Управління економічними ризиками
Поняття та види економічних ризиків. Методи управління економічними ризиками. Загальний аналіз діяльності АППБ "Райффайзен Банк Аваль". Оцінка можливих резервів підвищення ефективності діяльності, методів кредитування і форм забезпечення повернення позик.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.10.2012 |
| Размер файла | 507,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Недоліком внутрішнього контролю є помилкова оцінка вартості заставного майна, що робить іпотечний кредит проблемним вже на момент надання. Вартість майна, що пропонується як застава, повинна бути достатньою для того, щоб покрити не тільки кредит, а й відсотки за весь період користування позичальником кредитом. Складністю оцінки є ринкова вартість застави, яка може суттєво змінюватись за час користування кредитом. Крім того, існують випадки, коли непорядні позичальники бажають позбавитись неліквідної нерухомості за допомогою іпотечного кредитування. І тому, якщо банк недостатньо кваліфіковано здійснить оцінку предмета застави та надасть кредит, йому цей кредит може взагалі не повернутися.
Проявом ризику репутації по відношенню до органів нагляду може бути низька капіталізація банку. Недостатність капіталу банку є підставою для обмеження його діяльності з боку органів нагляду або взагалі ліквідації (виведення з ринку). Вона призводить до того, що банк змушений ліквідувати заборгованість за іпотечними кредитами шляхом їх продажу на вторинному ринку або навіть, в деяких випадках, шляхом вимоги дострокового погашення таких кредитів.
Юридичний ризик - це ризик, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, підзаконних нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм. Цей ризик також може виникати в ситуаціях, коли положення законодавчих чи нормативних актів, що регламентують банківські продукти або діяльність клієнтів банків, є неоднозначними або не-перевіреними, або взагалі не існують. Юридичний ризик змушує банки сплачувати штрафи, компенсації або уникати надання іпотечних кредитів. Він може призвести до погіршання репутації, зменшення розміру винагороди, обмеження можливості бізнесу та зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод. Слід зазначити, що українські банки до останнього часу займалися іпотечним кредитуванням в умовах значної невідповідності законодавчої бази, яка б регулювала іпотечні відносини між учасниками іпотечного ринку та забезпечувала б їх необхідними іпотечними інструментами. В Україні законодавство не гарантувало кредитору першочергове право на задоволення своїх вимог при реалізації заставленого майна. Крім того, сьогодні в Україні немає стандартів з іпотечного кредитування (які зараз розробляються за участю Української національної іпотечної асоціації), тобто єдиних правил надання іпотечних кредитів; процедура реалізації застави залишається дорогою і складною (винятком є позасудове врегулювання вирішення питання накладення стягнення на предмет застави).
Крім банків, інші учасники іпотечного ринку також наражаються на деякі з ризиків, що притаманні іпотечному кредитуванню. Прояв цих ризиків має свої особливості.
Згідно з Законом України "Про іпотеку", в Україні передбачена можливість запровадження однорівневої та дворівневої моделей кредитування. Проектом закону України "Про іпотечні цінні папери" емітентами іпотечних цінних паперів визначені: іпотечний банк або спеціалізована іпотечна установа. Залежно від обраної моделі іпотечного ринку емітентом цінних паперів буде виступати як банк, так і спеціалізована іпотечна установа. При однорівневій моделі іпотечного ринку емітент іпотечних цінних паперів у особі банку наражається на ті ж ризики, що і первинний кредитор. При дворівневій моделі частина ризиків, характерна для банків-кредиторів на первинному ринку, переноситься з банків на емітентів іпотечних цінних паперів. Від певних заходів емітента буде залежати ступінь його захищеності від ризиків. До таких заходів належать правильно проведений фінансовий леверідж (використання позичених коштів для інвестування) та визначення емісійної стратегії.
Власники цінних паперів несуть чотири основні види ризиків: кредитний ризик, ризик ліквідності, процентний ризик і юридичний ризик, які вже були розглянуті. Всі види ризиків по цінних паперах зумовлені специфікою іпотечних кредитів, що лежать в основі таких паперів.
Кредитний ризик інвестора в іпотечні цінні папери за своєю суттю є аналогічним кредитному ризику банку, що видав іпотечний кредит. Однак, на відміну від банку, як первинного кредитора, інвестор, що виступає вторинним кредитором за умов дворівневої моделі іпотечного ринку, бере на себе ще і деяку частку кредитного ризику банку. Так, сплата доходу та погашення іпотечних облігацій залежать від того, наскільки повно та своєчасно виконує свої кредитні зобов'язання перед банком позичальник. Проте і сам банк може "додати" до цього ризику через своє несприятливе фінансове становище, а саме - затримувати платежі, що вчасно надійшли від позичальника, або взагалі виявитися нездатним до виконання взятих зобов'язань за іпотечними цінними паперами.
Спосіб захисту від кредитного ризику інвестора полягає в ліквідації щодо іпотечних цінних паперів поняття "резервуару .ротових коштів". Традиційно вважається, що банк відповідає за всіма своїми зобов'язаннями всіма своїми активами знеособлено.
Щодо іпотечних цінних паперів законопроектом "Про іпотечні цінні папери" встановлюється "прив'язка" зобов'язання (паперу) до активу (іпотечного кредиту), згідно з якою банк не може використовувати доходи, отримані від позичальника за іпотечним кредитом, що увійшов до пулу, крім як на сплату доходу інвесторам. Чітке дотримання такої статейної залежності є запорукою мінімізації кредитного ризику емітента.
Ризик ліквідності для інвестора в цінні папери полягає здебільшого у величині ліквідності ринку, придбаного ним іпотечного цінного паперу. Хоча власний стан ліквідності інвестора також можна розглядати як фактор ризику, він не є настільки важливим, як у випадку з банком. Інвестор, на відміну від банку, не несе зобов'язання перед суспільством за залучені кошти. Поняття ліквідності ринку вже розглядалося при аналізі ризику ліквідності банку.
Решта ризиків, на які наражається інвестор іпотечних цінних паперів, -процентний та юридичний за своєю сутністю, проявом та методами зниження є абсолютно аналогічними відповідним ризикам банку.
Позичальник, отримуючи кредит, змушений платити не тільки за користування кредитом, а й за ризики банку, що надав кредит. Будь-якому кредиту, в тому числі й іпотечному, з точки зору кредитора, притаманні кредитний, валютний та процентний ризики. Ці ризики суттєво впливають на визначення необхідної для банку дохідності за кредитом, яка відображається у відсотковій ставці. Відсоткова ставка за іпотечним кредитом, у свою чергу, визначає дохідність кредиту як фінансового активу. Тобто, чим вищі ризики, на які наражається банк, тим вища вартість кредиту, яка відображає дохідність банківських активів, і тим більше позичальник вимушений сплачувати.
Як і кредитор, позичальник наражається на кредитний та валютний ризики. Кредитний ризик проявляється в тому, що позичальник може частково або повністю втратити свою кредите- та платоспроможність. Це може бути пов'язано з втратою працездатності, зміною складу сім'ї, обсягів та напряму діяльності тощо. Основним проявом впливу валютного ризику на позичальника є вплив на його кредитоспроможність. Класичним прикладом є ситуація, коли іпотечний кредит номіновано банком не в національній валюті, а в будь-якій іншій, у тому числі штучній (наприклад, "Одін", який використовується при іпотечному кредитуванні банком АКБ "Аркада"), а позичальник не має надходжень у такій валюті. В цьому випадку зміна валютного курсу призведе до зміни величини гривневого еквіваленту основної заборгованості та відсотків, та, як наслідок, - до зміни здатності позичальника погашати борг, сума якого в національній валюті зросте. Якщо позичальник бере участь у банківських програмах накопичення коштів для купівлі або будівництва житла, то для нього завжди існує ризик банкрутства банку, в якому розміщений його депозит. Акумулювавши певну суму коштів на депозитному рахунку, позичальник ризикує втратити їх у разі непередбаченого суттєвого погіршання фінансового стану банку, що призведе до неплатоспроможності (або банкрутства). Слід зазначити, що це не є ризик суто кредитування, оскільки самої кредитної операції не виникає і позичальник виступає скоріше як вкладник (у Німеччині _ учасником будівної ощадної каси). Скоріше, це є ризик, на який наражається один з учасників іпотечного ринку, а саме - клієнт (майбутній позичальник).
3. Оцінка можливих резервів підвищення ефективності діяльності АППБ "Райффайзен Банк Аваль»
3.1 Розвиток методів кредитування і форм забезпечення повернення позик
Необхідно відзначити, що розглянуті в попередньому питанні проблеми стосуються початкового етапу кредитного процесу, розкриваючи передусім ефективність визначення кредитоспроможності позичальника і виявлення кредитного ризику, не торкаючись безпосередньо видачі кредиту. Хоча цей етап є не менш важливим, оскільки, враховуючи особливості індивідуального відтворювального процесу банк не менш ефективно забезпечує своєчасне повернення авансованої вартості при адекватному застосуванні тих чи інших методів кредитування.
Що ж стосується самих методів надання позик, то їх генезис відображає послідові зміни у практиці видачі і погашення позик відповідно до зміни умов ведення господарської діяльності і того середовища, в якому функціонують підприємства. Сучасна спрямованість методології організації позичкових операцій комерційного банку ґрунтується на індивідуальному підході до кожного окремого позичальника з огляду як на його потреби і ресурсні можливості банку, так і завдання щодо мінімізації ризику та забезпечення належної рентабельності позичкових операцій.
В найбільш загальному розгляді класифікації методи кредитування можна умовно поділити на дві основні групи:
1. Методи, основний зміст яких полягає у тому, що питання про видачу позики вирішується кожен раз в індивідуальному порядку на основі поданої клієнтом заявки. При цьому клієнту відкривається простий позичковий рахунок, дебетове сальдо якого відображає величину наданих у тимчасове користування коштів. Водночас на відповідну суму збільшується кредитове сальдо поточного рахунку позичальника, що надає останньому можливість виписувати чеки або інші платіжні документи на банк для здіснення розрахунків, передбачених цілями кредитної угоди. Щоправда в кредитній діяльності українських банків більшою мірою практикується не зарахування суми позики на поточний рахунок (що підвищує ризик нецільового використання кредиту), а безпосередня оплата розрахункових документів, представлених позичальником у відповідності з копіями контрактів з контрагентами на придбання тих чи інших цінностей в рамках умов визначених кредитним договором. У вітчизняних банках майже абсолютно переважає даний метод кредитування, при якому позика покликана обслуговувати конкретні цілі виробничої (на поточні чи інвестиційні потреби) або торговельної діяльності (всередині країни й за експортно-імпортними угодами).
2. Друга група методів кредитування охоплює позичкові операції, зміст яких передбачає видачу кредиту клієнту в межах заздалегідь встановленого для нього банком ліміту, що використовується в міру виникнення потреб. Основною формою реалізації вказаних методів на практиці є відкриття кредитної лінії, що являє собою угоду між комерційним банком і позичальником про максимальну суму позики, яку клієнт може використовувати протягом встановленого строку при дотриманні певних умов (належного рівня фінансової стійкості).
Однак, якщо в умовах розвинутих ринкових відносин відкриття кредитної лінії передбачає по суті найвищий рівень довіри банку до позичальника, що визначає можливості останнього у будь-який момент отримати позику без додаткових оформлень та переговорів з банком (так само як і можливість не скористатися правом на отримання кредиту), то в умовах перехідного періоду уся сукупність негативних факторів, що супроводжують діяльність підприємства (значні обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, низький рівень платоспроможного попиту на кінцеву продукцію, негнучкість виробництва стосовно змін ринкової кон'юнктури, надмірне податкове навантаження, політичний ризик підприємницької діяльності тощо) не дозволяє активно використовувати такий метод кредитування, заснований значною мірою на позитивній оцінці перспектив розвитку того чи іншого суб'єкта господарювання. За подібних обставин навіть формальне відкриття українськими комерційними банками кредитних ліній для своїх клієнтів часто-густо набуває вигляду серії послідовних позик, що за своєю суттю (порядок оформлення, контролю) є радше тими ж разовими кредитами на строго визначені цілі, проте з тією відмінністю, що заборгованість за кожним із них сумується в межах загально визначеного ліміту лінії.
В силу указаних причин у вітчизняній банківській практиці не можуть знайти широкого використання ті методи кредитування, котрі так чи інакше пов'язані з відкриттям кредитної лінії клієнту і котрі активно застосовуються комерційними банками промислово розвинутих країн: револьверний кредит, овердрафт, кредитування за контокорентом тощо.
Класичним методом надання позик в умовах ринкової економіки вважається контокорентний кредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам, що мають у даному банку поточний рахунок. Контокорентний кредит органічно поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиного активно-пасивного контокорентного рахунка. В такому випадку банк бере на себе всі операції клієнта за поточними вимогами і зобов'язаннями. Заборгованість за цим рахунком строго лімітується. Лімі кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально, залежно від його фінансового стану і репутації. На даний час в Україні досить рідко застосовується такий вид кредитування.
Дуже подібним до контокорентного кредиту є спеціальний позичковий рахунок. Хоча така форма рахунків практично не застосовується в даний час, однак, на нашу думку, її варто було б активно впроваджувати. Оскільки при правильному застосування вона могла б допомогти вітчизняним банкам створити тривалі стосунки з клієнтами, особливо в контексті формування постійної клієнтської бази і фіксації прибутків. При використанні такого рахунку кожна позика окремим документом не оформляється. Необхідні для кредитування документи надаються тільки при відкритті спеціального позичкового рахунку. Розмір позики, як правило, обмежується контрольною цифрою (ліміт кредитування). Умови надання позики в межах ліміту і понад ліміт різко відрізняються: як правило, відсоткова ставка значно вища. Такий рахунок може бути відкритий без закриття поточного рахунку.
Перевагою такого рахунку є те, що конкретні строки погашення позики не встановлюються. А заборгованість по отриманих позиках погашається шляхом зарахування надходжень клієнта на спеціальний позичковий рахунок, оминаючи поточний, або, особливо надійним позичальникам, банк може дозволити погашати заборгованість по такому рахунку шляхом планових платежів з поточного рахунку, які здійснюються регулярно. Для створення гарантій погашення кредиту в договорі про кредитування має бути зазначено, що гарантією погашення заборгованості по даному виду рахунку є дебіторська заборгованість клієнта і, що в разі погіршення фінансового стану клієнта, або невиконання ним умов кредитного договору банк має право зараховувати для погашення заборгованості клієнта кошти що поступають від дебіторів в знак погашення дебіторської заборгованості, оминаючи поточний рахунок клієнта. Відповідно ліміт кредитування повинен бути нижчим ніж середня кредиторська заборгованість клієнта як мінімум за останні шість місяців. Додатковою гарантією має слугувати обумовлення в договорі права банку на безспірне списання коштів з поточного рахунку клієнта. Фактично, ці умови дозволяють банку відкривати такий рахунок фінансово стійким клієнтам з якими банк має не наскільки тривалі відносини, яких вимагає контокорентний кредит.
Вище зазначені види кредитування використовуються тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовуються на фінансування інвестицій. Існуючі економічні умови в Україні вимагають від банків більш активного застосування таких видів позичкових рахунків: насамперед при кредитуванні підприємств, в яких існує досить швидкий обіг коштів по рахунках (підприємств дрібно- і крупнооптової торгівлі, а також підприємств сфери послуг).
В контексті зростаючих в нашій державі обсягів емісій платіжних карток, в більш активне використання варто було б впровадити овердрафт. Це специфічний різновид контокорентного кредиту, який фактично є поточним рахунком, з тією лише відмінністю, що передбачає виникнення за таким рахунком дебетового сальдо в межах узгодженого ліміту. Овердрафт в західній банківській практиці застосовується для кредитування приватних осіб на поточні потреби. Такий вид кредитування є бланковим, а тому застосовується виключно при кредитуванні особливо надійних клієнтів. Але правильне складання договору про відкриття рахунку з овердрафтом, особливо по зарплатних картках дозволяє широко застосувати такий вид кредитування і в нас. Для цього в договір треба включати пункти, за якими:
- підприємство-працедавець, з одного боку, зобов'язується надати банку інформацію про заробітну плату позичальника за останні, як мінімум шість місяців, що дало б змогу точніше визначити його кредитоспроможність;
- з іншого, поручається за свого працівника на суму ліміту кредитування на термін дії угоди і несе солідарну з позичальником відповідальність;
- варто включити в договір пункт про те, що працівник дозволяє банку у безспірному порядку перераховувати необхідну для погашення ліміту суму з його заробітної плати; а при умові його звільнення з підприємства має дати згоду на безспірне перерахування банком для погашення овердрафту необхідної суми коштів отримуваних працівником, згідно трудового законодавства: 2 місяці після звільнення з підприємства працівник отримує від підприємства 100% суми заробітної плати, наступних два місяці - по 75%, а потім ще 2 місяці по 50% заробітної плати він отримує від держави як допомогу по безробіттю через біржу праці.
При цьому підприємство не несе ніяких матеріальних витрат, банк має гарантію повернення позики у вигляді солідарної відповідальності працівника, підприємства і держави, а працівник отримує доступ до кредитних ресурсів банку. Проте в політично нестабільній, чутливій до кон'юнктурних коливань українській економіці, яка дуже важко прогнозована, навіть фінансово стійкі підприємства, що успішно розвиваються сьогодні, завтра можуть несподівано перетворитись в банкрутів. Цей та інші види ризиків заважають активно використовувати такий вид кредиту як овердрафт.
Ще одним видом кредитування є револьверний кредит - це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Тобто, револьверний кредит - це багаторазово поновлюваний кредит. Протягом дії такого кредиту клієнт неодноразово позичає і повертає борг. Револьверний кредит надається в основному на умовах бланкової позики.
До категорії револьверних кредитів, як правило, включаються позики, що надаються фізичним особам за кредитними картками. Проте даний вид банківських послуг поки що не набув широкого застосування вітчизняними банками. І в першу чергу це пов'язано з вимогами Національного банку України, згідно яких банк що видав бланковий кредит змушений формувати резерв на всю суму кредиту. Якщо дотримуватись цих рекомендацій, у разі масового випуску кредитних карток від ресурсної бази банку нічого не залишилося б. Знову ж таки ефективним було би використання різного роду як матеріального, так і юридичного забезпечення.
На основі проведеного аналізу кредитоспроможності позичальника банк вибирає найбільш оптимальний метод кредитування, вид позичкового рахунка, термін кредитування, проводить переговори про спосіб погашення кредиту. Однак окремим питанням через сучасну банківську практику проходить рішення проблеми забезпечення кредиту. Криза ліквідності і банкрутство багатьох вітчизняних банків напряму залежить від ризиковості кредитної політики банку і відсутності дієвих способів забезпечення повернення позик.
Фахова література обговорює різні способи ефективного забезпечення кредиторів від ризику неплатоспроможності їх боржників та послідовність їх застосування.
На думку банкірів англо-американської школи, потрібно мати два, а ще краще три “пояси безпеки”, які захищають кредитора від невиконання боржником умов кредитного договору. “Перший пояс” - це грошовий потік, дохід - основне джерело погашення кредиту позичальником. “Другий пояс” - це активи, які пропонує позичальник в якості забезпечення погашення кредиту. “Третій пояс” пов'язаний з гарантіями які дають юридичні, а в багатьох випадках і фізичні особи.
Згідно положення НБУ “Про кредитування” видами забезпечення кредиту в Україні є: неустойка (штрафи, пені), застава, поручительство, гарантія, страхування (як об'єкта застави так і кредитного ризику).
Вартість забезпечення, легкість юридичного оформлення прав на нього банком та реалізації цих самих прав є основними вимогами щодо прийнятності забезпечення.
Висновки
Мета управління кредитним ризиком полягає в забезпеченні мінімального рівня ризику при заданому рівні дохідності Кредитного портфеля. Основними елементами управління кредитним ризиком є:
1) лімітування та нормування обсягів кредитних вкладень;
2) формування ефективної цінової політики;
3) формування страхових резервів по кредитних ризиках.
Лімітування обсягів кредитних операцій обмежує концентрацію кредитного портфеля в розрізі окремих позичальників, груп позичальників, бізнесів, галузей, секторів економіки і регіонів.
Ліміт у розрізі окремого позичальника визначає максимальну суму та умови надання кредиту. Розрахунок ліміту проводиться на основі аналізу кредитоспроможності позичальника (фінансових показників діяльності, бізнес-плану тощо).
Список використаних джерел
1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - №1. - С. 3- 47.
2. Аудиторські висновки перевірки річної фінансової звітності ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” за 2007 рік // www.ukreximb.com.ua
3. Алпатов С.Б. Банк Франции: информационная картотека данних о предприятиях // Банковское дело. - 2006. - №2. - 41с.
4. Волохов В. Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу фінкцій у кредитному процесі // Вісник Національного Банку України. - 2006. - №1. - С30-32.
5. Вступ до банківської справи / За ред. М.І. Савлука. - К.: Лібра, 1998. -342с.
6. Горська О.В., Фащевська О.М. Роль банківської системи у структурному регулюванні економіки // Фінанси України, 2007. - №12. - С.107-108, 110-111.
7. Гроші та кредит: Підручник / За ред. професора Б.С. Івасіва. - К.: КНЕУ, 1999. - 404с.
8. Гуцал І.С. Банківське кредитування суб'єктів ринку в трансформаційній економіці України (питання теорії, методики, практики). - Львів: ВАТ “БІБЛЬОС”, 2001. - 244с.
9. Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук Г., Вознюк В. Операції комерційних банків. - 3 - тє вид. - Львів: ЛБУ НБУ, 2007. - 500с.
10. Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посібник / В.В. Вітлінський, О.В. Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І. Великоіваненко; За ред. В.В Вітлінського. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. - 251с.
11. Куценко О. Резерви комерційного банку // Банківська справа . - 1998. - №4-5. - 36-39с.
12. Лисенко Ю.Г. Ризикологія - наука про управління фінансово-економічними ризиками // Фінанси України, 2008. - №3. - С.144.
13. Міщенко В., Пластун В. Моніторинг позичок у сучасній банківській практиці України // Вісник Національного Банку України. - 2006. - №8. - С.9-13.
14. Павлюк С.М. Кредитні ризики та управління ними // Фінанси України, 2007. - №11. - С.105-110.
15. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. М.:ИКЦ “ДИС”, 1997. -464с.
16. Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ. 2-го изд. - М.: “Дело Лтд”, 1995. -768с.
17. Скакун Л. неперервність процесу ризик-менеджменту кредитних операцій банку як основа їх беззбитковості // Банківська справа. - 2000. - №5. - 9-12с.
18. Терещенко О. Дискримінантний аналіз в оцінці кредитоспроможності підприємства // Вісник Національного Банку України. - 2007. - №6. - 24-27с.
19. Чайківський Я.І. Сучасні методики аналізу кредитоспроможності позичальників комерційних банків // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - Випуск 4. - С.122-125.
20. Чумак Р.В. Кредитные ограничения на начальных стадиях рассмотрения кредитных проектов // WELCOME. - 2001. - №7-8. - С.41
Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навч.-методич. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2006. - 183с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Теоретичні засади ризиків у банківській діяльності. Аналіз, оцінка, контроль, облік економічних ризиків. Фінансова криза та забезпечення стабільної діяльності банківської системи України. Методи управління економічними ризиками та шляхи їх вдосконалення.
дипломная работа [118,0 K], добавлен 10.02.2011Сутність та методи зниження ризиків банківської діяльності. Аналіз діяльності і організації ризик-менеджменту в ВАТ КБ "Іпобанк". Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими, ціновими, неціновими і функціональними ризиками банку.
дипломная работа [2,9 M], добавлен 06.07.2010Сутність і правові аспекти кредитної діяльності комерційного банку: функції, види кредиту, управління кредитним ризиком. Оцінка кредитоспроможності позичальника. Аналіз процесу кредитування ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", заходи щодо його удосконалення.
дипломная работа [409,9 K], добавлен 10.06.2010Теоретичні положення щодо управління ризиками у банківській діяльності. Розкриття особливостей управління ризиками в Бахмацькій філії ВАТ "Ощадбанк". Оцінка рентабельності і аналіз кредитного портфелю банку. Шляхи покращення диверсифікованих ризиків.
курсовая работа [195,0 K], добавлен 02.10.2011Сучасний стан банківської системи в Україні. Економічна суть та методи управління ризиками у банківській діяльності. Оцінка фінансових показників діяльності ВАТ "Ощадбанк". Аналіз активів та пасивів банку. Пропозиції щодо ефективного управління ризиками.
курсовая работа [182,0 K], добавлен 28.06.2013Коротка характеристика "Райффайзен Банк Аваль", історія та основні етапи його розвитку, структура та організація. Характеристика діяльності банку та банківських продуктів. Управління кредитними ризиками на рівні відділу по роботі з заставним майном.
отчет по практике [38,2 K], добавлен 09.06.2011Характеристика банківських ризиків. Управління кредитними ризиками у банках для подальшого застосування їх під час виконання конкретних практичних завдань та пошук сучасних наукових досягнень з управління кредитними ризиками з метою їх мінімізації.
дипломная работа [607,4 K], добавлен 19.03.2009Класифікація методів управління банківськими ризиками. Методи уникнення банківських ризиків. Характеристика методів прийняття банківських ризиків: зниження банківських ризиків, самостійного протистояння банківським ризикам, передання банківських ризиків.
реферат [18,1 K], добавлен 10.03.2010Сутність валютних операцій банку: вибір та обґрунтування системи показників для аналізу та методика їх розрахунку. Характеристика діяльності та основні напрями підвищення ефективності діяльності ПАТ "Ідея Банк". Загальний аналіз валютних операцій банку.
курсовая работа [192,4 K], добавлен 18.10.2015Аналіз проблем, існуючих в діяльності страхових організацій. Поняття та класифікація ризиків, що супроводжують рух грошових потоків страховика. Основні джерела їх виникнення. Значення управління ризиками в інвестиційній та фінансовій діяльності.
реферат [10,0 K], добавлен 06.11.2012
