Удосконалення методів оцінки якості кредитного портфеля

Сума, тис. грн.

Відсоток

«Cтандартна»

2 035 049

13,18%

2 665 067

15,77%

-2,59%

«Під контролем»

1 841 890

11,93%

4 363 753

25,83%

-13,89%

«Субстандартна»

2 484 586

16,10%

2 861 543

16,94%

-0,84%

«Сумнівна»

2 838 470

18,39%

1 176 029

6,96%

11,43%

«Безнадійна»

6 234 806

40,39%

5 828 871

34,50%

5,89%

Всього

15 434 801

100,00%

16 895 263

100,00%

Із аналізу проведеного в таблиці 2.6 можемо бачити погіршення структури кредитного портфеля. Так стандартна категорія заборгованості зменшила свою частку з 15,8% до 13,2%. Сильно скоротилась питома вага заборгованості під контролем майже на 14%. Субстандартна заборгованість суттєво не змінила своєї участі, зміни склали (-0,84%). Сумнівна та безнадійна заборгованості навпаки збільшили свою частку в структурі категорій заборгованості кредитного портфеля.

Ці дані дають нам підстави стверджувати про погіршення якості кредитного портфеля, збільшення сумнівних та безнадійних заборгованостей потребує детальнішого дослідження, яке проведено в наступному розділі.

Роблячи загальний висновок щодо аналізу структури та динаміки кредитного портфеля дає основу для оцінки його якості. Дослідження в динаміці показує зміну розміру кредитного портфеля та його складових за проміжок часу. Таким чином ми можемо побачити як зміни, що відбуваються на ринку впливають на кредитний портфель. Так на реальному прикладі АТ «Сведбанк» ми спостерігаємо як світова фінансова криза вплинула безпосередньо на кредитний портфель банку. Події 2008-2009 років суттєво вплинули на розмір кредитного портфеля банку та рівень його ризику. Аналіз динаміки по клієнтах і галузах дає змогу зрозуміти, які саме напрями кредитної діяльності принесли збитки і вже далі оцінювати якість цих кредитних операцій. Аналіз динаміки категорій заборгованості допомагає визначити як збільшились чи зменшились за досліджуваний період ті чи інші категорії заборгованості, та як це вплинуло на ризиковість всього кредитного портфеля.

Управління структурою кредитного портфеля дозволяє балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Структурний аналіз дає визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація створює труднощі в управлінні кредитними операціями. Всі ці речі ми побачили лише після проведення аналізу динаміки та структури кредитного портфеля АТ «Сведбанк».

2.2 Аналіз якості кредитного портфеля АТ «Сведбанк»

Аналіз якості кредитного портфеля банку було проведено відповідно до другого пункту першого розділу. Показники були згруповані по трьом групам:

- показники оцінки якості кредитного портфеля з погляду на ризик;

- показники якості кредитного портфеля банку щодо захищеності від можливих втрат;

- показники дохідності та ефективності кредитного портфеля.

Деякі показники, формули яких були наведені в пункті 1.2, не були розраховані в зв'язку з відсутністю необхідних даних.

Перша група показників якості кредитного портфеля з погляду на ризик.

1. Коефіцієнт покриття класифікованих позик (формула 1.1):

- 2010 рік: ;

- 2009 рік: за цей рік розрахувати показник не можливо, так як банк мав збиток і це мало відображення в капіталі банку. Його значення становило (-1884744) (Додаток А)

- 2008 рік:

Цей показник характеризує якість кредитного портфеля щодо ризику в сукупності з його захищеністю власним капіталом. Підвищення цього показника свідчить про підвищення ймовірності збитків у майбутньому. Так ми бачимо, що ризиковість діяльності банку дуже зросла і в 2010 році рівень кредитного ризику зріс і значно перевищує капітал банку.

2. Коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик (формула 1.2):

- 2010 рік:

- 2009 рік:

- 2008 рік:

Цей показник дає нам змогу побачити той рівень кредитного ризику, що притаманний для всього кредитного портфеля. Тобто чим більший коефіцієнт тим більший ризик несе за собою кредитний портфель. Так ми бачимо збільшення з року в рік питомої ваги ризикових кредитних операцій.

3. Коефіцієнт несплачених позик (формула 1.3):

- 2010 рік:

- 2009 рік:

- 2008 рік:

Цей коефіцієнт вказує на ту частину позик у портфелі банку, виплати за якими не були вчасно погашені. З розрахунків видно, що в 2009 році питома вага простроченої заборгованості в складі кредитного портфеля склала 53%, в 2010 році вона продовжувала рости і досягла 73%. Дані використані для розрахунку взяті з примітки 7.7 (Додаток В).

4. Коефіцієнт збитковості позик (формула 1.4) не може бути розрахований силу відсутності інформації про збитки отримані за позиками

Згрупуємо першу групу показників в таблицю.

Таблиця 2.7. Показники якості кредитного портфеля з погляду на ризик

Показник	2010	2009	2008
Коеф. покриття класифікованих позик	6,17	-	1,54
Коеф. питомої ваги зважених позик	0,59	0,39	0,25
Коефіцієнт несплачених позик	0,73	0,53	0,17

Отже провівши оцінку якості кредитного портфеля з погляду на ризик ми побачили, що банк має суттєві проблеми виходячи з результатів отриманих показників. Так банк наражається на великі ризики через не спроможність покрити кредитний ризик власним капіталом, про це свідчить високий показник покриття класифікованих позик капіталом. Далі проаналізувавши коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик в структурі кредитного портфелю. Високий показник (59%) говорить про великий рівень ризику з яким стикається банк, так як більше половини кредитних операцій банку класифіковані за певною категорією ризику такий показник говорить про наявність серед них великого числа сумнівної та безнадійної заборгованості. Високий відсоток прострочених кредитів також свідчить про низьку якість кредитного портфеля. Так в 2008 році 17% кредитів від суми всього кредитного портфеля мали прострочену заборгованість, в 2009 році цей рівень зріс до 53% і в 2010 році 73% всіх наданих позик мали прострочені платежі.

Наступна група показників якості кредитного портфеля банку щодо захищеності від можливих втрат.

1. Коефіцієнт забезпеченості позик (формула 1.5), дані для розрахунку про вартість застави з примітки 7.9 (додаток Г):

- 2010 рік:

- 2009 рік:

- 2008 рік:

Коефіцієнт забезпеченості показує на скільки вартість кредиту забезпечена тим чи іншим видом застави. В 2008 році можна спостерігати низький рівень забезпеченості кредитів, що безумовно говорить про низьку якість кредитного портфеля з цієї позиції. Про те в наступних роках банк переглянув свою політику і вже в 2009 коефіцієнт дорівнював 1,26, а в 2010 - 1,35. Зазвичай нормативне значення встановлюють на рівні 1,5 - 2, тому можна говорити про добру забезпеченість кредитного портфеля АТ «Сведбанк» в останньому аналізованому році.

2. Коефіцієнт забезпечення збиткових позик (формула 1.6) не може бути розрахований за відсутності інформації про чисте списання кредитної заборгованості.

3. Коефіцієнт захищеності позик (формула 1.7), дані для розрахунку взяті з примітки 7.2 та 7.3 (додаток Д):

- 2010 рік:

- 2009 рік:

- 2008 рік:

Отже як ми бачимо з розрахунків в 2008 році банк вів стабільну діяльність і не формував значних резервних фондів. Події 2009 року змусили банк робити значні відрахування до резервного фонду, що призвело до зростання показника захищеності позик. В 2010 році банк продовжував нарощувати резерви, які на кінець року становили 47% до загальної суми кредитного портфеля.

4. Коефіцієнт покриття збитків за позиками (формула 1.8), для розрахунку були використані дані з примітки 7.7 (рядок 5) (додаток В):

- 2010 рік:

- 2009 рік:

- 2008 рік:

Цей показник показує рівень покриття збиткових позик сформованими резервами. Так у 2008 році цей показник становив 45%, в подальшому банк до сформував резерви і покриття становило вже становило 78%.

5. Коефіцієнт покриття позик власним капіталом (формула 1.10):

- 2010 рік:

- 2009 рік: показник не може бути розрахований так як банк мав збиток, що перевищував розмір капіталу банку

- 2008 рік:

Цей показник відображає, яка частина кредитного портфеля фінансується за рахунок власного капіталу. Таким чином в 2008 році 16% кредитного портфеля було сформовано за рахунок капіталу банку, грубо кажучи на кожну гривну виданих кредитів 16 копійок припадають на власний капітал банку. В 2010 році цей показник склав 9,5 копійок. Фінансова ситуація 2009 року взагалі лишила банку здатності проводити кредитні операції за власні кошти.

Згрупуємо отримані показники в таблицю.

Таблиця 2.8. Показники якості кредитного портфеля банку щодо захищеності від можливих втрат

Показник	2010	2009	2008
Коефіцієнт забезпеченості позик	1,35	1,26	0,26
Коефіцієнт захищеності позик	0,47	0,38	0,06
Коефіцієнт покриття збитків за позиками	0,78	0,78	0,45
Коефіцієнт покриття позик власним капіталом	0,095	-	0,16

Таким чином згрупувавши показники (в таблицю 2.8) ми маємо чітку картину, щодо оцінки якості кредитного портфеля з точки зору його захищеності від можливих втрат. Відповідно до показників ми бачимо, що ця позиція якості кредитного портфеля банку покращилась. За період з 2008 по 2010 роки показники захищеності та забезпеченості кредитного портфеля підвищили своє значення. Зокрема коефіцієнт забезпеченості значно зріс і перевищує 1, тобто вартість отриманої банком застави перевищує вартість кредиту. Також збільшились коефіцієнти захищеності. Проте така захищеність призводить до зниження забезпеченості кредитного портфеля власним капіталом, тобто погіршення фінансової стабільності банку. Формування резерву відбувається за рахунок витрат банку, це зменшує капітал банку. Про це говорить зниження коефіцієнта покриття позик власним капіталом.

Третя група показників якості кредитного портфеля з погляду його дохідності та ефективності.

1. Дохідність кредитного портфеля (формула 1.11) для розрахунку показника використовувались дані з примітки 26 «Процентні доходи та витрати» (додаток Е):

- 2010 рік:

- 2009 рік:

- 2008 рік:

Показники дохідності кредитного портфеля мають гарний результат. Так в 2008 році дохід на одну видану в кредит гривню становив 9 копійок, а в 2009 і 2010 роках збільшився до 15 коп. і 14 коп. відповідно, що досить непоганим показником та свідчить про динаміку до нарощення банком доходу.

2. Дохідність активів за рахунок кредитних операцій (формула 1.12):

- 2010 рік:

- 2009 рік:

- 2008 рік:

Показники дохідності активів за рахунок кредитних операцій свідчать про збільшення участі кредитного портфелю в формуванні доходу банку. Про те слід відмітити, що в 2009 та 2010 роках мало місце формування великих сум резервів, зменшує реальний розмір розміщених активів. Тому ці данні носять дещо умовний характер.

3. Питома вага доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів (формула 1.13) при розрахунку враховувались комісійні та проценті доходи:

- 2010 рік:

- 2009 рік:

- 2008 рік:

Як ми бачимо доходи за кредитними операція ми становлять високу питому вагу в структурі доходів банку, а це говорить про високу участь кредитного портфеля в формуванні доходу банку.

4. Рентабельність кредитних операцій як відношення доходів від кредитів до процентних витрат на залучення ресурсів (формула 1.14):

- 2010 рік:

- 2009 рік:2,46

- 2008 рік:

Показник характеризує ефективність обраної політики в регулюванні співвідношення між ціною ресурсної бази та ціною розміщення ресурсів. Зростання цього коефіцієнта характеризує високу якість менеджменту в банку

5. Прибутковість кредитних операцій (формула 1.16):

- 2010 рік:

- 2009 рік:

- 2008 рік:

Прибутковість кредитних також має задовільні показники. Цей коефіцієнт свідчить про те, скільки отримано прибутку від кредитних операцій на кожну гривну, що вкладена в кредитні операції. Зростання показника свідчить про зростання ефективності кредитного портфеля.

Отже проаналізувавши третю групу показників якості кредитного портфеля з погляду його рентабельності та ефективності згрупуємо в таблицю 2.9.

Таблиця 2.9. Показники дохідності кредитного портфеля

Показник	2010	2009	2008
Дохідність кредитного портфеля	0,14	0,15	0,09
Дохідність активів за рахунок кредитного портфеля	0,18	0,20	0,084
Питома вага доходів від надання кредитів	0,94	0,91	0,83
Рентабельність кредитних операцій	2,73	2,46	1,93
Прибутковість кредитного портфеля	0,093	0,094	0,052

Згрупувавши показники до таблиці, можна чітко прослідити зростання показників прибутковості кредитного портфеля, а це в свою чергу до підвищення його якості. Так безпосередньо зростання показників дохідності кредитних операцій та дохідності активів говорить нам про те, що банк отримує на одну гривну вкладених коштів більше доходу. Зросла питома вага кредитного портфеля в структурі доходів, а це свідчить про концентрацію зусиль банку на кредитному напрямі своєї діяльності. Збільшення рентабельності та прибутковості неодмінно говорить про підвищення ефективності кредитного портфеля, тому можна сказати що АТ «Сведбанк» провів комплекс дій за для покращення дохідності та ефективності кредитних операцій у відповідь на збільшення ризиковості кредитного портфеля.

Таким чином проаналізувавши три групи показників якості кредитного портфеля та оцінивши його якість ми маємо такі результати:

- зросли показники ризиковості кредитного портфеля. Значне збільшення сумнівної та безнадійної заборгованостей в структурі кредитного портфеля збільшили ймовірність неповернення значної суми від вартості кредитного портфеля, а це в свою чергу збільшило його ризиковість і погіршило якість.

- зросли показники захищеності та забезпеченості кредитного портфеля. Збільшення ризиковості кредитних операцій змусили банк провести ряд заходів щоб зменшити ймовірність неповернення суми позики. Тому банком було сформовано велику суму страхового резерву, тобто зросла захищеність і збільшена вартість заставного майна, збільшена забезпеченість кредитного портфеля. Збільшення цих показників безумовно говорить про підвищення якості кредитного портфеля.

- зросла прибутковість та ефективність кредитного портфеля. Банком було проведено заходи щодо покращення доходів від кредитного портфеля. Не дивлячись на скорочення активів прибуток який отримує банк вказує на покращення якості кредитного портфеля.

Отже збільшення ризику за кредитним портфелем призвело до зменшення рівня його якості, але вчасно проведений банком комплекс дій щодо підвищення рівня його захищеності та забезпеченості підняли рамку якості. А в додаток зростання прибутковості та рентабельності разом можуть говорити про непогану якість кредитного портфеля. Всі кредитні операцій забезпечені майном позичальників, під заборгованість з високим показником ризику сформовано достатній рівень резерву, який здатний покрити непередбачений збиток. Ця ситуація також говорить про високий рівень менеджменту в банку і здатність керівництва швидко реагувати та приймати необхідні рішення для покращення якості кредитного портфеля. Тому оцінку яку заслуговує АТ «Сведбанк» за формування якості кредитного портфеля - добре.

3. Шляхи покращення якості кредитного портфеля банку

Кредитування - стрижень банківського бізнесу. Кредитні операції є важливим джерелом доходів, найбільшою статтею активів. Кредитний портфель є також найбільшим джерелом ризиків щодо надійності та безпеки банку. Проблеми кредитного портфеля, що виникають через зниження стандартів кредитування, неефективного моніторингу кредитів, послаблення місцевої економіки, - головні причини збитків. Ефективне управління кредитним портфелем сприяє мінімізації ризиків та забезпечує прибутковість кредитних операцій.

В ході дослідження ми чітко могли побачити в дії методи управління кредитним портфелем, використання механізмів розширення чи звуження як всього портфеля в цілому, так і окремих складових його структури.

Провівши аналіз якості кредитного портфеля банку ми маємо чітку основу для прийняття відповідного рішення, яке буде спрямовано на покращення якості кредитного портфеля. Ось тут і виникає проблема як саме провести реструктуризацію кредитного портфеля? Який обрати напрям чи сферу діяльності?

Ось тут у вирішенні цих питань доцільне правильне управління. Основою реалізації управління кредитним портфелем є кредитна політика банку, що розробляється з урахуванням обраної ринкової політики.

Кредитування здійснюється відповідно до кредитної політики банку, яка має охоплювати зміст кредитного портфеля та контроль над ним як єдиним цілим, а також встановлювати стандарти для прийняття конкретних рішень.

За допомогою розумної кредитної політики встановлюються параметри для кредитного портфеля в цілому, наприклад, як частка ресурсів банку може бути використана для видачі позичок. Кредитна політика банку має базуватись на реальних економічних перевагах та джерелах кредитного потенціалу.

За таких умов механізм комплексного управління кредитним ризиком являється головним методом забезпечення ефективності сформованого банком кредитного портфеля. Йдеться передусім, про необхідність врахування ряду чинників, котрі збільшують ризики кредитного портфеля банку та зумовлюють вірогідність невиплат основної суми боргу та процентів не лише за окремо взятими позичками, а й за цілими групами позичальників. Такими чинниками, зокрема, можуть бути наступні:

- відсутність розробленої або документально оформленої кредитної політики, яка б створювала надійну основу управління кредитами;

- відсутність обмежень по відношенню до концентрації кредитного портфеля;

- надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

- надлишкова централізація або децентралізація управління кредитними операціями;

- недостатній аналіз галузі, особливостей виробництва та фінансового стану боржників;

- значна концентрація кредитних операцій банку у галузях із високим рівнем чутливості до змін макроекономічного середовища і політичної ситуації в країні;

- значна питома вага нових і недавно залучених клієнтів у складі одержувачів банківських позичок;

- нездатність до збільшення вартості застави під час погіршення якості кредитів, тобто затримки їх погашення;

- неповна кредитна документація, що не дає достовірної інформації про поточний стан клієнта та перспективи його розвитку;

- відсутність дієвого контролю за використанням кредитів і недостатність контактів з позичальниками та відсутність перевірок цільового використання позички;

- значна частка кредитів, що припадають на клієнтів, які відчувають певні труднощі фінансово-господарської діяльності;

- зосередження кредитної діяльності банку у нових або мало вивчених для нього сегментах ринку і галузях економіки;

- недостатні навички персоналу банку із роботи щодо ефективного контролю кредитного процесу;

- нераціональна управлінська структура банку, що зумовлює недостатній

(неадекватний) аналіз ризиків за кредитною угодою.

У світовій практиці виділяють аналітичні кредитні відділи, які безпосередньо займаються оцінкою кредитного ризику і відділи, які безпосередньо займаються технологією кредитування, тобто видачею і погашенням позики, оформленням договорів, контролем за їх виконанням, за станом застави і поточних станом справ боржника. У вітчизняній банківській практиці аналізом індивідуальних ризиків в різних формах займаються в основному підрозділи, які виконують функцію технології кредитування.

Очевидно, це пов'язано з різним ступенем розвитку методів оцінки кредитних ризиків і різним підходом до них:

- структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнта, а не самого банку;

- внесення частих змін у кредитну політику банку та невизначеність її пріоритетів.

Механізм управління кредитним ризиком портфеля банківських позичок має на меті передусім зменшення впливу зазначених чинників на кредитну діяльність банку, більшість яких можна нівелювати шляхом розробки і реалізації адекватної кредитної політики та раціоналізації відносин комерційного банку із позичальниками на всіх етапах організації кредитного процесу шляхом посилення контролю у процесі здійснення позичкових операцій.

Для вдосконалення організації кредитного процесу можна запропонувати такий алгоритм кредитування, в основі якого лежить контроль за здійснюваними кредитними операціями.

Алгоритм механізму кредитування:

1. Формування портфеля заявок на кредит - збір та аналітична обробка інформації пропопит на кредит та вибір оптимальних для банку пропозицій. Розгляд заявок накредит потенційних боржників.

2. Вивчення кредитоспроможності та фінансового стану потенційного позичальника (фактично оцінка величини кредитного ризику).

3. Прийняття рішення про доцільність видачі позик та вибір конкретної форми її надання. Оформлення кредитної угоди, де остаточно визначаються всі умовикредитування.

4. Видача кредиту.

5. Контроль за використанням позички, яким передбачається перевірка фактичного витрачення коштів за їх цільним призначенням, обумовленим в угоді.

6. Повернення кредиту і сплати процентів за ним.

7. Робота із сумнівними та безнадійними позичками.

З цього випливає, що контрольна функція є специфічною і здійснюється на кожній стадії кредитного процесу. Систематичний моніторинг стану кредитного процесу поєднується зпостійним аналізом якості кредитного портфеля. Утім заходи щодо посилення контролю й раціональної організації кредитних взаємин банку із окремо взятими позичальниками навряд чи будуть ефективні самі по собі, якщо йдеться про кредитний портфель банку в цілому. Адже тут потрібні специфічні прийоми і методи управління кредитним ризиком, які б вже охоплювали усю сукупність здійснюваних комерційним банком кредитних операцій.

У цьому зв'язку потрібно наголосити, що вказані прийоми і методи мають бути спрямовані передусім на оптимізацію рівня ризику кредитного портфеля. Річ утім, що цілком уникнути ризику імовірного несвоєчасного повернення чи неповернення позичок практично неможливо. Адже надмірна обережність та уникнення кредитних операцій в свою чергу веде доризику невикористаних можливостей і втрати доходів банку. Відтак оптимізація ризику кредитного портфеля не завжди передбачає власне його мінімізацію, так як ризик безпосередньо пов'язаний із дохідністю і при його мінімізації банк може позбавити себе більшої частини доходів. Тому з позицій обґрунтування шляхів удосконалення методів управління банківським кредитним портфелем мову слід вести не так про мінімізацію, як проефективне управління ризиком кредитного портфеля банку.

Потрібно відзначити, що у вітчизняній банківській практиці при оцінці основних методів управління кредитним ризиком на рівні портфеля банківських позичок в ціломуголовним чином виділяється три основні методи:

1) лімітування;

2) диверсифікація;

3) формування резервів.

І якщо формування резервів є обов'язковим засобом управління кредитним ризиком, регламентованим відповідними нормативними актами Національного банку України, то решта методів можуть розглядатися з точки зору їхнього використання чи невикористання відповідно до тих пріоритетів і цілей кредитної політики, котра розробляється банком самостійно згідно того, як саме він позиціоную себе на кредитному ринку та наскільки ризиковою видається обрана стратегіяорганізації кредитних відносин із клієнтами.

На сьогодні домінуючу роль у вітчизняній банківській практиці управління ризиком кредитного портфеля відіграє лімітування. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкиможуть уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику.

Ліміти можуть встановлюватись за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників, за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямами кредитування, такими як надання довгострокових позичок, кредитування в іноземній валюті. Лімітування використовується також для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позичок. Кредитнийризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеженням величини кредитних ресурсів філій банку та іншими обмеженнями.

Разом із тим, комерційні банки, розробляючи власну кредитну політику і стратегію управління кредитним портфелем, можуть встановлювати і свої ліміти, що виражаються як в абсолютних (граничних) величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках: коефіцієнтів, індексів, нормативних співвідношень. Найбільш гнучким і тому найоптимальнішим при реалізації практичних заходів із встановлення лімітів є визначенняпитомої ваги кредитів, наданих різним групам позичальників в загальній величині кредитного портфеля. За базу під час розрахунків лімітів, крім розміру кредитного портфеля, можна братии обсяг капіталу банку, валюту балансу та інші показники. Наприклад, ліміт кредитування позичальників певної галузі може бути визначений як максимальний сукупний розмір коштів або як відношення суми кредитів у галузь до загальної величини кредитного портфеля. Перш ніж визначати ліміти кредитування потрібно ідентифікувати основні сфери та фактори ризику.

З огляду на виявлені особливості керівництво банку має встановлювати ліміти кредитного портфеля.

Потрібно відзначити, що система лімітування у процесі управління кредитним портфелем банку має будуватися на наступних основних принципах:

по-перше, механізм лімітування повинен охоплювати всі види банківської діяльності, пов'язаної із відкриттям ризикових кредитних позицій;

по-друге, обов'язкове поєднання усіх можливих втрат при розрахунку лімітів: ліміти встановлюються, виходячи із внутрішнього кредитного рейтингування конкретних позичальників або їхніх груп;

по-третє, ліміти не підлягають перегляду на вимогу клієнтів банку;

по-четверте, лімітування має базуватися на результатах комплексної оцінки кредитоспроможності позичальників з урахуванням ризику дефолту потенційних контрагентів;

по-п'яте, лімітування має враховувати обмеження за термінами, забезпеченню і валюті кредиту.

Загалом підвищення ефективності системи лімітування як засобу управління кредитни портфелем банку має передбачати наявність у кожної банківської установи достатньо розвинутої системи лімітів, адекватної як функціональній структурі банку, так і сучасним реаліям ринку банківських послуг в Україні.

Окрім того, важливо зазначити, що оптимізація структури наявного у комерційни банків портфеля виданих позичок повинна здійснюватися також і за допомогою диверсифікації.

Як відомо, кредитний ризик банку зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників. Тому метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності, класс кредитоспроможності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Водночас, необхідно розуміти, що хоч диверсифікація і є важливим методом зниження кредитного ризику портфеля банківських позичок, проте вона не може звести цей ризик до нуля. Адже на діяльність банку впливають зовнішні чинники, які не пов'язані із вибором конкретних об'єктів вкладення кредитних ресурсів, а тому на них не може вплинути диверсифікація. Відтак використання даного методу може мати лише обмежений характер і є найбільш оптимальним у поєднанні із іншими методами управління кредитним портфелем банку і зниження кредитного ризику.

Що ж стосується існуючої методики розрахунку і формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку, то, на наш погляд, потрібно вжити певних заходів щодо її удосконалення. Навіть при тому, що існуючі наукові дослідження у цьому напрямі відображають головним чином констатацію існуючого механізму формування відповідних резервів, необхідно відзначити і деякі проблемні аспекти цієї методики, а також шляхи їх вирішення, що могло б сприяти, з нашої точки зору, підвищенню ефективності управління кредитним портфелем комерційних банків загалом. До числа таких аспектів слід насамперед віднести такі.

По-перше, передбачений нормативними актами Національного банку України порядок, згідно з яким не здійснюється формування резерву за деякими видами кредитних операцій (за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування, за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента) не завжди є адекватним до існуючих умов, так як не усі з перелічених операцій завжди є безризиковими, що, природно, вимагає від банку вжиття відповідних заходів із формування резервів.

По-друге, у зв'язку з тим, що резерви мають формуватися не лише виходячи із поточних і минулих подій із діяльності суб'єкта ринку, але й враховувати перспективи розвитку тих чи інших тенденцій (як позитивних, так і негативних), слід вказати, що у діючих методиках оцінки кредитного ризику недостатня увага приділяється такому важливому елементу як прогнозування імовірності зміни фінансового стану, платоспроможності і кредитоспроможності позичальника. У зв'язку з цим напрями удосконалення порядку розрахунку індивідуального кредитного ризику мають ґрунтуватися на активному застосуванні різноманітних методик оцінки грошових потоків клієнта банку та прогнозування їхньої зміни на перспективу.

По-третє, індивідуальний підхід при оцінці кредитних ризиків не дозволяє врахувати можливі зміни вартості та імовірність втрат за групами позичальників або за кредитним портфелем в цілому. Йдеться про ситуацію, коли загальні макроекономічні тенденції розвитку господарської кон'юнктури можуть мати однакові наслідки у плані ризикованості для позичальників однієї групи (скажімо, при видачі споживчих кредитів або ж при кредитуванні малого бізнесу), тоді як індивідуальна оцінка кредитного ризику для розрахунку резервів в силу невеликих обсягів і великого числа таких позичок може мати невиправдано трудомісткий характер. Тому оцінка кредитного ризику за групами кредитних вкладень при умові адекватної їх класифікації може виявитись достатньо ефективним з огляду на можливості мінімізації витрат банку.

По-четверте, механізм врахування забезпечення у процесі класифікації кредитів для формування резервів не позбавлений деяких недоліків. Зокрема, йдеться про те, що сааме забезпечення у різних формах (гарантій та застави майна і майнових прав) є одним із ключових факторів, котрі враховуються при класифікації кредитів на групи ризику, що позначається на величині сформованих резервів. При цьому у нормативних вимогах НБУ зазначається, що для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення. Однак якщо, вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні за ринковою вартістю, то за умов нестабільної кон'юнктури на ринку нерухомості і відсутності достовірних методик оцінки майна, немає достатніх підстав стверджувати, що відповідна застава зможе слугувати засобом зниження валового кредитного ризику для розрахунку відповідних резервів.

Вирішення цієї проблеми, на нашу думку, має ґрунтуватися на зміні підходів у чинній методиці розрахунку резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями. Йдеться про механізм формування резервів, що засновується передусім на оцінці фінансового стану позичальника та рівень погашення ним раніше отриманих позичок, а також, на зниженні відсотку вартості застави, що береться до розрахунку чистого кредитного ризику. Зрозуміло, що норматив 100% тут не може бути прийнятним навіть для стандартної заборгованості.

Вцілому вирішення проблемних аспектів у чинній методиці формування резервів на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків має ґрунтуватися передусім на підвищенні якості оцінки кредитного ризику банку у взаєминах із позичальниками, а також встановленні більш жорстких вимог у розроблених Національним банком нормативах створення резервів з огляду на об'єктивні проблеми функціонування економічної системи перехідного періоду.

Необхідно також відзначити організаційний аспект діяльності банку щодо управління кредитним портфелем. У вітчизняній банківській практиці головна увага у цьому процесі приділяється аналізу індивідуальних кредитних ризиків окремих позичальників. При цьому даний процес забезпечують не окремі підрозділи, а ті ж структури які виконують технологічні функції організації кредитування. Зрозуміло, що такий підхід є неприйнятним, оскільки він пов'язаний із недостатнім розвитком методів оцінки кредитних ризиків і управління кредитним портфелем. Відтак, потрібно, враховуючи досвід банківських установ розвинутих країн, запровадити практику, згідно якої окремо працюють аналітичні кредитні відділи, котрі безпосередньо займаються оцінкою кредитного ризику і управлінням кредитним портфелем, та відділи, які займаються власне технологією кредитування, тобто видачею і погашенням позички, оформленням договорів, контролем за їх виконанням, за станом застави і поточним станом справ боржника.

У якості висновків із проведеного дослідження потрібно відзначити необхідність забезпечення комплексного управління процесом здійснення позичкових операцій, а також оптимізації організаційних можливостей управління кредитним портфелем з точки зору розподілу функціональних обов'язків між відповідними підрозділами банку.

Використання основних методів управління кредитним портфелем комерційного банку може надати можливості суттєво підвищити ефективність функціонування банківських установ та активізувати кредитний процес, спрямований на збільшення вкладень у реальний сектор економіки.

Висновок

В ході курсової роботи було виконано ряд завдань поставлених перед початком дослідження. А саме, потребувало дослідження поняття якості кредитного портфеля, вивчення методів його оцінки, аналіз законодавчої бази, аналіз кредитного портфеля на прикладі реального банку та розробка необхідних рекомендацій.

Отже відповідно до сформованих завдань спочатку в першому розділі курсової роботи було з'ясовано суть поняття кредитного портфеля. Досліджено, що кредитний портфель банку - це сукупність усіх наданих банком кредитів. Кредитний портфель є результатом активних, цілеспрямованих дій банку, співвідношенням між різноманітними видами кредитів. Банківський кредитний портфель слід розглядати як втілення кредитної політики банку, що, у свою чергу, є невід'ємною складовою його загальної стратегії розвитку. З'ясовано, що кредитний портфель виступає центральною ланкою в процесі діяльності банку. Це основний сегмент активних операцій банку який потребує чіткого і правильного розуміння, за для досягнення банком відповідних цілей. Як будь-який напрям діяльності банку, кредитний портфель потребує чітких способів управління. Під управлінням кредитного портфеля слід розуміти пошук шляхів зменшення ризиковості кредитних операцій банку.

Далі в першому пункті першого розділу було досліджено, що з метою визначення ризиковості кредитний портфель класифікується за основними критеріями, пов'язаними з різними чинниками кредитного ризику та способами захисту від нього. Методологія класифікації запропонована Національним банком ґрунтується на розподілі кредитних операцій на: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні. Результат класифікації кожної окремої операції залежить від параметрів обслуговування кредиту (добре, слабке, незадовільне) та класу позичальника (А, Б, В, Г, Д). Відповідно до цієї класифікації, кредитний портфель групується за групами ризику.

В другому пункті першого розділу нами було досліджено основні методи аналізу якості кредитного портфеля. Так з'ясовано, що аналіз кредитного портфеля поділяється на два шляхи, а саме: аналіз структури та динаміка, аналіз якості кредитного портфеля. Сутність першого напряму полягає в визначені основних тенденцій та закономірностей зміни вартості та складу портфеля банку, це дає підґрунтя для подальшого дослідження якості. Вияснено, що управління структурою кредитного портфеля дозволяє балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позичковим інструментам, кредитам та умовам діяльності.

Наступним етапом було досліджено методи аналізу якості кредитного портфеля. Якісна оцінка кредитного портфеля спрямована передусім на те, щоб максимально знизити ризик неповернення позики, що призведе до значних втрат для банків і може довести його до банкрутства. Так аналіз якості кредитного портфеля основується на системі показників, які характеризують кредитний портфель з точки зору ризиковості, забезпеченості, дохідності та ефективності кредитного портфеля. З'ясовано, що аналіз якості доцільно розпочинати з розрахунку рівня ризику кредитних операцій. Якщо під час розрахунку було виявлено, що банк наражається на високі ризики, доцільно проводити оцінку його захищеності та забезпеченості від можливих втрат. Ці показники дають змогу робити висновки щодо здатності банку покрити непередбачені збитки за рахунок отриманої застави або сформованих резервів. Чим вищий рівень показників, тим вище ця здатність.

І завершальним етапом оцінки якості кредитного портфеля є оцінка його ефективності, тобто дохідності і рентабельності. Традиційно дохід від кредитних операцій займає найбільшу питому вагу в структурі доходів банку, тому цей напрям аналізу вважається пріоритетним, адже високий рівень дохідності кредитного портфеля говорить про ефективне виконання банком своїх функцій. Таким чином нами виявлено, що під якістю кредитного портфеля в буквальному сенсі слід розуміти відповідний рівень показників, за допомогою яких аналізують ризиковість, захищеність, забезпеченість, дохідність, прибутковість та рентабельність кредитних операцій банку.

Третій пункт першого розділу було присвячено дослідженню нормативно-правової бази, що визначає діяльність банку в кредитному напрямі. Так нами з'ясовано, що існує цілий ряд законодавчих актів, що в тій чи іншій мірі регулюють цю сферу. Серед них можна відмітити постанови Правління НБУ №279 «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» та №368 «Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні». В першому нормативному акті пропонується розроблена НБУ методологія класифікації кредитного портфелю, в другому обмеження кредитного ризику встановлені НБУ.

Другий розділ курсової роботи було присвячено практичному досліджені якості кредитного портфеля на прикладі реального банку. Основою для розрахунку було використано звітність АТ «Сведбанк».

Спочатку було проаналізовано динаміку та структуру кредитного портфеля за трьома класифікаційними ознаками:

1. Видами наданих послуг.

2. Секторами економіки.

3. Категоріями заборгованості.

Отримані показники згруповано в таблиці і зроблено відповідні висновки. Основні виявлені тенденції на, які слід звернути увагу це скорочення вартості кредитного портфеля, збільшення в структурі питомої ваги сумнівної та безнадійної заборгованостей.

Другим пунктом другого розділу було розраховано якісні показники кредитного портфеля. Так виявлено, що значно зріс ризик за кредитним портфелем з 2008 по 2010 роки, це в першу чергу було викликано збільшенням безнадійної заборгованості банку. Відповідно до цього банком було сформовано резервний фонд та покращено умови забезпечення позик заставою. Про це свідчить зростання в цьому ж періоді показників захищеності і забезпеченості кредитного портфеля. Тому цю позицію якості кредитного портфеля оцінено з позитивної сторони. І в завершенні розраховані показники ефективності кредитного портфеля показали, що банк покращив умови використання розміщених ресурсів на що вказує зростання дохідності та прибутковості кредитного портфеля. В підсумку якість кредитного портфеля банку було оцінено на добре.

В третьому розділі були розглянуті проблеми, що виникають при оцінці якості кредитного портфеля комерційного банку та пошук шляхів покращення якості. Зокрема в цьому розділі ідеться про необхідність врахування ряду чинників, котрі збільшують ризики кредитного портфеля банку та зумовлюють вірогідність невиплат основної суми боргу та процентів не лише за окремо взятими позичками, а й за цілими групами позичальників. Тому банк повинен здійснювати постійний моніторинг заборгованостей за для контролю якості ключового елементу діяльності банку - кредитного портфеля. Відповідно до цього ми вважаємо, що за для досягнення банком найбільш збалансованого з погляду ризику кредитного портфеля та досягнення його максимальної якості, банк повинен напрацювати чіткі механізми контролю та оцінки якості. Мати план щодо швидкої мобілізації зусиль для захисту портфеля та бути готовим до прийняття швидких рішень в умовах мінливого ринкового середовища.

Cписок використаної літератури

1. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ №368 від 28.08.2001, зі змінами і доповненнями.

2. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджена постановою Правління НБУ №279 від 06.07.2000 р.

3. Зміни до Положення Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затв. постановою Правління НБУ від 19.03.2007. №83.

4. Бугель Ю. Напрями удосконалення сучасних методів управління банківським кредитним портфелем / Ю. Бугель // Галицький економічний вісник. - 2010. - №2 (27). - с. 157-163

5. Бутинець Ф.Ф. та Герасимович А.М. Аналіз банковської діяльності комерційного банку: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Житомир: ПП «Рута», 2001. - 384 с.

6. Васюренко, О.В. Банківські операції [Текст]: навч. посібник. - 5-те вид. перероб. і доп. - К.: Знання 2006. - 311 с.

7. Вовк В.Я., Хлеменко О.В. Кредитування і контроль: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 463 с.

8. Груздевич У.Я. Аналіз банківської діяльності: Навч. посібник / Національний банк України. - К.: УБС НБУ, 2007. - 222 с.

9. Денисенко М.П., Домрачев В.М. Кредитування та ризики: Навчальний посібник. К.: - «Видавничий дім «Професіонал», 2008. - 480 с.

10. Дмитренко М.Г., Потлатюк В.С. Кредитування і контроль: Навчально-методичний посібник (у схемах і коментаріях). - Кондор, 2005. - 296 с.

11. Енциклопедія банківської справи України / [редкол. В.С. Стельмах (голова) та ін.]. - К.: Молодь: Ін Юре, 2001. - 680 с.

12. Коцовська Р., Табачук Г., Ричаківська В., Грудзевич Я., Вознюк М. Операції комерційних банків: Навч. посібник: - Л.: ЛБУ НБУ, 2001 - 561 с.

13. Малахова О.Л., Михайлюк Р.В. Управління фінансовою стійкістю банків: Навчальний посібник. - Тернопіль: Вектор, 2011. - 270 с.

14. Мерещяков А.А., Лисяк Л.В. Фінансовий менеджмент у банках: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 208 с.

15. Мороз А.М., Савчик М. І., Пудовкіна М.Ф. Банківські операції: Підручник. - К.:НБУ, 2000. - 384 с.

16. Павлишин, О.П. Банківські операції [Текст]: навч. посібник / О.П. Павлишин, В.І. Ричаківська.-К.: Алерта 2005. - 158 с.

17. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: навч. посіб. / Л.О. Примостка. - К.: КНЕУ, 1999. - 280 с.

18. Пшик Б. І. Ситуаційне моделювання діяльності банку: Навч. посіб. - Л.: ЛБІ НБУ, 2003. - 191 с.

19. Савич, В. Банківська справа [Текст]: навч. посібник / В. Савич, О. Левандівський, Г. Забчук. - Івано-Франківськ: Галицька академія, 2004. - 440 с.

20. Смовженко Т.С., Коцовська Р.Р., Крупський В.М., Хім'як В.С. Кредитування і контроль: Навч. посібник. - Львів: ЛБІ НБУ, 2004. - 135 с.

21. Череп, А.В. Банківські операції [Текст]: навч. посібник /А.В. Череп О.Ф. Андросова. - К.: Кондор 2008. - 410 с.

22. Щибиволок З. І. Аналіз банківської діяльності: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 311 с.

23. www.rada.gov.ua

24. www.bank.gov.ua/

25. www.visnuk.com.ua

Размещено на Allbest.ru