Страхування фінансових ризиків підприємства "ПАТ Хлібзавод Салтівський"

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисциплін: «Фінансова діяльність суб'єктів господарювання» та «Фінансовий аналіз»

на тему: «Страхування фінансових ризиків підприємства "ПАТ Хлібзавод Салтівський"»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЇХ СТРАХУВАННЯ

1.1 Теоретико-суттєва характеристика фінансових ризиків

1.2 Особливості страхування фінансових ризиків

1.3 Нормативно-правове регулювання страхування фінансових ризиків

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ПІДПРИЄМСТВА «ПАТ ХЛІБЗАВОД САЛТІВСЬКИЙ»

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

2.2 Оцінка фінансового стану та показників діяльності підприємства

2.3 Визначення ризиків підприємства та способи їх страхування

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА НАПРЯМКИ СТРАХУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ

3.1 Напрямки підвищення фінансового стану підприємства

3.2 Венчурне страхування як засіб мінімізації фінансових ризиків

3.3 Перспективи розвитку страхування фінансових ризиків в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В умовах реформування української економіки та оновлення організаційних структур відповідно до сучасних світових тенденцій розвитку економіки значної уваги потребує розв'язання проблеми мінімізації фінансових ризиків на підприємствах. Значні трансформаційні зміни, що відбуваються останніми роками в умовах ринкових відносин в Україні, надають надзвичайної актуальності питанням нейтралізації та мінімізації фінансових ризиків для підвищення ефективності функціонування економічної системи підприємства.

Актуальність даної теми полягає в тому, що на вітчизняному страховому ринку страхування фінансових ризиків підприємства тільки набуває поширення, і тому розвиток цього виду нейтралізації фінансових ризиків потребує вивчення. Впровадження цього механізму та вдосконалення його складових допоможе досягти стабільності та ефективності функціонування підприємства в цілому.

В роботі розглянуто особливості страхування фінансових ризиків. Узагальнено теоретичні основи та запропоновано шляхи нейтралізації фінансових ризиків.

Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування, вивчення методичних підходів і рекомендацій, спрямованих на зниження та передбачення дії ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств.

Відповідно до поставленої мети поставлено такі задачі:

- розкрити сутність та економічний зміст ризиків фінансової сфери діяльності підприємств;

- вивчити сутність та види страхування фінансових ризиків;

- показати порядок та умови страхування;

- проаналізувати показники діяльності вибраного підприємства;

- визначити види фінансових ризиків на підприємстві та пошук шляхів їх подолання.

- визначити проблеми та шляхи розвитку страхування фінансових ризиків.

Об'єктом дослідження курсової роботи є процес страхування фінансових ризиків на підприємствах.

Предметом дослідження є страхові методи нейтралізації ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємства «ПАТ Салтівський хлібзавод».

Ця тема відображена в Законі України «Про страхування», у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» та в Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди».

Питанням дослідження різних підходів щодо зниження та передбачення ризикових подій в діяльності різних підприємств присвячено ряд робіт зарубіжних і вітчизняних учених-економістів: Г. Александера, Ф. Беа, О.В. Васюренка, В.В. Вітлінського, Д. Галаі, М. Гроуха, Ш. Де Ковни, С.М. Козьменко, А.А. Лобанова, Б.М. Мізюка, Л.О. Примостки, Л.Ф. Романенко, К.К. Сіо, К. Таккі, А.В. Чугунова, У. Шарпа та ін.

Можна зробити висновок, що питання формування концептуальних і методичних підходів щодо вирішення задачі зниження та нейтралізації впливів ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств недостатньо розроблені як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇХ СТРАХУВАННЯ

1.1 Теоретико-суттєва характеристика страхування фінансових ризиків

Фінансова діяльність підприємства в усіх її формах пов'язана з великою кількістю ризиків, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності суттєво зростає з переходом до ринкової економіки. Ризики, що супроводжують цю діяльність, виділяються в особливу групу фінансових ризиків, що відіграють найбільш значиму роль у загальному "портфелі ризиків" підприємства.

Фінансовий ризик є однією із найбільш складних категорій, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, якій властиві такі характеристики: економічна природа, об'єктивність прояву, імовірність реалізації, невизначеність наслідків, очікувана несприятливість наслідків, варіабельність рівня ризику, суб'єктивність оцінки.

Розглянуті характеристики категорії фінансового ризику дозволяють таким чином сформулювати його поняття:

Фінансовий ризик - імовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу або капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності [14].

Фінансових ризиків є дуже багато і з метою здійснення ефективного управління ними класифікуються за видами:

- Ризик зниження фінансової стійкості підприємства;

- Ризик неплатоспроможності підприємства;

- Інвестиційний ризик;

- Інфляційний ризик;

- Відсотковий ризик;

- Валютний ризик;

- Депозитний ризик;

- Кредитний ризик;

- Податковий ризик;

- Структурний ризик;

Крім перелічених існують також:

Криміногенний ризик. У сфері фінансової діяльності підприємств він проявляється у формі оголошення його партнерами фіктивного банкрутства; підробки документів, що забезпечують незаконне присвоєння сторонніми особами грошових та інших активів; крадіжки окремих видів активів власним персоналом та ін.

Інші види ризиків. Група інших фінансових ризиків досить широка, але за імовірністю виникнення або рівнем фінансових втрат вона не дуже значима для підприємств, як попередні. До них відносяться "форс-мажорні ризики", які можуть привести не тільки до втрати передбачуваного доходу, але і частини активів підприємства (основних засобів, запасів ТМЦ); ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій (пов'язаний з невдалим вибором обслуговуючого комерційного банку); ризик емісійний та ін. [17].

Основними прийомами управління ризиком є: уникнення, попередження, прийняття та зниження ступеня ризику.

Важливим етапом процесу управління ризиками, за реалізацію якого відповідає блок ринкової інформації, є визначення джерел виникнення й характеристик цих ризиків. Основними функціями цього блоку є збір, обробка й аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому й поточному періодах, прогноз щодо майбутнього поводження виходячи з конкретних цілей досліджуваного підприємства.

У результаті ґрунтовного якісного й кількісного аналізу, обирають один із способів або позицію способів управління ризиком:

1. Уникнення ризику означає просте ухилення від певного заходу, обтяженого надмірним ризиком. Однак уникнення ризику для менеджера нерідко означає відмову від прибутку, а це пов'язано з ризиком невикористаних можливостей.

2. Попередження ризику - це досить ефективний засіб, який, на жаль, лише в окремих випадках дає змогу зменшити ризик.

3. Прийняття ризику - менеджер має бути впевнений, що є можливості покриття імовірних збитків або що вони йому не загрожують.

4. Зниження ступеня ризику - за умови високого рівня ризику приймають рішення щодо його оптимізації з використанням формалізованих, слабоформалізованих або неформалізованих методів [13].

Для ефективного функціонування як фінансово-кредитних установ, так і всіх суб'єктів господарювання важливим завданням є попередження, подолання виникаючих ризикових ситуацій, а також відшкодування нанесених збитків.

Основними способами зниження фінансових ризиків є страхування, хеджування, резервування, диверсифікація, мінімізація, або відмова від здійснення фінансової операції. Перераховані способи відрізняються за своєю економічною сутністю, яка полягає у передачі фінансового ризику третій особі, або управління ним при власному утриманні, а також за об'єктом управління, в якості якого може бути ймовірність настання ризику або збиток внаслідок проявлення ризику. Тому розрізняють фінансові ризики за способами управління, спрямованими на зниження ризику.

Важливу роль в управлінні фінансовими ризиками підприємства відіграє механізм нейтралізації ризиків. Його перевага - високий ступінь альтернативності прийнятих управлінських рішень, що залежать від здійснення фінансової діяльності і фінансових можливостей підприємства [4].

Механізм нейтралізації фінансових ризиків передбачає внутрішнє страхування (самострахування) та зовнішнє - як звернення до страхових компаній, які мають відповідні страхові продукти [13].

Законом України „Про страхування” (у редакції від 4 жовтня 2001 року № 2745-III) передбачено кілька видів страхування фінансових ризиків [3]. До них відноситься власне страхування фінансових ризиків. За цим видом ризиків здійснюється також страхування втрат прибутку внаслідок перерв у виробництві, що реалізується у так званому „пакетному режимі”, тобто одночасно зі страхуванням майна від вогневих ризиків, стихійних явищ та інш. Законом передбачене також „Страхування інвестицій”, тобто доходу від інвестиційних операцій, а також „Страхування виданих та прийнятих гарантій” [26].

Група заходів для внутрішнього страхування фінансових ризиків покликана забезпечити нейтралізацію їхніх негативних наслідків у процесі економічного розвитку підприємства.

Існує також зовнішній механізм страхування фінансових ризиків, який характеризується передачею ризику відповідним страховим компаніям. Таке страхування фінансових ризиків здійснюється за двома основними формами - обов'язковою і добровільною.

У світовій практиці страхування фінансових ризиків є поширеною послугою, але на вітчизняному страховому ринку у неї неоднозначна репутація.

Вважається, що недосконала нормативно-правова база страхування фінансових ризиків і відсутність методичного забезпечення сприяють використанню страхування фінансових ризиків для податкової оптимізації та переведення коштів в готівку. Тому останні роки цей вид страхових послуг збільшувався значними темпами, і займав вже половину всього сегменту майнового страхування.

Розглядаючи ризик у фінансовій сфері діяльності підприємств, слід визначити його більш широким, аніж ризик лише фінансової діяльності суб'єкта господарювання. Підґрунтям цього є те, що ризики саме фінансової сфери охоплюють усі напрямки діяльності підприємства, бо у загальному під ризиком розуміють можливість втрат частини своїх ресурсів [10].

1.2 Особливості страхування фінансових ризиків

Страхування тісно пов'язане з підприємницькою діяльністю, яка неможлива без ризику. При допомозі страхування створюються деякі фінансові гарантії стабільності й прибутковості виробництва. У випадку настання різного роду несприятливих ситуацій, в які рано чи пізно певною мірою потрапляє кожна підприємницька структура, страхування є не тільки спосіб захисту господарства від різного роду руйнівних стихійних чинників, а й засіб подолання несприятливих періодів в економічній ринковій кон'юнктурі.

Прийнято вважати, що фактори, які викликають втрати (неодержання) прибутку, зумовлюються двома групами причин. До першої відносяться різні порушення нормального виробничого процесу внаслідок стихійних чинників, аварій та інших непередбачуваних подій. До другої групи відносять зміну ринкової кон'юнктури, погіршення або ж порушення умов виконання контрактів постачальниками, чи відмову споживачів від замовленої продукції (послуг) [16].

За обсягами страхування фінансових ризиків виділяють наступні види:

- Повне страхування: забезпечує страховий захист підприємства від негативних наслідків фінансових ризиків у повному їхньому обсязі при настанні страхової події.

- Часткове страхування: обмежує страховий захист підприємства від негативних наслідків фінансових ризиків як визначеними страховими сумами, так і системою конкретних умов настання страхової події [9].

За системами страхування, що використовують виділяють:

А) страхування дійсної вартості майна, що використовується у майновому страхуванні й забезпечує страховий захист у повному обсязі фінансових втрат, яких зазнали застраховані види активів підприємства. Іншими словами, за цією системою страхування страхове відшкодовування може бути виплачене в повній сумі понесених фінансових втрат.

Б) страхування за системою пропорційної відповідальності, що забезпечує лише частковий страховий захист за окремими видами фінансових ризиків. У цьому випадку страхове відшкодування суми понесених фінансових втрат здійснюється пропорційно коефіцієнту страхування. З урахуванням цього коефіцієнта страхування сума страхового відшкодування, яка виплачується за системою пропорційної відповідальності, визначається за наступною формулою (1.1):

, (1.1)

Де - гранична сума страхового відшкодування, яке відшкодовується підприємству при страхуванні за системою пропорційної відповідальності;

У - сума фінансових втрат, понесених підприємством в результаті настання страхової події;

- страхова сума, визначена договором страхування за системою пропорційної відповідальності;

- розмір страхової оцінки об'єкта страхування, визначений при заключенні договору.

В) страхування за системою першого ризику. Під першим ризиком розуміються фінансові збитки, понесені страхувальником при настанні страхового випадку наперед, оцінені при укладанні договору страхування як розмір вказаної в ньому страхової суми. Якщо фактичний фінансовий збиток перевищив передбачену страхову суму, він відшкодовується лише в межах узгодженої раніше сторонами страхової суми;

Г) страхування з використанням безумовної франшизи. Франшиза являє собою мінімальну частину збитку, яка не компенсується страховиком. При страхуванні з використанням безумовної франшз страховик при всіх страхових випадках виплачує страхувальнику суму страхового відшкодування за мінусом розміру франшизи, залишаючи її собі. За цією системою страхування сума страхового відшкодування визначається за формулою (1.2):

СВбф= У - ФР, (1.2)

де СВбф - сума страхового відшкодування, яка відшкодовується підприємству при системі страхування з використанням безумовної франшизи;

У - сума фінансового збитку, понесеного підприємству в результаті настання страхової події;

ФР - розмір франшизи, узгодженої сторонами.

Д) страхування з використанням умовної франшизи. При цій системі страхування страховик не несе відповідальності за фінансовий збиток, понесений підприємством у результаті настання страхової події, якщо розмір цього збитку не перевищує розміру узгодженої франшизи. Якщо сума фінансового збитку перевищує розмір франшизи, то вона відшкодовується підприємству повністю в складі виплачу вального йому страхового відшкодування [5].

Ризиковий характер виробництва зумовлений як можливими збитками від зупинки конвеєра, автоматичних ліній чи цілого підприємства або його підрозділу, так і непередбаченими наслідками від впровадження нової техніки й технології.

Страхування на випадок вимушеного простою техніки і устаткування виступає по своєму змісту як доповнення до страхування основних та оборотних активів, тому що вимушена перерва у виробництві супроводжується їх загибеллю або пошкодженням. Виходячи з цього, і склад страхувальників, і перелік страхових випадків при названих видах страхування може бути однаковим. Разом з тим це не означає їх автоматичного зв'язку. Клієнти можуть укладати договори по обох видах страхування або по одному з них.

У разі непередбаченої зупинки виробництва в страхову відповідальність можуть включатись втрати від простою, зумовленого перервами в електро- і газопостачанні, неподачі води, стисненого повітря, тощо, причинами яких є аварії, що відбулись не у страхувальника, а у відповідних його постачальників.

Особливістю страхування від простоїв у виробничому процесі є те, що розмір збитку при цьому в значній мірі залежить від тривалості вимушених зупинок виробництва. Тому для визначення обсягу страхового відшкодування дуже важливо встановити тривалість відповідальності страхової організації, тобто період часу, на протязі якого діють зобов'язання щодо відшкодування збитків від простою. В світовій практиці найбільш розповсюдженим є встановлення такої відповідальності на період до одного року.

До складу витрат, здійснених в період зупинки виробництва, включаються ті затрати страхувальника, які він змушений нести незалежно від того, чи відбувається виробничий процес, чи він зупинений. Обчислюючи такі витрати, розмежовують ту їх частину, яка проявляється лише в умовах зупинки виробництва, від постійних затрат.

При страхуванні підприємницької діяльності ставки платежів встановлюються у відсотках до грошової оцінки валової продукції, яка випускалась до настання страхового випадку. Можливе й використання середніх ставок по видах діяльності чи галузях з коригуванням їх стосовно конкретних підприємств. Тут необхідне врахування загального техніко-економічного стану майна, чіткості та організації виробництва, господарських зв'язків, ступеня ймовірності виникнення втрат. Вивчення цих чинників може бути в одних випадках підставою для зниження страхових платежів, а в інших -- для їх підвищення [5].

Певні особливості є в страхуванні ризиків, пов'язаних з впровадженням у виробництво нової техніки та технології. Ці ризики залежать від конкретних напрямів страхування. Одним з них є страхування самої техніки, транспортних засобів та устаткування технологічних ліній, тощо на випадок їх загибелі, зупинки, порушення ритму роботи. В цьому разі передбачається відшкодування від прямих збитків, пов'язаних з застрахованими об'єктами. Другий напрям - це страхування від раптових несприятливих наслідків, викликаних впровадженням науково-технічних та технологічних новинок, їх аваріями, руйнуванням.

В разі страхування від технічних та технологічних ризиків не покриваються збитки від стихійних природних явищ, вибухів, пожеж, тому що ці страхові випадки включені у відповідальність по страхуванню основних і оборотних активів підприємств. Як і при укладанні інших договорів страхування, не підлягають відшкодуванню збитки від військових дій, страйків, конфіскації нової техніки.

Внаслідок пошкодження чи зруйнування основних активів можливі й непрямі збитки, які також підлягають страхуванню. Для його організації використовують такі ж принципи страхування від збитків, зумовлених перервами у виробництві, що викладені вище [16].

Взаємовідносини підприємства зі страховою компанією будуються на основі договору страхування - угоди між страхувальником і страховиком, що регламентує їх взаємні права та обов'язки за умовами страхування окремих видів ризиків використання капіталу. Основу цього договору, що визначає надійність страхового захисту та її ефективність, становлять умови страхування. Найважливішими елементами цих умов виступають: 1. Обсяг страхової відповідальності страховика. Цей елемент характеризує перелік ризиків, прийнятих страховиком по даному об'єкту страхування. У цьому переліку ризиків обмовляються можливі варіанти настання страхової події, внаслідок якої страховик зобов'язується виплатити страхувальнику суму страхового відшкодування. Обсяг страхової відповідальності страховика визначає повний або частковий рівень страхового захисту, що надається ним підприємству по конкретних видах його ризиків.

2. Розмір страхової оцінки майна страхувальника. Цей елемент включається в умови майнового страхування. Він характеризує метод здійснення оцінки використовуваного капіталу у формі відповідних активів (за балансовою вартістю, за реальною ринковою вартістю тощо) та її результати. До здійснення такої оцінки в необхідних випадках залучаються сторонні експерти - "оцінювачі майна". Розмір страхової оцінки майна страхувальника є базою встановлення страхової суми при використанні систем страхування за дійсною вартістю, пропорційної відповідальності і інших.

3. Розмір страхової суми. Страхова сума характеризує обсяг грошових коштів, в межах якого страховик несе відповідальність за договором страхування. Який би не був фактичний розмір збитку, понесеного підприємством при настанні страхової події, він не може бути відшкодована страховиком у розмірах, що перевищують страхову суму.

4. Розмір страхового тарифу (тарифної ставки). Він характеризує питому вартість страхової послуги по відношенню до страхової суми або питому ціну страхування відповідного виду ризику.

5. Розмір страхової премії (платежу, внеску). Страхова премія (платіж, внесок) характеризує повну грошову суму, яку страхувальник повинен виплатити страхувальнику за умовами договору страхування.

6. Порядок сплати страхової премії. Відповідно до діючої практикою використовується два принципових підходи до сплати страхової премії: - одноразовий платіж (одноразова премія). Він носить, як правило, авансовий характер, тобто виплачується страховику відразу ж після підписання договору страхування. Така форма сплати застосовується по короткострокових видів страхування ризиків або при довгостроковому їх страхуванні з невисоким розміром страхової премії;

- поточний платіж (поточна премія). Він розподіляється по конкретних тимчасових інтервалах загального терміну дії договору страхування - років (якщо термін договорувстановлено на кілька років), півріччях, кварталах, місяцях. Сума кожного поточного платежу в цьому випадку визначається шляхом ділення повної страхової премії на кількість тимчасових інтервалів (або в інших розмірах за погодженням сторін). З позицій підприємства більш вигідним є виплата страхової премії в порядку поточних платежів.

7. Розмір і характер страхової франшизи. Цей елемент включається в умови страхування при його здійсненні з використанням безумовної або умовної франшизи. З метою посилення зовнішньої страхового захисту підприємство повинно прагнути до мінімізації розміру франшизи і віддавати перевагу умовному її вигляду (з розглянутих двох альтернативних систем страхування фінансових ризиків).

8. Порядок визначення розміру страхового збитку. Страховий збиток характеризує вартість знищених або частково втрачених активів підприємства, а також грошову оцінку фінансових втрат страхувальника або третіх осіб, на користь яких укладено договір страхування [5].

Страховий збиток може визначатися умовами страхування в безспірному порядку (за можливості однозначного встановлення його суми) або за погодженням сторін. Умовами страхування може бути передбачено залучення до оцінки розміру фінансових втрат страхувальника спеціальних експертів - "аварійних комісарів", покликаних з'ясовувати причини настання страхового випадку та визначати розмір збитку.

9. Порядок виплати страхового відшкодування. Під страховим відшкодуванням розуміється сума, що виплачується страховиком для покриття фінансового збитку страхувальника при настанні страхової події. Порядок його виплати встановлює граничний строк розрахунків, їх форму, можливість утримання з нього невиплаченого розміру страхової премії. Цей елемент визначає також умови, при яких страхове відшкодування не виплачується (при умисному злочині і т.п.) [23].

З урахуванням запропонованих до узгодження умов страхування окремих видів ризиків використання капіталу підприємство визначає його ефективність. Основними параметрами ефективності страхування ризиків є:

- ймовірність настання страхової події за даним видом ризику;

- ступінь страхового захисту за ризиком, який визначається коефіцієнтом страхування (відношенням страхової суми до розміру страхової оцінки майна);

- розмір страхового тарифу в зіставленні із середнім його розміром на страховому ринку з даного виду страхування;

- розмір страхової премії та порядком її сплати протягом страхового терміну;

- розмір франшизи - умовної або безумовної.

Визначена з урахуванням цих параметрів ефективність страхування окремих видів ризиків використання капіталу підприємства є основою прийняття управлінських рішень з цього питання [9].

1.3 Нормативно-правове регулювання страхування фінансових ризиків

Страхування фінансових ризиків регламентується Законом України "Про страхування" (ст. 6 «Добровільне страхування»), але ніякого визначення і класифікації фінансових ризиків у чинному законодавстві немає [3]. У цій статті подаються добровільні види страхування, де фінансові ризики є у кількох самостійних видах страхування. Нижче представлено витяг з Закону України «Про страхування», окремі пункти ст. 6 де виявлено поняття страхування фінансових ризиків:

«16) страхування кредитів;

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.[26]»

З поданої класифікації складається враження, що лише ризики, які входять до "страхування фінансових ризиків", носять фінансовий характер.

Страхові компанії теж неоднозначно підходять до визначення складу фінансових ризиків а таке нечітке законодавче трактування складу фінансових ризиків робить можливим використання «сірих» схем як страховиками, так і страхувальниками.

Крім того, однією з причин непопулярності страхування фінансових ризиків є низький ступінь прозорості у відносинах між фінансовими установами та страховими компаніями, недосконала нормативно-правова база страхування фінансових ризиків і відсутність методичного забезпечення, що сприяє використанню даного виду страхування для податкової оптимізації та переведення коштів у готівку.

Деякі страхові компанії ототожнюють фінансові ризики з комерційними ризиками, а деякі, навпаки, вважають, що це є різні ризики, й розробляють правила страхування фінансових ризиків та комерційних ризиків. Така плутанина була пов'язана з тим, що у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" дозволялось при страхуванні відносити на валові витрати "комерційні ризики". У той же час у Законі України "Про страхування" видом страхування було "страхування фінансових ризиків", а не "страхування комерційних ризиків" [2, 26].

Унаслідок внесених змін, які набрали чинності з 1 січня 2005 p., з тексту п. 5.4.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зник такий вид страхування, як страхування комерційних ризиків. На зміну йому дозволено страхувати та відносити до складу валових витрат страхування "інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності"[26].

Таким чином, ураховуючи значний потенціал страхового ринку щодо страхування фінансових ризиків і подальші перспективи його розвитку, необхідно особливу увагу приділити вдосконаленню законодавчого забезпечення проведення даних видів страхування. З цією метою необхідно визначити зміст і поняття фінансових ризиків, побудувати їх класифікацію, а також розробити адекватні методики розрахунку страхових тарифів.

фінансовий ризик венчурний страхування

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ПІДПРИЄМСТВА «ПАТ ХЛІБЗАВОД САЛТІВСЬКИЙ»

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

Проаналізуємо техніко-економічну характеристику підприємства, на підставі даних отриманих з офіційного сайту [25].

Закрите акцiонерне товариство "Хлiбзавод "Салтiвский" створено у квiтнi 2001 року на базi ВАТ "Харкiвський хлiбозавод № 11", який почав працювати влiтку 1995 року й став останнiм з великих хлiбопекарських пiдприємств, уведених в експлуатацiю в Харкiвськiй областi. Хлiбозавод спецiалiзується на виробництвi хлiбобулочних, кондитерських i бараночних виробiв i є одним з пiдприємств, що лiдирує у хлiбопекарськiй галузi у Харкiвському регiонi. Тепер ПАТ "Хлiбзавод Салтiвский" - одне з лiдируючих у Харкiвському хлiбопеченнi й входить у групу найбiльших пiдприємств у Схiдному регiонi України за обсягами виробництва.

Полiтика пiдприємства спрямована на збiльшення асортименту, збiльшення обсягiв реалiзацiї шляхом завоювання нових сегментiв на ринку хлiбобулочних, кондитерських i бараночних виробiв. Починав хлiбзавод з 8 найменувань продукцiї, на сьогоднiшнiй день асортименти хлiбобулочних виробiв нараховує бiльш 80 найменувань, кондитерських - бiльш 60 найменувань i близько 10 найменувань бараночних виробiв. За першi два роки роботи середня продуктивнiсть пiдприємства зросла до 70 тонн у добу, були вiдремонтованi та вiдновленi печi, а також установлене нове обладнання, що забезпечує високу продуктивнiсть i вiдмiнну якiсть виробiв, що випiкаються.

Внаслiдок приєднання в 2003 роцi цеху, що спецiалiзується на виробництвi хлiба з житньо-пшеничного борошна, середня продуктивнiсть пiдприємства зросла до 120 тонн у добу.

В 2006 роцi до складу ЗАТ "Хлiбзавод "Салтiвский" входить цех, що спецiалiзується на виробництвi кондитерських, бараночних, сухарних виробiв. На сьогоднiшнiй день продуктивнiсть пiдприємства досяглася 180 тонн у добу, але це не межа, тому що потужностi заводу дозволяють побiльшати випуск продукцiї до 350 тонн.

Якiсть продукцiї контролює акредитована лабораторiя, що постiйно працює на заводi. Система контролю якостi працює на рiвнi свiтових стандартiв, головний принцип якої - попереджати помилки, а не виявляти їх на стадiї контролю готової продукцiї. Таким чином, контроль якостi проводиться ще на етапi вiдбору продуктiв, необхiдних для випiчки кращих i найсмачнiших хлiбобулочних, кондитерських i бубличних виробiв.

Продукцiя хлiбозаводу "Салтівський" завжди з'являється в потрiбний час i в потрiбному мiсцi. У пiдприємства є свiй автопарк, машини якого забезпечують своєчасну доставку продукцiї в торговельнi точки. Злагоджену роботу пiдприємства забезпечує дружний колектив. На хлiбзаводi "Салтiвський" працює бiльш двох тисяч людей, усi вони забезпеченi повним соцiальним пакетом. В 2011 роцi ЗАТ "Хлiбзавод "Салтiвський" перейменоване у Приватне акцiонерне товариство "Хлiбзавод "Салтiвський" за рiшенням загальних зборiв акцiонерiв вiд 12 квiтня 2011 року. (Протокол № б/н).

Управління товариством здійснюють:

- Вищий орган товариства - загальні збори акціонерів;

- Наглядова рада, генеральний директор, ревізор.

Основними видами діяльності є:

- Виробництво хліба та хлібобулочних виробів;

- Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами;

- Роздрібна торгівля хлібом, хлібобулочними і кондитерськими виробами.

На дiяльнiсть емiтента впливають безлiч рiзних проблем:

- фiнансово-економiчнi - при збiльшенi цiн на борошно рентабельнiсть знижується i виробництво стає збитковим;

- соцiальнi - низька купiвельна спроможнiсть населення.

Інформація про чисельність робітників та оплату їх праці. (табл. 2.1)

Таблиця 2.1.

За звітний період:
Середньооблiкова чисельнiсть штатних працiвникiв облiкового складу (осiб)	2118 чол..
Облiковий склад (осiб) штатних	2119 чол.
Середня чисельнiсть позаштатних працiвникiв та осіб, якi працюють за сумiсництвом (осіб)	11 чол.
Чисельнiсть працiвникiв якi працюютьть на умовах неповного робочого часу (дня, тижня) (осiб)	0 чол.

Як видно з даних (табл. 2.1) розмір оплати праці з 2010 року зріс на 3,7%.

Дані про фонд оплати праці підприємства. (Табл. 2.2.)

Таблиця 2.2.

Фонд оплати праці	за 2010р.	за 2011 р
Фонд оплати працi (штатн.).	37 337,9 тис.грн.	38743,1 тис.грн.
Фонд оплати працi (за сумiсництвом).	97,6 тис.грн.	106,5 тис.грн.

Таким чином, на поточний 2012 р. заплановано оздоровлення фiнансового стану пiдприємтсва на основi провадження нових видiв дiяльностi та низки спецiальних заходiв. Виходячи з даних про чисельність робітників та фонду оплати праці можна зробити висновок, що підприємство активно працює та підвищує темпи виробництва, що показує підвищення заробітної праці [25].

2.2 Оцінка фінансового стану та показників діяльності підприємства

На основі фінансової звітності, а саме балансу (додаток А) та звіту про фінансові результати (додаток Б), підприємства «ПАТ Хлібзавод Салтівський» проведено аналіз фінансового стану та основних показників діяльності підприємства.

На початку звiтного перiоду облiкова полiтика в ПАТ "Хлiбзавод "Салтiвський" велась на пiдставi наказу №1 вiд 04.01.2011 року, згiдно наказу б/н вiд 01.04.2011 року в облiкову полiтику пiдприємства були внесенi змiни вiдповiдно податкового кодексу України.

За допомогою спеціальних розрахунків проведемо аналіз фінансової стійкості та платоспроможності підприємства за балансом станом на 2011 рік.

Проведені розрахунки даного підприємства (додаток В) свідчать, що дане підприємство характеризується нестійким фінансовим станом, про що свідчить порушення його платоспроможності [7].

Показник джерела власних коштів зменшився на 4360 грн., обсяг необоротних активів також зменшився на 22516 грн.. Наявність власних оборотних коштів збільшилася на 18156 грн. однак продовжує бути від'ємною, так як власний капітал на покриває необоротні активи. Не суттєво збільшилися довгострокові кредити та позикові кошти на 403 грн. Майже вдвічі зросла наявність власних та довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат на 18559 грн. Сума короткострокових кредитів зменшилася на 53474 грн., загальна величина джерел формування запасів також зменшилася на 35318 грн., так як і загальна величина запасів та витрат на 10379 грн..

На основі цих показників, що характеризують наявність джерел щодо формування запасів для виробничої діяльності, розраховують величини, що дають оцінку розміру джерел для покриття цих запасів.

1) Існує нестача власних оборотних коштів (-110152 грн.), хоча за рік показник покращився на 28535 грн..

2) Нестача власних і довгострокових позикових джерел формування запасів та витрат склав -29891 грн., що вдвічі менше, ніж значення показника на початок року.

3) Також нестача загальної величини основних джерел формування запасів та витрат, що зменшився до 171042 грн. на кінець року з 195981 грн. початку року.

При визначенні типу фінансової стійкості застосовується тривимірний показник: (1.3)

де

S= 1, якщо , S=0, якщо [7]

Дане підприємство характеризується нестійким фінансовим станом, або передкризовим, що проявляється в порушенні платоспроможності. Є можливість поліпшення ситуації за рахунок скорочення дебіторської заборгованості та прискорення оборотності активів.

Далі розрахуємо головні коефіцієнти, що застосовуються для оцінки фінансової стійкості підприємства (розрахунки наведено в додатку Г):

1) Коефіцієнт автономії (К_А) (незалежності, концентрації власного капіталу);

К_А(поч.) =0,124; К_А(кін)=0,131.

Коефіцієнт автономії показує частку власного капіталу у загальній вартості майна підприємства. Норматив становить >0,5, отже на даному підприємстві показник не перевищує норматив, і показує зменшення фінансової незалежності, що говорить про стійку залежність від позикових коштів, хоча показник на кінець року зріс на 5%.

2) Коефіцієнт співвідношення позикового і власного капіталу (К_ПВ) (коефіцієнт фінансового ризику);

К_{ПВ(поч.)}=7,04; К_ПВ(кін)=6,63.

Характеризує, скільки позикового капіталу припадає на 1 грн. вкладеного в активи власного капіталу. Норматив цього коефіцієнта повинен бути <1, отже перевищення означає повну залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, втрату фінансової незалежності.

3) Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К_з);

К_з(поч.)=-0,37; К_з(кін)=-0,35.

Показує, ступінь забезпеченості підприємства власними оборотними коштами, що необхідні для фінансової стійкості. Показник вищий за норму (К_з 0,1), тому кращий фінансовий стан підприємства, хоча і значення від'ємне.

4) Коефіцієнт маневреності власного капіталу(К_М);

К_М(поч.)=-1,93; К_М(кін)=-1,75

Характеризує здатність підприємства поповнювати оборотні активи за рахунок власного капіталу. Норматив цього показника К_М 0,5. Підприємство має дуже низький коефіцієнт з від'ємним значенням, що говорить про катастрофічну нестачу власних оборотних коштів для фінансового маневрування.

5) Коефіцієнт забезпечення запасів власними коштами (К_зз);

К_{зз(поч.)}=-4,56; К_{зз(кін.)}=-6,56.

Характеризує, як матеріальні запаси покриті власними коштами, чи потребують залучення позикових коштів. Показник має значення нижче нормативного (0,6-0,8), це означає, що підприємству необхідно залучити позики для покриття оборотних активів, а також необхідно збільшити обсяг джерел власних коштів, так як збільшення позикових коштів викликає збільшення рівня ризику.

6) Коефіцієнт майна виробничого призначення (К_ВП);

К_{ВП(поч.)}=0,91; К_ВП(кін)=0,82.

Характеризує частку майна виробничого призначення в загальній вартості усього майна підприємства. Норматив становить К_ВП 0,5. Отже цей показник перевищує норматив, тобто у підприємства достатньо обсягу майна виробничого призначення.

7) Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів (К_ОН).

К_{ОН(поч.)}=1,74; К_{ОН(кін.)}=1,77.

Показує, скільки оборотних активів припадає на 1 грн. необоротних. Чим вище значення показника, тим більше коштів підприємство вкладає в оборотні активи. Підприємство має мінімальну фінансову стійкість адже виконує таку умову, що: К_{ОН >} К_ПВ [7].

Ця умова вказує на те, що оборотні активи покривають позиковий капітал.

Отже, підприємство характеризується нестабільною фінансовою стійкістю, так як багато коефіцієнтів відхилені від нормативного значення, що взагалі пов'язано з нестачею джерел власних коштів та необоротних активів. Як висновок, підприємству необхідно збільшувати обсяг джерел власних коштів для підвищення фінансової стійкості.

Проаналізуємо показники ліквідності підприємства «Салтівський хлібзавод» (табл. 2.3.)

Таблиця 2.3.

Показник	Нормативне значення	Розрахункове значення	Відхилення від максимального значення
		На початок року	На кінець року	На початок року	На кінець року
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,2-0,3	0,001159	0,002898	0,298841	0,297102
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,8-1,5	0,824200	0,893700	0,675800	0,606300
Коефіцієнт загальної ліквідності	2,0-2,5	0,898800	0,945500	1,601200	1,554500

1) Коеф. абсол. ліквідн. = (230р. + 240р.) / (620р. + 630р.)= 0,001159 (поч. року);

Коеф. абсол. ліквідн.= 0,002898 (кін. року).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує негайну готовність підприємства погасити поточні зобов'язання, нормативне значення якого складає від 0,2 до 0,3. Фактичне значення даного коефіцієнта згідно балансу даного підприємства на початок звітного періоду складає 0,001159, що набагато менше нормативного значення, отже на початок періоду у підприємства дуже мало найбільш ліквідних активів для погашення найбільш термінових зобов'язань, хоча на кінець періоду даний коефіцієнт збільшився не суттєво до позначки 0,002898, можна сказати, що дещо поліпшилася абсолютна ліквідність балансу підприємства.

2) Коеф. швидк. ліквідн. = (260р. - (100р. + 110р. + 120р. + 130р. + 140р.) + 270р.) / (620р. + 630р.)=0,8242 (поч. року);

Коеф. швидк. ліквідн. = 0,8937 (кін. року).

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, яка частка поточних зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних грошових надходжень, нормативне значення якого складає від 0,8 до 1,5. Коефіцієнт швидкої ліквідності на початок року складає 0,8242, що входить в нижню межу норми, отже найбільш ліквідних активів та активів, що швидко реалізуються достатньо для погашення найбільш термінових зобов'язань та короткострокових активів. На кінець періоду даний показник ліквідності збільшився на 0,8937, що означає поліпшення швидкої ліквідності підприємства на кінець періоду.

3) Коеф. загал. ліквідн. = (260р. + 270р.) / (620р. + 630р.)= 0,8988 (поч. року);

Коеф. загал. ліквідн. = 0,9455 (кін. року).

Коефіцієнт загальної ліквідності характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів, нормативне значення якого складає від 2 до 2,5. На початок періоду даний коефіцієнт складає 0,8988, що менше нормативного, а на кінець звітного періоду коефіцієнт загальної ліквідності збільшився на 0,9455, але не досяг рівня нормативного значення. Отже загальна ліквідність балансу поліпшилася на кінець періоду, але кількість оборотних активів всеодно недостатньо по відношенню до поточних зобов'язань [7].

Можна зробити висновок, що поточна ліквідність балансу на кінець періоду не суттєво поліпшилася порівняно з балансом на початок періоду, хоча і не досягла нормативного значення. Значення коефіцієнтів поточної ліквідності нижче нормативних значень, причиною чого може бути низькі прибутки підприємства. Отже підприємству необхідно покращити платоспроможність.

Аналіз показників ефективності використання оборотних активів підприємства:

Таблиця 2.4.

Показники ефективності використання оборотних коштів	Початок року	Кінець року	Абсолютні відхилення	Темпи зросту
Рентабельність продажу	0,077	0,187	0,110	2,440
Рентабельність активів	0,000	0,004	0,004	0
Рентабельність власного капіталу	0,000	0,028	0,028	0
Коефіцієнти оборотності дебіторської заборгованості	1,843	2,205	0,362	1,196
Коефіцієнти оборотності кредиторської заборгованості	1,021	1,155	0,134	1,131
Коефіцієнти оборотності капіталу підприємства	0,675	0,704	0,029	1,043

1. Рентабельність продажу - коефіцієнт дорівнює відношенню прибутку від реалізації продукції до отриманої виручки і показує, яку суму прибутку отримує підприємство с кожної гривні продукції.

Нормативне значення цього коефіцієнту повинно бути >0,3, маючи на початок року 7% рентабельності продажу і на кінець року 18% можна стверджувати, що хоча відбувається зріст рентабельності, але він не відповідає нормативному значенню, що показує збільшення валового прибутку.

2. Рентабельність активів показує, наскільки ефективно використовуються активи підприємства (нормативне значення >0,14).

На початок року підприємство не мало прибутку, і мало значні збитки, проте на кінець року дані дещо покращилися, рентабельність активів склала 0,4% , так як чистий прибуток склав 1509 грн.

3. Рентабельність власного капіталу показує віддачу на вкладений власний капітал (нормативне значення >0,2).

Так як і рентабельність активів, на початок року за рахунок відсутності прибутку рентабельність власного капіталу була на рівні 0%, лише на кінець року цей показник збільшився до 2,8%, про що свідчить отримання прибутку та зменшення суми власного капіталу.

4. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує розширення або зниження комерційного кредиту, наданого підприємству.

Даний коефіцієнт має темп зросту 19,6% порівняно з початком року, це означає чим вище цей показник, тим краще, тому що підприємство швидше одержує оплату по рахунках.

5. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості показує розширення або зниження комерційного кредиту, наданого підприємству.

Зростання коефіцієнта означає збільшення швидкості оплати заборгованості підприємства, на даному підприємстві спостерігається зріст на 13%.

6. Коефіцієнт оборотності капіталу підприємства характеризує ефективність використання власного капіталу підприємства.

В даному випадку спостерігається зріст ефективності використання власного капіталу на 4,3% [7].

Загалом, аналіз діяльності підприємства показав нестійкий його фінансовий стан, показники платоспроможності знаходяться на низькому рівні, але спостерігається незначне їх покращення. На основі проведенго аналізу визначимо ризики та способи їх страхування.

2.3 Визначення ризиків підприємства та способи їх страхування

Отже, проаналізувавши підприємство за багатьма критеріями, можна зробити висновок, про те, які ризики можливі для «Салтівського хлібзаводу»:

Фінансовий ризик, який включає в себе:

- ризик втрати платоспроможності (на основі низьких показників ліквідності);

- ризик втрати фінансової стійкості підприємств (що показують низькі коефіцієнти автономії, маневреності капіталу, забезпечення запасами власних коштів та ін.);

- ризик втрати прибутку (характеризують показники рентабельності продажу, активів та капіталу) [15];

Підвищення рівня ліквідності активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Проте таке уникнення ризику не лишає підприємству додаткових доходів від розширення об'єму продаж продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов'язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції. На думку фахівців оптимальною структурою капіталу в нинішній економіці, виступають такі значення від 40 до 50% власного капіталу та від 50 до 60% позикового капіталу. Незважаючи на певний рівень ризику, така структура характеризується низькою вартістю капіталу, а також високим рівнем рентабельності власного капіталу. Крім того, вона дає змогу формувати додаткові активи при сприятливій кон'юнктурі ринку.

Самострахування (внутрішнє страхування). Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків базується на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє побороти негативні фінансові наслідки по тим фінансовим операціям, за якими ці ризики не пов'язані з діями контрагентів [18].

Основними формами цього напряму нейтралізації фінансових ризиків є:

- формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства. На його формування направляється не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;

- формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування може слугувати фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон'юнктури ринку), фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства тощо. Перелік таких фондів, джерела їх формування і розміри відрахувань до них визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми нормативами;

- формування резервних сум фінансових ресурсів в системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності. Такі резерви передбачаються, як правило, у всіх видах капітальних бюджетів і в ряді гнучких поточних бюджетів;

- формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів за окремими елементами оборотних активів підприємства. Такі страхові запаси підприємства створюються по грошовим активам, сировині, матеріалам, готовій продукції. Розмір потреб в страхових запасах за окремими елементами оборотних активів встановлюється в процесі їх нормування;

- нерозподілений залишок прибутку, отриманого в звітному періоді. До його розподілу він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків.

Використовуючи цей механізм нейтралізації фінансових ризиків, необхідно мати на увазі, що страхові резерви у всіх їх формах, хоча й дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, “заморожують” використання достатньо відчутної суми фінансових засобів. В результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування [11].

Страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі (очікуваного прибутку), яка може настати, передусім, з причин випадкового спаду виробничого процесу або його зупинки. Збитки в такому разі не обмежуються лише втратою прибутку, а охоплюють витрати, необхідні для підтримки життєдіяльності суб'єкта, повернення його до попередньо визначеної виробничої програми, а також витрати, здійснені з метою протистояння наслідкам ризикового випадку. Збитки, яких господарський суб'єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втратою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені на оплату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постійно підтримувати життєдіяльність господарського суб'єкта, а також пов'язаних із процесом його повернення до попередньо визначеної виробничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупинення виробничого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою протистояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ніколи не виявляються самостійно. Тому страхування від втрат прибутку не є самостійним, а так званим комплементарним для багатьох базових видів страхування, передусім -- страхування майна від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ. Ризик втрати прибутку завжди є похідним від ризику настання майнових збитків як свого базового ризику. Адже навіть незначна майнова шкода здатна призвести до зупинки виробництва, цілковитої втрати прибутку.

Крім базового ризику (пошкодження або знищення майна), ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу, страхування від втрат прибутку повинно врахувати ризики, пов'язані зі сезонністю виробництва, тривалістю строку відшкодування, характером конкуренції у певній галузі, частковою участю у фінансуванні ризику втрат прибутку самого страхувальника.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайних майнових страхувань), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визначається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку - терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності підприємства, протягом якого нагромаджуються негативні результати від перерви виробництва через майнові збитки [19].

Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхувальником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам - менеджерам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид господарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та доступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності.

Як висновок, підприємству «Салтівький хлібзавод» необхідно виконати ряд операцій для підвищення своєї платоспроможності та фінансової стійкості і можливих фінансових втрат в майбутньому, які наведено вище.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА НАПРЯМКИ СТРАХУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ

3.1 Напрямки підвищення фінансового стану підприємства