Первинною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівартість запасів, яка складається з наступних фактичних витрат:

суми, що сплачується згідно договору постачальникові (продавцеві) за вирахуванням непрямих податків (це собівартість придбаних запасів, вказаних в накладних або інших товарно-транспортних документах, без сум ПДВ, що підлягають включенню в податковий кредит);

суми ввізного мита (це митний збір у вигляді податку на товари та інші запаси, які переміщаються через митний кордон України). Мито стягується митницею. При визначенні митної вартості в неї включається:

а) ціна запасів;

б) витрати на транспортування, завантаження, розвантаження, перевантаження і страхування до пункту перетину митного кордону України;

в) комісійні і брокерські винагороди;

г) плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, які відносяться до даних товарів та інших предметів і мають бути сплачені імпортером (експортером) прямо або побічно, як умова їх ввезення (вивозу).

Мито нараховується митним органом України за ставками Єдиного митного тарифу.

Митний збір сплачується до або під час митного оформлення запасів. Якщо немає такої можливості, то на надане відстрочення оформляється вексель.

Крім того до первісної вартості виробничих запасів також включаються суми, що підлягають сплаті за:

інформаційні послуги (послуги із збору інформації про постачальників запасів, про умови їх постачання, сплачені підрядникові);

посередницькі послуги (послуги з виконання посередником доручення довірителя по пошуку і придбанню запасів);

інші подібні послуги (маркетингові послуги з пошуку і забезпечення запасами підприємства, оплачувані стороннім організаціям);

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

транспортно-заготівельні витрати (витрати по заготовці запасів, оплата тарифів (фрахту), навантажувально-розвантажувальних робіт і транспортування запасів всіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати по страхуванню ризику транспортування запасів). Транспортно-заготівельні витрати включаються в собівартість придбаних запасів або загальною сумою відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безкоштовно передані і тому подібне) за звітний місяць;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, відносяться прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно-технічних характеристик запасів.

Первинною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати".

Первинною вартістю запасів, внесених до Статутного капіталу підприємства є погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Справедлива вартість - це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплату зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Первинною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, признається їх справедлива вартість.

Первинна вартість одиниці запасів, придбаних в результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів.

Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.

Первинна вартість запасів, придбаних в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів або їх еквівалентів, яка була передана (отримана) в процесі обміну.

Не включаються в первинну вартість запасів, а відносяться до витрат того періоду, в якому вони були здійснені:

наднормативні втрати і нестачі;

відсотки за користування позиками;

витрати на збут;

загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів і приведення їх в стан, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.

У відповідності с п. 15 П (С) БУ 9 первинна вартість запасів в бухгалтерському обліку не підлягає зміні, за винятком випадків передбачених даним Положенням (стандартом).

При організації обліку витрати виробничих запасів необхідно перш за все, визначитися з методом їх оцінки. Згідно Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" при відпуску запасів у виробництво, продаж або іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

ідентифікованій собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

нормативних витрат;

ціни продажу (застосовуються на підприємствах торгівлі).

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення і умови використання, застосовується лише один з наведених методів.

Ідентифікована собівартість використовується при оцінці запасів, які відпускаються для виробництва продукції та виконання послуг, які виконуються за спеціальними замовленнями, а також запасів, які не замінюють один одного.

Оцінка за середньозваженою собівартістю здійснюється за кожною одиницею запасів діленням сумарної собівартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і отриманих в звітному місяці запасів на сумарну кількість залишку запасів та отриманих запасів.

Оцінка вибуття запасів за методом ФІФО [англ. firs in, first out (FIFO)] базується на припущенні, що запаси використовуються (списуються на виробництво, продаж) і відображаються в бухгалтерському обліку у тій послідовності, в якій вони поступали на підприємство і відображені в бухгалтерському обліку. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначаються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Оцінка за нормативними витратами полягає у використанні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів праці, виробничих потужностей і цін, що діють. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних, норми витрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися і передивлятися.

Кожен з цих методів має певні переваги і недоліки. Так, метод ідентифікованої собівартості не дає повної інформації про кількість відпущених у виробництво одиниць певних видів матеріальних ресурсів і запасів, що залишилися невитраченими на кінець звітного періоду. Тому використання цього методу в обліку доцільне в умові значної диверсифікації виробничих запасів, коли кожна одиниця володіє специфічними, лише їй властивими характеристиками, тобто запаси є однорідними за своїми споживчими якостями.

Метод середньозваженої собівартості виробничих запасів дає об'єктивнішу оцінку про наявність і рух виробничих запасів, проте не забезпечує достатній контроль за правильністю їх списання на витрати виробництва.

Якщо при управлінні запасами використовувати метод ФІФО, то у фінансових документах витрати у складі собівартості враховуватимуться за собівартістю найстарішою і, швидше за все, найдешевшої партії, тоді як виручка від реалізації продукції або послуг буде показана в поточних цінах. Залежно від швидкості обороту матеріально-виробничих запасів облік таких витрат може відставати від реальності на місяці і триваліші терміни. В той же час в балансі вартість запасів буде показана за собівартістю, близькою до тієї, що склалася на момент складання звіту, оскільки запаси, що поступили першими дешевші ніж запаси, що були використані у виробництві.

Отже, кожне підприємство в обліковій політиці повинне обирати найбільш оптимальний метод оцінки витрачання виробничих запасів виходячи з економічних умов господарювання.

Запаси відображуються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок:

первинною вартістю;

чистою вартістю реалізації.

Запаси відображуються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату Балансу їх оцінка знизилася або вони зіпсовані, застаріли чи іншим чином втратили очікувану економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації визначається за кожною одиницею запасів відніманням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Сума, на яку первинна вартість перевищує чисту вартість їх реалізації, і вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що недостає) запасів списується на витрати звітного періоду. Суми нестач і втрат від псування цінностей до ухвалення рішень про конкретних винних відображається на забалансових рахунках. Після виявлення осіб, які повинні відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.

Якщо чиста вартість реалізації тих запасів, які раніше були уцінені і є активами на дату Балансу, надалі збільшуються, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше за суму попереднього зменшення, сторнирується запис про попереднє зменшення вартості цих запасів.

У зв'язку з тим, що транспортно-заготівельні витрати змінюються в залежності від партії вантажів, вигляду використаного транспорту, засобу вантаження, і зміни географії постачальників та інших чинників, змінюється також і фактична вартість. Тому на практиці фактична заготівельна собівартість матеріальних цінностей визначається як середньозважена величина.

Закупівельними цінами можуть бути: договірні, ціни із знижкою або надбавкою. До закупівельних цін можна віднести і фактурні ціни, тобто вартість матеріальних цінностей, витікаючи з рахунків-фактур постачальника.

Фактурні ціни визначаються за договором з включенням роздрібних націнок, знижок, вартості допоміжних послуг, транспортних витрат. Фактурна вартість отримуваних матеріальних цінностей буде різною залежно від методики включення в неї залізничного тарифу. Так, ціни франко - вагон - станція призначення включають залізничний тариф, оплачуваний постачальником за рахунок таких засобів, а ціни франко - вагон - станція відправника передбачають, що залізничний тариф включається у фактурну вартість товару понад прейскурантну або договірну ціну і оплачується покупцем.

Підприємство, що використовує оцінку товарно-матеріальних цінностей за закупівельними цінами, відображає їх на відповідних рахунках бухгалтерського обліку за фактурними цінами, а всі інші витрати, що виникають додатково, відносяться до накладних витрат того періоду, в якому вони виникли.

1.3 Організація складського господарства