Банківські операції

якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50% від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Також суттєво впливає на розмір і структуру власного капіталу порядок оподаткування дивідендів.

3.2. План практичного заняття

Практичне заняття 3

Питання для обговорення

1. Економічна характеристика та джерела формування банківських ресурсів, їх класифікація. Поняття ресурсного потенціалу банку.

2. Власний капітал банку, його структура, джерела формування, функції.

3. Резервні, спеціальні фонди та прибуток у формуванні власного капіталу.

4. Достатність капіталу банку. Оцінка власного капіталу банку згідно вимог Базельської угоди.

5. Показники нормативів капіталу для банків України.

Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно

Класифікація та зміст основних видів власного капіталу банку.

Призначення і функції власного капіталу.

Порядок формування, збільшення та зменшення розміру статутного капіталу банку.

Особливості формування резервного фонду банку.

Сутність спеціальних фондів, резервів та нерозподіленого прибутку як складові власного капіталу банку.

6. Сутність та призначення регулятивного капіталу.

3.3. Зміст індивідуальних завдань

1. Ознайомлення зі структурою власного капіталу та особливостями формування статутного капіталу банку згідно Закону України „Про банки і банківську діяльність”.

2. Ознайомлення з положенням про порядок формування та використання банками резервного фонду.

3. Оцінка власного капіталу банку згідно вимог Базельської угоди.

4. Ознайомлення з показниками нормативів капіталу для банків України згідно вимог інструкції про порядок регулювання діяльності банків України.

3.4. Інформаційні джерела

Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

Положення про порядок формування та використання банками резервного фонду: Затв. постановою Правління НБУ від 08.08. 2001р. № 334.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.

Банківські операції: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.

Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 523 с.

Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796.

Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: 2005. - 243с.

Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. - 208с.

Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. - К.: Алеута, 2005. - 158 с.

Тема 4. Операції банків із залучення коштів

4.1. Методичні поради до вивчення теми

Засвоєння даної теми вимагає від студентів розуміння економічного змісту, класифікації та загальної характеристики депозитних операцій, здійснюючи які банки залучають вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб.

Депозит (вклад) - це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити до запитання, термінові (строкові) депозити; умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів.

Строкові вклади - це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Вони можуть бути депозитними та ощадними. Депозитний сертифікат - це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку і надається юридичним особам, тоді як ощадний - фізичним.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власникові ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття коштів з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу.

Для більш повної уяви про операції банків із залучення коштів, необхідно розглянути процентну політику банків, адже вона відіграє важливу роль у роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів), і одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації вкладів. Розмір депозитного процента банк установлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Необхідно відмітити, що рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковими депозитами може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Особливу увагу слід звернути на можливість нарахування банками процентів зі сплатою простих і складних процентів. Одним із способів стимулювання вкладів є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на рахунку. Для компенсації інфляційних витрат банки можуть пропонувати вкладникові виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми вкладу.

Велике значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні за рахунок вкладів банків створено фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Завершити вивчення даної теми варто вивченням можливості оформлення довіреності на розпорядження вкладами, порядку складання і використання заповітів, порядку видачі вкладу після смерті вкладника та порядку розпорядження рахунками неповнолітніх та інших клієнтів, визнаних недієздатними.

4.2. Плани практичних занять

Практичне заняття 4

Питання для обговорення

1. Економічний зміст депозитних операцій, їх класифікація.

2. Особливості депозитних рахунків до запитання, строкових та ощадних вкладів; їх переваги і недоліки.

3. Особливості укладання депозитного договору.

4. Встановлення депозитної процентної ставки та фактори, що впливають на її рівень.

5. Особливості здійснення строкових депозитних операцій з юридичними особами.

Практичне заняття 5

Питання для обговорення

1. Система страхування (гарантування) вкладів населення в банках. .

2. Класифікація депозитів фізичних осіб, їх загальна характеристика.

3. Правовий режим вкладників:

- довіреність на розпорядження вкладами,

- порядок видачі вкладу після смерті вкладника;

- порядок розпорядження рахунками клієнтів, визнаних недієздатними.

4. Особливості нарахування процентів за вкладами (депозитами) фізичних осіб у банківських установах. .

Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно

Відмінність понять „депозит” та „депозитні операції банків”.

Методика здійснення строкових вкладних операцій банків і вкладних операцій до запитання.

Сутність депозитних і ощадних сертифікатів.

4. Сутність ощадних вкладів населення.

4.3. Зміст індивідуальних завдань

1. Ознайомлення зі змістом угоди депозитного вкладу юридичних та фізичних осіб.

2. Ознайомлення зі змістом положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами.

3. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб”.

4. Ознайомлення з показниками, на основі яких оцінюють ефективність депозитних операцій банку.

4.4. Інформаційні джерела

Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб: Закон України від 20.09. 2001 р. №2740-11.

Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами: Затв. постановою Правління НБУ від 03.12. 2003 р. № 516.

Положення про порядок формування обов'язкових резервів: Затв. постановою Правління НБУ від 16.03. 2006 р. № 91.

Банківські операції: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.

Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 523 с.

Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796.

Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: 2005. - 243с.

Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. - 208с.

Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. - К.: Алеута, 2005. - 158 с.

Тема 5. Операції банків із запозичення коштів

5.1. Методичні поради до вивчення теми

Вивчаючи дану тему, студенти повинні засвоїти механізм позичання банками тимчасово вільних грошових коштів. Зокрема до позиченого капіталу банку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій та кредити, одержані від інших банків, у тому числі в Національному банку України.

Студентам необхідно скласти уявлення щодо методики позичання коштів за допомогою емісії облігацій. Так, на відміну від звичайних акцій, облігації не дають їх власникам права на участь у керуванні банком. Якщо акції випускаються без установлення терміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти, отримані банком за допомогою випуску облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики.

Варто також пізнати інше джерело поповнення ресурсів банку - міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності.

При розгляді даної теми треба звернути увагу на механізми рефінансування комерційних банків. Дійсно, для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування комерційних банків:

проведення операцій на відкритому ринку;

надання стабілізаційного кредиту;

здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі і продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи середньострокове та короткострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит «овернайт»).

Стабілізаційний кредит може надаватися банку, який приведений у режим фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НБУ. Важливо, що стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквідними активами банку-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку або фінансової установи.

Крім цього, з метою регулювання грошово-кредитного ринку, активізації проведення міжбанківських операцій з державними цінними паперами, казначейськими зобов'язаннями та іншими борговими зобов'язаннями, визначеними Правлінням НБУ, а також для сприяння встановленню котирувальних цін на ці цінні папери НБУ проводить операції з ними на біржовому та позабіржовому ринках.

Необхідно відмітити, що НБУ може кредитувати банки через відповідні механізми рефінансування, якщо вони дотримуються таких вимог:

термін діяльності банку не може бути меншим ніж один рік;

банк має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;

банк має власні високоліквідні активи, які можуть бути прийняті під заставу;

банк виконує вимоги щодо дотримання нормативів капіталу;

виконуються нормативи загальної ліквідності та відношення високоліквідних активів до робочих активів банку;

банком сформовано резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відносно до встановлених обсягів;

банком здійснюється своєчасне погашення встановлених від НБУ кредитів;

прострочені та сумнівні кредити не перевищують в портфелі банку 10% від суми кредитного портфеля;

кредити, що надані іншим банкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5% кредитного портфеля банку.

5.2. План практичного заняття

Практичне заняття 6

Питання для обговорення

1. Економічний зміст та загальна характеристика операцій з недепозитного запозичення коштів.

2. Практика здійснення операцій з міжбанківського кредитування.

3. Особливості одержання централізованих кредитів від НБУ.

4. Операції, пов'язані з отриманням (наданням) кредитів від інших банків.

5. Особливості випуску незабезпечених боргових зобов'язань банку як засіб запозичення ресурсів.

Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно

Методика запозичення коштів за допомогою емісії облігацій.

Порядок отримання міжбанківського кредиту.

Порядок проведення операцій щодо позичення банками коштів на відкритому ринку.

Порядок отримання банками кредитів НБУ через механізм рефінансування.

Порядок підтримки НБУ банків через надання стабілізаційного кредиту.

6. Сутність операцій „прямого” і „зворотнього” РЕПО.

5.3 Зміст індивідуальних завдань

1. Ознайомлення з механізмом рефінансування комерційних банків в Україні за змістом положення про регулювання НБУ ліквідності банків шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій.

2. Ознайомлення з механізмом врахування випущених банком незабезпечених боргових зобов'язань як субординованого боргу згідно інструкції про порядок регулювання діяльності банків України.

5.4. Інформаційні джерела

Про Національний банк України: Закон України від 20.05. 1999р. № 679-ХІУ.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 р. № 368.

Положення про регулювання НБУ ліквідності банків шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій: Затв. постановою Правління НБУ від 24.12. 2003 р. № 584.

Банківські операції: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.

Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 523 с.

Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796.

Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: 2005. - 243с.

Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. - 208с.

Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. - К.: Алеута, 2005. - 158 с.

Модуль 2

Розрахунково-касові, кредитні операції та операції банків з цінними паперами

Тема 6. Операції банків з обслуговування платіжного обороту

6.1. Методичні поради до вивчення теми

При вивченні даної теми студенти повинні, перш за все, з'ясувати призначення та принципи організації платіжної системи країни.

Платіжна система - сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обороту.

Необхідно розуміти, що важливе місце в розрахунковому обслуговуванні клієнтів мають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо). Такі інструменти, що виготовлені з паперу за строго стандартизованою формою, називаються розрахунковими документами. Інструменти, що застосовуються для здійснення платежів на електронній основі, називають платіжними картками.

Особливе значення для організації банками розрахункового обслуговування клієнтів мають певні принципи, на яких ґрунтується організація платіжних систем. До них відносяться:

власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою чи безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;

зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання за згоди банків;

переказ коштів чи видача готівки на рахунку здійснюється банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку;

форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі з контрагентом, при невтручанні банком в договірні відносини між ними;

строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх договорі;

відносини між банком і клієнтом у процесі розрахункового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахункове обслуговування.

Студенти повинні розуміти, що ведення банками рахунків є необхідною передумовою та важливою складовою їх діяльності з розрахункового та касового обслуговування клієнтів.

Банківський рахунок - це бухгалтерський документ, що ведеться в банку на ім'я певного клієнта для обліку руху його грошових коштів: надходження, витрачання, залишку. Весь процес ведення рахунків умовно можна поділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків, кожній із яких студенти повинні приділити значну увагу.

Вивчення даної теми має за мету ознайомлення студентів з порядком документообороту при всіх видах безготівкових розрахунків, що застосовуються в Україні. Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків усі платіжні інструменти можна розділити на такі групи:

1) ті, що базуються на кредитовому переказуванні коштів:

доручення про кредитовий переказ у системі «жиро»;

доручення про кредитовий переказ у системі автоматизованих розрахункових палат;

постійні доручення;

доручення про кредитовий переказ у системі SWIFT;

2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів:

векселі;

чеки;

прямі дебетові списання;

банківські;

3) пластикові картки, що мають ознаки як дебетових, так і кредитових інструментів.

В Україні платіжні інструменти, що застосовуються при безготівкових розрахунках, називаються розрахунковими документами. До них відносяться: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові доручення, векселі.

Важливим етапом вивчення платіжної системи є розгляд міжбанківських розрахунків, які є обов'язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами - клієнтами різних банків або різних філій одного банку.

Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Україна створила досить надійну, оперативну та ефективну систему міжбанківських розрахунків - Систему електронних платежів (СЕП). Це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всій території України в електронній формі.

Варто звернути увагу на принципи, на основі яких функціонує СЕП:

усі операції здійснюються виключно у безпаперовій (електронній) формі;

система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

оборот коштів у системі здійснюється за принципом «брутто», коли кожен платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;

ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок;

виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;

платежі здійснюються в режимі реального часу;

зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

Тож дотримання цих принципів позбавляють СЕП кредитного ризику і забезпечують їх високу ліквідність.

6.2. Плани практичних занять

Практичне заняття 7

Питання для обговорення

1. Суть і принципи організації безготівкових розрахунків.

2. Системи і законодавча база розрахунків в Україні.

3. Порядок відкриття і ведення банківських рахунків.

4. Форми та способи безготівкових розрахунків, сфера використання і порядок проведення розрахункових операцій.

Практичне заняття 8

Питання для обговорення

1. Особливості оформлення розрахункових документів та порядок їх приймання і виконання банками.

2 Особливості розрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування.

3. Порядок здійснення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів (СЕП).

4. Особливості здійснення міжбанківських розрахунків через інші системи:

- внутрішньобанківську платіжну систему;

- міжнародні системи електронних розрахунків;

- двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно

Призначення та принципи організації платіжної системи країни.

Порядок відкриття, обслуговування та закриття всіх видів рахунків у банках.

Порядок документообігу при всіх формах безготівкових розрахунків, що застосовуються в Україні.

Сутність і призначення Системи електронних платежів НБУ.

6.3 Зміст індивідуальних завдань

1. Ознайомлення зі змістом інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті.

2. Ознайомлення та конспектування матеріалів інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

3. Ознайомлення зі змістом договору на розрахунково-касове обслуговування та тарифною політикою комерційних банків України.

4. Ознайомлення зі змістом інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті.

6.4. Інформаційні джерела

Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 12. 2000р. №2121-111.

Інструкція про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті: Затв. постановою Правління НБУ від 12.11. 2003 р. №492.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Затв. постановою Правління НБУ від 21.01. 2004 р. №22.

Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті: Затв. постановою Правління НБУ від 17.03. 2004 р. № 110.

Банківські операції: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.

Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 523 с.

Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796.

Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: 2005. - 243с.

Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. - 208с.

Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. - К.: Алеута, 2005. - 158 с.

Тема 7. Операції банків з готівкою

7.1. Методичні поради до вивчення теми

Готівка як одна з форм грошей має істотні відмінності порівняно з безготівковими грошима, що спричинює значну специфіку їх обороту. Готівкові гроші здійснюють свій оборот поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини між економічними суб'єктами.

Студенти повинні засвоїти сутність і роль касових операцій. Касові операції банків полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні виданих коштів та видачі готівки на вимогу клієнтів. Важлива роль касових операцій у діяльності банківської системи зумовлює необхідність їх централізованого регулювання. З метою його здійснення НБУ визначив основні вимоги до організації банками касового обслуговування клієнтів:

дотримання норм чинного законодавства та вимог нормативних актів НБУ щодо організації готівкового обороту;

прогнозування установами НБУ готівкового обігу відповідно до вимог основних засад грошово-кредитної політики та контроль за дотриманням прогнозних показників;

повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;

своєчасна видача установами банків готівки в межах наявних на рахунках цілі, попередньо визначені клієнтами в їх грошових чеках;

створення умов для залучення готівки до кас банків та сприяння скороченню готівкових платежів у розрахунках за товари і послуги.

Необхідно також скласти уявлення про організацію роботи касового підрозділу банку, зокрема про порядок приймання банками готівки та порядок її видачі.

Варто відмітити, що операції з приймання та видачі готівки можуть здійснюватись також за допомогою банківських ідентифікаційних карток та банківських автоматів.

Банкомат - це пристрій для автоматизованого касового самообслуговування клієнтів. Банкомати включаються в систему автоматизації банків і застосовуються з метою:

скорочення поточних витрат банку на ведення касових операцій;

розширення спектра банківських послуг клієнтів;

розширення частки банку на ринку роздрібних послуг.

Цікаво, що сучасні банкомати можуть виконувати такі операції:

інформувати клієнтів про стан їхніх рахунків;

видавати готівку з рахунків;

приймати готівку для розміщення на рахунок клієнта;

приймати готівку для погашення позичок;

приймати доручення про переведення грошей з одного рахунку клієнта на інший тощо.

При вивченні даної теми варто також звернути увагу на забезпечення касової роботи банку, забезпечення банків зразками банкнот та їх зберігання, механізм передавання готівки банками своїм філіям (відділенням), а також між банками. Крім цього, треба розглянути особливості формування та пакування банкнот та монет національної валюти.

На завершення вивчення теми, необхідно наголосити на тому, що касове обслуговування клієнтів здійснюється банками через спеціальний підрозділ - операційну касу, у складі якої можуть створюватися кілька окремих кас: прибуткова, видаткова, вечірня, обмінні каси, каса перерахунку, а також обов'язково створюється сховище, яке обладнується згідно з установленими НБУ вимогами.

7.2. План практичного заняття

Практичне заняття 9

Питання для обговорення

1. Суть і принципи організації готівкових грошових розрахунків.

2. Види та порядок оформлення касових операцій.

3. Приймання та видача готівки з каси банку.

4. Забезпечення касової діяльності банку.

5. Визначення касових оборотів банків та емісійного результату.

Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно

1. Специфіка обороту готівки та місце банків у його забезпеченні.

2. Сутність і роль касових операцій банку.

3. Порядок організації роботи касового підрозділу банку.

4. Правила приймання та видачі готівки банками.

5. Порядок здійснення інкасації готівки клієнтами банків.

6. Порядок визначення емісійного результату.

7.3 Зміст індивідуальних завдань

1. Ознайомлення з видами та порядком оформлення касових операцій згідно з вимогами інструкцій про касові операції в банках України та про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

2. Ознайомлення зі змістом інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України.

3. Ознайомлення зі змістом інструкції №4 про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.

7.4. Інформаційні джерела

Інструкція про касові операції в банках України: Затв. постановою Правління НБУ від 14.08. 2003 р. № 337.

Інструкція з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України: Затв. постановою Правління НБУ від 03.12. 2003 р. № 520.

Інструкція про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні: Затв. постановою Правління НБУ від 15.12. 2004 р. № 637.

Інструкція № 4 про організацію роботи з готівкового обігу установ банків України: Затв. постановою Правління НБУ 20.06. 2005 р. № 149.

Банківські операції: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.

Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 523 с.

Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796.

Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: 2005. - 243с.

Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. - 208с.

Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. - К.: Алеута, 2005. - 158 с.

Тема 8. Операції банків з пластиковими картками

8.1. Методичні поради до вивчення теми

Платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої у встановленому порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказування коштів з рахунку платника або іншого відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів та послуг, переказування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання готівки в касах банків, у торговців і в банкоматах, а також здійснення інших операцій між банком та клієнтом.

Глибшому усвідомленню самого поняття «платіжна картка» та механізму її функціонування сприяє класифікація платіжних карток за різними ознаками, а саме: типом платіжної системи, характером власника, типом носія, методом нанесення ідентифікаційних даних на картку, ступенем пільг користувачів, умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток та ін.

За різними ознаками можна класифікувати також операції банків з платіжними картками: залежно від суб'єктів-одержувачів послуг, від обліку операцій, від виду валюти, від того, хто оплачує операції, від типу платіжної системи, від технологічної схеми проведення операцій, виходячи з економічної суті операцій та ін.

Необхідно відмітити, що держателі платіжних карток можуть оперативно отримувати інформацію про стан картрахунку. Це можна зробити одним із кількох наступних способів: роздрукувавши через банкомат чек про стан картрахунку або міні виписку про останні операції за ним; зателефонувавши до банку та назвавши номер картки, пароль; у вигляді повідомлень, які надходять на мобільний телефон або на адресу електронної пошти власнику платіжної картки.

Тут студентам варто також розглянути технологію безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток, механізм здійснення розрахунків при купівлі товару з використанням платіжних карток, порядок операцій еквайрінгу та розрахунків платіжними картками за кліринговою схемою міжбанківських розрахунків.

Вивчаючи дану тему, студенти повинні отримати знання про сутність національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). В Україні нині функціонує НСМЕП, яка є внутрішньодержавною банківською багатоемітентною платіжною системою масових електронних платежів. Вона використовує інформаційні технології, що забезпечують формування, обробку, передавання та зберігання документів за операціями із застосуванням платіжних карток і формування відповідних документів на переказування коштів в електронній формі.

Основним нормативним актом, що регламентує діяльність НСМЕП, є Правила Національної системи масових електронних платежів, затверджені постановою Правління НБУ від 10 грудня 2004 р. №620. Відповідно до цього документа визначаються загальні принципи побудови, організаційна структура НСМЕП, умови членства, взаємовідносини між її членами та учасниками, порядок використання платіжних карток, загальна технологія роботи НСМЕП тощо.

Студентам варто звернути увагу, що до складу НСМЕП входять:

платіжна організація, тобто юридична особа, яка є власником або одержала право на використання знака для товарів і послуг НСМЕП;

члени МСНЕП, якими є емітенти та еквайри;

учасники НСМЕП.

Платіжні картки у НСМЕП призначені для застосування їх держателями як технічного засобу для:

безготівкової оплати товарів та послуг;

одержання готівки в касах банків та інших фінансових установ, торговців та через банкомати;

переказування коштів зі своїх картрахунків на рахунки інших осіб.

Крім цього, держателі платіжних карток НСМЕП за допомогою платіжних додатків можуть виконувати такі не фінансові операції:

перегляд стану рахунку завантаження;

перегляд залишків коштів платіжних додатків на картці;

перегляд журналу платежів та журналу завантажень;

зміну ПІН залишку коштів та ПІН рахунку гаманця і чека.

8.2. План практичного заняття

Практичне заняття 10

Питання для обговорення

1. Поняття, види та характеристика банківських платіжних карток.

2. Порядок видачі та обслуговування платіжних карток.

3. Здійснення касових та інших операцій банку із застосуванням платіжних карток.

4. Механізм здійснення розрахунків при купівлі товару з використанням платіжних карток та порядок операцій еквайрінгу при розрахунках платіжними картками.

5. Особливості впровадження Національної платіжної системи масових електронних платежів.

Перелік питань, що вивчаються студентом самостійно

1. Особливості використання певних видів банківських платіжних карток.

2. Порядок зарахування (поповнення) коштів на картрахунки фізичних та юридичних осіб.

3. Перелік операцій, що здійснюють за допомогою корпоративних карток їх держателі.

4. Види операцій, які виконуються за допомогою платіжних карток НСМЕП.

8.3 Зміст індивідуальних завдань

1. Ознайомлення зі змістом положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням.

2. Ознайомлення зі змістом Закону України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.

8.4. Інформаційні джерела

Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 05.04 2001 р. № 2346/Ш.

Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням: Затв. постановою Правління НБУ від 19.04. 2005 р. № 137.

Банківські операції: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.

Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. - Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. - 523 с.

Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 796.

Аналіз банківської діяльності / За ред.А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: 2005. - 243с.

Капран В.І. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2006. - 208с.

Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. Практикум. - К.: Алеута, 2005. - 158 с.

Тема 9. Кредитні операції банків

9.1. Методичні поради до вивчення теми

При вивченні даної теми слід комплексно охоплювати всі особливості організації банківського кредитування юридичних і фізичних осіб. З цією метою необхідно засвоїти зміст операцій, що супроводжують кожний етап кредитного процесу, а також основні прийоми застосування фінансових розрахунків. Розглядаються сутність, принципи та функції кредиту, його роль в економіці. Студент повинен, перш за все, чітко розрізняти форми та види кредиту.

Вивчення даної теми починають з розгляду критеріїв класифікації кредитних операцій та кредитів комерційних банків. Особлива увага приділяється визначенню характеру використання позичкових коштів, наявності і характеру забезпечення, терміну використання позичок, методам надання i способам повернення кредиту, характеру i способу сплати процентів, кількості кредиторів та кредитам, що мають характер послуг.

Однією з основних умов кредитування є встановлення оптимального рівня позичкового процента з урахуванням впливу різноманітних факторів. Тому студент має з'ясувати як впливають на рівень позичкового процента облікова ставка центрального банку, рівень інфляції, термін позички, витрати на оформлення позички, депозитний процент, ступінь ризику, розмip позички, попит на позичковий капітал, характер i якість забезпечення позички, зміст заходу, що кредитується, процентні ставки інших банків i фінансово-кредитних установ, характер відносин маж банком i позичальником, норма прибутку вад інших активних операцій банку, необхідність отримання прибутку від позичкових банківських операцій. При врахуванні означених факторів треба не забувати про підсумковий результат, який полягає в тому, що визначена в кредитній угоді процентна ставка має бути джерелом отримання прибутку від позичкових операцій.

Вивчаючи процес банківського кредитування, необхідно звернути увагу на те, що під таким процесом розуміють сукупність певних дій банку, пов'язаних із наданням і поверненням кредиту. Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо, забезпечує розв'язання локальної задачі і разом досягається головна ціль позичкових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Для опрацювання даної теми необхідно керуватися наведеним порядком організації кредитного процесу в банку:

1 етап - формування портфеля кредитних заявок;

ІІ етап - проведення переговорів із потенційним клієнтом;

ІІІ етап - прийняття рішення про доцільність надання кредиту та форму його надання;

ІУ етап - оформлення кредитної справи;

У етап - робота з клієнтом після отримання ним позики;

УІ етап - повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.

Процес вивчення етапів кредитування має завершитися самостійним розглядом методів надання і способів погашення кредитів.

Найбільш складним і відповідальним етапом кредитування є прийняття рішення про можливість надання позики з огляду на достатній рівень кредитоспроможності майбутнього позичальника і способи захисту від кредитного ризику, в першу чергу, - за рахунок забезпечення кредиту відповідними цінностями (товарними запасами, рухомим і нерухомим майном, цінними паперами, дорогоцінними металами), а також гарантією або поручительством третьої сторони.

Вивчаючи дану тему, студенти повинні знати, що визначення кредитоспроможності клієнта банку регламентується відповідним положенням. Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватися двома методами:

методом коефіцієнтів;

методом рейтингової оцінки.

Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Питання оптимального набору показників, які найоб'єктивніше відбивали б фінансовий стан підприємства-позичальника, кожен конкретний банк вирішує самостійно. Зокрема, банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

У банківській практиці всі показники, звичайно, поділяють на окремі групи, залежно від того, який бік діяльності позичальника вони характеризують.

1. Показники платоспроможності визначають достатність ліквідних активів для покриття позичальником його зобов'язань і вимірюються співвідношенням між різними групами ліквідних активів і короткостроковими зобов'язаннями позичальника перед банком та іншими кредиторами.

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 = Ав / Зп,

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 - не менше ніж 0,2;

- коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал / Зп,

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 - не менше ніж 0,5;

- коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

КП = Ао / Зп,

де Ао - оборотні активи,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше ніж 2,0.

2. Показники фінансової стабільності характеризують забезпеченість підприємства власними джерелами формування основних та обігових коштів.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ = (Вк - Ан) / Вк,

де Вк - власний капітал підприємства,

Ан - необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ - не менше ніж 0,5;

- коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

КН = Зк / Вк

де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання),

Вк - власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН - не більше ніж 1,0.

3. Показники рентабельності позичальника засвідчують частку чистого прибутку на одиницю активів чи пасивів і визначаються співвідношенням між чистим прибутком і окремими статтями активів чи пасивів, вираженим у процентах.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

- рентабельність активів:

Р = Пч / А,

де Пч - чистий прибуток,

А - активи;

- рентабельність продажу:

Р = Пч / Ор,

де Пч - чистий прибуток,

Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

4. Показники сплати боргу характеризують достатність надходження позичальнику грошових коштів для сплати боргу перед банком і обчислюються на основі аналізу грошових потоків позичальника, який має здійснюватися з урахуванням такого показника:

- співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

К =		,

де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

Ск - сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу порівняно з датою укладання угоди),

n - кількість місяців дії кредитної угоди,

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо),

Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

- ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

- наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

- ефективність управління позичальника;

- професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

- інша інформація.

При здійсненні оцінки кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають бути враховані такі показники:

- загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);

- соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

- вік клієнта;

- кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями) в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків (комісій) за ними).

- інша інформація.

Класифікація позичальників-юридичних осіб за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас “А” - фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.

Клас “Б” - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника.

Клас “В” - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника.

Клас “Г” - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків (комісій) за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас “Д”).

Клас “Д” - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником (контрагентом) банку практично немає. До цього класу належить позичальник (контрагент банку), що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. З методикою віднесення позичальників до відповідного класу студенти ознайомились у курсі „Банківські операції”. При цьому, якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією не відповідає умовам визначеного класу, позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.

Болючим питанням у банківській практиці є невпорядкованість кредитних портфелів українських комерційних банків, переобтяжених значними залишками сумнівних до повернення або навіть безнадійних позик. Тому управління кредитним ризиком за такими напрямками, як диверсифікація кредитного портфеля, контроль за поточним станом кредитоспроможності позичальника та якістю застави, процесом використання кредитів та оперативним погашенням заборгованості з урахуванням процентів за позиками, а також лімітування, резервування та страхування ризиків кредитних операцій є невід'ємною умовою підвищення ефективності кредитної діяльності банку.

Як уже зазначалося, особлива увага приділяється нарахуванню процентів за кредит та факторам, що на неї впливають. У процесі кредитування значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом:

метод «вартість плюс»;

метод «базова ставка плюс»;

метод максимальних процентних ставок (кеп);