального виходу продукції для певної цукристості сировини.

За економічним змістом усі норми витрат можна розділити на три групи: матеріальні, трудові і грошові. Трудові норми витрат є мало змінними і тому незначно впливають на нормативну собівартість продукції. Матеріальні та грошові норми витрат та втрат у цукровому виробництві відіграють домінуючу роль. Для їх визначення можна скористатися даними, наведеними в другому розділі. За періодом дії норми витрат та втрат поділяють на оперативні, поточні і перспективні. Оперативні норми повсякденно використовують в конкретних умовах виробництва. Вони утворюють нормативну базу в кожній підсистемі оперативного обліку й аналізу. Поточні норми розробляються на підставі оперативних норм і заходів з економії матеріальних і трудових ресурсів. На основі цих норм ведеться робота з планування. У цій методиці побудови оперативного обліку й аналізу витрат цукрового виробництва роль поточної норми відіграє нормативна собівартість одиниці головної продукції. Для складання такої нормативної собівартості важливою умовою є наявність чіткого і детально розробленого технологічного процесу виготовлення продукції, недотримання якого спричинює відхилення від встановлених норм витрат і втрат виробництва. Значення норм витрат і втрат у кожній підсистемі залежать від вхідних параметрів. Тому для того, щоб у наступній підсистемі отримати нормативне значення собівартості продукції, необхідно, щоб на вході підсистеми, тобто на виході попередньої підсистеми, вхідний параметр мав нормативне значення.

Як бачимо, такий метод (побудови відповідної моделі обліку витрат та втрат) ведення оперативного обліку й аналізу ґрунтується на тому, що оперативний облік й аналіз витрат треба розглядати як цілісну систему всього виробництва, що охоплює всі місця виникнення та центри відповідальності, а побудована модель є відображенням цієї системи оперативного обліку й аналізу витрат. Тобто в цій методиці ведення оперативного обліку й аналізу застосований принцип від простого до складного і від складного до простого. Отже, визначаючи витрати в кожній підсистемі, ми визначаємо динаміку параметра, який описує модель оперативного обліку та аналізу витрат на виробництво. Зіставляючи фактичну і нормативну залежність цього параметра визначаємо підсистему (підсистеми, центри), в якій виникають відхилення фактичних витрат та втрат від нормативних значень. З облікових даних у цій підсистемі з'ясовуємо причини виникнення цих відхилень і визначаємо шляхи їх усунення. Поряд із цим у кожній підсистемі ведеться свій оперативний облік та аналіз витрат. Наприклад, для кожної підсистеми доводяться норми витрат та втрат, щоб собівартість одиниці продукції не перевищувала нормативного значення. За цими значеннями і ведеться в кожній підсистемі поточний контроль та аналіз. Звідси випливає, що важливою умовою організації оперативного обліку й аналізу витрат є їх групування за місцем виникнення та центрами відповідальності.

Отже, на нашу думку, практичне застосування такого методу побудови та ведення оперативного обліку витрат й аналізу дасть змогу значно підвищити якість виробничого обліку та аналізу витрат на виробництво цукру.

З описаного можемо зробити такі висновки:

1. Основним завданням організації оперативного обліку й аналізу витрат на виробництво цукру повинно бути рішення, яким чином класифікувати витрати, яку модель для цього потрібно обрати, як деталізувати облік носіїв витрат та втрат і пов'язати їх із центрами відповідальності, як обліковувати фактичні або стандартні (нормативні, планові) витрати.

2. Для кожної підсистеми необхідно розробити нормативну базу витрат та втрат і на цій основі розрахувати нормативну собівартість продукції.

3. Оперативний облік треба вести в натуральному і вартісному вираженні.

4. У моделях організації оперативного обліку й аналізу не повинно бути розділене поняття “продукт”, “технологічний варіант виробництва”, і “організаційна форма діяльності”. Їх треба розглядати як одне ціле.

3.3. Стан та перспективи розвитку цукрової галузі

Протягом багатьох років цукрова промисловість України забезпечувала основну масу надходжень грошових коштів до Державного бюджету. Це досягалося завдяки єдиній політиці в організації селекції насінництва, вирощуванні цукрових буряків та їх переробці, а також єдиному ринку реалізації цукру.

Проте за останні роки виробництво цукрових буряків і цукру зменшується, погіршуються техніко-економічні показники виробництва цукру.

Серйозно непокоїть те, що під загрозу руйнування поставлено життєво важливі технологічні складові цукробурякового комплексу України. Цукрові заводи не мають коштів для заміни зношеного обладнання лабораторій по визначенню якості цукрових буряків, практично припинено придбання буртоукладальних машин і тракторних навантажувачів для приймання та зберігання цукросировини, у 5-15 разів впали темпи поновлення основного технологічного та енергетичного обладнання.

До основних причин, які призвели до кризового стану, слід віднести зруйнування планової адміністративно-командної системи управління та безсистемний перехід до невизначеного економічного механізму господарювання; відсутність концептуального бачення економічних перетворень в цукровій промисловості; відсутність законодавчого забезпечення - відпрацьованих пакетів найважливіших законопроектів, які повинні готуватись до ринкових перетворень; відсутність обґрунтованої державної економічної політики по відношенню до цукрової промисловості та суміжних галузей. До початку економічних перетворень в Україні управління цукровою промисловістю здійснювалось централізовано через управління виробництвом цукру. Під державне замовлення по виробництву цукру державними організаціями доводилось державне замовлення по забезпеченню виробництва цукру сировиною, фінансовими, матеріально-технічними ресурсами, визначались ціни і т. ін. Цукор розподілявся централізовано.

Протягом останніх років відбувся процес поступового відходу держави від управління виробництвом і розподілом цукру, в результаті чого різко зменшились обсяги державного замовлення на цукор та цукрові буряки, а починаючи з 1995 р. майже всі буряки переробляються на давальницьких умовах. Згідно з Указом Президента України від 18.01.95 р. № 63/95 виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, у тому числі й цукром, реалізовуючи її на вільному ринку через біржі, торговельні будинки, посередницькі організації тощо. З цього часу держава повністю втратила контроль як над виробництвом та реалізацією цукру на внутрішньому ринку, так і над поставками за міждержавними угодами.

Таким чином, в Україні створено вільний, стихійний, нерегульований ринок цукру, який несе надто велику загрозу подальшого поглиблення кризи і стає небезпечним.

Загальна економічна криза, в якій знаходилась Україна, позначилась і в подальшому на цукровій галузі, першу чергу, на обсягах виробництва. За останні п'ять років (1997-2001) середньорічні обсяги заготівлі цукрових буряків скоротилися на 29,1 млн. т, або на 65,6 % порівняно з 1990 роком.

Це, по-перше, результат зниження врожайності з 276 до 183 ц/га, а по-друге, скорочення на 46,9 % площі посівів буряків (додаток Ж; додаток З).

Таке забезпечення сировиною зумовило спад виробництва цукру. Якщо раніше Україна виробляла щороку в середньому 5,6 млн. тонн цукру, з яких 1,2 млн. тонн йшло на внутрішні потреби, а решта на експорт, то нині він успішно надходить до нас контрабандним шляхом з Росії, Казахстану, де ба навіть Молдови, де цукрові буряки взагалі не сіють. Про якість цукросировини - окрема мова. Адже вона, якість, насамперед цукристість, впливає не тільки на кількісні показники виробництва цукрових буряків, а й на економічну ефективність сільськогосподарського виробництва. Проблема цукристості буряків і виходу цукру за останні роки загострилася, якщо у 2000 році цукристість становила 15,66%, у 2001 - 15,17%, то у 2002 - 14,53%. Відповідно, вихід цукру - 12,11, 11,42, 10,98 процента. Часті зупинки заводів та зниження темпів роботи спричинили на цукрових заводах зниження виходу цукру до 1% та значні перевитрати палива. За підрахунками фахівців, перевитрати палива в цілому по галузі в пусковий період становлять до 15 тис. т (у перерахунку на мазут), недобір цукру - 15-20 тис. т.

За таких обставин, важливою умовою успішного функціонування підприємства є необхідність в оперативній інформації про результати господарської діяльності, невикористані резерви і втрати на кожному робочому місці. Особливу роль у вирішенні цієї проблеми відіграє організація оперативного обліку і аналізу виробничих витрат, що забезпечує прийняття оперативних управлінських рішень.

Сучасний досвід країн - виробників цукру свідчить про те, що держава повинна управляти внутрішнім ринком та поставками за міждержавними угодами. На вільний ринок надходять лишки цукру, вироблені понад потребу для внутрішнього ринку та поставок за міжнародними угодами. Внутрішній ринок регульований, а світовий - вільний.

Форма участі держав - виробників цукру в управлінні ринком цієї продукції здійснюється через встановлення квоти для поставки її на внутрішній ринок та встановлення мінімальної гарантованої ціни. За поставками цукру на внутрішній ринок держава здійснює суворий контроль через спеціальну організацію - Фонд регулювання ринку цукру. Фактично підприємства продають цукор на внутрішньому ринку за вільною ціною, яка дещо вища від мінімальної гарантованої державою ціни. Тому держава не викупає цукор за гарантованою ціною, але впливає на її рівень та підтримує її стабільність за рахунок збалансування попиту та пропозиції. Ще одна суттєва особливість, яка відіграє велику роль в організації виробництва цукру в усіх країнах, що виробляють цукор, - це рівень ціни. Єдиним економічним важелем, що забезпечує збільшення виробництва та підвищення якості виробництва сировини і цукру, є високий рівень ціни на них. Як правило, ціна на внутрішньому ринку вища від світової ціни в декілька разів. Так, гарантована ціна за 1 т цукру в країнах європейського співтовариства 800 доларів.

Цукрові заводи продають цукор на внутрішньому ринку за вільною ціною, яка становить 880 доларів. Ціна на світовому вільному ринку на 1 вересня 2002 року 400-450 доларів. З метою запобігання банкрутству бурякосійних господарств та цукрових заводів, сприяння стабілізації виробництва та економічного стану запропоновано впровадити ринкову модель управління цукробуряковим виробництвом, яка передбачає активну участь державних органів у регулюванні поставок цукру на внутрішній ринок і за між державними угодами, у визначенні рівня та стабілізації цін на нього.

Для створення ринкового економічного механізму управління цукробуряковим виробництвом слід:

1. Здійснити державне регулювання цукробурякового виробництва, створивши законодавчі і нормативні акти щодо поставки цукру на внутрішній ринок та за міждержавними угодами, зокрема прийнято закон України про цукробурякове виробництво, Указ Президента України про переведення цукробурякового виробництва на ринкові умови господарювання, Постанову Кабінету Міністрів України про Міжгалузеву угоду щодо формування ринкових економічних відносин між учасниками бурякопромислового виробництва (державних органів, бурякосійних господарств, цукрових заводів).

2. Ввести ринкове державне регулювання виробництва цукрових буряків і цукру, визначивши при цьому завдання для цукрових заводів та бурякосійних господарств по поставці цукру на внутрішній ринок та за міждержавними угодами (впровадження систем поділу цукру, що виробляється на цукрових заводах, на цукор системи “А” і цукор системи “Б”). До цукру системи “А” належить цукор, який поставляється на внутрішній ринок та за міждержавними угодами. Його виробництво має пріоритетний характер. До цукру системи “Б” належить цукор, що виробляється на договірних умовах між бурякосійними господарствами і цукровими заводами. Держава не виступає замовником цього цукру, не гарантує його закупівлю та ціну на нього. Цей цукор реалізується бурякосійними господарствами та цукровими заводами вільно за межами митних кордонів країни. Економічні, виробничі та інші відносини стосовно цукру системи “Б” є предметом договору тільки між бурякосійними господарствами і цукровими заводами. Кількість сировини, що поставляється, і кількість виробленого цукру системи “Б” обов'язково декларується державі окремо бурякосійними господарствами і цукровими заводами.

3. Впровадити державний механізм гарантованої ціни на цукор системи “А” для бурякосійних господарств і цукрових заводів за умови, коли цей цукор з будь-яких причин не може бути реалізований на внутрішньому ринку та за міждержавними угодами за більш високими цінами, при цьому в умовах інфляційних процесів гарантується індексація гарантованої ціни відповідно до цін на споживані матеріально-технічні ресурси.

4. Ввести державне економічне регулювання поставки цукру із складів цукрових заводів на внутрішній ринок календарного року установленням доплати підприємствам за його зберігання з моменту виробництва і їх поверненням після реалізації продукції.

5. Створити з допомогою держави розвинену складську спеціалізовану мережу для зберігання цукру.

Реалізація запропонованої державної програми удосконалення економічного управління цукробуряковим виробництвом за рахунок впровадження регульованого ринкового механізму дає доступ до гарантованих ринків збуту та державних кредитів, має значні переваги над системою управління продукцією шляхом розкріпачення підприємств в господарській, комерційній діяльності, виборі шляхів підвищення ефективності праці, ліквідує дику конкуренцію та стихійний, нерегульований ринок, дає гарантію діяльності підприємств. Тим самим дає можливість не тільки забезпечити населення України цукром, а на основі підвищення ефективності виробництва сформувати експортний потенціал його вже в 2005 р. до 2,5 млн. т. На подальшу перспективу експортний потенціал цукру в Україні може бути в розмірі 4,5 - 5,0 млн. т. Це дозволить державі отримати валютні надходження в 2005 р. 0,7 - 1,1 мільярда доларів, а в перспективі 1,8 - 2,0 мільярда доларів.

Певною мірою цьому можуть зарадити встановлені урядом мінімальні ціни на цукрові буряки і цукор на 2003 рік (тонна цукрових буряків з ПДВ - 165 гривень, тонна цукру з ПДВ - 2370 гривень; для осіб, не зареєстрованих платниками податку на додану вартість, мінімальна ціна на цукрові буряки встановлена в 137,5 гривні за тонну). Реалізаційна ж ціна на сировину і цукор, як правило, перевищує мінімальну, а це позитивно впливає на прибутковість і рентабельність галузі в цілому (додаток В).

Основою, на яку має покластися буряковиробництво, є застосування високопродуктивних ресурсоощадних технологій. Інститут цукрових буряків обґрунтував ряд моделей технологічних процесів залежно від агрокліматичних умов різних зон, матеріально-технічного забезпечення господарств та конкретних умов ринку. Сьогодні цілком очевидно: без диктатури технологій вирощування цукрових буряків їх виробництво не може бути ефективним.

Аналогічною видається проблема розвитку бурякоцукрового виробництва і в Тернопільській області. Але, у 2005 ріці в порівнянні з попередніми роками, відбулися певні зміни у розвитку цієї галузі. Майже всі бурякоцукрові підприємства збільшили свої площі і в тому числі валові збори. Це в свою чергу принесло значні обсяги прибутків. Значна частина коштів використовувалась для закупок нового обладнання, яке сприяло для збільшення потужності виробництва.

Процес роздержавлення і приватизації негативним чином відбився і на роботі цукрових заводів області. Так, із 9 цукрових заводів в 2004 році працювало 7, і то лише до певної міри (табл. 3.3.3)

Таблиця 3.3.3.

Основні показники роботи цукрових заводів Тернопільської області в 2005 році

Загалом, у 2005 році цукрові заводи працювали цілком ефективно, але, звичайно більшості з них потрібне нове обладнання для виробництва, яке б дало змогу кожному із заводів збільшити свої виробничі потужності.

 ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки і пропозиції:

1. З метою побудови сучасного оперативного обліку й аналізу витрат виробництва проведено аналіз методик ведення оперативного обліку й аналізу.

2. Показано, що витрати можна визначати як комплекс ресурсів, що надходять у процесі виробництва на вхід системи, трансформованих у корисні предмети та послуги на її виході. Результати господарської діяльності значною мірою залежать від оперативності тієї інформації, яка надходить до адміністрації з інформаційної системи підприємства.

3. Показано, що методика побудови сучасної системи оперативного обліку й аналізу полягає: по-перше, у розподілі витрат за місцями їх виникнення та за центрами відповідальності; по-друге, у побудові моделі, що описує системний оперативний облік й аналіз виробничих витрат, причому в ролі параметра порядку моделі має бути стійкий грошовий вимірювач; по-третє, у взаємозв'язку методики оперативного обліку з методикою оперативного аналізу.

4. Встановлено, що у цукровому виробництві на основі виділених центрів виробничих витрат систему оперативного обліку й аналізу, можна розбити на підсистеми. Дані підсистеми характеризуються відповідними параметрами, серед яких можна виділити: головні і другорядні, змінні і постійні. Сама наявність витрат та втрат у процесі господарської діяльності має об'єктивний характер. Для ведення оперативного обліку й аналізу виробничих витрат необхідно контрольні параметри цих підсистем зводити звітні таблиці, для щоденного контролю підсистем. З'ясовано, що параметри, які описують підсистему пов'язані між собою, і маневруючи їхніми співвідношеннями, можна зменшити втрати в цих підсистемах.

5. Побудовано моделі як оперативного обліку так і аналізу витрат господарської діяльності. Розглянуто динаміку формування собівартості 1 кг цукру. Показано, що дана залежність зазнає аномальної поведінки у вигляді різкого зростання собівартості цукру в технологічному циклі. За допомогою моделі обліку і аналізу витрат, користуючись загальним принципом оцінки матеріальних цінностей, їхньої собівартості, можна адекватно відтворити весь процес виробництва від їх закупівлі до реалізації готової продукції.

6. Модель оперативного обліку й аналізу витрат, яку описує такий параметр, як собівартість одиниці продукції, дає змогу визначити природу збільшення величини собівартості одиниці продукції, так і побічних продуктів виробництва. Встановлено, що при формування собівартості одиниць побічної продукції необхідно користуватись механізмом вмісту в них цукру по відношенню до сировини. Це в свою чергу приведе до зниження росту собівартості цукру в технологічному циклі. Показано, що в першій підсистемі домінуючим фактором у формування собівартості цукру є вартість сировини, а в другій - втрати пов'язані із технологічним циклом.

7. Встановлено, що облік відхилень (різниця між нормативним і фактичним значенням витрат та втрат) від норм, є найбільш складним елементом в побудові організації оперативного обліку витрат виробництва. Для обліку відхилень на всіх етапах виробництва від моменту виявлення і реєстрації його до включення в собівартість одиниці продукції, необхідно вирішити ряд методичних і організаційних питань.

Отже, запропоновані в роботі заходи створять умови для оперативного управління витратами, в процесі якого виявляються наявні резерви виробництва, попереджується нераціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Стосовно заводу “Бучач-цукор”, то тут ситуація на даний час є стабільною.

Через збільшення посівних площ, товариством в 2006 році планується збільшити валовий сукупний продукт на 7%.Крім того, планується збільшення виробничих потужностей-на 6,4%,середньої чисельності працюючих-на3%.Також ТОВ ”Бучач-цукор” запланувало зменшити свою кредиторську заборгованість з 12427 тис. грн. у 2005 році до 10200 тис. грн. у 2006 році, фонд оплати праці працівників збільшити на 31,7%.

Для того, щоб досягнути таких показників, необхідно розглянути систему організації всієї діяльності з розробки виробництва, збуту продукції на основі вивченого ринку і попиту споживачів, з метою отримання прибутку. Тому на товаристві маркетингові дослідження, а саме:

1.дослідження споживачів;

2.дослідження ринку;

3.вивчення конкурентів.

Саме цим займається Служба маркетингу.

Враховуючи нестабільність в економіці необхідно приділити велику увагу конкурентноздатності виробленої продукції. Ціна на реалізацію цукру і побічну продукцію складається стихійно і вплинути фактично на її збільшення неможливо через збут продукції. А тому на товаристві передбачають такі заходи, як:

1.зниження цін гуртовим покупцям;

2.доставка продукції до споживача за рахунок товариства.

Доцільність виробництва цукру-піску, залежить не тільки від кількості цукру-піску, а й від ринку збуту і реалізаційної ціни. Ціни на цукор-пісок повинні забезпечити покриття витрат і певний прибуток. Прибуток і рентабельність виробництва в умовах ринку є найважливішими показниками, що характеризують господарську діяльність товариства. Саме отримання хороших прибутків дасть змогу товариству купити відповідне обладнання, за рахунок якого буде збільшуватись виробнича потужність. Це в свою чергу буде поступово ефективність ТОВ ”Бучач-цукор”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ