Вдосконалення кредитних та інвестиційних банківських операцій

Табл.5 Аналіз кредитної якості боргових цінних паперів у портфелі банку на продаж станом на 31 грудня 2015 року

Протягом аналізованого періоду найбільшу питому вагу в портфелі цінних паперів займають боргові цінні папери 99,8 у 2014 та 99,6 у 2015 році також займають цінні папери на продаж у 2014 та у 2015 році становить 100%. Протягом періоду, що аналізується значних змін у структурі портфеля цінних паперів не відбулося, торговельні операції продовжують відігравати провідну роль, однак значно збільшилась питома вага цінних паперів, що утримуються до погашення.До складу портфеля до погашення входять виключно боргові цінні папери (закріплено нормативним законодавством). У зв'язку з тим, що ситуація на фондовому ринку постійно змінюється, комерційний банк повинен регулярно переглядати вміст свого інвестиційного портфеля і оновлювати його склад відповідно із змінами економічної ситуації, інвестиційних цілей банку та якостей окремих цінних паперів. Ті фондові інструменти, які за своїми характеристиками вступають у протиріччя із цільовими пріоритетами банку у сфері інвестицій, продаються і замінюються іншими, які відповідають поточним потребам банку. Багато банків набуло досвіду розміщення у великих обсягах власних акцій, депозитних сертифікатів та інших цінних паперів. До того моменту, поки Україні не склалася мережа спеціалізованих інститутів, що забезпечують інфраструктуру фондового ринку, лише комерційні банки мають реальні можливості виступати повноцінними інституційними інвесторами, створюючи важливі передумови для ефективного переливу капіталів в економіці Це обумовило зняття процентних обмежень на участь комерційних банків у статутних фондах підприємств і організацій, що може відіграти важливу роль у стимулюванні інвестиційних та приватизаційних процесів, а також сприятиме дальшому розвитку ринку цінних паперів в Україні.Інвестиційний портфель банку -- це сукупність здійснених банком інвестицій з метою одержання прибутку та диверсифікації ризиків.

Залежно від поведінки інвесторів інвестиційний портфель може бути таких типів:

-- агресивний (ризиковий) -- націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів (в основному, акцій), які входять до портфеля цінних паперів. Власник такого портфеля схильний до високого ступеня ризику. Такий інвестор прагне якнайбільшої дохідності і вкладає капітал у ризикові папери;

-- поміркований (ринковий) -- дохід буде складатися за рахунок приросту курсової вартості, процентів за дохідними державними цінними облігаціями, а також із дивідендних виплат. Інвестори з поміркованою стратегією як основний пріоритет вибирають величину доходу, не обмежуючись жорсткими рамками періоду інвестування;

-- консервативний портфель формується з державних облігацій. Інвестор схильний до меншого ступеня ризику. Інвестор, який дотримується консервативної стратегії управління портфелем, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого періоду часу. Тому для нього кращим є безперервний потік платежів у вигляді процентних виплат на цінні папери. Його задовольняє менша дохідність, яка компенсується високою надійністю одержання доходів.

Інвестиційні портфелі банку класифікують за різними ознаками на такі види:

1. За метою інвестування розрізняють портфелі:

-- одержання прибутку;

-- збереження капіталу;

-- забезпечення резервів;

-- забезпечення ліквідності;

-- розширення сфери впливу;

-- спекулятивні.

2. За ступенем досягнення інвестиційних цілей розрізняють:

-- інвестиційний портфель прибутковості;

-- інвестиційний портфель зростання;

-- венчурний інвестиційний портфель;

-- збалансований інвестиційний портфель;

-- гарантійний інвестиційний портфель;

-- незбалансований інвестиційний портфель;

-- інвестиційний портфель, що вимагає диверсифікації.

3. За видом інструментів інвестування розрізняють:

-- портфель цінних паперів;

-- портфель реальних інвестицій;

-- депозитарний портфель;

-- іпотечний портфель;

-- позичковий портфель;

-- валютний портфель;

-- комбінований портфель.

4. За рівнем ризику фінансових інструментів інвестиційні портфелі поділяють на:

-- неризиковий;

-- з мінімальним ризиком;

-- з середнім ризиком;

-- високоризиковий;

-- спекулятивний.

5. Застратегією формування інвестиційний портфель може бути:

-- короткостроковий;

-- середньостроковий;

-- довгостроковий.

6. За рівнем управління розрізняють портфель:

-- фіксований;

-- з пасивним управлінням;

-- середній за рівнем контролю;

-- що вимагає щоденного контролю.

Банки можуть формувати такі типи портфелів( рис.5).

Рис. 5 Різновиди типів інвестиційних портфелі

Портфель зростання -- зорієнтований на цінні папери та інші інвестиційні об'єкти, ринкова вартість яких швидко зростає. Метою портфеля такого типу є зростання капіталу не за рахунок отримання дивідендів і процентів, а за рахунок зростання курсової вартості. По-іншому такий портфель називають курсовим.Залежно від співвідношення очікуваного зростання капіталу та ризику можна виділити види портфелів зростання: агресивного, консервативного та середнього.Портфелі агресивного зростання орієнтуються на максимальний приріст капіталу. Цей портфель складається з акцій молодих швидкозростаючих компаній. Він пов'язаний із великим ризиком, але при сприятливому розвитку підприємств-емітентів може принести високий дохід.Портфель консервативного зростання містить акції великих, добре відомих і стабільних компаній, які характеризуються хоча й невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості.Портфель середнього зростання має одночасно Інвестиційні властивості агресивного й консервативного портфелів. До цього типу портфеля включаються, поряд із надійними цінними паперами, придбаними на тривалий період, ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. При цьому забезпечується середній приріст капіталу та поміркований рівень ризику вкладів. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а дохідність -- цінними паперами агресивного зростання.

Мета портфеля доходу -- отримання високих поточних доходів за рахунок дивідендів і процентів.Змішаний портфель (збалансований портфель з урахуванням зростання і доходу інвестованого капіталу) формується, щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких процентних виплат. Портфель частково складається з об'єктів фондових цінностей зі швидкозростаючою курсовою вартістю, частково -- з високодохідних цінних паперів.У спеціалізованому портфелі папери або інші об'єкти інвестицій об'єднані не за загальним цільовим критерієм, а за більш частковими критеріями (за ризиком, цінним папером, галузевою або регіональною належністю тощо).Наприклад, можуть бути такі варіанти формування спеціалізованого портфеля;

-- портфель корпоративних акцій;

-- портфель облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП);

-- портфель короткострокових цінних паперів;

-- регіональний або галузевий портфель (формується з цінних паперів однієї або декількох пов'язаних між собою галузей, або із паперів емітентів, які знаходяться в одному регіоні).Портфель ризикованого капіталу складається переважно із цінних паперів і паїв молодих компаній "агресивного" типу, що вибрали стратегію швидкого розширення, або інших ризикованих об'єктів з незрозумілою ринковою часткою й оцінкою. За суттю, це спекулятивний портфель, мета якого -- отримати дуже високі доходи за рахунок купівлі активів, коли вони сильно недооцінені.Основними чинниками, які впливають на масштаби інвестиційної діяльності банку та вибір інвестиційної політики, є:

-- етапи життєвого циклу банку (початок створення, швидке та стійке зростання, стабілізація, сповільнене зростання і поступове припинення діяльності);

-- загальний тип поведінки та політика банку наринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;

-- розміри банку та мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);

-- готовність банку йти на значні витрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).

При розробці інвестиційної політики банку необхідно враховувати низку обмежень щодо;

1) складу пасивів банку, а саме: якщо значну частку в зобов'язаннях становлять кошти на поточних рахунках організацій і на вкладах на вимогу, це не дозволяє банку використовувати короткострокові ресурси для ефективних інвестицій;

2) здійснення інвестиційних операцій за умовами володіння банком значними надлишками ліквідності, що пов'язано Із самою природою інвестицій (трансформація короткострокових залучених ресурсів у більш довгострокові вкладення), а також з великим ризиком і часто неліквідністю самих інвестицій;

3) регулюючої діяльності НБУ, спрямованої на обмеження ризику і встановлення пріоритетних об'єктів інвестицій (створення резервів під знецінення пінних паперів);

4) впливу на масштаби інвестиційної діяльності організаційної структури банку. Очевидно, що інвестиційний банк активніший на фондовому ринку, ніж універсальний.

При формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити майбутній тип портфеля.

Основною метою інвестиційної діяльності банку є забезпечення збереження коштів, дохідності та ліквідності. Водночас, більш високий дохід досягається за рахунок зниження ліквідності та пов'язаний, як правило, з вищим рівнем ризику, тому інвестиції повинні бути диверсифіковані. Відповідно до цього інвестиційна політика банку має передбачати визначення:

а) пріоритетних напрямів інвестування з урахуванням очікуваних доходів і ризику й на цій основі відбір відповідних інвестиційних проектів;

б) загального обсягу довгострокових інвестицій щодо всіх активів банку;

в) граничної величини кредиту або іншого виду інвестицій на одного позичальника;

г) механізму реалізації (здійснення) інвестицій, у тому числі можливостей об'єднання коштів і системи участі у фінансово-промислових групах;

ґ) способів контролю за реалізацією інвестицій і санкцій до них.

Дляреалізації ефективної інвестиційної політики необхідна розробка механізму управління інвестиціями в умовах високої інфляції, несприятливого інвестиційного режиму і недостатньо розвиненого фінансового ривку.

Методологія управління інвестиційною діяльністю банку включає низку етапів і процедур.

По-перше, розробку правил прийняття рішень за інвестиційними проектами, які захищають від елементів випадковості та суб'єктивізму.

По-друге, визначення чинників, які дозволяють обрати об'єкт фінансування. До таких чинників потрібно віднести:

-- пріоритети політики реалізації структурної перебудови економіки регіону;

-- концентрацію коштів на обмеженому колі об'єктів;

-- можливість використання пільгової політики оподаткування;

-- порівняно швидкі строки окупності вкладів;

-- наявність виробничої бази та інфраструктури для реалізації інвестиційних проектів.

По-третє, обов'язкову економічну експертизу проектів із дотриманням вимог міжнародних стандартів. Нині існує розвинений методичний апарат (методика оцінки інвестиційних проектів ЮНІДО, методика Всесвітнього банку тощо), який підкріплений, як правило, програмними продуктами. На вітчизняному ринку за останні роки з'явилося багато комп'ютерних програм оцінки інвестиційних проектів, адаптованих до українських умов.

По-четверте, участь банків у статутному капіталі позичальника часткою, яка дає право на входження у Раду директорів.

По-п'яте, визначення періоду кредитування, при цьому строк погашення і сплата процентів за кредит повинні пов'язуватись із ходом реалізації інвестиційних проектів, реалізацією продукції та інфляційними процесами.

2.3 Депозитні операції банків

Важливим джерелом формування ресурсної бази банків є депозитні операції, сутність яких полягає в залученні тимчасово вільних коштів клієнтів (бізнесу та домашніх господарств) у банківську систему. Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах. Вклад (депозит) - це гроші, передані в банк їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку. На процес формування заощадження впливають різноманітні фактори їх можна систематизувати, поділивши на п'ять груп:

· основним фактором першої групи є державна політика, спрямована на забезпечення політичної, стабільності та сталого розвитку національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку і підприємництва;

· фактори другої групи пов'язані з динамікою основних економічних показників рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічного розвитку регіонів та їх інфраструктури;

· третя група факторів стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

· четверта - довіри до комерційних банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

· п'ята група факторів визначається демографічною ситуацією в країні 9практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там , де більша частка молоді).

Класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

Ш вид та статус вкладника;

Ш термін вкладу;

За першою ознакою виділяють вклади юридичних та фізичних осіб, резидентів і нерезидентів. (табл.6)

Табл.6 Депозитні вклади для приватних клієнтів «Аккорд банку»

За терміном користування вклади поділяються на дві великі групи - депозити до запитання та строкові депозити. Зберігання коштів Державного бюджету на банківських депозитах до запитання є для банку обов'язково платним та потребує нарахування і сплати процентів за залишками цих коштів розмірів у 50% ставки рефінансування Національного банку України. Найбільш стабільним з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити). С Строкові вклади (депозити) - це грошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зарахування на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених процентів. У сучасній практиці більшість комерційних банків надає можливість своїм клієнтам знімати за необхідністю кошти зі своїх строкових депозитів до закінчення відповідного терміну дії депозитного договору. Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які в свою чергу поділяються на депозитні та ощадні. Депозитні та ощадні сертифікати випускаються банками як на певний строк так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред'явника. Згідно з чинним законодавством банківський сертифікат є цінним папером, а відтак він має значні порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він може вільно продаватись і купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. Найпоширенішим серед населення як за радянських так і за пострадянських часів залишаються ощадні вклади. Отже, власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити у будь-який необхідний момент, але з обов'язковим попереднім повідомленням банку (як правило - за декілька днів) про цей намір.Організація депозитних операцій має здійснюватися з дотриманням певних принципів:

· одержання прибутку й створення умов для одержання прибутку в майбутньому;

· гнучка політика при керуванні депозитними операціями для підтримки оперативної ліквідності банку;

· погодженість між депозитною політикою й прибутковістю активів;

· розвиток банківських послуг з метою залучення клієнтів.

Аналіз тенденцій, що спостерігаються в практиці залучення тимчасово вільних коштів клієнтів банку на депозитні рахунки, та проблем дає можливість визначити напрямки підвищення ефективності проведення депозитних операцій вітчизняними банками, серед яких:

Ш застосування досвіду зарубіжних банків щодо введення рахунків клієнтів із різноманітним режимом функціонування (NOW-рахунки);

Ш впровадження новітніх банківських технологій та покращення за рахунок цього якості обслуговування клієнтів;

Ш розробка ефективної процентної політики, яка є основним мотивуючим чинником при виборі банку клієнтом;

Ш активне використання процентної політики як методу стимулювання розміщення коштів на різні види депозитів;

Ш розширення спектра строкових депозитів шляхом використання коштів спеціального призначення, що перебувають на рахунках підприємств;

Ш поширення практики залучення коштів клієнтів на ощадні вклади з огляду на те, що вони є найстійкішою частиною мобілізованих банком ресурсів.

Отже, можна сказати, що найбільшу питому вагу у структурі банківських активів займає кредитний портфель - 13,8 млрд.грн., всього по банках України, або відповідно - 59,7% і 63,4%.Найсуттєвіша перекласифікація структури якості портфеля стосувалася кредитів суб'єктам господарювання. Відповідно до звітності банків станом на дату діагностики частка негативно класифікованих кредитів становила лише 20%. За результатами першого етапу діагностики вона зросла до 31%, а за оцінками стрес-тесту - до 51%.За оцінками НБУ банки станом на дату діагностичного обстеження потребували суттєвого збільшення резервів під кредитний портфель (або визнання додаткового непокритого кредитного ризику).Протягом періоду, що аналізується значних змін у структурі портфеля цінних паперів не відбулося, торговельні операції продовжують відігравати провідну роль, однак значно збільшилась питома вага цінних паперів, що утримуються до погашення.До складу портфеля до погашення входять виключно боргові цінні папери (закріплено нормативним законодавством). У зв'язку з тим, що ситуація на фондовому ринку постійно змінюється, комерційний банк повинен регулярно переглядати вміст свого інвестиційного портфеля і оновлювати його склад відповідно із змінами економічної ситуації, інвестиційних цілей банку та якостей окремих цінних паперів.

РОЗДІЛ 3. КРИТИЧНА ОЦІНКА ІСНУЮЧОЇ ПРАКТИКИ ПРОВЕДЕННЯ АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУНА ПРИКЛАДІ ПАТ КБ «АКОРДБАНК»

3.1 Аналіз активних операцій банку та методи їх організацій

Фінансовий потенціал комерційного банку характеризується обсягом і структурою його необоротних та оборотних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як власних, так залучених і позичених). Обґрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів під час здійснення активних операцій є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності банку. Активні операції являють собою розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення діяльності та підтримання необхідного рівня ліквід­ності. До активних операцій банків відносять:

* операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності банку;

* розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

* касові операції з приймання і видавання готівки;

* інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери;

* фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

* валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

* депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;

* операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках.Наведена вище класифікація банківських операцій не є винятковою і не має чітких безумовних меж, адже багато операцій можуть одночасно виступати в ролі як активних, так і пасивних. Ось наведено таблиця структури кредитів за видами економічної діяльності(Таблиця 7)

Табл.7 Аналіз структури кредитів за видами економічної діяльності

Станом на 31 грудня 2014 року здійснено перекласифікацію структури кредитів за видами економічної діяльності: стаття «Оренда, прокат, лізинг» в сумі 6336 тис.грн. об'єднана в статтю «Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг»; сума 30057 тис.грн. зі статті «Діяльність готелів, тимчасове розміщення» перенесена до статті «Інші». Банк кредитує суб'єктів господарювання за багатьма видами економічної діяльності. Концентрація кредитного ризику зосереджена на виробництві та торгівлі.Наприклад, залучення коштів на депозит вважається пасивною операцією, оскільки збільшує ресурсну базу банку.За період з 01.01.2016 по 01.10.2016 активи ПуАТ«КБ« Акордбанк »зросли на 25,22%, обсягкредитів та заборгованості клієнтів Банку скоротився на2,3%, а грошові кошти та їх еквіваленти зросли на337,5%.З початку 2016 роки (за період з 01.01.2016 по01.10.2016) частка кредитного портфеля в активах ПАТКБ« Аккордбанк »зснизилася з 83,17% до 69,12%.Невелике зниження частки кредитів в активах Банкувідбувалося в основному за рахунок зростання частки ліквіднихактивів, які перебували в розпорядженні Банку, щочинило позитивний вплив на його ліквідність.У структурі кредитного портфеля ПАТ КБ«Акордбанк» за період з 01.01.2016 по 01.10.2016кардинальних змін не відбулося. частка кредитівфізичним особам в кредитному портфелі Банку на01.10.2016 становила 0,66%, що вказує на явнуспеціалізацію Банку на кредитуванні юридичних осіб.Вивчення Єдиного державного реєструсудових рішень, показало, що Банк веде активнупретензійну роботу в судах по стягненнюпростроченої заборгованості, однак наявність спірноїпростроченої заборгованості не носить системногохарактеру. Кредитні ризики Банку компенсувалисянаявністю резервів. За 9 місяців 2016 року резерви підзаборгованість по кредитах Банку зросли з 10,712 до20,657 млн. Грн. Також зріс рівень покриттярезервами кредитів та заборгованості клієнтів - до 5,78%. Разом з тим отримані на депозит кошти розміщуються у вигляді залишку на кореспондентському рахунку в центральному банку або в операційній касі банку, що є активною операцією. Таким чином, розподіляти банківські операції на суто активні чи пасивні доцільно й економічно можливо під час аналізу підсумкових результатів здійснення цих операцій, що відображаються у змінах сум відповідних статей у певних розділах банківського балансу.Водночас для аналізу потрібне більш чітке визначення активів. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які перебувають у портфелі банку тощо.Метою аналізу активів банку та операцій з ними є, з одного боку, оцінка раціональності фактичної структури активів з погляду забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого -- визначення шляхів її оптимізації та узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку. Можна розглянути аналіз структури цінних паперів українських банків 2005-2010 рр.(табл.8)

Табл.8 Аналіз структури портфеля цінних паперів українських банків 2005-2010 рр., млн.грн

Протягом аналізованого періоду найбільшу питому вагу в портфелі цінних паперів займають цінні папери на продаж 84,5 у 2005 та 72,2 у 2010 році. Проведення торгівельних операцій у порівнянні з інвестиційними значно переважає (92,9% торгівельних операцій проти 7,1% інвестиційних у 2005 році до 81,4% і 18,6% відповідно у 2010 році). Протягом періоду, що аналізується значних змін у структурі портфеля цінних паперів не відбулося, торгівельні операції продовжують відігравати провідну роль, однак значно збільшилася питома вага цінних паперів, що утримуються до погашення. В структурі портфеля на продаж переважають в основному боргові цінні папери і складають відповідно 84,5% та 72,7% у 2005 та 2010 роках. До складу портфеля до погашення входять включно боргові цінні папери (закріплено нормативним законодавством). За цей період портфель цінних паперів цього типу зріс у 55,6 рази та за станом на 01.01.2011 становить майже 14 млрд.грн.

За даними НБУ, оприлюдненими в повідомленні «Основні тенденції грошово-кредитного ринку України», загальний обсяг депозитів в Україні на 01.12.2015р. становив 695,6млрд. грн.,з них:

§ депозити фізичних осіб: 394,9млрд. грн.(57%)

§ депозити юр. осіб: 300,7млрд. грн.(43%).

Рис.6

В Україні переважають строкові депозити, щоскладають 359,8млрд. грн. (55%), тоді як поточні депозити становлять 300,3млрд. грн. (45%).Зпочатку рокучастка строкових депозитів знизилась, а поточних зросла на 7процентних пункти через спад довіри до банків. Основну частину строкових депозитів (270,9млрд. грн.) банки залучають в населення(дані 01.11.2015 р.)

За 11місяців 2015р. депозити фізичних осіб у національній валюті знизилися на (-10,3%) -до рівня 175,9млрд. грн., тоді як падіння вкладів населення в іноземній валюті склало (-33,1%) -до 9,2млрд. дол. СШАстаном на 01.12.2015р.Проте, у листопаді спостерігалося зростання гривневих вкладів фізичних осіб на 0,7% (у жовтні приріст складав 2,8%: місячний максимум 2015-го).

Рис.7 Структура депозитів за строковістю, 01.11.2015р.,млн. грн

Рис.8

3.2 Оцінка ризику активних операцій банку

Для ефективного функціонування банків важливо передбачати, зважувати і страхувати можливі ризики.Система управління ризиками ПАТ «КБ «АКОРДБАНК» включає в себе наступні складові:

· Внутрішня нормативна база з управління ризиками, що відповідає внутрішнім та зовнішнім вимогам щодо сучасного ризик-менеджменту, спирається на вітчизняну та закордонну практику та постійно актуалізується. Основним завданням внутрішньої нормативної бази з управління ризиками є формування методологічного підґрунтя для реалізації ризик-менеджменту в Банку.

· Організаційна структура управління ризиками із обов'язковим визначенням рівнів відповідальності за управління всіма видами ризиків, що приймає на себе Банк. Основним завданням формування організаційної структури управління ризиками є розподіл повноважень і відповідальності щодо управління ризиками між органами контролю за рівнем ризиків та підрозділами, де генеруються ризики.

Підрозділами другого рівня управління ризиками є підрозділи, де генеруються ризики. Одночасно ці підрозділи є відповідальними за виконання визначених видів лімітів, які встановлюються на окремі види ризиків. Встановлення лімітів та визначення підрозділів, відповідальних за їх виконання, здійснюється на засіданні КУАП за пропозиціями Управління оцінки ризиків. Система ідентифікації та оцінки окремих видів ризиків, які приймає на себе Банк, базується на єдиних принципах для окремих видів ризиків та сучасній методології оцінки ризиків. Основним завданням системи ідентифікації та оцінки окремих видів ризиків є забезпечення своєчасного виявлення ризиків та оцінки їх рівня як інформаційної бази для прийняття управлінських рішень щодо ризик-менеджменту. Система включає в себе методи та процедури ідентифікації та оцінки окремих видів ризиків, методи стрес-тестування окремих видів ризиків. Система звітності, контролю та моніторингу ризиків, основними завданнями якої є:

- регулярне інформування керівництва Банку щодо рівня ризиків;

- визначення рівнів толерантності Банку до окремих видів ризиків, що виражається у встановленні системи нормативних значень показників або їх меж, та їх постійна актуалізація;

- забезпечення дотримання внутрішніх нормативів ризиків та нормативів НБУ через належні механізми контролю та моніторингу ризиків.

Управління ризиками є основою банківського бізнесу і суттєвою складовою банківських операцій. Основними ризиками, притаманними операційній діяльності Банку, є ризики, пов'язані з наданням кредитів, ліквідністю, ринковими коливаннями процентних ставок і валютних курсів, а також, операційні ризики.В процесі управління кредитним ризиком Банку задіяні: Спостережна Рада, Правління, Комітет з управління активами і пасивами, Кредитний комітет, Управління оцінки ризиків, Управління внутрішнього аудиту, Казначейське управління, Кредитне управління, Управління розвитку бізнесу, Інвестиційне управління, Управління безпеки, Управління фінансового моніторингу, підрозділи, що відповідають за облік та звітність.Кредитний ризик присутній у всіх видах діяльності Банку, результат яких залежить від дій позичальників, емітентів, інших контрагентів і виникає кожний раз, коли Банк надає кошти, бере на себе зобов'язання про їх надання, або здійснює інвестиції. Максимальна величина кредитного ризику представлена наступним чином(табл.9)

Табл.9

За 2015 рік та 2014 рік порушень нормативів кредитного ризику, встановлених вимогами Національного банку України, за даними Банку не було. Станом на 31 грудня 2015 року значення нормативів становили:

- Н7 (норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента) становив 22,68% (2014: 24,14%), при нормі не вище 25%;

- Н8 (норматив великих кредитних ризиків) становив 141,74% (2014: 205,72%), при нормі не вище 800%.

- Н9 (норматив максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами) становив 21,08% (2014: 4,6%), при нормі не вище 25% від регулятивного капіталу (2014: не вище 5% від статутного капіталу).

Під валютним ризиком Банк розуміє існуючий або потенційний ризик для прибутку і капіталу, який виникає внаслідок несприятливої зміни обмінних валютних курсів і цін на банківські метали. Основним інструментом управління валютним ризиком у Банку є лімітування. Банк застосовує цей інструмент шляхом встановлення лімітів на:

- загальну відкриту валютну позицію по банку в цілому, у розрізі підрозділів та операцій;

- суму можливих збитків від зміни валютного курсу; - казначейські операції (торговельні операції, неторговельні операції з готівковою іноземною валютою, операції з банківськими металами). Це представлено в аналізі валютного ризику.(табл.10).

Табл.10 Аналіз валютного ризику

Процентний ризик ставки вимірюється як чутливість вартості портфелів до зміни процентної ставки, тобто як зміна ринкової вартості інструментів і портфелів в результаті паралельного переміщення кривої прибутковості на визначену кількість базисних пунктів. Чутливість до зміни процентної ставки вимірюється на основі сценаріїв, згідно яких передбачається переміщення кривих процентних ставок на певну величину незалежно від інструментів чи валюти. Ліміт по ризику зміни процентної ставки встановлюється на основі чутливості вартості портфелів при зміні кривої прибутковості на +/-100 базисних пунктів. В таблиці буде наведений загальний аналіз процентного ризику по ПАТ КБ «АКОРДБАНК».(табл.11).

Табл.11 Загальний аналіз процентного ризику

Процентний ризик оцінювався й за методом коефіцієнтів, в межах якого здійснюється розрахунок чистої процентної маржі, чистого спреду банку, оцінюється динаміка прибутковості процентних активів та вартості процентних зобов'язань. Чиста процентна маржа 5,13% річних, чистий спред 3,91% річних знаходяться на достатньому рівні, дохідність процентних активів та вартість процентних зобов'язань мають стабільну динаміку.

Після проведеного аналізу організації та оцінки можна сказати, що банк є таки доволі успішним. Зі сторони проведених нормативів по ризикам відхилень від норма не було.Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента становив 22,68% (2014: 24,14%), при нормі не вище 25%; норматив великих кредитних ризиківстановив 141,74% (2014: 205,72%), при нормі не вище 800%; норматив максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особамистановив 21,08% (2014: 4,6%), при нормі не вище 25% від регулятивного капіталу (2014: не вище 5% від статутного капіталу).Такожза період з 01.01.2016 по 01.10.2016 активи ПАТ«КБ« Акордбанк »зросли на 25,22%, обсягкредитів та заборгованості клієнтів Банку скоротився на2,3%, а грошові кошти та їх еквіваленти зросли на337,5%.З початку 2016 роки (за період з 01.01.2016 по01.10.2016) частка кредитного портфеля в активах ПАТ КБ «Аккордбанк» знизилася з 83,17% до 69,12%. Отже, можна сказати, що уструктурі кредитного портфеля ПАТ КБ«Акордбанк» за період з 01.01.2016 по 01.10.2016кардинальних змін не відбулося.

РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ ПАТ КБ «АКОРДБАНК»

4.1 Управління кредитним та інвестиційним портфелем

При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Незважаючи на те, що банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі. Кредитування в інших країнах також пов'язане із істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах.В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику. В Україні, як свідчить досвід, на сьогоднішній день такі механізми відсутні, що і зумовило актуальність дослідження.Зарубіжні банки для оцінки кредитного ризику застосовують спеціальні методики кредитного рейтингу, що становлять сукупність оцінних параметрів кредитоспроможності позичальника. Для них характерна комплексність і порівнянність усієї палітри факторів кредитного ризику. Англійські клірингові банки здійснюють оцінку потенційного ризику неплатежу по кредиту із використанням методик «РARSEL» і «САМРARI».Методика «РАRSEL» включає: Р (Реrson) -- інформація про персону потенційного позичальника, його репутація; А (Аmount) -- обґрунтування суми затребуваного кредиту; R(Repayment) -- можливість погашення; S (Security) - оцінка забезпечення; Е (Ехреdiensly) - доцільність кредиту;R (Remuneration) - винагорода банку (відсоткова ставка) за ризик надання кредиту . Методика «САМРАRI» більш розширена в системі оцінки: С (Сharacter) -- репутація позичальника; А (Аbility) - оцінка бізнесу позичальника; М (Меаns) -- аналіз необхідності звертання за позичкою; Р (Риrpose) -- ціль кредиту; А (Аmount) - обґрунтування мети кредиту; R (Repaiment) - можливість погашення; I(Іnsurance) -- спосіб страхування кредитного ризику.Широко застосовується західними банками проведення аудиторської перевірки позик. Контроль за крупними проблемними позиками може складатись з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та інше.Розв'язання проблем недоброякісних кредитів комерційних банків свідчить, що усунення сумнівної заборгованості з балансів комерційних банків - справа складна і потребує виважених підходів. До того ж, досвід ряду країн із перехідною економікою (Чехія, Румунія, Угорщина, Польща), що спромоглися суттєво зменшити обсяги безнадійної заборгованості у банківському секторі, доводить, що ефективна практична реалізація програм із поліпшення якості кредитних вкладень банків відбувалася за значної державної підтримки.Таким чином, використання в українських банках зарубіжного досвіду вдосконалення управління кредитним ризиком має тривати шляхом створення комплексного механізму управління кредитними ризиками, дія якого полягає в страхуванні від імовірних, небажаних відхилень фактичних результатів від прогнозованих за допомогою фінансових інструментів, котрі застосовують у світовій практиці. В Україні має бути створено незалежні надійні рейтингові агентства або системи кредитних бюро, які вже давно діють за кордоном, і ефективність яких доведена.

Що стосується інвестиційної сфери, то банківська система України потребує удосконалення та розвиток банківських інвестиційних продуктів, послут і технологій. У світовій економіці масштаби та сила впливу банків на підприємства реального сектора, а також вплив ринку цінних паперів на стабільність банківської системи стала приводом для знаменитих дискусій між економістами і зумовили появу двох моделей функціонування фондового ринку: англосаксонська і німецька. За великим рахунком ці моделі розділяють заборона або дозвіл банкам проводити операції з цінними паперами підприємств."Англосаксонська" модель забороняє банкам інвестиції у цінні папери підприємств. Закон Гласса-Стігала (скасований у 1999 р.) забороняв банкам інвестиції в акції."Німецька" модель фондового ринку дає змогу банкам проводити операції з акціями підприємств.У світі "німецька" модель інвестиційного бізнесу отримала перевагу поширення за двох принципових її наслідків: