Механізм страхування зовнішньоекономічних операцій підприємства (на прикладі ВАТ "Бердичівський держлісгосп")

Міністерство аграрної політики

Державний агроекологічний університет

Факультет аграрного менеджменту

кафедра ЗЕД підприємств

До захисту допускається

Зав. кафедри__________

професор В. В. Зіновчук

"___"______________2009 р.

Дипломна робота на тему:

"Механізм страхування зовнішньоекономічних операцій підприємства (на прикладі ВАТ "Бердичівський держлісгосп")

Виконала: студентка 5 курсу

освітньо-кваліфікаційного рівня

"Спеціаліст" спеціальності 7.050 206 "Менеджмент ЗЕД"

Ковальова Марина Андріївна

Науковий керівник: старший викладач кафедри

ЗЕД підприємств кандидат економічних наук

Сайкевич М.І.

Консультант з охорони праці :

доцент Ковтун Т.І.

Житомир-2009

Вступ

Актуальність дослідження. Ринкова трансформація системи економічних відносин в Україні зумовлює необхідність організації надійного страхового захисту усіх суб'єктів ринку. В умовах обмежених можливостей фінансування страхового захисту за допомогою централізованих та децентралізованих ресурсів добре налагоджена система страхування здатна забезпечити безперервність і безперебійність національного виробництва, гарантувати економічну стабільність і соціальний захист населення, сприяти активізації інвестиційних процесів у суспільстві. Їх функціонування і розвиток пов'язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб'єктами ринку і приватними особами. В ринкових умовах господарювання страхування розглядається як вид бізнесу, підприємницької діяльності, фінансового посередництва. Розвиток валютних відносин зумовлюється об'єктивними передумовами - удосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення та суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на поглиблення їх справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, розвиток на цій основі інтернаціоналізації грошових відносин.

Метою даної дипломної роботи є дослідження механізму страхового регулювання в Україні та його впливу на зовнішньоекономічну діяльність Бердичівського держлісгоспу.

Виходячи з поставленої мети, ми визначили наступні завдання:

§ дослідити систему страхового регулювання в Україні;

§ розглянути механізм здійснення страхування та його вплив на зовнішньоекономічну діяльність підприємства;

§ проаналізувати зовнішньоекономічну та господарську діяльність Бердичівського держлісгоспу;

§ визначити ефективність зовнішньоекономічної та господарської діяльності підприємства;

§ запропонувати реальні напрямки щодо вдосконалення застосування страхування ЗЕД в держлісгоспі;

§ охарактеризувати стан охорони праці в Бердичівському держлісгоспі;

§ запропонувати шляхи поліпшення стану охорони праці на підприємстві.

Предметом дослідження даної дипломної роботи є система страхування в Україні як складова зовнішньоекономічної діяльності. Об'єктом дослідження є діяльність Бердичівського держлісгоспу із врахуванням аспектів страхування ЗЕД.

При написанні дипломної роботи використовувалися наступні методи: аналізу, статистичний, балансовий, графічний, логіко-інформаційний, моделювання.

Джерелами інформації для написання роботи були: нормативно-правова база України з питань страхового регулювання, здійснення міжнародних розрахунків та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, підручники, монографії, публікації в періодичних виданнях, звіти про діяльність підприємства за 2006-2008 роки, баланс підприємства, звіт про фінансову діяльність підприємства, звіт про рух коштів, зовнішньоекономічні договори та ін.

Розділ 1. Економічна суть та значення страхування в системі зовнішньоекономічних відносин

1.1 Страхування як економічна категорія

В економічних працях соціалістичної доби більшість радянських науковців визнавала страхування складовою частиною економічної категорії фінансів, приписуючи йому при цьому і характерні для теорії фінансів специфічні ознаки та функції. Аналогічної думки дотримуються і деякі автори, що займаються дослідженнями у сфері страхування в сучасних умовах господарювання.

Для економічної категорії страхування характерною є низка ознак, які аналогічно притаманні категорії фінансів. Зокрема, сутність фінансів як економічної категорії пов'язана зі створенням та використанням фондів грошових коштів. Процес формування та використання страхового фонду як матеріального носія є характерною особливістю і категорії страхування.

З одного боку, наявність такої специфічної ознаки наближує страхування до категорії фінансів, з другого -- одночасно підкреслює його особливості. Так, для обох наведених вище економічних категорій характерний рух грошової форми вартості при формуванні та використанні відповідних цільових фондів грошових коштів у процесі розподілу й перерозподілу (для страхування -- лише перерозподілу) доходів і нагромаджень. Крім того, страхування базується на можливості настання страхового випадку, тобто страхуванню притаманний імовірнісний характер відносин. Відповідно рух грошової форми вартості в страхуванні залежить від ступеня ймовірності завдання збитку в разі настання страхових подій. Така ознака відрізняє страхування від економічної категорії фінансів, проте пов'язує з категорією страхового захисту суспільного виробництва.

Зарахування страхування до фінансів в умовах державної монополії мало суто фіскальну мету, яка полягала в зарахуванні значних сум штучно створеного перевищення доходів над витратами від страхової діяльності до бюджету. В ринкових умовах господарювання страхування розглядається як вид бізнесу, підприємницької діяльності, фінансового посередництва. Відповідно поняття страхування не відповідає традиційному розумінню суті фінансів.

Характерною ознакою страхування, на яку вказує більшість учених, є замкнутість, перерозподільчих відносин між зацікавленими учасниками формування страхового фонду, пов'язаних із солідарною розкладкою збитку, заподіяного надзвичайними подіями. На їхню думку, саме така особливість відрізняє страхування від інших фінансових категорій. Проте замкнута розкладка збитку відбувається лише при майновому та особистому страхуванні. Кошти страхового фонду за такими видами страхування використовуються лише учасниками його формування, адже розмір страхового внеску становить частку кожного з них у розкладці збитку. Зовсім інша тенденція спостерігається при страхуванні відповідальності, яке призначене для відшкодування збитку, заподіяного третій особі. Відповідно, якщо організація страхового фонду за таким видом страхування відбувається за рахунок страхових внесків його учасників, то використання коштів цього фонду виходить далеко за межі платників цих внесків.

Замкнута розкладка збитку серед застрахованих за майновим та особистим страхуванням зумовлює ще одну відмітну ознаку страхування, яку виокремлює низка економістів, -- поверненість зібраних у страховий фонд страхових премій. Страхові внески кожного учасника такого страхового фонду призначені для страхових виплат при настанні страхових подій. Принцип поверненості коштів характерний і для такої економічної категорії, як кредит. Проте необхідно зауважити, що така специфічна риса, як поверненість, притаманна передусім тільки для страхування життя. Для ризикових видів страхування в частині майнового страхування цей принцип має місце лише при настанні страхових подій. При цьому економічний зміст таких виплат відрізняється від повернення страхових внесків.

Як специфічні ознаки страхування окремі дослідники визначають наявність страхового інтересу, сутність якого полягає у зацікавленості юридичних і фізичних осіб у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам.

На відміну від цього, у міжнародній практиці загальноприйнятими вважаються п'ять основних ознак страхування:

-- наявність майнового інтересу ;

-- найвищий ступінь довіри сторін;

-- наявність причинно-наслідкового зв'язку між збитками і подіями, що їх викликали;

-- виплата відшкодування в розмірах реального збитку;

-- суброгація -- передача страховику, який виплатив страхові відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, наведений вище аналіз свідчить про тісний взаємозв'язок страхування з такими категоріями, як фінанси, кредит, страховий захист. Водночас як самостійна економічна категорія страхування має притаманні тільки їй особливості, які в сукупності повинні конкретизувати зміст цієї категорії в сучасних умовах її застосування. Серед характерних ознак страхування, наведених у теоріях учених-економістів, необхідно, на наш погляд, викристалізувати кілька базових ознак, які відрізняють страхування від інших категорій у ринковій економіці. Це такі з них:

1. Наявність страхового інтересу. Зацікавленість у страховому захисті усіх суб'єктів ринку шляхом передання відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам зростає із потребою у відшкодуванні збитку в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави та підприємств або із можливостями одержання визначених страхових сум при закінченні дії договору страхування.

2. Формування та використання специфічного фонду грошових коштів страхових резервів. Відповідна особливість страхування як самостійної економічної категорії характеризується такими аспектами:

-- формування страхових резервів за рахунок страхових внесків (премій);

-- використання створених резервів на відшкодування збитку в разі настання страхових подій, а також надання допомоги учасникам страхування;

-- поповнення страхових резервів за рахунок інвестиційної діяльності.

До характерних рис страхування як економічної категорії доцільно додати ще інверсію страхового (експлуатаційного) циклу і наявність спеціалізованих установ -- страхових компаній, які забезпечують страховий захист. Проведення страхування зумовлює інверсію страхового циклу, яка полягає у випередженні плати за страховий захист щодо виплати страхового відшкодування. Тобто спочатку відбувається внесення страхової премії, а потім, через деякий час, -- надання страхової послуги у вигляді страхових виплат.

Дослідження поняття страхування та зіставлення його специфічних ознак дають змогу з'ясувати сутність такої економічної категорії, як страхування. За такого розуміння, найповніше визначення страхування як економічної категорії наводиться в підручнику "Страхування" за редакцією С.С. Осадця. У такому трактуванні враховано усі наведені вище специфічні ознаки страхування: страховий інтерес; формування і використання страхових резервів; інверсія страхового циклу; наявність страхової компанії -- спеціалізованої установи, яка надає страховий захист. Автор визначає джерела забезпечення страхового захисту.

Проте, це визначення страхування необхідно уточнити, конкретизуючи призначення страхування в сучасних умовах соціально-економічного розвитку суспільства. Такий підхід до з'ясування сутності цієї економічної категорії підкреслить особливості страхування в ринковій економіці як виду діяльності страхових компаній. Відповідно пропонується розглядати страхування "як вид господарської діяльності спеціалізованих установ, яка пов'язана із формуванням грошових фондів за рахунок сплати страхових внесків (премій, платежів) юридичними і фізичними особами з метою покриття їх майбутньої потреби у захисті інтересів у разі настання страхових випадків та поповненням цих фондів у процесі ефективного розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку.

Ринкова трансформація системи економічних відносин в Україні зумовлює необхідність організації надійного страхового захисту усіх суб'єктів ринку. В умовах обмежених можливостей фінансування страхового захисту за допомогою централізованих та децентралізованих ресурсів добре налагоджена система страхування здатна забезпечити безперервність і безперебійність національного виробництва, гарантувати економічну стабільність і соціальний захист населення, сприяти активізації інвестиційних процесів у суспільстві.

В Україні є усі передумови для розвитку страхової справи. Доопрацювання потребують теоретичні аспекти інституту страхування. Кожний період розвитку суспільства знайшов своє безпосереднє втілення в постулатах страхування, визначивши особливості у висвітленні й розумінні цієї економічної категорії. Проте навіть усталені постулати підлягають час від часу перегляду, конкретизації відповідно до соціально-економічного розвитку суспільства.

1.2 Страховий ринок в умовах ринкової економіки

Страховий ринок, будучи частиною фінансового ринку, являє собою систему економічних відносин, що становлять сферу діяльності страховиків і перестраховиків у певній країні, групі країн чи в міжнародному масштабі щодо надання страхових послуг страхувальникам. Об'єктами купівлі-продажу на цьому ринку є страхові послуги, що надаються спеціалізованими страховими організаціями юридичним та фізичним особам.

Розвиток страхового ринку відбувається в рамках фінансового ринку, який, у свою чергу, зумовлений станом економіки в цілому і рухом капіталу. У процесі глобалізації відбуваються зростання і концентрація страхового, банківського і позичкового капіталів у величезних масштабах; як наслідок, формуються транснаціональні компанії (ТНК), транснаціональні фінансові групи, транснаціональні страхові компанії (ТНСК); ринкове середовище стрімко змінюється завдяки комп'ютеризації і використанню Інтернету. Розширюється доступ іноземних страховиків на засадах, передбачених регіональними інтеграційними угодами і вимогами ВТО.

Тенденція до консолідації міжнародного страхового ринку дістає найактивніший прояв у секторах ринку, що розвиваються, де можливості для експансії найбільш сприятливі. До таких секторів належить і страховий ринок України. Його характеризують дві суперечливі тенденції: перша - це інтернаціоналізація національної економіки, інтеграція у світовий економічний простір, друга - прагнення зберегти незалежність, національну економіку, внутрішню цілісність та економічний потенціал.

Існують три головних фактори впливу на страховий ринок України: глобалізація усієї світової економіки; інтеграція в ЄС; інтеграційні процеси страхових ринків країн, що входять у СНД. Далі послідовно розглянемо кожен з цих трьох факторів.

Інтеграція в страхуванні полягає не тільки у проникненні національних страховиків на західні страхові ринки, -- відбувається і зворотний рух. Головними рушійними силами глобалізації ринку страхових послуг є США, Японія, Німеччина, Великобританія. Ці країни мають найбільші обсяги страхових операцій (премій). Глобалізація супроводжується придбанням страхових компаній страховиками інших країн. Наприклад, у 2004 р. в балтійських країнах 20 страхових компаній (із 75) мали іноземних засновників і були під іноземним контролем.

У 1994 р. було створено Міжнародну асоціацію страхових наглядів (ІАІЗ), члени якої зобов'язалися регулярно обмінюватися інформацією про компанії, що працюють під їх юрисдикцією.

Входження України на світові ринки як рівноправного партнера можливе лише за умови прийняття її в ВТО. Проте для цього треба здійснити ряд кроків, спрямованих на поступову реалізацію вимог ВТО. Можна відзначити певні успіхи в цій справі. Так, Україна є членом Міжнародної торгової палати, бере активну участь у нарадах страхових наглядових органів країн світу, стала тісніше співпрацювати з різними міжнародними організаціями, навіть на рівні суб'єктів страхового ринку. За останні роки Ліга страхових організацій України встановила зв'язки з майже 50 спілками страховиків з інших країн, у тому числі Англії, Японії, Канади, Австралії, Франції, Аргентини, Бразилії, Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії.

Особливістю вітчизняного страхового ринку е відсутність на ньому ТНСК або їхніх філій. Ще донедавна українське законодавство не дозволяло створювати їх, маючи на меті захист національної страхової системи від конкуренції з боку іноземних страхових компаній і використання вільних коштів страховиків для інвестицій у власну економіку. Але запроваджені обмеження суперечили принципам ВТО і на фоні нерозвиненості вітчизняного страхового ринку призвели до погіршення фінансової стійкості страхових компаній, послаблення динаміки його розвитку. Тепер зі ст. 2 Закону України "Про страхування" вилучено обмеження стосовно частки іноземного інвестора у статутному фонді українського страховика. Отже, страхові компанії можуть створюватись у вигляді СП з іноземною інвестицією понад 50 %. Єдиною умовою залишається те, що такі страхові компанії повинні бути резидентами України.

Треба заохочувати стратегічних інвесторів, тому що метою України є вихід на зовнішні ринки. А для цього необхідно насамперед продемонструвати конкурентоспроможність на внутрішньому ринку, набути навичок та освоїти технології, що здобуваються (як незаперечне доводить світовий досвід) тільки у відкритій конкурентній боротьбі і (або) у співробітництві з транснаціональними страховиками.

Сьогодні вже є всі умови для впровадження в страхове законодавство змін щодо створення ТСНК на території України за участю іноземних страховиків. Цей захід може стати одним з напрямів подолання міжнаціональних перешкод у страхуванні. Утворення ТНСК було би доцільно проводити за такими схемами:

1) злиття шляхом обміну акціями між компаніями, що залишаються юридичне незалежними;

2) придбання національним концерном частини контрольного пакета акцій зарубіжних компаній;

3) безпосереднє злиття активів фірм різних країн.

Через ТНСК Україна зможе створити нові робочі місця, мати доступ до прогресивних технологій, до зарубіжних інвестицій. Необхідно, щоб інтереси засновників ТНСК не вступали в суперечність з інтересами економіки України. Це дозволить українським страховим компаніям об'єднатися з відомими на світовому (європейському) ринку страховими компаніями; збільшити конкурентоспроможність на внутрішньому страховому ринку; домогтися фінансової стійкості; поліпшити якість надання страхових послуг; створити сприятливий інвестиційний клімат. Водночас слід мінімізувати можливі негативні наслідки такого рішення для споживача і для держави в цілому.

У 1965 р. було прийнято перше рішення ЄС у сфері страхування, яке передбачало повну свободу перестрахувальних операцій серед страховиків ЄС і скасування усіх видів податків для них.

Страхові законодавства країн ЄС координуються у виконавчому органі - Комітеті з питань страхування. На засідання Комітету збираються представники страхового нагляду країн-учасниць.

Одним з перших кроків України в напрямі до євроінтеграції стало приєднання до "Зеленої карти", якою закріплено норми міжнародного страхування цивільної відповідальності автовласників із 42 країн. Здійснюється і гармонізація видів страхування з прийнятими у світі традиціями. Адаптовано 17 стандартних вимог, прийнятих в ЄС проведено структуризацію вітчизняного страхового ринку.

Головними консультантами великих страхових компаній України виступають відомі страхові об'єднання. Наприклад, головним консультантом Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" став міжнародний страховий брокер "НЕАТН Lambert Group" (Великобританія).

Недоліками вітчизняної системи страхування е неможливість нагляду на стадії заснування компанії і відмови у видачі ліцензії, коли існують сумніви в її репутації. У цьому плані європейський досвід нагляду може придатися в боротьбі з незаконним відмиванням грошей (кептивними страховими компаніями України).

Сьогодні з повною очевидністю доводиться констатувати той факт, що більшість законів і стандартів України, у тому числі і страхове законодавство, ще не відповідають європейським аналогам. Проте останнім часом кроки влади в даній сфері демонструють її розуміння необхідності входження до міжнародних економічних структур.

Сучасні страхові ринки країн колишнього СРСР мають схожі проблеми розбудови систем страхування. Вирішення цих проблем за допомогою зближення законодавчих основ страхової діяльності, обміну досвідом е економічно виправданим.

У 1995 р. для обміну інформацією про зміни в національних страхових законодавствах було організовано Нараду органів страхових наглядів країн СНД. Мета такого об'єднання - формування єдиного страхового простору на території СНД.

Серед країн СНД на Україну припадає 5 % усіх зібраних премій, на Росію - 90 %, на решту 10 країн - 5 %. Це зумовлено різними рівнями розвитку і різною чисельністю населення (у Росії та Україні проживає 70 % населення СНД). Особливість страхових ринків СНД полягає в тому, що в цих країнах провідні позиції займають колишні державні монополії, на які припадає 50-60 % ринку страхування .

Взаємодія з країнами СНД у страховій справі може бути зумовлена також економічними вигодами географічного положення України в ланцюгу Європа -- Росія -- Азія. Це пов'язано з оголошенням країнами Азіатсько-тихоокеанського басейну (Японія, Китай, Росія та ін.) програми створення в регіоні до 2020 р. Зони вільної торгівлі та інвестицій . Керівники України, Росії, Білорусії, Казахстану вже виявили бажання зробити території цих чотирьох країн СНД спільною зоною вільної торгівлі та інвестицій.

1.3 Особливості страхування при здійсненні підприємствами зовнішньоекономічних операцій

Динамічний розвиток економіки України неможливий без активної зовнішньоекономічної діяльності держави й самих підприємств. Від того, наскільки успішно Україна та її суб'єкти господарювання здійснюватимуть зовнішньоекономічні операції, залежатиме їхній подальший ефективний розвиток, розширення ринків збуту, отримання нових технологій і прибутків, обмін досвідом, інтеграція у міжнародну систему виробництва, Світову організацію торгівлі та Європейський союз.

Водночас вихід підприємств на зовнішні ринки призводить до виникнення безлічі ризиків (майнових, фінансових, політичних, валютних), які важко передбачити або ж зовсім неможливо прогнозувати їхні наслідки. Але загалом вони існують і можуть завдавати підприємствам великих збитків.

Щоб захистити експортерів, імпортерів та інвесторів від ризиків, пов'язаних із міжнародними операціями, страхові компанії пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.

Страхування зовнішньоекономічного ризику -- це комплекс видів страхування, які забезпечують захист майнових інтересів підприємств під час проведення різних форм міжнародної співпраці. До зовнішньоекономічного страхування входять такі основні види:

-- страхування експортних зобов'язань -- невиконання закордонним контрагентом договірних зобов'язань через власну неплатоспроможність або з різних, незалежних від нього причин політичного характеру;

-- страхування майнових ризиків -- будівель, споруд, вантажів, транспортних засобів, будівельно-монтажних ризиків, міжнародних торгово-промислових виставок тощо;

-- страхування валютних ризиків -- передбачення контрактом валютних застережень.

Метою страхування експортних операцій є:

Ш при страхуванні експортних кредитів -- захист фінансуючих установ від можливих втрат у зв'язку з фінансуванням експортних кредитів;

Ш при страхуванні експортних контрактів -- захист вітчизняних підприємств від втрат під час виконання експортного контракту або перед відправленням товарів, або перед наданням послуг (ризик виробництва), або ж після відправлення (ризик кредитних зобов'язань);

Ш при страхуванні інвестицій за кордон -- захист вітчизняних підприємців від втрат під час реалізації інвестиційних проектів за кордоном.

Головним ризиком при проведенні зовнішньоекономічних операцій для підприємств є група ризиків, які ми умовно об'єднали в групу ризиків при страхуванні експортних зобов'язань. Цей вид страхування є одним із наймолодших напрямів страхової діяльності (як окремий вид страхування сформувався приблизно в 50-ті роки XX століття). У вітчизняній науковій літературі йому досі не приділялося належної уваги з різних причин, головними з яких є ті, що страхова галузь у нашій державі тільки-но починає розвиватися, формуються різні програми на державному рівні щодо підтримки й стимулювання експорту (одним із таких вагомих важелів у зарубіжних розвинених країнах є страхування), підвищується страхова культура самих підприємств, однією з вимог зовнішньоекономічних контрактів є обов'язковість страхування тощо.

З огляду на це дослідження основних ризиків зовнішньоекономічних операцій вітчизняних суб'єктів господарювання під час проведення експортних операцій, на нашу думку, є досить актуальним і своєчасним (враховуючи активізацію дій уряду України зі вступу до Світової організації торгівлі, значну частку у ВВП надходжень підприємств від зовнішньоекономічних операцій (понад 60 %) тощо).

Сутність страхування експортних зобов'язань полягає у покритті збитків, завданих учаснику зовнішньоекономічної діяльності через невиконання іноземним контрагентом договірних зобов'язань внаслідок власної неплатоспроможності або у зв'язку з діями уряду, воєнними конфліктами, громадськими заворушеннями та іншими політичними подіями. Страхуванню підлягають комерційні (товарні) кредити, надані покупцеві, банківські позики постачальникові чи покупцеві, зобов'язання і поручительства за кредитом, довгострокові інвестиції тощо.

Ризики зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на дві основні групи. До першої можуть належати ризики, пов'язані з фінансово-господарською діяльністю контрагента (його платоспроможність, кредитні зобов'язання, максимальний товарний кредит, наданий йому іншими фірмами, приблизні розміри операцій тощо і ймовірність неотримання оплати від нього) та торговий ризик, який виникає внаслідок розбіжностей між продавцем і покупцем у питанні про відповідність товару умовам торгової угоди (вміст у ньому певних складових, колір, процент вологості, засміченість тощо).

Друга група об'єднує різновиди політичного ризику (воєнні дії, революції, державна заборона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає державна організація; скасування імпортної ліцензії, запровадження ембарго тощо). Треба зазначити, що у послугах страхування експортних кредитів зацікавлені також імпортери, якщо є ймовірність неотримання товару або отримання товару неналежної якості після проведення оплати закордонному продавцеві.

Окремо зупинимося на великій групі ризиків, що спричиняють невиконання договірних зобов'язань іноземним контрагентом і знаходяться поза зоною контролю учасників міжнародної торгівлі, -- це політичні ризики. Ці ризики привертають особливу увагу вітчизняних підприємств-експортерів, оскільки більша частина їхньої продукції поставляється до країн Середньої Азії, Африки, Близького Сходу, Росії та до інших країн, то розвиваються, для яких ці ризики досить характерні. Прикладами таких ризиків можуть бути заборона конвертації або заборона перерахування іноземної валюти в країні покупця, заборона урядом країни-постачальника експорту окремого виду товару, незаконне позбавлення господаря прав власності органами влади країни, де знаходиться майно, ризик неможливості отримання від орендарів платежів через заборону конвертації в певній країні тощо.

Слід зауважити, що, по-перше, політичні ризики характерні як для інвесторів, так і для експортерів (наприклад, заборона на конвертацію може впливати на них однаково). По-друге, політичні ризики не обов'язково призводять до фінансових втрат, але вони можуть викликати події, які вплинуть на інтереси учасників міжнародних відносин. Так, зміна влади в країні може призвести до змін у законодавстві й відповідно до конфіскації активів; політичні безпорядки можуть призвести до пошкодження активів іноземних компаній. При цьому треба зазначити, що причинами невиконання експортних зобов'язань із контракту можуть бути не лише політичні ризики, а й, наприклад, порушення компанією-імпортером умов господарювання і, як наслідок, анулювання контролюючим органом її ліцензії або ж уведення обмежень, які можуть негативно вплинути на договірні зобов'язання сторін.

Досить складним і водночас важливим для страхової компанії є формування системи оцінки політичних ризиків. Головною проблемою в процесі оцінки є відсутність, викривленість або неповнота статистики. Така ситуація зумовлюється низкою чинників. По-перше, доки подія в країні не призвела до конкретних збитків іноземних компаній, що там працюють, вона не може бути внесена до потенційної статистичної бази (оскільки не наводить точних оцінок збитку).

По-друге, велику роль відіграє конфіденційний характер такої інформації. Звісно, страховики мають у розпорядженні досить великий обсяг інформації, що стосується політичних ризиків, але вона не може стати повністю відкритою і доступною для всіх учасників ринку. Таким чином, створити точну систему кількісної оцінки політичного ризику майже неможливо. Отже, для аналізу політичних ризиків можна й необхідно застосовувати якісні оцінки.

Якісний аналіз ризику полягає у вивченні певної кількості факторів, що визначають рівень стабільності певної країни. Усі параметри аналізу можна об'єднати в чотири категорії:

-- політичні фактори (законність чинного уряду, його популярність серед населення та в світі, ймовірність громадянської або міжнародної війни, належність до політичних, економічних, воєнних альянсів. підтримка з боку інших держав, стан дипломатичних відносин із різними країнами);

-- соціальні фактори (етнічна і релігійна єдність, демографічний розподіл та густота населення, наявність протистояння між різними соціальними групами, рівень безробіття й соціального захисту населення, заможність населення, рівень освіти);

-- економічні фактори (економічне зростання в країні, міжнародний торговий і платіжний баланси, рівень ВВП та його динаміка, стабільність грошової системи й інфляція, якість інфраструктури (комунікацій і транспорту), рівень заборгованості країни перед міжнародними кредитними інститутами, рівень залежності від експорту, імпорту або допомоги третіх країн);

-- правові фактори (рівень правового забезпечення і регулювання у сфері іноземних інвестицій, тенденції до націоналізації та експропріації в країні, структура державного правового апарату і дотримання законності, адміністративне й митне регулювання).

До деяких параметрів оцінки ризику (здебільшого це економічні фактори) можна застосовувати стандартні кількісні методи оцінки й прогнозування, ґрунтуючись на статистичних даних за минулі періоди. До інших параметрів, таких як соціальні, правові, деякі політичні фактори, можна застосовувати тільки експертні оцінки. У цьому разі в роботі беруть участь фахівці, які мають достатній досвід не лише у вивченні політичних ризиків загалом, а й спеціальні знання про певну країну або регіон. Страхові компанії також користуються фаховими розробками щодо соціально-економічної та політичної ситуації в окремих країнах, розробленими міжнародними фінансовими інститутами, банками тощо.

Другим етапом аналізу політичних ризиків є проведення оцінки ризиків конкретного контракту. На цьому етапі значно звужуються межі дослідження і зростає точність оцінки. Оцінка ризику проекту передбачає детальний аналіз умов угоди, її економічну доцільність, важливість певної операції для країни контрагента, досвід страхувальника в країні і досвід роботи з конкретним контрагентом, можливість своєчасного виконання страхувальником чи страховиком умов контракту тощо. До процесу оцінки ризику обов'язково входять збір та обробка інформації про фірми-контрагенти страхувальника.

До заяви на страхування політичних ризиків входять: детальний перелік інформації про контракт, попередній досвід зв'язків із контрагентом та проблемні моменти, які виникали в процесі реалізації цих контрактів; перелік ризиків, від яких бажає застрахуватися страхувальник; ліміти страховки; термін страхування; інформація про покупця (його ліцензії, із яких джерел фінансується контракт, чи може покупець знайти іншого постачальника, чи був тендер на закупівлю, копія контракту тощо). Від того, наскільки повно буде проведено збір та аналіз інформації на певному етапі, в цілому залежатиме й прийняття страховиком рішення про страхування експортної операції.

На базі проведеного аналізу окремої зовнішньоекономічної операції визначається ціна ризику (ставка страхової премії), що зазвичай виражається у відсотках від обсягу експортної операції або інвестованого капіталу. Розмір страхової премії залежить від розміру зовнішньоекономічних операцій, форми кредиту, його терміну, становища експортера й виробника у комерційному середовищі та економічного стану країни-імпортера. Тому шкала преміальних ставок щодо експортного страхування має досить широкий спектр (від 0,5 % до 10 % від страхової суми). При цьому слід зазначити, що страховик не може безмежно збільшувати премії при зростанні ризику -- у певний час стає доцільнішим зовсім відмовитися від страхування такого ризику.

У процесі оцінки ризику страховик також співпрацює з іншими страховиками, страховими брокерами, самим заявником, торговельними та дипломатичними представництвами за кордоном, державними страховими установами у країні контрагента. Загалом, коли ймовірність настання певних подій дуже висока або її не можна оцінити, такі події не покриваються страхуванням. Наприклад, не відшкодовуються збитки, що виникли внаслідок: військових дій; банкрутства контрагента або дефолту країни контрагента; зміни курсу валют або девальвації; радіоактивного забруднення або вибуху ядерного об'єкта тощо (усі винятки обов'язково обумовлюються у договорі страхування експортної операції).

У сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна підтримка експорту, яка здійснюється через експортні кредитні агентства (ЕКА), -- установи (окремі страхові агентства, банки або державні департаменти) для здійснення страхування експортних політичних і комерційних ризиків та надання гарантій. Всесвітньо відомі такі експортно-кредитні установи, як Ексімбанк США, товариство "Гермес" (Німеччина), компанія КОФАС (Франція).

На сьогодні ЕКА функціонують у понад 70 країнах світу, зокрема майже у всіх країнах Східної Європи (Польщі, Чехії, Угорщині, Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії), а також у Прибалтиці. Україна при цьому залишається чи не єдиною державою Європи, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування експорту.

Більшість організацій держав, які відповідають за страхування експортних операцій, є, як правило, членами союзу "Кредит-Альянс" (на сьогодні він об'єднує 59 страховиків із понад 50 країн). Кожен із членів зберігає свою автономію дій, а завдяки співпраці члени союзу обмінюються досвідом та інформацією про фірми, що діють на тому чи іншому ринку, пропоновані продукти. Крім того, агенції-партнери з країни фірми-імпортера використовуються як перестраховики у програмах перестрахування, що дає змогу перерозподілити ризики між страховиками в країні фірми-експортера та фірми-імпортера. Загалом при страхуванні експортних операцій основними гравцями-страховиками є державні організації, що мають на меті підтримку зовнішньої торгівлі національних підприємств. Головними функціями цих установ є страхове обслуговування національних товаровиробників пріоритетних галузей економіки за рахунок державного бюджету.

Розглянемо детальніше функціонування деяких із них. Так, у Німеччині функціонує консорціум "Гермес". Цей консорціум від імені й за рахунок держави страхує комерційні й політичні ризики, притаманні зовнішньоекономічній діяльності. Він самостійно оцінює і приймає рішення про страхові суми до 5 мільйонів марок відповідно до умов, затверджених Міжміністерським комітетом із експортних гарантій. Щорічно парламент встановлює загальну суму покриття з експортних гарантій за рахунок бюджету. Так, у 1999 році вона становила 200 млрд. марок. Збитки сплачуються за рахунок бюджету, до якого надходять зібрані страхові платежі та суми, отримані від реалізації прав вимоги відшкодування від винних осіб.

Німецький консорціум "Гермес" надає страхове покриття тільки для національних експортерів і тільки на ту продукцію, що вироблена на території Німеччини. Крім того, вимагається достатній рівень кредитоспроможності країни-контрагента потенційного страхувальника, наявність кредитного рейтингу в іноземного покупця або його гаранта.

Найбільші обсяги страхового покриття, що були надані "Гермесом" у 2004 році, становили 2,48 млрд. євро (для Туреччини), 1,87 млрд. євро (для ПАР), 1,52 млрд. євро (для Бразилії), 1,2 млрд. євро (для Китаю).

У 30-х роках XX століття в розвинених країнах Європи було створено державні компанії та департаменти зі страхування експортних кредитів, які функціонують і нині: в Італії -- автономний підрозділ Національного інституту страхування САЧЕ; у Франції -- компанія КОФАС; в Англії -- Департамент гарантій з експортних кредитів (ДГЕК); у Бельгії -- державна організація ОНД.

При страхуванні політичних ризиків європейські державні страхові установи беруть на себе до 90-95 % від загального обсягу ризику, а при страхуванні комерційних ризиків (неплатоспроможність іноземного контрагента) -- до 80-90 % від суми контракту.

Крім державних установ зі страхування експортних кредитів, функціонують також недержавні страхові компанії зі страхування політичних ризиків. Основні позиції на цьому ринку належать північноамериканським то європейським компаніям. Серед них можна вирізнити лондонський Ллойд, американську компанію АІГ (АІО) та французьку Юністрат Ассюранс.

На відміну від державного страхування експорту, де основною метою є державна підтримка експортерів, комерційне страхування мас на меті отримання прибутку. Саме тому комерційні страховики ретельніше підходять до відбору проектів, що приймаються під страховий захист, і встановлюють трохи виші тарифи, ніж державні компанії.

Україна, як було сказано вище, залишається чи не єдиною країною у Східній Європі та СНД, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування і фінансування експорту, частка якого в українському ВВП становить понад 60 %. Для забезпечення зростання обсягу експортних операцій і мінімізації експортних ризиків вітчизняних підприємств в Україні доцільно було б створити страхову компанію і страхування експортних кредитів. Можливі такі варіанти організації діяльності такої компанії:

-- створення нової державної структури при Міністерстві фінансів України або Національному банку, яка б відала страхуванням експортних операцій (усі зовнішньоекономічні операції підприємств обов'язково мають страхуватися у цій організації). Нова державна організація повинна в повному обсязі використовувати можливості вітчизняних державних структур і міжнародного союзу "Кредит-Альянс" у процесі оцінки ризику окремої країни й окремого іноземного контрагента, а також у разі реалізації прав вимоги -- забезпечити реалізацію прав регресу щодо винної сторони;

-- створення за участю держави й вітчизняних страховиків нової страхової організації та надання їй повноважень здійснювати страхування експортних операцій.

До переліку завдань, які необхідно вирішити для організації державної підтримки експортно-імпортних операцій, можна віднести:

§ прийняття законодавчих і нормативних актів, які мають регулювати функціонування системи страхування експортних кредитів;

§ формування механізму виділення коштів із державного бюджету на покриття збитків із експортного страхування;

§ організацію підготовки спеціалістів з оцінки політичних і комерційних ризиків;

§ налагодження зв'язку з агенціями економічної розвідки, страховиками за кордоном, страховими брокерами в Україні та за її межами, торговельними і дипломатичними представництвами за кордоном, державними страховими установами зі страхування експортних кредитів в інших країнах.

Розв'язати проблему страхування експортних операцій можна, звичайно, і без створення нових державних страхових організацій. Цими операціями могли б займатися і великі комерційні страхові компанії в Україні (акціонерна страхова компанія "Вексель", НАСК "Оранта", "Остра-Київ", "Скайд-Вест", страхова група "ТАС", "Еталон" та інші). Але і в першому, і в другому варіантах треба, щоб: 1) цей вид страхування був обов'язковим для всіх суб'єктів зовнішньоекономічних операцій; 2) держава має розробити механізм компенсацій підприємствам коштів, які вони спрямовуватимуть на страхування (оскільки цей вид страхування досить дорогий); 3) сформувати механізм часткової участі при здійсненні страховиками виплат підприємствам страхового відшкодування за рахунок коштів державного бюджету; 4) закріпити за окремим державним органом функції налагодження з міжнародними організаціями (членами союзу "Кредит-Альянс") зв'язків зі страхування експортних кредитів тощо.

Створення системи страхування експортних кредитів в Україні -- складне завдання, яке, безумовно, потребує досить тривалого часу, матеріальних затрат і внесення змін та доповнень до законодавчої бази. Звісно, що й тарифи на страхування зовнішньоекономічної діяльності на початковому етапі будуть високими. Але для подальшого розвитку української економіки, інтегрування країни у світовий ринок вкрай необхідно створити таку систему, а також забезпечити українських учасників міжнародної торгівлі надійним державним захистом від різних ризиків, що виникають у процесі міжнародної співпраці.

1.4 Регулювання страхового ринку

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування ефективного розвитку страхових послуг запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту Інтересів страхувальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Функції спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів

2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії

3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку дяльність у страхуванні та перестрахуванні І достовірності їх звітності

4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність І достовірності к звітності

5) розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності що віднесена цим Законом до компетенції Уповноваженого органу

6) узагальнення практики страхової діяльності І посередницької діяльності на страховому ринку розроблення І подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку І вдосконалення законодавства України про страхову І посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні

7) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової І посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні

8) проведення аналізу додержання законодавства об єднаннями страховиків І страхових посередників

9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками

10) забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової І посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю

11) встановлення правил формування обліку І розміщення страхових резервів та показників звітності

Права спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю:

1) одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність Інформацію про їх фінансове становище та необхідні пояснення щодо звітних даних а від підприємств установ (у тому числі банків) організацій І громадян - Інформацію необхідну для виконання покладених на нього завдань

2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність І достовірності їх звітності за показниками що характеризують виконання договорів страхування не частіше одного разу на рік призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора

3) видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків)

4) проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів викладених у скаргах заявах зверненнях страхувальників достовірності показників звітності виконання вимог раніше наданих приписів за дорученням правоохоронних органів або органів державної влади зустрічні перевірки достовірності І правильності укладених договорів страхування та перестрахування тау разі надходження Інформації від страхувальників про порушення

б) одержувати від страхових та перестрахових брокерів установлену звітність про їх діяльність та Інформацію про укладені договори а також необхідні пояснення щодо цих даних

6) видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового або перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів

7) одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів Інформацію необхідну для виконання покладених на нього завдань у тому числі Інформацію про обставини І причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду

8) створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових посередників

9) здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації що надається учасниками страхового ринку

10) одержувати безоплатно від органів виконавчої влади Інформацію та статистичну звітність необхідну для виконання покладених на нього завдань

11) звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках передбачених законом

Для будь-якого ринку, що перебуває у процесі становлення, роль державного регулювання важко переоцінити. Проте аналіз програми діяльності уряду, цільових державних програм свідчить, що довгострокову державну політику в сфері страхування досі не сформовано.

По-перше, немає чітко визначених і стабільних концептуальних засад державної політики стосовно страхування. Їх не визначили ні перша програма розвитку страхового ринку (1998 року), ні друга (2005 року). Невирішені питання соціально-економічних пріоритетів страхування; не визначений баланс між соціальним страхуванням та страхуванням на цивільно-правових засадах.

По-друге, залишається невирішеним питання моделі державного регулювання страхового ринку, про що свідчить неодноразова зміна статусу уповноваженого наглядового органу.

По-третє, політика держави стосовно страхування непослідовна і суперечлива, окремі заходи декларувались без попереднього фінансово-економічного обґрунтування. Так, Програма розвитку страхового ринку України на 2004-2008 рр. передбачала заміну обов'язкового державного страхування безпосереднім відшкодуванням із держбюджету за рахунок коштів на утримання державних органів. Однак практика обов'язкового державного страхування окремих категорій працівників триває. Не створено електронного банку даних страховиків і страхових посередників.

По-четверте, держава не виконує взятих зобов'язань, що служить додатковим чинником посилення недовіри громадян і суб'єктів господарювання до системи страхування. Так, Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2005-- 2008 рр." передбачає, що не менше 50 % виплаченої страхувальником суми повинна компенсувати держава. У 2006 р. передбачалася компенсація в розмірі 50 млн грн., у 2007 р. -- 100 млн грн., але в бюджетах на ці роки таку норму не закладено. Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" передбачає повернення громадянам грошових заощаджень у колишньому "Укрдержстраху" у розмірі 7,77 млрд грн. Безпосередньо у держбюджеті коштів на це немає.

По-п'яте, страхування великою мірою залежить від загальної соціально-економічної ситуації в суспільстві. Тож хоч би яким досконалим було програмне забезпечення реформування страхової діяльності, воно не буде результативним без узгодження з програмами розвитку інших сфер і галузей в межах та на основі єдиної, несуперечливої довгострокової соціально-економічної стратегії.

Аналіз нормативно-правових актів із питань регулювання страхової діяльності дає підстави говорити про два істотних недоліки. По-перше, законодавство щодо страхування не має системного характеру та є фрагментарним. У базовому законі відсутні чіткі визначення понять. Окремі питання страхування регулюються не базовим законом, а іншими. Є певні неузгодженості і в урядових постановах з питань страхування. Це призводить до можливості різночитань. Не здійснено кодифікації всіх нормативно-правових актів, що тим чи іншим чином стосуються страхової діяльності. По-друге, окремі положення нормативно-правових актів не адаптовані до вимог законодавства ЄС, що може негативно позначитися на процесі євроінтеграції України.

Організаційно-правові проблеми - це відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування; недосконалість чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури; протекціонізм, галузевий монополізм; надмірна кількість видів обов'язкового страхування та неадекватність їх фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання страхового ринку тощо.

Законом України "Про страхування" передбачено 34 види обов'язкового страхування, що навіть не мають зарубіжних аналогів. Рішення про їх запровадження прийнято поспіхом, без належного соціально-економічного обгрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не врегульовані, оскільки мають відсильні норми або не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов'язкового страхування немає необхідної нормативної бази.

У програмі діяльності уряду "Відкритість, дієвість, результативність" декларується необхідність поліпшення стану соціального, пенсійного, медичного та екологічного страхування. Конкретні ж пропозиції стосовно запровадження економічних та інституційних механізмів, що забезпечували б відчутний прогрес у всій сфері класичного страхування, відсутні.