Бухгалтерський облік в страхових компаніях

У функціональному плані в підсистемі 06 розв'язуються задачі з обліку, зберігання та пошуку законодавчих, правових, інформаційних актів зі страхування; у підсистемі 07 -- з обліку та аналізу персонального складу страхової компанії, планування й прогнозування потреби в кадрах.

Підсистема 08 «Тарифи і нормативи» призначена для автоматизованого розв'язування задач з обчислення тарифних ставок за видами майнового й особистого страхування, резервами внесків зі страхування життя, розробки середніх цін на сільськогосподарські культури і т. ін. У підсистемі виконуються також розрахунки відомчих нормативів розподілу фонду економічного стимулювання.

Підсистема 09 «Автоматизована обробка інформації» виконує розв'язування задач з організації автоматизованої обробки страхової інформації у страховій компанії. У рамках підсистеми формуються зведені звіти про переведення страхової інформації на обробку з допомогою персональних комп'ютерів, витрати коштів на машинну обробку за типами комп'ютерів і адміністративними територіальними одиницями в розрахунку на один особовий рахунок.

Функціональна частина АІС «Страхування» низових ланок ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» складається також із дев'яти підсистем, з яких перші 7 аналогічні за назвою та значною мірою і за змістом розрахунків, виконуваних з АІС «Страхування» центральних рівнів. Додатково у структурі виокремлено дві підсистеми. 08 «Ведення операцій за договорами страхування», 09 «Контроль і аналіз діяльності відділу». У першій автоматизуються розрахунки з ведення обліку об'єктів страхування і обчислення страхових платежів, розв'язуються задачі визначення збитків та виплат страхового відшкодування й страхових сум. У другій підсистемі визначаються основні показники роботи відділів, дільниць і агентів.

Кожна підсистема, у свою чергу, на всіх рівнях АІС «Страхування» структурно включає функціональні блоки, комплекси задач, задачі та функції.

Забезпечувальна частина АІС «Страхування» охоплює інформаційне (ІЗ), програмне (ПЗ), технічне (ТЗ), організаційне (ОЗ) та інші види забезпечення.

Досі питання про впровадження в ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» автоматизованої системи «Страхування» відкрите, тому що потребує не тільки участі у цьому процесі різних служб (а це десятки працівників), але й значних матеріальних витрат. Дана програма значно спрощує організацію обліку в страховій компанії, тому найближчим часом керівництво ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» сподівається запровадити даний програмний комплекс. Так, одним із важливих рішень стане можливість організувати роботу обласних дирекцій та філій в компанії в єдиному інформаційному просторі. Територіально віддалені користувачі (працівники відділів, страхові агенти) матимуть доступ до корпоративної інформації.

РОЗДІЛ ІІ. Організація аудиту страхових компаній

2.1 Аудит правових основ діяльності страхових компаній

Згідно з визначенням Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхові послуги належать до складу фінансових послуг. Покупці страхових послуг за певну плату отримують страховий поліс, який засвідчує їхнє право на страхове відшкодування. Момент сплати вартості страхової послуги і момент надання цієї послуги у вигляді страхової виплати не збігаються в часі. Страхувальники сплачують нібито «наперед». Це -- головна особливість страхування як сфери підприємницької діяльності. В інших сферах підприємництва товаровиробник спочатку повинен зробити витрати на випуск продукції, здійснення робіт, надання послуг, а вже потім компенсує їх за рахунок виручки від реалізації. Зовсім іншим чином побудований «технологічний процес» у страхуванні. Цей процес має зворотний характер: спочатку страховик збирає від страхувальників кошти, створюючи страхові резерви, а далі вже несе витрати, пов'язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами (реалізованими страховими полісами).

Таким чином, на страховикові зосереджені майнові інтереси багатьох страхувальників -- юридичних осіб і громадян. Неплатоспроможність та банкрутство однієї страхової компанії може спровокувати серйозні фінансові проблеми в сотень і тисяч її клієнтів.

Розуміння ролі страхування як стабілізатора економічного життя суспільства висуває підвищені вимоги з боку держави щодо їхньої фінансової спроможності. Держава виступає в даному разі як соціальний гарант. Вона має захищати інтереси своїх громадян і господарюючих суб'єктів, які перебувають у ролі страхувальників.

Крім того, держава має захищати інтереси власників страхових компаній. Страхування -- це вид підприємницької діяльності, яка Законом України «Про підприємництво» визначається як «самостійна, ініціативна, систематична діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку». Ця діяльність в Україні здійснюється страховиками, представленими, головним чином, у формі відкритих та закритих акціонерних товариств. Звідси виникає проблема отримання їхніми засновниками й акціонерами достовірної інформації щодо фінансового стану та прибутків страховиків.

Але, згідно з чинним законодавством, держава не має права втручатися в господарську діяльність підприємств, у тому числі страхових компаній. Свою функцію соціального гаранта держава виконує опосередковано. Вимога до страховиків здійснювати обов'язковий аудит -- один з методів захисту прав споживачів страхових послуг, так само як і прав власників страхової компанії (акціонерів).

Отже, страхова компанія ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» як фінансова установа, згідно з Законом України «Про аудиторську діяльність», є суб'єктом обов'язкового аудиту. За вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», страхові компанії (так само як і банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні компанії тощо) зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність шляхом публікації в періодичних виданнях або розповсюджувати у вигляді окремих друкованих видань. Страховик не має права це зробити доти, доки фінансова звітність не буде підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).

Обов'язковий аудит проводиться раз на рік. Він пов'язаний з підтвердженням річної фінансової звітності. Аудиторський висновок за результатами обов'язкового аудиту подається до податкової адміністрації за місцем знаходження страховика, до органів статистики, до Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку і до уповноваженого (наглядового) органу у сфері страхування.

Крім щорічного обов'язкового аудиту, страхова компанія зобов'язана отримувати аудиторські підтвердження також в інших випадках. Так, стаття 38 Закону України «Про страхування» вимагає, щоб у складі документів, які подаються страховиком до наглядового органу для отримання ліцензії, були наявні:

- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

- довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю. Крім того, ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» має звертатися до аудиторських послуг у разі збільшення свого статутного капіталу шляхом випуску акцій та облігацій. Фінансова звітність за останній звітний період, що передує даті прийняття рішення щодо збільшення статутного капіталу, поряд з іншими документами подається до Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку. Комісія вимагає, щоб повнота і достовірність фінансової звітності були підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а аудиторський висновок відповідав спеціальним вимогам, встановленим Комісією.

Після завершення процедури розповсюдження страховиком своїх акцій аудитор (аудиторська фірма) повинен підтвердити звіт про результати емісії і скласти відповідну довідку, яка (разом з іншими документами) подається до Комісії з цінних паперів та фондового ринку України.

Крім обов'язкового аудиту, ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» може вдаватися до ініціативного аудиту (внутрішнього і зовнішнього) за власним бажанням.

Система правового регулювання аудиту в Україні є багаторівневою, тобто вона передбачає виділення таких рівнів регулювання аудиту:

1) Перший рівень регулювання аудиту - визначає його місце у фінансово-економічній системі і забезпечується Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22.04. 1993 р; визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності та забезпечується Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07. 1999 р.

2) Другий рівень регулювання аудиту - визначає загальні питання аудиту і конкретні питання за іншими напрямками, які є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами ринку та забезпечується законодавчими актами, а також підзаконними нормативними документами (Закони України, Укази Президента, декрети Кабінету Міністрів, положення, інструкції).

3) Третій рівень регулювання аудиту - встановлює норми аудиту, які є обов'язковими для дотримання аудиторськими фірмами, та забезпечується національними стандартами аудиту (Аудиторською Палатою України прийнято 32 національні нормативи аудиту та Кодекс професійної етики аудиторів України).

4) Четвертий рівень регулювання аудиту - встановлює норми обліку та звітності, які є обов'язковими для всіх суб'єктів ринку, та забезпечується Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (Міністерством фінансів України прийнято понад 23 національні стандарти бухгалтерського обліку).

5) П'ятий рівень регулювання аудиту - забезпечує регулювання специфічних питань аудиторської діяльності (спеціальних видів аудиту) та забезпечується методиками аудиту, які розробляються аудиторськими фірмами самостійно у відповідності до нормативних документів і особливостей господарської діяльності об'єктів перевірки.

Аудиторська перевірка правових аспектів діяльності страховика здійснюється за такими напрямками:

- встановлення наявності документів, що регулюють процесс організації страхової діяльності та їхньої відповідності документам, які подавались для отримання ліцензій;

- відповідність видів фактичної діяльності страховика виданим ліцензіям;

- правильність юридичного оформлення та укладення договорів добровільного та обов'язкового страхування.

Аудиторська перевірка правових аспектів діяльності страховика починається з встановлення у нього наявності установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію та ліцензії на проведення страхової діяльності.

Згідно діючого законодавства для отримання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:

- копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

- довідка про фінансовий стан засновника страховика, підтверджена аудитором, якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

- правила (умови) страхування;

- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахової) діяльності;

- інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників.

В ліцензії повинні бути відображені такі обов'язкові реквізити:

- назва страховика;

- юридична адреса страховика;

- номер та дата видачі;

- територія, на якій діє ліцензія.

На ліцензії повинен бути підпис Голови або заступника Уповноваженого органу нагляду за страховою діяльністю та гербова печатка цього органу.

Якщо ліцензія тимчасова, то в ній вказується строк, на який вона видана.

Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.

В додатку до ліцензії вказуються види страхування у відповідності до класифікації за об'єктами страхування та видами страхових ризиків, на здійснення яких має право страховик.

Якщо страхова організація займається медичним страхуванням, то вона повинна мати окрему ліцензію на його здійснення, в якій вказується строк її дії.

Якщо предметом діяльності страховика є тільки перестрахування, то страховик повинен мати ліцензію з вказаного виду страхування - перестрахування.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування.

В ході перевірки аудитор повинен встановити відповідність видів страхування, які здійснює страховик, тим, що дозволені ліцензією.

Аудитор також повинен встановити відповідність діяльності, яку здійснює страховик, вимогам діючого законодавства. Згідно Закону України “Про страхування” предметом безпосередньої діяльності страховиків може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням та управлінням страхових резервів. Інші види діяльності (виробнича, торгово-посередницька, банківська) не можуть бути предметом діяльності страхової компанії.

Аудитору для перевірки повинні бути представлені правила по видах страхування, які повинні бути затверджені керівником страхової організації.

Правила страхування розробляються страховиком самостійно для кожного виду страхування і підлягають затвердженню в Уповноваженому органі при видачі ліцензії.

Правила страхування повинні містити:

- перелік об'єктів страхування;

- порядок визначення розмірів страхових сум та страхових виплат;

- страхові ризики;

- виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

- строк та місце дії договору страхування;

- порядок укладення договору страхування;

- права та обов'язки сторін;

- дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

- перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

- порядок та умови здійснення страхових виплат;

- строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

- причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

- умови припинення договору страхування;

- порядок вирішення спорів;

- страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

- страхові тарифи за договорами страхування життя;

- особливі умови.

У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу.

До правил страхування повинні бути прикладені зразки форм договорів страхування та страхових свідоцтв (полісів, сертифікатів).

На основі представлених аудитору правил страхування, а також у відповідності до цивільного законодавства та Закону України “Про страхування” він перевіряє правильність юридичного оформлення та складання договорів страхування.

При розгляді даного питання аудитору необхідно звернути увагу на наявність письмових заяв страхувальників, які вони повинні подати страховику за формою, встановленою ним.

Аудитор повинен перевірити, чи страховики, які здійснюють страхування життя, ведуть персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом. Крім цього, аудитор повинен звернути увагу на терміни укладення договорів страхування життя .

Мінімальні строки дії цих договорів не повинні бути меншими одного року, а за нагромаджу вальними видами страхування життя - меншими трьох років.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, у складі якої є департамент та його підрозділи, які займаються цими питаннями. Вказаний нагляд здійснюється шляхом перевірок страхових організацій, які отримали у встановленому порядку ліцензії на право займатись страховою діяльністю та внесені в державний реєстр страховиків.

Працівники апарату Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проводять такі види перевірок:

- планові;

- позапланові;

- камеральні;

- з виїздом на місце перевірки.

Планові перевірки проводяться згідно програми, затвердженої наказом, а позапланові - на підставі завдань, визначених за дорученням Кабінету Міністрів України, правоохоронних органів, запитів відповідних посадових осіб, а також окремих рішень Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (далі Комісія).

Перевірки страхових організацій проводяться на підставі затвердженого керівництвом Комісії плану-графіку не частіше одного разу в рік. Для здійснення перевірки призначається група фахівців або один перевіряючий, яким вручається копія наказу (розпорядження) Комісії.

Керівник групи фахівців (перевіряючий), який прибув у Страхову компанію, повинен пред'явити керівнику страховика наказ Комісії. Перевірятись може вся документація страховика, пов'язана з його страховою діяльністю. При необхідності в ході перевірки скеровуються запити до підприємств, установ та організацій, в тому числі банків та громадян.

По закінченню перевірки складається акт, в якому зазначаються:

- дата перевірки та місцезнаходження страхової організації, яка перевіряється;

- повне найменування страховика, дані про його державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;

- дані про надання основної та додаткової ліцензії на право здійснення страхової діяльності з повним переліком дозволених видів страхування;

- прізвища, імена та по-батькові відповідальних посадових осіб страховика;

- перелік засновників страховика та дані про його філії, представництва, а також про те, засновником яких організацій є страховик;

- організація та практика страхування (перестрахування), які здійснюються страховиком;

- платоспроможність страховика, формування та розміщення страхових резервів;

- дані про достовірність звітності страховика згідно показників, які характеризують виконання договорів страхування.

Акт засвідчується підписом перевіряючого, а також підписом керівника та головного бухгалтера страхової організації. Виявлені порушення чинного страхового законодавства констатуються з посиланням на відповідні статті законодавчих актів та нормативних актів органу нагляду за страховою діяльністю.

У разі необхідності керівник групи (перевіряючий) має право зняти копії необхідних документів, пов'язаних з діяльністю страховика.

При встановленні в ході перевірки порушень чинного законодавства керівник страхової компанії повинен подати письмові пояснення з усіх зауважень, викладених в акті перевірки.

Після підписання акту страховику надається письмовий припис, який засвідчує факти порушення страховиком чинного законодавства та зобов'язує страховика у встановлені строки усунути виявлені порушення законодавства про страхування.

Порядок подання припису такий:

- припис, який видала Комісія, надсилається страховику, а його копія відповідним органам державної виконавчої влади;

- припис підписується керівником територіального відділу органу нагляду за страховою діяльністю;

- виконання припису контролюється працівником, який перевіряв страхову організацію.

В приписі зазначаються:

- дата та найменування міста, області, де було надано припис;

- повне найменування страховика та короткий зміст встановлених порушень чинного страхового законодавства;

- заходи, які необхідно здійснити страховику для усунення встановлених порушень діючого страхового законодавства;

- термін виконання припису;

- підпис та найменування посадової особи, якій надано право підпису припису.

Підставою для припису є такі факти порушення законодавства про страхування:

- укладання договорів страхування на території або за видами страхування, які не передбачені виданою ліцензією;

- застосування правил, що не були подані у встановленому порядку в Комісію;

- порушення страховиком встановленого порядку формування та розміщення страхових резервів;

- застосування страхових тарифів, які не передбачені умовами страхування або законодавством про страхування;

- недотримання страховиком встановленого законодавством України рівня платоспроможності;

- невиконання зобов'язань згідно з укладеними договорами страхування;

- подання недостовірних даних у звітах про діяльність страхової організації, а також невиконання приписів, наказів, розпоряджень Комісії;

- неподання або подання встановленої бухгалтерської та статистичної звітності з порушенням визначених строків та порядку її подання;

- неподання або подання в невстановлені строки документів на вимогу Комісії або її територіальних відділів;

- неподання в 10-денний строк в Комісію інформації про зміни та доповнення, які внесені в засновницькі документи, правила страхування та тарифні ставки;

- неподання в 7-денний строк копії документа, що засвідчує про нове місцезнаходження страховика;

- інші підстави, які передбачені законодавством про страхування та нормативними актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

2.2 Організація аудиту страховиків. Планування та програма аудиту

За необхідності здійснити зовнішній аудит (обов'язковий або ініціативний) страхова компанія ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» сама обирає аудиторську фірму і звертається до неї з відповідною пропозицією. При цьому враховує певні законодавчі обмеження, які стосуються її співпраці з аудиторською фірмою. Закон України «Про аудиторську діяльність» забороняє проведення аудиту:

· аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом суб'єкта, що перевіряється;

· аудитором, який має особисті майнові інтереси в господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

· аудитором-членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

· аудитором-робітником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

· аудитором-робітником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб'єкта, що перевіряється.

Аудит здійснюється на підставі договору, який укладається між страховою компанією і аудиторською фірмою. Договір є основним документом, який засвідчує факт досягнення домовленості між замовником і виконавцем щодо здійснення аудиторської перевірки. Порядок укладення договору, його зміст та структура визначаються Національним нормативом № 4 «Договір на проведення аудиту».

Зміст договору може бути різним залежно від конкретних обставин і мети аудиторської перевірки. Однак існує низка положень, які завжди включаються в договір, а саме:

· вид робіт, що має здійснити аудиторська фірма (аудиторська перевірка, консультації тощо);

· мета аудиту;

· масштаб аудиту (обсяг аудиторських послуг);

· терміни перевірки;

· розмір і умови оплати аудиторських послуг;

· відповідальність сторін (відповідальність керівництва страхової компанії, що перевіряється, за надану аудитору інформацію; відповідальність аудиторської фірми за збитки, які можуть бути заподіяні страховикові з вини аудиторської фірми);

· можливість доступу до усієї необхідної для здійснення аудиту інформації;

· форма, в якій замовник отримає результати аудиту.

Укладенню договору може передувати листування між страховиком і аудиторською фірмою. Лист-пропозиція аудиторської фірми підтверджує її згоду з поставленим завданням і масштабом аудиту. Він може містити пропозиції щодо форми надання звіту аудитора і аудиторського висновку, а також інші моменти, стосовно яких аудитор вважає за необхідне домовитися до початку перевірки. Іноді відправленню листа-пропозиції може передувати етап обстеження об'єкта аудиту з метою визначення обсягів роботи, якщо аудитор вважає за необхідне здійснення такого обстеження. Листи можуть бути невід'ємною складовою або додатком до договору, якщо сторони цього забажають.

ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» як суб'єкт обов'язкового аудиту зобов'язана до 1 грудня поточного року повідомити свою податкову інспекцію про укладення договору на аудиторську перевірку і не пізніше десяти днів після її закінчення подати до податкової інспекції аудиторський висновок за результатами перевірки.

Після підписання договору на проведення аудиту аудиторська фірма має спланувати аудиторську перевірку, керуючись Національним нормативом № 9 «Планування аудиту». План проведення аудиту залежить від характеру і завдань аудиторської перевірки.

Планування аудиту -- це опрацювання загальної стратегії аудиторської перевірки і конкретних підходів до характеру, періоду та термінів проведення аудиту. В плані визначається черговість і час проведення кожної конкретної аудиторської процедури.

Аудитор прагне спланувати свою роботу таким чином, щоб мати можливість здійснити аудиторську перевірку якомога ефективніше. Планування, як правило, базується на попередньому вивченні аудитором особливостей бізнесу клієнта (страхової компанії). Планування допомагає аудитору заздалегідь окреслити проблеми, які потребують особливої уваги; належним чином організувати свою роботу в часі, розподіливши термін виконання аудиторської перевірки на певні періоди, необхідні для перевірки конкретних питань; здійснювати попередню координацію роботи аудиторів та інших фахівців, що беруть участь у перевірці. Плануючи проведення аудиторської перевірки, аудитор має обговорити з керівництвом страхової компанії порядок проведення аудиторських процедур, виходячи з внутрішнього розпорядку роботи фахівців страхової компанії.

Загальний план аудиту аудитор опрацьовує настільки детально, щоб мати змогу, керуючись ним, підготувати програму аудиту.

Програма аудиту -- це перелік питань, які складають зміст аудиторської перевірки, із зазначенням часу, потрібного для перевірки кожного питання.

Програма аудиту, її зміст і обсяг залежить від розміру, виду та специфіки страхової компанії, умов договору щодо проведення аудиту, а також методики і техніки проведення аудиту, використовуваних аудитором у своїй роботі.

Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку Рішенням № 15 від 3 липня 1997 р. затвердила узгоджені з колишнім Укрстрахнаглядом (функції якого нині покладені на Уповноважений (наглядовий) орган у сфері страхування) «Вимоги Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо аудиторської перевірки страхових компаній (акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій)».

Цей документ визначає перелік питань, на підставі яких незалежні аудитори (аудиторські фірми) повинні підтверджувати повноту та достовірність фінансової звітності страхових компаній, що є акціонерними товариствами (а переважна більшість страховиків діють у формі акціонерних товариств закритого й відкритого типу) або підприємствами-емітентами облігацій, а також визначати їх реальний фінансовий стан.

Слід зазначити, що ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» намагається дотримуватися цих вимог. Якщо аудиторський висновок не буде містити необхідної інформації, Уповноважений орган може використати своє право «призначати не частіше одного разу на рік проведення додаткової обов'язкової аудиторської перевірки страховиків з визначенням аудитора». Таке право встановлене статтею 37 Закону України «Про страхування» на тій підставі, що до компетенції Уповноваженого органу належить розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності; встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів; контроль за платоспроможністю страховиків.

Уповноважений орган є користувачем фінансової звітності страхових компаній (має право одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність й інформацію про їх фінансовий стан).

Якщо зміст аудиторського висновку за результатами звітного періоду відповідає встановленим вимогам, це позбавляє страховиків від додаткової аудиторської перевірки за призначенням Уповноваженого органу.

В аудиторському висновку мають бути висвітлені такі питання:

· основні відомості про аудитора (аудиторську фірму);

· основні відомості про емітента (якщо йдеться про аудиторську перевірку, пов'язану зі збільшенням статутного капіталу);

· формування і структура статутного фонду відповідно до ст. 2 і 29 Закону України «Про страхування»;

· облік основних засобів, нематеріальних активів та їх зносу (амортизації);

· облік фінансових вкладень;

· облік матеріальних цінностей;

· облік коштів і розрахунків;

· облік позикових коштів;

· здійснення страхової діяльності;

· формування страхових резервів та їх розміщення;

· операції з перестрахування;

· облік фондів та їх використання;

· стан бухгалтерського обліку та звітності;

· фінансовий стан страховика.

Перелічені вимоги стосуються, перш за все, проведення зовнішнього аудиту страхових компаній. Але слід зазначити, що ці вимоги об'єктивно формують напрямки здійснення внутрішнього аудиту страховиків. Внутрішній аудит повинен проводитися навіть більш жорстко, ніж зовнішній, і торкатися всіх сторін діяльності страховика. Особливо важливим є внутрішній аудит для розгалужених страхових компаній, що мають широку мережу відокремлених підрозділів (представництв та філій), діяльність яких регулюється Положенням про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків, затвердженим наказом Укрстрахнагляду № 13 від 12. 03. 1994 р. Згідно з цим Положенням страховик несе повну відповідальність за діяльність своїх філій та представництв, організовує контроль за страховими операціями філій.

Аудитор має перевірити відповідність діяльності, що здійснюється, установчим документам та вимогам чинного законодавства, у тому числі відповідність видів страхування, що проводяться, отриманій ліцензії; дотримання вимог щодо максимальної відповідальності за окремим об'єктом страхування; обґрунтованість та своєчасність страхових виплат; обґрунтованість відмов страхувальникам у страхових виплатах; наявність підтверджуючих документів про настання страхового випадку відповідно до здійснених виплат страхових сум і страхових відшкодувань; надходження страхових премій за договорами страхування та перестрахування, ведення аналітичного обліку надходжень; облік доходів страховика від інвестиційної та фінансової діяльності; правильність визначення фінансового результату від страхової діяльності; платоспроможність страховика, фактичний запас платоспроможності відносно нормативного запасу.

Результати аудиторської перевірки оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який повинен чітко і ясно відбивати думку аудитора щодо перевіреної фінансової звітності. При цьому можна керуватися Методичними рекомендаціями щодо підготовки аудиторського висновку при перевірці відкритих акціонерних товариств та підприємств -- емітентів облігацій (крім комерційних банків), затвердженими Аудиторською палатою України від 23.02.2001 р. № 99.

Відповідно до Нормативу № 26 Аудиторської палати України, Аудиторський висновок може бути:

· позитивним (він може бути двох видів: безумовно позитивним або позитивним за наявності нефундаментальної невпевненості аудитора);

· умовно-позитивним (позитивний висновок за наявності нефундаментальної незгоди);

· негативним (за наявності фундаментальної незгоди);

· сформульованим як відмова від надання аудиторського висновку.

Аудиторський висновок складається у вільній формі, однак існують певні вимоги до його змісту, затверджені Аудиторською палатою України в Нормативі № 26.

Аудиторський висновок має містити такі елементи:

· заголовок, в якому зазначається, що перевірку зроблено незалежним аудитором; дається назва аудиторської фірми та назва страхової компанії; вказується час перевірки;

· розділ «Вступ», в якому зазначається склад перевіреної фінансової звітності і дата її складання, а також застереження щодо відповідальності керівництва страхової компанії за надану фінансову звітність та відповідальності аудитора за аудиторський висновок;

· розділ «Масштаб перевірки», в якому зазначається обсяг і зміст проведених аудиторських робіт. Цей розділ дає впевненість його користувачам у тому, що аудиторська перевірка здійснювалась відповідно до вимог українського законодавства і норм, що регулюють аудиторську практику та ведення бухгалтерського обліку або відповідно до вимог міжнародних стандартів і практики;

· розділ «Висновок аудитора щодо перевіреної фінансової звітності», який містить висновок аудитора щодо фінансової звітності, її правильності в усіх суттєвих аспектах;

· розділ «Дата аудиторського висновку». Дата проставляється в той день, коли керівництво страхової компанії підписує акт прийому-передачі аудиторського висновку. Дата ставиться або перед вступною частиною аудиторського висновку, або біля підпису аудитора;

· розділ «Підпис аудиторського висновку». Аудиторський висновок підписує директор аудиторської фірми або уповноважена ним особа, яка має сертифікат аудитора України відповідної серії;

· розділ «Адреса аудиторської фірми». Адреса фактичного місцезнаходження аудиторської фірми може розміщуватися як у кінці аудиторського висновку після підпису аудитора, так і на початку (у матриці бланку аудиторської фірми).

Аудиторський висновок складається в заздалегідь обумовленій кількості примірників, кожний з них скріплюється печаткою аудитора (аудиторської фірми) та подається страховиком до відповідних органів.

2.3 Організація внутрішнього контролю (аудиту) ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»

Внутрішні перевірки здійснюються у великих страхових компаніях, які мають певні структурні підрозділи. Зокрема, це стосується ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», в якій функціонують такі підрозділи, як обласні дирекції, міські та районні відділення.

Перевірки діяльності обласних дирекцій здійснюються вищестоящим органом - Правлінням ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант». Обласні дирекції, в свою чергу, здійснюють внутрішні перевірки страхової діяльності міських та районних відділень цієї страхової компанії. Суб'єктами цих перевірок є функціональні підрозділи відділень ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» (бухгалтерія, відділи особистого та майнового страхування, господарський відділ, відділ перестрахування, відділ актуарних розрахунків тощо).

Головне призначення внутрішніх перевірок страхових компаній полягає в безперервному спостереженні за ефективністю фінансово-господарської діяльності їхніх підрозділів.

Внутрішні перевірки роботи дирекцій та відділень ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» повинні здійснюватися не рідше одного разу на два роки. Перевірки проводяться на основі квартальних планів, які затверджені начальником дирекції або Правління ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант».

Перевірку роботи підпорядкованого підрозділу призначає начальник дирекції наказом. В наказі вказується строк проведення перевірки, керівник ревізійної бригади та її персональний склад. Начальник Правління чи дирекції інструктують членів ревізійної бригади.

До початку перевірки ревізор повинен вивчити:

- акт попередньої перевірки;

- звітні та інші матеріали, що характеризують діяльність страхової компанії.

При прибутті на перевірку керівник ревізійної бригади повинен надати начальнику дирекції наказ про призначення перевірки та поставити до відома про це керівника фінансового органу.

Керівник ревізійної бригади у відповідності до затвердженої програми розподіляє роботу між членами бригади та узагальнює матеріали перевірки.

Перевірка роботи дирекцій здійснюється за окремими ділянками роботи в декількох відділеннях. Крім цього, перевіряється робота окремих спеціалістів та страхових агентів.

При аудиті роботи відділень повинна бути перевірена певна кількість страхових агентів, інспекторів, що встановлюється програмою перевірки.

Для встановлення правильності виплат страхового відшкодування та страхових сум, а також укладення договорів страхування, отримання страхових платежів повинні вибірково проводитись перевірки в організаціях, господарствах громадян, сільськогосподарських підприємствах.

Перевірка повинна здійснюватись у присутності осіб, робота яких перевіряється. У випадку відмови цих осіб від участі в перевірці про це вказується в акті.

В ході здійснення внутрішніх перевірок ревізор має такі права:

- вимагати від працівників страхової компанії надати в їх розпорядження звітні матеріали, які необхідні для перевірки правильності отримання страхових платежів, виплат страхового відшкодування та страхових сум;

- давати керівнику страхової компанії, яка перевірялась, письмові пропозиції щодо усунення встановлених недоліків та порушень;

- передавати матеріали в слідчі органи для залучення винних у зловживаннях до кримінальної відповідальності.

Ревізори, які здійснюють внутрішні перевірки страхових компаній, повинні:

- строго керуватися законодавством України, правилами, інструкціями та наказами Міністерства фінансів України, вказівками Правління ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»;

- при встановленні фактів порушень в діяльності страхової компанії вказати осіб, винних в цьому, вияснити причини та вимагати ліквідації цих порушень;

- інструктувати працівників дирекцій та відділень ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» з тих питань, де встановлені порушення та недоліки в роботі;

- в разі необхідності вжиття термінових заходів щодо ліквідації порушень в ході перевірки скласти окремий акт та вимагати письмових пояснень від винних осіб;

- вживати заходів для усунення від зайнятих посад працівників, винних у зловживаннях;

- нести відповідальність за якість проведення перевірки.

Про результати внутрішньої перевірки роботи відділень, дирекцій ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» складається акт. Всі факти, які наведені в акті, повинні бути всебічно перевірені, а в окремих випадках підтверджені відповідними документами з вказівкою законодавчих актів, правил, інструкцій, які були порушені. При цьому в акті вказуються особи, які допустили порушення.

Акт не повинен бути переповнений цифровими даними, які мають місце в фінансовій звітності та інших матеріалах. Акт повинен бути підписаний керівником ревізійної бригади або ревізуючою особою, а також керівником та головним бухгалтером страхової компанії, діяльність якої перевірялась.

При наявності зауважень по акту керівник страхової компанії робить про це замітку та надає ревізору письмове пояснення, яке додається до акту.

В необхідних випадках ревізор зобов'язаний провести додаткову перевірку за фактами, які вказані в поясненнях. В залежності від її результатів внести виправлення в акт, які повинні бути підписані особами, що його склали.

Один екземпляр акту вручається начальнику дирекції або відділення, діяльність яких перевірялась. Підсумки перевірки повинні бути обговорені на зборах працівників відділення чи дирекції, робота яких перевірялась.

Про результати перевірки керівник ревізійної бригади повинен доповісти керівнику відповідного фінансового органу.

Після повернення із відрядження ревізор повинен доповісти про результати перевірки дирекції начальнику Правління ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», а також представити проект листа чи наказу про результати перевірки.

Начальник Правління ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» або начальник дирекції, який призначив перевірку, повинен розглянути її матеріали, а в необхідних випадках викликати для доповіді керівника та окремих працівників страхової компанії, діяльність якої перевірялась, та дати відповідні письмові вказівки.

Акти перевірок з усіма додатками до них підлягають суворому зберіганню та реєструються в журналі обліку перевірок роботи дирекцій та відділень ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант».

Важливим напрямком здійснення внутрішніх перевірок страхових компаній є перевірка роботи страхових агентів.

Основними завданнями аудиту роботи страхових агентів є перевірка таких питань:

- повноти та своєчасності здачі на поточний рахунок страхової компанії зібраних страхових платежів;

- правильності застосування страхових тарифів;

- дотримання встановленого порядку оформлення документів при укладенні договорів страхування;

- дотримання порядку зберігання бланків суворої звітності;

- правильності застосування в роботі правил, інструкцій та вказівок по питаннях організації страхування;

- дотримання страховими агентами принципу добровільності при здійсненні страхування серед населення;

- правильності роз'яснення умов особистого та майнового страхування;

- якості обслуговування страхувальників;

- здійснення масово-роз'яснювальної роботи серед населення з метою створення умов для розвитку особистого та майнового страхування.

Керівник відділення ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», який призначив перевірку роботи страхового агента, повинен видати наказ та вказати в ньому строки її початку та закінчення. Після видання наказу керівник відділення повинен дати пояснення ревізуючому про порядок проведення перевірки. Крім цього, необхідно визначити, на яких підприємствах, в організаціях доцільно перевірити роботу страхового агента по обслуговуванню страхувальників та яку кількість зустрічних перевірок правильності отримання страхових платежів по кожному виду потрібно провести.

До початку перевірки роботи страхового агента ревізор зобов'язаний ознайомитися з:

- актом попередньої перевірки та пропозиціями за її результатами;

- даними про виконання страховим агентом квартальних планів надходження страхових платежів;

- довідками страхового агента про причини дострокового припинення дії договорів страхування життя;

- скаргами страхувальників на неправильні дії страхового агента.

Крім того, перевіряючий повинен отримати в бухгалтерії відділення довідку про залишки бланків суворої звітності, які рахуються за страховим агентом, а також про зібрані та здані ним страхові платежі за період, що підлягає перевірці.

Ревізор повинен вимагати від страхового агента представлення всіх наявних бланків суворої звітності, зібраних страхових платежів, квитанцій кредитних та поштових закладів, які підтверджують здачу отриманих сум на поточний рахунок відділення.

Бланки суворої звітності ревізор повинен перевірити способом посторінкового перерахунку всіх пред'явлених страховим агентом таких бланків; звірити їх кількість, серії та номери з даними, одержаними в бухгалтерії відділення. Якщо у страхового агента знаходяться бланки суворої звітності, які не відмічені в довідці бухгалтерії відділення, необхідно вияснити причини цього та вказати про це в акті.

По грошових коштах ревізор при перевірці страхових агентів повинен:

- підрахувати суму грошей, які прийняті по використаних копіях свідоцтв та квитанцій, які знаходяться на руках у агента;

- при пред'явленні страховим агентом грошей готівкою запропонувати йому здати їх у банківський заклад;

- при встановленні у страхового агента нестачі грошей запропонувати йому дати письмове пояснення з детальним викладом причин цього та вимагати негайного внесення цієї нестачі на поточний рахунок відділення;

- доповісти керівнику відділення про встановлену нестачу грошей.

Крім цього, ревізор повинен перевірити такі питання роботи страхового агента:

- правильність укладення договорів та ведення журналу обліку внесків зі страхування життя;

- своєчасність та правильність відновлення договорів страхування від нещасних випадків, будівель, домашнього майна, засобів транспорту за списками, які знаходяться у відділенні;

- правильність застосування ставок страхових платежів.

При встановленні порушень в оформленні договорів добровільного страхування, встановленні в копіях квитанцій та страхових свідоцтв підчисток, виправлень, а також випадків зіпсованих бланків суворої звітності необхідно відновлювати такі факти та здійснити за ними зустрічні перевірки.

При встановленні зловживань ревізор повинен повідомити про них керівнику відділення. Останній повинен негайно організувати суцільну перевірку роботи страхового агента, яка забезпечує повне та всебічне виявлення зловживань.

В кожному випадку встановлення в ході зустрічних перевірок фактів зловживань пред'явлені страхувальниками страхові свідоцтва зі згоди громадян підлягають вилученню, а замість них видаються розписки.

В окремих випадках, коли страхування проводиться шляхом безготівкових розрахунків, ревізор повинен перевірити роботу страхового агента в частині дотримання принципу добровільності, правильності оформлення та своєчасності пред'явлення в бухгалтерії організацій доручень та списків страхувальників, своєчасності вручення страхових свідоцтв, а також достовірності даних, вказаних в списках страхувальників, які знаходяться у відділенні, з даними списків, які є у підприємств та організацій.

За результатами перевірки роботи страхового агента складається акт встановленої форми в двох екземплярах за підписами ревізора та страхового агента. Перший екземпляр акту представляється у відділення, а другий вручається під розписку страховому агенту.

Акт повинен бути складений без поправок. У випадку виправлення неправильних записів у акті вони повинні бути обмовлені та підписані особами, які склали акт.

При наявності зі сторони агента зауважень або заперечень по акту ревізор повинен одержати від нього письмове пояснення. В необхідних випадках ревізор проводить додаткову перевірку за фактами, які вказані в поясненнях.

Після закінчення перевірки роботи страхового агента ревізор повинен дати необхідні пропозиції щодо ліквідації встановлених недоліків, а також внести пропозиції про поліпшення його роботи.

Керівник відділення повинен в 3-х денний строк після отримання матеріалів ревізії розглянути повноту та правильність проведення перевірки та дати відповідні вказівки по акту.

При встановленні у страхового агента порушень принципу добровільності, неправильного укладення договорів страхування, затримки здачі коштів в кредитні заклади , порушення порядку черговості при виписці квитанцій та свідоцтв, неповної або надлишкової здачі коштів керівник відділення повинен заслухати пояснення страхового агента та прийняти відповідні заходи.

У випадку встановлення зловживань зі сторони страхового агента начальник відділення повинен передати матеріал слідчим органам для залучення його до кримінальної відповідальності та запропонувати страховому агенту відшкодувати спричинений ним збиток.

У випадку відмови від відшкодування збитку в добровільному порядку або його відшкодування у неповному розмірі до страхового агента необхідно застосувати громадянський позов та вирішити питання про доцільність його використання в подальшому на роботі у відділенні.

Контроль за виконанням страховими агентами пропозицій за результатами перевірок здійснюють керівники відділень ЛФ ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант».

РОЗДІЛ ІІІ. Аналіз і оцінка ефективності страхової діяльності

3.1 Характеристика продавців страхових послуг

Правовою основою розвитку страхової діяльності є Закон України «Про страхування», введений в дію постановою Верховної Ради № 86/98-ВР від 07.03.96, який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що в повній мірі відноситься і до всіх сфер АПК. При цьому предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

Класифікація по видах страхування включає особисте страхування, майнове страхування та страхування відповідальності і перестрахування.

У відповідності до вказаного Закону (ст. 1) страхування -- це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). При цьому згідно із ст. 2 страховиками визначаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» та при одержанні у встановленому порядку ліцензії на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика може бути не менше трьох. Страхова діяльність здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визначаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону «Про страхування».

Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3).

При цьому страховий ринок повинен функціонувати на конкурентній основі при постійному розширенні видів страхових послуг і прибутковості страхової діяльності.

На страховому ринку України найбільшого розповсюдження набув прямий продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії різного типу.

Страхова компанія -- історично визначена суспільна форма функціонування страхового ринку, яка являє собою обособлену структуру, що здійснює укладання договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні страхового випадку. При цьому продавці страхової послуги можуть бути представлені різними формами власності: державною, акціонерною, кооперативною, приватною. Разом з тим, створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку і монополізації його окремих функцій, які не можуть виконувати інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземцям (м. Київ).

Як уже відзначалося, основними продавцями страхових послуг на ринку є акціонерні страхові компанії відкритого і закритого типу та страхові товариства.

Важливою групою продавців послуг на страховому ринку України є перестрахувальники, яких поки що мало. Ринок перестрахувальників можна виділити як субринок, виходячи з його специфіки. З одного боку, на цьому ринку продавцями страхових послуг виступають звичайні страхові компанії (єдина вимога до них - ліцензія на проведення перестрахових операцій), а з другого -- покупцями є також страхові компанії, які передають повністю чи частково страховий ризик чи групи страхових ризиків певного виду за узгодженими умовами для створення, по можливості збалансованого портфеля та забезпечення фінансової стійкості прибутковості операцій.