Напрями реформування банківської системи України в контексті європейської інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Європейський університет

Житомирська філія

Кафедра «Фінанси»

Реферат

З дисципліни «Банківська система»

На тему «НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ»

Виконала:

студентка V курсу,

групи Ф*-04-1(ЗВ)

Перевірив: викладач

Марчук В.П.

Житомир - 2011

НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Євроінтеграційна спрямованість розвитку економіки України вимагає вже зараз конкретних заходів для відповідної адаптації банківського сектору з метою запобігання ризикам від євроінтеграційного курсу України.

Заходи, пов'язані з лібералізацією руху капіталу

Макроекономічна динаміка та кращі інституційні можливості регуляторів фінансового ринку дозволяють розпочати процес лібералізації потоків капіталу вже в найближчому майбутньому. Перш за все, необхідно ухвалити новий рамковий закон, який би регулював транскордонні потоки капіталу і замінив би велику кількість чинних нормативних актів. У новому законі вільний рух капіталу та відсутність контролю будь-якого виду повинно бути проголошено як кінцеву мету лібералізації. Обмеження на операції на фондовому ринку, довгострокові кредити, придбання нерухомості з метою інвестування та інші довгострокові потоки можуть бути лібералізовані вже у 2007 році.

Вільний рух капіталу залишає дві можливості здійснення монетарної політики: плаваючий валютний курс і таргетування інфляції чи фіксований валютний курс і відмова від управління інфляцією. Національний банк України оголосив про намір впровадити таргетування інфляції, проте слід пам'ятати про необхідність узгодження переходу до таргетування інфляції з заходами щодо лібералізації руху капіталу. Досвід країн ЦСЄ показує, що таргетування інфляції встановлює суворі вимоги до якості статистичних даних, що збираються центральним банком, та можливостей макроекономічного прогнозування. Ще однією необхідною умовою для створення надійних інструментів для операцій на відкритому ринку є функціонуючий ринок цінних паперів.

Лібералізацію короткострокових потоків слід відкласти до того часу, доки не будуть запроваджені режими таргетування інфляції та плаваючого валютного курсу. Одночасно Національний банк України повинен працювати над тим, щоб запровадити нагляд за банками на основі оцінки ризиків і покращити можливості прогнозування волатильних короткострокових потоків капіталу, а також керування ними. Для цього необхідно буде узгоджувати політику лібералізації із запровадженням таргетування інфляції та програмою розвитку фінансового сектору.

Впровадження Базель II

Зважаючи на процеси європейської інтеграції, необхідно рухатися в напрямі прийняття системи Базель II. Найважливішим при цьому стає питання, коли і як необхідно впроваджувати нову систему.

На думку членів Базельського комітету, жодна країна не повинна приймати систему Базель II, якщо відчуває, що вона до цього не готова. Строк прийняття цієї системи має визначатися внутрішніми умовами країни. Органи банківського нагляду повинні приймати її поступово та виходити з інтересів національної політики. На противагу Угоді 1988 p., прийняття якої було відносно простою справою, система Базель II є складнішою та висуває більш високі вимоги до банків та органів банківського нагляду.

Впровадження системи Базель II доцільно проводити в три етапи, які можна охарактеризувати як:

посилення структури банківського нагляду;

впровадження та посилення трьох компонентів;

перехід від Угоди 1988 р. до системи Базель II.

Посилення структури органів банківського нагляду необхідне, оскільки система Базель II розрахована не лише на забезпечення дотримання нових правил створення капіталу. Вона призначена також для підвищення якості управління ризиками та банківського нагляду. Необхідне виконання основних принципів Базельського комітету з питань банківського нагляду, прийнятих Базельським комітетом. Ці принципи відіграють провідну роль у забезпеченні організації успішного банківського нагляду країни.

Правова структура та її застосування судовими органами повинні забезпечувати захист прав власності та рівність перед законом, а насамкінець - і правову безпеку.

Після цього, на другому етапі, необхідне вдосконалення бази капіталу. Немає необхідності чекати на офіційне прийняття системи Базель II з тим, щоб вводити та застосовувати принципи трьох компонентів. Напроти, включення цих принципів у свою практику є ефективним способом підготуватися до прийняття системи Базель II у майбутньому. Так, органи банківського нагляду повинні перейти до орієнтованого на ризик підходу в нагляді, розвивати навички в оцінці якості управління ризиком з боку банку та його здатність оцінювати ступінь схильності до ризику. Одночасно банкам слід нагадувати про їх відповідальність за розроблення власних методів оцінки своєї потреби в капіталі та стратегії підтримання рівня капіталу відповідно до принципів другого компонента. Відносно принципів ринкової дисципліни згідно з третім компонентом, органи банківського нагляду повинні надавати перевагу забезпеченню базисного рівня розкриття інформації для всіх банків. Для цього слід проводити обговорення з банками, інвесторами та іншими користувачами фінансової інформації їхніх потреб в інформації та доступних засобів з тим, щоб органи банківського нагляду відповідно могли пристосувати вимоги до потреб.

Заключним етапом стане прийняття системи Базель II.

Розширення транскордонного співробітництва органів банківського нагляду

Збільшення масштабів та підвищення складності роботи банківських груп та фінансових ринків викликає необхідність розширення міжнародного співробітництва органів банківського нагляду. Хоча це питання не є новим, в умовах євроінтеграції воно набуває все більшого значення. Ефективне поєднання належного нагляду в країні місцезнаходження з дієвим наглядом на консолідованій основі в країні реєстрації вимагає встановлення більш тісної співпраці, в основному через обмін інформацією, а також поглиблення знань фінансових інструментів і зміцнення зв'язків з фінансовими групами.

Успіх системи Базель II значною мірою залежить від ефективності такої співпраці. У майбутньому виникатиме необхідність у більш широкій співпраці, координації роботи в оцінці достатності капіталу банків. Такі дії сприятимуть більш послідовному впровадженню стандартів, вирівнюванню умов роботи та зниженню непотрібного навантаження з боку регулюючих органів. Вони також зменшать зацікавленість банків в оспорюванні дій регулюючих органів у різних юрисдикціях.

Необхідність оцінки стійкості банківської системи

Фактично ризики зростають саме під час економічного піднесення, проте вони можуть не проявлятися доти, доки не настане період ускладнень. Тобто, при розробці стратегій формування капіталу та резервів керівники банків повинні ставити перед собою мету підвищення стійкості банків у період піднесення та пам'ятати, що дисбаланси, що призводять до фінансової нестабільності, зазвичай розвиваються у найбільш сприятливій економічній ситуації.

При оцінці стійкості банківської системи необхідно враховувати не тільки фінансовий стан банків, а й макроекономічні показники. У даному аспекті можливе впровадження в діяльність банків методики, розробленої рейтинговим агентством Fitch. За системою оцінки Fitch розраховується два індикатори системних ризиків банківської системи: індикатор банківської системи (BSI) та макропруденційний індикатор (МРІ), які були введені Fitch у липні 2005 року (додаток 17). У лютому 2006 року агентство Fitch Ratings опублікувало спеціальний звіт «Системні ризики банківської системи», який містить дані, що оновлюються кожні півроку.

Підвищення прозорості діяльності банківської системи

Для розвитку банківської системи та економіки в цілому особливої актуальності набувають стандарти прозорості та розкриття інформації. З підвищенням зацікавленості вітчизняних інвесторів до банків та появою на ринку банківських послуг міжнародних інвесторів, які вимагають об'єктивного аналізу інформації, зміни в стандартах розкриття інформації та прозорості є дуже важливими.

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов'язані надавати фінансову звітність відповідно до Національних стандартів (принципів) бухгалтерського обліку. Нормативні акти Національного банку України чітко визначають зміст річного звіту та фінансової звітності. Українські банки або вже привели свій внутрішній бухгалтерський облік у відповідність до міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ), аудиторську перевірку яких здійснюють міжнародні аудиторські фірми, або планують зробити це найближчим часом.

У багатьох випадках перехід на МСФЗ здійснюється тільки в рамках вимог Національного банку України, які не включають усіх міжнародних стандартів фінансової звітності. Так, наприлад, згідно з вимогами Національного банку, більшість банків публікують не повні річні звіти на своїх веб-сайтах, а тільки їх частину з висновком незалежного аудитора. Крім цього, банки повинні розкривати в річних звітах не тільки інформацію щодо реальних власників, а й бенефіціарних власників - фізичних осіб або публічних компаній, які в ланцюзі власників є останніми. Керівники деяких банків зазначають, що причина нерозкриття такої інформації полягає у відсутності таких вимог у законодавчих актах.

Національний банк України зробив багато кроків для покращення ситуації в сфері розкриття інформації банками, проте необхідно продовжувати роботу в напрямі подальшого перегляду стандартів розкриття інформації з метою приведення їх у відповідність до міжнародної практики.

Згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність», банки зобов'язані публікувати квартальні баланси та звіти про прибутки (збитки), а також річну фінансову звітність, підтверджену аудитором, в офіційних виданнях «Урядовий кур'єр» або «Голос України». Хоча ця норма є обов'язковою до виконання банками, не всі банки її дотримуються, а також інформація в цих виданнях публікується на правах реклами, без зазначення наявності публічного контролю з боку Національного банку України. Стосовно публікації банками інформації рекламного характеру, також (в окремих випадках) необхідно підвищити її правдивість.

Банки використовують декілька каналів розповсюдження інформації (публікації у ЗМІ, Інтернет, інформаційні стенди в філіалах тощо). Обсяг інформації, яку банки розкривають громадськості, як правило, обмежений мінімумом, якого вимагає законодавство. Банки рідко надають широкому загалу додаткову інформацію, що допомагає отримати більш цілісну картину щодо сьогоднішньої і майбутньої ситуацій у банку (інвестиційні плани, прогноз щодо розміру активів чи капіталу та інше).

Лише у тому випадку, коли банки приймають рішення випустити облігації чи здійснити первинну емісію або продаж акцій на фондовому ринку, це спонукає їх надавати більш прозору інформацію фінансового та не фінансового характеру. Так, згідно з вимогами ДКЦПФР щодо реєстрації публічних випусків облігацій емітенти повинні включати в проспект випуску суттєвий обсяг інформації, необхідної як для потенційного інвестора, так і для власників акцій та клієнтів банку.

Аналіз результатів дослідження, яке проведено Агентством Standard & Poor's та Агентством фінансових ініціатив у грудні 2006 року , показує, що рівень розкриття інформації в банківській системі України є невисоким. Така ситуація склалася внаслідок як економічних, так і регуляторних причин. Основною економічною причиною є те, що в українських банках наявна висока концентрація власності у невеликої кількості держателів акцій. Банки не бажають розкривати інформацію саме через відсутність «малих» акціонерів, які б стимулювали їх до цього.

Згідно з дослідженням агентства Standard & Poor's та Агентства фінансових ініціатив, достатньо повно банками розкривається інформація про структуру власності, особливо інформація щодо держателів часток більше 10%, а також значна частина фінансової інформації в щорічній фінансовій звітності, яка надається Національному банку України.

Банкам необхідно приділяти увагу тим питанням розкриття інформації, які не охоплюються законодавчими нормами. До них відносяться питання розкриття інформації щодо ролі, організації та структури Спостережної ради, служб внутрішнього аудиту, політики винагород керівництва, внутрішнього положення про корпоративне управління.

Банки, створені у формі акціонерних товариств, проводять щорічні загальні збори акціонерів з дотриманням встановленого порядку їх повідомлення. Проте інформація, що надсилається акціонерам, як правило, обмежена порядком денним, часом та місцем проведення зборів, тоді як додаткові документи часто є доступними лише за письмовим запитом. Банки мають надавати більш повну інформацію стосовно результатів голосування щодо кожного питання порядку денного з наданням протоколу засідання, а також покращити розповсюдження результатів загальних зборів акціонерів. Більшість банків підтвердили, що надають таку інформацію, проте майже третина їх розповсюджує результати загальних зборів лише на прохання зацікавлених сторін.

Як було зазначено вище, фінансова (тобто кількісна) інформація розкривається банками в достатньому обсязі. Однак частина нефінансової (якісної) інформації, зокрема стратегії управління ризиками та параметри ризиків, концентрація ризиків, оцінка фінансових інструментів взагалі не оприлюднюється.

Таким чином, Національному банку України у сфері підвищення прозорості банківської системи потрібно проводити цілеспрямовану політику щодо внесення змін та доповнень у нормативні акти, що регулюють банківську діяльність, з метою зобов'язання банків більш повно розкривати інформацію фінансового та не фінансового характеру. Така політика Національного банку буде сприяти покращенню інформаційної прозорості банківської системи та наближенню до міжнародної практики.

Розроблення і впровадження політики управління банківськими ризиками

Швидке зростання обсягів кредитування є одним із найнадійніших серед випереджаючих індикаторів проблем банківської системи. Разом з тим, високі темпи кредитної експансії є ознакою поглиблення фінансового посередництва і не обов'язково призводять до негативних макроекономічних наслідків. Проте в будь-якому випадку зростання кредитів пов'язане із значними ризиками для стабільності фінансового сектору. Уразливість банківського сектору залежить від ризиків, на які йдуть банки, і складається з багатьох чинників, таких як якість кредитної політики банків, якість забезпечення, рівень резервів, диверсифікація позик, валютний ризик, ліквідність тощо. Якщо зростання кредитування пов'язане з розвитком фінансового посередництва, особливу важливість набуває саме політика управління кредитними ризиками, а не встановлення верхньої кредитної межі. В умовах, коли Україна розбудовує свою банківську систему, питання, пов'язані з розробленням такої політики, стають ще більш актуальними.

Досвід країн ЦСЄ свідчить про існування різних підходів щодо розроблення економічної політики впливу на розширення кредиту, починаючи з добре відомих заходів грошово-кредитної і фіскальної політики і закінчуючи не так широко обговорюваними, проте не менш важливими, заходами політики нагляду і пруденційними нормами. Останні можуть використовуватися для підвищення стійкості фінансової системи проти негативних наслідків розширення кредиту.

Першим етапом розроблення політики щодо впливу на розширення кредиту є визначення видів можливих ризиків для макроекономічної і фінансової стабільності, пов'язаних із зростанням кредитування (додаток 18). Цей процес включає моніторинг і аналіз різних за характеристиками та параметрами даних. Проведення такої комплексної оцінки дозволяє визначити, чи є темпи зростання кредиту приводом для хвилювання і які заходи необхідно здійснити для відповідного реагування. При цьому необхідно розглядати макроекономічні і структурні чинники, включаючи наявність макроекономічних дисбалансів, надійність і стійкість фінансової системи, якість і дієвість систем регулювання та нагляду, структуру фінансової системи і фінансовий стан позичальників.

На другому етапі розроблення політики визначається набір заходів для управління пов'язаними з ним ризиками. До них належать :

Ш заходи макроекономічної політики;

Ш пруденційні заходи;

Ш заходи нагляду/ моніторингу;

Ш заходи щодо розвитку ринку;

Ш адміністративні заходи;

Ш сприяння поглибленню розуміння ризиків.

Підвищення конкурентоспроможності банківської системи

Розуміючи, що конкуренція на ринку банківських послуг буде зростати внаслідок процесів інтеграції, важливо заздалегідь вживати заходи щодо посилення конкурентоспроможності українських банків. Цьому сприятиме подальший розвиток банківської системи, головними завданнями якого є:

У напрямі підвищення рівня капіталізації банківського сектору:

Ш залучення до банків додаткового акціонерного капіталу;

Ш розроблення банками планів підвищення рівня капіталізації з урахуванням зростання обсягів активних операцій;

Ш покращення якості капіталу та забезпечення достатнього рівня покриття капіталом ризиків, що приймаються банками;

Ш стимулювання капіталізації прибутку в банках, зокрема шляхом вдосконалення оподаткування банків.

У напрямі підвищення якості банківських послуг:

Ш активізація процесів консолідації банків;

Ш розвиток структури банківського сектору в напрямі оптимального поєднання великих банків з розгалуженою мережею філій, регіональних, кооперативних і спеціалізованих банків з метою наближення до населення повноцінних банківських офісів;

Ш приділення уваги питанням забезпечення надійності банківських автоматизованих систем, їх резервування (дублювання), а також розроблення ефективних планів відновлення безперебійного функціонування зазначених систем у разі негативної дії на них зовнішніх факторів;

Ш створення умов для розширення спектру електронних банківських технологій;

Ш підвищення освітнього рівня персоналу банків;

Ш стимулювання розвитку факторингу та лізингу;

Ш створення умов для суттєвого розширення безготівкових розрахунків в економіці шляхом заміщення готівкових розрахунків на безготівкові платіжні інструменти через запровадження сучасних технологій оплати праці, виплати пенсій тощо, а також збільшення масштабів здійснення населенням платежів за товари і послуги у безготівковій формі, зокрема за допомогою платіжних карток;

Ш стимулювання зниження ціни банківських послуг та вирівнювання умов кредитування в іноземній та національній валютах;

Ш стимулювання банківського обслуговування малого та середнього бізнесу, населення, розвиток нових сегментів ринку банківських послуг, які орієнтовані на надання їх широкого спектру, зокрема роздрібного споживчого кредитування та іпотеки.

У напрямі підвищення відповідності міжнародним стандартам корпоративного управління в банках:

Ш забезпечення врегулювання на законодавчому рівні питань організації корпоративного управління у банках;

Ш підвищення рівня відповідальності керівників і власників банку за його безпечність і стабільність;

банківський євроінтеграція базель

Ш внесення до законодавства змін, які надають Національному банку України право встановлювати вимоги щодо професійної придатності та ділової репутації керівників банків;

Ш встановлення вимог до кваліфікації та досвіду роботи членів ради банку;

Ш покладення на раду банку обов'язку вживати заходи щодо запобігання виникненню конфлікту інтересів в банку, а також сприяти його врегулюванню;

Ш розширення Національним банком України переліку та посилення вимог до змісту інформації, яка оприлюднюється (інформації про власний фінансовий стан, власників, структуру управління, якісні характеристики менеджменту, основні інвестиції тощо).

Ш запровадження проведення Національним банком України оцінок якості корпоративного управління;

Ш підвищення ефективності системи внутрішнього контролю;

Ш підвищення якості внутрішнього і зовнішнього аудиту, в тому числі за рахунок забезпечення належної реалізації Міжнародних стандартів аудиту, об'єктивної сертифікації зовнішніх аудиторів;

Ш підвищення рівня захисту прав міноритарних акціонерів;

Ш підготовка для подання на розгляд Верховної Ради України законопроекту змін до Закону про банки і банківську діяльність в частині корпоративного управління та ініціювання його прийняття після прийняття Закону України «Про акціонерні товариства»;

Ш продовження роботи з адаптації нормативно-правової бази України з питань діяльності банків до вимог законодавства Європейського Союзу та Базельського Комітету з питань банківського нагляду.

У напрямі розвитку ризик-менеджменту:

удосконалення систем управління ризиками;

Ш забезпечення постійного моніторингу ризиків, з метою ефективного функціонування систем управління і внутрішнього контролю, запобігання прийняття правлінням і працівниками банків неконтрольованих і нерегламентованих рішень, пов'язаних з банківськими ризиками;

Ш подальше наближення зовнішнього аудиту банків до вимог стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів (IFAC);

Ш удосконалення методики розрахунку створення банками резервів на покриття їх ризиків;

Ш підтримка розвитку бюро кредитних історій та забезпечення ефективної системи збереження та використання інформації, обмін інформацією;

Ш поліпшення правових умов функціонування ринку похідних фінансових інструментів, що набуває істотного значення для розвитку ринку банківських послуг;

Ш забезпечення нормативно-правового регулювання синдикованого кредитування з метою забезпечення чіткого розподілу ризиків;

Ш удосконалення системи банківського нагляду і регулювання та її структури;

Ш поступове запровадження диференційованих ставок регулярного збору, як стимулюючої системи щодо підвищення якості управління ризиками в банках - учасниках фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У напрямі забезпечення захисту прав кредиторів і вкладників:

Ш удосконалення порядку розкриття у звітності банків інформації щодо їх власників і найбільших акціонері та її оприлюднення;

Ш встановлення критеріїв оцінки ділової репутації засновників, учасників та керівників банків;

Ш забезпечення сприятливих умов для розвитку сучасних форм кредитування, уключаючи споживче кредитування, з одночасним удосконаленням механізму захисту прав кредиторів і споживачів банківських послуг;

Ш сприяння формуванню ефективної системи зберігання та використання кредитних історій;

Ш сприяння створенню інституту корпоративних ліквідаторів;

Ш сприяння становленню широкої мережі рейтингових агентств як незалежних оцінювачів фінансового стану банків та їх ризиків;

Ш ініціювання змін до законодавства у зв'язку із наявністю труднощів у реалізації майнових прав, що знаходяться у заставі, шляхом уступки права за законом та у примусовому порядку виконавчою службою;

Ш внесення змін до законодавства, згідно з якими мораторій на задоволення вимог кредиторів повинен вводитися не раніше публікації про порушення справи про банкрутство;

Ш спрощення та уніфікація процедури звернення стягнення на предмет застави та задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів;

Ш сприяння практичному застосуванню позасудових процедур звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом застави, шляхом надання права заставодержателям укладати нотаріально посвідчені правочини із заставодавцями - юридичними особами в будь-який момент дії зобов'язання, а не лише після виникнення підстав для звернення стягнення на заставлене майно;

Ш удосконалення системи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень;

Ш забезпечення реалізації публічного доступу до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців з метою надання можливості кредиторам отримувати необхідну інформацію стосовно державної реєстрації юридичної особи, її керівників, які мають право підпису та власників юридичної особи;

Ш удосконалення механізмів ліквідації банків, у яких відкликано банківську ліцензію;

Ш удосконалення нормативної бази, що регулює процедури злиття та приєднання банків;

Ш введення у практику публікації Національним банком України щорічного звіту про розвиток банківської системи;

Ш внесення змін до Закону Україні "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» стосовно його фінансування, з метою підвищення капіталізації й фінансової спроможності Фонду, зокрема за рахунок перерахування до Фонду до 20 % перевищення доходів над видатками Національного банку України, розміщення інвестицій Фонду поряд з державними цінними паперами в іпотечних цінних паперах.

Посилення незалежності Національного банку України

Міжнародний досвід показує, що країни з відносно незалежним центральним банком, як правило, досягають кращих результатів в економіці, ніж країни з залежним центральним банком. Незалежність регулювання банківської діяльності також важлива для фінансової стабільності: значно підвищується ефективність регулювання, що сприяє злагодженій та ефективній роботі цього сектору фінансової системи.

Орган банківського регулювання і нагляду значною мірою забезпечує свою незалежність саме як підрозділ Національного банку України. Національний банк України повинен мати можливість здійснювати регулювання і нагляд, який є незалежним від директив, інструкцій та інших форм втручання з боку Кабінету міністрів України, галузевих та інших груп інтересів. За цих умов актуальності набуває посилення незалежності Національного банку.

Задля гарантування незалежності Національного банку України важливим є формальне закріплення у законодавстві питань, пов'язаних із персональною та фінансовою його незалежністю. Для забезпечення персональної незалежності Національного банку України необхідно внести зміни до Закону України "Про Національний банк України", з метою встановлення чітких вимог до членів Ради Національного банку України та визначення правових підстав для припинення повноважень голови Національного банку України і членів Ради Національного банку України.

Важливим є запровадження правила «ефекту оголошення» щодо перспектив грошово-кредитної політики та розвитку банківської системи, згідно якого заяви про можливі зміни у політиці Національного банку України оголошувалися б виключно відповідними посадовими особами Національного банку України. Введення цього правилу не виключає активної співпраці Національного банку України з іншими органами влади та управління.

Фінансова автономія передбачає наявність усталених процедур щодо акумуляції та розподілу ресурсів Національного банку України, що виключає будь-яку можливість фінансового тиску на нього з боку Кабінету Міністрів України. Національний банк повинен мати можливість акумулювати резерви задля досягнення розміру власного капіталу, необхідного для покриття потенційних ризиків його діяльності. Національний банк спочатку повинен здійснювати відрахування на поповнення загального резерву та формування власного капіталу, а лише потім спрямовувати перевищення доходів над видатками Національного банку України до державного бюджету. Для забезпечення цього також необхідно внести зміни до Закону України "Про Національний банк України".

Запровадження комплексного аналізу фінансового сектору

Для формування фінансової, зокрема грошово-кредитної політики необхідним є комплексний аналіз фінансового системи, який би давав інформацію не тільки про кількість фінансових інститутів, обсяг їх активів, пасивів і здійснених операцій.

В умовах євроінтеграції необхідним є більш детальне вивчення та впровадження іноземного досвіду проведення подібного аналізу. Особливо корисним, на нашу думку, є досвід країн ЄС, які є типовими представниками банкоцентричної фінансової системи та вже тривалий час ведуть відповідну статистику, яка дозволяє їм здійснювати аналіз з широкого кола питань у сфері фінансів. Зокрема, Дойче Бундесбанк на сьогодні веде відповідну статистику, яку публікує у спеціальному звіті.

Для розроблення поточної фінансової політики держави та аналізу її результатів у країнах з розвиненою ринковою економікою широко використовується метод оцінки потоків фінансових ресурсів, які визначаються за допомогою фінансового рахунку (Flow of Funds Accounts). Аналіз потоків фінансових ресурсів застосовується в якості детального аналізу грошово-кредитної і фінансової політики. В більшості країн аналіз потоків фінансових ресурсів та складання балансів фінансових ресурсів належить до компетенції саме центральних банків.

На загальноекономічному рівні цей підхід дозволяє оцінити, наскільки розрив між заощадженнями та інвестиціями всередині країни був покритий із зовнішніх джерел. На секторальному рівні потоки фінансових ресурсів дозволяють оцінити, який з секторів економіки (наприклад домогосподарства) «профінансував» розрив між заощадженнями та необхідними інвестиціями іншого (наприклад реального). На обох рівнях (і загальноекономічному, і секторальному) еластичність фінансових потоків між двома секторами чи економіками дає можливість оцінити або навіть передбачити зміни «поведінки» заощаджень, інвестицій та фінансових ринків, визначити напрями стратегії розвитку.

Метод оцінки міжсекторних фінансових потоків допомагає визначити узгодження внутрішніх і зовнішніх джерел фінансових ресурсів та секторів, які їх потребують, шляхом відповіді на такі питання:

-за рахунок яких джерел реальний сектор економіки фінансував свої інвестиції:

власних заощаджень

зовнішнього фінансування (зовнішнього сектору)

сектору загального державного управління

сектору домогосподарств

-наскільки значною є роль банківського та фінансового секторів, як посередників, у здійсненні міжсекторних потоків фінансових ресурсів;

наскільки зменшення потоку фінансових ресурсів від зовнішнього сектору може бути пом'якшено шляхом запровадження та/або пожвавлення діяльності фондового ринку;

що є перешкодою для доцільних міжсекторних потоків фінансових ресурсів та які можливі альтернативи політики доступні для керівництва цих країн.

Україна, яка значно просунулася в процесі запровадження міжнародних стандартів статистики, зокрема й у сфері національного рахівництва, вже має можливості для проведення подібних досліджень. На сьогодні основне питання полягає у роз'ясненні корисності та переваг методу оцінки потоків фінансових ресурсів між секторами економіки та здійсненні практичних заходів з його застосування як елемента розробки та реалізації фінансової політики в цілому та грошово-кредитної політики зокрема.

Питання об'єднання органів нагляду

Універсалізація фінансових послуг вимагає забезпечення усіх сфер регулювання за єдиними правилами. Проте існують причини, які вказують на передчасність створення єдиного регуляторного органу у фінансовій системі України. До таких причин належать:

-незавершеність реформування банківської системи, оскільки необхідно провести роботу з підвищення рівня капіталізації банків, створення умов для розширення ресурсної бази, яка б відповідала вимогам економіки України, впровадження стандартів корпоративного управління банками, зокрема прозорості їх діяльності. Передача функції банківського нагляду іншому органу сьогодні зведе нанівець ці завдання;

-невідповідний рівень розвитку різних сегментів фінансової та банківської систем. Кошти, що можуть бути спрямовані на заходи, які сприяють прискореному економічному зростанню, наразі акумульовано в банківському секторі. Фондовий ринок не відіграє значної ролі в економіці, а пенсійна реформа лише тільки розпочинається;

-наразі лише Національний банк України має достатню матеріально-технічну базу, розвинену інфраструктуру та сучасні інформаційні технології, які надають можливість контролювати діяльність банківських установ на щоденній основі, а також високо кваліфікований персонал для забезпечення ефективного банківського нагляду.

На сьогодні відокремлення функції банківського нагляду вплине на ефективність проведення грошово-кредитної політики, а отже на здатність Національного банку України забезпечити виконання свого головного конституційного завдання - забезпечення стабільності національної валюти України. Грошово-кредитна політика здійснюється Національним банком України через використання відповідних монетарних інструментів і механізмів, які впливають на діяльність банків по здійсненню ними активних і пасивних операцій. За таких умов виділення банківського нагляду в окрему структуру призведе до процедурних ускладнень при здійсненні відповідних монетарних операцій, а також підвищить ступінь їх ризику.

Проте в умовах динамічного розвитку обсягів послуг, які надаються небанківськими фінансовими установами, зростає потреба в отриманні Національним банком інформації про основні показники їх роботи в режимі реального часу. Ця інформація необхідна як для оперативного аналізу можливого впливу ситуації на фінансовому ринку на стабільність національної валюти, так і для опрацювання відповідних заходів монетарного реагування.

На сьогодні Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка регулює діяльність цих установ, не володіє достатньою матеріально-технічною базою, інфраструктурою та відповідними інформаційними технологіями, які б надавали можливість контролювати діяльність небанківських фінансових установ на щоденній основі.

Рівень нагляду за небанківськими фінансовими установами значно менш суворий, ніж за банками. Це стимулює перетікання значних коштів кредитування від банків до небанківських фінансових установ, що створює умови для нестабільності фінансової системи.

Водночас, питання нагляду за небанківськими фінансовими установами щодо проведення банківських операцій, ліцензій, які видає Національний банк України, на сьогодні є неврегульованим.

Вирішення зазначених проблем можливо шляхом приєднання функцій у сфері нагляду та регулювання за фінансовими небанківськими установами до відповідного підрозділу Національного банку України.

Список використаної літератури

1. Герасимович А.М. Алексеєнко І.М., Парасій-Вергуненко І.М. «Аналіз банківської діяльності» - Підручник . - К.: КНЕУ, 2004. - 599с

2. Гребенюк Н. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - №5.

3. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. «Фінансово-економічний словник». - К.: Знання, 2007. - 1072 с.

4. Петрашко Л.П. «Міжнародні фінанси»: Навч. метод посібник для самостійного вивчення дисциплін - К.: КНЕУ, 2003. - 221 с.

5. Петрашко Л.П. Валютні операції: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2001.- С. 3-127.

6. Петрук О.М. «Банківська справа»: Навчальний посібник // За ред. д.е.н., проф. Бутинця Ф.Ф. - К.: Кондор, 2004. - 461 стор.

7. Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., «Фінанси підприємств» - К.: КНЕУ, 2008 - 552 с.

8. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Соляр В.В., Маслов С.І. «Основи банківської справи» Навчальний посібник. - К.: Центр Навчальної літератури, 2005. - 410 с.

Размещено на Allbest.ru