Аналіз факторів банкрутства українських банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Основні аспекти банкрутства українських банків

2. Особливості процедури банкрутства комерційних банків України

3. Вплив фінансових криз на діяльність банків України

4. Заходи щодо оздоровлення банківської системи України

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки



Вступ

Актуальність теми: Актуальністю теми даної курсової роботи є аналіз факторів банкрутства українських банків, яка має дуже важливе значення для банкірів в умовах швидкого розвитку економіки. Світова практика банкрутства показує, що цей процес болючий, як і будь-яке руйнування.

З економічної точки зору, банкрутство - це таке економічне становище суб'єкта господарювання, яке виникло в результаті розвитку та поглиблення кризових явищ, зумовлених зовнішніми або внутрішніми факторами, що призвело до системної кризи. При цьому обов'язковою ознакою банкрута є його неплатоспроможність, неможливість здійснення платежів за борговими зобов'язаннями перед кредиторами.

Системна банківська проблема виникає в економіці, коли значній частині банківської системи загрожує банкрутство через нестачу ліквідності або неплатоспроможність. Банківські проблеми можуть мати безліч причин: як правило, це поєднання загальної макроекономічної нестабільності і низької рентабельності виробничого сектора, інфляція, різкі коливання цін на фінансові активи, відсоткові ставки.

Тобто, дана тема дає змогу зрозуміти суть певних факторів, які спричиняють банкрутство українських банків. Таким чином, дослідження причин і методів запобігання банкрутства банків є актуальним, так як для підвищення конкурентоспроможності української економіки, потрібна стабільно працююча банківська система, а банкрутство банків цю стабільність порушує.

Зв'язок теми з науковими програмами: Дана курсова робота виконується згідно навчального плану спеціальності «Менеджмент» Хмельницького національного університету.

Мета роботи: Мета дипломної роботи полягає в тому, щоб на основі застосування вітчизняного і зарубіжного досвіду проаналізувати фінансовий стан українських банків, розробити заходи щодо запобігання їх банкрутства.

Для досягнення поставленої мети ставимо такі дослідницькі завдання:

· проаналізувати поняття банкрутства банків, причини та фактори виникнення;

· дослідити порядок здійснення та особливостей банкрутства банків;

· провести аналіз правового регулювання процедури банкрутства в Україні;

· охарактеризувати методи оцінки банкрутства банків;

· виділити основні причини стану банкрутства банків і розробити рекомендації щодо запобігання банкрутства.

Об'єктом дослідження виступають банки України.

Предметом дослідження є аналіз шляхів запобігання процедури банкрутства українських банків.

Історіографія проблеми: У зарубіжній науковій літературі проблеми банкрутства банків висвітлено досить широко, зокрема, в роботах Брейли Р., Брігхема Є., Горіної С.А., Гроппеллі А., Ларіонової І.В., Майерса С., Нікбахта Є., Роуза П., Сінко Дж., Хорна В. та ін. Дослідження зазначених проблем вітчизняними вченими тільки почалося, але перші результати ми можемо знайти в наукових працях Гейця В.М., Козьменко С.Н., Міщенко В.І., Мороза А . М., Науменкова С.В., Савлука М.І., Стельмаха В.С., Суторміна В.М., Федосова В.М., Ющенко В.А. та ін.

При проведенні дослідження автор орієнтувався на праці вітчизняних і зарубіжних економістів в області банкрутства банків.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є фундаментальні концепції теорії фінансів і банківської діяльності. Дослідження засноване на діалектичної теорії наукового пізнання, єдності логічного аналізу та історичного розвитку. У роботі застосовані системний підхід, аналіз і синтез, індукція і дедукція, сучасні методи побудови економічних моделей, економічні, соціологічні та інші вимірювання, що дозволило в сукупності забезпечити достовірність та обгрунтованість висновків і пропозицій.

Наукова новизна роботи полягає в наступному: проаналізовано сучасний стан банківської системи України, показана оцінка ризику банкрутства і запропоновано конкретні заходи щодо виходу банків з кризового становища.

Практичне значення. Матеріали дослідження можуть бути використані при аналізі діяльності банків, а також матеріал, що міститься в роботі, може застосовуватися у навчальних спецкурсах.

Структура роботи. Дана курсова робота складається з: вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків,списку використаних джерел та літератури.



Найбільш приголомшлива фінансова трагедія,

яку будь-коли бачив світ, -- припинення платежів

найбільшою кредитною установою Америки...

Хвиля банкрутств та катастроф, яка прокотилася

тоді країною, не знає собі рівних в її історії.

Банки і трести валилися, як дерева після урагану.

Теодор Драйзер. Фінансист.

1. Основні аспекти банкрутства українських банків

Банківська система відіграє стратегічну роль у розвитку національної фінансової системи, банкрутство будь-якого банку має негативні наслідки для широкого кола суб'єктів і може призвести до депресивних процесів в економіці загалом. Більше того, банкрутство такого масштабного фінансового суб'єкта, як банк, взагалі здається абсурдним. Проте нещодавні події говорять самі за себе. Проблеми при реалізації процедури визнання банку неплатоспроможним існують, запевняють фахівці. Нещодавно до парламенту надійшов черговий законопроект (№ 7349), розроблений робочою групою при Мінекономіки на виконання доручення Кабінету міністрів України, що має на меті вдосконалити процедуру банкрутства.[1, с. 12]

Основними проблемами є недостатність та недосконалість правового регулювання цієї процедури, яка здійснюється не за загальними правилами Закону «Про банкрутство», а за кількома статтями Закону «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон про банки). Законодавець суттєво обмежив роль суду в ситуації неспроможності комерційного банку. Так, фактично єдиною підставою для ліквідації банку є не вимоги кредиторів, не аналіз судом об'єктивності та достатності таких вимог, а висновок Національного банку України про доцільність ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку НБУ вимогам цього Закону.[9, с. 184]

Тобто НБУ відіграє головну роль при вирішенні питання про можливість банкрутства банків, виконуючи тим самим квазісудові функції, а суд та ініціюючі кредитори виконують тільки роль статистів. Більше того, Закон про банки передбачає, що право звернення до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним і його ліквідацію мають його кредитори та НБУ. Негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку (причому можливі підстави для такого негативного висновку НБУ законом не передбачені) є підставою для залишення заяви без розгляду, незважаючи навіть на наявність достатніх підстав (у розумінні законодавства про банкрутство) для початку провадження у справі про банкрутство. У подальшому здійснення процедури банкрутства також не обходиться без НБУ. Зокрема, прийнявши рішення про доцільність ліквідації банку або про відкликання банківської ліцензії, НБУ призначає “свого” ліквідатора без погодження цього рішення з ініціюючим кредитором і тим самим контролює хід розгляду справи, усунувши від нього зазначеного кредитора.[21]

Отже, монополія на вирішення питання про можливість банкрутства комерційного банку належить регулятору в особі НБУ, а не суду, що дозволяє банкам у разі настання фінансової неспроможності ухилятися від участі в цивілізованій процедурі банкрутства (яка є однаковою для всіх підприємств, крім банків) та виконання вимог кредиторів. Головну скрипку в такому банку грає НБУ в особі тимчасового адміністратора чи ліквідатора, а права ініціюючого кредитора жодним чином не захищені.[11, с. 51]

Ініціювати процедуру банкрутства банку з метою ухилення від виконання зобов'язань перед банком практично неможливо, враховуючи складність цієї процедури. І навіть якщо буде прийняте рішення про ліквідацію банку, мінімальний строк її проведення, протягом якого можливо стягувати дебіторську заборгованість на користь банку, становитиме чотири роки (на практиці ж він удвічі більше - наприклад, ліквідація банку “Україна” розпочалась у 2001 р. і закінчилась у 2009 р.). Водночас до ліквідації банків призводить об'єктивна фінансова ситуація, хоча, скориставшись цим приводом, власники банку за сприяння НБУ та грамотного підходу можуть вивести з банку найкращі активи та ухилитися від виконання вимог кредиторів.[3, с. 58]

Закон про банки передбачає два механізми врегулювання банківської неплатоспроможності в Україні. Перший - адміністративно-правовий, за якого процедура ліквідації неплатоспроможного банку ініціюється НБУ (у тому числі за заявою кредиторів). Другий передбачає, що кредитори та НБУ можуть звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію. При цьому обидва механізми мають одну мету - задоволення вимог кредиторів. Сьогодні перший механізм превалює, а другий з моменту набрання чинності новим Законом про банки не застосовується (за часів чинності Закону України “Про банкрутство”, під дію якого підпадали і комерційні банки, справи про банкрутство банку порушував арбітражний суд за заявами кредиторів банку).[15, с. 65]

Законом передбачено, що єдиною процедурою, яка застосовується до неплатоспроможного банку, є його ліквідація. Правовою підставою цієї процедури є рішення НБУ, яке оформлюється постановою про відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій. Ці правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими. Із цим і пов'язана основна проблема - непрозорість адміністративно-правової процедури ліквідації банку для його кредиторів.[17, с. 89]

До особливостей провадження ліквідації слід віднести те, що діяльність ліквідатора цілком контролюється НБУ. Ліквідатор є його представником і знаходиться під його захистом у разі пред'явлення позову до ліквідатора. Так, у ст. 99 Закону про банки встановлено, що позов, поданий проти ліквідатора, вважається поданим проти НБУ. Від загальної процедури банкрутства процедура ліквідації банку відрізняється неможливістю укладення мирової угоди, черговістю задоволення вимог кредиторів, а також тим, що кредитори, окрім як заявити свої вимоги, нічого більше не можуть. До того ж процедура ліквідації банку не передбачає таких інститутів, як збори кредиторів та комітет кредиторів. Із Закону про банки не можна зрозуміти механізм оскарження рішень та дій ліквідатора, а також куди спочатку звертатися: до НБУ, який контролює діяльність ліквідатора, чи одразу до суду, який згідно із цим Законом також контролює законність дій ліквідатора та НБУ.[18]

Що стосується можливості застосування банком процедури банкрутства як способу мінімізації своїх втрат, то, на мій погляд, це неможливо, оскільки відкликання банківської ліцензії неминуче призводить до ліквідації банку. Процедура банкрутства суб'єктів господарювання регулюється Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон про банкрутство). Для банків потрібно також враховувати особливості, зазначені в Законі про банки та в Законі “Про Національний банк України”. Але законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону про банки.[7, с. 194]

Початком процедури ліквідації банку можна вважати введення тимчасової адміністрації, яка приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення. НБУ має право призначити тимчасову адміністрацію банку у випадках, чітко зазначених у Законі, на термін до одного року, а для системоутворювальних банків - ще на один рік. При цьому НБУ під час дії тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше трьох місяців ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.[5, с. 209]

Що стосується можливостей зловживання ліквідаційною процедурою для банків як суб'єктів господарювання, то, звичайно, вони є. Але вони не настільки “вигідні”, як, скажімо, при банкрутстві юридичної особи, яка не займається наданням фінансових послуг. На мою думку, для банків краще залишатися на плаву, отримувати рефінансування і залучати до співпраці нових клієнтів. Зацікавленими в ліквідації банку можуть бути лише особи, які створювали його спеціально для цього і не мали на меті займатися реальною діяльністю.

Також слід зазначити, що законодавець подбав про фінансову безпеку країни і ввів такого гравця, як НБУ, з низкою повноважень, зокрема, щодо контролю та моніторингу діяльності комерційних банків. Також НБУ наділений повноваженнями вживати низку заходів, які мають не примусовий (лист із зобов'язанням, письмове попередження) і примусовий характер (зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій або відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій; відсторонення керівництва - голови правління або головного бухгалтера - від управління банком, призначення тимчасової адміністрації для управління банком, накладання штрафів на банки, накладання штрафів на керівників банків, ліквідація або реорганізація банку).[13, с. 207]

Закон про банкрутство передбачає певні особливості процедури банкрутства банків-боржників, яких немає в загальній процедурі. Зокрема, введення тимчасової адміністрації при загрозі платоспроможності банку, що, по суті, є аналогом процесу відновлення платоспроможності боржника за загальними правилами.[20]

Одним з основних учасників процедури відновлення платоспроможності банку або його ліквідації є НБУ. Готуючись до розгляду справи про банкрутство банку, суддя має отримати висновок НБУ щодо доцільності його ліквідації або рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду. Така підстава залишення заяви без розгляду не передбачена для іншої категорії боржників. Процедура ліквідації банку має бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії. Закон про банкрутство встановлює значно менший строк ліквідації - один рік.[21]

Незважаючи на досить значні відмінності законів, строк звернення кредиторів з вимогами до боржників (у тому числі банків) становить лише один місяць з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури, що є недостатнім з огляду на велику кількість кредиторів- клієнтів банку.[20]

Попри те що Закон про банкрутство є основним законом, який регулює діяльність боржника, який опинився в стані неплатоспроможності, Закон про банки має для банків вищу силу. Майже вся процедура - від введення тимчасової адміністрації при загрозі неплатоспроможності до завершального процесу ліквідації банку - проходить більшою мірою на підставі положень цього спеціального Закону. Оскільки ліквідація будь-якого банку, навіть невеликого, зачіпає інтереси багатьох фізичних та юридичних осіб, спеціальне регулювання процесу відновлення платоспроможності та ліквідації банків є досить слушним.[22]

Практичного супроводження процедури ліквідації банків адвокатами та юристами в Україні не існує. Крім того, процедури ліквідації або визнання банку неплатоспроможним мають адміністративний, несудовий порядок. Коментувати в даному контексті можна тільки нормативно-правові акти, що їх регулюють. Законодавство у сфері банкрутства банків, своєю чергою, є сукупністю законодавчих нісенітниць. Положення Закону про банки повністю нівелює положення Закону про банкрутство в частині регулювання процедури банкрутства банків. Парадокс полягає в тому, що одна стаття одного закону встановлює право, а інша - забороняє таке саме положення іншого. На жаль, це убоге законодавство, яке існує вже довгий час, ніхто не намагається привести у відповідність хоча б до законів елементарної логіки.[23]

Таким чином, банкрутство українських банків є складним поетапним процесом, який включає в себе багато складових.

2. Особливості процедури банкрутства комерційних банків України

Основним завданням усіх рівнів системи банківського нагляду НБУ щодо вжиття заходів впливу є регулювання діяльності комерційних банків із метою приведення її у відповідність до норми і вимог чинного банківського законодавства та нормативних актів НБУ, а також з метою забезпечення ліквідності, платоспроможності й стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів.[4, с. 152]

Заходи впливу за порушення комерційними банками економічних нормативів застосовуються диференційовано згідно зі статтею 48 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ 04.02.1998 р. № 38, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.03.1998 р. за № 177/2617.[21]

Заходи впливу, які застосовує НБУ, мають не примусовий і примусовий характер. Не примусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків НБУ при незначному рівні підвищеного ризику та глибини проблем у фінансово-кредитній діяльності комерційного банку і носять характер добровільності їх вирішення й розуміння комерційним банком наявності проблем. Примусові заходи впливу застосовуються НБУ, якщо діяльність комерційних банків та їх установ характеризується високим рівнем ризику, якщо вони порушують чинне законодавство, економічні нормативи, порядок, строки й технологію виконання банківських операцій, допускають несанкціоновану емісію, не виконують нормативні акти НБУ, не подають звітність чи подають недостовірну звітність, якщо діяльність їх збиткова і спричиняє становище, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта вибрати банк.[6, с. 187]

До не примусових заходів впливу належать:

1) лист із зобов'язаннями;

2) письмове попередження.

Лист із зобов'язаннями - це письмове визнання комерційним банком своїх проблем і недоліків у роботі й допущених порушень, який також має містити перелік заходів, які банк зобов'язується вжити для їх вирішення й усунення, із зазначенням конкретних строків виконання цих заходів.

Лист із зобов'язаннями може включати такі заходи:

- складання та виконання бізнес-плану з відновлення капіталу банку;

- розробка та запровадження положень і механізму щодо поліпшення практики кредитування;

- зобов'язання провести зовнішній аудит фінансового стану банку;

- прийняття рішення про тимчасове обмеження на збільшення активів банку;

- прийняття рішення про обмеження розміру позик, які надаються дочірнім компаніям чи інсайдерам банку;

- прийняття рішення про тимчасове обмеження розміру відсотків, які банк може виплачувати за депозитами, що залучаються;

- тимчасове припинення виплати дивідендів;

- прийняття рішення про обмеження розміру суми, яку банк може виплачувати своїм працівникам у формі заробітної плати та премій;

- інші виправні заходи.[18]

Якщо банк не виконує своїх зобов'язань або якщо проблеми банку є настільки серйозними, що можуть призвести до підвищення ризику діяльності, втрати платоспроможності й несуть загрозу інтересам вкладників і кредиторів банку, то відповідний рівень системи банківського нагляду НБУ надсилає до комерційного банку письмове попередження.(див. додат. 1.) В ньому НБУ повідомляє комерційний банк про своє занепокоєння станом його справ, вказує на конкретні заходи, яких необхідно вжити для виправлення порушень або розв'язання інших проблем, вказує на конкретні коригуючі дії, котрі має вжити банк для виправлення небезпечної або неправильної банківської практики, конкретних порушень пруденційних правил банківської справи й строки їх усунення. Цим листом НБУ також попереджає комерційний банк про можливість застосування примусових заходів-санкцій відповідно до статті 48 Закону України “Про банки і банківську діяльність” у разі недотримання вимог письмового попередження.[21]

Отже, процедурі банкрутства передує багато факторів, а головною структурою, яка спостерігає за діяльністю комерційних банків і в певній мірі попереджує про процес банкрутства є НБУ.

3. Вплив фінансових криз на діяльність банків України

Банківські кризи - це невід'ємна риса ринкової економіки, вони супроводжують процес поступового розвитку суспільства. В умовах нестійкої рівноваги ринкової економіки, що розвивається, будь-які потрясіння у банківській сфері призводять до паралізації платіжної системи, коливань курсу національної валюти, викликають загострення політичної ситуації. Банківські кризи залежно від їх масштабу та ступеня дестабілізуючого впливу на економіку можна поділити на три типи:

· ті, які діють на макроекономічному рівні;

· розповсюджуються на мікроекономічний рівень;

· характеризуються повномасштабною бюджетно-фінансовою дестабілізацією, яка призводить до високої інфляції та демонетизації економіки [8, с. 26 ].

Криза проявляється як в умовах складної ситуації в економіці, так і в період її гармонійного розвитку, має стихійний характер або може бути передбачуваною на підставі розрахунків. Однак, випадки неочікуваної появи кризи без будь-яких сигналів для спеціалістів трапляються доволі рідко.

Слід зазначити, що попередження кризових явищ в економіці є одним із пріоритетних напрямків забезпечення економічної безпеки. Важливе практичне значення мають дослідження, пов'язані з розробкою системи комплексного моніторингу фінансового сектору, яка призначена для оцінки його стійкості та прогнозування ризику настання валютно-фінансові кризи [7, с. 197].

У запобіганні банківських криз ключову роль відіграє своєчасна діагностика стану банківської системи та визначення вірогідності виникнення банківських криз. Питання в тому, яку методику доцільно використовувати для

зазначених цілей. Свої рекомендації дають експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Всесвітнього банку (див. додат. 2). [25].

У 1997 р. Міжнародний банк розрахунків (МБР) розв'язав проблему ідентифікації банківської кризи. За визначенням МБР, можна вважати, що банківська криза відбулася, якщо у країні спостерігається прояв хоча б одного з чотирьох чинників:

· проблемні активи банків складають більше 2% ВВП країни;

· сума коштів, необхідних для порятунку банківської системи, перевищує

· 2% ВВП;

· у банківському секторі націоналізація набула масового характеру, бан-

· ківські депозити заморожені, а влада запроваджує «банківські канікули»;

· центральний банк гарантує виплати населенню за всіма банківськими

· депозитами, не забезпечуючи своїх гарантій матеріально [18].

Слід зазначити, що на сьогодні відбувається світова фінансова криза, яка базується на визначених вище чинниках. При цьому слід зазначити, що Україна також потерпає від впливу світової фінансової кризи. Як зазначає голова представництва Світового банку в Україні, Білорусії та Молдові М. Райзер: «закони, що регулюють український фінансовий ринок, слід негайно адаптувати до європейських вимог… На жаль, в Україні нині не найкраща ситуація для розвитку капіталу. Це може змінитися, якщо Україна стане привабливішою для інвестування та внутрішні фінансові ресурси населення будуть мобілізовані. Насамперед, в Україні слід відмовитися від політичного впливу на регулятори українського ринку фінансових послуг» [25]

Світова фінансова криза примусила уряди провідних країн переглянути свою політику щодо фінансових ринків. Зокрема уряди США, Великої Британії, Німеччини, Росії, країн Бенілюксу прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі. Слід зазначити, що проблеми, які у США та інших розвинених країнах призвели до іпотечної та фінансової криз, і проблеми, які можуть сформувати негативні тенденції в розвитку економіки України, істотно різняться. Тенденції на світовому ринку, зважаючи на високу залежність української економіки від експорту, частка якого складає у ВВП понад 47%, негативно позначаться на динаміці розвитку експортного виробництва та на галузях, що залежать від експорту. Так, у серпні 2008 р. відбулося зменшення обсягів виробництва промислової продукції до відповідного місяця у 2007 р. на 0,5%, зокрема в металургії - на 8,6%, хімічній промисловості - на 9,1, у виробництві коксу, продуктів нафтопереробки - на 4,9% [25]. Тобто спостерігається уповільнення зростання під впливом комплексу зовнішніх шоків.

У зв'язку з нейтралізацією впливу зовнішньої фінансової кризи та для забезпечення стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків Національний банк України прийняв постанову №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від 11 жовтня 2008 р., яка передбачає антикризові заходи з боку регулятора стосовно розширення програм фінансового оздоровлення для банків з метою підтримки їх ліквідності, відповідальності власників банку за адекватність капіталу; вимоги до обов'язкового резервування коштів; проведення активно-пасивних операцій, забезпечення своєчасності виплати заробітної плати, пенсій, стипендій і соціальних виплат, проведення валютних операцій [24].

Так, Національний банк України у вересні здійснив операції з рефінансування банків на загальну суму 6047,3 млн. грн. (з них 2489,4 млн. грн. - кредити овернайт, 357,9 млн. грн. - кредити, надані на тендерах з підтримання ліквідності банків, 1200 млн. грн. - операції прямого репо з державними облігаціями України, 2000 млн. грн. - інші кредити). З початку року обсяг операцій з рефінансування банків становив 64078,1 млн. грн. (з них 48800,4 млн. грн. - кредити овернайт, 5275,52 млн. грн. - кредити, надані на тендерах з підтримання ліквідності банків, 6143,5 млн. грн. - операції прямого репо з державними облігаціями України, 1858,7 млн. грн. - операції своп, 2000 млн. грн. - інші кредити). Одночасно, з метою регулювання рівня ліквідності банків Національний банк України у вересні здійснив операції з мобілізації коштів банків на суму 8419 млн. грн. (з початку року - на суму 46475,3 млн. грн.) [18].

Для стабільності банківського сектору потенційну загрозу становлять банки з іноземним капіталом у випадку, коли материнські компанії зазнаватимуть збитків і матимуть проблеми з ліквідністю. У банківському секторі України частка іноземного капіталу в загальному обсязі капіталу складає 37,2% і перевищує порогове значення та знаходиться на межі економічної безпеки нарівні 30%.

По-третє, борговий чинник. За перше півріччя 2008 р. обсяг валового зовнішнього боргу складав 59,9% ВВП, або 100,06 млрд. грн. дол. США. При цьому майже 85% сягає заборгованість приватного сектору економіки [23].

За дослідженнями МВФ, максимально допустимою сумою зовнішнього боргу для країн із низьким та середнім рівнем доходів є сума на рівні 49,7% ВВП. За умови перевищення цього рівня ймовірність розгортання фінансової кризи складає близько 70% [25].

Таким чином, зважаючи на ситуацію, що склалася у банківському секторі

України, доцільно запропонувати систему інструментів антикризового управління. Оскільки причини виникнення криз окремих банків та в цілому банківської системи різні, то інструменти антикризового управління також доцільно розглядати окремо на мікро і макрорівнях. Інструменти антикризового управління макроекономічного спрямування використовують для вирішення першочергових проблем, їх поділяють на фінансові, структурні та операційні [6, с. 8].

Фінансові інструменти використовують для фінансової підтримки банків.

До них слід віднести:

1. Прямі методи: надання кредитів центрального банку; регулювання норм обов'язкового резервування; реструктурування короткострокових кредитів банку; регулювання облікової ставки; надання гарантій уряду за депозитними вкладами; використання облігаційних інструментів.

2. Непрямі методи: реструктуризація податкових зобов'язань; перегляд системи оподаткування банків; викуп прострочених зобов'язань підприємств перед банками; конвертацію депозитів державних підприємств у капітал банку. Зазначені інструменти використовуються у ситуації системної кризи. Операційні інструменти зосереджені на управлінні та ефективності банку: закриття або скорочення неприбуткових філіалів; відмова від паралельних напрямків бізнесу; посилення конкурентних переваг банку; твінінг. Вони використовуються, коли криза виникає на рівні банківської системи. Структурні інструменти спрямовані на вирішення проблем на рівні банківського сектору на підставі впровадження принципів конкуренції та надійності. До них відносять: ліквідацію, злиття, реорганізацію банку; управління поганими активами. Вони використовуються під час криз фінансового сектору. Інструменти антикризового управління на мікрорівні можна вважати спеціальними, які застосовуються окремими банками відповідно до ситуації, що складається на певний період часу. Вони повинні забезпечити піднесення антикризової роботи у банку на якісно новий рівень (див. додат. 3). Слід зазначити, що нагальною потребою сьогодення визнається наявність у банку реального плану дій на випадок нестандартних, кризових ситуацій, який базується на результатах стрес-тестування. Тобто зазначений план повинен передбачати заходи на випадок криз, які ще не відбулися. При цьому велика увага повинна приділятися підвищенню якісного рівня управління у банку в цілому та управлінню реальними (вірогідними) ризиками зокрема. Висновки та перспективи подальших розвідок. Враховуючи тенденції збільшення економічної та політичної нестабільності на національному, регіональному і глобальному рівнях, а також проблему банківської кризи у світовому масштабі, необхідно виробити системний підхід до побудови рівноважної стратегії щодо управління банківською кризою. Ситуація, що склалася у банківському секторі, вимагає запровадження системи інструментів антикризового управління на мікро і макрорівнях. Інструменти антикризового управління макроекономічного спрямування поділено на фінансові, структурні та операційні. Інструменти антикризового управління на мікрорівні розглядаються як спеціальні, які застосовуються окремими банками відповідно до ситуації, що складається на певний період часу.[13, с. 163]

Отже, необхідним є наявність у банку реального плану дій на випадок нестандартних, кризових ситуацій, який би передбачав заходи на випадок криз, які ще не відбулися. Використання зазначених пропозицій дозволить підвищити якісний рівень управління реальними (вірогідними) ризиками в банку.

4. Заходи щодо оздоровлення банківської системи України

банк кредитний банкрутство фінансовий

Серед основних засобів, які центробанки і уряди нині активно застосовують для мінімізації наслідків кризових явищ (особливо в економічно розвинутих країнах), є реструктуризація банків задля протидії скороченню сукупного попиту і рецесії. Нинішні проблеми у вітчизняному банківському секторі продемонстрували, що масштабної реструктуризації банків нам не уникнути. Ситуація є виключно сприятливою для того, щоб кризові явища у банківській системі в поєднанні з антикризовою політикою уряду та регулюючих органів, передусім НБУ, стали основою якісного і глибокого структурно-функціонального оновлення банківського сектора з тим, щоб у перспективі він перестав стимулювати споживацьку імпортозалежну модель розвитку національної економіки, а став інвестиційно орієнтованим.[19]

Упродовж останніх двох років банки та інші фінансові інституції у багатьох країнах зіткнулися з серйозними фінансовими проблемами, що найбільшою мірою позначились як на ліквідності, так і на платоспроможності фінансово-кредитних установ. У такій ситуації уряди і центральні банки оперативно задіяли різні важелі підтримки банків, зокрема шляхом надання додаткової ліквідності.[16, с. 181]

Основна мета заходів із реструктуризації банківського сектора, що нині активно застосовується, полягає в його стабілізації для продовження ним фінансування реального сектора. Це досягається шляхом запровадження упереджуючих заходів щодо банкрутства системних (великих) банків; масового вилучення вкладів і розгортання паніки; уповільнення темпів фактичного кредитування економіки.[9, с. 201]

Викуп неякісних активів здійснюється з метою усунення з балансів фінансових установ проблемних активів. Викуп активів зараз здійснюється у Греції, Італії, Іспанії, Австралії, Норвегії, Швеції, США, а також планується в Росії. Як свідчить історичний досвід, результати подібних заходів не завжди були однозначно позитивними. Процедура практично зводилася до створення спеціальної державної компанії, формування спеціального фонду і визначення переліку активів, які підлягають викупу (кредити, цінні папери, нерухомість тощо), та переліку фінансових установ, які братимуть участь.[14, с. 147]

Перевагами цього інструменту є гарантовані мінімальні ціни на активи фінансових установ, покращення ліквідності і те, що банки стають привабливішими для потенційних інвесторів. Недоліками ж є проблеми з визначенням справедливої ціни на ці активи, а також можливість участі у викупі структур, пов'язаних з політиками чи бізнесменами, з метою особистого збагачення. Світовий досвід показує, що викуп активів пов'язаний зі значними бюджетними витратами, в більшості випадків неефективний.[2, с. 204]

Рекапіталізація банків проводиться для надання їм додаткового капіталу в обмін на участь у власності банку (у формі купівлі звичайних або привілейованих акцій чи на умовах залучення субординованого боргу). Натепер рекапіталізацію банків здійснюють в Австрії, Бельгії, Кіпрі, Франції, Німеччині, Греції, Люксембурзі, Нідерландах, Данії, Швеції, Швейцарії, Великій Британії, США, Японії, а також планують в Індії. Практично реалізація цього заходу зводиться до таких кроків:

1. визначення фінансових установ, які мають долучитися до процесу рекапіталізації, здійснення вибору банків;

2. визначення джерел фінансування (створення спеціальних фондів, або використання облігацій);

3. вирішення питань, пов'язаних з контролем і корпоративним управлінням.[12, с. 104]

Як правило, програми рекапіталізації для банків є добровільними. Однак у США під урядовим тиском до програми рекапіталізації були залучені дев'ять найбільших банків в обов'язковому порядку і отримали 125 млрд доларів. Важливим є визначення процедур управління стабілізаційними фондами, а також контролю та нагляду за їхньою діяльністю. Загалом переваги рекапіталізації зводяться до покращення платоспроможності банків, уникнення розпродажу активів і підтримки їхньої кредитної активності. Однак, у кінцевому підсумку, переваги і недоліки здійснення рекапіталізації здебільшого залежать від особливостей її реалізації. Свої переваги й недоліки мають як більш жорсткі обмежувальні заходи (такі, як у Великій Британії), так і більш ліберальний підхід (застосований у США).[10, с. 88]

Додаткові заходи щодо гарантування вкладів вживаються для підвищення (відновлення) довіри у суспільстві до банків. Практично всі розвинені країни розширили гарантії по вкладах. Так, у США гарантоване державою страхове покриття банківських вкладів збільшено зі 100 до 250 тис. дол. Міністри фінансів країн ЄС схвалили поетапне підвищення мінімальних гарантій по приватних вкладах з 20 до 100 тис. євро до кінця 2011 року, при цьому першим етапом стане підвищення існуючого мінімуму до 50 тис. євро на середину 2009 року, крім цього пропонується прискорити термін виплат з 3 міс. до 3 днів. Аналогічні кроки запроваджено в Новій Зеландії, Тайвані, Гонконгу, Сінгапурі, Малайзії, Індонезії, Філіппінах, Таїланді.[25]

Узагальнюючи, можна зробити висновок, що в умовах глобальної фінансової кризи, незважаючи на різні масштаби потрясінь у різних країнах, більшість країн (особливо розвинутих) віддали перевагу комплексному використанню усіх інструментів. Звертає на себе увагу й те, що одні й ті ж заходи мають доволі різні наслідки, залежно від адекватності ухвалених рішень реальній макроекономічній та валютно-фінансовій ситуації.

В Україні дотепер були вжиті заходи щодо підвищення рівня гарантування по вкладах, окремі рестрикційні заходи щодо банківських операцій, а також ухвалений парламентом закон, що передбачає створення Стабілізаційного фонду, кошти якого будуть спрямовані на розв'язання проблем у фінансовому секторі. Враховуючи наявний закордонний досвід реструктуризації, а також реальні фінансові можливості України, можна зробити висновки про доцільність чи недоцільність використання в наших умовах тих чи інших інструментів.[25]

Отже, найбільші проблеми з викупом неякісних активів в українських умовах будуть пов'язані з визначенням справедливої їхньої ціни та зі значними бюджетними витратами. Істотними є також ризики того, що політики/бізнесмени використають цей процес для власного збагачення. Щодо рекапіталізації, то основні проблеми тут будуть пов'язані зі складністю визначення обсягів участі в капіталі, ролі уряду в питаннях контролю та управління, а також тривалістю такого заходу і способом продажу державних часток. Враховуючи, що в Україні підвищення рівня гарантування вкладів суттєво не вплинуло на відплив коштів з банків, можна констатувати, що найбільші проблеми з функціонуванням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосуються нарощування його капіталу за рахунок держави, оскільки банки не в змозі суттєво збільшити обсяги відрахувань.

Режим фінансового оздоровлення - це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягу капіталу до необхідного рівня протягом визначеного НБУ періоду з метою відновлення ліквідності й платоспроможності і усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень. Комерційний банк може бути переведений Правлінням НБУ в режим фінансового оздоровлення на строк не більше 12-ти місяців. При наявності обґрунтованих підстав для успішного завершення виконання програми фінансового оздоровлення цей строк може бути продовжений Правлінням НБУ ще на 6 місяців. Підставою для переведення у режим фінансового оздоровлення є віднесення комерційного банку до категорії проблемних, відсутність необхідного рівня капіталу, порушення загальновизначених норм банківського законодавства.[19]

Програма фінансового оздоровлення обов'язково має містити такі елементи:

- аналіз причин, які зумовили погіршення фінансового стану й збиткову діяльність комерційного банку;

- конкретні заходи фінансового оздоровлення із зазначенням термінів їх виконання та розрахунок економічного ефекту від упровадження кожного заходу;

- прогнозні показники діяльності комерційного банку, які передбачено досягнути після виконання заходів фінансового оздоровлення;

- кошторис витрат (щоквартально) загалом по банку та з розподілом за філіями.

У разі допущення комерційними банками порушень, зазначених у ст. 48 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, або якщо застосування непримусових заходів впливу є недостатнім для вирішення проблем банку, НБУ застосовує примусові заходи впливу.

До примусових заходів впливу належать:

1. Підвищення норми обов'язкових резервів.

2. Відкликання ліцензії на здійснення окремих або всіх банківських операцій.

3. Усунення керівництва комерційного банку (установи комерційного банку) від управління.

4. Призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком (установою комерційного банку).

5. Стягнення за рішенням суду (арбітражного суду) штрафу в розмірі неправомірно одержаного доходу.

6. Ліквідація комерційного банку та виключення його з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.[19]

Таким чином, комерційному банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення, при наявності його клопотання та пропозицій регіонального управління НБУ може бути надана стабілізаційна позика.



Висновки

Системна банківська проблема виникає в економіці, коли значній частині банківської системи загрожує банкрутство через нестачу ліквідності або неплатоспроможність. Банківські проблеми можуть мати безліч причин: як правило, це поєднання загальної макроекономічної нестабільності і низької рентабельності виробничого сектора, інфляція, різкі коливання цін на фінансові активи, відсоткові ставки.

Звичайно, є багато інших факторів, які спричиняють проблеми у діяльності банків. Серед них: кредитні ризики (неповернення в обумовлений угодою термін коштів позичальником); ризик ліквідності (невиконання зобов'язань банку у встановлений договором строк); ризик дохідності; ринковий ризик (ризик витрат, спричинених зміною ринкової ціни фінансових інструментів, які застосовує банк, скажімо, облігацій, акцій, іноземної валюти та пов'язаних із нею деривативів); операційний ризик (спричинений технічними збоями у банківських процедурах тощо); ризик менеджменту(некоректна поведінка керівництва, зумовлена його недостатньою компетентністю, низькими моральними якостями тощо).

Тривожним є те, що внаслідок світової фінансової кризи 2008 року значно знизилися рейтинги українських банків та зріс рівень ризику недовіри до банківської системи. Збільшується ризик безпеки через імовірність хакерських атак у полюванні на віртуальні гроші.

Економічним підґрунтям для кризи банківської системи України в 2008 році стала ціла низка чинників. Оскільки неможливо розглядати фінансово-банківську систему у відриві від інших галузей економіки, я вважала фактор падіння світових цін на продукцію експортно-орієнтованих галузей економіки константою та розглядала лише фінансові причини банківського колапсу ліквідності.

Сьогоднішня фінансово-економічна криза, яка охопила всю Україну та світ, говорить про те, що у грошово-кредитній політиці допущено серйозних помилок, через що вона не відповідає вимогам економічного життя.

Керівники і власники банків, які ще вчора вимагали мінімального втручання держави в фінансову діяльність банків, сьогодні в умовах кризи змінили свою думку на протилежну. Такі керівники сьогодні чекають фінансової підтримки та порад з боку держави.

Сучасна економічна та фінансова криза, яка вибухнула останнім часом, розорює компанії, банки, страхові організації, підприємства, які закриваються, і звільняють робітників, позбавляючи широкі верстви населення праці й засобів до існування.

Економічна криза в Україні почалася з проблем у банківському секторі. Ліквідність банків в Україні щодня ставала все меншою, що призвело до панічних настроїв населення, яке тримало свої кошти в банківських депозитах, що ще більше погіршило ситуацію. На сьогодні в 11 банках діє тимчасова адміністрація. Так, за прогнозами представників МВФ і Міністерства фінансів США, близько 50 українських банків можуть потребувати запровадження тимчасової адміністрації.

Наша банківська система перебуває у скрутному становищі, далі зменшується ліквідність, не припиняється відплив депозитів.

Щоб Україна успішно увійшла в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою банківською системою, здатною розв`язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити вирішення мінімум трьох завдань:

1) прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів державних підприємств;

2) захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

3) створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та вдосконалення високої стабільності їх роботи.

Для цього необхідна взаємодія фінансового та не фінансового секторів економіки, узгодженість дій усіх органів державної влади та суб'єктів господарювання.



Список використаних джерел та літератури

1. Банківська енциклопедія. / Під ред. А. М.Мороза - К. : Ельтон, 1993.

2. Галасюк В. Незалежна експертна оцінка, як засіб забезпечення необхідного рівня ліквідності об'єктів застави // Вісник НБУ. - 1999.

3. Заржицький О., Левченко А. Застава як засіб забезпечення виконання зобов'язань. //Право України. - 1996.

4. Івасів Б., Клапків М. Економічний зміст та форми страхування кредитів. //Вісник НБУ. - 1998.

5. Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій в сучасних умовах // Фінанси України. К.: - 1998.

6. Коваленко В.В. Інструменти державного антикризового управління в банківському секторі// Вісник української академії банківської справи. - 2006. ? №2

7. Коваленко В.В. Методичні підходи до діагностики і моніторингу фінансової стійкості банківської системи // Актуальні проблеми економіки. - 2006. ? №11

8. Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Определение факторов вызывающих возникновение системных банковских кризисов и методы их диагностики // Бизнес - Информ. 2006. ? №9

9. Колесников В.И. Банковское дело . - М.: Финансы и статистика, 1995

10. Костюченко В. Формування резервів для покриття кредитних ризиків.//Вісник НБУ. - 1999. - 2

11. Куценко О. Резерви комерційного банку // Банківська справа . - 1998. - 4

12. Ольшаный А.И. Банковское кредитование. М. : Финансы и статистика, 1996.

13. Ревун В.М. Проблеми функціонування комерційних банків // Вісник НБУ. - 1997. - 7.

14. Савлук М.І. Вступ до банківської справи. - К.: Лібра, 1998.

15. Старцев О.І. Застава - універсальний інструмент врегулювання майнових відносин // Юридичний вісник України. - 1998. - 29.

16. Таскі Г. Резерви на покриття можливих втрат за позиками і витрати на створення таких резервів : міжнародні аспекти // Вісник НБУ . - 1997. - 8.

17. Шибалкіна В. Оптимальні умови кредитування. // Банківська справа. - 1998 . - 4.

18. Банківська справа (Тиркало). [електроний ресурс], режим доступу// http:www. books.br.com.ua/themes/61/62

19. Оздоровлення банківської системи. [електроний ресурс], режим доступу// http:www.ukrslovo.org.ua/ukrayina/ekonomika/ozdorovlennya-bankivskoyi-systemy.html

20. Основні тенденції грошово- кредитного ринку за вересень 2008 року / національний банк України // [електроний ресурс], режим доступу//http:www.bank.gov.ua.

21. Особливості санації, банкрутства та ліквідація комерційних банків.[електроний ресурс], режим доступу//http:www.ubooks.com.ua/books/00084/inx46.php

22. Монетарний огляд за ІІ квартал 2008 року / Національний банк України. [електроний ресурс], режим доступу//http:www.bank.gov.ua.

23. Правовий тиждень, № 46-47, 26 листопада 2010. [електроний ресурс], режим доступу//http:www. uris-c.com.ua/2010/11/26/банкрутство-банків/

24. Про додаткові заходи щодо діяльності банків: Постанова Правління Національного банку України від 11.10.2008 №319 //[електроний ресурс], режим доступу//http:www.bank.gov.ua.

25. Світовий банк: світова фінансова криза загрожує Україні / [електроний ресурс], режим доступу//http:www. tsn.ua.

26. Указ президента України «Про заходи щодо забезпечення відновлення стабільності у банківській системі». Президент України; Указ від 08.10.2009 № 813/2009. [електроний ресурс], режим доступу//http:www.zakon1.rada.gov.ua/laws/show/813/2009

Размещено на Allbest.ru