Взаємовідносини комерційних банків з НБУ

Економічні, правові основи взаємовідносин комерційного банку з НБУ. Повноваження Центрального банку як регулятивно-наглядового органу. Кредитування (рефінансування) комерційних банків. Мінімальний розмір регулятивного капіталу діючих банків України.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 01.10.2011
Размер файла 30,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КУРСОВА РОБОТА з теми:

Взаємовідносини комерційних банків з НБУ

Ужгород - 2011

Вступ

Надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільного виробництва і в забезпеченні державного регулювання економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення стабільності її функціонування.

Досягнення цієї мети потребує регулярного контролю за їх діяльністю з боку центрального банку. Цей контроль, як і регулювання діяльності комерційних банків, в умовах розвиненої ринкової економіки забезпечується, головним чином, за допомогою економічних важелів, хоча це й не виключає використання суто адміністративних методів.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими установами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо. Наприклад, у США центральний банк здійснює такий контроль разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів та Службою контролю грошового обігу.

Головна мета цього нагляду полягає в забезпеченні стабільності всієї банківської системи і в захисті інтересів вкладників. Усі заходи, які здійснює в цьому напрямку НБУ можна звести до зменшення ризиків, які, як правило, поділяють на внутрішні і зовнішні.

Актуальність теми роботи полягає в тому, що національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності, що є дуже важливим на шляху розбудови і вдосконалення банківської системи.

Об'єктом роботи є комерційні банки.

Предметом роботи є взаємовідносини комерційних банків з Національним банком України.

Метою роботи є розгляд та характеристика взаємовідносин комерційних банків з Національним банком України.

Завданнями курсової роботи є:

- охарактеризувати економічні та правові основи взаємовідносин КБ з НБУ;

- проаналізувати взаємовідносини НБУ з КБ;

- розглянути вдосконалення взаємовідносин НБУ з КБ.

Особистий внесок автора полягає у тому, що основні теоретичні та практичні результати дослідження отримані самостійно з допомогою літературних та інтернет-ресурсів.

У роботі використовувались метод синтезу, системного аналізу.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, а також списку використаних джерел.

Розділ 1. Економічні та правові основи взаємовідносин КБ з НБУ

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів [23].

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля - продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності) [23].

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Успішне регулювання центральним банком грошового ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків - від моменту створення банків до моменту їх ліквідації [21,с. 14].

До основних повноважень центрального банку, як регулятивно-наглядового органу, належать такі:

- регулювати доступ до банківської системи

- забезпечувати розумне регулювання діяльності банків

- регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;

- здійснювати інспекційні перевірки в банках;

- застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;

- брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.

В Україні органом банківського регулювання та нагляду є Національний банк [20, с. 36].

Без системи банківського регулювання та нагляду неможливо уявити сучасне суспільство, оскільки її існування пов'язане з необхідністю:

- забезпечення державою стабільності грошового обігу;

- підтримання довіри з боку суспільства до банків;

- гарантування державою збереження заощаджень суспільства, довірених банківській системі;

- сприяння зниженню банківських ризиків;

- запобігання кризовим явищам в економіці з вини банків;

- стимулювання конкурентності в банківському секторі економіки;

- підтримання іміджу держави та центрального банку країни.

Регулювання банківської діяльності і нагляд за діяльністю банків мають спільну мету і завдання, вони взаємопов'язані і взаємодоповнюють один одного.

Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків.

Враховуючи монопольне право центрального банку на забезпечення платіжного обороту готівкою, комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до центрального банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Операції центрального банку щодо касового обслуговування комерційних банків не приводять до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема частку готівкового компонента грошової бази [20, с. 38].

Участь центрального банку у розрахунковому обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми, що залежить передусім від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:

- через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог та зобов'язань) через центральний банк;

- через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один у одного.

Незалежно від характеру і структури платіжної системи центральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

- розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функціонування платіжної системи;

- організації і проведенні міжбанківських розрахунків;

- наданні комерційним банкам надкоротких кредитів (внутрішньоденних - daylight overdrafts і нічних - оvernights) на завершення міжбанківських розрахунків;

- ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбанківських розрахунків, наприклад проведення міжбанківського клірингу;

- проведенні остаточних розрахунків за операціями між учасниками розрахунково-клірингових центрів [12, с. 24].

Центральний банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує:

мінімізацію банківських ризиків;

концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових резервів комерційних банків;

належний рівень безпеки системи розрахунків;

ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків;

нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілізації фінансового стану банків-учасників ринку платіжних послуг;

взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із системою обігу цінних паперів тощо.

В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних міжбанківських розрахунків, що забезпечує здійснення розрахунків на всій території країни.

Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення [7, с. 12].

По-перше, кредити центрального банку - це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей.

По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності

По-третє, кредити центрального банку - це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи. Комерційні банки звертаються до центрального банку як до кредитора у випадках, коли:

- банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у зв'язку із зростанням обсягу ВВП;

- спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів з банків. Завдяки кредитам центрального банку комерційні банки отримують резерви для регулювання потенційного відпливу вкладів. У свою чергу, центральний банк своїми кредитами запобігає банківській кризі відновлює довіру до банківської системи;

- є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок. Центральний банк вирішує проблему надання кредиту у такій ситуації індивідуально у кожному випадку.

- виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності. Комерційні банки отримують надкороткі кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов'язкового резервування тощо.

Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків:

- надання ломбардних кредитів;

- купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО;

- редисконтування векселів [20, с. 32].

Нині основний спосіб кредитування - це надання ломбардних кредитів під заставу цінних паперів, насамперед державних цінних паперів, що обертаються на організованому ринку. Вартість застави повинна перевищувати суму ломбардного кредиту. Банк-позичальник зберігає право власності на депоновані в центральному банку цінні папери, проте якщо кредит своєчасно не погашається, право власності переходить до центрального банку. Після реалізації цінних паперів центральний банк утримує із виручки суму основного боргу із нарахованими процентами.

Розділ 2. Аналіз взаємовідносин НБУ з КБ

2.1 Регулювання НБУ діяльності КБ

Надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільного виробництва і в забезпеченні державного регулювання економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення стабільності її функціонування.

Досягнення цієї мети потребує регулярного контролю за їх діяльністю з боку центрального банку. Цей контроль, як і регулювання діяльності комерційних банків, в умовах розвиненої ринкової економіки забезпечується, головним чином, за допомогою економічних важелів, хоча це й не виключає використання суто адміністративних методів.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими установами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо. Наприклад, у США центральний банк здійснює такий контроль разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів та Службою контролю грошового обігу [15, с. 5].

Головна мета цього нагляду полягає в забезпеченні стабільності всієї банківської системи і в захисті інтересів вкладників. Усі заходи, які здійснює в цьому напрямку НБУ можна звести до зменшення ризиків, які, як правило, поділяють на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх слід зарахувати ризики, пов'язані з людським фактором (рівень кваліфікації працівників банку, дисципліна тощо), з технічними умовами організації банківської справи (наявність, надійність і ступінь ефективності матеріально-технічних засобів), з рівнем організації роботи банківських відділів (бухгалтерського, безпеки, зв'язку та ін.) [15, с. 6].

Зменшення ризиків пов'язано з такими заходами з боку НБУ, як процедура реєстрації банків, видача їм ліцензій на здійснення окремих операцій, проведення аудиторських перевірок тощо. Організаційно цю роботу здійснює Управління з банківського нагляду НБУ і його регіональні відділення.

До зовнішніх ризиків слід зарахувати такі:

- кредитний ризик, що полягає в можливості неповернення кредиту;

- процентний ризик, пов'язаний з недоотриманням або з неотриманням плати за наданий кредит;

- валютний ризик, який означає втрати банку від несприятливої для нього зміни валютного курсу;

- ризик ліквідності, що означає неможливість банку в повному обсязі забезпечити вимоги своїх клієнтів;

- ризик за операціями з цінними паперами, що знаходить свій вираз у можливості втрат банку у зв'язку з несприятливою зміною курсу цінних паперів, які є у власності комерційного банку [15, с. 8].

Контроль за зовнішніми ризиками НБУ здійснює шляхом реалізації цілої низки заходів. До найбільш поширених і систематичних слід зарахувати:

- щомісячну звітність комерційних банків перед НБУ щодо портфеля цінних паперів, ризику процентної ставки, валюти і валютної позиції;

- надання відомостей про наслідки зовнішнього аудиту;

- вимога НБУ надати іншу інформацію, навіть ту, що становить банківську або комерційну таємницю.

Найбільш суттєві моменти контролю за функціонуванням банківської системи сконцентровано в економічних нормативах, установлюваних центральним банком стосовно комерційних банків, які є, як правило, обов'язковими для останніх. Розглянемо ці нормативи стосовно до банківської системи України.

Відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк України встановив низку нормативів, обов'язкових для всіх комерційних банків. Найбільш важливі з них містять:

- мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку;

- мінімальний розмір обов'язкових резервів, що депонуються в НБУ;

- достатність капіталу банку;

- ліквідність балансу банку;

- максимальний рівень ризику на одного позичальника;

- мінімальний розмір резервів комерційного банку.

Мета встановлення нормативів і контролю за ними полягає в тому, щоб забезпечити фінансову стабільність банків, а відтак, і захистити інтереси вкладників [13, с. 12].

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Подальший розвиток банківської системи нашої держави знайшов своє відображення у прийнятті нової редакції Закону України "Про банки та банківську діяльність" і Закону України "Про НБУ", а разом з ними і нових нормативів. Введено такі нормативи:

І. Нормативи капіталу:

- мінімальний розмір регулятивного капіталу, що являє собою базу для розрахунків економічних нормативів банку і включає як основний (1-го рівня), так і додатковий (2-го рівня) капітал;

- адекватність регулятивного капіталу;

- адекватність основного капіталу.

ІІ. Нормативи ліквідності:

- миттєвої ліквідності;

- поточної ліквідності;

- короткострокової ліквідності.

ІІІ. Нормативи кредитного ризику та інвестування:

- максимальний розмір ризику на одного контрагента;

- норматив великих кредитних ризиків;

- максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайд еру;

- максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам;

- інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

- норматив загальної суми інвестування;

- норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Встановлені нормативи регулярно контролюються НБУ і в разі їх відхилення до банків застосовуються методи економічного та адміністративного впливу.

У сукупності обов'язкових нормативів висхідними виступає норматив регулятивного капіталу.

З метою забезпечення стійкості комерційних банків і можливості покриття збитків у випадку непередбачених обставин Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків мінімальний розмір статутного капіталу. Його розмір виражено у євровалюті, введеній з 1999 р. більшістю країн членів Європейського союзу. Розмір мінімального регулятивного капіталу диференційований за банками залежно від виду банку та терміну його дії з моменту заснування [24].

Так, НБУ встановив мінімальні розміри регулятивного капіталу на 2007-2010 pp. з розбиттям за кожним роком і залежно від виду банку. Ці нормативи наведено в табл. 2.1.

Що ж до новостворених банків, то для них встановлено такі самі нормативи регулятивного капіталу, але мінімальний розмір, який існує для діючих банків на 1.01.2007 p., для них є мінімальним розміром першого року існування. Нормативів, установлених для діючих банків на 01.01.2010 p., вони повинні досягти на п'ятий рік свого існування [25].

До складу регулятивного капіталу банку входить як основний капітал, що включає статутний фонд банку й інші фонди, створювані банком за рахунок свого прибутку, так і додатковий капітал, що перебуває у вигляді резервів для покриття кредитних і валютних ризиків, а також резервів, утворених за рахунок переоцінки фіксованих активів банку. Встановлення високого мінімального рівня регулятивного капіталу і досить жорсткого графіка його зростання в середньому в 1,5 рази за п'ять років відбиває намагання НБУ посилити рівень капіталізації банківської системи. На початок 2009 р. він залишався ще дуже низьким і становив у цілому близько 5 % від ВВП [25].

комерційний центральний банк рефінансування

Таблиця 2.1 - Мінімальний розмір регулятивного капіталу діючих банків України [24]

Вид банку

Капітал на дату формування, тис. євро

01.01.2007

01.01.2008

01.01.2009

01.01.2010

Місцевий кооперативний

1000

10150

1300

1500

Регіональний, у т. ч. спеціалізований, ощадний і іпотечний

3000

3500

4000

5000

Межрегіональний, у т. ч. спеціалізований інвестиційний і розрахунковий (кліринговий), центральний кооперативний

5000

5500

6000

8000

Активи банку - це сукупність розміщених банком коштів. Вони подані різними за призначенням елементами. У числі структурних ланок: каса і прирівняні до неї кошти, будинки і споруди, різні кредити і т. ін. Усі ці активи розрізнюються між собою ступенем ліквідності, тобто ступенем здатності перетворюватись на грошову форму, а значить і ступенем ризику. Тому у світовій практиці при визначенні коефіцієнта платоспроможності банку активи банку визначають з урахуванням ступеня ризику за кожним видом активів.

Національний банк України з огляду на ступінь ризикованості активів комерційних банків виокремлює чотири групи активів. У першу групу входять, наприклад, такі види активів, як каса і прирівняні до неї кошти; кошти комерційних банків, що знаходяться на кореспондентських рахунках у Національному банку та в інших комерційних банках, і деякі інші активи. У другу групу входять кошти на рахунках в іноземних банках, кредити, гарантовані іншими банками, і подібні до них за ступенем ризикованості активи. У третю групу ввійшли такі активи, як будинки і споруди, а також кредити під заставу майна, страхування, гарантію або поручительство інших підприємств, організацій і установ.

Четверта група включає значний перелік активів, найбільш характерними з яких виступають кредити без забезпечення, дебітори банку й інші подібні до них за ризикованістю активи.

Для кожної групи активів установлено коефіцієнт ризику. За першою групою він буде найменший (нульовий), а за останньою - найвищий. Під час визначення суми всіх активів банку складові елементи цих активів зважуються на відповідний коефіцієнт ризику.

У кожній країні встановлюється свій показник платоспроможності банку, але зазвичай він знаходиться в межах від 4 до 8 %. В Україні мінімально припустиме значення даного коефіцієнта становить 8 %. Це означає, що перевищення активів банку, зважених з урахуванням ризику, не повинно перевищувати власний капітал банку більше ніж у 12,5 разів.

Нормативи ліквідності виступають важливим елементом контролю за діяльністю банку і стимулюють комерційні банки до досягнення, з одного боку, максимальної прибутковості своїх операцій, а з іншого - до підтримки на безпечному для банку рівні ліквідності своїх активів.

Діяльність комерційних банків постійно пов'язана з ризиком. Тож необхідно враховувати ці ризики і розробляти нормативи за їх видами. Сам комерційний банк має певну систему показників ризику. До них належать, наприклад, максимальний розмір отриманих міжбанківських позик, максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам, та ін. [17, с. 25].

Розглянуті економічні нормативи достатньо жорстко фіксовані, і їхня зміна чітко прогнозована в силу їхнього обмежувального характеру. Останнє знаходить свій вираз у тому, що ці показники, як правило, встановлюють певний поріг, наприклад мінімальний розмір регулятивного капіталу, перевищення якого тільки зміцнює комерційний банк. Те ж саме можна сказати і про нормативи, що встановлюють верхню межу, з тією тільки різницею, що тут банк зацікавлений у його зменшенні (наприклад показник поточної ліквідності). Передбачуваність змін цих показників обумовлена прагненням поліпшити показники роботи банку.

Усі перелічені вище нормативи сфокусовані на діяльності самого банку і забезпеченні його надійності та стійкості. Зміна даних нормативів, яку може здійснити Національний банк, буде спрямована на зміцнення банків, а значить і банківської системи, а відтак, може викликати позитивні макроекономічні наслідки в економіці. Отже, можна зробити висновок про те, що й контрольні функції Національного банку України стосовно до комерційних банків певною мірою виступають і як непрямі важелі регулювання економіки.

До числа нормативних показників, передбачених Законом »Про банки та банківську діяльність», належить і показник норми обов'язкових резервів. Однак він відрізняється від усіх попередніх тим, що його регулювальна природа більш складна. Вона пов'язана не стільки зі впливом на стан справ у конкретному банку, скільки зі впливом банківської системи в цілому на економічне життя суспільства.

За попередні роки норма обов'язкових резервів, як, до речі, і визначення бази її нарахування, постійно змінювалися. Але визначальним напрямом змін стало помітне зменшення цієї норми, що однозначно свідчить про спрямованість політики НБУ на активізацію інвестиційного процесу в економіці, тому що він визначається банківським кредитуванням.

Розглядаючи регулювальний характер дій Національного банку України, слід відзначити й те, що ця діяльність не може бути обмежена тільки її впливом на сучасний стан банківської системи і на вирішення поточних проблем в економіці. Центральному банку нашої держави необхідно зосередити свої зусилля і на вирішенні стратегічних питань, які постають перед Україною з огляду на процеси глобалізації і на зміну місця нашої Батьківщини у світовому господарстві [17, с. 27].

Як відомо, одним з важливих стратегічних пріоритетів для України є її вступ до Світової організації торгівлі. Таке завдання вимагає рішучих і добре продуманих дій, спрямованих на пристосування вітчизняної банківської системи до нових умов, у які вона потрапила. Серед найбільш актуальних проблем у цьому аспекті слід назвати такі.

По-перше, реорганізація банківської системи в напрямі, який би забезпечив її існування в умовах неминучої лібералізації фінансових ринків.

По-друге, підвищення рівня конкурентоспроможності наших банків, бо в новому середовищі вони можуть виявитися слабкою ланкою. Це означає, що вже сьогодні слід вирішувати такі нагальні проблеми, як підвищення рівня капіталізації банків, зменшення середньозваженої ставки за кредитами для безпосереднього позичальника, суттєве зменшення рівня ризиків при здійсненні окремих банківських операцій [23].

Отже, вирішення цих завдань допоможе підготувати нашу банківську систему до нового, досить жорсткого конкурентного середовища, яке стало реальністю для наших банків зі вступом України до Світової організації торгівлі.

2.2 Кредитування КБ

Постановою Правління НБУ № 484 від 15.12.2000 р. затверджено Положення про механізми рефінансування комерційних банків України [23].

Комерційні банки можуть отримувати від НБУ як банку останньої інстанції кредити через кредитні аукціони (тендери), ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів. Ці кредити поділяються на коротко- і довгострокові. До ломбардних, як відомо, відносяться кредити, отримані від НБУ під забезпечення державних цінних паперів, які відповідають вимогам НБУ.

НБУ надає комерційним банкам короткострокові кредити в межах коштів на здійснення первинної кредитної емісії (випуску в обіг платіжних засобів). Такі кредити НБУ надає як безпосередньо, так і через свої регіональні управління комерційним банкам, які дотримуються економічних нормативів, встановлених НБУ для їх діяльності, та попереднього аналізу кредитоспроможності банків, тобто визначення гарантій повернення кредиту.

Використовується також такий різновид короткострокових кредитів як овердрафт за кореспондентським рахунком комерційних банків у НБУ (за умови існування відповідної угоди).

У першій половині 2010 р. структура платіжних засобів, що були випущені в обіг НБУ для рефінансування комерційних банків, мала такий вигляд: усього випущено в обіг платіжних засобів - 100%, у тому числі через кредити "овернайт" - 88,4%, кредити, продані на тендері - 0,8%, операції РЕПО - 10,8%. Рефінансування означає отримання комерційними банками від НБУ позик з метою надання кредитів своїм клієнтам. Головна мета рефінансування - забезпечити належну ліквідність діяльності комерційних банків. Середня відсоткова ставка за кредитами НБУ, наданими комерційним банкам у першій половині 2010 p., становила 14,12% річних, у тому числі за кредитами "овернайт" - 13,18%, кредитами, проданими на тендері - 14,0%, операціями РЕПО - 19,0% [22].

Національний банк може надавати стабілізаційний кредит банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління Національного банку. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою високоліквідними активами банку-позичальника (державними цінними паперами, іншими цінностями після здійснення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у власності комерційного банку і не обтяжені іншими зобов'язаннями) або гарантією чи порукою іншого фінансове стабільного банку або фінансової установи. Здійснення банком операцій із надання кредитів за рахунок коштів стабілізаційного кредиту не дозволяється.

Правила проведення кредитних тендерів затверджуються Правлінням НБУ. Тендер Національного банку - це форма задоволення попиту на грошові кошти при рефінансуванні, яка передбачає надання Національним банком кредитів банкам, що потребують підтримання ліквідності шляхом відбору за критеріями, які встановлюються Національним банком. Ціна тендера - ціна надання кредитів НБУ, сформована в процесі тендера, є пропозицією учасника тендера процентної ставки за кредит, з якою погодився організатор тендера. Банк може подати тільки одну заявку на участь у тендері. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі). Не дозволяється пропозиція різних видів забезпечення в одній заявці.

Відповідальність за повернення кредитів та відсоткових виплат за ними в зазначений строк покладається на банки-покупців, що обумовлюється в кредитному договорі, а контроль за своєчасне їх повернення - на регіональні управління НБУ. Придбані на тендері кредити не повинні приводити до порушення встановлених для діяльності комерційних банків економічних нормативів і не підлягають пролонгації.

В Україні робилися спроби використати механізм рефінансування комерційних банків з боку НБУ для стимулювання вітчизняного народного господарства. Так, у 1995 р. НБУ проводив цільові кредитні аукціони з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для державної кредитної підтримки тих вітчизняних підприємств, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва, нарощували обсяги випуску та реалізації продукції, здійснювали закупівлю товарів українських виробників для подальшої реалізації споживачам. На жаль, ці заходи з кредитної підтримки вітчизняних товаровиробників не дали необхідного ефекту [23].

При наданні ломбардного кредиту комерційний банк передає на тимчасове користування в НБУ цінні папери. Сума кредиту залежить від двох основних чинників: вартості державних цінних паперів і термінів їх погашення.

Ломбардний кредит є важливим інструментом рефінансування комерційних банків. Це - позика, забезпечена державними цінними паперами (в даному випадку). Ломбардні кредити можуть отримувати комерційні банки, діяльність яких відповідає встановленим НБУ вимогам (одержали ліцензію на здійснення банківської діяльності; дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, нормативів обов'язкових резервів, правил ведення бухгалтерського обліку та не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ).

Ломбардні кредити за дорученням НБУ можуть надавати регіональні управління Національного банку України, в яких відкрито кореспондентські рахунки комерційних банків. Термін погашення державних цінних паперів не повинен припадати на термін користування ломбардним кредитом.

Рефінансування комерційного банку у вигляді ломбардного кредиту здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається між даним банком та регіональним управлінням Національного банку України за дорученням НБУ на основі заяви позичальника.

Після настання строку погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ стягує суму наданої позики з кореспондентського рахунка комерційного банку в порядку, встановленому кредитним договором. У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом та відсотки за ним погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих йому під забезпечення відповідно до чинного законодавства. Відразу ж після погашення ломбардного кредиту та відсотків за його користування комерційний банк отримує право проводити вільні операції із закладеними раніше державними цінними паперами [21, с. 24].

У забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що рахуються на балансі комерційного банку і які тимчасово передаються Національному банку. Як забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що включені в ломбардний список НБУ.

НБУ щоквартально визначає граничну суму ломбардного кредиту і встановлює ліміти для регіональних управлінь НБУ. Ломбардний кредит надається за ломбардною відсотковою ставкою, яку встановлює Правління НБУ залежно від ситуації на національному грошово-кредитному ринку.

Важливим інструментом рефінансування вітчизняної банківської системи є операції РЕПО - угоди з продажу державних цінних паперів із зобов'язанням наступного їх викупу.

Постановою правління НБУ № 204 від 29.05.2001 р. затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій РЕПО. Учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій за дорученням клієнтів або від свого імені, депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Інші обмеження на участь в операціях РЕПО не встановлюються [22].

Кредитний портфель - це сукупність всіх позик виданих банком, з метою отримання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, зокрема прострочених, пролонгованих, сумнівних. В структурі балансу кредитний портфель розглядається як єдине ціле і складова частина активів, яка має свій рівень прибутковості і ризику. Якість і склад кредитного портфелю залежить від організації кредитної роботи банку

Таблиця 2.2 - Кредити надані комерційним банкам НБУ, 2009 - 2010 рр.

01.12.2009 р.

01.12.2010 р.

Кредити, надані банкам

100%

100%

Тендерні кредити

21%

28.6%

Ломбардні кредити

24%

28.9%

РЕПО

55%

42.5%

З даної таблиці видно, що у 2010 році стан надання кредитів був досить високий проти 2009 року, але це не дуже втішає, бо загальний стан залишає бажати кращого.

Формування резервів для покриття ризиків за позиками є важливим елементом серед заходів, спрямованих на підвищення надійності і стабільності банківської системи. Факти банкрутства деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують нагального вирішення питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже бакрутство одного банку спричинює проблеми для всієї економіки.

Розділ 3. Вдосконалення взаємовідносин НБУ з КБ

Принципи, що покладені в основу розробки програми реформування та розвитку банківської системи в Україні, такі:

1. Макроекономічна політика повинна бути спрямована на забезпечення стабільних умов для підприємницької діяльності.

2. Життєздатність (платоспроможність) фінансових інститутів повинна бути більш прозорою і забезпеченою.

3. Сприяння розбудові фінансової інфраструктури, яка включає інформаційні системи, правову систему та систему банківського нагляду.

4. Необхідно створити умови для зменшення витрат на фінансове посередництво [20, с. 24].

Основними сьогодні є такі напрями реформування банківської системи України:

1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.

2. Удосконалення системи нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків.

3. Встановлення клімату довіри до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб.

4. Створення умов для підтримання стабільності національної грошової одиниці - гривні.

5. Посилення мобілізації заощаджень населення та підприємницьких структур за рахунок створення ефективної системи страхування вкладів.

6. Ефективне використання фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за рахунок директивного розподілу кредитів.

7. Розв'язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.

8. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи [20, с. 26].

На офіційному сайті НБУ можна прочитати про такі плани щодо поліпшення методів нагляду за діяльністю комерційних банків:

Скорочення тривалості та періодичності пepeвipoк банків.

Зменшення обсягів перевірки кредитного портфеля залежно від надійності внутрішньої системи контролю в банку, притаманних йому ризиків та якості управління ними.

Посилення контролю за виконанням прийнятих наглядових рішень, у тому числі за результатами комплексного інспектування, шляхом проведения позапланових пepeвipoк банку.

Удосконалення структури нагляду i перерозподілу функцій між структурними підрозділами центрального апарату та територіальними управліннями Національного банку України з метою їх оптимізації та усунення дублювання.

Вивчення питання щодо поетапної централізації функцій безвиїзного нагляду на piвнi центрального апарату за всіма групами банків з метою усунення дублювання функцій територіальних управлінь i центрального апарату, підвищення ефективності наглядових процесів.

Установлення порядку, відповідно до якого інспектування банків 3 та 4 груп здійснюється бригадами інспекторів, які формуються з фахівців різних територіальних управлінь та центрального апарату Національного банку України, забезпечення ротації керівників інспекційних перевірок.

Перегляд підходів до проведення перевірок філій шляхом здійснення пepeвipoк великих філій i філій, які здійснюють високоризикові операції.

Удосконалення контролю за станом ліквідності банків шляхом удосконалення розрахунку нормативів ліквідності и забезпечення постійного моніторингу ліквідності та аналізу невідповідності між активами та пасивами за строками погашення.

Подальше вдосконалення порядку оцінки якості активів банків та формування резервів за ними відповідно до вимог міжнародних стандартів;

Удосконалення комплексної системи індикативних показників діяльності банків, у тому числі системи раннього реагування.

Подальше впровадження систем стрес-тестування з метою визначення чутливості банків та банківської системи в цілому до окремих ризиків.

Хоча методологія нагляду НБУ за діяльністю комерційних банків поки що не дуже добре розвинута, з кожним роком все ближче і ближче Україна підходить по цим параметрам до Європейських стандартів, видаючи нові, більш сучасні закони і накази, розширюючи нагляд за діяльністю всієї фінансової системи України [23].

Отже, щоб підвищити ефективність банківського нагляду, поглибити економічний аналіз, необхідно вдосконалювати інформаційне забезпечення шляхом створення багаторівневої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи, яка будувалася б не на інтуїтивних та суб'єктивістських методах автоматизації локальних процедур із подальшим механічним об'єднанням у «єдину» систему, а на науково обґрунтованих методах моделювання і побудови складних інформаційних систем.

Працівники служби банківського нагляду можуть давати ефективні рекомендації і поради банкам лише за умови наявності сталого законодавства та чітких регулятивних правил.

Так, чітка й конкретна правова інфраструктура дає змогу всім комерційним банкам «знати правила гри». Служба банківського нагляду Національного банку України має право і необхідні владні повноваження проводити дієвий нагляд, починати швидкі та ефективні дії відносно проблемних банків.

Висновки

Отже, ефективний нагляд за діяльністю комерційних банків є однією з основних передумов стабільності економічного середовища. Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків зумовлена тим, що в умовах ринку відбувається жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток.

Виходячи з першого розділу роботи, бачимо, що надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільного виробництва і в забезпеченні державного регулювання економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення стабільності її функціонування.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими установами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо.

Виходячи з другого розділу роботи приходимо висновку що центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аукціони; операції РЕПО (купівля - продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Виходячи з третього розділу, приходимо висновку, що хоча методологія нагляду НБУ за діяльністю комерційних банків поки що не дуже добре розвинута, з кожним роком все ближче і ближче Україна підходить по цим параметрам до Європейських стандартів, видаючи нові, більш сучасні закони і накази, розширюючи нагляд за діяльністю всієї фінансової системи України.

Отже, щоб підвищити ефективність банківського нагляду, поглибити економічний аналіз, необхідно вдосконалювати інформаційне забезпечення шляхом створення багаторівневої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи, яка будувалася б не на інтуїтивних та суб'єктивістських методах автоматизації локальних процедур із подальшим механічним об'єднанням у «єдину» систему, а на науково обґрунтованих методах моделювання і побудови складних інформаційних систем.

Чітка й конкретна правова інфраструктура дає змогу всім комерційним банкам «знати правила гри». Служба банківського нагляду Національного банку України має право і необхідні владні повноваження проводити дієвий нагляд, починати швидкі та ефективні дії відносно проблемних банків.

Список використаних джерел

1. Закон України: Про банки і банківську діяльність, від 20.02.01.

2. Закон України: Про Національний банк України, від 20.05.1999.

3. Закон України: Про нотаріат, від 14.06.04.

4. Про випуск облігацій внутрішньої державної позики: Постанова КМУ // Офіційний вісник України.-2009. -№15 - с. 66.

5. Про основні напрями розвитку фондового ринку в України у 2010 році: Указ Президента України // Бюлетень. - 2010. -№1 -с. 58.

6. Демківський А.В. Сучасний вексельний обіг. - К., 2006. - 364 c.

7. Емісійна діяльність на ринку цінних паперів. // Цінні папери України. - 2009. - №17.

8. Іщук Т. Перспективи розвитку реєстраторських установ // Цінні папери України. - 2009. - №11. - с. 45.

9. Кошовий Д. Учасники ринку з оптимізмом дивляться в 2010 рік (Ринок державних цінних паперів у грудні 1999р.) // Вісник НБУ - 2010. - №1. - с. 53.

10. Луців Б., Сиротюк О. Інвестиційна ситуація в Україні: проблеми і перспективи // Вісник ТАНГ. - 2008. - Випуск 3. - с. 17.

11. Марахов К.С. Матеріали другої міжнародної конференції “Наука і освіта” - 08. - К. - 2009. - с. 56.

12. Мартинов Г.М. Регулювання діяльності комерційних банків НБУ// Вісник НБУ. - 2009.-№6. - с. 38.

13. Науменко В. Ринок цінних паперів під впливом макроекономічних негараздів // Вісник НБУ. -2009. - №2. - с. 48.

14. Операції банків з цінними паперами: нові можливості // Цінні папери України. -2009. - 21 жовтня. - с. 18.

15. Полозенко Д. Фінансова глобалізація та інвестиційний процес //Вісник Національного банку України. - 2008. - №5. - с.9.

16. Руденко Т. Доступно про вексель // Цінні папери України. - 2009 - №1. - с. 39.

17. Сумський Г.Л. Операції комерційних банків // Вісник НБУ. - 2010. - №1. - с. 45.

18. Иванов В.В. Анализ надёжности банка.- Практическое пособие -М.: РДЛ, 2001. -320с.

19. Иванов В.М. Деньги и кредит. Курс лекций -К.: МАУП, 2000 - 230с.

20. Шимон Р.С. Проблеми капіталізації банків в Україні //Голос економіки. - 2010. - №15. - с. 80.

21. Якимчук В.Д. Банківський капітал та його особливості// Підприємництво, господарство і право. - 2010. - №4. - с. 26.

22. http://www.bankstore.com.ua/ - Банківські новини

23. http://www.bank.gov.ua/ - Сайт НБУ

24. http://banker.ua/banks/ - Український банківський портал

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Повноваження Національного банку як регулятивно-наглядового органу. Напрями його діяльності, участь в кредитному обслуговуванні комерційних банків. Правові основи взаємовідносин НБУ з КБ. Принципи реформування та розвитку банківської системи в Україні.

    курсовая работа [31,7 K], добавлен 28.02.2013

  • Ресурси комерційних банків: зміст, значення, класифікація. Функції та класифікація власного капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку. Порядок формування статутного фонду. Залучені і запозичені кошти комерційних банків.

    реферат [42,6 K], добавлен 18.03.2014

  • Види активних операцій комерційного банку. Кредитна діяльність банків України. Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій. Процес кредитування. Формування відсоткової ставки за позиками. Перспективи розвитку активних операцій вітчизняних банків.

    курсовая работа [328,6 K], добавлен 24.02.2009

  • Еволюція кредитних відносин Національного Банку України з комерційними банками. Економічна сутність, значення кредитів, що надаються НБУ комерційним банкам. Сучасний стан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національним Банком комерційних банків.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 07.12.2010

  • Ресурси комерційного банку, їх формування і прогнозування. Операції комерційних банків з обслуговування платіжного обороту та організації розрахунків суб’єктів господарювання. Послуги комерційних банків в умовах ринку. Фінансові звіти та їх оцінка.

    курсовая работа [76,5 K], добавлен 26.08.2013

  • Особливості організації банківської справи та основних функцій комерційних банків. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків. Походження та розвиток комерційних банків. Функції комерційних банків. Операції комерційних банків.

    курсовая работа [40,1 K], добавлен 10.04.2007

  • Теоретичні основи та економічна сутність регулювання діяльності комерційних банків. Грошово-кредитне регулювання банків як основа діяльності банківської системи України. Підвищення рівня прибутковості банку внаслідок дій органів банківського нагляду.

    дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.09.2010

  • Розміри та порядок визначення економічних нормативів. Розмір регулятивного капіталу. Основні активи комерційного банку за групами ризику. Заходи впливу Національного банку за порушення економічних нормативів. Приклади розрахунку економічних нормативів.

    контрольная работа [75,0 K], добавлен 11.05.2010

  • Базові поняття про банк та банківську систему. Види комерційних банків. Проблеми взаємовідносин Національного банку України та комерційних банків. Функції банківської системи. Проблеми інтеграції банківської системи України в світові фінансові структури.

    научная работа [45,4 K], добавлен 28.02.2010

  • Сутність, види та значення прибутку комерційного банку. Джерела формування прибутку комерційного банку. Напрямки розподілу прибутку комерційного банку. Прибутковість комерційних банків України.

    курсовая работа [37,0 K], добавлен 10.09.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.