Валютна діяльність комерційних банків

Внутрішні норми, розпорядження, накази, правила.

Регулюють різноманітні показники банківської діяльності та правила її здійснення, які допускається залишати на саморозсуд банків та самостійне керування у відповідності до його політики та мети. Так, у валютній діяльності це встановлення внутрішньобанківських лімітв валютної позиції, методик визначення ризику по валютним операціям, порядку здійснення фінансового моніторингу валютної діяльності та інше.

Отже, сумуючи наведене вище, можна зробити висновок про те, що комплекс інструментів лімітування валютної діяльності банку є дуже розгалуженим, та включає в себе законодавчо регламентовані ліміти та внутрішні ліміти банку, які багато в чому залежать від специфіки банку, його стратегічної орієнтації (консервативна, поміркована, агресивна), яка виявляється у його позиціонуванні відносно валютного ризику. Побудова комплексної загально банківської системи лімітування валютних позицій дозволяє підвищити стабільність діяльності усієї банківської системи в цілому, у той час як система внутрішніх лімітів кожного окремого банку дає змогу саме цьому банку функціонувати найбільш ефективним чином, підвищуючи як його прибуток, так і загальний стан банківського сектору країни. Щодо цілісної системи законів та нормативно-правових актів України у сфері банківського валютного регулювання, то можна стверджувати те, що на сьогодні вона не є сформованою, систематизованою та взаємодоповнюючою базою, яка б працювала як від лагоджений механізм.

Законодавство у цей сфері потребує деяких суттєвих переробок та доповнень, що дасть змогу банкам функціонувати більш ефективно.

актив банк коваріаційний операція

1.3 Аналіз зовнішнього середовища здійснення банками валютної діяльності

Питання щодо аналізу зовнішнього середовища здійснення банками валютної діяльності є дуже актуальним, тому що саме від цієї сукупності екзогенних факторів залежіть рівень, обсяги та якість проведення їх валютних операцій, а також статус банків як повноцінних та одних з найголовніших учасників валютного ринку країни та світу. Таке зовнішнє середовище може як гальмувати, так і створювати сприятливі умови для розвитку банківської діяльності у сфері валютних операцій. Актуальність цього питання також підкреслюється тим, що на сьогодні існує недостатня кількість досліджень щодо проблем функціонування банків на валютному ринку України, і тому це питання потребує подальшого вивчення.

Дослідження макроситуації у країни щодо здійснення банками валютних операцій потребує аналізу статистичних даних, які дають уяву про реальний стан таких операцій банків, їх структуру, динаміку, сталість, та змогу робити висновки про функціонування банків у цьому секторі фінансового ринку.

В першу чергу, треба виділити сутнісні показники, які б найточніше характеризували досліджуване явище - валютні операції банків, та дали б змогу оцінити їх як макро явища. Тобто, обрані показники повинні відображати як діяльність банка у ролі суб'єкта валютного ринка, так і макросітуацію з проведенням валютних операцій у міжбанківському секторі. Вважаємо, що такими показниками можуть бути наступні: об'єм операцій з безготівковою іноземною валютою, об'єм операцій з готівковою валютою, у розрізі купівлі та продажу іноземної валюти населенню, банківські вклади у валюті, банківські кредити у валюті.

Проаналізуємо обсяг і динаміку безготівкових та готівкових валютних операцій банків України. Перш за все, зазначимо, що включають у себе такі операції: це усі банківські операції у розрізі конверсійних, міжнародних розрахунків, неторгових операцій, ведення валютних рахунків контрагентів, які поділяються на готівкові чи безготівкові. Відзначимо, що у частині готівкових операцій найбільшу питому вагу становлять конверсійні операції та купівля-продаж валюти населенню (рис. 1.3.1).

Рис. 1.3.1 Обсяг операції банків України з готівковою валютою

Аналіз цих даних краще проводити у зіставленні зі статистикою готівкових операцій, тому наведемо наступний графік (рис. 1.3.2).

Рис. 1.3.2 Обсяг операцій банків України з безготівковою валютою

Так, можна побачити, що в операціях, проведених безготівковим чином, спостерігався стабільний ріст об'ємів, та темп такого зростання був дуже швидким: у 2011 році об`єм операцій збільшився у абсолютному вираженні на 15 646,1 млн. грн., та темп росту складав 122,4%, у той час як у 2012 році об'єм зріс на 15 211,1, що склало 53,5 %. Це може пояснюватися тим, що фінансова система держави відчула на собі наслідки світової кризи 2008 року, які ще мали місце у 2010 році, але загальна стабілізація курсів на міжнародному ринку дала змогу відновити регулярність та кількість проведення валютних операцій взагалі, у тому числі безготівковим шляхом. Щодо готівкових валютних операцій, то їх об'єми є значно меншими у зіставленні з безготівковими, та являють собою в більшості торгівлю валютою з населенням. Виходячи з даних відносно обсягів готівкових операцій можна зробити висновок, що у населення не існує потреби у валюті, та отриманні доходу від спекулятивних операцій з валютою. Чинником такої ситуаціє є також наслідки кризи 2008 року, що призвели до зниження користування фізичними особами валютою як засобом накопичення або додаткового доходу. Маємо наступні показники динаміки розвитку готівкових операцій у часі: у 2011 році, порівняно з 2010, відбулося деяке зростання обсягів торгових угод на 587 млн. дол., що складає 16 % зросту. У 2012 році, навпаки ж, відбулося падіння кількості та об'єму таких угод на 802,4 млн. дол., (зниження на 19,2 %). Це пояснюються коливанням валютних курсів, тому що для населення цей показний є вирішальним при прийнятті рішення про використання накопиченої валюти. Досить наявним при аналізі є зіставлення двох аспектів всього обсягу операцій з валютою: їх купівлі та продажу (рис. 1.3.3), [38]. Це дає змогу оцінити, у якому напрямку операції купівлі-продажу валюти є більш затребувані у населення - у напрямку продажу чи купівлі, та зробити висновок щодо потреб використання таких грошей, наприклад, зберігання у валюті чи гривні, проведення різноматних платежів, грошових переказів тощо.

Рис. 1.3.3 Обсяг банківських операцій купівлі-продажи валюти населенню

На цьому графіку чітко відстежується тенденція до збільшення об'ємів продажу валюти, ніж її покупці. Максимальний об'єм продажу був досягнутий у 2011 році та дорівнював 2641, 1 млн дол. У зіставленні з 2010 роком, де цей показний був на рівні 2193,0 млн дол., темп росту склав 20,4 %. Але у 2012 році ситуація кардинально змінилася: рівень операцій з продажу валюти впав до 2103,8 млн дол., що складає 20,3% негативної динаміки. Це обумовлюється таким фактором, як значне коливання курсів, яке мало місце у той час. Що стосується покупки валюти, то населення здійснювало ці операції у більш повільному темпі та у меншому об'ємі, що говорить про те, що населення потребує її використання для власних цілей у менших об'ємах. Тобто, на той час валютні заощадження та накопичення не були вигідними, що призвело до продажу такої валюти, при цьому валютний курс дозволяв отримати додатковий дохід від спекулятивних операцій, тому що його середнє значення було на високий межі - приблизно 796 грн. за 100 дол. Таким чином, це призвело до активного продажу валюти, та знизило рівень її купівлі.

На наступному етапі доцільно провести аналіз депозитних та кредитних операцій банків, здійснюваних у валюті (рис. 1.3.4).

Рис. 1.3.4 Динаміка банківських вкладів у валюті

З цього графіку видно, що розмір вкладів у валюті мав тенденцію до зростання, що, в свою чергу, говорить про вигідні умови банків для зберігання валютних вкладів. Можна казати про те, що з покращенням економічної ситуації в країні та у світовому просторі після кризи 2008 року, проведення валютних операцій банків стабілізувалося в цілому, з точки зору їх регулярності та затребуваності, що дало змогу підвищити ставки за такими вкладами. Тобто, у 2010 році їх абсолютне значення складало 13789,8 млн дол., у 2011 році - 17731,8 млн дол., та у 2012 році 20274,3 млн дол. Таким чином, спостерігається невелика, але стабільна позитивна динаміка, яка продемонстрована на графіку (рис. 1.3.5 [38]).

Цей графік демонструє те, що для банків депозитні вклади у валюті є дуже стабільним ресурсом, котрий до того ж має позитивну динаміку, та дозволяє банкам розширювати свої активні операції, але за наявності досить низької процентної ставки за вкладами темпи їх росту є, нажаль, низькими.

Рис. 1.3.5 Динаміка росту валютних банківських вкладів

Щодо активних операцій, а саме, видачі кредитів, то у цей сфері ситуація є гіршою, але це пояснюється, в перше чергу, тим, що ситуація з кредитуванням взагалі не є сприятливою для усіх суб'єктив валютних відносин - юридичних та фізичних осіб, банків другого рівня та держави. Після фінансової кризи банки на досить тривалий час зупинили видачу будь-яких кредитів, незалежно від видів забезпечення, цілеспрямованості та сроків кредитування, тому що на той час не існувало ніякої можливості оперувати вільними коштами. Але згодом ситуація покращилася як у банківській сфері, так і цілком у фінансовому секторі країни, та банки отримали змогу проводити кредитування у всіх сферах. Однак, звичайно, такі кредити проходять довгі етапи розгляду, та рішення щодо видачі приймається з ще більшою пильністю, ніж раніше. Вимоги для отримання такого кредиту стали ще жорсткіше, але це є цілком виправданим. Тобто, отримати зараз в України валютний кредит дуже важко, тому ми не можемо очікувати динамічного розвитку цієї частини валютних операцій банка. Для більшої ілюстративності та наочності стану такого кредитування розглянемо об'єми валютного кредитування у гривневому еквіваленті у зіставленні з кредитами у національній валюті (рис. 1.3.6) [39].

Рис. 1.3.6 Обсяги валютних і гривневих кредитів

Таким чином, ми бачимо, що частка валютних кредитів у зіставленні з гривневими, досить мала. Це, крім вищеназваного, пояснюється тим, що отримати кредит у іноземній валюті можуть лише ті підприємства, які ведуть зовнішню економічну діяльність та мають реальну потребу у валюті. Що стосується фізичних осіб, то вони не мають права отримувати валютні кредити взагалі. Такі рамки щодо обмеження напрямків та цілей валютного кредитування регламентується Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» [4]. Це дає ще одне обмеження для об'ємів такого кредитування на макрорівні. Тому, уся кредитна динаміка є досягнутою за рахунок кредитування юридичних осіб. Така тенденція є негативною, але зараз для України, особливо після кризи 2008 року, така міра є необхідною, тому що тільки жорсткі обмеження можуть вирішити проблеми кризової рецесії. Валютні операції загалом є ризиковими, а валютні кредити - найризиковіші серед них. В загалі, абсолютний розмір кредитів у валюті склав показники, що продемонстровано на рисунку 1.3.7 [39].

Рис. 1.3.7 Обсяг валютних кредитів за 2010-2012 рр.

Починаючи з 2010 року по 2012 рік, спостерігаємо негативну динаміку та спад розміру наданих кредитів, що склало за три роки 9,9 % скорочення валютного кредитування. Тобто, можна зробити висновок про те, що валютне кредитування взагалі не є для споживачів вигідною послугою, та з боку банків також спостерігається висока контрольованість та невеликі можливості до надання кредитів, що стосовно іноземної валюти проявляється у ще більш тяжкій ситуації.

До того ж, вважаємо необхідним привести динаміку процентних ставок за кредитами та депозитами у національній та іноземній валюті, тому що процентна ставка - це один з найголовніших факторів здійснення вкладів населенням та формування депозитного і кредитного портфелю банків (рис. 1.3.8, 1.3.9) [40]. Так, бачимо, що за кредитами ставки не мають яркої динаміки, та залишаються на приблизно однаковому рівні: у гривні у 2010 році - 26,4 %, 2011 - 27,3%, 2012 - 27,7%, у той час як у іноземній валюті у 2010 році - 13,1%, 2011 - 12,3%, 2012 - 11,8%. Це свідчить про те, що у цей період банківська система почала повільно відновлюватися після кризису 2008 року, та видача кредитів, особливо у валюті, є першою ознакою такого відновлення, хоча і за високими ставками.

Рис. 1.3.8 Динаміка процентних ставок за кредитами за 2010-2012 рр.

Щодо депозитних ставок, то можна наблюдати більш різку зміну у їх рівні: у гривні 2010 рік - 14,6%, 2011 - 12,3%, 2012 - 16,7%; за валютою 2010 рік - 8,7%, 2011 - 6,2%, 2012 - 7,1%. Це пояснюється індивідуальною політикою кожного банку, як формує середню депозитну ставку по банкам. Взагалі її рівень знаходиться у вузькому діапазоні, що є позитивною характеристикою депозитної політики банку. Рівень такої ставки можна оцінити як нормальний, який дуже часто встановлюється в практиці різних країн. Однак для України, враховуючи інші важливі фактори, та як ставка є досить низькою. Такими факторами є, в першу чергу, рівень інфляції, який процентні доходи повинні перекривати, рівень оподаткування, за якого процентна ставка також повинна формувати такий дохід, що дозволить не тільки покрити податки, а й ще отримати достатній рівень прибутку, та рівень зацікавленості населення у валютних вкладах. Банки потребують такі ресурси, але за низькою ставкою вони не будуть мати можливості акумулювати велику кількість вкладів.

Рис. 1.3.9 Динаміка процентних ставок за депозитами за 2010-2012 рр.

Отже, з огляду на все вище проаналізоване, можемо зробити висновок про те, що валютні операції банків становлять достатньо проблематичну сферу діяльності банків, оскільки не відповідають критеріям ефективності та рентабельності її здійснення. Це становить перешкоду на шляху досягнення високого рівня прибутку, адже дохід від валютних операцій є достатньо високим, оскільки це дуже ризиковий вид діяльності для банків, та є таким, що знаходиться під постійним впливом фактора коливання валютних курсів, що відіграє одну з найголовніших ролей у формуванні ціни на них. Також проведений вище аналіз свідчить про те, що існують певні труднощі у зберіганні коштів на вкладах у іноземній валюти, так як вони становлять меншу частку, ніж вклади у національній валюті. Привабливість валютних вкладних операцій для населення залишається низькою, хоча залучення більшої кількості іноземних коштів до банків дало б змогу вирішити питання з валютною позицією та нормативами капіталу. Все це є важливими факторами, що оказують свідомий вплив на валютну діяльність банка. Таким чином, зазначені вище проблеми потребують їх концептуального вирішення, що буде запропоноване у наступному пункті даного розділу роботи.

1.4 Концептуальний підхід до механізму вдосконалення діяльності банків на валютному ринку

У попередніх пунктах першого розділу дослідження було розглянуто сутнісні основи діяльності банків на валютному ринку, яка виражається у проведенні ними валютних операцій. В ході цього дослідження було визначено, що являє собою діяльність банків на валютному ринку, інструменти, завдяки яким вона здійснюється, проаналізовано статистичні данні у макророзрізі за останні три роки, що дало змогу зробити висновок як про теоретичну складову валютної діяльності, так і про результативність її здійснення, а також сформулювати проблеми та недоліки, що склалися в цій сфері банківської діяльності. Тобто, суттєвий висновок полягає в тому, що вдосконалення діяльності банків на валютному ринку є дуже актуальним питанням, особливо для України, тому що валютна сфера фінансового сектору країни не є дуже розвинутою, стабільною та ефективною. Це найбільш ризиковий сектор економіки в цілому, а банківської діяльності зокрема. Тому вважаємо необхідним виділити головну, на наш погляд, проблему у здійсненні банками валютних операцій і розробити концепцію, яка повинна включати ефективний механізм її розв'язання.

Зважаючи на те, що валютні операції є найбільш ризиковими та найбільш контрольованими видами операцій банку, нами виділено проблему великого ризику проведення валютних операцій, та недосконалого їх контролю в межах окремого комерційного банку, який виражається у зведенні валютної позиції по кожному виду валюти на кінець дня. Тобто, мова йде про те, що кожен банк повинен самостійно проводити регулярну, повну та якісну оцінку проведених ним операцій за день, місяць, квартал, рік та виявляти, як на них впливає валютний ризик - найголовніший фактор, та низка інших не менш важливих факторів. Щодо контролю валютних позицій, то у даному випадку мова йде про те, що встановлені НБУ ліміти здійснення валютних операцій, що розраховуються кожен день, повинні знаходитися у встановлених законом рамках без будь-яких відступів, тому що у цьому разі не тільки застосовуються штрафні санкції НБУ, а також з'являється реальна загроза підвищення ризику таких операцій, що приведе до зростання сукупного ризику банківської діяльності. Тому саме ефективна методика моніторингу валютної позиції та її динаміки становить для банка найголовнішу мету на шляху вдосконалення валютної діяльності. Отже, побудуємо концептуальний підхід то вирішення цього питання.

Перш за все, необхідно виділити принципи здійснення валютної діяльності банків, які розділяються на загальні, що застосовуються до усіх економічних явищ, та спеціальні, які встановлюють правила функціонування для конкретної сфери. Так, принципами являються:

- наукової обґрунтованості;

- комплексного підходу;

- системності;

- безперервності;

- оптимальності та ефективності;

- гнучкості та адаптивності.

Пояснимо практичне застосування базових принципів. Так, принцип наукової обґрунтованості означає те, що усі дослідження повинні відповідати науковим позиціям, забезпечувати об'єктивність викладеного матеріалу та його підтвердження реальними фактами та теоріями. Викладений матеріал повинен бути об'єктивним та науково аргументованим. Принцип системності позначає, що усі досліджувані явища повинні розглядатися в системі, як взаємозалежні та тісно корелюючи друг с другом, такі, що оказують вплив одне на одне, та формують останнє рішення, яке залежить від значення кожного з явищ. Принцип комплексного підходу говорить про те, що усі такі підсистеми також існують у взаємозв'язку та повинні досліджуватися у сукупності.

Безперервність позначає, що суб'єкт дослідження, на прикладі якого аналізуються обрані явища, не має наміру або потреби у скасуванні його як інституту, або ліквідації його діяльності, а досліджувані явища також будуть мати місце через певний проміжок часу. Тому, здійснення аналізу у такому аспекті призначено для його використання у майбутньому та має на меті покращення саме майбутніх результатів. Принцип оптимальності та ефективності говорить про те, що усі обрані методи, інструменти, важелі та моделі повинні бути найоптимальнішими та найбільш ефективними для обраного предмета дослідження та ситуації, яка була визначена у ході аналізу. Використання принципу гнучкості та адаптивності гарантує те, що обрані методи, інструменти, важелі та моделі при застосуванні на практиці будуть досить гнучкими та пристосовуватися до будь-якої економічної ситуації, яка може відрізнятися від той, що існує на момент проведення дослідження. Тобто, обрана модель повинна адаптуватися до будь-якої ситуації, оскільки тільки за такої умови вона буде ефективною.

Отже, можна зробити висновок про те, що загальнонаукові принципи задають теоретичні та наукові рамки дослідженню, регламентують використовування наукового підходу та обґрунтованості кожного висновку, припущення або ствердження.

Говорячи про спеціальні принципи здійснення банками валютної діяльності, треба відзначити те, що вони не закріплені на законодавчому рівні, та не є такими, що виділені науковцями та прийняті за основу як базисні у науковій літературі. Це пояснюються тим, що сфера валютних операцій банку дуже складна, та сутнісне відображає характеристики загальних банківських операцій, які класифікуються у національній валюті.

Тобто, вони є тими ж самими за характером, наприклад, депозитні, кредитні, розрахункові тощо, тому вони підпадають під загальні принципи функціонування банка, яке виражається у проведенні операцій, у тому ж числі і валютних.

Але ж, при дослідженні різних точок зору вчених, законодавства та нормативної бази, можна виділити наступні спеціальні принципи здійснення банками валютних операцій [27]:

- попередження незаконного витоку капіталу за кордон та мобілізації валютних ресурсів;

- конвертації валюти України за поточними валютними операціями;

- обмеження використання іноземної валюти;

- здійснення постійного контролю за проведенням валютних операцій та притоками і відтоками валюти.

Метою створення концепції механізму вдосконалення банківських валютних операцій є пошук, теоретичне та практичне обґрунтування ефективності та дієвості інструментів механізму вдосконалення валютної діяльності банку та зниження валютного ризику за валютними операціями. Тобто, на основі аналізу вітчизняних наукових праць було виявлено, систематизовано та виділено такі інструменти та методи, які, на наш погляд, далі б змогу покращити стан валютної діяльності банка та її якісні характеристики. Тому поставлено на меті обґрунтувати та довести ефективність таких інструментів у зниженні ризиковості валютної діяльності банків та підвищення контролює та прогнозує факторів, які впливають на ризиковість операцій.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1) агрегувати та відобразити одним масивом інформацію про валютний ризик валютного портфелю банка;

2) здійснити оцінку потенційного впливу на прибуток банку та власний капітал змін валютних курсів;

3) розрахувати різниці між валютними активами, позабалансовими вимогами та балансовими та позабалансовими зобов'язаннями, чутливими до % ставки.

Усі ці завдання тісно переплетені між собою, адже спостерігається принцип взаємозалежності, якій треба узяти до уваги. Крім того, безумовно треба досягти у процесі вдосконалення такої діяльності відповідності законодавчим нормативам, що є першочерговою умовою, тому ще без виконання цього банківська установа не може йти далі і продовжувати будь-яку діяльність з валютою. Але ця концепція приділяє увагу фінансово-економічному механізму удосконалення валютної діяльності банка, тому правовий механізм є присутнім лише як безперечна умова. При здійсненні банком валютної діяльності він наражається на валютний ризик, який відображається у коливанні курсів, тому це зумовлює прагнення банка до мінімізації валютного ризику усіма методами. Так, для покращення ситуації з валютним ризиком пропонується провести комплексний аналіз та відобразити консолідовані данні про валютний ризик банку за певний інтервал часу та за всіма видами валютних операцій. Це дасть змогу мати про нього більш систематизоване уявлення та математично розраховане значення для прогнозування на наступний період. Крім того, далі необхідно знати, як зміна валютного курсу вплине у підсумку на власний капітал банку та його прибуток, тому що сучасний банк це, перш за все, фінансовий заклад, метою функціонування якого є одержання прибутку. Тому потрібно розуміти, як валютні курси впливають на динаміку прибутку, та як через них змінюється власний капітал, який вимірюється нормативами НБУ та повинен ним відповідати. У цей момент можна бачити тісний взаємозв'язок з правовим механізмом - удосконалюючи економічний механізм, яким банк управляє самостійно, треба відповідати тому, що регламентовано на державному рівні.

Після цього необхідно розрахувати різниці між валютними активами, позабалансовими вимогами та балансовими та позабалансовими зобов'язаннями, чутливими до % ставки, щоб виявити саме ті ланки у валютних операціях, які реагують на зміну процентної ставки за валютними операціями, тому що це теж важливий фактор валютної діяльності банків.

Важливе значення також мають фактори, що впливають на здійснення валютних операцій, тому ще цей напрям діяльності банків є дуже нестабільним. Такі операції можна розділити, як і національні, в залежності від суб'єктів, що здійснюють операції: фізичні та юридичні особи. Та в такому розрізі перша частина - операції фізичних осіб - є найбільш не прогнозованою та нестабільною частиною. Фізичні особи використовують валюту виключно для власних цілей, що ніяк не піддається контролюванню. Щодо юридичних осіб, то для банка їх операції є більш надійним джерелом доходу. Це пояснюється тим, що країна не може існувати без зовнішньоекономічної діяльності, тому більша частина підприємств має проводити розрахунки у валюті. Тому через банки йде валютний потік, який обслуговує обіг товару, також зберігаються валютні депозити юридичних осіб, здійснюються валюто-обмінні операції та видаються валютні кредити. Отже, можна побачити ступінь ненадійності таких операцій, які дуже чутливі до будь-яких змін, та виділити низку факторів, що впливають на їх здійснення:

1) чисельність та структура клієнтів;

2) спектр виконуваних операцій;

3) середня процентна ставка за активними та пасивними операціями;

4) наслідки економічних та політичних ситуацій країні та світі;

5) динаміка зміни тарифів на валютні операції;

6) зміна вартості валютних ресурсів.

Кожен з цих факторів оказує певну долю впливу на розвиток валютних операцій у банку. Так, серед спектру здійснюваних банком валютних операцій є більш та менш ризикові, ті, яким слід приділяти найпильнішу увагу, та ставити акцент у управлінні та контролі саме ними. Наприклад, здійснення покупки/продажу валюти на міжбанківському ринку. Ці операції регулюють, врешті решт, валютну позицію банка, яка є чи не найголовнішим показником банківської валютної діяльності, та який жорстко регулюється НБУ. Також валютні курси здійснюють певний вплив на валютну діяльність банка, охоплюючи депозитні, кредитні, розрахункові та торгівельні валютні банківські операції. Так, бачимо, як реалізується принцип системності, коли один фактор - валютний курс - впливає на усю діяльність банка з валютою. Тому, така ступінь важливості вище перелічених факторів потребує розробки такої концепції, яка б ураховувала їх вплив та пропонувала рішення щодо управління ними.

Перейдемо до розгляду найголовнішої складової концепції - механізму вирішення поставлених завдань і досягнення запровадженої мети. Такий механізм представлений фінансово-економічною складовою, яка включає наступні моделі:

1) метод розрахунку VaR валютних операцій;

2) сценарний аналіз валютного ризику банка;

3) геп-аналіз в управлінні валютними операціями.

Такий механізм пропонує застосування комплексного аналізу валютних операцій банку з точки ризиковості, коливання валютного курсу та впливу вище перелічених факторів, що знижують ефективність проведення таких операцій та підвищують не контрольованість валютної діяльності, а також систематизацію інформації щодо валютного ризику та, як результат, виявлення тих недоліків, що перешкоджають ефективному проведенню таких операцій.

Отже, синтез та взаємодія перелічених моделей, на наш погляд, дозволить розробити універсальну систему аналізу та контролю валютних банківських операцій, що забезпечить підвищення рівня їх прогнозованості, зниження ризиковості операцій, та виконання нормативних вимог

Національного банку України, що, в свою чергу, призведе до досягнення стійкого, динамічного, збалансованого розвитку банку, національної економіки та міжнародних відносин. Якщо така модель буде застосовуватися з урахуванням принципу безперервності її здійснення, тобто кожен день, місяць, квартал та рік, це призведе до формування стабільної тенденції вдосконалення показників валютної діяльності банка.

Висновки

Базуюсь на теоретичних результатах дослідження, можна зробити висновок, що валютна діяльність банків є невід'ємною частиною сучасної економіки. Нажаль, цей науковий напрямок не є дуже розвинутим у наукових працях та літературі, що говорить про необхідність проведення більшої кількості досліджень у цей сфері та відсутність сформованого підходу вітчизняної школи. Але у законодавчому аспекті можна казати про те, що законодавча база, як один з найголовніших елементів розвитку такої діяльності, постійно удосконалюється та віддзеркалює адекватний підхід до регулювання цієї надважливої фінансової сфери. Щодо активності фізичних та юридичних осіб у здійсненні валютних операцій можна говорити, що ситуація налагоджується після світової кризи 2008 року, та такі операції користають попитом, особливо депозитні та розрахунково-касові.

Таким чином, проведено комплексне дослідження аналізує предмета - валютних операцій банку. В ході цього дослідження були виконані усі поставлені завдання: вивчені теоретичні основи, законодавча база, проведено аналіз зовнішнього середовища валютної діяльності, проаналізовано механізм здійснення валютних операцій, також поставлені головні проблеми, що перешкоджають розвитку цього напрямку: недосконалість законодавчої бази, висока ризиковість валютних операцій, недостатня дохідність таких операцій.

З метою вирішення існуючих проблем розроблена концепція, яка являє собою синтез принципів, цілі, завдань, факторів та механізму розробки стратегії покращення валютних операцій банка. Ефективна реалізація даної концепції дозволить не тільки регулювати, та мінімізувати валютний ризик банку, але й підвищити їх дохідність. Тому можемо казати про те, що поставлена мета даного дослідження досягнута. Подальшою метою роботи є детальний опис наведеного у концепції механізму та його практична апробація, що повинна дати позитивні результати щодо своєї дієвості.

Розділ 2. Методичне забезпечення механізму вдосконалення банківської діяльності на валютному ринку

2.1 Застосування коваріаційного методу розрахунку VAR у валютних операціях банку

Для всебічної (кількісної і якісної) оцінки валютного ризику на сьогодні у світі все активніше використовується методологія Value-at-Risk (VaR). Існує безліч неточних перекладів і понять «Value-at-Risk», зокрема «вартість, яка підлягає ризику», «вартісна оцінка (міра) ризику» або навіть «ризикова вартість» і т. ін., але, на думку експертів, подібні терміни в науково-практичній літературі варто використовувати без перекладу, застосовуючи латинські абревіатури і намагаючись якомога математично точніше визначати ці поняття з практичними ілюстраціями на прикладах, застосовуючи єдину абревіатуру.

VAR - це імовірнісно-статистичний підхід для визначення співвідношення цінових показників і ризику, основним поняттям у ньому є розподіл ймовірностей, який пов'язує всі можливі величини змін ринкових факторів з їхніми ймовірностями [22].

Методологія VAR почала особливо широко застосовуватися в останні роки і сьогодні використовується в якості єдиного уніфікованого підходу до оцінки ризику міжнародними банківськими і фінансовими організаціями. Наприклад, Банк міжнародних розрахунків (BIS) застосовує VAR як основу при встановленні нормативів величини власного капіталу щодо ризику активів.

Прихильники даної концепції вважають, що в остаточному підсумку VAR дозволить обговорювати проблеми оцінки ризику фінансовим директорам, бухгалтерам, акціонерам, керівникам, аудиторам і регулюючим органам всіх країн.

Методологія VAR має ряд безсумнівних переваг, оскільки дозволяє:

- оцінити ризик у строках можливих втрат, співвіднесених з ймовірностями їх виникнення;

- виміряти ризики на різних ринках універсальним образом;

- агрегувати ризики окремих позицій у єдину величину для всього портфеля, з огляду при цьому на інформацію про кількість позицій, волатильність на ринку і період підтримки позицій [47].

До інших важливих достоїнств VAR відносяться:

- простота і наочність розрахунків;

- консолідація інформації;

- можливість порівняльного аналізу втрат і відповідних їм ризиків;

- сам процес оцінки ризику не менш важливий, ніж результат.

VAR - своєрідний спосіб мислення й міркування про ризики.

До недоліків VAR відносяться сильні і слабкі припущення про властивості фінансових ринків, поведінку економічних агентів на цих ринках, про вид і параметри емпіричної функції розподілу ймовірностей, про чутливість портфеля й ряд інших.

При оцінці VAR практично не враховується ліквідність - важлива характеристика всіх ринків, особливо українських. Це може привести до того, що в окремі моменти зміна структури портфеля для зменшення ризику може виявитися марною.

За допомогою VAR оцінюється ймовірність виникнення втрат більша від нормального рівня, тобто оцінюється «вага хвоста» розподілу, тому додатково до VAR рекомендується вивчати поведінку портфеля в стресових ситуаціях (Stress-testing) і використовувати сценарний підхід (Scenario Approach), щоб оцінити «довжину хвоста» розподілу.

До того ж VAR (як, втім, і більшість відомих методологій і методик) не дає абсолютної оцінки можливих втрат, іноді VAR - це лише «прогноз не прогнозованих подій».

До недоліків також варто віднести те, що VAR вимагає проведення великої роботи зі збору історичних даних та їх обробки. Крім того, оцінка можливих змін вартості портфеля обмежена набором попередніх історичних змін. Типова проблема при використанні даного методу полягає у відсутності необхідного обсягу історичних даних. Щоб одержати більш точну оцінку VAR, необхідно використати якомога більший обсяг даних, але використання занадто старих даних приводить до того, що сьогоднішній (і тим більше майбутній) ризик буде оцінений на основі даних, які не відповідають поточному стану ринку.

Однак VAR - дійсно універсальний підхід до оцінки валютних ризиків, методологія й елемент культури сучасного ризику-менеджменту.

Одна з головних цілей розробки концепції VAR - одним масивом агрегувати і відобразити інформацію про ринкові ризики валютного портфеля, а також про ризики кожної окремої складової портфеля, тобто сегментів й елементів портфеля фінансових інструментів при заданому розподілі за певний період часу у всіх випадках, за винятком заздалегідь заданого малого відсотка ситуацій [3].

Отже, VAR - величина максимально можливих втрат, така, яку втрати у вартості даного портфеля інвестора за певний період часу із заданою ймовірністю не перевищать.

Таким чином, VAR дає імовірнісну оцінку потенційних збитків по валютним операціям певного тимчасового періоду при експертно заданому довірчому рівні. Довірчий рівень визначає ймовірність настання певної події (наприклад, 99% або 99,9%). Довірчий рівень часто відповідає довірчому рівню, використовуваному при розрахунку показника віддачі на капітал (показник «очищеного» від ризику прибутку з капіталу).

Для обчислення VAR необхідно визначити ряд базових елементів, які впливають на його величину. У першу чергу це імовірнісний розподіл ринкових факторів, які прямо впливають на зміни цін активів, що входять у портфель. Зрозуміло, що для його побудови необхідна деяка статистика щодо поведінки кожного з цих активів у часі. Якщо припустити, що логарифми змін цін активів підкоряються нормальному гауссівському закону розподілу з нульовим середнім, то досить оцінити тільки волатильність (тобто стандартне відхилення).

Однак на реальному ринку припущення про нормальність розподілу, як правило, не виконується. Після завдання розподілу ринкових факторів необхідно вибрати довірчий рівень (confidence level), тобто ймовірність, за якої втрати не повинні перевищувати VAR. Потім треба визначити період підтримки позицій (holding period), на якому оцінюються втрати. При деяких спрощувальних припущеннях відомо, що VAR портфеля пропорційний квадратному кореню з періоду підтримки позицій. Тому досить обчислити тільки одноденний VAR. Тоді, наприклад, чотириденний VAR буде у два рази більшим [22].

Загалом VaR - це статистичний підхід, і основним поняттям у ньому є розподіл імовірностей, який пов'язує всі можливі величини змін ринкових факторів з їх ймовірностями.

Коваріаційний (variance-covariance) метод розрахунку величини VAR є єдиним інструментом, що дозволяє одержати оцінку VAR у замкнутому виді. В його основі лежить припущення про нормальний закон розподілу змін факторів ринкового ризику (щоденних доходностей rt) - цін фінансових інструментів, котирувань цінних паперів), що й дозволяє здійснювати моделювання цінового ризику.

Оскільки ціни активів та їх відношення не можуть бути від'ємними, то в якості доходності активу (rt) зазвичай приймаються логарифмічні прирощування значень цін [17]:

де rt - доходність активу в період часу t;

Pt - ціна активу в період часу t;

Pt-1 - ціна активу в період часу t-1.

Якщо логарифми відношень цін (безперервно нарощена доходність) розподілені нормально, то ці відношення будуть відповідати логнормальному розподілу [17]:

де - нормальний закон розподілу;

- середнє значення доходності активу,

- дисперсія доходності активу.

Досить часто на практиці замість логарифмічних прирощувань використаються звичайні процентні зміни цін, оскільки, як можна переконатися шляхом розкладання в ряд Тейлора, для незначних ці величини будуть приблизно однаковими [17]:

У випадку нормально розподіленої випадкової величини довірчий інтервал (1 - ) завжди характеризується єдиним параметром - квантілем , що показує положення певного значення випадкової величини (симетрично в обох хвостах розподілу) щодо середнього (E[rt] = ), вираженого в кількості стандартних відхилень доходності портфелю ():

де - волатильність (мінливість) активу;

- значення параметра доходності активу;

- середня очікувана доходність;

n - кількість днів (спостережень).

Так, для найбільше часто застосовуваних значень довірчого інтервалу в 95% й 99% відповідні квантілі будуть дорівнювати 1,65 й 2,33 (табличні дані) стандартних відхилень доходності портфелю.

На теоретичному рівні величина VaR в параметричному методі визначається формулою [17]:

і відображає не ціну (або вартість) як таку, а її найбільш очікувану зміну за один день.

Досить часто знак «-» опускають й оперують абсолютним значенням.

Для часових горизонтів, що перевищують один день, припускають, що дисперсія змін цін пропорційна тривалості часового горизонту прогнозування, що дозволяє одержати оцінку ринкового ризику шляхом простого масштабування одноденної величини, тобто VaR в цьому випадку розраховується за формулою:

Варто зазначити, що така оцінка буде прийнятною лише для порівняно невеликих інтервалів часу (не більше 10-15 днів), при цьому її точність падає зі збільшенням часового горизонту [59].

Таким чином, центральною проблемою під час розрахунку величини VAR коваріаційним методом є знаходження дисперсії доходності фінансового інструменту.

У випадку невідповідності стану портфеля валют до прийнятого рівня чутливості до ризику, виносяться пропозиції щодо зменшення обсягів відкритих валютних позицій, або зменшення термінів їх підтримання, або обидві наведені операції таким чином, щоб стан портфеля валют прийшов у відповідність до допустимого банком рівня (max portfolio VaR).

2.2 Впровадження сценарного аналізу валютного ризику банку на основі одно факторного стрес-тестування та побудови матриці чутливості

Валютні ризики та невизначеність, з якими постійно зіткаються українські банки, набули настільки критичних розмірів, що окремі фінансові установи відчули значний тиск на капітал. Природне бажання знизити подібну невизначеність та ступінь уразливості до валютного ризику стало причиною підвищення зацікавленості з боку українських банків до ефективних методик аналізу й оцінки валютного ризику та пошуку ефективних інструментів управління ним.

У межах загальної методології оцінки валютного ризику постає проблема визначення величини впливу ризиків, ймовірність виникнення та прояву яких є низькою, а результати їх впливу можуть завдати значних збитків банку.

Оптимальним варіантом для даної ситуації буде запровадження методики, яка дозволить визначити вплив малоймовірних ризиків на найближчу перспективу діяльності банку, - сценарний аналіз на основі одно факторного стрес-тестування та побудови матриці чутливості до валютного ризику. Він дозволить оцінити чутливість банку до зміни валютного курсу з різним рівнем імовірності. Особливої актуальності даний підхід до аналізу валютного ризику набуває в умовах формування моделей ризик-менеджменту на ринках, що розвиваються, таких, як Україна, що в екстремальних ситуаціях сприймаються як норма.

Сценарний аналіз валютного ризику банку на основі одно факторного стрес-тестування варто розглядати як оцінку потенційного впливу на прибуток та/або власний капітал банку малоймовірних, але можливих змін валютних курсів за умов динамічної невизначеності їх часової структури.

Запропонована система сценарного аналізу валютного ризику на основі однофакторного стрес-тестування та побудови матриці чутливості до валютного ризику представлена на рисунку 2.2.1:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2.1 Інформаційно-логічна схема проведення сценарного аналізу валютного ризику на основі однофакторного стрес-тестування

Проведення процедури сценарного аналізу валютного ризику не може бути регламентоване лише встановленими часовими інтервалами. Вважаємо за доцільне вдаватися до сценарного аналізу з метою попередження негативного впливу валютного ризику у наступних випадках:

- значні темпи зростання портфелів активів та зобов'язань банку в іноземній валюті протягом короткого проміжку часу;

- нестабільна економічна ситуація в регіоні, де сконцентрована діяльність банку;

- невизначеність щодо перспектив розвитку фінансового ринку;

- невизначеність Національного банку України щодо підтримки певного напрямку зміни курсу національної валюти щодо іноземних.

Таким чином, побудова та запровадження інформаційно-логічної схеми оцінки валютного ризику дозволить банкам виявляти та аналізувати всі малоймовірні ризики та розробляти інструментарій управління ними.

Модель проведення сценарного аналізу на основі аналізу чутливості дозволяє оцінити вплив зміни валютних курсів на капітал банку та його фінансові результати, за умови, якщо інші базові характеристики залишаються незмінними.

Вхідними параметрами моделі є певна структура активів, зобов'язань та позицій за іноземними валютами, отримана на підставі застосування методу розривів, та відповідні середньо ринкові обмінні курси гривні до іноземних валют, а також, курси, що встановлені на звітну дату (х0) (кожну відкриту валютну позицію можна аналізувати за офіційним та середньо ринковим курсом).

На підставі даних параметрів розраховується зміна фінансового результату/власного капіталу банку у результаті можливих змін середньо ринкових обмінних курсів та курсів, встановлених на звітну дату, за умови, що всі інші змінні характеристики залишаються фіксованими.

По-перше, для правильної оцінки валютного ризику та прийняття ефективних заходів щодо поліпшення функціонування банку необхідно точно встановити його поточний стан та обмежити коло питань, які мають бути вирішені в рамках такого дослідження. Все це формує першу підсистему - збір інформації про фактори ризику, у межах якої розглядаються дрібніші елементи, які уточнюють джерела та процедури отримання такої інформації.

У рамках зазначеної підсистеми та окремих її елементів можуть існувати зв'язки, які будуть істотно впливати на подальший аналіз, проте з метою уніфікації та універсалізації загальної системи оцінки валютного ризику, вважаємо потребу в їх аналізі обґрунтованою тільки у випадку виявлення. Логічним результатом збору інформації щодо факторів валютного ризику (про склад, структуру валютних позицій; валютні курси) має бути загальний висновок щодо її достовірності. За результатами першого етапу експертним методом формується перелік основних небезпек та визначається ймовірність їх прояву.

На основі проведеного дослідження волатильності обмінних курсів в Україні, пропонується виділяти та застосовувати наступні сценарії аналізу валютного ризику:

- незначний (зміна валютного курсу гривні до однієї іноземної валюти на 2%);

- помірний (зміна валютного курсу гривні до однієї іноземної валюти на 5%);

- середній (зміна валютного курсу гривні до однієї іноземної валюти на 15%);

- значний (зміна валютного курсу гривні до однієї іноземної валюти на 30%);

- критичний (зміна валютного курсу гривні до однієї іноземної валюти на 50%).

Наведені сценарії зміни валютного курсу вважаємо найбільш доцільним, оскільки вони відповідають загальними закономірностями та тенденціями з урахуванням історичних взаємозв'язків на валютному ринку в Україні та інших країнах.

На основі такого аналізу виявляються значні та критичні зміни у фінансових результатах/капіталі банку внаслідок зміни валютних курсів станом на певну дату в майбутньому та розробляється комплекс заходів для запобігання їх негативному впливу. Зміни цих факторів мають контролюватися першочергово. Для цього, за результатами розрахунків, відбувається експертна оцінка сценаріїв зміни валютних курсів, яка була обґрунтована вище, та експертне ранжування зміни результативного показника (фінансового результату капіталу банку) за ступенем впливу: незначна, помірна, середня, значна та критична.

На цій основі будується так звана «матриця чутливості», яка дозволяє виділити найменш та найбільш ризиковані для банку сценарії зміни курсів за іноземними валютами, в яких у банку відкриті валютні позиції (табл. 2.2.1).

Таблиця 2.2.1 Модель матриці чутливості валютного ризику

Сценарії зміни фінансового результату/ капіталу, млн. грн.	Сценарії зміни обмінного курсу, %
	2	5	15	30	50
до 12,5	І	І	ІІ	ІІ	ІІІ
12,5-25	І	І	ІІ	ІІ	ІІІ
25-50	ІІ	ІІ	ІІ	ІІ	ІІІ
50-75	ІІ	ІІ	ІІ	ІІ	ІІІ
більше 75	ІІІ	ІІІ	ІІІ	ІІІ	ІІІ

Відповідно до експертної оцінки чутливості й передбачуваності матриця містить дев'ять елементів, які можна поділити на три зони (І, ІІ, ІІІ). Фактори, які опинилися в зоні І, потребують подальшого аналізу різними методами, тому що їх зміна істотно впливає на ефективність функціонування підприємства та перспективи його розвитку, а вони мають найменшу прогнозованість.

Зміни валютних курсів, що опинилися в зоні ІІ, потребують від менеджменту банку розробки рішень щодо обмеження їх можливого негативного впливу, тобто розробки заходів по регулюванню валютного ризику. Фактори, які опинилися в зоні ІІІ, потребують поглибленого аналізу, оскільки їх зміна істотно впливає на фінансовий результат/капітал банку.

Результати сценарного аналізу валютного ризику на основі одно факторного стрес-тестування та побудови матриці чутливості до валютного ризику повинні своєчасно доводитись до відома керівництва банку для вжиття відповідних заходів щодо зниження рівня ризику.

2.3 Геп-аналіз в управління валютними операціями банку

Перед здійсненням безпосереднього управління валютним ризиком, доцільно здійснити його оцінку на основі методики гепу, за результатами якої прій мається рішення про використання тих чи інших інструментів управління валютним ризиком. Поширеними інструментами управління валютним, та в його складі процентним ризиком є VAR-аналіз, стрес-тестування, бек-тестування, коефіцієнтний аналіз. Після проведення оцінки та, на основі використання строкових фінансових інструментів, здійснюється управління валютним ризиком.

Розглянемо управління (оцінку) валютним та процентним ризиком на основі використання геп-аналізу. Методика геп-аналізу (від англ. gap - розрив, дисбаланс) передбачає розрахунок різниці між валютними активами, позабалансовими вимогами та балансовими і позабалансовими зобов'язаннями, чутливими до процентної ставки [49]. Можемо виділити дві стратегії управління валютним ризиком на основі гепу - фіксація спреду та управління гепом. Перша стратегія є консервативною - найпростіша та досить надійна; вона передбачає фіксацію нульового гепу. У такому разі одержання підвищених прибутків унаслідок сприятливої кон'юнктури ринку стає неможливим, тоді як і додатний, і від'ємний геп дають таку потенційну можливість. Стратегія управління гепом має на меті отримання підвищених прибутків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як більш агресивна. Головне завдання банку в процесі реалізації цієї стратегії - досягнення відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня валютних курсів.

Із цією метою весь часовий горизонт, протягом якого банк планує проаналізувати відсотковий ризик, поділяють на періоди. У межах кожного з періодів структура балансу вважається фіксованою. Тривалість цих часових інтервалів вибирають довільно, наприклад, відповідно до прогнозованих моментів зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів). Фіксація структури балансу в межах кожного інтервалу дає змогу аналізувати співвідношення обсягів чутливих активів і зобов'язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час. Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо протягом зафіксованого інтервалу він задовольнятиме принаймні одну з таких умов:

- дата перегляду плаваючої відсоткової ставки потрапляє в межі зафіксованого часового інтервалу;

- строк погашення настає в цьому інтервалі;

- термін проміжної або часткової виплати основної суми настає в зафіксованому інтервалі;

- зміна базової ставки (наприклад облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується протягом цього самого часового інтервалу і не контролюється банком.

За нечутливі активи та зобов'язання визнають такі доходи та видатки, за якими протягом зафіксованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів та чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів:

GAP (t) = FA (t) - FL (t)

де GAP (t) - величина гепу (у грошовому вираженні) в періоді t;

FA (t) - активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;

FL (t) - пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

З наведеної формули очевидно, що геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA (t) > FL (t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA (t) < FL (t)). Збалансована позиція, коли чутливі активи дорівнюють таким самим зобов'язанням, означає нульовий геп.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку можна використати коефіцієнт гепу - FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань [59]:

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо менший - то геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий. За такого підходу очевидно, що геп тісно пов'язаний з конкретним часовим інтервалом і показників гепу буде стільки, скільки й часових інтервалів.

Розрахунок кумулятивного гепу - сумарного гепу за обрану кількість інтервалів, дає змогу не лише аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов'язань у певний момент часу (статичний аналіз), а й ураховувати часовий компонент (динамічний аналіз).