Організація обліку в Франції та Люксембурзі

Зміст

Вступ

І. Організація ведення обліку в Франції

ІІ. Організація ведення обліку в Люксембурзі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Найхарактернішою закономірністю сучасного світу є величезне зростання зовнішньоекономічних зв'язків країн із різним ступенем розвитку. Господарське зближення націй дедалі більше впливає на темпи і характер економічного та соціального розвитку, загальний економічний і політичний стан, тому міжнародні економічні відносини є однією з найважливіших сфер сучасного життя. Становлення та розвиток цих відносин - безпосередній результат поступової інтернаціоналізації виробництва і формування ринку.

Відображення міжнародних економічних відносин передбачає вивчення, узагальнення й аналіз міжнародної системи обліку та звітності, стандартів, рекомендацій і положень міждержавних та професійних організацій в певних країнах.

Тому в цій роботі ми розкриємо організацію ведення бухгалтерського обліку в таких країнах, як Франція та Люксембург.

І. Організація ведення обліку в Франції

Бухгалтерське законодавство. Французьке бухгалтерське законодавство має довгу історію. Ще Комерційний кодекс 1673 р. передбачав розділ, у якому вказувалися правила ведення бухгалтерських документів. Розвиток цієї справи відобразив Кодекс Наполеона, який мав вплив і на інші країни. Тепер бухгалтерське законодавство у Франції здійснює Національна рада з бухгалтерії, що створена в 1957 р. Це незалежна організація, яка співпрацює з міністерством економіки, фінансів і бюджету. Основна її мета - підготовка норм ведення обліку та форм документів. Важливе значення має загальний план ведення бухгалтерії, прийнятий у 1982 р.; з наступного року він став обов'язковим для всіх.

В основі плану лежать ідеї Юджіна Шмаленбаха - німецького вченого, спеціаліста з бухгалтерського обліку, який запропонував форму стандартного національного бухгалтерського кодексу. Із приходом фашистів до влади він був позбавлений посади професора в Кельнському університеті, але його науковий підхід прийняли у Німеччині в 1937 р. за основу реалізації національного економічного плану, що відомий як план Герінга.

У Франції цей підхід був прийнятий у 1942 р. і став основою для розробки загального плану ведення обліку. Після війни французький уряд не відмовився від цього плану з двох причин.

1. Велика кількість компаній і підприємств була націоналізована, й урядові необхідно було навести порядок у їх бухгалтерських системах, а це можна було зробити на основі уніфікованого плану ведення обліку.

2. Уряд Шарля де Голля прийняв п'ятирічний план відновлення французької промисловості. Уніфікований план бухгалтерського обліку повинен був надати необхідну інформацію для того, щоб впровадити заплановані ідеї в життя.

План 1982 р. включає такі розділи: 1.Загальні принципи. 2.Термінологія. 3.Правила оцінки. 4.Правила обчислення прибутків і збитків. 5.Зведений бухгалтерський документ. 6.Порядок ведення бухгалтерських документів. 7.Щорічні бухгалтерські документи. 8.Розрахунок собівартості.

Питаннями обліку займається міністерство фінансів, а аудитом - міністерство юстиції. Всі компанії з обмеженою відповідальністю і товариства зобов'язані подавати свої документи для аудиту.

Малими у Франції вважають підприємства, в яких:

сума активів - 230 тис. євро;

чистий оборот - 460 тис. євро;

середня кількість працівників - 10 осіб.

Середніми у Франції вважають підприємства, в яких виконується два з трьох вказаних показників:

сума активів - 1,5 млн євро;

чистий оборот - 3,0 млн євро;

середня кількість працівників - 50 осіб.

Великими підприємствами у Франції вважаються ті, які перевищили два із трьох вказаних показників за останні 2 роки.

Облік фінансових результатів і самофінансування фірми. Визначення фінансових результатів на французьких підприємствах відбувається двома способами за даними фінансової бухгалтерії:

а) лінійним, коли зіставляється випуск товарів із минули ми витратами та відображається новостворена вартість загальною сумою з наступною її деталізацією;

б) у вигляді бухгалтерського рахунку в дебеті відображається споживання підприємства, тобто витрати, а в кредиті - випуск продукції, тобто реалізація.

За французьким варіантом загальний результат роботи підприємства визначається шляхом підсумовування експлуатаційних, фінансових і надзвичайних витрат.

Експлуатаційними є види діяльності, що передбачені статутом підприємства: виробнича, торговельна, будівельна, транспортна, постачальницько-збутова та ін.

Фінансовою є діяльність, пов'язана з фінансовим і банківським обслуговуванням підприємства (випуск акцій, фінансова участь у діяльності підприємств, надання та отримання кредитів).

Надзвичайною називається діяльність за операціями довготривалого характеру, як правило, від 2 до 5 років (наприклад, реалізація основних засобів, авторського чи орендного права).

За кожним із видів діяльності проводиться зіставлення витрат із випуском і продажем (реалізацією) та визначення фінансових результатів.

Основними особливостями визначення фінансового результату методом "витрати - випуск" є:

– точне визначення новоствореної вартості за даними фінансової бухгалтерії;

– за даними фінансової бухгалтерії розроблення матриці "витрати - випуск" і на її основі визначення новоствореної вартості;

– визначення фінансового результату роботи підприємства без обчислення фактичної собівартості виготовленої, відвантаженої та реалізованої продукції.

У результаті цього значно знижується трудомісткість бухгалтерських робіт, підвищується оперативність і посилюється контроль фінансових органів.

Самофінансування - це фінансове інвестування за допомогою власних ресурсів підприємства. Його джерелом є власний капітал підприємства, який включає амортизаційні відрахування, резерви, нерозподілений прибуток.

В обліку самофінансування визначальне місце займає облік амортизаційних відрахувань.

Річні норми амортизації, які використовуються у Франції, характеризуються такими даними (табл. 1.1).

До нематеріальних основних засобів належать:

– ліцензії на патент (протягом захищеного періоду - як правило, 23 роки);

– витрати на заснування фірми (протягом періоду заснування, але не більше 5 років);

– право користування землею, водою й іншими природними ресурсами (протягом періоду, який вказаний у договорі, угоді про користування);

– авторське право (протягом захищеного періоду).

Таблиця 1.1

У випадку придбання об'єкта протягом року амортизацію за міжнародними стандартами нараховують із дати введення в експлуатацію, і лише на деяких об'єктах - з дати придбання. У випадку продажу об'єкта нарахування амортизації припиняється з дати реалізації. При цьому для розрахунку амортизації за місяць береться ЗО днів, а за рік - 360 днів.

На деякі предмети амортизація нараховується з бази, затвердженої законом. Так наприклад, щодо легкових автомобілів амортизаційна база не може перевищувати 35 000 франків (5300 євро) за французьким фінансовим законом 1975 р.

З метою стимулювання структурних змін у фінансуванні інвестицій, вирішення пріоритетних проблем розвитку економіки та забезпечення ефективності функціонування економічної моделі країни уряд використовує систему прискореної амортизації, основу якої формує дегресивна амортизація.

При дегресивній амортизації суму амортизаційних відрахувань визначають із залишкової вартості об'єктів і норм амортизації, помножених на коефіцієнт:

– 1,5 - якщо нормативний час використання об'єкта від З до 5 років;

– 2,0 - якщо нормативний час використання об'єкта від 5 до 6 років;

– 2,5 - якщо нормативний час використання об'єкта більше 6 років.

Дегресивні норми використовують із дати придбання, лінійні - з дати використання об'єкта.

Підприємства можуть використовувати дегресивну систему амортизації за основними засобами, придбаними або побудованими з 1 січня 1960 р. і термін служби яких становить не менше 3 років:

– верстати й обладнання, що використовуються для обробки та переробки в промисловості й на транспорті;

– споруди, призначені для очищення води й атмосфери;

– обладнання та споруди з виробництва пари, тепла й енергії;

– споруди для забезпечення безпеки працівників;

– споруди медико-соціального характеру;

– машини й обладнання, що використовуються для наукових і технічних досліджень;

– машини й обладнання для готелів;

– обладнання, призначене для економії енергії та сировини;

– споруди для складування.

Подання бухгалтерських документів. Щорічні бухгалтерські звіти складаються з балансу, звіту про прибутки і збитки та коментарів до них. Ці документи можна подавати трьома способами.

1. Скорочений варіант: баланс, звіт і коментар подають загальним підсумком.

Основний, коли до вказаних подаються ще інші документи (таблиці, в яких вказують порядок отримання прибутків, порівняльні дані за п'ять останніх років, цінні папери і т. ін.).

Детальний, який не є обов'язковим (усі документи за обов'язковим варіантом: самофінансування фірми протягом року і діаграми та графіки зміни фінансового стану).

Далі подають коментарі до бухгалтерських документів, які дають можливість зрозуміти їх зміст, а також дають пояснення за бухгалтерськими принципами, які використовувалися.

У Франції немає спеціальних нормативних документів, що вказували б, як необхідно діяти при інфляційних явищах. Але міністерство фінансів та економіки дозволяє проводити переоцінку активів відповідно до зафіксованих темпів інфляції.

У період 1919-1927 рр., коли рівень інфляції у Франції був дуже високим, багато компаній країни готували два варіанти бухгалтерських документів: у паперових грошах, що відображало поточну вартість, і в золотих франках, що відповідало постійній вартості.

Матеріальні активи мають переоцінюватися. Це здійснюється тоді, коли переоцінка зменшує податкові відрахування. З 1960 р. у Франції почали застосовуватися прискорені темпи списання вартості.

Найпоширенішим методом оцінки матеріальних цінностей є метод середньої зваженої, але застосовують також методи ФІФО і ЛІФО.

Отже, Франція належить до континентальної системи обліку для якої притаманно такі риси, як: висока залежність від банківської системи і держави, макроекономічне планування, детальний юридичний регламент обліку і звітності.

ІІ. Організація ведення обліку в Люксембурзі

Бухгалтерське регулювання та бухгалтерські професії. Люксембург донедавна був найменшою країною ЄС (тепер такою є Мальта). У країні склалася традиція слабкого юридичного регулювання бухгалтерських питань, і, хоча директиви ЄС формально вводяться в законодавство, воно надає широкі права у діях на розсуд користувачів.

До введення директив ЄЕС (нині ЄС) єдині юридичні норми в Люксембурзі, що стосуються регулювання бухгалтерських питань, містилися в "Законі про діяльність компаній" від 1915 р., доповнення до якого були прийняті в 1933 р. Крім вимоги про включення в річні звітні документів балансового звіту і звіту про прибутки та збитки, інших вимог не було.

У 1984 р. була встановлена кваліфікація ревізора підприємства, що відповідає статусу кваліфікованого аудитора в інших країнах. Діяльність цих фахівців контролюється міністерством юстиції, і для того, щоб ним стати, необхідно бути випускником університету, пройти трирічний курс практичної підготовки і скласти необхідні іспити. Кваліфіковані аудитори з інших країн ЄС можуть бути також допущені для роботи в країні після перевірки їхніх знань із законодавства, податків і стандартів, що діють у Люксембурзі. Одержавши дозвіл у міністерстві юстиції, кожен аудитор стає членом Інституту ревізорів підприємств -- професійної організації, завданням якої є здійснення контролю за діяльністю аудиторів.

Обсяг аудиторських і бухгалтерських вимог залежить від розмірів компаній. Останні класифікуються на малі або середні, якщо показники їхньої діяльності не перевищують двох із трьох установлених категорій:

Із 1984 р. усі великі і середні підприємства повинні мати аудитором члена Інституту ревізорів підприємств. Невеликі компанії, як і раніше, призначають спеціальних аудиторів, до кваліфікації яких не висуваються особливі вимоги.

Чимало компаній Люксембургу, кожна з яких зареєстрована на декількох фондових біржах, мають тісні зв'язки з багатьма світовими фінансовими центрами. Тому говорити про норми надання аудиторської інформації в цій країні важко, адже на практиці все більше відчувається вплив інших країн.

Подання бухгалтерських документів. Компанії середніх розмірів повинні подавати акціонерам повний балансовий звіт, але можуть опускати деякі деталі в документах, що публікуються для загального користування; звіти про прибутки і збитки в обох випадках подаються у скороченому варіанті. Невеликі компанії можуть подавати акціонерам скорочений варіант звіту про прибутки та збитки і взагалі його не публікувати для загального користування; в обох випадках подається у скороченому варіанті балансовий звіт.

Введення вимоги про надання консолідованих бухгалтерських звітних документів привело до великих змін у законодавстві Люксембургу. Однак із 7400 зареєстрованих на фондових біржах компаній 5800 є фінансовими холдингами, яким надається виняток із цієї вимоги. Крім цього, частина холдингових компаній країни, у свою чергу, є дочірніми структурами інших іноземних холдингів, і тому останні мають подавати консолідовані бухгалтерські звітні документи. Консолідація проводиться звичайно методом придбання - постатейно, хоча в деяких випадках дозволяється використовувати метод злиття. Гудвіл має бути списаний протягом 5 років, якщо період амортизації перевищує цей термін, обґрунтовані пояснення мають приводитись у коментарях до бухгалтерських звітів. Особливістю люксембурзької бухгалтерської системи є те, що звітні документи можуть подаватися в будь-якій вільно конвертованій валюті. Тому немає ніяких розпоряджень стосовно перерахування іноземної валюти, але на практиці застосовуються два методи - метод обмінного курсу закриття балансу і тимчасовий метод.

План рахунків. Щодо плану рахунків, то Люксембург використовує план рахунків бухгалтерського обліку ЄС.

План рахунків бухгалтерського обліку ЄС визначає бухгалтерський облік як функцію управління та інформаційне джерело прийняття рішень. Він базується на міжнародних і національних стандартах і законах.

Особливості плану рахунків. Він розроблений 25 липня 1978 р. і встановлює єдині норми та вимоги для країн ЄС за кожною статтею балансу та звіту про прибутки і збитки.

У ньому враховуються вимоги торговельного кодексу, який, зокрема, визначає перелік обов'язкових звітів, що використовуються господарськими одиницями.

Він виходить із податкових кодексів, які регламентують норми та методи проведення інвентаризації, створення резервів і визначення прибутку, що оподатковується.

Він відповідає вимогам законодавства, яке передбачає організацію обліку та контролю залежно від форм власності, видів підприємств і розмірів.

Необхідно визначити такі принципи побудови планів рахунків бухгалтерського обліку в Люксембурзі, як:

1. Міжнародні вимоги до бухгалтерського обліку:

а) точне відображення майнового та фінансового станів;

б) правильність оцінки засобів і джерел;

в) наявність облікових періодів;

г) постійність методів, які використовують;

д) повнота охоплення об'єктів.

2. Чітке визначення в плані рахунків чотирьох їх категорій:

а) балансові рахунки (активні, пасивні, активно-пасивні).

б) рахунки для визначення результатів діяльності підприємства;

в) рахунки управлінської бухгалтерії, що використовують для прийняття тактичних і стратегічних рішень, визначення й аналізу собівартості продукції;

г) рахунки, за допомогою яких поєднуються дані фінансової та управлінської бухгалтерій.

Загальна характеристика класів рахунків

Клас 1. "Рахунки капіталів" (9 рахунків): (10 "Капітал", 11 "Результат минулого періоду", 12 "Результат звітного періоду").

Клас 2. "Рахунки матеріальних і нематеріальних основних засобів і фінансових вкладень" (8 рахунків): (20 "Нематеріальні основні засоби", 21 "Матеріальні основні засоби", 25 "Фінансові вкладення").

Клас 3. "Рахунки запасів незавершеного виробництва": (31 "Сировина і матеріали", 32 "Інші матеріали", 35 "Готова продукція", 36 "Товари").

Клас 4. "Рахунки розрахунків": ( 40 "Постачальники", 41 "Покупці", 46 "Дебітори та кредитори").

Клас 5. "Фінансові рахунки": (52 "Каса").

Клас 6. "Рахунки затрат за елементами" (9 рахунків): (60 "Покупки").

Клас 7. "Рахунки доходів за видами" (9 рахунків).

Клас 8. "Спеціальні рахунки" - призначені для обліку коштів і зобов'язань, що мають позабалансовий характер.

Клас 9. "Рахунки аналітичної експлуатації" - призначені для прийняття управлінських рішень фірми та перспективного її розвитку.

Фінансовий результат, відображений на рахунку 12 "Результат звітного періоду", визначають за даними рахунків 1-7 класів. Вказана рівність фінансового результату визначається за принципом подвійного запису та системи рахунків (балансових і затрати - випуск).

Отже, Люксембург належить до континентальної системи. Згідно цієї системи бізнес, виробнича діяльність тісно пов'язані з банками, які переважно задовольняють фінансові запити компаній. Бухгалтерський облік регламентований законодавчо. Облікова політика спрямована передусім на задоволення вимог уряду. Крім цього, уряди країн вимагають публікувати деяку інформацію про компанії.

Висновки

Отже, необхідно зробити такий висновок, що обидві країни: Франція та Люксембург належать до континентальної системи бухгалтерського обліку, згідно якої бізнес, виробнича діяльність тісно пов'язані з банками, які переважно задовольняють фінансові запити компаній. Бухгалтерський облік регламентований законодавчо. Облікова політика спрямована передусім на задоволення вимог уряду. Крім цього, уряди країн вимагають публікувати деяку інформацію про компанії, тому останні змушені готувати детальну фінансову звітність.

Бухгалтерське законодавство у Франції здійснює незалежна організація - Національна рада з бухгалтерії, що створена в 1957 р.

В Люксембурзі регулювання бухгалтерських питань, містяться в "Законі про діяльність компаній".

В Франції щорічні бухгалтерські звіти складаються з балансу, звіту про прибутки і збитки та коментарів до них.

В Люксембурзі компанії середніх розмірів повинні подавати акціонерам повний балансовий звіт, але можуть опускати деякі деталі в документах, що публікуються для загального користування; звіти про прибутки і збитки в обох випадках подаються у скороченому варіанті. Невеликі компанії можуть подавати акціонерам скорочений варіант звіту про прибутки та збитки і взагалі його не публікувати для загального користування; в обох випадках подається у скороченому варіанті балансовий звіт.

Список використаних джерел

1. Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». - Житомир ПП «Рута», 2003. - 544 с.

2. Лучко М.Р., Бенько І.Д. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2006. - 311 с. - (Вища освіта ХХ століття).

3. Панков Ф.А. Бухгалтерский учет и анализ в зарубежных странах: учебное пособие. - ИП «Экоперспектива». 1998. - 228 с.

4. Ткач В.И., Ткач В.М. Международная система учета и отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 160 с.

5. Дымова И.Э. Учет в Люксембурге.//Бухгалтерский учет. - 2000. - № 9. - с. 72-74